Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

5. Які існують види організаційно-правових форм гос-

подарювання підприємницьких структур?

6. На яких принципах функціонують підприємницькі

структури?

7. Що включають фінансові ресурси підприємницьких

структур?

8. За рахунок яких джерел формуються фінансові ре-

сурси підприємницьких структур?

9. У чому полягають сутність і принципи комерційно-

го розрахунку?

10. Які види бюджетних асигнувань отримують під-

приємства?

11. У чому полягає економічна сутність прибутку?

12. Як формуються фінансові результати діяльності

підприємницьких структур?

13. У чому полягає чинний порядок оподаткування

прибутку підприємств?

14. Який існує процес формування чистого прибутку?

15. Який існує механізм розподілу та використання

прибутку?

16. Що таке нерозподілений прибуток?

ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ

Ключові терміни: державні фінанси, фінансові ре-

сурси держави, місцеві фінанси, рівні і ланки держав-

них фінансів, державні доходи, методи мобілізації

державних доходів, джерела державних доходів, дер-

жавні видатки, кошторисне фінансування, державні

субсидії.

Після вивчення цієї теми студент

повинен знати і розуміти:

• сутність і призначення державних фінансів;

• економічну сутність та значення державних до-

ходів;

• економічні методи мобілізації державних доходів;

• економічну сутність та класифікацію державних

видатків.

5.1. СУТНІСТЬ І СКЛАД ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ

Державні фінанси являють собою досить розгалужену

систему відносин, яка опосередковується формуванням і викорис-

танням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу

фондів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність

значної кількості фондів зумовлюється різноманітністю функцій

держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням фун-

кцій і повноважень між різними рівнями державної влади.

За своєю економічною сутністю державні фінанси — це су-

купність процесів розподілу та перерозподілу вартості ВВП, що

виникають у процесі формування, розподілу і використання

централізованих фондів грошових коштів, призначених для фі-

нансового забезпечення виконання державою покладених на неї

функцій.

У цьому визначені ключовим елементом виступають фінансо-

ві відносини. Вони є досить складними. Так, з позицій держави, з

одного боку, формування коштів централізованих фондів харак-

теризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відно-

сини обміну досить незначні за обсягами і питомою вагою та

пов’язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації дер-

жавного майна і ресурсів, від майнових прав, від надання послуг

тощо. Відносини розподілу відображають частку держави у ство-

реному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Від-

носини перерозподілу відображають формування фондів за раху-

нок оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб.

З іншого боку, в процесі використання державних коштів ви-

никають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відно-

сини з боку держави характеризують використання тієї частини

державних доходів, що отримана нею на основі обміну і розподі-

лу, а перерозподільні — тих, що отримані на основі перерозподі-

лу. З погляду юридичних і фізичних осіб державні фінанси мають

насамперед яскраво виражений перерозподільний характер, хоча

в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової сис-

теми держави опосередковують біля 80 % усіх фінансових ресур-

сів і охоплюють різноманітні фінансові інституції, за допомогою

яких держава здійснює свою фінансову діяльність.

Склад державних фінансів прийнято розглядати за ланками та

рівнями органів державної влади й управління (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

СИСТЕМА ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ

Ланки

Рівні

бюджет

держави

позабюджетні

цільові фонди

державний

кредит

фінанси держа-

вного сектора

Загальноде-

ржавні фі-

нанси

Державний

бюджет

Загальноде-

ржавні фон-

ди

Державні

позики

Фінанси дер-

жавних під-

приємств

Місцеві фі-

нанси

Місцеві бю-

джети

Регіональні

фонди

Місцеві по-

зики

Фінанси ко-

мунальних

(муніципаль-

них) підпри-

ємств

Фінанси: Навч. посібник / О. П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев та ін.; За ред.

В. І. Оспіщева. — К.: Знання. — 2006. — С. 93.

Ланками державних фінансів є:

¾ бюджет держави (зведений бюджет);

¾ позабюджетні фонди цільового призначення;

¾ державний кредит;

¾ фінанси державного сектора (державних та муніципальних

підприємств).

Державний бюджет — це основний фінансовий план держа-

ви, що має силу закону.

Позабюджетні цільові фонди — це централізовані фонди

грошових коштів, що утворюються поза державним бюджетом

для реалізації прав громадян на пенсійне і соціальне забезпечен-

ня та соціальне страхування.

