Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. Соціальне страхування

Подождите немного. Документ загружается.

291

хування працівників і роботодавців: 2,5 % надходить від плате-

жів за послуги.

Усі, хто працює, підлягають обов’язковому страхуванню здо-

ров’я. Непрацюючі жінки у шлюбі можуть приєднатися до стра-

хування за добровільними програмами. У цілому пацієнти спла-

чують 10 % вартості лікування. Частка державних витрат на

медикаменти перевищує 60 % від загальної суми державних за-

трат на охорону здоров’я.

Близько 7 млн громадян Об’єднаного Королівства, крім внес-

ків у національну систему охорони здоров’я у вигляді податків,

купують приватну медичну страховку.

Національна система охорони здоров’я практично існує за ра-

хунок коштів, що вносяться платниками податків і виділяються

урядом на охорону здоров’я зі статті витрат на соціальні потреби.

11.5. Світовий досвід страхування

на випадок безробіття

11.5.1. Добровільне страхування від безробіття

У світовій практиці діють два альтернативних принципи фор-

мування коштів на соціальні потреби: обов’язкове та добровільне

страхування.

Звертання до системи страхування від безробіття, що діє в Єв-

ропі, показує, що додержання добровільного цього принципу ре-

гулюється багатьма органами. Використання як найважливіших

джерел фінансування ресурсів обов’язкових внесків роботодавців

та робітників дозволяє звести до мінімуму асигнування з держав-

ного та місцевих бюджетів.

В Україні фактичними платниками страхових внесків є тільки

роботодавці (підприємства, організації та ін.).

Такий підхід можна назвати вирівнювальним, який не врахо-

вує специфіку умов та оплати праці у різних галузях економіки.

У ньому не набуває відображення диференціація умов безробіття

за галузями.

11.5.2. Страхування від безробіття у Швеції

Система страхування від безробіття у Швеції є ефективною з

точки зору результативності заходів, що сприяють стимулюван-

ню робітника до праці. Заходи проведення політики на ринку

292

праці Швеції можна класифікувати в залежності від об’єктів її

впливу.

Мета одних заходів — зв’язати робочі місця й тих, хто шукає

роботу у визначеному місці й часі. Це так звані «сумісні заходи»,

що складаються в розміщенні робочої сили. Інші програми наці-

лені на стимулювання пропозиції професійної й трудової мобіль-

ності.

Заходи підвищення попиту на працю у Швеції:

 виплати субсидій для збереження рівня зайнятості (чи його

зростання) в компаніях;

 використання громадських робіт чи спроби надати роботу

пристарілим та інвалідам.

Для підвищення мобільності робочої сили надаються компен-

сації витрат з переїзду, субсидії на облаштування на новому місці

та ін.

Перепідготовка на ринку праці стосовно індивідуальних ви-

мог (крім перепідготовки у межах компаній) — одне з найбільш

важливих засобів впливу й зміни пропозиції наявної робочий

сили.

Велика частина перепідготовки приймає форму спеціально

організованих курсів. Курси проводяться у спеціальних центрах.

Перепідготовка безкоштовна, а учасники одержують щоденну

допомогу від 270 до 450 крон.

Для створення тимчасової зайнятості організовуються гро-

мадські роботи. Як правило, це будівництво й цивільні інженер-

ні проекти, які протистоять сезонним та циклічним спадам діло-

вої активності.

Громадські роботи призначені для молоді не тільки як засіб

одержання доходу, але й як можливість одержати досвід роботи й

кращу інформацію для вибору професії чи продовження освіти.

Молоді люди розподіляються на команди біржами праці. За-

кон дає їм право на чотиригодинний робочий день п’ять разів на

тиждень.

Ті, що мають право на компенсацію з безробіття, можуть пра-

цювати повний день. Пошук роботи — обов’язковий елемент

програм.

Усім, кому виповнилося 18, гарантується зайнятість на повний

робочий день.

Субсидії — це 50 % витрат на заробітну плату протягом

шести місяців, які виплачуються підприємству для влаштуван-

ня інвалідів на постійну роботу в приватному й державному

секторах.

293

Підприємці, що беруть на роботу безробітних інвалідів із серйо-

зними професійними обмеженнями, одержують субсидію у розмірі

90 % трудових витрат протягом першого року й 50 % — у наступні

три роки. Майже половина інвалідів працюють із субсидіями.

Існують субсидії для літніх та інвалідів, які бажають відкрити

власну справу.

Державна субсидія, що надається компанії, покриває витрати

на курс перепідготовки працівника до 35 крон на годину.

