Васьківська С.В. Основи психологічного консультування

Подождите немного. Документ загружается.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 151

ситуації, в яких клієнт боїться за щось братися, чи щось організовувати, комусь довіряти

тощо. Вислуховуючи контраргументи клієнта, консультант намагається раціоналізувати

його страхи, підвищити самоефективність.

3. Перегляньте розділ „Механізми корекційного впливу" в книзі:

Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического

консультирования: Проблемный подход. — К.: Наук, думка, 1995.

Ознайомтеся з способами та механізмами психотерапевтичного впливу, які там

представлені.

4. Виберіть в додатку № б ті пресупозиції. які могли б допомогти у відновленні

психологічної рівноваги клієнтам, що переживають ті чи інші проблеми. Проілюструйте

свою думку.

Завдання 2. „ Саморозкриття".

В рольовій грі клієнт надає інформацію про будь-яку особистісну проблему.

Консультант при нагоді ділиться аналогічними переживаннями та досвідом подолання

труднощів зі свого життя. При обговоренні важливо отримати зворотний зв'язок та

проаналізувати ефективність впливу.

Рекомендована література

Алешина Ю.Е. Специфика психологического консультирования // Вестник психосоциальной

и коррекционно-реабилитационной работы. -1994. -№ 1.

Горностай П.П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического

консультирования: Проблемный подход. -К., 1995.

Копьев А.Ф. Особенности индивидуального психологического как диалогического

общения: Автореф. Дис. ... канд. психол. Наук. -М., 1991.

Самоукина Н.В. Практический психолог в школе: Лекции, консультирование, тренинги -

М., 1997.

Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и

психотерапии. - СПб., М., 2002. С. 397-427.

5.1.9. Визначення пріоритетів

Хоча рішення можуть відрізнятися за змістом, в них

завжди присутні дві альтернативи: вибір майбутнього і

вибір минулого.

С. Мадді

Найчастіше людина потерпає від психологічної скрути тоді, коли їй важко спланувати свої

дії в напруженій ситуації або зробити вибір. І хоча завдання „визначити пріоритети"

ставиться клієнтом не часто, консультативних ситуацій такого плану чимало. В процесі

вміло побудованого аналізу, ненав'язливо вплетених підказок, тонкого зворотного зв'язку

консультант спільно з клієнтом вибудовує логіку та ієрархію завдань. Обміркувавши

порядок дій, клієнт отримує додатковий стимул для їх реалізації. Як правило, краса та

злагодженість завершеної картини прямо чи опосередковано несе в собі енергію, якої людині

не вистачало раніше.

Щоб встановити пріоритети, необов'язково обговорювати їх прямо. Часто консультант,

знаходячись у позиції нейтральності, чітко і ясно виражає свої судження з деяких

конкретних питань („Ваша сім'я так драматично покидала дім свекрів, що тепер думати про

повернення - це зраджувати себе, свою самостійність") або в ході розмови надає більше

підтримки одній тенденції, на противагу іншій. Робота в цьому напрямку здійснюється і

тоді, коли серед альтернатив клієнта з'являється ще кілька можливих конструктивних

варіантів або прояснюється ситуація з тим, де і коли сформувалися обмеження і як їх

усунути. Право вибору створює враження свободи і самостійності. За деяких обставин

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 152

консультанту не обійтись і без навчання, відкритого формування переконань, які

структурують ситуацію. Особливої цінності набувають логічні висновки, що

упорядковують інформацію за усталеними алгоритмами мислення.

Щоб визначити свої істинні цілі, людина повинна якоюсь мірою пережити те, до чого вона

прагне, у неї має з'явитися своєрідний "акцептор дії" - образ бажаного майбутнього.

Дослідження в нейро-лінгвістичному програмуванні показали, що суттєва різниця між

людьми, що досягають успіху, та невдахами, людьми відповідальними і безвідповідальними

полягає у тому, як вони переживають майбутнє, коли вибудовують свої прожекти. Успішні

та відповідальні, перш ніж почати діяти в певному напрямку, досить яскраво (в кольорі,

звуці, тілесних відчуттях) уявляють (майже автоматично) результати своїх дій. Таке

моделювання, створення зразка не дозволяє схибити, є хорошим орієнтиром і несе велику

енергію. У людей неуспішних, безвідповідальних така здатність практично відсутня.

Консультуючи клієнта, є сенс обов'язково попрацювати над цим аспектом його вмінь.

Отже, щоб визначитися з пріоритетами, потрібно інколи просто сформувати чіткі

уявлення про той результат, котрий хоче отримати людина від консультації і від життєвої

ситуації взагалі. На цьому етапі в пригоді може стати згадана вище методика чітко

сформульованого результату (нейро-лінгвістичне програмування). Коли є чітке уявлення про

результат, не так складно намітити етапи його досягнення, вибудувати послідовність,

спланувати реальні кроки, які необхідно здійснити, одночасно при цьому передбачити

моменти збоїв і заздалегідь убезпечитися від них, опрацювавши кілька можливих варіантів

розгортання ситуації.

