Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

571

ліпшило свій товар. Логічний хід у відповідь — поліпшення якості

своїх товарів — зазвичай є процесом тривалим, тому що спочатку по-

трібно вдосконалити технологію, закупити нове устаткування і т. п.

Тривалість цього періоду зростає ще більше, якщо виробництво про-

дукції нової якості потребує наявності особливого ноу-хау у робітни-

ків і нових виробничих потужностей, якими конкурент володіє. Таким

чином, підприємство, що поліпшило якість своєї продукції, отримує

значну перевагу в часі, яку воно може використати для поширення

своєї частки на ринку, завоювання нових груп покупців і ускладнення

повернення на ринок конкурента.

Поняття «якість» в економічній літературі визначається як ступінь

відповідності виробу встановленим стандартам і технічним умовам,

що дозволяють задовольнити конкретну потребу у витратах, тобто

якість відображає здатність виробу виконувати задану функцію. Якість

як економічна категорія — це суспільна оцінка, що характеризує сту-

пінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукуп-

ності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в то-

вар. Якість товару забезпечується на всіх етапах його створення:

вивчення вимог споживача, проектування, виробництва, експлуатації.

Якість продукції не обмежується тільки однією властивістю, це су-

купність властивостей. Властивості продукції кількісно виражаються

показниками якості.

Загальновизнана класифікацію десяти груп властивостей і відпові-

дно показників наведено далі.

Показники призначення характеризують корисний ефект від вико-

ристання продукції за призначенням і обумовлюють сферу її викорис-

тання.

Показники надійності — безвідмовність, збереження, ремонто-

придатність, а також довговічність виробу. Для деяких виробів, які

пов’язані з безпекою людини, безвідмовність може бути основним, а

інколи і єдиним показником надійності. Збереження відіграє важливу

роль для харчової промисловості. Ремонтопридатність визначає такі

показники: середня вартість технічного обслуговування, імовірність

виконання ремонту у визначений час. Довговічність визначається роз-

міром витрат на підтримання виробу в працездатному стані.

Показники технологічності характеризують ефективність конс-

трукторсько-технологічних рішень щодо забезпечення високої продук-

тивності праці при виготовленні та ремонті продукції.

Показники стандартизації та уніфікації — це насиченість про-

дукції стандартними, уніфікованими та оригінальними складовими ча-

стинами, а також рівень уніфікації порівняно з іншими виробами. Усі

деталі виробу поділяються на стандартні, уніфіковані та оригінальні.

Чим менше оригінальних деталей, тим краще як для виробника проду-

кції, так і для споживача.

572

Ергономічні показники відображають взаємодію людини з виро-

бом і комплекс гігієнічних, антропометричних, фізіологічних і психо-

логічних властивостей людини, які проявляються при користуванні

виробом. Це можуть бути зусилля, які потрібні для керування тракто-

ром, місцезнаходження ручок у холодильника, кондиціонера в кабіні

баштового крана або місцезнаходження керма у велосипеда, освітлен-

ня, температура, вологість і т. п.

Естетичні показники характеризують інформаційну виразність,

раціональність форми, цілісність композиції, довершеність виконання і

стабільність товарного вигляду виробу.

Показники транспортабельності виражають пристосованість

продукції до транспортування.

Патентно-правові показники характеризують патентний захист і

патентну чистоту продукції і є істотним фактором щодо визначення

конкурентоспроможності.

Екологічні показники — це рівень шкідливих взаємодій з навко-

лишнім середовищем, які виникають при експлуатації чи споживанні

продукції, наприклад, вміст шкідливих домішок, імовірність викидів

шкідливих часток, газів, випромінювання при зберіганні, транспорту-

ванні та експлуатації продукції.

Показники безпеки характеризують особливості продукції для

безпеки покупця і обслуговуючого персоналу, тобто забезпечення без-

пеки при монтажу, обслуговуванні, ремонті, зберіганні, транспорту-

ванні, споживанні продукції.

