Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

561

— фактичний фонд часу роботи одного погодинника при і-тих

умовах праці, н-год/рік;

сер

— середньооблікова чисельність робітників-погодинників, що

працюють в і-тих умовах праці (нормальних, шкідливих, особливо

шкідливих), чол.

Годинний фонд охоплює всі види оплат за фактично відпрацьова-

ний час і складається із заробітної плати за відрядними розцінками, та-

рифними ставками, з премій відрядникам і погодинникам, доплат за

умови та інтенсивність праці, за роботу в нічний час, не звільненим від

основної роботи бригадирам за керівництво бригадою, за навчання уч-

нів і надбавки за професійну майстерність.

Його розраховують за формулою

ФОП

= ФОП

ПР

+ Д

де ФОП

ПР

— прямий фонд заробітної плати;

— доплати до годинного фонду.

У денний фонд, окрім годинного фонду заробітної плати, входить

доплата підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв для го-

дування немовлят.

Розраховується з виразу

ФОП

= ФОП

+ Д

де Д

— доплати до денного фонду.

Місячний (річний) фонд — це весь фонд заробітної плати, який

складається з денного фонду заробітної плати, оплати чергових і дода-

ткових відпусток, оплати за час виконання державних і громадських

обов’язків, доплати за вислугу років і вихідної допомоги, заробітної

плати працівників, відряджених на інші підприємства або на навчання.

Для визначення цього фонду можна скористатися формулою

ФОП

М(Р)

= ФОП

+ Д

де Д

— доплати до денного фонду.

За часом формування також розрізняють плановий та фактичний

фонди заробітної плати.

Плановий фонд заробітної плати на підприємствах являє собою су-

му грошових засобів, передбачену в кошторисі для розподілу між пра-

цівниками підприємства, необхідну для забезпечення виконання виро-

бничого завдання на плановий період.

До планового фонду заробітної плати підприємства входять такі

витрати на оплату праці:

— усі форми відрядної та погодинної оплати праці за відрядними

розцінками і тарифними ставками, посадовими окладами;

— премії з фонду заробітної плати (крім премій, що виплачуються

зі спеціальних фондів, які формуються за рахунок прибутку);

562

— витрати грошових засобів на оплату часу простою не з вини

працівника, якщо працівник попередив власника або орган, який його

уповноважив;

— витрати на оплату праці у святкові і передсвяткові дні;

— доплати за роботу в нічний час;

— оплата часу виконання державних або громадських обов’язків, як-

що за чинним законодавством ці обов’язки здійснюються в робочий час;

— оплата часу чергових відпусток та відпусток на навчання та ін.

Традиційніметоди планування фонду оплати праці:

— за середньообліковою чисельністю працюючих і середньоріч-

ною ставкою заробітної плати;

— нормативний метод;

— розрахунковий метод за плановим обсягом виробництва проду-

кції або виконання роботи з використанням норм виробітку (норм ча-

су, норм обслуговування), розцінок із оплати праці і тарифних ставок.

Нормативний метод планування фонду заробітної плати забезпечує

розрахунки абсолютної величини цього фонду, виходячи зі стабільних

за роками нормативів витрат заробітної плати з розрахунку на одини-

цю виробленої продукції або виконаної роботи.

Рекомендується приріст фонду оплати праці ув’язувати не тільки з

показниками, які характеризують обсяги виробництва, а й з основними

якісними показниками, зростанням продуктивності праці, зниженням

витрат на одну гривню продукції.

Фонд оплати праці на основі нормативів його приросту обчислю-

ють за формулою













×+×+×+

×=

100%

ВНППНОН100%

ФОПФОП

првпрпппро

базПЛ

де ФОП

баз

— фонд оплати праці у базовому періоді;

, Н

пп

, Н

— нормативи приросту фонду оплати праці відповідно

за приріст обсягів виробництва, продуктивності праці та зниження ви-

трат на одну гривню продукції;

пр

, ПП

пр

, В

пр

— відповідно приріст обсягів виробництва, продук-

тивності праці, зниження витрат на одну гривню продукції.

Величина фонду заробітної плати може визначитися абсолютними

темпами зростання продуктивності праці, часткою приросту продукції

внаслідок зростання продуктивності праці, співвідношенням темпів

зростання продуктивності праці і заробітної плати. Розрахунки можна

робити за такими формулами:

(

)

∆П100

ОЗ∆П100

ЗФОП

ПЛП

ПЛ

×= ;

563

або

ППЛ

ПЛ

ФОП

100

З∆П100

∆П100

∆О100

ФОП ×

= ,

де ФОП

пл.

