Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

281

Йдеться насамперед про перехід страхового ринку від моделі:

— пріоритетом якої є страховик, що нав’язує споживачам ви-

гідні йому види обов’язкового страхування, інші страхові проду-

кти незалежно від стану платоспроможності клієнтів до моделі,

пріоритетом якої має бути страхувальник;

— орієнтованої на масове споживання стандартизованих

страхових продуктів, на модель, орієнтовану на врахування інди-

відуальних особливостей і потреб споживачів страхових послуг;

— що фактично ігнорує брокерів і консультантів, відводячи їм

другорядну роль «інфраструктури» чи «каналів продаж» стандар-

тизованих страхових продуктів, до моделі, якій притаманним бу-

де розвиток у країні ринкового механізму страхового посередни-

цтва.

При цьому слід враховувати, що в основі модернізації має бу-

ти усвідомлена стратегія, опрацювання якої передбачає переду-

сім трансформацію ринкової ідеології, а після цього — вдоскона-

лення механізму управління страховим ринком.

Подальший розвиток вітчизняного страхового ринку багато в

чому визначатиметься зміцненням його наукового супрово-

дження, оскільки без забезпечення пріоритетності наукових до-

сліджень економічних і фінансових основ страхової діяльності

не вдасться подолати переважаючу в теперішній час у страхо-

вому співтоваристві оцінок стану і перспектив страхового бізне-

су в Україні, з’ясувати напрями справжнього розвитку реально-

го страхування. Особливо важливо забезпечити наукове дослід-

ження економічних інтересів страхувальників, страховиків і

держави та визначити конкретні шляхи їх поєднання, розгляда-

ючи страхувальників як імператив, головну мету розширеного

відтворення страхових відносин у нашій країні. Тобто інтереси

страхувальників мають розглядатися як пріоритетні в системі

інтересів, що забезпечують функціонування вітчизняного стра-

хового ринку.

Визначаючи перспективи розвитку вітчизняного страхового

ринку, обов’язково слід враховувати, що страхування не розвива-

ється саме по собі, а супроводжує економічне зростання в держа-

ві в цілому. Його успіхи та невдачі багато в чому залежать від

макроекономічної ситуації. Також умовами та передумовами

розвитку страхового бізнесу є:

— економічне зростання і підвищення добробуту населення та

доходів суб’єктів господарювання;

— наявність платоспроможного попиту на страхові послуги і

відповідного цьому попиту товарного ряду;

282

— формування сприятливих страхуванню податкового режи-

му зокрема та інвестиційного клімату загалом;

— удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує

страхову діяльність;

— укорінення страхової культури і звички до страхування, ус-

відомлення економічної доцільності та необхідності страхування

з боку фізичних і юридичних осіб;

— довготермінове планування страхового бізнесу, розроблен-

ня стратегії розвитку вітчизняного страхового ринку;

— залучення стратегічних інвесторів на вітчизняний страхо-

вий ринок;

— підвищення прозорості страхового бізнесу;

— оцінка страхового бізнесу за допомогою фондового

ринку;

— розвиток самоорганізації страхового бізнесу, забезпечення

ефективної діяльності професійних асоціацій і товариств із захи-

сту прав страхувальників;

— формування сприятливого іміджу страхової галузі в уяв-

ленні населення тощо.

Не применшуючи значення перелічених чинників, необхідно

наголосити на доцільності і необхідності розробки стратегії по-

ступального руху страхового ринку.

При цьому слід враховувати, що вітчизняний страховий ринок

у найближчій перспективі функціонуватиме в умовах:

— вступу України до СОТ і подальшої лібералізації ринку фі-

нансових послуг;

— перерозподілу ролей на світовому ринку, реорганізації біз-

несу найбільших страхових операторів;

— конвергенції та інформатизації фінансових ринків, що

створюють нові напрями розвитку страхової справи;

— реформи законодавства України у сфері бухгалтерського

обліку, оподаткування, страхування, банківської справи, антимо-

нопольного регулювання та інших сферах, що висуває нові пра-

вила ведення страхового бізнесу;

— формування професійної інфраструктури страхового ринку

(інститутів незалежних експертів-оцінювачів, страхових броке-

рів, актуаріїв тощо);

— євро інтеграційних устремлінь України.