Сукупність перерахованих показників формулює якість продукції. То-

вар повинен бути надійним, естетичним, добре виконувати свої функції,

тобто задовольняти ті потреби, для яких він призначений. Але, крім усіх

цих показників, велике значення має і ціна виробу. Саме з ціною

пов’язане питання економічно-оптимальної якості, або економічно-

раціональної якості. Покупець, придбавши вироби, завжди співвідносить

ціну виробу з набором властивостей, якими він володіє. Крім ціни, важли-

вими є і експлуатаційні характеристики виробу, тому що вони впливають

на витрати при експлуатації та ремонті, але, якщо товар характеризується

тривалим строком служби, ці витрати цілком порівнянні з ціною виробу, а

в деяких випадках і істотно перебільшують ціну продажу виробу.

Під економічно-оптимальною якістю розуміємо співвідношення якос-

ті та витрат, або ціну одиниці якості, що можна подати у вигляді формули

∑

опт

де К

опт

— економічно-оптимальна якість;

Q — якість виробу;

∑

— витрати на придбання та експлуатацію виробу, грн.

573

Визначити знаменник формули не складно, оскільки він включає

ціну продажу виробу, витрати на експлуатацію, ремонт і утилізацію

виробу. Значно складніше визначити чисельник дробу, тобто якість,

що включає різні показники. Цим займається ціла наука — квалімет-

рія, яка розробила достатньо обґрунтовані методи кількісної оцінки

якості, тобто приріст одиниці якості виробу по відношенню до гривні

витрат.

Отже, якість продукції в умовах сучасного виробництва — найва-

жливіша складова частина ефективності, рентабельності підприємства,

тому їй необхідно приділяти постійну увагу. Займатися якістю повинні

всі — від директора підприємства до конкретного виконавця робочої

операції. Система управління якістю об’єднує всі процеси щодо забез-

печення, проектування та збереження якості.

Управління якістю — це дії, які здійснюються при створенні та

експлуатації або споживанні продукції з метою встановлення, забезпе-

чення та підтримання необхідного рівня її якості.

Сутність якого завгодно управління зводиться до розробки управ-

лінських рішень і подальшої реалізації та впровадження їх у життя.

При управлінні якістю продукції безпосереднім об’єктом управління,

як правило, є процеси, від яких залежить якість продукції. Вони орга-

нізовуються і протікають як на стадії до початку виробництва, так і на

стадіях виробництва і після виробництва, тобто на всіх стадіях життє-

вого циклу продукції.

Основним завданням кожного підприємства або організації є якість

виробленої продукції та наданих послуг. Вдала діяльність підприємст-

ва повинна забезпечуватися виробництвом продукції та послуг, які

відповідають міжнародним стандартам:

— відповідають чітко визначеним потребам, сфері застосування

або призначення;

— задовольняють вимоги споживача;

— відповідають застосовуваним стандартам і технічним умовам;

— відповідають чинному законодавству й іншим вимогам суспіль-

ства;

— пропонуються споживачу за конкурентоспроможними цінами;

— спрямовані на отримання прибутку.

Управління якістю продукції повинно здійснюватися системно,

тобто на підприємстві повинна функціонувати система управління які-

стю продукції, що являє собою організаційну структуру, яка чітко роз-

поділяє відповідальність, процедуру, процеси та ресурси, котрі необ-

хідні для управління якістю.

Останнім роками широке розповсюдження отримали стандарти

ІСО серії 9000, в яких відображено міжнародний досвід управління

якістю продукції на підприємстві. Відповідно до цього документа і ви-

діляється політика в галузі якості — безпосередньо система якості, яка

574

включає забезпечення, поліпшення та управління якістю продукції

(рис. 23.2).

