Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

сорціуму зберігають юридичну і фінансову самостійність. У разі

досягнення мети створення консорціуму він припиняє свою дія-

льність.

Концерн — це статутне об’єднання підприємств, що характе-

ризуються єдністю власності та контролю. Об’єднання відбува-

ється найчастіше за принципом диверсифікації, коли один кон-

церн інтегрує підприємства різних галузей економіки (проми-

словість, транспорт, торгівля, страхові компанії, банки). Після

створення концерну суб’єкти господарювання втрачають само-

стійність. Учасники одного концерну не можуть бути одночасно

учасниками іншого концерну.

Промислово-фінансові групи — це об’єднання юридично та

економічно самостійних підприємств різних галузей економіки,

що утворюються за рішенням Кабінету Міністрів України на пев-

ний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріори-

тетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки

України. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і

не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.

Холдинг — це специфічна організаційна форма об’єднання

капіталів. Суб’єкт господарювання, що володіє контрольним па-

кетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається

холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочі-

рніми підприємствами встановлюються відносини контролю-

підпорядкування відповідно до вимог Господарського кодексу

України. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім

підприємством було укладено (здійснено) не вигідні для нього

угоди або операції, то контролююче підприємство повинно ком-

пенсувати завдані дочірньому підприємству збитки. Якщо дочір-

нє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться

в стані неплатоспроможності й буде визнане банкрутом, то суб-

сидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підпри-

ємства нестиме контролююче підприємство.

Законом можуть визначатися й інші форми об’єднання інтере-

сів підприємств: союзи, спілки тощо.

4.3. ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВ,

ЇХНІЙ СКЛАД І ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ

Матеріальним втіленням фінансових відносин на рівні

господарських суб’єктів є фінансові ресурси. Під фінансовими

ресурсами розуміють акумульовані підприємством грошові кош-

ти з різних джерел, які надходять у господарський обіг і призна-

чені для покриття його потреб. До фінансових ресурсів належать

усі грошові фонди і та частина грошових коштів, яка використо-

вується підприємством у нефондовій формі (рис. 4.2).

ФІНАНСОВІ

РЕСУРСИ

Класифікація Види

За кругообі-

гом

За викорис

танням

За правом

власності

Початкові

ощені

Статутний

капітал

Прибуток

Амортиза-

ційні відра-

вання

Основні

засоби

Оборотні

кошти

Матеріалі-

зовані

обіг

Власні

Надані

Позичені

Приватний

капітал

Акціонерний

капітал

жавні

Корпора-

тивні

Бюджетні

асигнування

Надходження

з цільових

фондів

Надходження

з централізо-

ваних фондів

Кредити

Рис. 4.2. Класифікація

та склад формування фінансових ресурсів підприємства

Важливим аспектом фінансової діяльності підприємств є фор-

мування та використання різних грошових фондів, через які здій-

снюється процес розширеного відтворення, фінансування науко-

Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і пере-

роб. — К.: КНЕУ. — 2005. — С. 80.

во-технічних розробок, освоєння та впровадження нової техніки і

технологій, економічне стимулювання тощо.

Стабільність функціонування підприємства ґрунтується

на достатності фінансових ресурсів та їх стабільному

кругообігу.

Загальна сума фінансових ресурсів кожного підприємства

складається з таких елементів:

— статутний капітал — основне первісне джерело власних

коштів підприємства. Статутний капітал становить сукупність

коштів засновників, необхідну для функціонування підприєм-

ства, які вкладені в активи, а також майнових прав, що мають

грошову оцінку. Порядок і джерела формування статутного капі-

талу залежать від типу підприємства і форми власності. Розміри

статутного капіталу характеризують розмір коштів, які були ін-

вестовані у фінансово-господарську діяльність. На основі статут-

ного капіталу формується основний і оборотний капітал, що пе-

ребувають у процесі безперервного руху, набуваючи різноманіт-

них форм залежно від стадії кругообігу;