— річний плановій фонд заробітної плати в плановому пері-

оді, грн;

З — величина заробітної плати (питома заробітна плата) з розраху-

нку на 1 грн валової продукції у звітному періоді, грн;

∆П — приріст продуктивності праці в плановому періоді порівняно

з рівнем звітного періоду, %;

— приріст заробітної плати в розрахунку на 1,0 % зростання

продуктивності праці в плановому періоді;

пл

— обсяг виробництва продукції в плановому періоді, грн;

∆О

пл

— приріст обсягу виробництва продукції в плановому періоді,

порівняно з рівнем звітного періоду, %;

ФОП

ф.

— річний фактичний фонд заробітної плати у звітному році,

грн.

Для ув’язки обсягу виробництва й оплати праці користуються нор-

мативним методом:

ФОП

пл.

= О

пл

× Н,

де О

пл

— плановий обсяг виробництва продукції у вартісному виразі;

Н — норматив затрат заробітної плати промислово-виробничого

персоналу на одну гривню вартості продукції.

Укрупнено плановий фонд оплати праці розраховують так:

∑

×××= ЗЧ

100%

ФОПФОП

базПЛ і

або

ФОП = З × Ч

пл

де I

— темп зростання обсягу виробництва (обсяг виробництва в пла-

новому періоді по відношенню до базового), %;

∑Ч

— зміна чисельності працівників під дією основних техніко-

економічних чинників, чол.;

З — середня заробітна плата одного працівника у плановому пері-

оді, грн;

пл

— планова чисельність працівників, чол.

Різного роду виплати й доплати, зумовлені недоліками в організації

виробництва і праці, враховуються лише в звітному фактичному фонді

заробітної плати.

Вони не входять до планового фонду заробітної плати.

564

ПИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Сутність мотивації трудової діяльності персоналу.

2. Методи мотивації та їхня класифікація.

3. Проблеми реалізації принципів мотивації в практиці діяльності підпри-

ємства.

4. Сутність оплати праці та функції заробітної плати в сучасних умовах.

5. Державне регулювання оплати праці.

6. Структура заробітної плати.

7. Тарифна система оплати праці.

8. Альтернативні форми оплати праці в Україні і за кордоном.

565

РОЗДІЛ V

РЕЗУЛЬТАТИ

І ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА

ВИРОБНИЦТВО, ЯКІСТЬ

І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ)

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

23.1. Продукція, її класифікація і вимірники обсягу.

23.2. Якість продукції (послуг) як економічна категорія.

23.3. Стандартизація та сертифікація продукції.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Економічні ресурси

• Засоби виробництва

• Кошти

• Праця

• Послуга

• Прибуток

• Якість продукції

• Надійність

• Уніфікація

• Економічно-оптимальна якість

• Управління якістю

• Конкурентоспроможність товарів

• Система стандартизації

• Сертифікація продукції

23.1. ПРОДУКЦІЯ, ЇЇ КЛАСИФІКАЦІЯ

І ВИМІРНИКИ ОБСЯГУ

Виробничо-економічній діяльності, незалежно від її виду, прита-

манні універсальні ознаки, загальні властивості — це постійне пере-

творення деяких видів економічних ресурсів на певний економічний

продукт.

Із повсякденного життя добре відомо, що, завантажуючи до

м’ясорубки м’ясо, хліб, цибулю, ми наприкінці отримуємо готовий

фарш, а спалюючи дрова, отримуємо тепло. Економіка діє аналогічним

чином: до неї подаються економічні ресурси, внаслідок перетворення

яких виникає економічний продукт. Найбільш загальна схема дії виро-

бничої економіки у спрощеній формі виглядає так, як показано на

рис. 23.1.

Що ж таке економічні ресурси та економічний продукт?

