Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

301

ду, а обмін їх на нові. При цьому номінальна вартість придбаних

облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різ-

ниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій.

За термінами випуску розрізняють строкові, безстрокові та

облігації з правом дострокового погашення. Строкові випуска-

ються на певні терміни, які не можуть змінюватися. Залежно від

тривалості періоду вони поділяються на короткострокові (до 1—

2 років), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (понад

5—10 років). Слід зазначити, що в кожній країні існує свій підхід

до визначення термінів розмежування облігацій на коротко-, се-

редньо- і довгострокові. Безстрокові облігації не передбачають

визначення термінів їх випуску. Облігації з правом достроково-

го погашення передбачають право емітента на дострокове пога-

шення.

За умовами обігу облігації, як і акції, поділяються на дві гру-

пи: з вільним і обмеженим обігом залежно від прав на їх перехід

від одного до іншого власника.

За надійністю облігації поділяються на забезпечені та неза-

безпечені. Забезпечені облігації передбачають гарантії їх пога-

шення і виплати доходу з дотриманням установлених строків.

Забезпеченням таких облігацій може бути нерухоме майно, зем-

ля, державні ціні папери тощо. Об’єкти і фонди забезпечення

вказуються при випуску забезпечених облігацій. Незабезпечені

облігації не передбачають установлення їх забезпечення, на що

вказується в умовах випуску. Державні облігації незалежно від

того, вказуються чи ні об’єкти і форми їх забезпечення, завжди

вважаються забезпеченими, оскільки держава не може збанкру-

тувати і завжди має достатні ресурси.

Казначейські зобов’язання — це вид цінних паперів на

пред’явника, які розміщуються серед населення виключно на до-

бровільних засадах і які свідчать про внесення їхнім власником

грошових засобів до бюджету й дають право на отримання фі-

нансового доходу. Можуть бути випущені такі види казначейсь-

ких, зобов’язань — довгострокові (на 5—10 років), середньост-

рокові (на 1—5 років), короткострокові (до 1 року).

Рішення про випуск довго- та середньострокових казначейсь-

ких зобов’язань приймається урядом.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про

депонування коштів. Власник сертифіката має право на одержан-

ня доходу у вигляді відсотка, розмір якого визначає банк. Банки

видають сертифікати строкові та до запитання, іменні та на

пред’явника.

302

Вексель — це письмове абстрактне й безспірне зобов’язання

позичальника сплатити після настання строку визначену суму

грошей власникові векселя. Векселі є двох видів — прості й пе-

реказні. Простий вексель — це письмове зобов’язання, яке по-

зичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошей

після настання строку. Переказний вексель є письмовим наказом

кредитора позичальникові про сплату йому або тому, кого він

укаже, певної суми грошей після настання строку. Цей век-

сель набуває сили зобов’язання лише після того, як позичальник

акцептує його. Порядок випуску та обігу векселів визначається

урядом.

Казначейський вексель є формою боргового зобов’язання

держави. На відміну від державних облігацій, казначейські век-

селі випускаються на строк, як правило, до одного року під по-

криття бюджетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дис-

конту.

Приватизаційні цінні папери є різновидом державних цінних

паперів. Вони надаються лише громадянам і підтверджують пра-

во їхніх власників на безкоштовне одержання в процесі привати-

зації частки майна державних підприємств, державного житлово-

го фонду, а також земельного фонду.

Приватизаційні цінні папери є виключно іменними і можуть

бути використані лише в період приватизації. Зазначені папери

не підлягають вільному обігу. За ними не виплачуються ні диві-

денди, ні які-небудь інші доходи. Їх неможливо використовувати

як засіб платежу чи забезпечення зобов’язань. Використання

приватизаційних паперів здійснюється виключно за допомогою

їх обміну на акції та інші документи, що підтверджують право

власності на частку державного майна, величина якої дорівнює

величині номінальної вартості приватизаційного паперу.

Крім вищезгаданих цінних паперів, досить поширеним

об’єктом торгівлі на фондовому ринку є депозитні свідоцтва та

варанти.

Депозитне свідоцтво — це цінний папір, який підтверджує,

що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, які збе-

рігаються в одному з банків, та має право на одержання дивіден-

дів, а також на частку активів цієї корпорації в разі її ліквідації.

Депозитні свідоцтва забезпечують доступ корпорацій на іноземні

фондові ринки.

Варанти є спеціальним видом цінних паперів. Вони випус-

каються разом із привілейованими акціями та облігаціями й да-

ють власникові право купувати прості акції за обумовленою ці-

303

ною протягом обумовленого періоду. Інвестори можуть одержу-

вати прибуток на різниці курсів простих акцій у разі його зрос-

тання порівняно з обумовленим у варанті.

Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони

й ф’ючерси. Опціон — це угода між партнерами, один із яких

виписує і продає опціонний сертифікат, а інший купує його, тоб-

то отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придба-

ти певну кількість акцій в особи, яка виписала опціон, або ж про-

дати їх. Головною особливістю опціону є те, що його покупець

одержує право купити чи продати акції за попередньо погодже-

ними умовами, а продавець контракту бере на себе зобов’язання з

їх виконання.

Ф’ючерс також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала

його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного строку

продати клієнтові відповідну кількість фінансових інструментів

за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розраху-

нок після закінчення ф’ючерсного контракту є обов’язковим.

До фіктивного капіталу другого порядку належать також інве-

стиційні сертифікати.

Інвестиційні сертифікати — це цінні папери, що випуска-

ються виключно інвестиційним фондом чи інвестиційною ком-

панією і дають право їх власникові на отримання доходу у вигля-

ді дивідендів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними та

на пред’явника. Номінальна вартість одного інвестиційного сер-

тифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції,

яка належить засновникам. Інвестиційні сертифікати відкритих

фондів продаються за грошові кошти, а закритих — за грошові

кошти та приватизаційні цінні папери. Фонди мають право здійс-

нювати загальну емісію на суму, розмір якої не повинен переви-

щувати 15-кратного розміру їхніх статутних фондів. Власник ін-

вестиційних сертифікатів не має корпоративних прав.

Суб’єкти, які беруть участь в операціях з цінними паперами, є

учасниками ринку цінних паперів.

Залежно від юридичного статусу учасники фондового ринку

можуть виступати як індивіди, інституції і як органи державно-

правового регулювання.

Індивідуальні учасники фондового ринку — це фізичні особи

(домогосподарства), що різняться між собою: кількістю та вида-

ми цінних паперів, якими вони володіють; ступенем активності, з

якою вони проявляють себе на ринку; цілеспрямованістю; спосо-

бом вибору і прийняття рішень відносно купівлі-продажу цінних

паперів. Хоча індивідуальні учасники і не домінують на фондо-

304

вому ринку, однак завдяки їх численності емітенти мають мож-

ливість мобілізувати грошові кошти, розпоряджатись ними в гос-

подарських цілях, виробляти необхідні населенню матеріальні

блага.

Інституційні учасники являють собою організації, що діють

на основі своїх засновницьких документів та інших норм права,

затверджених державою. На відміну від індивідуальних учасни-

ків, які користуються статусом фізичних осіб, інституції в біль-

шості випадків мають статус юридичних осіб. Інституціями за-

звичай є підприємства, організації, установи, товариства,

компанії, фонди, корпорації.

Під органами, що здійснюють державно-правове регулюван-

ня фондового ринку, розуміють органи законодавчої, виконавчої

і судової влади. Їхні характерні риси — публічна влада, організа-

ційна оформленість, право видавати загальнообов’язкові акти

та вдаватися в необхідних випадках до організаційного примусу

й санкцій, включаючи адміністративні. Державними органами

регулювання ринку цінних паперів в Україні є Міністерство фі-

нансів, Національний банк, Фонд державного майна України, а

також Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Залежно від функцій, що виконуються в процесі ринкової вза-

ємодії, учасники фондового ринку поділяються на дві великі гру-

пи: основні та інфраструктурні. До першої групи входять еміте-

нти, інвестори та особи, що провадять професійну діяльність на

ринку цінних паперів.

Інфраструктура ринку представлена організаторами торгівлі,

торговцями цінними паперами, реєстраторами і зберігачами цін-

них паперів, інституціями спільного інвестування. На ринку цін-

них паперів України функціонують також саморегульовані орга-

нізації, які є добровільними об’єднаннями професійних учасників

ринку, що створюються з метою захисту інтересів членів, влас-

ників цінних паперів та інших учасників ринку.

Охарактеризуємо основних учасників фондового ринку до-

кладніше.

Емітенти цінних паперів — юридичні, а у випадках, перед-

бачених законом, фізичні особи, які від свого імені випускають

цінні папери з метою залучення фінансових ресурсів для свого

розвитку і зобов’язуються виконувати обов’язки, що випливають

з умов їх випуску. Зауважимо, що в Україні лише юридичні осо-

би мають право випускати цінні папери. Це стосується як випад-

ків утворення акціонерних товариств, шляхом заснування чи пе-

ретворення державних підприємств в акціонерні товариства або

305

випуску облігацій підприємствами, так і випадків, коли цінні па-

пери випускаються, наприклад, за рішенням державних органів

управління або місцевих органів самоврядування (облігацій вну-

трішніх державних та місцевих позик, казначейських зобов’я-

зань).