— резервний фонд утворюється на підприємстві за рахунок

відрахувань від прибутку, використовується для покриття зби-

тків, подолання тимчасових фінансових ускладнень (не

менш як 25 % статутного фонду і не менш як 5 % від розміру

прибутку);

— амортизаційний фонд утворюється в процесі використан-

ня основних засобів і нематеріальних активів за рахунок аморти-

заційних відрахувань, використовується для їх відтворення;

— фонд розвитку концентрує кошти, які використовуються

для розвитку виробництва;

— валютний фонд формується на підприємствах, які одер-

жують виручку у валюті від експортних операцій або купують

валюту для імпортних операцій;

— фонд оплати праці формується на підприємстві для гро-

шових виплат працівникам за виконану роботу згідно з трудовим

договором;

— фонд виплати дивідендів утворюється на акціонерних під-

приємствах один раз на рік для виплати акціонерам дивідендів за

акціями.

Крім постійних грошових фондів на підприємствах можуть

утворюватися оперативні тимчасові фонди.

Залежно від джерел формування фінансові ресурси підприєм-

ства поділяються на:

— створені за рахунок власних і прирівняних до власних гро-

шових надходжень (внески засновників у статутний фонд);

— внаслідок здійснення фінансово-господарської діяльності

(нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, резервний

фонд);

— у результаті операцій на фінансовому ринку (додатковий

капітал, позичковий капітал);

— у порядку перерозподілу грошових коштів (бюджетні суб-

сидії, страхові відшкодування, інші види ресурсів).

За правом власності фінансові ресурси поділяють на: власні

кошти підприємницької структури; залучені кошти; позикові фі-

нансові ресурси.

Перспективи розвитку підприємства визначаються його

можливостями у нарощені та залучені фінансових ресурсів.

Первісне формування фінансових ресурсів відбувається під

час створення господарських суб’єктів. На функціонуючих під-

приємствах фінансові ресурси формуються за рахунок прибутку

(від основної та інших видів діяльності) та амортизаційних відра-

хувань.

У процесі своєї діяльності підприємство може додатково за-

лучати фінансові ресурси через випуск і розміщення акцій та

облігацій, з бюджету чи державних фондів цільового призначен-

ня, з централізованих корпоративних фондів, через отримання

страхових сум за умови настання відповідного страхового випадку.

Залучені фінансові ресурси за характером використання поді-

бні власним, оскільки після їх надходження вони переходять у

розпорядження підприємства. Водночас існують певні обмежен-

ня у їх використанні, адже такі кошти мають здебільшого цільо-

вий характер.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємствам

(як правило, державним) у таких формах: бюджетні інвестиції;

державні дотації; державні субсидії.

Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів дер-

жавного або місцевого бюджетів на розвиток виробництва, на-

самперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у

пріоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток економіки

країни в цілому.

Державні дотації — це виділення коштів з бюджету на по-

криття збитків підприємства, як правило, у разі, коли збитковість

є наслідком певної політики держави, наприклад цінової.

Державні субсидії — це виділення коштів з бюджету

суб’єктам підприємницької діяльності на вирішення певних за-

вдань у рамках різного роду державних програм.

Надходження з державних цільових фондів за своїм змістом

ідентичні бюджетним асигнуванням. Вони здійснюються у формі

державних інвестицій і субсидій. Ці ресурси мають цільовий ха-

рактер, що випливає із сутності даних фондів.

До позикових фінансових ресурсів відносять:

— банківський кредит. Його необхідність визначається хара-

ктером кругообігу основних і оборотних засобів;

— бюджетний кредит. Цей кредит діє на тих самих принци-

пах, що й банківський;

— комерційний кредит — це придбання товарів чи отриман-

ня послуг з відстроченням оплати. Подібна угода оформляється

спеціальним борговим зобов’язанням — комерційним векселем.

Кредитування, на відміну від бюджетних асигнувань, здійс-

нюється з дотриманням принципів поворотності, строковості,

платності, забезпеченості.

