Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

рцій, що виникли під час її первинного розподілу, в пропорції кі-

нцевого використання.

Валовий внут-

рішній продукт

(ВВП)

Відшкодування споживання в про-

цесі виробництва засобів виробниц-

тва (С)

Прибуток підприємств

сфери матеріального

виробництва

Заробітна плата зайнятих

сфері матеріального виро-

бництва

Непрямі податки

(ПДВ, акцизний

збір, мито та ін)

Бюджетна

система

Позабюдже-

тні фонди (z)

Фонд споживання (v) Фонд нагромадження (m)

Податок

з прибутку

підпри-

ємств

Заробітна

плата за мі-

нусом по-

датків та

відрахувань

Податок

з доходів

фізичних

осіб

Чистий

прибуток

Відрахування в

позабюджетні

фонди (пенсій-

ний, страхування

та ін.)

Рис. 1.4. Схема розподільної функції фінансів

Поряд з розподільною функцією фінанси виконують контро-

льну функцію, сутність якої проявляється в контролі за розподі-

лом ВВП між відповідними грошовими фондами і каналами роз-

поділу та їхнім цільовим використанням. Її реалізація спрямована

на вирішення таких основних завдань:

¾ пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення

рентабельності та платоспроможності;

¾ своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед суб’є-

ктами господарювання, бюджетом, банками;

¾ мобілізація фінансових ресурсів у обсязі, необхідному для

фінансування виробничого і соціального розвитку;

¾ збільшення власного капіталу;

¾ ефективні цільовий розподіл та використання фінансових

ресурсів.

Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відно-

сини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки

кожний суб’єкт прагне отримати якомога більше доходу. Саме

для того, щоб у процесі розподілу і перерозподілу ВВП окремі

суб’єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний по-

стійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Об’єктом фінансового контролю є фінансова діяльність гос-

подарюючих суб’єктів, бюджетних установ та організацій, що

здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю висту-

пають фінансові операції, пов’язані зі створенням і використан-

ням фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль — це один з найдійовіших видів конт-

ролю в суспільстві. На відміну від інших видів контролю, він

охоплює все суспільство. Оскільки фінансові показники діяльно-

сті виступають результативними, то фінансовий контроль на-

скрізний — він фактично охоплює всі аспекти діяльності держа-

ви, юридичних і фізичних осіб.

Фінансовий контроль ґрунтується на відповідних принципах:

¾ достовірності фактичної інформації;

¾ завчасного здійснення контролю з метою запобігання вини-

кненню суттєвих відхилень фактичного фінансового процесу від

встановлених норм;

¾ безперервності, регулярності й систематичності;

¾ відповідальності, що передбачає відповідальність контро-

люючих суб’єктів за ефективне функціонування системи фінан-

сового контролю.

Контрольна функція тісно пов’язана з розподільною.

У ринковій економіці поряд з названими виділяють ще такі

функції: формування фондів грошових доходів; використання

фондів грошових коштів; відтворення; стимулювання.

Однак, ці функції мають розподільні ознаки, тому їх можна

об’єднати в цілісну розподільну функцію.

Таким чином, налагоджені фінансові відносини є запорукою

нормальної життєдіяльності всього суспільства.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. У чому полягає внутрішній зміст фінансів?

2. Яка існує форма прояву фінансових відносин?

3. Які існують характерні ознаки фінансів?

4. У чому полягає сутність і роль фінансів у суспільстві?

5. Які ознаки притаманні фінансам і в чому їх відмін-

ність від грошей?

6. У чому сутність моделі фінансових відносин у сус-

пільстві?

7. Які існують моделі фінансових відносин?

8. Чим характеризується фінансова модель ринкової

економіки?

9. Які ознаки фінансової моделі адміністративної еко-

номіки?

10. У чому полягають переваги і недоліки американ-

ської, сканди навської та західноєвропейської фінан-

сових моделей?

11. На чому засновується вибір фінансової моделі?

12. У чому полягає соціально-економічна сутність

фінансів?

13. У чому полягає сутність і механізм дії розподіль-

ної функції фінансів?

14. Що являє собою контрольна функція фінансів і як

саме вона реалізується в практичній діяльності?

