Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

321

льності також входять економічні, соціальні та гуманітарні про-

блеми, права людини, охорона навколишнього середовища.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн—членів

ООН. Розмір внесків визначається залежно від рівня економічно-

го розвитку країни. В основі розрахунків лежить норматив пла-

тежів, який залежить від обсягів ВНП даної країни. Кошти бю-

джету ООН використовуються на адміністративні та накладні

витрати (38 %) і фінансування міжнародних проектів та прове-

дення різних заходів міждержавного значення (62 %). Так, в

Україні, реалізуються проекти за Програмою розвитку (ЮНДП),

Управління Верховного комісара у справах біженців (ЮНХКР),

Дитячого фонду (ЮНІСЕФ), Фонду народонаселення (ЮНФПА),

Міжнародної організації праці (ІЛО), Міжнародного агентства і

атомної енергії (ІАЕА).

Європейський Союз створено в 1957 р. з метою економічної

співпраці Європейського економічного співтовариства. Було

сформовано спільний ринок капіталів, товарів і послуг, скасовано

митні бар’єри, здійснено уніфікацію податкового законодавства,

створено європейську валютну систему. Розвиток інтеграційних

процесів завершився проголошенням Європейського Союзу, до

якого входять такі країни: Німеччина, Австрія, Данія, Бельгія,

Франція, Голландія, Люксембург, Велика Британія, Швеція, Фін-

ляндія, Португалія. Іспанія, Італія, Ірландія, Греція та ін.

Бюджет ЄС формується за рахунок надходжень від країн Со-

юзу. Всі доходи поділяються на дві групи: внески країн—членів

та доходи бюджету ЄС. Внески кожної країни до бюджету визна-

чаються залежно від рівня її економічного розвитку, який відо-

бражається у виробленому ВНП. Специфікою бюджету ЄС як

ланки міжнародних фінансів є наявність власних доходів. До них

належать, по-перше, мита і сільськогосподарські податки, якими

обкладаються продукти, що імпортуються з країн, які не є члена-

ми Союзу. По-друге, важливе місце займає податок на додану ва-

ртість, який встановлюється за єдиною для всіх країн ставкою по

відношенню до уніфікованої в усіх країнах бази оподаткування

(ставка оподаткування не може перевищувати 1,4 %). Установле-

но ліміт бюджету ЄС — він не може перевищувати 1,2 % загаль-

ного обсягу ВНП Союзу.

Видатки бюджету ЄС поділяються на адміністративні (5 %) та

операційні (до 95 %). Операційні видатки складаються з фінансу-

вання сільського господарства (до 50 %), структурних перетво-

рень в економіці країн Союзу, наукових досліджень і освіти, зов-

нішньої діяльності (реструктуризація економіки країн Централь-

322

ної і Східної Європи та підготовка їх до вступу в ЄС, надання

технічної та гуманітарної допомоги і т. ін.).

Бюджет ЄС розробляється Європейською комісією і затвер-

джується Європейським парламентом. Виконує бюджет фінансо-

ве управління Європейської комісії, яке перебуває під подвійним

контролем — з боку Палати аудиторів і Європарламенту. До

складу Палати аудиторів входять 15 членів, які перевіряють над-

ходження доходів і фінансування видатків.

Міжнародні фінансові інституції створюються на світовому і

регіональному рівнях для сприяння економічному розвитку кра-

їн — засновників цих організацій. Їх основним завданням є мобі-

лізація коштів і надання допомоги на кредитних засадах для здій-

снення важливих економічних проектів.

До світових міжнародних фінансових інституцій належать

Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Всесвітнього банку

та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні фінансові інститу-

ції створюються за континентальною ознакою. До них належать:

Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк

розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк

розвитку, Лондонський та Паризький клуби кредиторів та ін.

Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінан-

совим інститутом, який має статус спеціалізованої установи

ООН. Він був заснований на міжнародній конференції в Бреттон-

Вудді в 1944 р., а почав функціонувати в 1947 р. Основними ці-

лями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі

й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання

кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балан-

сів країн—членів Фонду.

