Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

581

Конкурентоспроможним є той товар, комплекс споживчих і вартіс-

них характеристик якого визначає його успіх на ринку, тобто здатність

даного товару бути обміняним на гроші в умовах широкої пропозиції

до обміну інших конкуруючих товарів-аналогів.

Фактори конкурентоспроможності товару містять у собі як істотні

внутрішні причини, її визначальні, так і джерела (сили), що впливають

на конкурентоспроможність товару. Можна виділити різні підстави

класифікації її факторів (рис. 23.4).

Керовані

Неке

овані

Вн

ішні

Зовнішні

Позитивні

Негативні

Тверді

М’

кі

Визначальні

Опосеред-

ковані

Залежно від

можливості

здійснення

керуючого

впливу

Стосовно

підприємства

Залежно від

характеру

впливу

По можливості

вимірювання

величини

факторів

За ступенем

впливу

Фактори, які впливають на конкурентоспроможність товар

Рис. 23.4. Класифікація факторів,

які впливають на конкурентоспроможність товару

Всі фактори, що впливають на конкурентоспроможність, можна

розподілити на дві великі групи: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні фактори — це ті, на які підприємство впливати не може і

в своїй політиці повинно сприймати їх як дещо незмінне. До них від-

носяться:

1. Діяльність державних владних структур (фіскальна та кредитно-

грошова політика, законодавство). Наприклад, залежно від характеру

податкової політики (розміри податкових ставок) підприємство отри-

муватиме високий прибуток чи, навпаки, зовсім його не отримуватиме.

2. Господарська кон’юнктура. Вона включає кон’юнктуру ринків

сировинних та матеріальних ресурсів, ринків трудових ресурсів, рин-

ків засобів виробництва, ринків фінансових ресурсів.

3. Розвиток родинних та підтримуючих галузей. Йдеться про роз-

виток нових технологій (ресурсозберігаючих, технологій глибокої пе-

реробки), нових матеріалів та джерел енергії. Впровадження їх у виро-

бництво підвищує науковий та виробничий потенціал підприємства.

4. Параметри попиту. Вони включають зростання попиту на това-

ри, що виробляються підприємством, його стабільність і дають мож-

ливість підприємству отримувати високий прибуток, а також закріпити

своє положення на ринку.

582

Нестабільний попит, зміна вимог покупця до якості продукції під-

приємства, зниження покупної можливості населення не створюють

умов для забезпечення певної конкурентоспроможності підприємства.

До внутрішніх факторів належать:

1. Діяльність керівництва та апарату управління підприємства (ор-

ганізаційна та виробнича структури управління, професійний та квалі-

фікований рівень керуючих кадрів і т. д.).

2. Система технологічного оснащення. Оновлення устаткування та

технологій, тобто заміна їх на більш прогресивні, забезпечує підви-

щення конкурентоспроможності підприємства, підсилює внутрішню

гнучкість виробництва.

3. Сировина, матеріали і напівфабрикати. Якість сировини, комплект-

ність її перероблення та величина відходів серйозно впливають на конку-

рентоспроможність підприємства. Зменшення виходу готової продукції з

сировини (це особливо характерно для харчової промисловості), некомп-

лексне її перероблення призводять до збільшення витрат виробництва, а

значить, до зменшення прибутку, через що не можна розширити вироб-

ництво. Внаслідок цього знижується конкурентоспроможність. І навпаки,

покліпшення використання сировини, її комплексна переробка знижують

витрати виробництва, а значить, підвищують конкурентоспроможність.

4. Збут продукції: його об’єм та витрати реалізації. Цей фактор сут-

тєво впливає на підвищення конкурентоспроможності підприємства:

можна досягти непоганих результатів у виробництві, випускаючи про-

дукцію вищої якості і відносно невисокої собівартості, але все буде зве-

дене нанівець через непродуману збутову політику. Тому підприємство

намагається здійснити ефективний збут за рахунок продажі продукції,

необхідної ринку, стимулювання збільшення об’ємів продаж, завойову-

ючи нові ринки збуту. Все це робиться, з одного боку, на основі форму-

вання «свого» покупця, проведення ефективної ціпової політики і т. п., а

з іншого — шляхом ефективного забезпечення сировиною, необхідними

матеріалами та устаткуванням за доступними цінами.