Можлива альтернатива — захищена зайнятість. З 1980 р. усі

її різні форми, тобто захищені від впливу конкуренції майстерні,

робітничі центри, промислові громадські роботи й деякі види ро-

біт вдома, були зведені у спеціальну виробничо-торгову органі-

зацію. У 1990 р. у ній було 30 тис. зайнятих. Вона складається з

350 майстерень й 24 головних контор.

Для отримання допомоги з безробіття необхідно бути членом

каси з безробіття, яка організована профспілками. Таких кас —

43, у них зареєстровано на добровільній основі близько 3,5 млн

членів.

Виплата допомоги обумовлена наступними умовами: реєстра-

ція в якості того, хто шукає роботу на місцевій біржі праці; гото-

вність прийняти пропозиції про направлення на роботу; втрата

місця «не за власною провиною»; членство у касі з безробіття не

менше, ніж 12 місяців, при стажі роботи не менше 5 місяців. До-

помога сплачується безперервно максимум за 300 робочих днів, а

для літніх людей у віці від 55 до 64 років — за 450 днів і склада-

ється з щоденних виплат п’ять днів у тиждень.

Для більшості безробітних і тих, у кого минає термін одер-

жання допомоги з безробіття, існують субсидії:

— для тих, хто не має роботи, вони сплачуються протягом

шести місяців після закінчення зарплатної допомоги;

— інші сплачуються три місяці — як правило, в приватному

секторі. Вони покривають 50 % витрат на зарплату протягом ше-

сти й трьох місяців.

Особи, що закінчили курси перепідготовки, але не одержали

роботу, мають право на отримання допомоги протягом трьох мі-

сяців.

Якщо людина не охоплена будь-якою системою страхування

чи допомога недостатньо велика, вона може одержувати громад-

ську допомогу. У Законі «Про соціальні послуги» відзначено, що

комуни несуть відповідальність за людей, які проживають у, ме-

жах, незалежно від громадянства. Ця допомога надається й неза-

лежно від причин виникнення потреби.

294

Низьке безробіття — результат заходів активної політики на

ринку праці. Із коштів, що використовуються на ці заходи, лише

30 % ідуть на компенсації безробітним. Уряд вважає, що ця циф-

ра повинна бути зменшена до 10 %.

Критики шведської політики зайнятості вказують на те, що

постійно 3—4 % робочої сили підтримуються такими заходами:

 курси підготовки й перепідготовки;

 виплата субсидії на зайнятість;

 громадські роботи;

 захищена праця.

Якщо до них додати відкрите безробіття, то у Швеції 5 — 6 %

робочої сили знаходяться поза межами ринку праці. Але такі роз-

рахунки ігнорують важливу різницю між допомогою для безробі-

тних та активними заходами щодо збільшення шансів безробіт-

ним працевлаштуватися, зберегти кваліфікацію.

11.5.3. Страхування від безробіття

в інших країнах світу

Варто відмітити підхід до фінансування страхових витрат в

Італії, де встановлені диференційовані норми виплат за галузя-

ми. Так, у промисловості відраховують 3,81 % від фонду оплати

праці, а в торгівлі — 1,61 %. У США витрати на страхування в

залежності від галузі становлять від 5,6 % до 8,9 %. Необхідно

взяти до уваги структуру витрат роботодавців на робочу силу,

співвідношення прямих та непрямих витрат. Прямі витрати

пов’язані з оплатою відробленого часу або виконаних робіт. Не-

прямі витрати зумовлені необхідністю покриття додаткових ви-

трат з виплати страхових внесків до соціальних фондів (у тому

числі фонду захисту від безробіття) у зв’язку з попереднім вихо-

дом на пенсію; премій та «тринадцятої» зарплати; коштів для ко-

ристування їдальнею, лікарнею тощо.

У країнах Східної Європи співвідношення прямих та непря-

мих витрат на робочу силу різні. Це зумовлено рівнем економіч-

ного розвитку країни, ціною робочої сили порівняно з вартістю

інших факторів виробництва, професійно-кваліфікаційним скла-

дом зайнятих. Україна на фоні інших країн характеризується де-

шевою робочою силою та, відповідно, низькими витратами щодо

її використання.

Аналіз участі робітників у системі страхування від безробіття

в розвинених країнах дозволяє рекомендувати поетапне введення

аналогічних платежів в Україні. На початковому етапі доцільно

295

встановити обов’язкові платежі для працівників високодохідних

галузей, де рівень заробітків набагато перевищує їхню середню

величину по країні.

На другому етапі можна відокремити наступну за рівнем до-

ходів групу населення й у зв’язку із процесом зростання доходів

у цілому по країні також включити її до кола платників.

Активної політики зайнятості також дотримується уряд Німе-

ччини. Передбачене законом страхування на випадок безробіття

існує з 1927 року.