Капітал МВФ утворений за рахунок внесків країн—членів

Фонду. Розмір внеску визначається рівнем економічного розвит-

ку країни та її місцем у світовій економіці й міжнародній торгів-

лі. Станом на 01.01.2001 членами МВФ була 181 країна, в т. ч. з

1992 р. — Україна. Внесок кожної країни є її квотою. Квота

України становить 0,70 % від загального капіталу фонду. Чверть

внеску проводиться у вільноконвертованій валюті, решта — в

національній. При цьому Статут МВФ передбачає періодичний

(не менше одного разу на п’ять років) загальний перегляд квот.

Це пов’язане з тим, що змінюється як рівень розвитку окремих

країн, так і їх місце у світовій торгівлі.

За необхідності, крім власного капіталу МВФ може викорис-

товувати позикові кошти. За статутом він може отримувати кош-

ти в будь-якій валюті як від офіційних органів, так і на приват-

323

ному ринку позикових капіталів. Досі позики отримувались від

казначейств та центральних банків країн—членів Фонду, а також

від Швейцарії та Банку міжнародних розрахунків. На приватному

ринку кошти не залучались.

Діяльність МВФ охоплює три основних напрями: кредитуван-

ня, з метою надання фінансової допомоги країнам, у яких утво-

рилось від’ємне сальдо платіжного балансу, регулювання міжна-

родних валютних відносин, постійний нагляд за світовою

економікою.

Кредитування здійснюється з різними цілями в різних формах

та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб ви-

рівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та

допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які є основ-

ним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними

органами країн—членів Фонду.

Виділення кредитів залежить від трьох основних чинників:

потреби в ресурсах для вирівнювання платіжного балансу, квоти

країни та виконання вимог Фонду. Механізм кредитування поля-

гає в тому, що МВФ продає необхідну країні валюту за її націо-

нальну валюту. Кошти надходять до центрального банку краї-

ни—позичальника і використовуються на формування валютних

резервів.

Загалом система кредитування, що використовується МВФ,

включає такі форми: безпосереднє, поетапне, розширене, пільго-

ве та спеціальне фінансування.

Безпосереднє фінансування прямо пов’язане з квотою кожної

країни і здійснюється в межах її резервної і кредитної часток. Ре-

зервна частка становить 25 % квоти даної країни, тобто ту части-

ну, що внесена в іноземній валюті. У межах цієї частки кредити-

резервні транші, видаються на першу вимогу країни без сплати

відсотків і комісійних. Кредитна частка становить повну величи-

ну квоти даної країни. Ця сума ділиться на чотири рівні частини,

які становлять окремі кредитні транші. Надання кредитів зумов-

люється виконанням країною певних політичних та економічних

вимог з метою ліквідації негативного сальдо платіжного балансу.

Система поетапного фінансування використовується при сут-

тєвіших і триваліших проблемах з платіжним балансом у краї-

ни—позичальника і є наступним етапом її взаємовідносин з МВФ

після безпосереднього фінансування. Поетапне фінансування

здійснюється в межах граничних кредитних часток тієї чи іншої

країни і включає механізми резервних кредитів (stand-by) та роз-

ширеного фінансування. Кредити «stand-by» видаються транша-

324

ми на 1,5—3 роки під реалізацію програм макроекономічної ста-

білізації. Механізм розширеного фінансування почав діяти з 1974

р. і пов’язаний із серйозними порушеннями рівноваги платіжного

балансу, викликаними економічною кризою. Кредити видаються,

як правило, на термін до трьох років (в окремих випадках до чо-

тирьох років) і супроводжуються більш жорсткими вимогами і

контролем з боку МВФ до позичальника.