Проте не кожна юридична особа може бути визнана емітентом

цінних паперів. Набуття статусу емітента пов’язане з певними за-

конодавчими вимогами. Наприклад, Закон України «Про цінні

папери і фондову біржу» визначає певний порядок здійснення

випуску акцій і облігацій, необхідною складовою якого є проце-

дура реєстрації випуску цих цінних паперів, а у випадках їх віль-

ного обігу — також і реєстрація інформації про випуск. Конкрет-

на юридична особа набуває статусу емітента лише за умови

виконання вказаних процедур. При порушенні цієї умови така

особа не може бути визнана емітентом і її акції або облігації по-

збавлені права надходити в обіг.

Емітентом цінних паперів може бути також держава в особі

своїх державних органів та органів місцевого самоврядування,

які можуть випускати цінні папери для задоволення потреб у фі-

нансуванні видатків відповідних бюджетів та окремих проектів.

Інвестори — фізичні, юридичні особи та інституційні інвес-

тори, котрі мають вільні грошові кошти, необхідні для інвесту-

вання з метою збільшення ринкової вартості цінних паперів.

У більшості випадків інвестори мають на ринку цінних папе-

рів одну або кілька певних цілей. Іноді вони хочуть зберегти свої

кошти від знецінення, в інших випадках сподіваються отримати

дохід від вкладень або встановити контроль над емітентами (це

стосується здебільшого акціонерних товариств). Для того щоб

стати інвестором на ринку цінних паперів, необхідно мати лише

волевиявлення та грошові чи інші засоби, котрі можна було б

вкласти в цінні папери.

Інвесторами на ринку цінних паперів, як правило виступають

індивіди та інститути, держава в особі Державного казначейства

чи Національного банку.

Найбільш активними серед інституційних інвесторів є комер-

ційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії. Менш активними

є промислові чи торгові підприємства, компанії, господарські то-

вариства.

Комерційні банки являють собою фінансові установи, основ-

не завдання яких полягає в тому, щоб залучати грошові засоби на

збереження, а потім використовувати частину отриманих коштів

для надання кредитів. Важливим напрямом розміщення ресурсів

306

комерційних банків є вкладення в цінні папери-акції та облігації

державних позик і казначейські векселі. За своєю сутністю при-

дбання облігацій і казначейських векселів є кредитними операці-

ями, які тільки організаційно відрізняються від звичайного кре-

дитування.

Пенсійні фонди можуть бути державними і недержавними.

Відмітними рисами пенсійних фондів, як інституційних інвесто-

рів, що діють на ринку цінних паперів, є регулярність, з якою

грошові кошти до них надходять і з якою вказані фонди здійс-

нюють виплату пенсій.

Страхові компанії — це суб’єкти підприємницької діяльнос-

ті, які спеціалізуються на тому, що надають страхові послуги. Не

дивлячись на достатню постійність притоку грошових коштів,

страхові компанії не мають, на відмінну від Пенсійного фонду,

чіткої визначеності відносно ймовірності настання страхових ви-

падків, а звідси — і частоти проведення страхових виплат. Але

так чи інакше у страхових компаній, що отримують грошові ко-

шти у вигляді страхових внесків, є достатньо прогнозованим об-

сяг ресурсів, які вони можуть інвестувати в цінні папери, а також

строків, на які можуть бути придбані цінні папери.

Посередники на ринку цінних паперів — це такі фінансові

організації, які надають посередницькі послуги. Серед посеред-

ницьких послуг виділяють брокерські, дилерські та послуги щодо

здійснення підписки. Згідно з цим розрізняють таких посередни-

ків як: брокери, дилери та андерайтери.

Термін «брокерські послуги» використовується для позначен-

ня регулярної діяльності, головним змістом якої є здійснення

операцій з цінними паперами на підставі угоди брокера з його

клієнтом за рахунок коштів клієнта. Клієнтами брокера, як пра-

вило, є інвестори, але ними можуть бути і дилери. Угода має ха-

рактер доручення або комісії, тому брокерська діяльність нале-

жить до комісійної діяльності. Після придбання цінних паперів

брокером право власності до нього не переходить, воно перехо-

дить до клієнта, за дорученням і за кошти якого брокер здійснює

операції. Фінансовими брокерами згідно із законодавством мо-

жуть бути як юридичні особи (брокерські контори і фірми), так і

фізичні особи. Основу доходів фінансових брокерів складають

комісійні виплати від суми укладених ними угод.