566

До економічних ресурсів відносяться такі:

а) праця у вигляді усвідомленої діяльності осіб, яка спрямована на

створення необхідного їм або іншим особам продукту;

б) природні ресурси: земля (у вигляді глини), вода, повітря, корисні

копалини, рослинний та тваринний світ, природні енергетичні джере-

ла, які застосовуються людством у господарському обігу;

в) засоби виробництва у вигляді основних і оборотних засобів, які

використовуються в господарській діяльності;

г) кошти, на які і за допомогою яких купуються, залучаються мате-

ріально-речові і трудові ресурси;

ґ) інформаційні ресурси у вигляді наукової, науково-технічної,

проектно-конструкторської, технологічної, статистичної, управлінсь-

кої інформації та інших видів духовно-інтелектуальних цінностей, які

необхідні для створення економічного продукту і які використовують-

ся в процесі його створення.

Економічні Перетворювач Економічний

ресурси (процесор) продукт

Рис. 23.1. Схема дії виробничо-економічної системи

У економічній практиці всі види матеріально-речових ресурсів, що

використовуються в економіці, дуже часто називаються матеріальними

ресурсами. Економічні ресурси поділяються на відтворені і невідтво-

рені. Відтворені — це такі ресурси, які людина може відновити, а не-

відтворені — це ті, які практично неможливо відтворити знову. До не-

відтворених ресурсів відносять земельні угіддя, повітря, корисні

копалини, фауну, час.

Матеріальні і грошові ресурси, які призначено для економічної дія-

льності, мають назву капіталу. Під словом «капітал» розуміємо два ви-

ди ресурсів: фізичний капітал (засоби виробництва) і виділений на йо-

го придбання грошовий капітал. Деякі автори відносять до капіталу

лише основні засоби виробництва, основний капітал. Однак і оборотні

засоби називають в економіці оборотним капіталом.

Засоби, що вкладаються в економіку, економічні об’єкти та проек-

ти, які призначені для забезпечення виробництва економічними ресур-

сами в майбутньому, мають назву капіталовкладення або інвестиції.

Таким чином, інвестиції — це економічні ресурси для майбутнього,

грошові і матеріальні вкладення безпосередньо у виробництво, в неру-

хомість, в цінні папери, які приносять результати в майбутньому.

Економічні ресурси інколи ототожнюють з факторами виробницт-

ва. Інакше кажучи, таке ототожнення не повністю коректне. Ресур-

си — це те, що надходить в економіку, живить її, а фактори — це те,

що задіяне у виробничо-економічних процесах, використовується в

567

них. Відповідно до схеми (див. рис. 23.1), ресурси — це потік, який

входить в економіку, тоді як фактори — це елементи, які знаходяться в

перетворенні ресурсів, у процесорі. Фактори — це параметри, які ви-

значають характер і результати протікання економічних процесів, що

визначають кількість та якість створюваного, виробленого економіч-

ного продукту. Фактори є не стільки виробничими ресурсами, скільки

виробничим потенціалом економіки. Фактори можна розглядати як

причини, а економічний продукт — як наслідок економічного вироб-

ничого процесу.

Традиційно до факторів виробництва відносять тріаду: землю, труд

і капітал. У західній економічній літературі до числа факторів вироб-

ництва деякі автори включають підприємницьку здібність (активність).

Недостатність цього фактора в українській економіці перехідного пе-

ріоду — одна з причин її відставання від світового рівня.

Економічним продуктом будемо називати все те, що виробляється,

створюється, використовується в економіці. Економічний продукт —

це результат людської праці, господарської діяльності, представлений

у матеріально-речовій формі (матеріальний продукт), у духовній, ін-

формаційній формі (інтелектуальний продукт) або у вигляді виконаних

робіт і послуг.

Економічний продукт можна класифікувати, тобто поділяти за гру-

пами залежно від його загальних ознак.

Продукцією зазвичай називають продукт виробництва в речовій

або інформаційній формах, найчастіше в предметному вигляді, який

кількісно вимірюється в натуральному і грошовому виразі. Часто поді-

ляють продукцію на продукцію виробничого призначення і продукцію

особистого, родинного, суспільного споживання. Продукцією можна

називати який завгодно результат, отриманий наприкінці його вигото-

влення.

Товарами у вузькому значенні слова називають об’єкти купівлі та

продажу, тобто економічний продукт, який після свого створення під-

лягає продажу або призначений для продажу. Таким чином, товаром

вважається який завгодно економічний продукт, що надходить після

виготовлення до ринку. Однак у широкому значенні товар — це все те,

що може задовольнити потребу і пропонується на ринку з метою при-

вертання уваги, придбання, використання або споживання. Це може

бути все, чим користуються люди, не уточнюючи при цьому, що ці

предмети придбані або продані за кошти.