ФІНАНСОВА

СИСТЕМА УКРАЇНИ

Ключові терміни: фінансова система, сфери фінан-

сових відносин, ланки фінансових відносин, державні

фінанси, фінанси підприємств, страхування, фінанси

домогосподарств, міжнародні фінанси, фінансовий

ринок, бюджет держави, цільові державні фонди, дер-

жавний кредит, принципи побудови фінансової сис-

теми.

Після вивчення цієї теми студенти

повинні знати і розуміти:

• сутність та принципи побудови фінансової системи

держави;

• структурні компоненти фінансової системи (підси-

стеми і ланки фінансових відносин);

• основні функції окремих фінансових органів і фінан-

сових інституцій щодо управління фінансовою сис-

темою країни;

• зміст, призначення та функції фінансового конт-

ролю.

2.1. ФІНАНСОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ:

ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА ТА ЗАГАЛЬНА

ХАРАКТЕРИСТИКА ЇЇ СФЕР І ЛАНОК

Фінансова система існує в кожній державі незалежно

від рівня її економічного розвитку. Види фінансових систем на-

ведені на (рис. 2.1).

Фінансові системи держав можуть відрізнятися за своєю стру-

ктурою, оскільки вони є відображенням існуючої моделі еконо-

міки. На сьогодні в світі налічується понад 20 різних моделей фі-

нансових систем.

У фінансовій системі зосереджені значні фінансові ресурси,

що становлять більше ніж 80 % від обсягу ВВП. Структура фі-

нансової системи завжди динамічна. У державах із перехідною

економікою фінансові системи.

За територіа-

льною

ознакою

За видами

економічних

систем країн

ВИДИ ФІНАНСОВИХ СИСТЕМ

Світова (система міжнародних відносин)

Фінансова система країн з перехідною економікою

Національна (в межах певної країни)

Регіональна (в межах регіону чи груп країн)

Ринкова фінансова система

Фінансова система країн, що розвиваються

Фінансова система країн з адміністаративно-командною економікою

Рис. 2.1. Види фінансових систем

Фінансова система — це сукупність відокремлених, але

взаємопов’язаних між собою сфер і ланок фінансових відно-

син, які відображають специфічні форми й методи обміну,

розподілу і перерозподілу ВВП, відповідну систему фінансо-

вих органів та інститутів.

Фінансову систему розглядають за двома категоріями: за вну-

трішньою структурою та організаційною будовою.

За внутрішньою структурою — це сукупність відносно відо-

кремлених та взаємопов’язаних сфер і ланок, які відображають

специфічні форми та методи фінансових відносин. За організа-

ційною будовою — це сукупність фінансових органів та інститу-

цій, які управляють грошовими потоками в економіці та характе-

ризують систему управління фінансами у країні.

У складі фінансової системи виділяють такі сфери (рис. 2.2):

 централізовані фінанси, основу яких становлять державні

фінанси;

 децентралізовані фінанси, що включають фінанси суб’єктів

господарювання (підприємств) та фінанси населення;

 фінансову інфраструктуру, що включає фінансовий ринок та

систему органів управління фінансами.

Усі сфери фінансової системи поділяють на окремі ланки, що

мають тісні багатосторонні взаємозв’язки. Кожна сфера та ланка

фінансової системи посідає певне місце в регулюванні фінансо-

вих відносин, визначально впливає на процес відтворення, має

свої, властиві тільки їй, функції.

Місцеві

бюджети

Фінанси

підприємств та

установ

недержавної

форми

власності

Державні

позабюджетні

цільові фонди

Фінанси

державних та

муніципальних

підприємств

Фінанси

населення

Державний

бюджет

Державний

кредит

Фінансовий

ринок

Система

органів

управління

фінансами

Ланки

Централізовані

фінанси

ецентралізовані

фінанси

Фінансова

інфраструктура

Фінансова система України

Рис. 2.2. Структура фінансової системи України

Централізовані фінанси — це сфера фінансових відносин що-

до формування централізованих грошових фондів, які зосереджу-

ються в інститутах державних органів влади для виконання держа-

вою своїх функцій, а саме: адміністративної, оборонної, соці-

ально-економічної та правової. Це основна сфера перерозподілу

ВВП. Рівень централізації частини ВВП державою, з одного боку,

має бути достатнім для забезпечення її певним обсягом фінансо-

вих ресурсів, а з іншого — достатнім для формування потужної

фінансової бази підприємств для ефективного господарювання.