Однак не все так просто в сфері людської психіки. Трапляється клієнти скаржаться на

свою життєву ситуацію, хоча насправді підсвідомо, в глибині душі нічого не збираються в

ній змінювати. Наприклад, жінку алкоголіка часто влаштовує ситуація його п'янства, бо

таким чином вона звільняється з-під контролю чоловіка.

Секрети ефективного консультування

Інколи, прохаючи про допомогу, людина настільки не розуміє

себе, що "обманює" і себе, і консультанта. Щоб не бути

обманутим, варто взяти за принцип: люди в будь-якій

ситуації діють у максимально зручний для себе спосіб.

Звичайно, людина могла б знайти спосіб більш досконалого розв'язання своїх негараздів,

однак вона часто не усвідомлює до кінця, що нею рухає, або ж поки що не знає нічого

кращого. Думати і діяти по-іншому вона почне тоді, коли зрозуміє, чому обрала саме такий

спосіб поведінки. Тобто ситуація, в яку потрапила людина, несе якусь малоусвідомлену

психологічну вигоду, якої не стане, коли щось зміниться. Людина не завжди усвідомлює цю

вигоду, бо крім свідомого „Я", її поведінкою керує несвідоме. Наприклад, клієнт, звичайно

ж, обуриться, коли йому сказати, що різкий напад виразкової хвороби з наступною

госпіталізацією напередодні від'їзду за викликом його колишньої дружини є способом

уникнути травматичних переживань при зустрічі з нею. Однак з погляду психосоматики

такий раптовий приступ є цілком закономірним, адже чоловік все ще не пережив минуле

(див.: 4.2).

Якщо в консультуванні нехтувати подібною інформацією, то ефект буде мінімальним. Тому

є сенс, по-перше, відшукати і перевести в усвідомлення "вторинну вигоду", по-друге,

забезпечити такий стан справ, щоб реалізація вигоди стала можливою не лише травматичним

способом, як було досі. Аби нівелювати вплив вторинної вигоди, консультант ставить цілу

низку запитань, завдяки яким вона може проступити. Наприклад: "Ми прояснили, що

відбувається в вашому житті... Якщо виходити з положення, що в кожній конкретній ситуації

людина вибирає для себе найкращий вихід (людина собі не ворог), то давайте поміркуємо

над тим, які переваги (позитивне значення) несе для вас ситуація, в якій ви опинилися? Чого

вона вам допомагає досягнути? Чого уникнути? Що вона дозволяє вам робити? Чого не

дозволяє робити? Ким вона дозволяє вам бути? (Ким ні?) Рішенням яких проблем є ваша

ситуація? Що ви втратите, коли позбудетесь цієї ситуації? Що отримаєте, коли позбудетесь

її? Що матимете, якщо не зміните цю ситуацію? Як ви дізнаєтесь, що покінчили з цією

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 153

ситуацією?" тощо.

Крім прояснення вторинної вигоди, в нейро-лінгвістичному програмуванні здійснюють так

звану перевірку на екологічність, тобто визначають, як відсутність конкретної проблеми

вплине на життєву ситуацію самого клієнта або життя людей, які його оточують. Адже з

точки зору системного підходу, будь-яка проблема є лише симптомом, за яким стоять, як

правило, більш серйозні розлади. Завдяки цьому симптому система набула певної рівноваги,

і його зникнення може призвести до її розбалансування.

Наприклад, чоловік вдавався до випивок, таким чином знімаючи напругу, що вже давно

виникла в подружньому житті. Подолавши алкоголізм і повернувшись за допомогою

психолога у звичну для нього обстановку, він знову страждатиме від нерозв'язаних

подружніх проблем. Пара може не зуміти побудувати нові стосунки, і симптом або

повернеться знову, або подружжя не зможе далі жити разом. Тому, як ми вже й говорили,

консультування, так само як і психотерапія, повинно бути надлишковим, щоб нівелювати ті

опосередковані впливи, які й викликали деформації. А перевірка на екологічність покликана

застрахувати від помилок.

Щоб здійснити перевірку на екологічність, у нейро-лінгвістичному програмуванні

пропонують поставити такі чотири запитання:

− „Що станеться, якщо ... (скажу, терпітиму, опікатиму, або навпаки)?";

− „Що станеться, якщо не... (скажу, терпітиму, опікатиму, або навпаки)?";

− „Чого не станеться, якщо ... (скажу, терпітиму, опікатиму, або навпаки)?";

− „Чого не станеться, якщо... не (скажу, терпітиму, опікатиму, або навпаки)?".