Роботами в економіці називають види діяльності, в яких сам про-

цес виконання роботи вважається головним результатом діяльності і

підлягає оплаті залежно від обсягу робіт, тривалості їх виконання (на-

приклад, будівельні, монтажні, земляні, ремонтні роботи). Виконана

робота — це своєрідний вид економічного продукту, результат вироб-

ництва.

568

Послуги — це один з найбільш поширених видів робіт, економіч-

ної діяльності, результатом якої є зміна якості вже існуючих виготов-

лених речей. Іншими словами, послуги — це види діяльності, робіт, у

процесі виконання яких не створюється новий матеріально-речовий

продукт, котрий раніше не існував, але змінюється якість уже існуючо-

го, створеного продукту. Це блага, які надаються не у вигляді речей, а

у формі діяльності. Таким чином, саме надання послуг створює бажа-

ний результат.

До послуг відносять побутове, комунальне, транспортне обслуго-

вування, навчання, лікування, культурно-виховну роботу, догляд за ді-

тьми і літніми людьми. Разом з тим, окремі види послуг, зокрема інфо-

рмаційні, являють собою по суті вироблений, або переданий з рук

користувача, або переданий йому специфічний економічний продукт у

вигляді відомостей, даних, інформації про об’єкти та процеси, встано-

влення контактів.

Усі вказані вище форми та види економічного продукту можна ро-

поділити на два класи: проміжний продукт, який підлягає подальшим

виробничим перетворенням та використовується як виробничий ре-

сурс, і кінцевий продукт, який надходить до сфери свого кінцевого ви-

користання, застосування за кінцевим призначенням. При всій важли-

вості та розповсюдженості такого розподілу необхідно мати на увазі

його певну умовність. Так, вирощені томати — це проміжний продукт

для виготовлення томатної пасти і кінцевий — при безпосередньому

споживанні у вигляді продукту харчування.

Головний зміст кінцевої стратегії підприємства зводиться до при-

стосування свого виробництва до потреб покупців. Це означає, що по-

трібно визначити номенклатуру продукції, яка виробляється, абсолют-

но точно, оптимізувати її склад, співвідношення, обсяги з метою

отримання максимального прибутку. Під номенклатурою продукції

розуміємо систематизований перелік назв, матеріалів, товарів, які ви-

робляються та продаються, і послуги. У постачально-збутовій діяльно-

сті часто використовується термін «асортимент». Він означає склад, рі-

зновиди, комплект видів продукції, товарів, послуг, які виготовля-

ються на виробництві або які знаходяться у продажу. Наприклад, у ма-

газині представлено широкий асортимент взуття або завод виготовляє

широкий асортимент прокату. Тому договірні обов’язки щодо поста-

чання кожне підприємство зобов’язане виконувати не в цілому (в шту-

ках, тоннах, метрах чи гривнях), а в асортименті.

Для вимірювання рівнів, темпів та обсягів зростання виробництва в

статистиці використовуються такі визначення: валова, товарна, чиста

та реалізована продукція.

Валова продукція — це показник радянської статистики. Він хара-

ктеризував обрахований у грошовому виразі сумарний обсяг продук-

ції, яку було вироблено в промисловості певної галузі. Валова продук-

569

ція охоплює як кінцеву, тобто завершену, так і проміжну, тобто неза-

вершену продукцію, яка включає комплектуючі вироби, напівфабрика-

ти, продукцію, виробництво якої лише розпочато.

В результаті при обчисленні валової продукції у масштабі галузі

виникає «повторний рахунок» (подвійний рахунок), тому що проміжна

продукція обраховується і самостійно, і в складі тієї продукції, до якої

вона входить як самостійна частина. Наприклад, колеса для автомобіля

обраховуються як валова продукція заводу з виготовлення коліс, але

входять також і до валової продукції автомобільного заводу.

Сума валового продукту відображає економічний обіг у народному

господарстві, і на практиці вона використовується в ролі вартості су-

купного суспільного продукту. Але за своєю сутністю вона не може її

виражати тому, що вона включає суму повторного рахунку, яка стано-

вить майже 40 %.

Другим вимірником обсягу виробництва є товарна продукція. Во-

на являє собою обсяг усієї виробленої підприємством за певний про-

міжок часу (як правило, за рік) кінцевої продукції у грошовому виразі.