Водночас серед основних змін, затребуваних вітчизняним

страховим ринком, мають стати:

— значне фінансове посилення страхових компаній, зростання

їхнього технологічного рівня та підвищення надійності;

283

— розвиток інфраструктури ринку страхових послуг на основі

законодавчого встановлення організаційних принципів і адекват-

ного податкового режиму;

— забезпечення симбіозу обов’язкових і добровільних видів

страхування;

— трансформація спрямованості державного регулювання й

нагляду.

Страхові ринки відчувають на собі наслідки глобальних змін у

сфері фінансових послуг: прихід на ринок нових учасників з інших

сфер економіки загострює конкуренцію, змушує традиційних стра-

ховиків ефективніше використовувати накопичені страхові ємності

і знання. У цій ситуації зростає значення використання інновацій-

них і раціоналізаторських стратегій. Українське страхування в цьо-

му аспекті теж не є винятком. Основним документом, що відобра-

жає таку стратегію, має бути Концепція розвитку страхового ринку

України, цільовою установкою якої повинно стати підвищення ефе-

ктивності функціонування вітчизняного страхування, утвердження

його як значущої складової ринкової економіки.

Загалом же, стратегія розвитку вітчизняного страхового ринку

має передбачати поступову, помірно динамічну його еволюцію в

напрямі до моделі, що вже сформувалася в розвинутих, переду-

сім з огляду на євроінтеграційні наміри України, західноєвропей-

ських країн. Істотно вплинути на зміну напряму і темпів цієї ево-

люції може лише рішуче втручання держави через введення

обґрунтованої та суворої страхової політики (обмеженої стандар-

тами в ЄС) і реалізація вітчизняними страховиками чіткої страте-

гії подальшого поступального розвитку.

Майбутню форму українського ринку страхування можна про-

гнозувати з тією точністю, з якою можна точно ідентифікувати й

визначати чинники, що діють на ньому — впливають на його орга-

нізацію і спосіб функціонування. Крім чіткої страхової політики, що

є основним елементом стратегії розвитку українського ринку і стра-

тегії впливу України на регіональний фінансово-страховий ринок

Центральної і Східної Європи, до головних чинників, які стимулю-

ють розвиток цих ринків, безсумнівно слід віднести:

— макроекономічні параметри української (європейської, сві-

тової) економіки, оскільки саме вони визначають не лише пропо-

зицію ризику для страхування, а також обсяг коштів, що виділя-

ються для його страхування;

— правову систему, що супроводжує ринок страхових інсти-

тутів і підприємств (зокрема тих, що створюють інфраструктуру

ринку), а також страхових компаній;

284

— вплив норм і положень Євросоюзу на форму та функціону-

вання локальних ринків Центральної і Східної Європи.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які суттєві ознаки характеризують специфічність

категорії страхування?

2. У чому полягає економічна сутність страхування?

3. Які функції властиві страхуванню?

4. Хто є суб’єктами страхування?

5. Що включають страхові відносини?

6. У яких формах створюються страхові фонди?

7. У чому полягає сутність самострахування?

8. Яким чином здійснюється централізоване страхо-

ве забезпечення?

9. Як формуються колективні страхові фонди?

10. У яких формах може проводитись страхування?

11. Як класифікується страхування залежно від

об’єктів страхових відносин?

12. Що виступає об’єктом страхування в особисто-

му і медичному страхуванні?

13. Що таке страховий ринок?

14. Які існують організаційно-правові форми страхо-

вих компаній?

15. Що являють собою страхове поле і страховий

портфель?

16. Як забезпечується державне регулювання стра-

хового ринку?