Відповідаючи на ці запитання, людина краще бачить те, як узгодиться її нова

поведінка, стан, настрій з оточенням, відшукує такі грані ситуації, які на початковому

етапі обговорення були не явними.

Запитання для самоперевірки

1.Чому в консультативному процесі так важливо допомогти клієнту визначити

пріоритети? Як цього можна досягти?

2.Як виникає вторинна вигода? Яким чином її можна визначити?

3.Що таке екологічна перевірка? Як вона проводиться?

Практикум

Завдання 1. „ Визначення пріоритетів".

Потренуйтеся в гіпотетичній ситуації і спробуйте знайти аргументи для розмови з

людиною, що втратила зір: „ Ви думаєте, що нема страшнішого горя, ніж втрата зору?"

Використайте ,,домашні заготовки ":

− А хіба зрячі люди завжди і скрізь щасливі?;

− Хіба може існувати життя без драматичних подій?;

− Наскільки унікальна ваша історія?;

− Якщо ми втратили дорогу для нас людину, з якою пережили багато прекрасних

моментів, то чи означає це, що страждати нам потрібно було ще на початку

нашого з нею знайомства?;

- Важливо не потрапляти в абсолютну залежність від обставин. Якщо ми не в змозі

щось змінити, ми можемо це прийняти;

− Не буває ситуації, змирившись з якою, не можна було б знайти позитивного рішення.

У людини досить ресурсів... ;

- Будь-який наш недолік може стати могутнім стимулом до вдосконалення... тощо.

Завдання 2. „Бесіда, орієнтована на рішення",

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 154

1.Ознайомтесь з напрямом консультування., орієнтованого на рішення (Фурман Б.,

Ахоло Т., 2001).

2.Спробуйте провести тренувальну консультативну сесію з урахуванням цих

орієнтацій.

Завдання 2. „Логічні висновки".

В рольовій грі „Консультативне інтерв'ю" („трійки" - консультант, клієнт,

спостерігач) клієнт подає на розгляд рішення, яке він збирається прийняти. Інтерв'юер

допомагає дослідити позитивні й негативні наслідки цього рішення. Спостерігач стежить

за комунікацією та дає зворотний зв'язок при обговоренні сесії.

Рекомендована література

Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-ДаунингЛ. Психологическое консультирование и

психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство. - М, 2000. -С.

35-61.

Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб.- М., 2000.

Психологическая помощь и консультирование в практической психологии / Под ред.

М.К. Тутушкиной, - СГІб., 2001.

Фурман Б., Ахоло Т. Психотерапевтическое консультирование. Беседа, направленная

на решение. - СПб.: Речь, 2001.

5.2. Техніки трансформації

5.2.1. Інсайт

Психолог повинен створювати атмосферу, в якій клієнт

наближається до інсайту. На основі цього інсайту він здатний

приймати життєво важливі проблеми більш адекватно,

незалежно і більш відповідально.

К. Роджерс

Ми рідко замислюємося над тим, що дає людині можливість розвиватись. Чому вона с такою

гнучкою під натиском непередбачуваної дійсності, що дозволяє їй вистояти за досить

несприятливих обставин? Секрет воістину чудесного дару мінливості, який і вивів людину

на вершину природного Олімпу пристосування, простий: вона змінюється, весь час

долучаючи нову інформацію до тієї, що вже є в неї. На перший погляд, це парадоксально, але

особистість дійсно є досить стійким і пластичним утворенням одночасно. Звичайно,

мінливість є не стільки зовнішньою, скільки внутрішньою характеристикою. Повільно

змінюючись зовні, людина набагато швидше змінює свою внутрішню карту - суб'єктивну

модель об'єктивної дійсності.

В будь-якій суб'єктивній моделі можна виділити як мінімум два поверхи: перший - образний

відбиток зовнішніх об'єктів, другий - рефлексивний зріз першого. На другому поверсі

„живуть" відчуття, емоції, поняття, там формується система ставлення людини до об'єктів

першого поверху. Додати інформацію до першого рівня в принципі не так складно - варто

просто сприйняти, побачити, запам'ятати, тобто ускладнити образний ряд. А от правильно

зорієнтуватися в тому, що додалось, можна лише, здійснивши докорінні перебудови на

другому рівні. Як правило, такі перебудови відбуваються шляхом накопичення кількісних

змін та переходу їх у якісні, або ж за допомогою інсайтів.

Інсайт (від англ. insight - осяяння, прояснення, осягнення) - раптове, що не випливає з

минулого досвіду, розуміння сутнісних відносин в структурі ситуації, за допомогою якого

досягається осмислене рішення проблеми. Буквально це слово означає „вдивитись",

„прозріти", „пройнятися". В консультуванні про інсайт свідчать такі репліки: „Ага!", „А й

справді?!", „Так ось в чому справа!". Як правило, інсайт з'являється тоді, коли з загального

тла виступають значущі деталі і їх поєднання раптом відкриває нову якість.