Механізм пільгового фінансування пов’язаний з наданням на

пільгових умовах кредитів країнам, що розвиваються, та найбід-

нішим країнам за умов хронічної кризи платіжного балансу. Во-

ни включають фонд структурної перебудови та розширений фонд

структурної перебудови. Позики з цих фондів надаються на дуже

вигідних умовах — під 0,5 % річних на термін до 10 років.

Міжнародний валютний фонд є координуючою всесвіт-

ньою фінансовою інституцією. Його діяльність сприяє

стабільності національних та світової валютних систем і

забезпеченню на цій основі сталого економічного розвитку

та надійності міжнародних економічних відносин.

Система спеціального фінансування використовується в особ-

ливих умовах і включає компенсаційне фінансування і фінансу-

вання в разі непередбачуваних обставин, фінансування буферних

(резервних) запасів, фінансування зі скорочення й обслуговуван-

ня зовнішнього боргу та фінансування системних трансформацій.

Механізм компенсаційного та непередбаченого кредитування

повинен вирівнювати відхилення в платіжному балансі, що вини-

кають із незалежних від даної країни причин. Сюди належать

кредити на компенсацію втрат від скорочення виручки від експо-

рту внаслідок падіння цін на світовому ринку та від збільшення

вартості імпорту, від непередбачених втрат, пов’язаних зі стихій-

ними лихами, промисловими спадами, введенням протекціоніст-

ських обмежень у країнах-імпортерах, при появі товарів-замін-

ників тощо. Фонд кредитування буферних запасів використову-

ється для надання допомоги країнам, які беруть участь у ство-

ренні відповідних резервів, якщо це погіршує стан їх платіжного

балансу. Фонд фінансової підтримки операцій щодо скорочення і

обслуговування зовнішнього боргу використовується для врегу-

лювання боргової кризи у країн, що розвиваються.

Новим механізмом у системі спеціального фінансування є

фонд підтримки структурних перетворень, створений для країн,

що здійснюють перехід від планової до ринкової економіки. На-

дання системних трансформаційних позик зумовлюється різким

325

падінням надходжень від експорту та значним і стійким збіль-

шенням вартості імпорту у зв’язку з переходом до світових цін,

насамперед, на енергоносії.

Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання

валютних взаємовідносин. У сучасних умовах, коли курси валют

є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узго-

дженні валютної політики країн—членів Фонду. Насамперед ко-

жна країна повинна, відповідно до статуту МВФ, співробітничати

з Фондом та з іншими країнами з метою забезпечення і підтрим-

ки стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова полі-

тика має спрямовуватися на забезпечення економічного зростан-

ня при розумній стабільності цін. Неприпустимими є валютні

маніпулювання з метою отримання певних переваг у міжнарод-

ній торгівлі. При цьому МВФ установлює певні валютні обме-

ження. Так, країни—члени Фонду не можуть без його згоди вво-

дити обмеження за платежами і переказами з поточних міжна-

родних операцій, використовувати дискримінаційні валютні за-

соби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів.

Як провідний міжнародний фінансовий інститут, МВФ здійс-

нює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою.

Він формує значний масив інформації як у цілому по світовій

економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фі-

нансової статистики, що видається МВФ, включає дані про ди-

наміку економічного зростання і цін, грошовий обіг, експорт та

імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого

запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій,

динаміку валютних курсів та ін. Країни—члени Фонду зо-

бов’язані без перешкод надавати всю необхідну інформацію.

Нагляд за макроекономічною та валютною політикою країн

здійснюється насамперед за допомогою консультування. МВФ

детально аналізує податкову, грошово-кредитну і валютну полі-

тику та стан платіжних балансів країн. На основі аналізу готуєть-

ся доповідь, що подається країні, в якій формулюються певні ре-

комендації щодо вироблення та коригування економічної,

фінансової та валютної політики. Важливою формою нагляду є

також публікація та всебічне обговорення доповіді «Світовий

економічний огляд». На підставі аналізу наявної інформації роз-

робляються середньострокові економічні прогнози, які дають

можливість координувати макроекономічні процеси країн—чле-

нів Фонду.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансових ін-

ституцій є група Всесвітнього банку, яка включає до свого складу

326

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнаро-

дну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпора-

цію (МФК) та багатостороннє агентство з гарантування інвести-

цій (БАГІ) і спеціалізовану структуру — Міжнародний центр з

урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Серцевиною групи є МБРР, який був заснований разом з МВФ