Конкурентоспроможність — це відповідність товару запитам

ринку за технічними, економічними, естетичними та іншими вимога-

ми. Вона може бути визначена відношенням корисного ефекту до су-

марних затрат, які включають витрати на придбання та експлуатацію

(споживання товару), тобто до ціни споживання. Оптимальні умови

конкурентоспроможності товару (К) можна подати як вираз

mах

сп

→= ,

де К — конкурентоспроможність;

— корисний ефект;

сп

— ціна споживання.

583

З цієї формули виходить, що на ринку найбільшим успіхом корис-

туватиметься не той товар, за який виробник (або реалізатор) запро-

сить мінімальну ціну, а той, який вимагає мінімальних витрат у проце-

сі споживання (експлуатації), оскільки ці витрати можуть бути значно

більшими за ціну продажу.

Критерій конкурентоспроможності — це якісна та (або) кількісна

характеристика продукції, що слугує основою для оцінювання її кон-

курентоспроможності. Конкурентоспроможність товару — це, насам-

перед, ступінь відповідності його характеристик до вимог ринку, який

визначається завжди конкретно за певним товаром (або групою това-

рів) на пеному ринку для певної цільової аудиторії (сегмента спожива-

чів). Для визначення ступеня цієї відповідності використовують оди-

ничні та групові параметричні індекси.

Одиничний критерій конкурентоспроможності належить до однієї з

простих характеристик, що визначають конкурентоспроможність.

Для розрахунку одиничних параметричних індексів застосовують

формулу

100

= ,

де І

— одиничний індекс, розрахований за і-м параметром;

— 1-й параметр оцінюваного товару;

100

— аналогічний параметр базового зразка порівняння.

Як базовий зразок може виступати реальний товар, що найбільше

задовольняє потреби, або гіпотетичний товар, який задовольняє потре-

би повністю (на 100 %).

Груповий критерій конкурентоспроможності — це комплексний

критерій, який належить до групи характеристик, що визначають кон-

курентоспроможність товару з одного чи іншого боку. Приклади гру-

пового критерію:

— рівень якості;

— імідж;

— рівень новизни;

— ціна споживання;

— інформативність товару.

Для розрахунку групових параметричних індексів застосовують

формулу

∑

×=

гр

ІІ ,

де І

гр

— груповий індекс споживчих або економічних параметрів;

— питома вага і-ого параметра;

n — кількість параметрів.

584

Інтегральний показник конкурентоспроможності (К

інт

) розрахову-

ється за формулою

гр.ек

гр.сп

інт

К =

де І

гр.сп

— груповий параметричний індекс споживчих параметрів про-

дукції;

гр.ек

— груповий параметричний індекс економічних параметрів.

Наведений метод розрахунку конкурентоспроможності за допомо-

гою параметричних індексів зветься комплексним.

Крім цього, можуть застосовуватися диференційований і змішаний

методи оцінювання конкурентоспроможності товару.

23.3. С

ТАНДАРТИЗАЦІЯ ТА СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ

Важливим елементом у системах управління якістю продукції є

стандартизація — нормотворча діяльність, яка знаходить найбільш ра-

ціональні норми, а потім закріплює їх у нормативних документах у ви-

гляді стандарту, інструкцій, методик та вимог до розробки продукції.

Стандартизація — незамінний засіб забезпечення сумісності, взаємо-

замінності, уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних

мереж, норм безпеки і екологічних вимог, єдності характеристик і вла-

стивостей якості продукції, робіт, процесів і послуг.

Вплив стандартизації на підвищення якості продукції реалізується

переважно через: комплексну розробку стандартів на сировину, матеріа-

ли, напівфабрикати, комплектуюче устаткування, оснащення і готову

продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до показни-

ків якості, а також єдиних методів випробування і засобів контролю.