285

ФІНАНСОВИЙ

РИНОК

Ключові терміни: фінансовий ринок, кредитний ри-

нок, ринок цінних паперів, фондовий ринок, ринок гро-

шей, ринок капіталів, ринок фінансових послуг, пер-

винний ринок, вторинний ринок, емітент, інвестор,

фінансовий посередник, дилер, маклер, брокер, фон-

дова біржа, валютна біржа, інвестиційний фонд, ре-

єстратор, державно-правове регулювання, акція, об-

лігація, вексель, ощадний сертифікат, майновий

сертифікат, інвестиційний сертифікат, похідні цінні

папери, ф’ючерс, форвард, опціон.

Після вивчення цієї теми студенти

повинні знати і розуміти:

• необхідність і призначення фінансового ринку;

• складові сегменти фінансового ринку;

• як функціонує ринок грошей, кредитний ринок і ри-

нок цінних паперів;

• які види цінних паперів обертаються на фінансово-

му ринку;

• які функції фондової біржі.

13.1. ПРИЗНАЧЕННЯ І СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО РИНКУ

В умовах адміністративної економіки фінансового ри-

нку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх

перерозподіл здійснювалися на директивних засадах через бю-

джет і банківську систему. Навіть кредитні ресурси виділялися

згідно з планом, а не на засадах торгівлі ними. Тобто за умов

централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінан-

сових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповід-

ній інфраструктурі — фінансовому ринку — просто не було.

Однак в умовах ринкової економіки, коли преважна частина

фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької

діяльності на засадах їх купівлі-продажу, фінансовий ринок ви-

286

конує надзвичайно важливі функції. Він є забезпечувальною

структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання,

які є базовою сферою фінансової системи. Їхня фінансова діяль-

ність розпочинається з формування ресурсів. Крім того, він є

складовою сферою фінансової системи держави. За допомогою

фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовують-

ся тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обу-

мовлене раніше цільове призначення.

Фінансовий ринок — це сукупність економічних відносин,

пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-

продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних па-

перів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової

діяльності.

Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні під-

приємствам належних умов для залучення необхідних коштів і

продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства

на фінансовому ринку, як і на інших ринках, практично рівнозна-

чні як у ролі покупця, так і продавця фінансових ресурсів. Взає-

мовідносини продавців та покупців на фінансовому ринку подано

на рис. 13.1.

редитні

ресурси

агромадження

аощадження

Інвестиці

Продавець Покупець

Фінансовий

ринок

Грошові

кошти

Рис. 13.1. Взаємовідносини продавців

та покупців на фінансовому ринку

Об’єктивною передумовою функціонування фінансового ринку

є незбіг потреби у фінансових ресурсах з джерелами її задово-

лення. Кошти можуть бути в наявності в одних власників, а інве-

стиційні потреби виникають в інших. Фінансовий ринок виступає

посередником руху коштів від їх власників до користувачів. Він

являє собою особливу форму організації руху грошових коштів у

національному господарстві і має на меті забезпечити підприємс-

287

твам, державі і фізичним особам належні умови для залучення

необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів

(рис. 13.2).

Гроші

Товари

Ринок

продуктів

Ринок

ресурсів

Фінансовий

ринок

Фірми, підприємства

Інвестиці

підприємств

Гроші

аощадження

населення

Домашні господарства

Товари

Гроші

Товари

Гроші

Рис. 13.2. Місце і роль фінансового ринку

в системі ринкових відносин

Таким чином, в організаційному плані фінансовий ринок —

це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжу-

ють потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичаль-

ників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові бі-

ржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні

та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні

системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвес-

тиційні керуючі, реєстратори, інші фінансові інституції, які від-

повідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції

на фінансовому ринку.

Роль фінансового ринку щодо держави і фізичних осіб дещо

інша ніж для підприємств. Так, держава використовує фінансо-

вий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій

основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ре-

сурсного потенціалу (рис. 13.3). Фізичні особи, навпаки, більше

продають тимчасово вільні кошти, ніж позичають їх, хоча спо-

живчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.

288

Ринок прод

ктів

ержавні позики

ержавний сектор

итрати на Н

Інвестиці

Фінансовий ринок

аощадження

Плата за ресурси

Фірми

Ринок рес

рсів

ВП (заробітна

плата)

итрати на

споживання

Державні

закупівлі

Домашні

господарства

Рис. 13.3. Взаємозв’язок між державою і фінансовим ринком

Об’єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-

кредитні ресурси, цінні папери та фінансові послуги, суб’єктами

відносин — держава, підприємства різних форм власності, окремі

громадяни.