Забезпеченість підприємства фінансовими ресурсами, як і

основними фондами, безпосередньо впливає на його діяль-

ність. Недостатність фінансових ресурсів веде до небез-

печності виробничого процесу. Нераціональне і неефекти-

вне їх використання звужує виробничі та фінансові можли-

вості підприємства. Втрата чи осідання фінансових ресур-

сів веде до банкрутства підприємства.

Перехід до господарювання в ринкових умовах потребує но-

вих підходів до формування фінансових ресурсів підприємств.

Так, важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить

внескам фізичних та юридичних осіб. Водночас значно скорочу-

ються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від центральних

і місцевих органів державної влади. Збільшується значення при-

бутку, амортизаційних відрахувань та позикових коштів у фор-

муванні фінансових ресурсів підприємств.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств вели-

ке значення має структура їхніх джерел.

Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання

визначають фінансове благополуччя підприємства, його плато-

спроможність, ліквідність, фінансову стійкість. Водночас висока

частка вага залучених та позикових коштів ускладнює фінансову

діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату

відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на

облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує

фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необ-

хідно детально продумати доцільність залучення додаткових фі-

нансових ресурсів.

4.4. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ

СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Фінансовими результатами діяльності суб’єктів під-

приємницьких структур є прибуток або збиток.

Прибуток — це показник, який формується на мікрорівні.

Прибуток відображає результати фінансово-господарської діяль-

ності підприємств як суб’єктів господарювання і зазнає впливу

багатьох чинників. Так, на формування прибутку як фінансового

показника роботи підприємства, що відображається в офіційній

звітності суб’єктів господарювання, впливає встановлений поря-

док визначення фінансових результатів діяльності, обчислення

собівартості продукції (робіт, послуг), загальногосподарських

витрат, визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій

та іншої діяльності. Отже, прибуток — це важливий показник,

який характеризує фінансовий результат діяльності підприємства.

Зростання прибутку означає збільшення потенційних можли-

востей підприємства, підвищення ступеня його ділової активнос-

ті. За прибутком визначаються частка доходів власників підпри-

ємств, розміри дивідендів акціонерів, інших доходів. Прибуток

визначає також рентабельність капіталу, впливає на вартість

усього підприємства в цілому.

Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом дер-

жави до ринкових умов господарювання. Підприємства недержа-

вної форми власності, здобувши фінансову самостійність і неза-

лежність, мають право самостійно визначати напрями викори-

стання прибутку після сплати обов’язкових платежів та відраху-

вань.

Прибуток є джерелом як забезпечення внутрішньогосподарсь-

ких потреб підприємств, так і формування бюджетних ресурсів

держави. Тому успішна, прибуткова діяльність вітчизняних під-

приємницьких структур є основою економічного розвитку дер-

жави.

Облік і визначення фінансових результатів — прибутку (збит-

ку) здійснюються за такими видами діяльності підприємства:

звичайна діяльність, у тому числі операційна та інша звичайна

діяльність, а також діяльність, пов’язана з виникненням надзви-

чайних подій.

Підприємство може отримувати прибуток у результаті опера-

ційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

У результаті реформування бухгалтерського обліку і звітності

в Україні з 2000 р. відповідно до міжнародних стандартів відбу-

лися зміни в методиці визначення прибутку підприємств. На рис.

4.3 наведено схему формування прибутку підприємства з ураху-

ванням зазначених змін.

Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку прибу-

ток — це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними

витрати.

Збитком вважається перевищення суми витрат над сумою до-

ходів, для отримання яких були здійснені ці витрати.

Діяльність підприємств у сфері фінансових результатів

спрямована на забезпечення отримання прибутку та йо-

го оптимальний розподіл і використання, а за наявності

збитків — на встановлення їхніх причин та джерел по-

криття.

Валовий (загальний) прибуток (збиток) розраховують як рі-

зницю між чистим доходом від реалізації продукції і собівартіс-

тю реалізованої продукції.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається

як алгебрична сума валового прибутку (збитку) та іншого опера-

ційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та ін-

ших операційних витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподатку-

вання визначається як алгебрична сума прибутку (збитку) від

операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових

та інших витрат.

Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування ви-

значається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до

оподаткування і суми податків з прибутку.

Чистий прибуток (збиток) підприємства (остаточний

результат діяльності підприємства) розраховується як алгеб-

рична сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після

оподаткування і надзвичайного прибутку (збитку) після опо-

даткування.

Дохід (виручка) від реалізації продукції

ПДВ, акцизний збір, інші збори та відрахування з доходу

Чистий дохід (вир

чка) від реалізації прод

кції

Собівартість реалізованої продукції

Валовий приб

ток (збиток) від реалізації прод

кції

Адміністративні

витрати

Витрати

на збут

Приб

ток (збиток) від звичайної діяльності до оподатк

вання

Інші операційні

витрати

Приб

ток (збиток) від операційної діяльності

Інші операційні доходи

Приб

ток (збиток) від надзвичайної діяльності після оподатк

вання

Доходи від участі в капіталі,

інші фінансові доходи

Витрати від участі в капіталі,

інші фінансові витрати

Податок на прибуток від звичайної діяльності

–

+ +

–

Приб

ток (збиток) від звичайної діяльності після оподатк

вання

Чистий приб

ток (збиток) підприємства

Рис. 4.3. Структурно-логічна

схема формування чистого прибутку (збитку) підприємства

Отриманий підприємством прибуток може бути використа-

ний на задоволення різноманітних потреб. По-перше, він

спрямовується на формування фінансових ресурсів держави,

фінансування бюджетних видатків через вилучення у підпри-

ємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, при-

буток є джерелом формування фінансових ресурсів самих під-

приємств і використовується ними для забезпечення господар-

ської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об’єктом розпо-

ділу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап — це розподіл загального прибутку. На цьому

етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У резуль-

таті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибут-

ку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємст-

вами має важливе значення для забезпечення державних потреб і

потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фі-

нансової політики держави, від правильного вирішення якого за-

лежить розвиток економіки в цілому.

Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і

підприємством складаються під впливом кількох чинників. Істо-

тне значення при цьому має податкова політика держави щодо

суб’єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі пода-

тків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об’єктів

оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання пода-

ткових пільг. Чинний порядок оподаткування прибутку ґрунту-

ється на положеннях Закону України «Про внесення змін до За-

кону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від

24 грудня 2002 р. Відповідно до названого Закону обчислення

оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми

скоригованого валового доходу валових витрат платника подат-

ку, а також нарахованих амортизаційних нарахувань. Основну

ставку податку встановлено у розмірі 25 % до об’єкта оподатку-

вання.

Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що

залишився в розпорядженні підприємств після здійснення пла-

тежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за ра-

хунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних

витрат.

Прибуток, що залишається після податків і платежів (тобто

чистий прибуток), надходить у повне розпорядження підприємс-

тва. Основні напрями використання прибутку — це виробничо-

технічний розвиток підприємства, соціальний розвиток, матеріа-

льне заохочення, включаючи виплату дивідендів в акціонерних

товариствах, інші витрати (рис. 4.4)

Прибуток підприємства

Нерозподілений прибуток

Податок на прибуток

истий прибуток

Використання прибутку: створення резервного фонду;

виплата дивідендів; поповнення статутного капіталу;

інші напрями використання

Рис. 4.4. Структурно-логічна схема розподілу

і використання прибутку підприємства

Чистий прибуток підприємства спрямовується на формування

резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного

фонду, на інші цілі.

Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить

від якості управлінських рішень, що стосуються використання

прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства.

Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) повинні врахо-

вувати потребу підприємства у фінансових ресурсах, резервах,

необхідність виробничого і соціального розвитку підприємства,

можливості прибуткових фінансових вкладень тощо.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що таке фінанси підприємницьких структур?

2. Які фінансові відносини включає діяльність підпри-

ємницьких структур?

3. Які функції фінансів підприємницьких структур?

4. Що розуміють під організацією фінансів підприєм-

ницьких структур?

Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А. М. Поддєрьогіна. — К.: КНЕУ. —

1999. — С. 105.