Страхування здійснює федеральне відомство праці. Страхува-

тися зобов’язані усі наймані працівники. Кошти на страхування

формуються з внесків робітників та роботодавців.

Право на грошову допомогу з безробіття має той, хто є безро-

бітним та сплачував страхові внески. Він зобов’язаний погодити-

ся на роботу, яка пропонується йому закладом з питань праце-

влаштування. Розмір грошової допомоги становить до 68 %

«чистої заробітної плати». Її виплата здійснюється протягом ро-

ку, для літніх безробітних — до 32 місяців. Для нових федераль-

них земель законом передбачено зайнятість у громадських робо-

тах. Держава сприяє зайнятості разовими дотаціями на заробітну

плату у розмірі зекономлених коштів для виплат з безробіття.

296

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ

ЗА МОДУЛЕМ ІІ

5.1. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕ ВІРКИ ЗНАНЬ

1. У яких розмірах здійснюються внески до Фонду соціально-

го страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та

витратами, зумовленими народженням та похованням?

2. Мета створення Фонду соціального страхування з тимчасо-

вої втрати працездатності.

3. Права, обов’язки та відповідальність суб’єктів загально-

обов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з

тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими

народженням та похованням.

4. Принципи загальнообов’язкового державного соціального

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

5. Формування джерел надходження у Фонд.

6. Напрямки використання коштів Фонду.

7. Управління Фондом соціального страхування з тимчасової

втрати працездатності.

8. Медичне страхування та його основні види. Суб’єкти й

об’єкти медичного страхування.

9. Проблеми становлення й розвитку медичного страхування в

Україні.

10. Роль медичного страхування в забезпеченні потреб робіт-

ника в страховому захисті.

11. Шляхи підвищення ефективності добровільного медичного

страхування.

12. Добровільне медичне страхування: обсяг відповідальності

страховика, страхова сума, порядок визначення розміру страхо-

вих премій та їх сплати.

13. У яких розмірах здійснюються внески до Фонду соціально-

го страхування від нещасних випадків на виробництві та профе-

сійних захворювань?

14. Яка мета страхування від нещасних випадків на вироб-

ництві?

15. Принципи соціального страхування від нещасних випадків

на виробництві.

297

16. Суб’єкти обов’язкового соціального страхування від неща-

сних випадків на виробництві.

17. Джерела формування Фонду соціального страхування від

нещасних випадків на виробництві.

18. Порядок розрахунку страхових внесків до Фонду.

19. Управління Фондом соціального страхування від нещас-

них випадків.

20. Нагляд у сфері страхування від нещасних випадків на ви-

робництві та від професійного захворювання.

21. Добровільне страхування від нещасних випадків.

22. Поняття та принципи загальнообов’язкового державного

соціального страхування на випадок безробіття.

23. З яких джерел формується Фонд загальнообов’язкового

державного соціального страхування України на випадок безро-

біття?

24. Охарактеризуйте основні види безробіття: фрикційне,

структурне, циклічне.

25. Визначте зайнятість населення за статусами зайнятості,

формами власності, видами економічної діяльності.

26. Як здійснюється управління Фондом загальнообов’я-

зкового державного соціального страхування України на випадок

безробіття?

27. Назвіть органи нагляду у сфері страхування на випадок

безробіття.

28. Шляхи впровадження персоніфікованого обліку збору

(внесків) на обов’язкове державне пенсійне страхування.

29. Назвіть основні завдання Пенсійного фонду та джерела йо-

го формування.

30. Охарактеризуйте систему пенсійного забезпечення в

Україні.

31. Сутність солідарної системи пенсійного забезпечення.

32. Особливості накопичувальної системи пенсійного забезпе-

чення.

33. Охарактеризувати значення недержавного пенсійного

страхування?

34. Як відбувається становлення та розвиток недержавного

пенсійного страхування в Україні?

35. Які системи недержавного пенсійного страхування вико-

ристовуються в зарубіжних країнах?

36. Який кількісний склад НПФ в Україні?

37. Роль, мета створення та основні завдання Асоціації недер-

жавних пенсійних фондів України.

298

38. Суб’єкти та об’єкти недержавного пенсійного страхування.

39. Недержавні пенсійні фонди: відкриті, корпоративні, про-

фесійні. Охарактеризувати їх відмінності.

40. Доходи та витрати недержавних пенсійних фондів.

41. Обов’язки адміністратора НПФ.

42. Види, умови та строки здійснення пенсійних виплат.

43. Особливості соціального страхування в Швеції.

44. Соціальна політика в системі соціального страхування Росії.

45. Пенсійна система Чилі.

46. Оцінка в соціального забезпечення робітників у Німеччині.

Соціальні технології США.

47. Роль місцевого самоврядування в реалізації соціальних га-

рантій населення в Польщі.

