Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. Соціальне страхування

Подождите немного. Документ загружается.

За своєю суттю ринковий принцип конкуренції економічних

суб’єктів має асоціальний зміст, оскільки не передбачає підтрим-

ки тих, хто з певних причин виявився нездатним до змагання.

Водночас необхідною умовою стабільності господарської систе-

ми є відсутність соціальної напруги. Система соціальних гарантій

є об’єктивно необхідною. Соціальна політика є складовою про-

цесу відтворення робочої сили, істотно впливає на її вартість та

якість. Зростання ваги особистісного чинника відтворювального

процесу наприкінці XX ст. висуває соціальну політику на рівень

інших напрямів політики держави.

Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і

розвитку культури, освіти, виховання, систему охорони здоров’я

і фізичної культури, пенсії і різні соціальні виплати сьогодні роз-

глядається як обов’язкова умова повноцінного функціонування

суспільно-економічної системи.

В усіх розвинених країнах світу створено мережі «банків ро-

бочих місць», стимулюється мобільність робочої сили, діють си-

стеми підготовки та перепідготовки кадрів, здійснюється система

регулювання доходів тощо. Однак на порядок денний висуваєть-

ся і проблема пошуку балансу між розвитком економічної і соці-

альної сфер.

Сучасна економічна наука виводить розвиненість соціальної

сфери з досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, який має

бути достатнім для того, щоб після відповідної винагороди акти-

вним економічним суб’єктам залишалась частина продукту, якої

вистачить для підтримання мінімального рівня життя пасивної

частини населення.

Економічно такий рівень розвитку віддзеркалюється рівнем

перерозподілу ВВП на соціальні потреби і ступенем розбалансо-

ваності державного бюджету. Іншим обмеженням соціальної по-

літики держави є співвідношення соціальних виплат з доходами

працюючих суб’єктів, яке не повинно пригнічувати економічні

стимули до праці. Оцінка оптимального співвідношення зале-

жить від діючої суспільно-економічної моделі.

Загалом пенсіонер у розвинених країнах отримує:

 пенсію з державного соціального страхування;

 приватну (недержавну) пенсію;

 виплати щодо забезпечення людей похилого віку (у вигля-

ді медичних, податкових пільг, доплати на житло і харчування

тощо).

В Італії пенсія становила наприкінці 80-х рр. ХХ ст. в середньо-

му 80 % передпенсійного доходу, Швеції і Франції — 70 %, Японії

і США — 60 %, Великобританії — 50 %, зокрема пенсія з держав-

ного страхування становила в Італії — 67 % передпенсійного дохо-

ду, Швеції — 59 %, ФРН — 50 %, Франції — 40 %. США — 38 %.

Пенсія може бути пов’язана з передпенсійним заробітком безпосе-

редньо, або (як у Великобританії, Швеції, Фінляндії) до фіксованої

пенсії здійснюються диференційовані доплати.

Найпоширенішою є система соціального страхування, яка по-

лягає у передачі частини заробітної плати до спеціальних фон-

дів, що виплачують пенсії в розмірі від 25 до 90 % заробітної

плати і цільові допомоги.

Державна допомога здійснюється за рахунок державного

бюджету особам, доходи яких визнані такими, що не забезпечу-

ють існування. Розмір виплат обмежений офіційним рівнем бід-

ності. Нарешті, універсальна система, яка діє в основному у ска-

ндинавських країнах, включає в число тих, хто отримує державну

допомогу, всіх, хто досяг пенсійного віку або є непрацездатним.

Кошти на виплату надходять до бюджету за рахунок податків.

Довгострокова орієнтації України на економічний розвиток

полягає у здійсненні радикальних реформ, спрямованих на ство-

рення якісно нової системи. У процесі їх реалізації слід забезпе-

чити комплексний розвиток усіх складових ринкової економіки.

Однією з них є система соціального захисту населення країни. В

широкому розумінні поняття «соціальний захист населення»

можна визначити як систему економічних, політичних і правових

заходів, спрямованих на створення оптимальних умов забезпе-

чення реальних можливостей реалізації населенням своїх прав і

свобод, які забезпечують матеріальний добробут.

Основою системи соціального захисту населення є сукуп-

ність державних, економічних, соціальних і правових гарантій:

 право на працю та отримання винагороди за працю відпові-

дно до її кількості та якості;

 право на вибір професії і сфери використання праці, здобут-

тя загальної та професійної освіти;

 право на отримання матеріальної допомоги у похилому віці

та при втраті працездатності у працездатному віці;

 право на соціальне страхування тощо.

На соціальний захист населення Україна витрачає близь-

ко 20-25 % коштів державного бюджету.

Соціальний захист населення здійснюється за рахунок коштів:

 держави;

 приватних організацій;

 громадських організацій.

