Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. Соціальне страхування

Подождите немного. Документ загружается.

261

 надання допомоги у створенні кафедри профільної академі-

чної освіти у сфері пенсійного забезпечення;

 співпраця з Українською асоціацією інвестиційного бізнесу

та міжнародними організаціями.

Також у цьому сегменті ринку зареєстрована та проводить ак-

тивну діяльність Національна асоціація НПФ та адміністрато-

рів НПФ.

10.1.3. Договір

про недержавне пенсійне страхування

Для складання пенсійного договору вкладник подає в НПФ

письмову заяву за формою, встановленою фондом, про намір

укласти договір на додаткове пенсійне забезпечення.

Вкладник (юридична особа) вибирає пенсійну схему і складає

пенсійний договір з фондом, що оформляється в двох примірни-

ках: один залишається у фонді, інший видається вкладникові. До

договору додається відомість учасників, обраних вкладником.

Договір на додаткове пенсійне забезпечення повинен містити:

 реквізити фонду і вкладника;

 пенсійну схему учасника;

 порядок внесення вкладником пенсійних внесків;

 права й обов’язки фонду і вкладника, їхню відповідаль-

ність;

 дату, відповідно до якої учасник має право на пенсійні ви-

плати;

 дату, відповідно до якої учасник має право на розпоря-

дження пенсійною сумою;

 термін дії договору;

 умови припинення дії договору.

Якщо вкладником є фізична особа, то оформляється договір

на особисте пенсійне забезпечення (в двох примірниках), що

повинен містити:

 прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, паспортні да-

ні, адресу вкладника;

 пенсійну схему;

 порядок внесення вкладником пенсійних внесків;

 права й обов’язки фонду і вкладника, їхню відповідаль-

ність;

 дату реєстрації заявочного листа;

 прізвище, ім’я, по батькові, дату народження, паспортні да-

ні, адресу учасника;

262

 дату, відповідно до якої учасник має право на розпоря-

дження пенсійною сумою.

Якщо вкладником є юридична особа, то вона укладає з учас-

никами контракти на додаткове пенсійне забезпечення.

Після дати надходження на розрахунковий рахунок фонду пе-

нсійного внеску фонд протягом 10 днів відкриває іменний пен-

сійний рахунок на учасника. З цього моменту пенсійний договір

набирає силу.

10.1.4. Стан розвитку недержавного

пенсійного забезпечення

10.1.4.1. Загальний рівень організації

недержавних пенсійних фондів

Роль недержавних пенсійних фондів надзвичайно важлива для

української економіки, тому що значно збільшує її інвестиційні

можливості. А для населення забезпечується більш високий рі-

вень соціального захисту. Крім того, активи недержавних пен-

сійних фондів — це ефективний засіб зростання і сталого функ-

ціонування ринку фінансових послуг.

В основу концепції Закону України «Про недержавне пенсійне

забезпечення» покладено досвід країн, які набули в цьому певних

успіхів. Впровадження та розвиток діяльності недержавних пен-

сійних фондів — це один з пріоритетних напрямів роботи Дер-

жавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України

(Держфінпослуг). На неї покладено державне завдання з розроб-

ки нормативно-правової бази для розвитку недержавних пенсій-

них фондів, а також всієї системи недержавного пенсійного за-

безпечення.

З 1992 року в Україні функціонують небанківські фінансові

установи, які надають послуги з недержавного пенсійного стра-

хування. За проведеною перевіркою реєстру цих установ Держ-

фінпослуг було складено список з 55 організацій, зареєстрованих

як недержавні пенсійні фонди.

Суттєвою ознакою розвитку недержавного пенсійного страху-

вання в Україні є те, що 60 % фондів належать до споживчої коо-

перації. Найбільше учасників мають фонди Криму, Києва, Мико-

лаєва, Одеси. Загальний обсяг активів, залучених до фондів

споживчої кооперації, становить 43 % до загальної системи не-

державного пенсійного забезпечення.