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 155

Поняття інсайту посідає чільне місце не тільки в психології пізнавальних процесів та

інтелектуальної діяльності людини, але й у психотерапевтичній практиці. Адже будь-які

психологічні труднощі людини - це по суті фрустрація на зовнішній світ, тобто збій в „карті",

яку створила собі людина для орієнтації в ньому. Але „карта не дорівнює території", як

наголосив колись К.Роджерс, а потім повторили в НЛП. В об'єктивному світі справді є вся

необхідна інформація, однак людина не допускає того, що проблеми криються в її

світосприйнятті, і здебільшого, навіть маючи всю необхідну інформацію, нехтує законами

природи. Тобто збій відбувається саме на другому поверсі моделі - у сфері ставлення до

дійсності, а не в самій дійсності.

Справа ускладнюється тим, що перший поверх внутрішньої карти людина знає набагато

краще, ніж другий. Чому? Тому що змалечку дорослі вважають за необхідне обов'язково

познайомити дитину з її оточенням. Вони, образно кажучи, „беруть дитину за руку" і

показують та розповідають про речі, людей, їх життя, вимоги та уподобання, дають дозволи,

попереджають або забороняють те чи інше. Все це дорослі роблять відповідно до свого

досвіду та переживань. А власні переживання дитина починає помічати досить пізно, коли їх

алгоритми вже практично склалися, усталилися аж до автоматизмів. Наприклад, у зрілому

віці ми можемо помітити, що часто себе жаліємо. Порівнявши себе з іншими, як раціонально

мисляча людина ми можемо прийти до невтішного висновку, що жаліємо себе занадто і

потрібно покінчити з жалістю, бо нічого, крім зіпсованого настрою, вона не дає. Однак не

так просто позбавитись від того, що вже стало звичкою, яку, між іншим, заклали батьки,

надмірно жаліючи своє чадо навіть там, де це було зайвим.

Таким чином, людина може довго не помічати в собі багатьох відчувань, які фіксуються

психікою, але не виділяються з фону. Ми не зауважуємо, наприклад, як народжується думка,

не можемо відділити наші емоції від реального факту, не диференціюємо те, що відбувається

в тілі при переживанні стресової ситуації тощо. Додаткова інформація про те, як формується

актуальний фокус переживань, може досить суттєво змінювати саме переживання

(наприклад, „Як чудово! Як радісно! Ага, зачекай, а чому я так радію?" - і поки ми

намагаємося відповісти собі на це запитання, радість потихеньку тане). Щоб позбутися

більшості патогенних (таких, що тягнуть за собою нездоров'я) переживань, потрібна

відповідна робота з їх усвідомлення та відреагування. При цьому варто пам'ятати, що така

робота може бути здійснена саме на основі інсайту - взаємодії знання та переживання, що й

сприяє засвоєнню нової інформації, доповнює досвід.

Інсайт - могутнє напруження психічних сил людини, здатне провокувати зміни у

внутрішньому світі людини, трансформувати внутрішню „карту". Інсайт може бути

інтелектуальним (ментальним) або емоційним. Більшу цінність, як зауважив ще З.Фрейд, має

емоційний інсайт. Тому варто не тільки зрозуміти, а ще й пережити те, що відкрилося.

Переживання, тобто емоційна реакція, обов'язково виявлять себе тілесно, і те, наскільки

глибоко щось вразило клієнта, буде помітно по його міміці, експресії, змінах у диханні,

характеристиках шкірних реакцій, мисленнєвому напруженні та паузах, необхідних для того,

що гармонізувати внутрішні процеси та „отямитися" - повернутися до реальності.

Нерідко когнітивний дисонанс, який склався під час консультативної бесіди, провокує

відстрочену дію і прозріння наступає дещо пізніше. Але й у такому випадку під час бесіди

можна зафіксувати поведінкові патерни, які засвідчують певні зрушення.

Секрети ефективного консультанта

Щоб допомогти клієнту , віднятися" до інсайту, потрібно

створити досить високий рівень напруження (влити енергію),

інакше „прозріння" не наступить.

Досягти потрібного для формування інсайту стану можна або за допомогою енергії,

вивільненої в процесі розблокування деяких заблокованих травмами чи іншими фіксаціями

емоцій, або ж піднімаючись по логічних рівнях в саме ядро ідентичності (див.: 4.6).