Державний кредит передбачає залучення коштів державою

на позиковій основі для використання через видатки на конкретні

проекти.

Фінанси державного сектора об’єднують фінанси державних

і муніципальних (комунальних) підприємств.

За рівнями управління державні фінанси поділяють на загаль-

нодержавні та місцеві.

Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих

потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і

відображають інтереси держави взагалі. Вони є інструментом

впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загаль-

нодержавні фінанси здійснюють розподіл та перерозподіл ВВП

між окремими регіонами країни та галузями економіки з метою

збалансованого їх розвитку.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих ор-

ганів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потре-

би у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіаль-

ний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів

полягає в забезпеченні фінансової незалежності й автономності

регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та

поселень.

Побудова системи державних фінансів потребує установ-

лення відповідного оптимального співвідношення між її рів-

нями: загальнодержавним та місцевим.

Функціонування сфери державних фінансів характеризується

такими фінансовими категоріями: державні доходи; державні ви-

датки; державний кредит.

Внутрішні відносини в системі державних фінансів склада-

ються між бюджетами різних рівнів та між бюджетами і фондами

цільового призначення.

У системі зовнішніх відносин сфери державних фінансів пріо-

ритетними є взаємовідносини з юридичними та фізичними осо-

бами. Це, з одного боку, сплата податків та інших обов’язкових

платежів до бюджету, внески в цільові фонди, купівля державних

цінних паперів, з іншого — асигнування та виплати з бюджету і

цільових фондів, повернення боргів та доплата процентів за по-

зиками. Через бюджет забезпечуються міжнародні фінансові від-

носини держави — платежі міжнародних організацій і фінансо-

вих інституцій та надходження від них. Тимчасово вільні кошти

бюджету та цільових фондів можуть розміщуватись на фінансо-

вому ринку, внаслідок чого формуються відповідні доходи. У ра-

зі необхідності фінансування дефіциту бюджету держава може

залучати на фінансовому ринку необхідні їй додаткові кошти

шляхом випуску та розміщення державних облігацій та казначей-

ських зобов’язань.

5.2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНИХ

ДОХОДІВ. МЕТОДИ МОБІЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ ДОХОДІВ

Державні доходи — це сукупність різних видів гро-

шових надходжень до фондів держави, що використовуються для

виконання нею своїх завдань та функцій. Об’єктом доходів дер-

жави є валовий внутрішній продукт, частину якого вона і вико-

ристовує, а суб’єктами — держава, з одного боку, та підприємст-

ва, установи, організації, населення — з другого.

Джерела державних доходів можуть бути як внутрішніми, так

і зовнішніми.

Внутрішніми джерелами є валовий внутрішній продукт сво-

єї країни. Зовнішні джерела — це ВВП інших країн.

У країнах з розвинутою ринковою економікою державні дохо-

ди становлять значну частину сукупного суспільного продукту та

справляють величезний вплив на його перерозподіл та розширене

відтворення. У середньому в розвинутих країнах вони становлять

30 — 44 % ВВП. Державні доходи, обчислені щодо валового внут-

рішнього продукту, показують не лише відносин перерозподілу, а

й місце держави в процесі відтворення. Державні доходи показу-

ють рух грошових коштів від різних верств суспільства до держа-

ви. Те, що для держави є доходом, для широких верств населення

та підприємств є видатком. Державні доходи на 85—92 % форму-

ються за рахунок податків, неподаткові доходи становлять 3 —

13 %, державний кредит — від 0,5 до 4 % їх загального обсягу.

Залежно від порядку формування системи державних доходів

їх поділяють на централізовані та децентралізовані (рис. 5.1).

ержавні доходи

ентралізован

ецентралізован

Цільові

фонди

Пряме вилучення

доходів

Податки і

обов’язкові

платежі

Надходження від

державного майна та

угідь

Державні

позики

БЮДЖЕТ

Рис. 5.1. Система державних доходів

Централізовані доходи концентруються в бюджеті держави і

фондах цільового призначення.

Децентралізовані доходи надходять у розпорядження окре-

мих державних підприємств, установ, організацій, формуються за

рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансо-

вих планів.

Слід урахувати, що необґрунтовано висока частка цен-

тралізації фінансових ресурсів спричинює негативні наслід-

ки, оскільки централізовано важко вести раціональний роз-

поділ і забезпечувати його ефективне виконання. Однак

зниження централізації за умови збереження на високому

рівні державної власності може породити безгосподарність

і різні порушення в розподілі і використанні фінансових ре-

сурсів, а врешті-решт — фінансовий розлад у державі.