Структура витрат на соціально-культурні заходи (за офіцій-

ними даними Держкомстату) подана у табл. 4.1.

Таблиця 4.1

СТРУКТУРА ВИТРАТ НА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІ ЗАХОДИ

Напрям фінансування Питома вага, %

Освіта 35,1

Охорона здоров’я 32,7

Соціальний захист і соціальне забезпечення 30,8

Культура й мистецтво 3,1

Фізична культура та спорт 1,5

Важливою складовою системи соціального захисту населення

є обов’язкове забезпечення винагороди робітникам за їх працю

відповідно до її кількості та якості. Цей принцип реалізується в

сучасних умовах нарахуванням заробітної плати працівникам

державних і приватних підприємств.

На рис. 4.1 подано порівняльну характеристику видатків із со-

ціального забезпечення по роках.

7,538

9,74

8,826

1,418

1,979

1,802

12,269

15,444

14,085

12,644

14,223

12,712

Охорона

здоров'я

Духовний та

фізичний

розвиток

Освіта Соціальний

захист та

соціальне

забезпечення

2002 2003 2004 2005 2006

Рис. 4.1. Динаміка видатків соціального спрямування

за функціональною класифікацією

У вітчизняній літературі існують різноманітні трактування со-

ціальної сфери. До 90-х років ХХ ст. вони ґрунтувалися переваж-

но на марксистській теорії, за якою усе суспільне виробництво

поділяється на дві сфери: виробничу і невиробничу. У виробни-

чій сфері матеріальні продукти створюються, а в невиробничій —

здійснюється їх обмін і споживання. При цьому соціальну сферу

практично ототожнювали із невиробничою. Основним джерелом

фінансування соціальної сфери були бюджетні асигнування, що

перерозподілялись за допомогою відповідного механізму зі сфе-

ри матеріального виробництва.

З поглибленням ринкових реформ поділ на виробничу і неви-

робничу сфери не відповідає реаліям сьогодення. Відносини ви-

робництва, обміну, розподілу і споживання ВВП охоплюють все

суспільство, усіх його членів.

Соціальна сфера, у якій виробляється специфічний товар —

соціальна послуга, органічно входить до загальної системи еко-

номічних відносин. При цьому її роль постійно зростає, оскільки

в сучасних умовах освіта, медицина, культура, соціальне забез-

печення займають одну із ключових позицій у забезпеченні висо-

кої ефективності суспільного виробництва.

Характерною ознакою сучасних економік є високий рівень

розвитку сфери послуг, у тому числі й соціальних. Наприклад,

частка сфери послуг у ВНП США складає 67 %, Японії — 56 %,

Німеччини — 68 %, Франції — 63 % у Великобританії — 56,5 %.

Так що у зв’язку з формуванням ринкової економіки в Україні

теж необхідно виділяти сферу виробництва товарів і сферу по-

слуг, у тому числі і соціальних. 3 рівноправності функціонування

цих сфер закономірно випливає питання про фінансове забезпе-

чення сфери послуг.

На даний час у світі поширені такі джерела фінансування со-

ціальної сфери: плата за послуги; бюджетні асигнування, фінан-

сові ресурси підприємств; кошти спонсорів, меценатів та благо-

дійних організацій і фондів, страхові фонди, кредит. В Україні

використовуються всі зазначені вище джерела, однак переважає

централізований перерозподіл через бюджет, Пенсійний фонд і

фонди соціального страхування.

Важливу роль у фінансовому забезпеченні соціальної сфери

відіграє страхування. Найбільш успішно, зважаючи на досвід

країн з розвиненою ринковою економікою, страхові відносини

розвиваються у сфері охорони здоров’я. Згідно з рекомендаціями

Всесвітньої організації охорони здоров’я для країн Центральної і

Східної Європи, в загальному обсязі фінансування охорони здо-

ров’я частка бюджету повинна становити близько 60 %, платних

медичних послуг — 10 %, медичного страхування — 30 %. Фор-

ми страхування здоров’я різноманітні і визначаються основними

джерелами фінансування, умовами страхування, характером по-

слуг, організацією їх надання. У кожній країні діє декілька сис-

тем страхування здоров’я.

Для широкого і послідовного впровадження обов’язкового ме-

дичного страхування в Україні необхідно ввести диференційований

норматив фінансування в розрахунку на одного мешканця з ураху-

ванням коригувального коефіцієнта, який регулюватиме розмір фі-

нансових ресурсів, виходячи з особливостей того чи іншого регіону.

Для розвитку медичного страхування необхідно:

 гарантувати самостійність територіальних фондів медично-

го страхування;

 забезпечити рівноправність взаємовідносин з органами міс-

цевого самоврядування;

 визначити напрями використання коштів фонду у відсотко-

вому відношенні з поправкою на регіональні особливості;

 визначити розмір тарифних ставок і об’єкт оподаткування

страховими платежами з урахуванням реальних цін на послуги.