Основною функцією фінансових посередників, які займаються

дилерською діяльністю, є купівля-продаж цінних паперів від сво-

го імені і за свій рахунок з метою отримання прибутку від різниці

в цінах.

307

Дилерська діяльність передбачає перепродаж цінних паперів

третім особам або формування власного резерву цінних паперів.

Дилерська діяльність визнається комерційною.

Термін «послуги з проведення підписки» використовується на

ринку цінних паперів для позначення посередницької діяльності,

основним змістом якої є розміщення цінних паперів серед інвес-

торів. Андерайтером може бути фізична або юридична особа, ко-

тра гарантує емітентові цінних паперів їх розміщення на ринку на

узгоджених умовах за відповідну винагороду.

Фінансові посередники виконують роль сполучної ланки між

емітентом та інвестором. З одного боку, вони виконують посеред-

ницькі функції стосовно емітента, проводячи операції з випуску і

розміщення цінних паперів на ринку. Добре знаючи ринок, вони

краще розуміються на тому, які цінні папери та умови їх випуску

найбільш доцільні для конкретного емітента, як провести роботу,

щоб забезпечити розміщення цінних паперів. З іншого боку, вони

надають послуги інвесторам у придбанні цінних паперів, виходячи з

побажань інвестора стосовно дохідності й надійності вкладень. Роль

фінансових посередників на ринку цінних паперів надзвичайно ва-

жлива, адже саме вони визначають його активність та ефективність.

Фінансові посередники розглядаються як колективні інвесто-

ри на ринку цінних паперів, які централізують фінансові ресурси

індивідуальних інвесторів. До фінансових посередників належать

також інвестиційні фонди, трастові та інвестиційні компанії, фі-

нансово-промислові групи або холдингові компанії. Вони мобілі-

зують кошти за допомогою випуску власних цінних паперів —

інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні фонди і трасти здійс-

нюють тільки мобілізацію коштів. Розміщення коштів проводять

спеціальні компанії — інвестиційні керуючі, а зберігання забез-

печують депозитарії. Інвестиційні фонди вкладають з інвести-

ційними керуючими угоди на здійснення інвестиційної діяльнос-

ті, а трасти довіряють інвестиційним керуючим мобілізовані

кошти. Як правило, трасти створюються на певний термін і про-

водять тільки один випуск сертифікатів. Після їх погашення вони

закриваються. Інвестиційні фонди діють тривалий період. Вони є

двох типів — відкриті й закриті. Інвестиційні компанії, на від-

міну від фондів і трастів, здійснюють розміщення мобілізованих

коштів самостійно, їх інвестиційні сертифікати можуть виставля-

тись на продаж на фондових біржах.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів, у тому числі

посередницька з випуску та обігу цінних паперів, здійснюється

виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій).

308

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних

паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три

основні функції — посередницьку, індикативну та регулятивну.

Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова

біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними

паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. На

фондовій біржі обертаються лише цінні папери, що пройшли ре-

єстрацію і включені до лістингу. Торговельні угоди на біржі

укладають брокери. У торгівлі на біржі беруть участь і дилери.

Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного

перепродажу.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінюванні

вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі прово-

диться котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесто-

рам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх

розвитку. Водночас це є важливим чинником стимулювання ефе-

ктивної діяльності емітентів, оскільки будь-які промахи в їхній

діяльності відразу спричинюють зниження вартості емітованих

ними цінних паперів, а відтак — і попиту на них, що веде до зме-

ншення притоку фінансових ресурсів.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в органі-

зації торгівлі цінними паперами. Біржі встановлюють вимоги до

емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги,

правила укладення і виконання угод, забезпечують контроль за

діяльністю суб’єктів біржової торгівлі і за фінансовим станом

емітентів. Відповідно біржі можуть знімати з котирування окре-

мих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або

мають незадовільні фінансові показники. Мета контрольної дія-

льності біржі — забезпечувати достовірність котирування цінних

паперів та надійність біржової торгівлі.

Існують три види бірж: замкнута біржа, в торгах на якій мо-

жуть брати участь лише члени біржі; біржа з вільним доступом

відвідувачів, угоди на якій здійснюють тільки маклери (тобто по-

середники); і біржа, що складається із широкого кола осіб і діє

під контролем урядових органів.

Фондові біржі в усіх країнах із ринковою економікою — це

технічно оснащені організаційні структури, що володіють зраз-

ковими системами обробки, передавання і зберігання інформації.