263

Станом на 01.07.07 в Україні зареєстровано 85 НПФ, учасни-

ками яких є 245 тис. осіб. У системі НПФ акумульовано

137,4 тис. грн активів. На ринку присутні крупні корпоративні

НПФ та професійні НПФ. Відсутнє домінування конкретного

НПФ за величиною активів — частка найбільших НПФ складає

відповідно 15,5 %, 13,4 %, 10,1 % та 7,7 %. В середньому на од-

ного учасника недержавного пенсійного фонду припадає

710,52 грн активів.

Середній розмір одноразових виплат становить 1607,7 грн.

Середній розмір щомісячних виплат складає 415,2 грн, що є зна-

чними показниками з врахуванням терміну функціонування бі-

льшості НПФ (менше 4 років).

Найбільше пенсійних фондів діє у Києві — 29. Решта в облас-

них центрах: Дніпропетровськ — 9, Донецьк — 6, Харків, Львів,

Івано-Франківськ — 4.

Згідно з Законом України «Про недержавне пенсійне забезпе-

чення, підприємства, організації та установи в назвах яких існу-

ють слова «недержавний» пенсійний фонд та «пенсійний фонд»,

повинні у встановлені терміни та відповідно до вимог Держфін-

послуг пройти перереєстрацію.

10.1.4.2. Діяльність недержавного пенсійного фонду

працівників бюджетних установ

Відповідно до ст. 109 Закону України «Про Державний бю-

джет України на 2004 рік» Кабінет Міністрів України Постано-

вою від 22 вересня 2004 року № 1247 затвердив Порядок утво-

рення недержавного пенсійного фонду працівників бюджетних

установ (далі — Фонд).

Фонд засновується підприємствами, установами, та організа-

ціями, що належать до сфери управління Міністерства праці

України. Порядок і умови пенсійного забезпечення визначаються

статутом Фонду.

Рада Фонду в установленому порядку проводить конкурс для

визначення адміністратора, компанії з управління активами, збе-

рігача та аудитора.

Видатки на утворення Фонду, забезпечення його діяльності та

сплату пенсійних внесків фінансуються централізовано за раху-

нок коштів, передбачених Мінпраці у Державному бюджеті на

відповідні цілі.

Внески на користь учасників Фонду з числа працівників бю-

джетних установ сплачуються Мінпраці централізовано на вимо-

264

гу адміністратора Фонду за рахунок коштів відповідної бюджет-

ної програми.

Розмір пенсійних внесків до Фонду на користь працівників

бюджетних установ визначається щороку відповідно до обсягу

асигнувань, передбачених у державному бюджеті на відповідні

цілі та нараховується роботодавцями платниками за кожну пра-

цюючу особу відповідно до обраних пенсійних схем.

Фонд повинен діяти відповідно до законодавства у сфері не-

державного пенсійного забезпечення. Це дає змогу:

 створити рівні можливості для працівників установ, органі-

зацій та закладів бюджетної сфери порівняно з працівниками, за-

йнятими на підприємствах різних форм власності щодо участі в

системі недержавного пенсійного забезпечення;

 підвищити рівень соціальної захищеності зазначених кате-

горій громадян;

 підвищити престижність праці в бюджетній сфері;

 побудувати систему недержавного пенсійного забезпечення

на основі апробованих у світовій практиці принципів та механізмів.

Дію Постанови КМУ № 1247 від 22.09.04 втратила чинність

згідно з Постановою КМУ № 143 від 23.02.05.

10.1.5. Зарубіжний досвід недержавного

пенсійного страхування

Світова практика пенсійного забезпечення громадян свідчить

про те, що здійснення за рахунок засобів держави обов’язкового

пенсійного забезпечення, як правило, гарантує лише мінімальний

прожитковий рівень. Більший рівень може забезпечити тільки

додаткове пенсійне забезпечення.

У діяльності НПФ основні труднощі виникають з інвестуван-

ням накопичувальної частини пенсії. Для України ця справа нова

та потребує використання зарубіжного досвіду.

Структура вкладів зарубіжних пенсійних фондів різноманітна.