Політика підп

иємства

і якості

Система

кості

Уп

авління якістю Поліпшення

костіЗабезпечення

кості

2. Проектування,

озробка продукції

3. Матеріально-технічне

забезпечення

4. Підготовка і розробка

виробничої продукції

5. Виробник

6. Контроль проведення

випробувань

7. Упаковка і збереження

8. Реалізація

1. Маркетинг

11. Утилізація

10. Технічне

обслуговування

9. Монтаж і

експлуатація

Виробник

Споживач

Рис. 23.2. Управління якістю продукції

Політика в галузі якості може бути сформульована у вигляді прин-

ципу діяльності підприємства або довгострокової мети та включати:

— поліпшення економічного стану підприємства;

— розширення або завоювання нових ринків збуту;

— досягнення технічного рівня продукції, який перевищує рівень

провідних підприємств і фірм;

— орієнтація на задоволення вимог споживача певних галузей або

окремих регіонів;

— освоєння виробів, функціональні можливості яких реалізуються

за новими принципами;

— поліпшення найважливіших показників якості продукції;

— зниження рівня дефіцитності продукції, яка виробляється;

— збільшення строків гарантії на продукцію;

— розвиток сервісу.

575

Відповідно до стандартів ІСО життєвий цикл продукції, який у за-

рубіжній літературі позначається як «петля якості», включає в себе

11 етапів.

За допомогою «петлі якості» здійснюється взаємозв’язок виробни-

ка зі споживачем, з усією системою, яка забезпечує вирішення завдан-

ня управління якістю продукції.

Поряд із системою управління якістю продукції, важлива роль у

вивченні та реалізації програм якості належить гурткам якості (або

групам якості). Як свідчить іноземний досвід, гуртки якості — це фор-

ма демократизації капіталу, вона створює зацікавленість працюючих у

якості, змінює психологічний клімат на підприємстві.

Принципи організації гуртків якості:

— добровільність участі;

— прагнення до колективних форм пошуку правильних рішень, їх

оперативний розгляд, впровадження у виробництво прийнятих рішень;

— моральне та матеріальне задоволення досягнутими успіхами,

стимулювання наслідків творчої діяльності;

— підтримка ініціативи керівництвом і суспільними організаціями

на всіх рівнях управління підприємством;

— забезпечення гласності та пропаганди їхньої діяльності всіма за-

собами масової інформації, узагальнення та розповсюдження досвіду

роботи.

Гуртки якості спочатку з’явилися у США, однак істотний імпульс

цьому руху дали японські фірми, де відбулося і якісне, і кількісне їхнє

зростання. Після цього вони охопили країни Європи, Америки та Азії.

Хоча управлінню якістю продукції в усіх країнах приділяється до-

статньо уваги, останніми роками сформувався новий підхід, нова стра-

тегія в управлінні якістю. Вона характеризується такими ознаками:

— забезпечення якості розуміється не як технічна функція, яка ре-

алізується якимось одним підрозділом, а як систематичний процес, що

пронизує всю організаційну структуру фірми;

— новому поняттю якості повинна дорівнювати відповідна органі-

заційна структура підприємства;

— питання якості актуальні не тільки в межах виробничого циклу,

а й у процесі розробок, конструювання, маркетингу та обслуговування

після продажу;

— якість повинна бути орієнтована на задоволення потреб спожи-

вача, а не виробника;

— всеохоплююче підвищення якості досягається тільки зацікавле-

ною участю всіх співробітників.

Зараз все більшою мірою спостерігається перехід до застосування

наукових методів оцінювання якості продукції, до масової механізації і

автоматизації контролю якості за допомогою комп’ютерів. До них від-

носяться, насамперед, методи контролю, що не руйнують продукції:

576

використання ізотопів, рентгеноскопії, гама-променів, ультразвуку, ла-

зерних установок, барвних речовин і т. п. Автомобільні фірми стали

першими розробляти й освоювати автоматичні методи вимірювання та

контролю якості.

Контроль якості стає все важливішою і водночас дорожчою части-

ною виробничого процесу. Витрати, які пов’язані із забезпеченням ви-

сокого рівня якості продукції, враховуючи складність сучасних техно-

логічних процесів, устаткування, а також обсяг виробництва, досягли

сотні мільйонів доларів. Загальні витрати на контроль якості станов-

лять у США 8 % вартості кінцевого національного продукту.