Значення інсайту для початку конструктивної трансформації особистості відмічено давно. В

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 156

психотерапії існує багато напрямів, що поєднані прагненням створити умови для

повноцінного психотерапевтичного інсайту, серед них - психоаналіз, адлеріанська

психотерапія, гештальт-терапія, клієнт-центрована, екзистенційна, наративна психотерапія

та ін. Основне завдання інсайт-орієнтованих теорій полягає в тому, щоб допомогти клієнту

досліджувати свої почуття, аби в майбутньому вміти володіти ними. Перебудовуючи пласт

почуттів, ставлень та значень, людина крок за кроком реформує та уточнює свою карту

зовнішньої реальності, набуває здатності гнучко реагувати на розвиток власної життєвої

ситуації.

Запитання для самоперевірки

2. Як формуються уявлення людини про світ і яким чином вони можуть змінитися?

8. Що таке інсайт?

9. Досягнення якого типу інсайту вважається найбільш ефективним в консультативній

практиці? Як ми можемо його констатувати?

10. Яким чином можна сформувати достатній рівень енергетики для виникнення інсайту?

Рекомендована література

Котлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. -СПб.,2001.-С. 113-142.

Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и

психотерапии. - СПб., 2002. - С. 160 -162.

5.2.2. Маєвтика, або сократичний діалог

Але як дійде думка того, хто говорить, якщо в умі того, хто

слухає, нема їй відголосу!

Б. Гарсіан

До найвідоміших консультантів, які ефективно впливали на інших завдяки правильно

використаному слову, відносять харизматичних релігійних лідерів (Мойсей, Будда, Христос),

філософів (Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель), та багатьох політичних діячів. Вони

діяли як консультанти, бо, впливаючи на емоції і розум, стимулювали людей до

інтелектуального і духовного зростання. Серед знахідок, які вони в процесі досвіду

викристалізували для прийдешніх поколінь, багато принципів, якими можна керуватися в

психологічному консультуванні. Наприклад,

•нема жодного життєвого питання, на яке б існувала тільки одна правильна відповідь;

•існує багато можливих інтерпретацій одного й того ж досвіду;

•кожна людина відкриває свою істину власним шляхом, тому передати комусь досвід - все

одно що „народити за нього його дитину" (Г.Гессе) та ін.

В світлі хоча б цих кількох установок стає очевидним, що кожна людина здатна розуміти

лише те, до чого її спрямовує власне життя. Перефразувавши відомий вислів, можна сказати,

що інсайт буде настільки вагомим і глибоким, наскільки глибокою є людина, що його

переживає. А шлях до нього буде унікальним, своїм, бо кожен з нас є неповторним у цьому

світі.

Секрети ефективного консультанта

Досвід переконує, що запропонований вихід, навіть „тричі

золотий" - найрозумніший у світі, є порожнім звуком, якщо

людина сама його не вистраждала, не „доросла" до нього.

Щоб досягти інсайту шляхом недирективної трансформації установок клієнта в

психотерапевтичній практиці часто застосовують маєвтику, або метод „повивальної бабки",

як влучно назвав його Сократ. Суть методу проста: якщо один з співрозмовників хоче

передати щось іншому, то він так організовує комунікацію, щоб його партнер сам у процесі

розмови дійшов бажаного висновку. Народжені таким чином думки, враження, переконання

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 157

повністю асимілюються особистістю і стають основою для перебудови внутрішньої картини

світу.

В психології широкої популярності набула модифікація "сократичного діалогу", яку

запропонував Е. Кречмер. Вона полягає у виведенні третього рішення після аналізу двох

протилежних. Наприклад, жінка скаржиться на свого чоловіка за те, що він зраджує її, і тому

огульно шпетить всіх чоловіків, приписуючи їм зрадливість, хіть та безчесність. Їм, каже

вона, не можна довіряти, на них не можна покластися, бо вони не виконують взятих

зобов'язань. Консультант підтримує і розвиває думку пацієнтки, доводячи її до абсурду,

запевняючи, що таким був, мабуть, і її батько, і ті чоловіки, яких вона поважає. Клієнтка

починає захищатися, доводячи, що це не поширюється на її батька, що є зовсім інші чоловіки

- надійні, турботливі, відповідальні. Консультант підтримує і розвиває і такий хід думок,

підсумовуючи, що чоловіки взагалі в цьому житті дуже багато важать і їм належить

вирішувати, яке місце відвести в ньому жінці. Клієнтка знову не погоджується, але тепер,

нарешті, здатна розумно і зважено обговорювати свою ситуацію і дії чоловіка.

Подібну перебудову алгоритмів усталених психологічних обмежень інколи називають

практикою „оксамитового катка", або „розгойдуванням човна". В НЛП пропонують

розвінчання фіксованих ідей (Фанч Ф., 1997). Однак завдання залишається одним і тим же -

знайти спосіб зрушити з місця заскорузлі думки та установки.