Головне завдання стандартизації — створити систему нормативно-

технічної документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції,

що виготовляється на потреби народного господарства, населення,

оборони країни, експорту, а також контроль за правильністю викорис-

тання цієї документації.

За існуючою системою стандартизації можна розробляти і підтри-

мувати в діючому режимі:

— єдину технічну мову;

— уніфіковані ряди найважливіших технічних характеристик про-

дукції (допуски і посадки, напругу, частоти та ін.);

— типорозмірні ряди, типові конструкції виробів загально маши-

нобудівного застосування (підшипники, кріплення, ріжучий інстру-

мент і т. ін.);

— систему класифікаторів техніко-економічної інформації;

— вірогідні довідкові дані про властивості матеріалів та речовин.

585

Державна система стандартизації України має бути гармонізована з

міжнародними, національними системами і спрямована на забезпечення:

— реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, мет-

рології та сертифікації;

— захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки проду-

кції і процесів, робіт і послуг для життя, здоров’я та майна громадян,

охорони навколишнього природного середовища;

— взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації;

— якості продукції відповідно до розвитку науки і техніки, потреб

населення і народного господарства;

— економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних

показників виробництва;

— безпеки народногосподарських об’єктів з урахуванням ризику

виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичай-

них ситуацій;

— створення нормативної бази функціонування систем стандарти-

зації та сертифікації продукції;

— обороноздатності та мобілізаційної готовності країни.

Основні принципи стандартизації:

— урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог,

економічної доцільності й ефективності виробництва для виробника,

користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;

— гармонізація з міжнародними, регіональними, а в разі необхід-

ності — з національними стандартами інших країн;

— забезпечення відповідності вимог нормативних документів ак-

там законодавства;

— участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених

сторін (розробників, виробників, споживачів, органів державної вико-

навчої влади тощо);

— взаємозв’язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів;

— придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

— відкритість інформації про діючі стандарти і програми робіт із

стандартизації з урахуванням вимог чинного законодавства.

Організація робіт у системі управління якістю визначається стан-

дартами, які регламентують технічний рівень продукції, її надійність,

довговічність, економічні, естетичні й ергономічні характеристики.

Отже, стандарт — це документ, що встановлює для загального і ба-

гаторазового застосування правила, загальні принципи або характери-

стики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення

оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, та розроблений

у встановленому порядку на основі консенсусу.

В Україні використовуються такі категорії нормативних докумен-

тів із стандартизації:

— державні стандарти України;

586

— галузеві стандарти;

— стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

— технічні умови;

— стандарти підприємств.

До державних стандартів України прирівнюються державні будіве-

льні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-

економічної та соціальної інформації. Порядок розроблення і застосу-

вання державних класифікаторів установлюється Державним коміте-

том України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн за-

стосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються також міждер-

жавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої по-

літики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписані у

м. Москва 13 березня 1992 року.

Республіканські стандарти Української РСР (РСТ УРСР) застосо-

вуються як державні до їх заміни чи скасування.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності

державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення

вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандар-

тів. Обов’язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному

виконанню підприємствами, установами й організаціями, що входять

до сфери управління органу, який їх затвердив.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок

розробляють у разі необхідності поширення результатів фундамента-

льних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи

у сферах професійних інтересів. Ці стандарти можуть використовува-

тися на основі добровільної згоди користувачів.

Технічні умови і стандарти підприємств містять вимоги, що регу-

люють відносини між постачальником (розробником, виробником) і

споживачем (замовником) продукції.

Для організації інформування споживачів (замовників) про номен-

клатуру та якість продукції, що випускається, контролю відповідності

технічних умов обов’язковим вимогам державних, а в передбачених

законодавством випадках — галузевих стандартів, технічні умови на

продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в терито-

ріальних органах Державного комітету України зі стандартизації, мет-

рології та сертифікації. Технічні умови та зміни до них, які не пройш-

ли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що викорис-

товується лише на конкретному підприємстві.

Майнова частина авторського права на технічні умови і стандар-

ти підприємств належить підприємствам або органам, що їх затвер-

дили.