Окремі фірми витрачають на такі цілі до 12 % усього обсягу виро-

бничих затрат. Витрати на забезпечення якості та безпеки виробів у

США становлять значні суми. При цьому ці витрати лягають на плечі

не тільки виробників, а й споживачів, затрати яких на ремонт і обслу-

говування виробів часто перевищують первісно сплачену за них ціну.

Починаючи з 70-х років ХХ ст., в багатьох американських фірмах

відбулося значне підвищення витрат на попереджувальні заходи, на

вдосконалення системи управління якістю. Досвід ряду фірм показав,

що ці витрати не тільки швидко окуповуються, а й кожний долар, який

вкладено у вдосконалення цієї системи, забезпечує зменшення збитків

від браку до 10 доларів США.

Залежність витрат на виробництво продукції та її якість показані

графічно на рис. 23.3.

Прибуток

Точка рівноваги

Витрати

123

Рівень

кості

Рис. 23.3. Економічна ефективність забезпечення якості:

1 — задовільний рівень; 2 — середній рівень; 3 — високий рівень;

а — рівень продаж; б — рівень витрат

577

Кожному виду продукції відповідає певний рівень витрат на забез-

печення його якості: чим вища якість продукції, тим більші витрати.

Для продукції низької якості витрати можуть перевищити виторг від

продажів. Те саме відбудеться, якщо якість продукції буде занадто ви-

сокою.

Фірми, які виробляють продукцію при задовільному (1) і високому

(3) рівні якості, отримують однаковий прибуток. І хоча витрати щодо

забезпечення високого рівня якості будуть вищими, а прибуток мен-

шим, ніж у разі випуску продукції середньої якості (2), фірма матиме

вищий ринковий потенціал, а її продукція довше збереже конкуренто-

спроможність.

Одним із найважливіших факторів, що забезпечують якість, є робі-

тники високої кваліфікації. При цьому враховуються як фізичні якості

(зір, витривалість, вправність), так і особисті характеристики робітни-

ків (вміння ладити з людьми, вміння керувати, мистецтво продавати).

У жорстокій конкурентній боротьбі, яка відбувається між США,

Західною Європою і Японією, перемогу найчастіше здобувають мо-

нополії Японії. Основним фактором, що дозволяє перемогти своїх

американських конкурентів на ринках США й інших країн, є якість

продукції.

Наприкінці 70-х років ХХ ст. Японія стала світовим лідером за які-

стю таких товарів, як автомобілі, телевізори, сталь, інтегральні схеми,

копіювальна техніка, побутова електроніка.

Сутність комплексного управління якістю в Японії, з точки зору

теорії, не відрізняється від американської. Ідеї та концепції системного

підходу до управління якістю, які вперше було висунуто в США, в

Японії отримали реалізацію значно вищого ступеня. Професор Токій-

ського університету Ісікава Каору виокремлює відмінні риси «японсь-

кого підходу» до управління якістю, який дозволив отримати продук-

цію високої якості при низьких витратах і високій продуктивності

праці. Цей вчений вважає, що 65—95 % помилок у виробництві вини-

кає не з вини пересічних працівників, тому відповідальність за них по-

винен нести керівний персонал. «До тих пір, поки президент або голо-

ва ради директорів, тобто особи, які наділені всією владою, не візьмуть

на себе лідерство й ініціативу щодо впровадження комплексної систе-

ми управління якістю, подібна спроба приречена на провал», — пише

Ісікава.

У Японії орієнтуються на контроль процесів, а не продукції. При

плануванні підготовки виробництва увага здебільшого приділяється

налагодженості технологічних процесів як основі забезпечення якості

продукції. Тому штат контролерів у японських фірмах не перевищує

5 % від загальної кількості працюючих, а інколи становить 1 %, а в

американських фірмах — 15 %. Контроль протягом процесу виробниц-

тва здійснюють самі робітники: ретельно аналізують дефекти, праг-

578

нуть встановити першопричину, щоб виключити можливість їх появи

у майбутньому.

