Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

льки саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспі-

льстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи

досить складні відносини, що виникають при цьому.

Як історична категорія фінанси виникли одночасно з появою

держави при розшаруванні суспільства на класи. Так, у докапіта-

лістичних формаціях більша частина потреб держави задоволь-

нялась через встановлення натуральних повинностей і зборів, а

грошові відносини почали розвиватися в армії.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав

були витрати на ведення війни, утримання державного апарату,

будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних

систем, доріг, водопроводів тощо). До основних доходів відноси-

ли надходження від державного майна (доменів) і регалій (моно-

польного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними

товарами), військова здобич, данина з покорених народів, нату-

ральні і грошові збори, мито, позики.

Роль централізованого уряду та його функції визначалися в

кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини феодали

встановлювали власну систему податків. Саме в цей період роз-

почалося формування основних теоретичних уявлень про фінанси.

З розпадом феодалізму і поступовим розвитком капіталістич-

ної ринкової економіки все більшого значення набували грошові

доходи і витрати держави. Частка натуральних зборів і повиннос-

тей почала різко зменшуватися.

Важливою передумовою виникнення фінансів було також

розмежування доходів між ресурсами держави і її глави (на ран-

ніх стадіях розвитку державні монархи розпоряджалися коштами

державної скарбниці як своєю власністю). Тільки з виділенням

державної скарбниці і повним розмежуванням її від власності

монарха (ХVІ—ХVІІ ст.), фінанси стають важливою формою та

методом надходження і витрачання грошових коштів на вико-

нання державою своїх функцій. Такі зміни були передумовою

виникнення понять державних фінансів, державного бюджету,

державного кредиту.

Таким чином, до початку ХVІІІ ст. фінанси пов’язували з про-

цесом передання частини доходу громадянина в розпорядження

монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші

витрати державного характеру.

З розвитком фінансів розвиваються і знання про них. Най-

більш значними для теорії фінансів були дослідження таких ав-

торів кінця ХІХ ст., як В. Лєбєдєва, С. Вітте, І. Озерова та ін.

Практична зацікавленість у зростанні обсягів виробництва, про-

дуктивності праці, обсягів грошових надходжень і прибутку

сприяли розвитку товарно-грошових і кредитних відносин, про-

цесам купівлі-продажу. Це призвело до виникнення фінансового

ринку, паперових грошей, цінних паперів і в кінцевому випад-

ку — ринкової економіки.

Однак найвищого розквіту фінанси досягли у ХХ ст., коли

функції держави набагато розширились і вдосконалились, а това-

рно-грошові відносини посіли визначне місце в економічних сис-

темах. Значного розвитку набули місцеві (регіональні) фінанси,

фонди фінансових ресурсів цільового призначення, фінанси під-

приємницьких структур тощо.

Отже, виникнення фінансів пов’язано з розвитком товарно-

грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням її

функцій та дією економічних законів (рис. 1). Тобто, причиною

появи фінансів можна вважати потреби суб’єктів господарюван-

ня і держави у фінансових ресурсах, що забезпечують їх діяль-

ність.

Передумови

виникнення

фінансів

3. Дія економічних законів

2. Функціонування держави

1. Поява грошей та товарно-грошових відносин

Рис. 1.1. Передумови виникнення фінансів

Фінанси як економічна категорія мають двоїстий характер, що

проявляється: по-перше, в системі відносин, пов’язаній з розподі-

лом ВВП і формуванням на цій основі централізованих і децент-

ралізованих фондів грошових коштів; по-друге, матеріальним но-

сієм фінансових відносин є фінансові ресурси, що

використовуються на виконання функцій і завдань держави, за-

безпечення умов розширеного відтворення.

Таким чином, вихідним положенням для розкриття сутності

фінансів є розуміння того, що:

Фінанси — це одна з конкретних історичних форм економі-

чних відносин, функціонування яких пов’язано з об’єктивною

необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового

внутрішнього продукту з метою формування і викорис-

тання централізованих і децентралізованих грошових фо-

ндів для виконання функцій і завдань держави.

