Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

591

Виручка прямо залежить від рівня цін, що сформувалися на ринку.

Конкретне підприємство мало впливає на становище ринку і, отже, на

очікуваний розмір виручки.

Рівень собівартості продукції значною мірою визначається підпри-

ємством-виробником. Зрозуміло, в основі вартості витрат виробництва

лежать об’єктивні фактори: потреби в сировині, механізмах, робочій

силі, рівень цін, що утворився на ресурси. В той же час на собівартість

продукції суттєво впливає раціональне та ефективне використання ре-

сурсів.

Отже, боротьба підприємства за зниження вартості виробництва

своєї продукції є важливим кроком підвищення економічної віддачі від

підприємства, зростання його конкурентоспроможності.

Термін «витрати» може застосовуватися в різних значеннях. Зале-

жно від контексту під витратами розуміють видатки, затрати, витрати,

виплати.

Отже, видатки є грошовим виміром ресурсів підприємства, що ви-

користовуються з будь-якою метою. Затрати періоду дорівнюють вар-

тості всіх ресурсів, придбаних підприємством в цьому періоді. Витрати

періоду зумовлені вибуттям ресурсів і зменшують нерозподілений

прибуток підприємства цього періоду. Виплати ж пов’язані з оплатою

ресурсів підприємства, — коштами.

Для виробництва конкурентоспроможної продукції підприємство

вкладає кошти у фактори виробництва. При придбанні підприємством

устаткування, інструменту, матеріалів і т. п. кошти на покупки станов-

лять витрати або платежі підприємства. Виплата грошей з каси або ба-

нківського рахунку в цьому випадку має назву платежу.

Коли говорять про використання факторів виробництва, йдеться

про витрати виробництва.

Витрати підприємства — це грошовий вираз використовування фа-

кторів виробництва для виробництва та реалізації продукції.

У ринковій економіці розрізняють явні (бухгалтерські), альтерна-

тивні і безповоротні витрати. Грошові витрати на оплату праці, при-

дбання сировини і матеріалів, амортизацію основних фондів та інші

витрати, необхідні для здійснення виробництва і реалізації продукції, є

явними витратами підприємства. Оскільки вони розраховуються на ос-

нові фінансових звітів, їх називають ще бухгалтерськими. Сукупність

усіх явних витрат утворює собівартість продукції, а різниця між ціною

реалізації і собівартістю — прибуток.

Витрати на використовування якогось фактора виробництва, ви-

значені з погляду якнайкращого їх альтернативного використовування,

називаються альтернативними витратами.

Поняття альтернативних витрат застосовується тільки тоді, коли є

альтернативні варіанти. Ці витрати не завжди явно виражені, але їх

доцільно враховувати при ухваленні економічних рішень.

592

Інша справа з безповоротними витратами, тобто раніше утворени-

ми і невідшкодованими. Вони ніяк не можуть вплинути на економічне

рішення керівництва підприємства.

Витрати підприємства можуть виникати внаслідок упровадження

звичайної, тобто операційної, фінансової й інвестиційної діяльності

підприємства та надзвичайних подій. Варто звернути увагу на визна-

чення перелічених вище різновидів діяльності підприємства. Отже,

операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також

інші види діяльності, що не належать до фінансової чи інвестиційної

діяльності. Основною визнається діяльність, пов’язана з виробництвом

і реалізацією продукції; вона класифікується за галузями та видами

економічної діяльності.

Проте фінансова діяльність — це діяльність, що призводить до змін

розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства (емісія

акцій, облігацій, виплата дивідендів, отримання позик та їх погашен-

ня). Необхідно також визначити інвестиційну діяльність, зумовлену

придбанням і реалізацією необоротних активів, короткострокових фі-

нансових інвестицій та продажем основних засобів і нематеріальних

активів, придбанням чи продажем довгострокових фінансових інвес-

тицій, наданням позик фізичним чи юридичним особам. Надзвичайні

події можна визначити як такі, що виникають внаслідок форс-мажору,

тобто стихійного лиха, експропріації активів підприємства тощо.

Відповідно до перелічених вище видів діяльності підприємства

утворюються такі витрати: операційні, фінансові, інвестиційні та непе-

редбачувані.