в 1945 р. і почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку мо-

жуть бути лише країни—члени МВФ. Основною метою діяльно-

сті банку є сприяння розвитку економіки країн—членів МБРР

через надання довгострокових кредитів та гарантування приват-

них інвестицій. Спочатку ця діяльність була спрямована на краї-

ни, що зазнали втрат унаслідок Другої світової війни. Нині голо-

вним напрямом діяльності є країни, що розвиваються. Джерела

ресурсів банку:

— статутний капітал;

— залучення коштів через випуск облігаційних позик;

— резервний фонд.

Статутний капітал сформовано за рахунок внесків країн—

членів. Внески здійснюються через підписку на акції в межах

установлених квот. Квоти кожної країни визначаються відпо-

відно до її економічного потенціалу. Резервний фонд утворю-

ється за рахунок банку.

Кредитування здійснюється у двох формах — системні позики

та інвестиційні кредити.

Системні позики надаються урядам окремих країн під про-

грами макроекономічної стабілізації та інституційні зміни. Кош-

ти не мають цільового призначення і можуть використовуватись

урядом на власний розсуд, у тому числі і на фінансування дефі-

циту бюджету. Отримання позик зумовлюється виконанням пев-

них вимог. При їх невиконанні надання кредитів може бути при-

зупинено.

Інвестиційні кредити видаються під конкретні інвестиційні

проекти. Основними напрямами кредитування є галузі інфра-

структури (енергетика, транспорт, зв’язок), а також сільське гос-

подарство, охорона здоров’я та освіта. Кредити видаються на те-

рмін до 20 років під гарантії урядів. МБРР може виступати також

гарантом за аналогічними довгостроковими кредитами комерцій-

них банків. Виділення кредитів обумовлюється наданням інфор-

мації про фінансовий стан країни, що позичає кошти, та про

об’єкти кредитування. Кредити надаються на підставі пайової

участі банку у фінансуванні певних об’єктів — до 30 % їхньої ва-

ртості.

327

Інші організації, що входять до групи Всесвітнього банку,

спеціалізуються на певних напрямах діяльності.

Так, Міжнародна асоціація розвитку надає безвідсоткові

кредити найбіднішим країнам світу терміном до 50 років на піль-

гових умовах — 0,75 %.

Міжнародна фінансова корпорація надає кредити високоре-

нтабельним приватним підприємствам країн, що розвиваються,

причому без гарантії урядів відповідних країн.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій

проводить страхування іноземних інвестицій у країнах, що роз-

виваються, на випадок політичних ризиків: від націоналізації, во-

єн, заворушень, зривів контрактів тощо, чим сприяє розвитку ді-

яльності як інституцій групи Всесвітнього банку, так і приватних

інвесторів.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфлі-

ктів виконує функції з урегулювання спорів між урядами окре-

мих країн та їхніми інвесторами.

Банк міжнародних розрахунків є першою в історії міжнарод-

ною фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 р. Осно-

вне завдання банку полягає в налагодженні співробітництва між

центральними банками провідних країн світу та здійснення роз-

рахунків між ними. Банк забезпечує також здійснення розрахун-

ків між країнами, що входять до Європейської валютної системи.

Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні опе-

рації та операції на фондовому ринку.

Загалом всесвітні міжнародні фінансові інституції відіграють,

як видно з їхніх функцій, важливу роль у світовій економіці, за-

безпечуючи надійний рух міжнародних грошових потоків. Тим

самим вони сприяють і надійному функціонуванню національних

фінансових систем. Крім того, їхні кредити є важливим джерелом

фінансування країн, що розвиваються.