5.2. Т

ЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Основні завдання Фонду соціального страхування з тимча-

сової втрати працездатності та джерела його формування.

2. Види матеріального забезпечення та соціальних послуг Фо-

нду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

3. Види фінансово-економічного забезпечення та соціальних

послуг у сфері загальнообов’язкового державного соціального

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

4. Бюджет та облік страхових засобів Фонду соціального

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

5. Фінансування страхових відшкодувань, соціальних послуг

та профілактичних заходів.

6. Етапи впровадження в Україні системи загальнообов’я-

зкового державного соціального медичного страхування.

7. Особливості та шляхи підвищення ефективності державно-

го соціального медичного страхування.

8. Медичне страхування громадян, які перетинають кордон.

9. Впровадження державних соціальних стандартів у сфері

медичного обслуговування населення.

10. Соціальне страхування від нещасних випадків на вироб-

ництві в системі соціального страхування трансформаційного пе-

ріоду в Україні.

11. Описати види страхування від нещасних випадків.

12. Специфіка функціонування Фонду загальнообов’язкового

державного соціального страхування України на випадок безро-

біття.

299

13. Проаналізувати інформацію щодо безробіття в Україні,

опубліковану в пресі, зробити висновки.

14. Скласти порівняльну таблицю системи соціального стра-

хування на випадок безробіття Швеції, США та України. Розкри-

ти перспективи розвитку соціального страхування на випадок

безробіття в цих країнах.

15. Соціальне страхування, пенсійна політика та пенсійні фонди.

16. Поняття й завдання пенсійного страхування.

17. Управління процесом формування й функціонування Пен-

сійного фонду України в умовах ринкових перетворень.

18. Реформування пенсійної системи України: завдання, на-

прямки, проблеми.

19. Недержавне соціальне страхування: сутність, організація,

проблеми та перспективи розвитку.

20. Описати систему накопичувального пенсійного забезпе-

чення недержавними пенсійними фондами в Росії.

21. Іноземний досвід недержавного пенсійного страхування.

22. Досвід різних країн у сфері соціального страхування.

23. Описати систему соціального страхування в одній із країн

світу.

24. Медичне соціальне страхування в Ізраїлі.

5.3. Т

ЕСТИ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1. Дайте визначення поняттю «волонтер»:

а) професійно підготовлений фахівець, що має необхідну ква-

ліфікацію у сфері соціальної роботи і надає соціальні послуги;

б) фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, не-

прибуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно-корис-

ний характер;

в) економічна категорія, що відображає сукупність розподіль-

чих і перерозподільчих відносин, пов’язаних із подоланням і

відшкодуванням втрат, які можуть бути спричинені різними над-

звичайними обставинами;

г) юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі

страховиком договір страхування або є страхувальником відпові-

дно до законодавства України.

2. Страхова справа у Великобританії має дві головні ознаки:

а) поширення довгострокового страхування життя та сертифі-

кація страхових послуг;

300

б) стандартизація страхових послуг та сімейне інвестування у

страхування життя;

в) традиційний характер загального страхування (зокрема,

страхування від нещасних випадків і короткострокове страхуван-

ня життя) та обов’язковість пенсійного забезпечення.

3. Особливістю шведської системи страхування є:

а) передача застрахованими до страховиків своїх юридичних

прав з питань медичного страхування;

б) усунення дефіциту і створення заощаджень у накопичува-

льній системі;

в) наявність особових рахунків, на які зараховуються внески

та уявний інвестиційний дохід.

4. Перший рівень системи пенсійного забезпечення Польщі

має назву:

а) солідарна система с визначеними пенсіями;

б) умовно-накопичувальна з визначеними внесками;

в) накопичувальна система.

5. Стратегія переходу до багаторівневої системи пенсійного

забезпечення у Латвії:

а) обов’язковий вид страхування для осіб віком до 30 років,

добровільний для осіб у віці 30—50 років;

б) обов’язковий для нових учасників;

в) обов’язковий для тих, кому до виходу на пенсію залишило-

ся понад 20 років.

6. Перший рівень системи пенсійного забезпечення Казахста-

ну має назву:

а) солідарна система з визначеними пенсіями;

б) накопичувальна система;

в) умовно-накопичувальна з визначеними внесками;

г) гарантований мінімум.

7. У якій країні відповідно до нового регулювання пенсійного за-

безпечення розрізняють три види полісів зі страхування життя

(метою яких є формування додаткового пенсійного забезпечення;

які забезпечують покриття одного чи більше з нижчезгаданих ри-

зиків: смерть, тимчасова недієздатність та ін.; з довічного

страхування життя як додаткове пенсійне забезпечення):

а) Польща;

б) Німеччина;

в) Бєларусь;