Під операційними розуміють витрати підприємства, що виникають

у зв’язку з операційною діяльністю підприємства, тобто його основ-

ною діяльністю, пов’язаною з виробництвом та реалізацією продукції,

яка забезпечує основну частку його доходу. Операційні витрати ще на-

зивають поточними. Частина з них є циклічними і повторюваними

(наприклад, витрати на сировину, матеріали), інша частина має місце

постійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання примі-

щень, управлінського персоналу).

Фінансові витрати утворюються від провадження фінансової діяль-

ності підприємства; вони можуть виникати не завжди, тому що під-

приємство може і не здійснювати фінансової діяльності. Інвестиційні

витрати виникають внаслідок здійснення інвестиційної діяльності під-

приємства та також можуть не виникати на підприємстві, оскільки не

завжди воно проводить інвестиційну діяльність. Що ж стосується не-

передбачуваних витрат, то вони мають місце взагалі зрідка, тому що

виникають внаслідок надзвичайної діяльності підприємства.

Витрати також можна розподілити на прямі і непрямі. Прямі витра-

ти безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виду продукції і

можуть бути прямо віднесені на її одиницю. До складу прямих матері-

593

альних витрат зараховується вартість сировини й основних матеріалів,

що складають основу виробленої продукції, покупні напівфабрикати,

комплектуючі вироби, допоміжні матеріали, які відносяться до конк-

ретного об’єкту витрат. До складу прямих витрат на оплату праці

включаються заробітна плата й інші виплати працівникам, зайнятим

безпосередньо на виробництві продукції, виконанні робіт, наданні по-

слуг, що можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат. Інші прямі

витрати складаються зі всіх інших виробничих витрат, що відносяться

до конкретного об’єкта витрат, наприклад, відрахування на соціальні

заходи, амортизація і т. д. Суму прямих витрат можна розрахувати за

такою формулою:

АЗМП

++= ,

де П

— прямі витрати на виготовлення продукції;

М — вартість матеріалів, які використовуються при виготовленні про-

дукції робіт матеріалів. Вартість придбання матеріальних ресурсів визна-

чається за діючими цінами, не враховуючи податку на додану вартість;

З — витрати на оплату праці, включаючи виплати стимулюючого ха-

рактеру (премії, надбавки та ін.); компенсації, пов’язані з розкладом робо-

ти та умовами праці; оплата чергових та додаткових відпусток тощо;

А — витрати на утримання та експлуатацію машин і механізмів, які

включають амортизаційні відрахування на повне відновлення машин,

механізмів та інших промислових основних фондів; орендну плату за

використання орендованої техніки в розмірах, зумовлених договором;

витрати на технічне обслуговування, витрати на ремонт; витрати на

паливо, енергію та інші експлуатаційні ресурси і деякі інші витрати.

Прямі витрати розподіляються на постійні та змінні. Сума постій-

них витрат у певних межах не залежить від кількості виготовленої

продукції. До складу цих витрат належать витрати на утримання й

експлуатацію будівель і споруд, управління. Сума змінних витрат за

певний час залежить від обсягу виробництва продукції. У складі таких

витрат виокремлюють:

— пропорційні витрати, що змінюються прямо пропорційно до

зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, комплектуючи тощо);

— непропорційні, що також можна розподілити на прогресуючі і

дегресуючі (тобто ті, які змінються швидше за обсяги виробництва, та

ті, які змінюються повільніше за обсяги виробництва).

Непрямі витрати пов’язані з виготовленням різних виробів і не мо-

жуть прямо відноситись до того чи іншого виду продукції (заробітна

плата управлінського і обслуговуючого персоналу тощо). Непрямі ви-

трати включають:

— адміністративно-господарські витрати, які передбачають оплату

праці адміністративно-господарського персоналу, відчислення на соці-

594

альні потреби (на державне соціальне та медичне страхування, пенсій-

не забезпечення, в державний фонд зайнятості населення і та ін.),

утримання на канцелярські потреби, відрядження тощо;

— витрати на обслуговування робітників, включаючи витрати на

підготовку та перепідготовку кадрів, на забезпечення необхідних сані-

тарно-гігієнічних та побутових послуг, витрати на охорону праці і тех-

ніку безпеки тощо;

— витрати на організацію виробництва продукції на майданчиках,

включаючи витрати, що пов’язані зі знесенням та ремонтом малоцін-

них і швидкозношуваних інструментів та інвентарю, які використову-

ються у виробництві підрядних робіт і робіт, що не мають відношення

до основних доходів; утримання пожежної та сторожової охорони; ви-

трати по проектування промислових робіт та ін.