У ролі об’єкта оподаткування за нинішніх обставин, як і для

інших цільових фондів, можна використовувати фонд оплати

праці, визначивши відсоткове співвідношення коштів, які будуть

надходити до центрального і в територіальні фонди медичного

страхування.

Потрібно розробити декілька моделей функціонування обов’я-

зкового медичного страхування, враховуючи розвиненість інфра-

структури, наявність страховик компаній, які здійснюють медич-

не страхування, установити жорстку систему контролю за витра-

чанням коштів фондів медичного страхування.

4.2. Формування джерел надходження

у Фонд соціального страхування

з тимчасової втрати працездатності

Джерелами формування коштів загальнообов’язкового дер-

жавного соціального страхування в зв’язку з тимчасовою втра-

тою працездатності і витратами, обумовленими народженням і

похованням, є:

1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахо-

ваних осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених

законом;

2) благодійні внески підприємств, установ, організацій і фі-

зичних осіб;

3) асигнування з Державного бюджету України;

4) прибуток, отриманий від використання тимчасово вільних

коштів Фонду, в тому числі резерву страхових засобів Фонду, на

депозитних рахунках;

5) інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти загальнообов’язкового державного соціального стра-

хування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витра-

тами, обумовленими народженням і похованням:

• не включаються в Державний бюджет України, не підля-

гають вилученню і використовуються тільки за цільовим призна-

ченням (у випадку їхнього невикористання в поточному році во-

ни переходять на наступний фінансовий рік);

• зараховуються на єдиний централізований рахунок Фон-

ду в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України

для обслуговування коштів Державного бюджету України, або

спеціалізованого банку, що обслуговує фонди за окремими вида-

ми соціального страхування.

Для забезпечення фінансової стабільності Фонду створюється

резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування

усіх видів матеріального забезпечення, передбачених статтею 34

Закону, із розрахунку на місяць.

Рішення про перерахування тимчасово вільних коштів, у тому

числі їх резерву, на депозитні рахунки приймає правління Фонду.

Порядок розміщення тимчасово вільних коштів визначається

Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування і

збереження цих засобів визначаються договором між банком і

Виконавчою дирекцією Фонду за узгодженням із його прав-

лінням.

Прибуток, отриманий від тимчасово вільних коштів, у тому

числі резерву засобів Фонду, на депозитному рахунку, викорис-

товується в порядку, визначеному його правлінням.

За даними фінансових звітів, у бюджеті Фонду соціального

страхування з тимчасової втрати працездатності у 2003 році всьо-

го акумульовано коштів в сумі 2496,5 млн грн. Доходну частину

бюджету, затвердженого постановою правління Фонду від 12 бе-

резня 2003 року № 7, виконано на 103,8 %.

Сума доходів бюджету Фонду за 2003 рік — 2496,5 млн грн.

Позитивному виконанню бюджету Фонду сприяло збільшен-

ня, порівняно з розрахунковим показником, фонду оплати праці,

з якого справлялися страхові внески (на 1,7 %), та інших надхо-

джень (рис. 4.2). Станом на 01.01.2004 року в районних, міжра-

йонних та міських дирекціях Фонду знаходилося на обліку

759 090 страхувальників, в тому числі 569 826 — юридичних та

189 213 фізичних осіб. З них обрали спрощену систему оподатку-

вання 281749 страхувальників, а саме: 246 864 — єдиний пода-

ток, 34 885 — фіксований сільськогосподарський податок. Про-

тягом 2003 року в органах Фонду на добровільних засадах були

зареєстровані 2237 страхувальників.

За даними фінансових звітів, у бюджеті Фонду соціального

страхування з тимчасової втрати працездатності у 2007 році всьо-

го акумульовано коштів в сумі 5190,569 млн грн. Доходну части-

ну бюджету, затвердженого постановою правління Фонду від

26 червня 2007 року № 207, виконано на 100 %.

Сума доходів бюджету Фонду за 2007 рік — 5190,569 млн грн

Динаміку відрахувань до Фонду соціального страхування з

тимчасової втрати працездатності у 2003 р. подано на рис. 4.2., а

у 2007 році подано на рис. 4.3.

Інші

надходження -

42,8 млн.

грн.(1,7%)

Відрахування

від єдиного

податку -

228,3 млн.

грн. (9,2%)

Відрахування

від

фіксованого

сільгосп.

податку - 7,8

млн. грн.

(0,3%)

Надходження

часткової

плати за

путівки - 40,7

млн. грн.