Запитання для самоперевірки

1. Які установки, консолідовані в досвіді людства, схиляють консультанта до вибору

сократичного діалогу як методу перенавчання?

2.Що таке маєвтика?

3.Наведіть приклад застосування техніки ,, сократичного діалогу'" за Е.Кречмером.

Практикум

Завдання 1. „ Побудова сократичного діалогу"

1. Ознайомтеся з фрагментами маєвтичної комунікації в книгах: Платана, Петруишна С,

Ялома І., Гулдінгів та ін.

Завдання 2. „Робота з фіксованою ідеєю ".

Ознайомтеся з планом роботи з фіксованими ідеями за Ф.Фанчем (Фанч Ф. Преобразующие

диалоги // Серия „Новейшая психологію ", Вып. 1. - К:

Ника-центр, 1997а. - СІ80-190). Попрацюйте в трійках з фіксованими ідеями,

переконаннями, що обмежують тощо. Рекомендована література:

Гулдинг М., Гулдинг Р. Психотерапия нового решения. Теория и практика. — М., 1997.

Ковалев С.В. Исцеление с помощью НЛП. - М, 2001. - С. 356-394. Петрушин С.В,

Мастерская психологического консультирования. — М, 2003.

Платон. Диалоги. —М.: Мысль, 1986.

Фанч Ф. Преобразующие диалоги /У Серия „Новейшая психология", Вьт. 1. - К. Ника-центр,

1997а.

5.2.3. Позиції віддзеркалення

Оскільки наша свідомість - обмежений феномен,

наш суб'єктивний досвід значною мірою

залежить від того, на чому зосереджена свідомість.

Л. Кемерон-Бендлер

Системи сприймання людиною навколишньої дійсності суттєво ускладнюються з набуттям

досвіду. Так, коли маленька дитина може сприймати світ, дивлячись на нього ніби

зсередини, з себе, тобто асоційовано, то незабаром вона навчається бачити не тільки те, що її

оточує, але й себе так, ніби дивиться на все очима іншої людини, тобто дисоційовано. Така

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 158

метаморфоза стає закономірною перш за все тому, що всі спроби дитини підкорити своє

оточення протягом перших трьох років життя закінчились нічим і, відшукуючи новий спосіб

налагодити гармонію між собою і світом, вона досягає прихильності інших тим, що пробує

дивитись на світ їхніми очима. Після того як цей прорив здійснено (Ж.Піаже назвав це

інтелектуальне вміння „децентрацією"), третій крок - дивитися збоку не тільки на себе, але й

на іншого поряд з собою - стає справою вирішеною, адже навичка змінювати точку зору вже

практично сформувалася.

Таким чином, нормальній людині властиво розрізняти, яка частина інформації належить

особисто їй, яка - іншим людям, а також вичленувати ту частину інформації, що має більшу

об'єктивність через її безвідносність. Тобто можна говорити про наявність трьох позицій

сприйняття:

1 позиція (асоційована) - сприйняття та оцінка подій з власної системи цінностей,

асоціація з самим собою. Людина говорить, користуючись займенниками першої особи: „Я

слухаю", „Я відчуваю";

2 позиція (дисоційована) - оцінка подій з точки зору іншої людини, заснована на її

системі цінностей, асоціація з іншою людиною (об'єктом).

Людина говорить, користуючись займенниками другої особи: „Ти відчуваєш". Щоб

спонукати когось на перехід до 2-ї позиції, ми зазвичай кажемо: „Уяви себе на його (моєму)

місці, як би ти себе почував?";

З позиція (відсторонена) - сприйняття навколишньої дійсності з незалежної, нейтральної,

безпристрасної, об'єктивної точки зору. Як правило, щоб опинитися в 3-ій позиції,

використовують займенники третьої особи: „Він думає", „Вони хочуть". Ця позиція

передбачає погляд на себе та на все навколо як на елемент системи (один з об'єктів), що

дозволяє максимально об'єктивно аналізувати всі частини та зв'язки системи.

Несвідомо кожна людина повсякчас здійснює багаторазові переходи від однієї до іншої

позиції сприйняття. Однак є люди, для яких якась одна позиція є більш звичною та зручною.

Завдання консультанта - вміло спонукати людину до використання усіх трьох позицій і в

такий спосіб досягти найбільш об'єктивного та безпристрасного погляду на речі.

Децентрація лежить в основі так званих навичок дослідження в консультативному процесі.