— інші непрямі витрати, які включають платежі з обов’язкового

страхування майна господарчої організації; платежі за кредитами бан-

ків у межах ставки, встановленої законом; витрати, що пов’язані з рек-

ламою та ін.;

— витрати, що не враховані в нормах накладних витрат, але відне-

сені на їх рахунок. Сюди можуть бути включені допомоги у зв’язку зі

втратою працездатності внаслідок промислових травм, що виплачуєть-

ся робітникам на основі судових рішень; податки, збори, платежі та

інші обов’язкові відрахування (податок на користувачів автомобільних

доріг, плата за землю та ін.).

Відмінності між постійними та змінними витратами є базою для

розмежування двох часових інтервалів діяльності підприємства: коро-

ткострокового і довготривалого. Впродовж короткострокового періоду

керівництво підприємства не має можливості змінити свою виробничу

потужність. Воно збільшує або зменшує об’єм залучених матеріальних

і трудових ресурсів і тим самим змінює об’єми випуску продукції. В

цьому періоді об’єм виробництва продукції залежить виключно від

змінювання змінних витрат. Кількість постійних витрат залишається

незмінною.

У довготривалому періоді об’єм випуску здійснюється з викорис-

танням усієї виробничої потужності підприємства, включаючи додат-

ково створені потужності. В цьому випадку всі фактори виробництва

розглядаються як змінювані.

У сумі постійні та змінні витрати утворюють загальні, або валові,

витрати:

VCFCТС

де ТС — валові витрати;

FС — постійні витрати;

VС — змінні витрати.

595

Безповоротні витрати є раніше утвореними та невідшкодованими

навіть у разі припинення підприємством своєї діяльності в цій сфері.

Велике значення для визначення об’єму виробництва, здатного за-

безпечити прибуток підприємству, має розрахунок граничних витрат.

Додаткові витрати, пов’язані зі збільшенням випуску продукції на

одну одиницю, називаються граничними (S

гр

). Оскільки постійні ви-

трати не змінюються зі зміною об’єму випуску продукції, рівень і ди-

наміка граничних витрат визначаються лише змінними витратами.

Отже, ми можемо записати граничні витрати так:

∆Q∆VCS =

гр

де ∆VC — приріст змінних витрат;

∆Q — приріст об’єму випуску продукції.

Середні витрати є витратами на одиницю випуску продукції. Розрі-

зняють три види середніх витрат: середні валові, середні постійні, се-

редні змінні витрати.

Середні валові витрати є часткою від ділення валових витрат на

об’єм випуску продукції:

QTCS =

cер

де S

сер

— середні валові витрати;

ТС — валові витрати;

Q — об’єм випуску продукції.

Середні постійні витрати відповідно дорівнюють:

QFCAFC = ,

де АFС — середні постійні витрати;

FC — постійні витрати;

Q — об’єм випуску продукції.

Середні же змінні можна розрахувати так:

QVCAVC = ,

де AVC — середні змінні витрати;

VC — змінні витрати;

Q — об’єм випуску продукції.

Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна ви-

значити прибутковість виробництва продукції.

Приклад розрахунку кількісної величини різних видів витрат виро-

бництва наведений у табл. 24.1.

596

Розглянуті поняття і види витрат виробництва знаходять застосу-

вання в підприємницькій діяльності та при розробці бізнес-планів,

економічному обґрунтовуванні проектів і проведенні фінансового ана-

лізу.

Облік витрат на виробництво виконується на основі первинної об-

лікової документації, яка складається з обов’язковим копіюванням, що

забезпечує облік за об’єктами виробництва та видами робіт.

У господарській же практиці та законодавчих актах нашої країни

для визначення величини витрат виробництва часто використовують

термін «собівартість». Собівартість відповідає розглянутому поняттю

«явні (бухгалтерські) витрати виробництва».

Тому необхідно детальніше зупинитися на витратах виробництва,

що включаються в собівартість продукції.