1.2. МОДЕЛІ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

Розподіл і перерозподіл валового внутрішнього проду-

кту (ВВП) може здійснюватися за різними моделями фінансових

відносин у суспільстві. В основі побудови фінансової моделі сус-

пільства лежать роль і місце в ній держави. Відповідно до ролі і

місця держави, моделі фінансових відносин розрізняються за

двома ознаками:

 за послідовністю розподілу ВВП;

 за рівнем державної централізації ВВП.

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі фі-

нансових відносин: адміністративну і ринкову.

Сутність адміністративної моделі фінансових відносин по-

лягає в тому, що переважна частина ВВП централізовано концен-

трується в бюджеті і виключається із розподільних відносин.

Держава спрямовує в бюджет централізований чистий дохід —

податок з обороту і частину децентралізованого чистого дохо-

ду — прибутку підприємств (через систему платежів з прибутку).

Частина прибутку (до 40 %) залишається на підприємстві, інша

частина ВВП виплачується робітникам і службовцям у вигляді

заробітної плати, яка підлягає прибутковому оподаткуванню.

Адміністративна модель фінансових відносин була характерна

для колишнього СРСР та інших соціалістичних країн (рис. 1.2).

Централізований чистий

дохід держави

Дохід Державного

бюджету

Платежі

Податок з

обороту

истий дохід

підприємства

Прибуток

підприємства

Валовий внутрішній продукт

(ВВП)

Заробітна

плата

ФІНАНСОВА МОДЕЛЬ АДМІНІСТРАТИВНО

ЕКОНОМІКИ

Рис. 1.2. Адміністративна модель фінансових відносин

Фінанси: Навч. посібник з курсу «Фінанси» для студентів економічних спеціально-

стей / Укл. В.В. Бугас, В.М. Семененко. — КНУТД. — 2005. — С. 16.

Характерною ознакою цієї моделі є те, що переважну частину

своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу

ВВП. Вона є закритою і не відображає фінансових реалій у суспі-

льстві, а саме:

 вона не показує реального рівня доходів юридичних і фізич-

них осіб;

 доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад

у створення ВВП;

 неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

 відсутні стимули до продуктивної праці.

Пропорції первинного розподілу ВВП регулюються державою

за допомогою адміністративних методів. Рівень заробітної плати

регулюється через встановлення тарифних розрядів і посадових

окладів. На основі планового ціноутворення фіксується централі-

зований чистий дохід держави (податок з обороту) і встановлю-

ється рівень прибутку підприємств.

Сутність фінансової моделі ринкової економіки полягає в то-

му, що спочатку вартість реалізованого ВВП розподіляється між

тими, хто зайнятий у його створенні. Це насамперед власники

виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службо-

вці; яким виплачується заробітна плата.

Характерна ознака моделі полягає в тому, що держава отри-

мує свої доходи на основі перерозподілу ВВП (рис. 1.3).

Валовий внутрішній продукт

(ВВП)

ДЕРЖАВНИ

БЮДЖЕТ

Оподаткування Платежі

Заробітна

плата

Прибуток

підприємства

ФІНАНСОВА МОДЕЛЬ РИНКОВО

ЕКОНОМІКИ

Рис. 1.3. Ринкова модель фінансових відносин

Фінанси: Навч. посібник з курсу «Фінанси» для студентів економічних спеціально-

стей / Укл. В.В. Бугас, В.М. Семененко. — КНУТД. — 2005. — С. 16.

На відміну від адміністративної, ринкова модель фінансових

відносин є відкритою, зрозумілою і достатньо повно відображає

реалії у суспільстві:

 у ній точно відображається рівень доходів кожної юридич-

ної і фізичної особи, який у свою чергу, характеризує їх вклад у

створення ВВП;

 достовірно визначається рівень оподаткування: кожний

суб’єкт точно знає скільки він заробляє і скільки віддає державі;

 чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі

зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Пропорції первинного розподілу ВВП між підприємцями і ро-

бітниками та службовцями регулюються ринковими відносинами

у законодавчому порядку.