Третім вимірником кількості виробленої продукції є чиста проду-

кція. Це показник обсягу виробництва підприємства у грошовому ви-

разі за певний період часу, який характеризує вартість знов створеного

продукту. Чиста продукція визначається або як валова продукція за

мінусом матеріальних витрат і амортизаційних відрахувань, або як су-

ма заробітної плати, яка витрачена на створення продукції, та прибут-

ку підприємства від продажу вироблених товарів. Інакше кажучи, це

аналог національного доходу на рівні підприємства.

Четвертим вимірником кількості проданого підприємством товару

є реалізована продукція. Вона визначає обсяг продукції, яка продана

підприємством за певний період і за яку сплачено покупцем, у грошо-

вому еквіваленті.

В умовах ринку товарна продукція застосовується для розрахунку,

а валова, зважаючи на непопулярність слова, як правило, не згадується

зовсім.

Тому необхідно відзначити, що валова, товарна і реалізована про-

дукція — це рідні сестри різного віку. Між ними немає принципових

відмінностей: вони включають до свого складу не тільки живу працю,

але й працю в минулому, а також суму повторного рахунку. Зрозуміло,

що поки існують товарно-грошові відносини, ці показники не тільки

необхідні, а й незамінні для відповідних цілей. Але за своєю сутністю

вони непридатні для вимірювання економічного зростання та оцінки

роботи підприємства. Вони не відображають реальних результатів дія-

льності підприємства, не стимулюють виробничі колективи до еконо-

мії матеріальних ресурсів.

З метою об’єктивного вимірювання внеску підприємства щодо

створення національного доходу держави, динаміки продуктивності

570

праці та формування фонду заробітної плати, а також щодо підвищен-

ня зацікавленості трудових колективів в економії матеріальних ресур-

сів відбувся перехід з 1989 року до обраховування чистої продукції як

на рівні підприємств, так і їхніх об’єднань. Перехід до використання

показника чистої продукції спричинив істотні зміни у системі ціноут-

ворення, бухгалтерського та статистичного обліку.

Застосування показника чистої продукції дає змогу більш правиль-

но відобразити внесок окремих галузей до загальних результатів робо-

ти промисловості. При оцінюванні за цим показником галузева струк-

тура промисловості суттєво видозмінюється, тому показник «чиста

продукція» використовується в галузях хімічно-лісового комплексу,

машинобудування, промисловості, будівельних матеріалів тощо.

При вирішенні питання щодо використання показника чистої про-

дукції необхідно враховувати специфіку окремих галузей. Зокрема, у

видобувних галузях з метою вимірювання продуктивності праці не ва-

рто використовувати чисту продукцію. У цих галузях низька частка і

незначний повторний рахунок матеріальних витрат, тому тут варто ви-

користовувати натуральні одиниці виміру продукції, на базі яких мож-

на побудувати ефективну систему стимулювання праці.

23.2. Я

КІСТЬ ПРОДУКЦІЇ (ПОСЛУГ) ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Якість продукції — це сукупність властивостей продукції, які зу-

мовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її

призначення.

Якість визначається мірою співвідношення товарів, робіт, послуг

до умов та вимог стандартів, договорів, контрактів, запитів спожива-

чів. Прийнято розрізняти якість продукції, роботи, праці, матеріалів,

товарів, послуг.

Якість продукції — це економічна категорія, тому що вона нале-

жить до найважливіших понять економічної науки, яка відображає іс-

тотні сторони економічних явищ та процесів. Це пов’язано з тим, що в

сучасному світі діяльність будь-якого підприємства, його непохитне

становище на ринку товарів і послуг визначається рівнем конкуренто-

спроможності. У свою чергу, конкурентоспроможність пов’язана з

двома показниками — рівнем ціни і рівнем якості продукції. Якість

продукції в цьому випадку займає перше місце. Якщо підприємство

змінює ціну на товари, конкуренти, довідавшись про це, відразу мо-

жуть прийняти відповідні дії. Інша ситуація виникне в тому випадку,

коли підприємство змінює якість свого товару, що сприймається поку-

пцем як його поліпшення. Швидко дізнаються про це і конкуренти, але

вони не можуть відразу вжити відповідних заходів, як це відбувалося

при зміні ціни. Ті товари, які вони виробляють і які мають у запасі, за-

раз мають гіршу якість порівняно з продукцією підприємства, яке по-