Таблиця 24.1

ПРИКЛАД РОЗРАХУНКУ РІЗНИХ ВИДІВ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

Витрати

Обсяг

проду-

кції

постійні

змінні

валові

граничні

середні

постійні

середні

змінні

середні

валові

01000100————

1 100 75 175 75 100 75 175

2 100 110 210 35 50 55 105

3 100 130 230 20 33,3 43,3 76,6

4 100 160 260 30 25 40 65

5 100 210 310 50 20 42 62

24.2. ПОНЯТТЯ ПРО СОБІВАРТІСТЬ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ ВИДИ

Собівартість продукції — це виражені в грошовій формі сукупні

витрати на підготовку і випуск продукції. В більш узагальненому ви-

гляді собівартість можна визначити як грошовий вираз величини ре-

сурсів, використаних з конкретною метою. Таке визначення собіварто-

сті містить у собі три важливих моменти:

— собівартість відображає, скільки і яких ресурсів було викорис-

тано у виробництві;

— величина використаних ресурсів представлена в грошовому ви-

разі, що дозволяє розраховувати загальну вартість ресурсів;

597

— конкретна мета використання ресурсів зумовлює необхідність

чітко встановити об’єкт собівартості (виробництво чи реалізація).

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на

виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність усього

процесу виробництва на підприємстві, тому що цей показник відображає:

— рівень організації виробничого процесу;

— продуктивність праці;

— технічний рівень.

На практиці не завжди собівартість продукції є повним відобра-

женням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношен-

ня до процесу виробництва продукції, але відшкодовуються за рахунок

прибутку, а інші входять у собівартість, але не мають прямого зв’язку

з виробництвом.

Виокремлюють такі види собівартості:

а) залежно від часу формування затрат:

— планова;

— фактична;

— нормативна;

— кошторисна;

б) виходячи із місця формування затрат:

— цехова;

— виробнича;

— повна;

в) залежно від тривалості розрахункового періоду:

— місячна;

— квартальна;

— річна;

г) за складом продукції:

— товарна;

— валова;

— реалізована;

— незавершене виробництво;

ґ) за ступенем охоплення підприємств:

— індивідуальна;

— галузева.

Надамо визначення основних видів собівартості.

Планова собівартість виготовленої продукції являє собою прогноз

величини витрат певної господарчої організації на виготовлення конк-

ретної продукції.

Фактична собівартість продукції — це сума витрат, здійснених

конкретною господарчою організацією в ході виготовлення продукції

за умов, що склалися на виробництві.

Метою врахування фактичної собівартості продукції є своєчасне,

повне та достовірне відображення фактичних витрат, пов’язаних з ви-

598

робництвом продукції та її реалізації замовникові, виявлення відхи-

лень від очікуваних значень, а також контроль за використанням мате-

ріальних, трудових та фінансових ресурсів. Окрім того, дані обліку со-

бівартості продукції використовуються у процесі аналізу для

виявлення всередині організації виробничих резервів, а також при ви-

значенні фактичних фінансових результатів діяльності господарчої ор-

ганізації та її підрозділів.

Кошторисна собівартість визначається господарчою організацією

під час складання необхідного комплексу проектних документів за

кошторисними нормами та цінами, які діють на момент її розрахунку.

Вона є базою для розрахунку планової собівартості виготовленої про-

дукції і дає змогу, з одного боку, господарчій організації прогнозувати

рівень своїх майбутніх витрат, а з іншого — надає можливість замов-

нику оцінити межі (рамки), в яких може відбуватися торг із цією орга-

нізацією. І нарешті, кошторисна собівартість є одним із документів, за

яким державні органи оподаткування контролюють прибутки конкрет-

ної угоди деяких господарчих організацій.

Для економічного оцінювання варіантів техніки та вибору найефе-

ктивнішого з них розраховується насамперед технологічна собівар-

тість, яку можна представити як суму витрат цеху, що безпосередньо

пов’язані з виконанням технологічних операцій. Цей вид собівартості

розраховують за такою формулою:

уезпмт

ВВВС ++= ,

де В

— вартість сировини і матеріалів;

зп

— основна та додаткова заробітна плата;

уе

— витрати на експлуатацію та утримання устаткування.