Навчання методам контролю починається з вищого управлінського

рівня і закінчується робітниками, тобто організація за принципом

«зверху донизу». Ісікава вважає, що «управління якістю починається з

навчання і закінчується навчанням». У процесі навчання створюється

висококваліфікований персонал, з точки зору володіння і практичного

застосування науки управління якістю. Підвищення кваліфікації щодо

управління якістю продукції на підприємствах Японії працівники

отримують у «гуртках якості». Гурток — це група осіб (6—12 чоло-

вік), яка створюється обов’язково на добровільних засадах у цеху або

на виробничій ділянці, тобто безпосередньо на робочому місці. Гурток

вважається офіційно існуючим лише після того, як він пройде реєстра-

цію в регіональному, галузевому, а потім у центральному відділі япон-

ської спілки вчених і інженерів.

Якість продукції в Японії визначається за певними рівнями:

Перший рівень — «відповідність стандарту». Якість продукції оці-

нюється за тим, чи відповідає вона вимогам стандарту (або іншого до-

кумента на виробництво продукції: технічним умовам, договорам і т. п.).

Другий рівень — «відповідність використанню». Продукт повинен

відповідати не тільки обов’язковим вимогам стандарту, але й експлуа-

таційним вимогам для того, щоб користуватися попитом на ринку.

Третій рівень — «відповідність фактичним вимогам ринку». В іде-

альному варіанті це означає виконання вимог покупців щодо високої

якості і низької ціни товару.

Четвертий рівень — «відповідність латентним (прихованим) по-

требам». Покупці віддають перевагу товарам, які в додаток до інших

споживчих властивостей мають можливість задовольняти потреби, які

в споживачів мають неявний характер.

Такий самий шлях, як у Японії, але з деяким запізненням у часі,

проходять інші розвинуті країни з ринковою економікою. В умовах

конкурентного середовища виробники в своїй діяльності не можуть ні

виконувати вимог щодо підвищення рівня якості. Подібну еволюцію

якості мають пройти в міру становлення цивілізованого ринку україн-

ські виробники і споживачі.

Відповідно до визначення міжнародної організації стандартизації

(ІСО), яке підтримують фахівці багатьох країн, включаючи Україну,

якість — це сукупність властивостей і характеристик продукту, які

надають йому здатність задовольняти зумовлені потреби або потреби,

які передбачаються. Перебуваючи продуктом праці, якість товару —

категорія нерозривно пов’язана як із вартістю, так і зі споживчою вар-

тістю.

Конкурентоспроможність товарів — це здатність товарів відпо-

відати вимогам конкурентного ринку, запитам покупців порівняно з

579

іншими аналогічними товарами, представленими на ринку. Конкурен-

тоспроможність визначається, з одного боку, якістю товару, його тех-

нічним рівнем, споживчими властивостями, а з іншого — цінами,

встановленими продавцем товарів. Крім того, на конкурентоспромож-

ність впливає мода, сервіс під час продажу і після нього, реклама,

імідж виробника, ситуація на ринку, коливання попиту.

Інакше кажучи, під конкурентоспроможністю розуміється ком-

плекс споживчих і вартісних (цінових) характеристик товару, які ви-

значають його успіх на ринку, тобто переваги цього товару порівняно з

іншими пропозиціями конкурентних товарів-аналогів. Оскільки за то-

варами стоять їхні виробники, то можна впевнено говорити про конку-

рентоспроможність відповідних підприємств, об’єднань, фірм, а також

країн, у яких вони базуються.

В умовах переходу України до відкритої ринкової економіки боро-

тьба за споживача на внутрішньому і зовнішньому ринках потребує

створення і виробництва дійсно конкурентоспроможних товарів. У

зв’язку з цим виникає проблема пошуку економічно раціональних рів-

нів конкурентоспроможності товарів і витрат на їх досягнення.

Сьогодні в Україні (в умовах дефіцитної економіки) споживач за-

довольняється лише тим, до чого він має доступ. Вимоги щодо якості

різко знижені. «Природний» регулятор і критерій оцінки якості — по-

пит і пріоритет покупців — припиняють «працювати», впливати на

виробництво, маючи на меті підтримання мінімально потрібної якості

для реалізації продукції. Якість потребує значних зусиль і витрат щодо

своєчасного обновлення технічної бази виробництва та його об’єктів.