Ринкові відносини сприяють встановленню оптимальних про-

порцій між заробітною платою і прибутком. З одного боку, кож-

ний суб’єкт зацікавлений у збільшенні своєї частки. З іншого —

існують певні об’єктивні обмеження, які ведуть до того, що кож-

ний суб’єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для суб’єктів

господарювання вкрай необхідним є високий рівень доходів на-

селення, оскільки це сприяє розширенню обсягів продажу, а від-

повідно, і забезпеченню формування прибутку. У свою чергу, ро-

бітники і службовці зацікавлені у збільшені прибутку підпри-

ємства, адже він створює передумови для розвитку виробництва,

а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну част-

ку у ВВП у сучасних умовах займає саме заробітна плата, тоді як

обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого роз-

витку.

Законодавче регулювання полягає в установленні мінімально-

го рівня оплати праці й обмежені максимального рівня рентабе-

льності на основі застосування економічних інструментів, напри-

клад податку на прибуток.

Пропорції перерозподілу ВВП регламентуються тільки норма-

тивно-законодавчими актами.

Слід відмітити, що виділення зазначених моделей певною мі-

рою має умовний характер. У моделі ринкової економіки присут-

ні елементи участі держави у первинному розподілі за допомо-

гою непрямих податків. Модель адміністративної економіки, у

свою чергу, включає елементи перерозподілу. Таким чином, від-

мінність однієї моделі від іншої полягає насамперед, у різних

пропорціях. У моделі ринкової економіки переважає участь дер-

жави у перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економі-

ки — втручання держави у його первинний розподіл.

За рівнем державної централізації ВВП у межах фінансової

моделі ринкової економіки умовно виділяють три моделі: амери-

канську, західноєвропейську та скандинавську.

Американська модель, яка заснована на максимальному рівні

самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб,

характеризується незначним рівнем бюджетної централізації,

близько 25—30 %. Фінансове втручання в економіку зведене до

мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви

населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги. Така

модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного

боку, вона дає можливість заробляти, з іншого — вимагає цього.

Це досить жорстка, але високоефективна модель, оскільки грун-

тується, по суті, на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель характеризується поміркованим

рівнем централізації ВВП у бюджеті, близько 35—45 %. внаслі-

док вищого рівня централізації ВВП більш розгалуженою є й

державна соціальна сфера, насамперед у галузі освіти. Сутність

цієї моделі зводиться до паралельного функціонування держав-

них і комерційних установ у соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень

централізації ВВП в бюджеті, близько 50—60 %. Відповідно во-

на характеризується розгалуженою державною соціальною сфе-

рою як у галузі освіти, так і охорони здоров’я. Ця модель створює

клімат упевненості і соціальної врівноваженості. Однак така мо-

дель можлива лише за таких умов: високого рівня ВВП на душу

населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і інди-

відуального споживання; високого рівня культури та свідомості

народу, відповідного ставлення до праці і поваги до державного

сектора.

Отже, вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох

чинників, а саме: рівня розвитку суспільства; характеру та масш-

табу діяльності держави, її втручання в економіку, і типу здійсню-

ваної нею соціальної політики; характеру міжнародної діяльності

та воєнної доктрини; історичних традицій народу; рівня розвитку

культури тощо. Основний критерій вибору — вплив на суспільст-

во через встановлення стимулів до праці і ефективного господа-

рювання і забезпечення надійної системи соціальних гарантій.

Вибір фінансової моделі — це вибір шляху розвитку суспі-

льства, встановлення певної системи економічних інтере-

сів, я кі лежать в основі забезпечення впливу на темпи і

пропорції цього розвитку.

1.3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ

ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ

Фінанси, як і будь-яке явище, мають певні ознаки, за

якими їх ідентифікують. Більшість вітчизняних учених вважа-

ють, що суттєвою ознакою фінансів, є їх розподільний і перероз-

подільний характер, а відносини обміну до них не належать. Од-

нак формування доходів та здійснення видатків переважно на

основі розподілу і перерозподілу вартості створеного продукту

стосується лише державних фінансів. На рівні ж фінансів підпри-

ємницьких структур цей процес більше пов’язаний саме з обмін-

ними відносинами. Водночас і обмінні, і розподільні, і перероз-

подільні відносини охоплюють ширше коло відносин, ніж

фінанси, а тому не можуть бути їх ключовою ознакою.

Окремі фінансисти вважають, що характерною рисою фінан-

сів є не просто розподільні чи обмінні відносини, а процес фор-

мування і використання фондів фінансових ресурсів чи грошових

коштів. Однак такий підхід дещо обмежує розуміння фінансів.