У Європі в рамках ЄС функціонують Європейський централь-

ний банк, Європейський інвестиційний банк і Європейський банк

реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Європейський центральний банк створений у зв’язку із

впровадженням у 1999 р. Єдиної європейської валюти — євро.

Він є емісійним центром євро. Загалом його завдання і функції

ідентичні функціям центральних банків.

Завданням Європейського інвестиційного банку, який був

створений у 1958 р., є фінансування проектів, що мають регіона-

льне, галузеве та загальноєвропейське значення. Кредити нада-

ються терміном на 20—25 років. У галузевому плані пріоритет-

328

ними є такі галузі інфраструктури, як енергетика, транспорт, те-

лекомунікації, а також проекти, що пов’язані з охороною навко-

лишнього природного середовища. Кредити банку видаються на

ринкових умовах. Пільги встановлюються лише в тих випадках,

коли передбачається їх відшкодування — боніфікація за рахунок

бюджету ЄС.

Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), який

був створений у 1990 р. і відкритий 1991 р., здійснює діяльність у

країнах Східної і Центральної Європи, які проводять ринкові ре-

форми. Засновниками банку є країни Європи та провідні країни

світу. Україна є членом ЄБРР з 1992 р. Не менше 60 % кредитів

ЄБРР має спрямовуватись у приватний сектор економіки і не бі-

льше ніж 40 % — у державну інфраструктуру. Кредитні ресурси

ЄБРР поділяються на звичайні і кошти спеціальних фондів. За

рахунок звичайних ресурсів надаються кредити під ефективні і

надійні проекти розвитку. Спеціальні фонди призначені для піль-

гового кредитування низькорентабельних галузей соціальної ін-

фраструктури та для надання технічної допомоги.

Лондонський та Паризький клуби — це об’єднання кредито-

рів. Лондонський клуб об’єднує 600 великих західних банків-

кредиторів. Паризький клуб об’єднує 19 країн, які є головними

державами-кредиторами світу.

14.3. МІЖНАРОДНИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК

Міжнародний фінансовий ринок виник у середині XX

ст. Його головне призначення полягає в тому, аби за допомогою

акумуляції вільних фінансових ресурсів у деяких країнах забез-

печити між ними їх перерозподіл для сталого економічного роз-

витку світового господарства й одержання від цих операцій пев-

ного доходу.

Нині міжнародні фінансові ринки — це величезні фінансові

центри, які мобілізують і перерозподіляють в усьому світі значні

обсяги фінансових ресурсів. Вони сформувалися на основі розви-

тку міжнародних економічних відносин. З функціонального по-

гляду — це система акумуляції і перерозподілу світових фінансо-

вих потоків з метою безперервного і рентабельного відтворення.

З інституційного погляду — це сукупність банків, спеціалізова-

них фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здій-

снюється рух світових фінансових потоків. У результаті конкуре-

нції сформувалися світові фінансові центри — Нью-Йорк,

329

Лондон, Цюрих, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та

ін. Новим світовим фінансовим центром після Другої світової

війни став Токіо.

Поява фінансових центрів на периферії світового господарст-

ва, таких як Багамські Острови, Сінгапур, Сянган (Гонконг), Па-

нама, Бахрейн та ін. зумовлена нижчими податками й операцій-

ними витратами, незначним державним втручанням, ліберальним

валютним законодавством. Світові фінансові центри, де кредитні

установи здійснюють операції в основному з нерезидентами в

іноземній для даної країни валюті, дістали назву фінансових

центрів «офшор». Такі фінансові центри слугують також подат-

ковим сховищем, оскільки операції на них не оподатковуються

місцевими податками і вільні від валютних обмежень.

Міжнародний фінансовий ринок має три складові: міжнарод-

ний ринок грошей (валютний ринок), міжнародний ринок креди-

тних ресурсів, міжнародний ринок цінних паперів.

Ринок кредитних ресурсів і ринок цінних паперів у фінансовій

літературі часто називають ринком капіталів.