До цієї сфери належать: державний бюджет, місцеві бюдже-

ти (фінанси місцевих органів влади), державні позабюджетні ці-

льові фонди, державний кредит, фінанси державних та муніци-

пальних підприємств.

Головною ланкою централізованих фінансів є бюджетна си-

стема, що організаційно залежить від форми державного устрою

і складається із державного та місцевих бюджетів.

Державний бюджет — це головний централізований фонд

грошових коштів держави, основний інструмент перерозподілу

ВВП. Через нього здійснюється перерозподіл близько 40 % усьо-

го ВВП країни.

Головними доходами державного бюджету є податки, які ста-

новлять 70—90 % загальної суми доходів.

До основних податків належать: податок на доходи фізичних

осіб, податок на прибуток підприємств, податок на додану ва-

ртість (ПДВ), акцизний збір, мито.

До основних видатків державного бюджету включають: видат-

ки, що пов’язані з політичними функціями держави (утримання

армії, державного апарату управління та влади); видатки на соці-

альні потреби (освіта, наука, охорона здоров’я, соціальне страху-

вання та забезпечення); видатки, що пов’язані з економічними

функціями держави (державні інвестиції в галузі економічної ін-

фраструктури, субсидії приватному капіталу та державним ко-

рпораціям, видатки на зовнішньоекономічну діяльність та ін.).

Місцеві бюджети (місцеві фінанси) становлять фінансову ба-

зу місцевих органів влади та управління. Вони забезпечують ре-

гіональні потреби у фінансових ресурсах та доходах, їх внутріш-

ньотериторіальний перерозподіл. Місцеві бюджети мають повну

самостійність, власні та закріплені дохідні джерела і право ви-

значення напрямів їх використання. У місцевих бюджетах більша

частка видатків спрямовується на соціальні потреби. Місцеві бю-

джети хронічно дефіцитні й отримують необхідні їм додаткові

кошти у вигляді субсидій, субвенцій, дотацій з державного бю-

джету, а також шляхом випуску місцевих позик під певні держа-

вні зобов’язання — муніципальних облігацій.

Централізовані та децентралізовані фонди цільового призна-

чення являють собою централізацію коштів для вирішення конк-

ретних завдань і проблем. Їх характерною ознакою є чітко визна-

чені джерела формування і напрями використання. Створення

таких фондів визначається конкретними потребами, тому їх

склад різноманітний у різних країнах і в різні часи. Серед них ви-

діляють такі, що мають стабільний характер, наприклад пенсійні

фонди і фонди зайнятості, а також ті, що відображають відносно

тимчасові потреби.

Державний кредит є досить специфічною ланкою державних

фінансів, він безпосередньо пов’язаний з бюджетним дефіцитом,

будучи джерелом його покриття. Це сукупність економічних від-

носин між державою в особі органів влади й управління, з одного

боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого; за таких

відносин держава є позичальником, кредитором і гарантом.

До децентралізованих належать фінанси підприємств та уста-

нов приватної форми власності. Фінанси підприємств та установ

є базовою ланкою всієї фінансової системи, оскільки саме тут

утворюється значна частина ВВП, що є об’єктом розподілу через

фінансові відносини. Фінанси підприємств становлять систему

грошових фондів, що утворюються та використовуються для фі-

нансування виробничого процесу, забезпечення розширеного

відтворення, матеріального стимулювання та соціального забез-

печення робітників.

Залежно від виду діяльності фінанси підприємств поділяють

на фінанси комерційних підприємств, некомерційних підпри-

ємств, громадських організацій.

Особливістю фінансів комерційних підприємств є те, що вони

працюють на засадах комерційного розрахунку, що передбачає

отримання прибутку, відшкодування за рахунок власних коштів

всіх затрат на основну діяльність, а також на її розширення і роз-

виток.

До некомерційних належать установи, які надають послуги

або виконують роботи безкоштовно чи за символічну плату. Це

насамперед, лікарні, загальноосвітні школи, дитячі дошкільні

установи, бібліотеки, музеї тощо. Метою діяльності таких уста-

нов не є отримання прибутку. Їхні платежі до бюджету незначні

або взагалі їх немає. Головним джерелом фінансування видатків

таких установ є бюджетні кошти.