Так, якщо на макрорівні, у сфері державних фінансів, фондовий

характер фінансових відносин яскраво виражений, то на мікрорі-

вні, у сфері господарюючих суб’єктів, ці відносини, як правило,

не пов’язані з формуванням і використанням фондів. Оскільки

фінансові відносини можуть мати і фондовий, і канальний харак-

тер руху коштів, то наявність фондів грошових коштів не є клю-

човою ознакою фінансів.

Головною ознакою, що визначає сутність і форму функціону-

вання фінансів, є рух грошових потоків, у якому відображаються

і фінансові відносини, і фінансова діяльність. Саме вони є тією

універсальною властивістю, що поєднує всі аспекти функціону-

вання фінансів. У них завжди чітко відображаються відносини

двох суб’єктів з яскраво вираженим їх характером:

 обмін (оплата рахунків за товари і послуги);

 розподіл і перерозподіл (сплата податків, виплата дивіден-

дів, отримання субсидій та ін.).

Важливою ознакою фінансів є їхній грошовий характер. Од-

нак загальновідомим і усіма визнаним є твердження, що фінан-

си — це не гроші. Сфери функціонування грошей і фінансів пе-

ретинаються лише в певному сегменті. Так, з одного боку,

фінанси неможливі без грошей, адже інструментом фінансових

відносин є саме гроші, а зовнішнім, видимим проявом цих відно-

син є грошові потоки. З іншого боку, функціонування грошей без

фінансів багато в чому втрачає сенс і зводиться до суто технічних

питань обміну. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого

відношення до фінансів, і навпаки, за відсутності грошей, лише

володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуаль-

ної власності, оцінивши їхню реальну вартість, можна здійсню-

вати інвестування, бути співзасновником фірми, тобто мати від-

ношення до фінансово-господарської діяльності підприємства.

Таким чином, гроші та грошовий обіг суттєво впливають на фі-

нансове становище як фізичних і юридичних осіб зокрема, так і

держави в цілому. Не можна досягти стабілізації фінансового

становища, не налагодивши нормального грошового обігу. І, на-

впаки, якщо витрати держави перевищують наявні доходи, це

призводить до розладу грошового обігу.

Соціально-економічна сутність фінансових відносин по-

лягає у дослідженні питання — за рахунок кого держа-

ва отримує фінансові ресурси і в чиїх інтересах їх викори-

стовує.

Функціонування фінансів базується на таких функціях гро-

шей; як засіб платежу, засіб нагромадження, світові гроші.

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують по-

гашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами

економічних відносин, що виникають у процесі розширеного від-

творення.

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують

нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі

розширеного відтворення. Залежно від суспільних цілей нагрома-

дження сфера цієї функції грошей підрозділяється на нагромаджен-

ня у виробничій сфері та у сфері особистого споживання.

Світові гроші — це функція, в якій гроші обслуговують рух

вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують

реалізацію взаємовідносин між країнами. Світові гроші викорис-

товуються для погашення боргів, пов’язаних із зовнішньою тор-

гівлею, банківськими та фінансовими позичками. Якщо світові

гроші переміщуються з однієї країни в іншу без зустрічного пе-

реміщення товарного еквівалента чи погашення боргу, то вони

забезпечують перенесення багатства. Це має місце при оплаті ко-

нтрибуцій, репарацій, наданні грошової допомоги тощо.

Однією із специфічних ознак фінансів є те, що фінансові від-

носини завжди пов’язані з формуванням грошових доходів і на-

громаджень, які набувають специфічної форми фінансових ре-

сурсів.

Фінансові ресурси виступають матеріальними носіями фінан-

сових відносин. Однак фінансові ресурси самі по собі не визна-

чають сутності фінансів, не розкривають їхнього внутрішнього

змісту і суспільного призначення. Тому фінансова наука вивчає

не фінансові ресурси як такі, а економічні відносини, що вини-

кають у процесі їх формування, розподілу і використання.

Фінанси виконують свою роль у суспільстві поряд з іншими

економічними категоріями, а саме: з ціною, заробітною платою і

кредитом.