Міжнародні валютні ринки — це купівля й продаж іноземної

валюти або цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і

пропозиції. Є світові і регіональні міжнародні валютні ринки.

Найбільшим світовим валютним ринком є лондонський, на якому

проводиться майже половина всіх валютних операцій. Учасника-

ми міжнародних валютних ринків є банки, банкірські будинки,

брокерські фірми, транснаціональні корпорації. Інструментами

валютних операцій є банківські перекази — поштові й особливо

телеграфні, у тому числі з використанням електронної техніки

(Рейтер-ділінг, Телерейт), телекса і телефону. Хоча в деяких

країнах (ФРН, Франції, Японії, країнах Бенілюкса, Скандинавії)

збереглися валютні біржі, їх роль незначна і зводиться до фіксації

довідкових курсів валют. Починаючи з 70-х років XX ст., деякі

операції з валютою знову здійснюються на товарних біржах (на-

приклад, валютні ф’ючерсні й опціонні операції на товарних бір-

жах в Чикаго, Нью-Йорку).

Банки, яким довірено право на проведення валютних опера-

цій, називаються уповноваженими або валютними банками. Упо-

вноважені банки використовують дві форми вивезення капіталу:

відкриття за рубежем своїх зарубіжних філій і прийняття пайової

участі в капіталі іноземного банку.

Розвиток європейської інтеграції і досягнення достатньої ста-

більності валют країн ЄС привели до нової стадії розвитку євро-

пейської валютної системи — переходу до єдиної валюти — єв-

330

ро. На відміну від ECU євро є реальною валютою, що обслуговує

платіжний оборот ЄС. Відповідно до прийнятої програми, уве-

дення євро в обіг проводиться з початку 1999 р. Слід відзначити,

що важливу роль у впровадженні євро відіграв досвід викорис-

тання ECU.

Введення в обіг євро означає новий етап у розвитку системи

міжнародних фінансів у цілому і європейської валютної системи

зокрема.

Міжнародний ринок кредитних ресурсів — це специфічна

сфера руху коштів між країнами. Кредитні ресурси на міжнарод-

ному ринку рухаються на загальновідомих принципах, а саме:

обов’язкового повернення коштів, терміновості, платності і за-

безпеченості. На міжнародний кредит впливають такі фактори, як

платіжний баланс, розмір відсоткової ставки, вид валюти, курс

валюти, рівень рентабельності кредитних операцій та ін. Міжна-

родний кредит виконує такі функції:

— забезпечує перерозподіл фінансових ресурсів;

— посилює процес нагромадження в рамках світового госпо-

дарства;

— прискорює процес реалізації товарів (робіт, послуг) у все-

світньому масштабі.

Міжнародні кредити бувають різних видів, форм і варіантів

кредитування.

З інституційного погляду міжнародний ринок кредитних ре-

сурсів є сукупністю установ і організацій, за допомогою яких

здійснюється рух капіталів у сфері міжнародних економічних

зв’язків. У ролі кредиторів виступають приватні банки, фірми,

страхові компанії.

Залежно від суб’єкта кредитування кредити поділяються на

приватні, урядові й кредити міжнародних фінансових організа-

цій. Кредити надаються коротко-, середньо- і довготермінові.

Міжнародні кредити поділяються також на забезпечені й банків-

ські. Забезпечені кредити надаються під цінні папери, нерухоме

майно, векселі, товарні документи. Банківські кредити надаються

найнадійнішим позичальникам під вексель. За призначенням

міжнародні кредити поділяються на зв’язані й фінансові.

Зв’язані мають строго цільовий характер, тобто спрямовуються

на закупівлю певних товарів або оплату послуг. Фінансові кре-

дити не мають цільового призначення і можуть бути використа-

ні на розсуд позичальника, тобто бути спрямованими на будь-які

цілі, включаючи погашення заборгованості за кредитами, на ка-

пітальні вкладення, інвестування в цінні папери та інші цілі.