У США і Великій Британії в структурі інвестиційних портфелів

переважають акції (62 та 78 відсотків від розміру пенсійного

портфеля відповідно), що пояснюється розвиненістю фондового

ринку. В Німеччині частка акцій інвестицій пенсійних фондів

становить лише 8 %, 74 % коштів розміщуються в цінних папе-

рах з фіксованою дохідністю.

Основними активами, в яких розміщують свої засоби зарубі-

жні пенсійні фонди, є державні та корпоративні облігації, акції,

депозити, іпотечні папери та нерухомість.

265

В Україні законодавчо визначено перелік активів, у яких мо-

жна розміщувати кошти накопичувальної частини пенсії. Щоб

максимально знизити ризики, діюче законодавство дозволяє інве-

стувати кошти вкладників НПФ у чітко визначені активи (див.

табл. 9.1). Зокрема, у банківські депозитні рахунки, облігації під-

приємств, емітентами яких є підприємства — резиденти України,

іпотечні цінні папери, визначені законодавством України — до

40 %, цінні папери з гарантованим КМУ постійним доходом —

до 50 %.

Професійні додаткові пенсії в старості відіграють важливу

роль у Великобританії, Нідерландах, скандинавських країнах.

Процентне співвідношення між ярусами пенсійного забезпе-

чення в скандинавських країнах подано у табл. 10.1.

Таблиця 10.1

ПРОЦЕНТНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ ЯРУСАМИ ПЕНСІЙНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СКАНДИНАВСЬКИХ КРАЇНАХ

Країна

Вид пенсії

Данія Ісландія Норвегія Швеція Фінляндія

1. Обов’язкова міні-

мальна пенсія

82 65 56 39 31

2. Обов’язкова дода-

ткова пенсія

2 353449 67

3. Добровільна

пенсія

16 0 10 12 2

Працівники у Великій Британії, що регулярно виплачують

установлені законом внески в одну з приватних пенсійних сис-

тем, одержують право вийти з обов’язкової державної пенсійної

системи. Пенсійне недержавне забезпечення зосереджено в руках

страхових компаній, для яких цей вид бізнесу забезпечує більше

50 % обороту.

У США приватним страхуванням охоплено тільки 60 % пра-

цюючих, що свідчить про неможливість заміни обов’язкової

державної пенсійної системи приватною.

У Швеції і Норвегії координація державної і недержавної

підтримки полягає не тільки в наданні мінімальних пенсій, а й у

підтримці громадян з низьким заробітком. Працівники із серед-

німи і високими доходами самостійно створюють собі звичний

спосіб життя при досягненні пенсійного віку.

266

Політика пенсійного забезпечення в Чилі ґрунтується на пов-

ному нагромадженні засобів. У цьому випадку мова йде не про

добровільне приватне забезпечення, а про обов’язкове, нормова-

не і регульоване забезпечення, встановлене державою. Перехід

до такої системи був здійснений у 1981 році, коли була впрова-

джена нова система управління приватними структурами і регу-

льованими пенсійними фондами.

В Росії у вересні 1992 року вийшов Указ Президента Російсь-

кої Федерації «Про недержавні пенсійні фонди», а 08.04.1998 р.

був прийнятий федеральний Закон «Про недержавні пенсійні фо-

нди».

267

ТЕМА 11. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

11.1. Огляд систем соціального

страхування зарубіжних країн

Соціальне страхування є найважливішим елементом систе-

ми соціального захисту, практично її організаційною основою в

більшості розвинутих країн світу. Соціальне страхування, як

зазначалося раніше, є організаційно-фінансовою системою, чия

діяльність спрямована на захист втрат від соціальних ризиків

(тобто необхідності оплати певних послуг чи інших видатків,

пов’язаних із втратою здоров’я, працездатності або настан-

ням безробіття) за рахунок спеціальних фондів, які формують-

ся шляхом сплати внесків працюючими, роботодавцями та

державою.

Загальнонаціональна система соціального страхування в США

виникла за ініціативою державної влади і, на відміну від більшо-

сті країн Європейського Союзу (ЄС), організовується і управля-

ється федеральним урядом та урядами штатів. Спектр особливос-

тей окремих національних систем досить широкий.