Ціна — це грошовий вираз вартості будь-якого товару, тобто

ціни, як і фінанси, здійснюють розподіл ВВП. Так, при форму-

ванні ціни виробником враховуються усі витрати виробництва й

збуту, а також певна сума накопичень у формі прибутку. У

зв’язку з цим, можна дійти висновку, що ціна визначає параметри

впливу фінансів на всі процеси, пов’язані зі створенням та вико-

ристанням ВВП. До певної міри це так, тому що при реалізації

товару, робіт чи послуг встановлюється їхня дійсна вартість і об-

сяги фондів фінансових ресурсів, які будуть створені по закінчені

виробничого циклу. Проте це лише візуальне враження, адже фі-

нанси можуть впливати як на абсолютну величину ціни, так і на її

внутрішню структуру різноманітними методами, зокрема: держа-

ва використовуючи фінанси, може суттєво впливати на структуру

ціни через зміну відрахувань до амортизаційного фонду та фонду

соціального страхування. Також ціни можуть бути змінені завдя-

ки введенню акцизного збору або податку на додану вартість.

До того ж фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ці-

на. Вони здійснюють не лише первинний розподіл ВВП на рівні

виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюдже-

тну систему. На цьому етапі ціни можна регулювати за допомо-

гою дотацій і виплат із бюджету різниці в цінах.

У розподільчих процесах поряд з фінансами та ціною беруть

участь заробітна плата і кредит.

За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим

виразом вартості праці. Для виплати заробітної плати на підпри-

ємстві створюється фонд фінансових ресурсів, що свідчить про

органічний зв’язок фінансів і заробітної плати. Кошти, що надхо-

дять у розпорядження працівника, є свідченням того, що відбувся

процес обміну товару — робоча сила на товар-гроші. Проте, оде-

ржавши заробітну плату, людина використовує її не лише для

обміну на товари першої необхідності. Вона створює фонди гро-

шових засобів для придбання товарів тривалого користування,

цінних паперів з метою одержання доходів тощо.

Фінанси і заробітна плата перебувають у постійній взаємодії.

Так, держава регулює заробітну плату за допомогою податків,

створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Вод-

ночас, за допомогою цих фондів держава стимулює розвиток

окремих видів діяльності, надаючи субсидії, субвенції та інші

форми фінансових дотацій.

Спільним для фінансів і кредиту є те, що вони використову-

ються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності

виробництва. При нестачі фінансових ресурсів підприємство за-

лучає кредитні ресурси, а при надлишку фінансових ресурсів

підприємство може тимчасово вільні кошти надавати в кредит

іншій установі (банку, підприємству).

Між фінансами та кредитом існують певні відмінності. Так,

фінанси здійснюють розподіл і перерозподіл ВВП, а кредит об-

межується лише перерозподілом, тому що має справу тільки з

тимчасово вільними коштами — акумулює їх і за плату надає в

користування на умовах повернення. Для фінансів характерний

рух без умови повернення.

Прояв сутності фінансів у реальній практичній діяльності роз-

глядається через характеристику їхніх функцій. Традиційно виді-

ляють дві функції фінансів — розподільну і контрольну.

Суть розподільної функції полягає в розподілі та перерозподі-

лі вартості національного доходу між різними суб’єктами госпо-

дарювання та напрямами цільового використання (рис. 1.4).

Розподільна функція охоплює дві стадії: первинний розподіл

ВВП; вторинний розподіл (перерозподіл) ВВП.

Первинні доходи поділяють на дві групи:

¾ перша — заробітна плата робітників, службовців, доходи

селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

¾ друга — прибуток підприємств у сфері матеріального виро-

бництва.

Водночас первинний розподіл ВВП не утворює суспільних

грошових фондів для забезпечення економічних, соціальних і

політичних функцій держави, здійснення соціального захисту

населення. Такі фонди створюються шляхом вторинного роз-

поділу (перерозподілу) ВВП. У результаті перерозподілу

утворюються вторинні доходи. До них належа доходи; одер-

жані в галузях невиробничої (бюджетної) сфери: освіта, ме-

дичне обслуговування, наука, правоохоронна система, оборо-

на тощо.

Таким чином, беручи активну участь у розподілі і перерозпо-

ділі створеної вартості; фінанси сприяють трансформації пропо-