Але якщо продукція, виготовлена як-небудь, все ж таки розкуповуєть-

ся, у виробника зникає стимул робити, «зайві» зусилля.

В умовах конкурентного ринку діяльність будь-якої господарської

одиниці обов’язково підлягає подвійному контролю. Зовнішній конт-

роль проводиться конкурентами, але не безпосередньо, а через якісні

результати ринкової діяльності. Об’єктивну оцінку цієї діяльності да-

ють врешті-решт покупці (споживачі). Конкуренція — найефективні-

ший і найдешевший метод економічного контролю, який не має собі

рівних. Такого роду контроль коштує суспільству мінімальних витрат,

він не тільки створює умови для забезпечення покупця товарами необ-

хідної якості, а й сприяє виконанню цього у визначений строк. Це важ-

лива динамічна сила, яка постійно підштовхує виробника до скорочен-

ня витрат виробництва та зниження цін, розширення виробництва та

збуту, до боротьби за покупця, за покращення якості продукції.

Таким чином, вже сам по собі ринковий фактор слугує дійовим за-

собом, який примушує виробляти товари необхідного рівня якості у

певний термін часу. Але цим не вичерпується роль конкурентного ри-

нку. Він дуже сильно впливає на конкретні економічні, організаційно-

управлінські та контрольні функції виробників, які направлені на ви-

580

рішення проблем якості та конкурентоспроможності. Розвиток ринку і

підвищення його вимог до товарів, посилення на ньому ролі покупців,

зростання ролі науково-технічного фактора — все це змушує вдоско-

налювати форми та методи вирішення проблем якості та конкуренто-

спроможності, механізму управління якістю.

Вирішення проблеми якості в Україні в нових умовах багато в чому

залежить від створення відповідної законодавчої бази. Її складові елемен-

ти, а саме: Закон про захист прав споживача; Закон про стандартизацію та

сертифікацію; Закон про державний нагляд за стандартами, нормами та

правилами; Закон про метрологію, тісно пов’язані з іншими «суміжними»

законодавчими актами (наприклад, Закон «Про охорону довкілля»).

Розроблена Державна програма України по управлінню якістю

продукції. В ній відображена державна політика, яка спрямована на

створення умов, що забезпечують економічну зацікавленість товаро-

виробників у виготовленні продукції в асортименті, який відповідає

інтересам різних верств споживачів, а також завданням соціально-

економічного розвитку України. Мається на увазі, що держава, впли-

ваючи на управління якістю, не буде безпосередньо втручатися в прак-

тичну діяльність підприємств.

Особливе місце в програмі управління якістю відведено економіч-

ним методам. До них відносяться такі: державне регулювання ринку

через удосконалення системи податків та інші фінансові важелі; спри-

яння розвитку конкуренції; впровадження в життя положень законо-

давства про антимонопольну діяльність; створення ефективного меха-

нізму правового захисту українських споживачів.

Особлива увага в програмі приділяється проблемі захисту прав

споживача. Термін «споживач» застосовується для визначення окре-

мих представників широкої громадськості, які використовують спожи-

вчі товари, власність або послуги в особистих цілях.

Існує тісний взаємозв’язок між поняттями конкурентоспромож-

ність і якість продукції, конкурентоспроможність і технічний рівень,

але ставити знак рівності між першими поняттями і двома іншими не-

правомірно.

У ринковій економіці вирішальним чинником комерційного успіху

товару є конкурентоспроможність. Це багатоаспектне поняття, що

означає відповідність товару умовам ринку, конкретним вимогам спо-

живачів не тільки за своїми якісними, технічними, економічними, ес-

тетичними характеристиками, а й за комерційними і іншими умовами

його реалізації (ціна, терміни поставки, канали збуту, сервіс, реклама).

Більше того, важливою складовою частиною конкурентоспроможності

товару є рівень витрат споживача за період його експлуатації.

Конкурентоспроможність продукції — сукупність якісних та ва-

ртісних характеристик товару, яка забезпечує задоволення конкретної

потреби покупця.