Громадські організації та доброчинні фонди також відносять

до некомерційних підприємств. Головним джерелом їх функціо-

нування є вступні і членські внески, добровільні і спонсорські

пожертвування. Крім цього, громадські організації можуть мати

у власності комерційні підприємства, що спрямовують їм части-

ну отриманого доходу.

Залежно від галузевої спрямованості фінанси комерційних

підприємств можна поділити на фінанси промислових, транспор-

тних, будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств.

Залежно від форми власності фінанси підприємств поділяють

на фінанси державних, муніципальних, колективних (акціонерних,

кооперативних, спільних, орендних), приватних підприємств.

Фінанси населення — це сукупність грошових фондів, які

акумулюються в населення з таких джерел: доходів від трудової

діяльності; доходів від капіталу; доходів від рухомого і нерухо-

мого майна; доходів, отриманих у вигляді спадщини; доходів з

інших джерел.

Фінансова інфраструктура — це сукупність інститутів та еле-

ментів, які створюють сприятливі умови для функціонування всієї

фінансової системи. До них належать: система органів управління

фінансами; нормативно-законодавча база; підготовка фахівців; ін-

фраструктура фінансового ринку; спеціалізоване виробництво

(цінних паперів, грошових банкнот, фінансової документації). Са-

ме фінансова інфраструктура створює сприятливі умови для гар-

монійного функціонування всієї фінансової системи та кожної її

сфери зокрема. Фінансовий ринок — це підсистема фінансової ін-

фраструктури, специфічна сфера економічних відносин, де фор-

муються і здійснюються відносини між учасниками фінансового

ринку з приводу купівлі-продажу фінансових фондів. Головною

передумовою існування фінансового ринку є розбіжність потреб у

фінансових ресурсах того чи іншого суб’єкта ринкових відносин із

наявністю джерел задоволення таких потреб. Фінансовий ринок

опосередковує рух фінансових ресурсів між підприємствами, галу-

зями, сферами економіки, населенням, державою. Основна функ-

ція фінансового ринку — перетворення тимчасово вільних грошо-

вих коштів (нагромаджень, заощаджень) на позичковий капітал

для інвестицій в економіку.

Фінансовий ринок як сфера фінансової системи включає ри-

нок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових по-

слуг тощо (рис. 2.3).

ержавний сектор

Ринок грошей

Ринок позичкових

капіталів

(кредитний)

Ринок капіталів

Ринок цінних

паперів

(фондовий

ринок)

Підприємства,

фірми

Домашні

господарства

ФІНАНСОВИ

РИНОК

Рис. 2.3. Місце і роль фінансового ринку у фінансовій системі

Існування фінансової системи передбачає вирішення таких за-

вдань:

9 формування, концентрація і оптимальне розміщення доста-

тніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

9 досягнення максимальної ефективності використання наяв-

них фінансових ресурсів — максимізація обсягів виробленого

ВВП на основі вибору реальної структури форм фінансового за-

безпечення;

9 встановлення оптимальних пропорцій розподілу і перероз-

поділу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб

громадян, підприємств, держави;

9 усебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних кош-

тів і отриманих доходів через інституції фінансового ринку на

потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

9 формування страхових фондів з метою забезпечення від-

шкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення

максимальних передумов для використання коштів даних фондів

у кругообігу ресурсів.

Головним завданням побудови національної фінансової сис-

теми є забезпечення максимальної мобілізації наявних у су-

спільстві фінансових ресурсів і залучення при обґрунтова-

них потребах їх ззовні, встановлення передумов для їх

ефективного використання і максимізації на цій основі ви-

робництва ВВП. Рух грошових потоків через ланки і сфери

фінансової системи повинен сприяти формуванню в кожно-

го суб’єкта доходів, що відображають його продуктивність

і є достатніми для забезпечення потреб його діяльності.

2.2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Фінансова система являє собою доволі складний меха-

нізм. Ефективність її функціонування залежить від двох визнача-

льних чинників. По-перше, від налагодженості фінансових відно-

син у суспільстві. В основі цього лежить вибір правильної і

доцільної для даної країни фінансової моделі, яка стимулює ви-

робника і суспільство. Крім того, важливим фактором виступає

дієвість фінансового механізму, а також чітке фінансове законо-

давство. По-друге, ефективне функціонування фінансової систе-

ми залежить від організації управління нею.