Щодо країн ЄС, то системи соціального страхування у них

складались історично шляхом розвитку товариств взаємного

страхування і лише згодом отримали законодавчий статус зага-

льнонаціональних систем.

Соціальне страхування країн ЄС спрямоване на забезпечення

основних життєвих потреб та недопущення суттєвого зниження

доходів внаслідок дії факторів соціального ризику.

1. За механізмами фінансування соціальних видатків можна

визначити декілька варіантів:

1) північно-європейський варіант (Ірландія, Великобританія

та скандинавські країни), де за рахунок соціального страхування

покривається до половини соціальних видатків: загальна сума

відрахувань до фондів встановлена в межах 15 % ВВП. При цьо-

му може значно коливатись як співвідношення між страховими

та бюджетними виплатами, так і загальна частка соціальних ви-

плат у ВВП. Так, у Данії та Швеції загальна частка соціальних

видатків становить майже 40 % ВВП, водночас соціальне страху-

вання покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько поло-

вини — у Швеції. В Ірландії ж ці показники становлять відповід-

но 20 та 33 %;

268

2) континентальний варіант представлен у Німеччині, Бельгії

та Нідерландах, де частка соціальних видатків у ВВП становить

приблизно 30 %, дві третини з них покриваються за рахунок сис-

тем соціального страхування.

Систему соціального страхування США навряд чи можна кла-

сифікувати за аналогією ЄС, хоча можна зазначити, що пропорції

видатків між бюджетним та страховим фінансуванням належать

до другого типу, водночас частка соціальних видатків у ВВП

значно нижча.

Загалом можна зауважити, що практично для всіх розглянутих

країн існує тенденція (проте не дуже яскраво виявлена) до зрос-

тання частки систем соціального страхування у фінансуванні со-

ціальних видатків.

2. Відносно соціального спрямування, то можна відмітити, що

метою соціального страхування є підтримання мінімального жит-

тєвого рівня населення.

Соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і

набуло своєрідних «класичних» форм у континентальних країнах

(Німеччина та Франція). Для цього типу можна виділити чотири

основні види соціального страхування: пенсійне, медичне, на ви-

падок безробіття та від нещасних випадків на виробництві чи

професійних захворювань. В окремих країнах існують інші види:

сімейне (Франція), на випадок піклування та догляду (Німеччина,

Австрія).

Управління страховими системами (фондами) використову-

ється соціальними партнерами (працівниками та роботодавцями)

через спеціальних представників на паритетних засадах. Тенден-

ція до паритетності спостерігається і при сплаті внесків соціаль-

ного страхування. У більшості країн основний тягар виплат внес-

ків припадає на роботодавців (наприклад, в Італії та Іспанії —

приблизно 80 %). Винятком є Нідерланди, де працівники спла-

чують дві третини загальної суми внесків. Розмір внесків віднос-

но заробітної плати коливається від 15 % в Ірландії до 45 % у

Франції, Греції та Нідерландах.

Система соціального страхування Нідерландів, на відміну від

«класичних» зразків, характеризується постійними змінами і має

значний адаптаційний потенціал. Вона є найбільш розвиненою в

Європі за масштабами виплат і має багато спеціальних характе-

ристик. У Нідерландах соціальне страхування здійснюється за

двома організаційно-фінансовими формами:

— системою державного або національного страхування;

— системою страхування найманих працівників.

269

Крім цього, виділяється система соціального страхування са-

мозайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалідності).

Зазначені види страхування засновані на єдиному розподільчому

принципі, тобто функціонують на основі бюджету поточних ви-

плат, але мають різні цілі і, відповідно, різні механізми функціо-

нування (порядок збору внесків, призначення страхових виплат,

система управління).

Державному (національному) страхуванню Нідерландів під-

лягає все населення країни. Фінансовими джерелами державного

страхування є відрахування з доходів громадян. Збір страхових

коштів здійснюється органами податкової адміністрації. Кошти

перераховуються роботодавцями, з якими працівники укладають

контракти. У випадку індивідуального підприємництва страхові

внески перераховуються безпосередньо працівниками.