587

Залежно від об’єкта стандартизації, його специфіки і змісту вимог

до них, стандарти, що розробляються, підрозділяються на такі види:

— стандарти основоположні;

— стандарти на продукцію, послуги;

— стандарти на процеси;

— стандарти на методи контролю, випробувань, вимірювань, ана-

лізу.

Сертифікація продукції є одним із засобів підтвердження відповід-

ності продукції заданим вимогам.

Сертифікація — це сукупність дій та процедур з метою підтвер-

дження (за допомогою сертифікату відповідності або знака відповідно-

сті) того, що продукція (товар чи послуга) відповідає обов’язковим

вимогам норм і стандартів, що діють в Україні.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими органами із

сертифікації — підприємствами, установами і організаціями з метою:

— запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здо-

ров’я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

— сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

— створення умов для участі суб’єктів підприємницької діяльності

в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та

в міжнародній торгівлі.

Залежно від того, хто її проводить, сертифікація буває трьох видів:

самосертифікація (проводиться виробником); сертифікація, яка здійс-

нюється споживачем; сертифікація, яка проводиться третьою сторо-

ною (спеціалізованою організацією, незалежною від виробника чи

споживача). Найбільшою довірою в міжнародній і вітчизняній практи-

ці користується сертифікація третьою стороною.

Сертифікація відокремлюється з процедури підтвердження відпові-

дності тим, що виконується третьою стороною, незалежною від вироб-

ника (постачальника) і споживача, що гарантує об’єктивність її ре-

зультатів. Тому в умовах, коли конкуренція на ринку переміщується з

цінової сфери до сфери якості продукції, сертифікація стає

обов’язковою частиною ефективного функціонування ринкової еконо-

міки.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов’язкову та до-

бровільну.

Законом України «Про захист прав споживачів» визначено, що то-

вари (роботи, послуги), на які актами законодавства або іншими нор-

мативними документами встановлено обов’язкові вимоги щодо забез-

печення безпеки життя, здоров’я споживачів, їх майна, навколишнього

природного середовища, підлягають обов’язковій сертифікації згідно з

чинним законодавством. Перелік товарів (робіт, послуг), які підляга-

ють обов’язковій сертифікації, затверджується Кабінетом Міністрів

України. Реалізація та використання таких товарів (у тому числі й ім-

588

портних), виконання робіт та надання послуг без сертифікату відпові-

дності забороняються.

Стосовно товарів (робіт, послуг), що підлягають обов’язковій сер-

тифікації, споживачу повинна надаватись інформація про їх сертифі-

кацію.

Учасниками обов’язкової сертифікації є органи з сертифікації, ви-

пробувальні лабораторії, виробники (продавці, виконавці) продукції, а

також центральні органи систем сертифікації, які визначені в необхід-

них випадках для організації та координації робіт у системі сертифіка-

ції однорідної продукції.

Під час проведення сертифікації та в разі позитивного рішення ор-

гану з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркува-

ти продукцію спеціальним знаком відповідності. Форма, розміри і тех-

нічні вимоги до знаку відповідності визначаються державним стандар-

том. Знак відповідності не може бути застосований, якщо порушено

правила його використання.

Органи з сертифікації можуть припиняти або зупиняти реалізацію

сертифікованої продукції, якщо виявлено, що вона не відповідає вимо-

гам нормативного документа, відповідно до якого вона сертифікована,

або якщо термін дії сертифікату закінчився, або дія сертифіката при-

пинена, або зупинена рішенням органу з сертифікації.

Обов’язками виробників (постачальників, виконавців, продавців)

продукції є: проведення в установлені терміни і в установленому по-

рядку сертифікації продукції; забезпечення виготовлення продукції

згідно з вимогами нормативного документа, відповідно до якого вона

сертифікована; реалізація продукції виключно за наявності сертифіка-

ту відповідності; повідомлення органу з сертифікації про внесення

змін до технічної документації або технологічного процесу виробниц-

тва сертифікованої продукції.