Стимулюючи перехід з позиції в позицію, психолог-консультант переслідує не тільки

інтереси клієнта. Сутність консультативної допомоги часто полягає саме в тому, щоб

віддзеркалити актуальне, в якому, як у краплині води відображається типове. Тому

першочерговим завданням є спільний перехід з позиції в позицію саме з метою

якнайкращого рефлексування консультативного процесу, того, що „тут і тепер"

відбувається. Це стосується не стільки рефлексії на власну персону, бо підвищена увага до Я-

образу буде провокувати втрату предмету діяльності, скільки готовності самокритично

(дисоційовано) відображати зміни в консультативному процесі. Залучення третьої позиції

допомагає встановлювати зворотний зв'язок стосовно ходу бесіди, розв'язувати нагальні

проблеми самого процесу, наприклад, з'ясувати проблеми перенесення та контр перенесення.

Переводячи увагу клієнта безпосередньо в теперішній момент, консультант має змогу

коментувати особливості побудови стосунків з ним як під час сесії, так і в інших важливих

фрагментах його життя.

Звичка відсторонено сприймати те, що відбувається в ході бесіди, дозволяє консультантові

зрозуміти: оскільки для клієнта він є практично не знайомою людиною, то ставлення клієнта

до нього викликано не якимись особливостями консультанта або його поведінки, а, скоріше,

провокується клієнтом і виражає деяку загальну тенденцію у його ставленні до людей або

тих чи інших сфер життя. Таким чином, є сенс відмічати для себе наскільки маніпулятивною,

претензійною, неадаптивною, залежною і так далі є позиція клієнта.

Вміння децентруватися самому та „жонглювати" точками відображення проблеми у клієнта

дає не тільки миттєвий, але й пролонгований ефект. Ця інтелектуальна здатність формується

аналогічно іншим когнітивним здібностям і забезпечує більш об'єктивну та повну

інформацію про життя, підвищує стресостійкість особистості та зменшує фрустрованість, бо,

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 159

за теорією П.В.Симонова, дозволяє скоріше подолати інформаційний дефіцит.

Запитання для самоперевірки

1.Що таке позиції сприйняття? Які вони бувають?

2.Навіщо людина формує здатність до зміни точок зору? Коли і як це відбувається?

3.Чому перехід з позиції в позицію сприйняття корисний не тільки для клієнта, але й для

консультанта? Як це відображається на процесуальному перебігу психотерапевтичного

інтерв'ю?

Практикум

Завдання 1. „Трьох позиційне сприйняття".

1. Працюючи в „трійках", розповісти будь-яку ситуацію з власного життя та

потренуватися в переході з однієї позиції сприйняття в іншу. Визначити, яку інформацію

несе кожна зміна позиції.

2. Оскільки здатність гнучко змінювати точку зору можна тренувати, то хорошим

тренажером для цього є притчі, що мають інколи невичерпну безодню площин смислу.

Спровокувати бачення нової площини смислу в такого роду розповіді вдається саме завдяки

зміні позиції, тобто розглянувши сказане під іншим кутом зору. Спробуйте згадати та

розповісти по колу свої улюблені притчі та бувальщини. Запропонуйте учасникам

поділитися своїми враженнями від тексту, який ви розповіли.

Рекомендована література

Деркс Ж, Холландер Я. Сущность НЛП. Ключи к личностному развитию М., 2000.

ПлигинА., Герасимова А. Руководство к курсу НЛП-Практик. -М, 2000,

Фанч Ф. Преобразующие диалоги // Серия „Новейшая психология ". Вьт. 1. - К: Ника-

центр, 1997а.

5.2.4. Директиви

Консультування зовсім не передбачає „роздавання порад",

бо це означає втручання в автономію особистості.

Р.Мей

Директиви - це висловлювання психотерапевта про необхідність певних дій, які має

здійснити клієнт, щоб краще зрозуміти себе чи змінити свою життєву ситуацію. Вони

можуть мати найрізноманітнішу форму: вказівки, інструкції, конкретні побажання, спонука,

залучення до асоціювання передбачення чи фантазії, регламентація мовних формулювань,

пояснення того, як досягати релаксації чи переживання почуттів, тощо. Ось приклади

найпростіших директив: „Повторіть, будь ласка, рух плечима, яким тільки-що ви

супроводжували ваше висловлювання", „Уявіть себе знову в пережитій ситуації...", „З ким

або чим асоціюється ця людина?" і т.д. Кількість та якість конкретних директив залежить від

того психотерапевтичного напрямку, який береться за основу для побудови

консультативного діалогу.

Як правило, характер інтервенцій визначає тип консультації. Ми вже згадували про

стратегію „рибалки" та стратегію „мисливця". Консультант -„рибалка" працює здебільшого в

парадигмі клієнт-центрованого підходу. Він терпляче йде за клієнтом, провокує його на

інсайти, сам часто не знаючи, яким буде вихід зі складної ситуації. Консультант -

„мисливець" здогадується або „знає", якого результату потрібно прагнути, і, щоб його

досягти, використовує багато директивних інтервенцій. Подібний підхід називають

директивним.