(1,6%)

Внески на

обов'язкове

соц. страх. -

2176,9 млн.

грн. (87,2%)

Рис. 4.2. Динаміка відрахувань

до Фонду соціального страхування

з тимчасової втрати працездатності у 2003 р.

Урядовий кур’єр. —2007. — № 123. — С. 13.

Внески на

обов'язкове

соц. страх.;

5237,935 млн

грн (89%)

Надходження

часткової плати

за путівки;

97,368 млн грн

(2%)

Надходження

від сплати

єдиного

податку; 374,487

млн грн (6%)

Інші

надходження;

155,22 млн грн

(3%)

Рис. 4.3. Динаміка відрахувань до Фонду соціального страхування

з тимчасової втрати працездатності у 2007 р.

У табл. 4.2 подано види матеріального забезпечення Фонду та

встановлені відсотки до відповідного діючого розміру прожитко-

вого мінімуму.

У 2003 році збільшився обсяг соціальних послуг, що надава-

лися Фондом.

Таблиця 4.2

ВИДИ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФОНДУ

Види матеріального забез-

печення

Сума (грн)

і дата, з якої

ця сума

надається

Дата і номер

постанови

правління

Фонду

Відсоток до відпо-

відного діючого

розміру прожитко-

вого мінімуму

Допомога при народжен-

ні дитини

320 — з

01.10.02 р.

26.09.02 р.

№ 45

104,2

Щомісячна допомога по

дог-ляд

за дитиною до

досяг-нення нею триріч-

ного віку

80 — з

01.01.03 р.

12.03.03 р.

№ 6

21,9

Допомога на поховання 380 — з

01.10.02 р.

26.09.02 р.

№ 45

104,1

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких

законів України з питань загальнообов’язкового державного со-

ціального страхування» від 09 квітня 2004 року № 1678-ІУ та

п.10 Постанови правління Фонду соціального страхування з тим-

часової втрати працездатності від 04.03.2004 року № 12 «Про

бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати пра-

цездатності на 2004 рік» прийнято Постанову правління цього

Фонду від 25 червня 2004 року № 51 (п.2), в якій встановлено з 1

травня 2004 року такі розміри допомоги за загальнообов’язковим

державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою

втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням

та похованням:

• при народженні дитини — 725 грн;

• по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного ві-

ку — 91 грн на місяць (у разі народження двох і більше дітей до-

помога призначається на кожну дитину);

• на поховання — 700 грн.

У 2008 році допомога при народженні дитини в перші роки

життя кожна роина отримувате: на першу дитину — 11 700 грн,

на другу дитину — 25 000 грн, на третю і наступну —

50 000 грн.

4.3. Джерела надходжень

у Фонд соціального страхування від нещасних випадків

Фонд соціального страхування від нещасних випадків прово-

дить збір та акумуляцію страхових внесків, має автономну, неза-

лежну систему фінансування.

Фінансування Фонду здійснюється за рахунок:

а) внесків роботодавців:

для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробни-

цтва;

для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виді-

лених на їх утримання та забезпечення;

б) капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквіда-

ції страхувальників;

в) прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду

на депозитних рахунках;

г) коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодав-

ства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників,

винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці;

Урядовий кур’єр. — 2007. — № 171. — С. 5.

д) добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких

не суперечить законодавству.

Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від неща-

сного випадку.

Кошти Фонду включаються до складу Державного бюджету,

використовуються виключно за їх прямим призначенням і зара-

ховуються на єдиний централізований рахунок Фонду соціально-

го страхування від нещасних випадків в установах банків, визна-

чених Кабінетом Міністрів України, або спеціального банку,

який обслуговує фонди соціального страхування.

Управління Фондом соціального страхування від нещасних ви-

падків на виробництві здійснюється за схемою, поданою на рис. 4.4.

Виконавча дирекція

Фонду

Державний нагляд

за додержанням

законодавства з

загальнообов’язков

ого державного

соціального

страхування —

Міністерство праці

та соціальної

політики

Наглядова рада

Фонду 15 осіб

(по 5 від кожної

сторони)

Державний

нагляд за

додержанням

фінансової

дисципліни —

Міністерство

фінансів

України

27 управлінь Фонду в Автономній Республіці Крим,

областях, містах Києві та Севастополі

431 відділення Фонду в районах та містах обласного значення

Правління Фонду — 45

осіб (по 15 від кожної

сторони соціального

па

тне

ства

)

Рис. 4.4. Управління Фондом соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві

Основними напрямками використання Фонду соціального

страхування від нещасних випадків є:

 створення резервів коштів Фонду для забезпечення його

стабільного функціонування;

 проведення профілактичних заходів, спрямованих на запо-

бігання нещасних випадків на виробництві;