Міжнародним співтовариством прийнято визначення сертифікату

відповідності як документа, який видано відповідно до правил системи

сертифікації і який вказує на забезпечення необхідної впевненості в

тому, що ідентифікована продукція (процес чи послуга) відповідає

конкретному стандарту або іншому нормативному документу. З цього

визначення випливає, що сертифікація створює певний ступінь (неаб-

солютний) впевненості в наявності відповідності. Для цього сертифі-

кація повинна мати необхідний набір доказів, а також документальне

або інше підтвердження цих доказів. Вони повинні створювати необ-

хідну впевненість відповідності, тобто потрібно встановити рівень не-

обхідної впевненості, під який збираються докази. Чим вищий рівень

впевненості, тим більш вагомими повинні бути докази.

Сукупність і послідовність окремих операцій, які виконуються тре-

тьою стороною щодо підтвердження відповідності, прийнято називати

схемою сертифікації.

589

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства,

організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з

добровільної сертифікації, а також органи, акредитовані в державній

системі сертифікації. Правила добровільної сертифікації встановлю-

ються органами з добровільної сертифікації, які подають Державному

комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації інфор-

мацію для їх реєстрації в установленому Комітетом порядку. Заявник з

добровільної сертифікації має право сам встановлювати номенклатуру

вимог, відповідно до якого проводиться сертифікація.

Таким чином, стандартизація та сертифікація поки що недостатньо

виконують свою роль «каталізатора якості» в Україні. Це пояснюється

не тільки тим, що вони знаходяться на початковій стадії процесу пере-

будови, в силу чого їх потенціал розкрито лише частково, а й тими

труднощами, які має вітчизняна економіка. Вже в найближчий час мо-

жна очікувати підвищення ролі стандартизації та сертифікації у вирі-

шенні проблеми якості і конкурентоспроможності українських підпри-

ємств та їхньої продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

ИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Класифікація економічних ресурсів.

2. Види економічного продукту.

3. Вимірювання рівнів і темпів зростання виробництва.

4. Поняття «якість» в економічній літературі.

5. Міжнародні стандарти щодо виробництва продукції та надання послуг.

6. Принципи організації гуртків якості.

7. Економічна ефективність забезпечення якості на прикладі інших країн з

розвинутою економікою.

8. Розуміння поняття «конкурентоспроможність».

9. Вирішення проблеми якості в Україні за нових умов.

10. Стандартизація у системах управління якістю.

11. Сертифікація продукції в Україні.

590

ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА,

СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

ТА ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

24.1. Класифікація витрат підприємства.

24.2. Поняття про собівартість виготовленої продукції та її види.

24.3. Кошторис витрат і калькуляція собівартості підприємства.

24.4. Планування та аналіз собівартості виготовленої продукції.

24.5. Показники собівартості виготовленої продукції.

24.6. Ціноутворення на підприємстві.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Загальні витрати

• Операційні витрати

• Фінансові витрати

• Інвестиційні витрати

• Постійні витрати

• Умовно-постійні витрати

• Умовно-змінні витрати

• Граничні витрати

• Валові витрати

• Середні валові витрати

• Середні постійні витрати

• Середні змінні витрати

• Непрямі витрати

• Управління витратами

• Собівартість продукції

• Елементи витрат

• Кошторис витрат

• Калькуляція собівартості

• Рівень собівартості

• Непрямі витрати

• Прибуток

• Рівень собівартості

• Податки

• Планування собівартості

• Методи планування

• Аналіз собівартості

• Показники собівартості

• Зниження собівартості

• Продуктивність праці

• Податки

• Облік витрат

• Ціна

24.1. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ ПІДПРИЄМСТВА

Основною метою будь-якої підприємницької діяльності є прибуток

як джерело фінансових ресурсів для розвитку підприємництва, що за-

довольняє потреби власників підприємства і держави в цілому.

Як відомо, прибуток (або збиток) від виготовлення продукції, ви-

конання робіт або надання послуг (надалі — виготовлення продукції)

визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт,

послуг) у діючих цінах і затратами на її виробництво та реалізацію,

тобто її собівартістю.