Опарін В. М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. — 2-ге вид., доп. і пере-

роб. — К.: КНЕУ. — 2005. — С. 115.

Перерозподільні процеси, що здійснюються за допомогою

державних фінансів, — це явище макрорівня, проте роль держав-

них фінансів виявляється не меншою мірою в методах мобілізації

державних доходів.

За методами мобілізації держані доходи поділяються на пода-

ткові, позикові, емісійні (рис. 5.2).

Формування

бюджетних та

позабюджетних

фондів

Покриття дефіциту

державного

бюджету (місцевих

бюджетів)

Можливість

прискорення

інфляційних

процесів у державі

Податки та

обов’язкові

платежі

Примусове

вилучення частини

національного

доходу на користь

де

жави

Державні

позики

Внутрішні

та зовнішні

Емісійний

доход

Паперово-грошова

або кредитна

емісія

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІ

ТА ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

Рис. 5.2. Методи мобілізації державних доходів

З цих методів найважливіший податковий, оскільки податки

забезпечують основну частину державних доходів.

Податки — це економічні відносини, які виникають між

державою та юридичними й фізичними особами з приводу при-

мусового відчуження нею частини новоствореної вартості в гро-

шовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування дер-

жавних видатків. Вони є вихідною категорією фінансів, еконо-

мічною базою функціонування держави та найважливішою фі-

нансовою формою регулювання ринкових відносин. Податки —

це головний дохід державної скарбниці.

Фінанси: Навч. посібник / О.П. Близнюк, Л. І. Лачкова, В. І. Оспіщев та ін.; За ред.

В. І. Оспіщева. — К.: Знання. — 2006. — С. 93.

Державний кредит (позики) — це сукупність економічних

відносин, що виникають між державою як позичальником і кре-

диторами — фізичними або юридичними особами (приватними

особами, фінансово-кредитними установами, корпораціями, іно-

земними урядами та міжнародними фінансовими організаціями)

у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ре-

сурсів. Державний кредит безпосередньо пов’язаний з бюджет-

ним дефіцитом, оскільки є джерелом його покриття. В окремих

випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у

фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того,

до системи державного кредиту належать позики, що надаються

під державні гарантії, та поповнення валютних резервів центра-

льного банку від Міжнародного валютного фонду.

Цей метод суттєво відрізняється від податкового. За допомо-

гою податків держава примусово акумулює частину вартості,

втілену в доходах окремих соціальних верств. За кредитного ме-

тоду держава переважно в добровільній формі залучає частину

вартості, яка втілена в позичковому капіталі, тобто частину сус-

пільного капіталу, що відокремилася. Податковий метод держава

використовує для акумуляції внутрішніх джерел, кредит дає їй

змогу залучати не тільки внутрішні, а й зовнішні джерела.

Емісійний дохід — це грошові відносини між державою та фі-

зичними і юридичними особами, в процесі функціонування яких

держава отримує дохід від емісії в обіг надлишків грошей, що

призводить до їхнього наступного знецінення і скорочення реа-

льних доходів населення. Надмірний випуск грошей в обіг є най-

гіршою формою примусової позики, що призводить до зниження

їхньої купівельної сили. У результаті відбувається інфляція — пе-

реповнення каналів грошового обігу надмірною масою знеціне-

них грошей, зростання цін. Все це знижує роль такого фінансово-

го ресурсу, як дохід державної скарбниці.

Порівняно незначну частину доходів держава одержує як вла-

сник засобів виробництва та майна. Фінансові методи формуван-

ня державних доходів взаємопов’язані та взаємозумовлені. Ана-

ліз показує, що існує тісний кореляційний зв’язок між зростан-

ням державних видатків, бюджетного дефіциту, державного бор-

гу, податків та емісійного доходу. Це означає, що зростання дер-

жавного боргу веде до збільшення податків. Водночас однією з

причин зростання державного боргу є збільшення бюджетного

дефіциту, що, у свою чергу, зумовлюється зростанням видатків

бюджету, тобто чим швидше зростають державні видатки, тим

вищі суми заборгованості держави.