Інформація про угоди, що укладаються в торговому залі фондо-

вої біржі, відкрита і доступна. Дані про обсяг і ціну кожної угоди,

укладеної на біржі, тут же (не пізніше, ніж через 10 секунд після

проведення угоди) висвічуються на електронному табло. Одноча-

309

сно через систему відеомоніторів ця інформація передається в усі

кутки земної кулі. Будь-який інвестор, у якому б кутку Землі він

не перебував, може бути в курсі подій, що відбуваються в торго-

вих залах найбільших бірж.

Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками: ста-

діями та місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється пер-

винний та вторинний ринок. Первинний ринок являє собою ви-

пуск цінних паперів в обіг, який здійснюється на основі

оголошення про емісію. Торгівля ведеться між емітентами, з од-

ного боку, та інвесторами і фінансовими посередниками — з ін-

шого. На первинному ринку емітент передає майнові права на

свою власність іншим особам, одержуючи, натомість, кошти для

інвестицій.

Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу

цінних паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, ін-

весторами і фінансовими посередниками та між фінансовими по-

середниками. Головна мета вторинного ринку — забезпечення

ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найкращої

торгівлі ними. Однією з основних функцій вторинного ринку є

встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) окремих

цінних паперів, яка відображає всю наявну інформацію про фі-

нансовий стан емітентів і умови емісії.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на бір-

жовий та позабіржовий. Біржовий (організований) ринок пред-

ставлений системою фондових бірж, на яких укладаються угоди

насамперед вторинного ринку, хоча в окремих випадках і пер-

винне розміщення цінних паперів теж може здійснюватись через

фондову біржу. На позабіржовому (неорганізованому або «вули-

чному») ринку укладаються угоди поза біржею. Цей ринок харак-

теризуються більш високим рівнем фінансового ризику (оскільки

котируються фінансові інструменти, що не проходили процедури

перевірки на біржах або були ними відхилені в процесі лістингу);

більш низьким рівнем юридичної захищеності покупців; торгів-

лею цінними паперами нижчої якості тощо. Разом з тим, позабі-

ржовий ринок забезпечує обіг більш ширшої номенклатури фі-

нансових інструментів з високим рівнем ризику і, відповідно,

більшим доходом. Найчастіше на цьому ринку відбувається пер-

винне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емі-

тентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виста-

вити свої активи на біржу.

Історичний досвід розвитку і вдосконалення світового фондо-

вого ринку довів, що в достатній кількості має бути не тільки різ-

310

них цінних паперів, а й учасників фондового ринку. Інвестор по-

винен мати можливість вибору відповідного емітента, а емі-

тент — інвестора. Кожен з них за необхідності повинен володіти

не тільки правом, а й сприятливими умовами для вибору того чи

іншого посередника. А це означає, що всіх посередників має бути

багато. Ця вимога антимонопольної політики на українському

фондовому ринку в основному вже виконана. Спостерігається

лише дефіцит інвесторів.

13.4. РИНОК ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Ринок фінансових послуг як складова фінансового ри-

нку являє собою сферу різноманітних послуг, що надаються

суб’єктам фінансових відносин –підприємницьким структурам,

державі і громадянам у процесі їхньої фінансової діяльності.

Фінансові послуги за своєю структурою дуже різні. Вони мо-

жуть мати риси кредитних операцій, операцій оренди, страхуван-

ня тощо, проте всі вони раціонально доповнюють мобілізацію й

використання фінансових ресурсів в інших підсистемах фінансо-

вої системи держави. До фінансових інституцій, що надають фі-

нансові послуги, відносять комерційні банки та небанківські кре-

дитні установи, фінансові, факторингові й лізингові компанії,

інституційних інвесторів, фондові та валютні біржі.

До найхарактерніших видів фінансових послуг належить лі-

зинг. Суб’єктами лізингових операцій є: продавець лізингового

майна, тобто його виробник; лізингодавець — організація, в тому

числі банківська або небанківська фінансова установа; лізингоо-

держувач — підприємство, яке отримує в користування майно за

договором лізингу. У межах довгострокової оренди розрізняють

дві основні форми лізингових операцій — фінансовий і операти-

вний лізинг.

Фінансовий лізинг полягає в тому, що під час дії лізингової

угоди орендар виплачує орендодавцю всю величину амортизації

орендованого майна. Після закінчення такої угоди лізингоодер-

жувач може повернути об’єкт оренди лізингодавцеві, викупити

його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду.

Об’єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі

та споруди.

Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за

якого лізингова угода укладається на термін менший, ніж період

амортизації орендованого майна (здебільшого на 2—5 років). Як і