Фінансовий ринок може характеризуватись як механізм пере-

розподілу фінансових ресурсів підприємств і нагромаджень насе-

лення між суб’єктам господарювання і галузями економіки,

«зв’язування» частини грошових коштів, незабезпечених спожи-

вчими товарами, а також як засіб покриття дефіциту державного

бюджету.

Сутність фінансового ринку проявляється у його функціях:

— мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів;

— розподіл акумульованих вільних коштів між численними

кінцевими споживачами;

— прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації еко-

номічних процесів у державі;

289

— забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Побудова реального й ефективного фінансового ринку потре-

бує закладення в його основу певних принципів, до яких нале-

жать: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інстру-

ментів для всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й

реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів

ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнарод-

ним стандартам.

Торгівля фінансовими ресурсами може здійснюватися в різних

формах і різними методами, що визначає розгалуженість і різно-

манітність фінансового ринку. Відповідно, існує велика кількість

ознак, за якими можна класифікувати фінансовий ринок

(рис. 13.4). Зокрема, за видами фінансових активів фінансовий

ринок поділяється на:

— кредитний ринок (ринок банківських позик, позикового ка-

піталу), тобто ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є вільні

кредитні ресурси, обіг яких здійснюється на умовах повернення,

строковості, платності і забезпеченості;

— ринок цінних паперів (фондовий ринок), на якому об’єктом

купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів (фондових

інструментів), емітованих підприємствами, різними фінансовими

інститутами, державою;

— валютний ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу ви-

ступають іноземна валюта і фінансові інструменти, що обслуго-

вують операції з нею;

— страховий ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу ви-

ступає страховий захист у формі різноманітних страхових проду-

ктів;

— ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, пла-

тини), на якому об’єктом купівлі-продажу виступають дорого-

цінні метали. В Україні ринок золота є найменш розвинутим сег-

ментом фінансового ринку через відсутність його правового

регламентування;

— ринок фінансових послуг, який за своєю структурою є дуже

різноманітним. Фінансові послуги можуть мати ознаки кредит-

них операцій, операцій оренди та страхування, проте всі вони

спрямовані на мобілізацію й переміщення фондів фінансових ре-

сурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання.

За періодом обертання фінансових активів фінансовий ринок

поділяється на:

— ринок грошей, на якому здійснюються операції з купівлі-

продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг

290

усіх вищерозглянутих фінансових ринків із терміном обертання

до одного року. Фінансові активи, що обертаються на ринку гро-

шей, є найліквіднішими, їм притаманний найменший рівень фі-

нансового ризику;

— ринок капіталів, на якому здійснюються операції купівлі-

продажу ринкових фінансових інструментів і фінансових послуг

з терміном обертання більше одного року. Фінансові активи, як

обертаються на ринку капіталів, як правило, менш ліквідні, їм

притаманний найбільший рівень фінансового ризику і відносно

високий рівень доходності.

ФІНАНСОВИ

РИНОК

едитний

инок

(р

инок позикових капіталів

)

Ринок цінних папе

ів

(ф

ондовий

инок

)

Валютний

инок

Ринок золота

Ст

аховий

инок

Ринок г

ошей

Пе

винний

инок

ганізований

(

бі

жовий

)

инок

Місцевий

инок

Національний

инок

Світовий

инок

Ринок

інансових посл

Ринок з

еалізацією

мов опе

ацій

майб

тньом

Ринок капітал

Нео

ганізований

(

позабі

жовий

)

инок

Регіональний

инок

Вто

инний

инок

Ринок з негайною

еалізацією

мов опе

ацій

а видами фінансови

активів

а умовами обертання

фінансових

інструментів

а періодом обертання

фінансових активів

а термінами реалізаці

операцій

а організаційними

формами

функціонування

а регіональною

ознакою

Рис. 13.4. Класифікація фінансового ринку