Директиви - основа психотерапевтичного втручання. Інтервенції бувають прямі, на основі

згоди, - передбачається, що клієнт буде їм підкорятися, та парадоксальні, на основі протидії,

- посилаючи їх, консультант очікує, що клієнт буде чинити їм протидію. Однак саме така

реакція і є необхідною в певній ситуації. Прямі і парадоксальні втручання можуть

С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування 160

чергуватися, причому прямі інтервенції скоріше використовуються для тестування та

провокування клієнта на зміни, а парадоксальні - для систематичного виявлення того, що

чинить їм опір.

Наприклад, мамі трирічної дитини, котра звернулася за порадою, що робити у випадку

дитячої мастурбації, психолог може пояснити, що це не мастурбація у буквальному

розумінні цього слова, а патологічно звичні дії під час невротичних напружень чи депрівації,

яку переживає дитина. Немає сенсу якимсь нагальним та жорстким способом позбавляти від

них дитину, скоріше варто „не помічати їх", а тим часом зробити все, щоб повернути дитині

відчуття душевного комфорту, спокійно та раціонально організувати її життя (відповідне

фізичне навантаження, достатня кількість емоційних вражень тощо). Всі вказівки

інтерпретуються через реалії життя клієнтки та її дитини. В даному випадку консультант

може бути досить авторитарним у тому, щоб вимагати грамотного виконання цих установок.

У випадку парадоксальних директив психолог декларує і вимагає виконання чогось, що є

протилежним тому, що, здається, потрібно робити. Наприклад, у відповідь на скаргу про те,

що 3-4 річна дитина „ні з того, ні з цього" стала заїкатися, психолог радить свідомо

стимулювати її до заїкання. Розуміючи механізм мовленнєвих труднощів дітей цього віку,

психолог сподівається, що свідомі спроби заїкатися скоріше приведуть до упорядкування

процесу бажаного результату - мовлення поліпшиться.

Часто парадоксальні директиви мають приховану від клієнта мету викликати реакцію

протилежну тій, що приписується.

Парадоксальні установки вимагають від консультанта хорошого знання всіх особливостей і

деталей ситуації та характеристик її героїв, мають бути достатньо обіграні, щоб спрацювати

саме так, як передбачалося. Потрібно також глибоке знання людської природи і певний

ризик. Звичайно, різниця досить серйозна між тим, щоб надати свободу і передати підлітку

повну відповідальність за гру на гральних автоматах чи дозволити йому раннє сексуальне

життя, яке й так вже почалося. Однак і в першому, і в другому випадку у психолога є

розрахунок, що дозвіл швидко призведе до насичення дитячої потреби (зауважимо, що

дитячі потреби, на відміну від дорослих узалежнень, мають стійку тенденцію до насичення) і

формування більш-менш поміркованого ставлення до неї.

Класичні парадоксальні повідомлення, де одне повідомлення вказує на те, що непогано було

б змінити, а друге - на те, що буде не так вже й добре (при цьому обидва повідомлення

передаються одночасно), найчастіше використовуються в сімейній психотерапії. Щоб

порушити дисфункціональну рівновагу, в якій опинилася система сім'ї, стануть у пригоді

будь-які засоби. А використання парадоксальних повідомлень, що несуть в собі протидію,

реалізує сподівання, що члени сім'ї почнуть протидіяти тій частині повідомлення, що

стримує їх від змін. Таким чином, патогенна рівновага розладнається, система прийде в рух,

щоб знайти нову точку рівноваги. Особливо виправданими парадоксальні інтервенції є в тих

випадках, коли симптоматична поведінка клієнта виконує в сім'ї певну роль і наперед

зрозуміло, що прямі інструкції не будуть виконуватися.

Парадоксальні подвійні послання сім'ї тільки виглядають суперечливими. Конструюючи їх,

консультант з'єднує симптом з функцією, яку він виконує, і приписує симптому функцію, а

функції - симптом. Наприклад, у неповній сім'ї, в якій недавно померла бабуся по

материнській лінії, 15-річний син став грубо і непокірно поводити себе з матір'ю.

Психотерапевт висунув гіпотезу, що поведінка сина була пов'язана зі стражданням матері,

яке вона не проявляла відкрито. Син пробував зменшити печаль матері, влаштовуючи

скандали. Психотерапевт рекомендував йому і надалі співпереживати та проявляти турботу

про матір, але знайти для цього інші засоби. В розробці системного парадоксу виділяють три

головних етапи:

1. Переформулювання - симптом перевизначається як такий, що виконує позитивну

функцію. В тих випадках, коли здійснюється насилля, інцест чи незаконні дії, позитивно

визначається мотивація, яка стоїть за такими вчинками.

2. Припис, або розпорядження. Приписуються позитивно пере означені і симптом і