Державне страхування здійснюється при настанні старості

(пенсійне забезпечення), втрати годувальника, на випадок інвалі-

дності, а також на особливі випадки захворювання (госпіталізації

у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно

хворих). Його основною особливістю є те, що внески сплачує

безпосередньо застрахована особа (працівник). Законодавчою

основою цієї системи є такі Закони:

«Загальний закон про пенсії у старості». На його фінансу-

вання відраховується 17,9 % оподаткованого доходу. Цей закон

гарантує одержання пенсії тільки у розмірі мінімальної заробіт-

ної плати. Пенсії призначаються і виплачуються всім громадянам

після 65 років незалежно від розміру доходу, який вони отриму-

вали до виходу на пенсію. Одинокий пенсіонер отримує 70 % мі-

німальної заробітної плати, сімейні пенсіонери — 100 %.

«Загальний закон про пенсії у разі втрати годувальника

(ANW)», на фінансування якого направляється 1,25 % відраху-

вань з доходу. За цим Законом відповідні компенсації виплачу-

ються членам сім’ї старше 50 років і в більш молодому віці у ви-

падку, якщо на утриманні знаходяться неповнолітні діти або інші

непрацездатні члени сім’ї.

«Загальний закон про спеціальні медичні витрати

(AWBZ)» передбачає страховий тариф 10,25 % доходу. За раху-

нок цих коштів фінансується лікування хворих у спеціальних лі-

кувальних закладах.

У структурі державного страхування існує специфічний сек-

тор — допомога на виховання дітей (надається у диференційова-

ному розмірі залежно від віку дитини без врахування розміру до-

ходу). За технологією його навряд чи можна вважати страху-

270

ванням, оскільки виплати здійснюються за рахунок загальних по-

даткових надходжень. Водночас організаційно ця допомога здій-

снюється агентами соціального страхування.

Особливістю державного страхування є те, що допомога може

надаватися як у грошовій, так і в натуральній формі. До остан-

ньої належить отримання путівок у санаторії, проживання в бу-

динках для інвалідів, забезпечення працюючих інвалідів за зором

собакою-поводирем.

Система соціального страхування найманих працівників охо-

плює осіб, що працюють за трудовим договором. Державні служ-

бовці страхуються окремо. В обов’язковому порядку наймані

працівники підлягають страхуванню на випадок захворювання,

безробіття та інвалідності. Головним джерелом фінансування цієї

системи є страхові внески роботодавців — 19 % заробітної плати;

працюючі сплачують 7 % фонду оплати праці. Правове регулю-

вання функціонування цієї системи здійснюється у відповідності

до таких законів.

«Загальний закон про пенсії з інвалідності» передбачає на-

дання права на отримання пенсії у всіх випадках інвалідності, не-

залежно від причини її настання.

Фінансове забезпечення цього виду страхування здійснюється

за рахунок внесків роботодавців, які розподіляються на дві час-

тини:

1) базову — 6,1 % заробітної плати, що встановлюється для

всіх роботодавців;

2) диференційовану, яка встановлюється залежно від профе-

сійного ризику та розміру підприємства. Межі розміру зазначе-

ного внеску коливаються від 0,98 % для малих підприємств з не-

значним ризиком до 6,36 % для великих компаній.

Схеми соціального медичного страхування передбачають його

обов’язковість за умови середніх показників доходу (вони вста-

новлюються у диференційованих розмірах для найманих праців-

ників, самозайнятих осіб та пенсіонерів). Коли дохід працюючого

нижче за встановлений рівень, то йому надається безоплатне ме-

дичне обслуговування. Якщо дохід перевищує встановлений рі-

вень, працюючий за контрактом має страхуватися у приватних

компаніях, які забезпечують медичне страхування.

Страхові внески на випадок захворювання становлять 6,25 %

для роботодавця та 1,7 % для працівника. Роботодавець зо-

бов’язаний при захворюванні виплачувати робітникові мінімум

70 % його заробітної плати протягом року або більш тривалого

строку, якщо останнє обумовлено колективним договором. У разі