Єдність і взаємозумовленість фінансових методів формування

державних доходів не виключають їх протилежності. Так, подат-

ки прямо або опосередковано відчужують частину створеної вар-

тості для державних потреб. Державний кредит залучає частину

створеної вартості на певний час і за певну плату. Емісійний до-

хід зумовлює вилучення вартості опосередковано, приховано,

шляхом інфляційного зростання цін. Роль того чи іншого фінан-

сового методу може змінюватися під впливом економічних, соці-

альних або політичних обставин та умов.

Під час війни різко зростає роль державного кредиту й емісій-

ного доходу та скорочується частка податків у загальній сумі дер-

жавних доходів. Те саме, тільки меншою мірою, відбувається під

час економічних криз. І навпаки, в мирний час, а також під час ви-

ходу з кризи та стабілізації економіки зростає роль податків і зме-

ншується значення державного кредиту та емісійного доходу.

Зовнішні джерела залучаються двома методами: у формі кре-

диту та безоплатно, тобто без оплати грошового еквівалента за-

лучених ресурсів. Основним методом залучення зовнішніх дже-

рел є зовнішні державні позики.

Центральне місце в системі доходів держави посідають дохо-

ди державного і місцевих бюджетів, завдяки яким мобілізується

основна частка фінансових ресурсів, необхідних для фінансового

забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Так, у США через бюджет перерозподіляється 28 % ВВП, у Ні-

меччині — 40, Швеції — 50 %. В Україні бюджетні ресурси ста-

новлять 34 % фінансових ресурсів держави і майже 45 % ВВП

5.3. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ

Державні видатки — це грошові відносини, що скла-

даються під час розподілу і використання централізованих і де-

централізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фі-

нансування витрат розширеного відтворення і задоволення інших

суспільних потреб.

За матеріальним змістом державні видатки — це сума коштів,

що витрачається державою в процесі здійснення її фінансової ді-

яльності.

Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури. —

2006. — С. 97.

100

Соціально-економічну суть державних видатків визначають

природа і функції держави (політичні, економічні, соціальні).

Слід зазначити, що до Першої світової війни (1914) економіч-

на наука, дотримуючись принципу свободи підприємництва, ви-

ступала проти втручання держави та її фінансів в економіку.

Держава у XVIII — початку XX ст. характеризувалася як «нічний

сторож», що охороняє мир, власність і правопорядок, але ні в

якому разі не є суб’єктом господарювання. Уся система централі-

зованих грошових фондів акумулювала тоді порівняно невелику

частку національного доходу, що не перевищувала на початок

20-х років XX ст. 15 % ВВП. Хоча ще з 1830-х років відносні й

абсолютні показники величин державних видатків починають

зростати. Першим, хто це помітив і зробив відповідний прогноз,

був економічний радник О. фон Бісмарка А. Вагнер. Він поділив

економіку на два сектори — державний і приватний та сформу-

лював «закон зростаючої державної активності». Відповідно до

цього закону в усіх країнах, де швидко розвивається промисло-

вість, державні видатки повинні збільшуватись більш високими

темпами, ніж обсяги виробництва і національні доходи.

Посилення процесу державного регулювання виробництва і роз-

поділу відбулося в період світової економічної кризи 1929—1933 рр.

Економічна теорія Дж. Кейнса (1883—1946) обґрунтовує не-

обхідність втручання держави в економіку в умовах нестабільно-

го розвитку. Основним інструментом такого втручання повинні

були стати державні видатки. З метою активізації підприємниць-

кої діяльності і зростання національного доходу та ліквідації без-

робіття держава, на думку Дж. Кейнса, повинна не тільки наро-

щувати обсяг своїх видатків, а й впливати на особисте та

інвестиційне споживання.

Представники неоконсервативного напряму, який сформував-

ся із неокласичної школи, розробили теорію «економіки пропо-

зиції», згідно з якою на державу та її фінансову систему поклада-

лось стимулювання науково-технічного прогресу і забезпечення

довгострокового економічного зростання.

Наприкінці XX ст. держава перетворилась на великого під-

приємця, споживача й інвестора, банкіра, позичальника й експор-

тера капіталу. Економічна наука все більше надає перевагу рин-

ковій системі, законам бізнесу, практичній діяльності у будь-якій

сфері економіки. Оскільки матеріальні потреби безмежні, а ре-

сурси обмежені, регулювання економічних процесів здійснюєть-

ся постійно через фіскальну політику і трансфертні платежі з бю-

джету.