Цехова собівартість складається з усіх витрат цеху на виробництво

певного виду продукції. Вона розраховується за формулою

,ВВВВВВВ

ВВВ

бцниуеівспзд

зоеп

+++++++

++++++−=

пкнввповмц

ВВВВС

де В

— вартість сировини і матеріалів;

пов

— поворотні відходи виробництва;

нвв

— вартість напівфабрикатів власного виробництва;

пк

— вартість покупних комплектуючих;

— витрати на паливо для технологічних цілей;

— витрати на енергію для технологічних цілей;

зо

— основна заробітна плата;

зд

— додаткова заробітна плата;

сп

— відрахування на соціальні потреби;

599

ів

— витрати на відтворення інструменту;

уе

— витрати на утримання і експлуатацію устаткування;

нп

— витрати на розробку та освоєння нової продукції;

— інші цехові витрати;

— втрати від браку.

Таким чином, виходячи із місця формування затрат, основними є

показники виробничої і повної собівартості. Отже, виробнича собівар-

тість — це сума всіх виробничих витрат, а повна собівартість — це

сума виробничої собівартості і невиробничих витрат.

За допомогою виробничої собівартості обліковується незавершене

виробництво та виготовлена продукція, яка знаходиться у вигляді то-

варно-матеріальних запасів підприємства. Виробнича собівартість ле-

жить в основі формування собівартості реалізованої продукції. Цей

вид собівартості розраховують за такою формулою:

звцв

ВСС += ,

де В

зв

— загальновиробничі витрати.

До складу невиробничих витрат відносяться операційні невироб-

ничі витрати (адміністративні витрати, витрати на збут тощо), а також

витрати за період, що пов’язані із залученням позикового капіталу.

Показник повної собівартості використовується для визначення фі-

нансових результатів діяльності підприємства, аналізу рентабельності

та ціноутворення продукції.

Необхідно визначити, що індивідуальна собівартість показує рівень

організації виробництва, автоматизації та механізації, спеціалізації та

концентрації, що є неоднаковими для різних підприємств однієї галузі.

Проте галузева собівартість даного виду продукції показує серед-

ній за галуззю рівень техніки, організації виробництва, продуктивність

праці та прогресуючих норм витрат матеріальних ресурсів. Цей показ-

ник можна обчислити за формулою

∑∑

×=

тт

О/ОСC

іі

де С

гі

— середньогалузева собівартість і-го виробу;

— індивідуальна собівартість з виробництва і-го виробу на і-му

підприємстві;

ті

— обсяг товарної продукції з виробництва і-го виробу на і-му

підприємстві;

К — кількість підприємств галузі, що випускають і-й виріб.

Визначення собівартості одиниці продукції за встановленими стат-

тями (номенклатурою) витрат називається калькулюванням. Проте

розрізняють калькулювання планової (обчислюється за плановими но-

600

рмами і нормативами) та звітної собівартості (розраховується за фак-

тичними даними).

24.3. К

ОШТОРИС ВИТРАТ

І КАЛЬКУЛЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Насамперед слід визначити, чим відрізняється кошторис від

калькуляції. Відмінність статей калькуляції від аналогічних елемен-

тів витрат (кошторис) полягає в тому, що в першому випадку вра-

ховуються тільки витрати на певний виріб, а в другому — всі ви-

трати підприємства, незалежно від того, де і на які потреби вони

були здійснені.

Побудова обліку операційних витрат підприємства за економічни-

ми елементами (кошторис) регламентується чинним Положенням (ста-

ндартом) бухгалтерського обліку «Витрати». Згідно з цим Національ-

ним стандартом бухгалтерського обліку в Україні передбачене таке

групування витрат на виробництво:

— матеріальні витрати;

— оплата праці;

— відрахування на соціальні заходи;

— амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

— інші операційні витрати.

Загальну суму витрат за економічними елементами визначають за

формулою:

інспзпмп

ВАВВВС ++++= ,

де С

— повна собівартість;

— витрати на сировину і матеріали;

зп

— витрати на заробітну плату;

сп

— відрахування на соціальні потреби;

А — амортизація;

ін

— інші операційні витрати.

Угруповання витрат за економічними елементами показує матеріа-

льні та грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види

продукції й інші господарські потреби. За економічними елементами

не можна визначити собівартості одиниці продукції, тому поряд з

угрупованням витрат за економічними елементами витрати на вироб-

ництво плануються та враховуються за статтями витрат (статтями

калькуляції).

Отже, дещо глибше досліджуючи структуру операційних витрат,

визначаємо, що до складу елемента «Матеріальні витрати» включаєть-

ся вартість витрачених на виробництві (крім продукції власного виро-

бництва) сировини й основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і