Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

611

прі

— прямі витрати на і-й об’єкт;

спр

— сумарна величина прямих витрат;

за

— частка змінних адміністративних витрат відносно прямих витрат.

Витрати на збут прямо відносяться на відповідні види продукції.

Якщо це неможливо, то їх визначають за формулою

(

)

впврсзбзб

ССВВ

іі

×=

де В

збі

— витрати на збут одиниці і-го виробу;

сзб

— сумарні витрати на збут;

врі

— виробнича собівартість одиниці і-го виробу;

вп

— виробнича собівартість випуску продукції.

Отже, під час калькулювання витрат підприємства можна застосо-

вувати такі методи:

а) нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються за

нормами);

б) параметричний (витрати на проектований виріб встановлюються,

виходячи з залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних

параметрів виробу);

в) розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво оди-

ниці продукції розподіляються на підставі діючих норм, а непрямі —

пропорційно заробітній платі).

На ранніх стадіях розробки продукції, коли повністю не сформова-

на нормативна база, невідомі ціни на ресурси та відсутній комплект

технічної документації, собівартість продукції можна визначити лише

як прогнозну величину. Найпоширеніші методи таких розрахунків:

— питомих ваг;

— бальний;

— графоаналітичний;

— кореляційний метод.

24.4. П

ЛАНУВАННЯ ТА АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ

ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Метою планування собівартості виготовленої продукції є визна-

чення величини витрат на її виробництво у визначені угодою терміни

при найбільш раціональному й ефективному використанні наявних у

розпорядженні організації машин, механізмів та інших виробничих ре-

сурсів, дотримання правил технічної експлуатації основних фондів та

забезпечення безпечних умов праці.

Планування собівартості продукції проводиться господарчими ор-

ганізаціями самостійно і є складовою частиною їхнього бізнес-плану.

Порядок та методи планування собівартості продукції робіт кожна

господарча організація може встановлювати самостійно, виходячи з

умов своєї діяльності, але не виходячи за межі законодавства.

612

Планова собівартість продукції може бути визначена техніко-

економічним розрахунком за статтями витрат на основі плану заходів

підвищення технічного й організаційного рівнів виробництва порівня-

но з передбаченим у кошторисі.

Метою планування собівартості продукції є встановлення економі-

чно обґрунтованої величини витрат підприємства. Показник планової

собівартості використовується для встановлення потреби в оборотних

засобах, планування прибутку, формування цін, визначення ефектив-

ності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому.

Метою розрахунку собівартості продукції є повне та достовірне ви-

значення фактичної величини витрат підприємства, а також контроль

за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Інфор-

мація про фактичні витрати використовується для оцінювання й аналі-

зу планово-економічних показників підприємства.

Управління витратами передбачає цілеспрямований вплив на фор-

мування витрат, контроль за їх рівнем та економічне стимулювання їх-

нього зниження.

Система управління витратами включає:

— пошук і виявлення чинників, що впливають на економію всіх

видів ресурсів;

— нормування витрат ресурсів;

— планування витрат за їхніми видами;

— облік та аналіз витрат;

— економічне стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

При аналізі фактичної собівартості продукції, виявленні резервів

та економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок

за економічними факторами. Економічні фактори найбільш повно

охоплюють усі елементи процесу виробництва — кошти, предмети

праці, саму працю. Вони відображають основні напрями роботи ко-

лективів підприємства за зниженням собівартості: підвищення про-

дуктивності праці, впровадження передової техніки й технології,

краще використання устаткування, здешевлення заготівлі та краще

використання предметів праці, скорочення адміністративно-управлін-

ських та інших непрямих витрат, скорочення браку та ліквідація не-

продуктивних витрат.

Вирішальною умовою зниження собівартості є безперервний тех-

нічний прогрес. Впровадження нової техніки, комплексна механізація

й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології,

впровадження прогресивних видів матеріалів дають змогу значно зни-

зити собівартість продукції.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширен-

ня спеціалізації й кооперування. На спеціалізованих підприємствах з

масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижча,

ніж на підприємствах, що виробляють цю саму продукцію в невеликих

613

кількостях. Розвиток спеціалізації потребує встановлення й найбільш

раціональних кооперованих зв’язків між підприємствами.

Зниження собівартості продукції забезпечується насамперед за ра-

хунок підвищення продуктивності праці. Із зростанням продуктивності

праці скорочуються витрати праці на одиницю продукції, а значить,

зменшується частка заробітної плати в структурі собівартості.

Об’єктами аналізу собівартості продукції є такі показники:

— повна собівартість товарної продукції в цілому та за елементами

витрат;

— витрати на гривню товарної продукції;

— собівартість порівнянної товарної продукції;

— собівартість окремих виробів;

— окремі елементи й статті витрат.

При аналізі собівартості використовуються такі джерела інформації:

— форма № 5 «Звіт про витрати на виробництво й реалізацію про-

дукції (робіт, послуг) підприємства»;

— планові та звітні калькуляції собівартості продукції;

— дані синтетичного й аналітичного обліку витрат за основними і

допоміжними виробництвами.

Проаналізувавши комплексні витрати можна виявити додаткові резер-

ви зниження витрат на виробництво продукції, підвищення ефективності

виробництва. До складу собівартості товарної продукції входять комплек-

сні витрати, які являють собою витрати з обслуговування виробництва й

керування, витрати на підготовку й освоєння виробництва нових видів

продукції, втрати від браку, інші виробничі витрати, невиробничі витрати.

24.5. П

ОКАЗНИКИ СОБІВАРТОСТІ ВИГОТОВЛЕНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Важливий узагальнюючий показник собівартості виготовленої

продукції — витрати на гривню товарної продукції — дуже універса-

льний, тому що може розраховуватися в будь-якій галузі виробництва

та наочно показує прямий зв’язок між собівартістю й прибутком. На

його рівень впливають об’єктивні та суб’єктивні, зовнішні та внутрі-

шні фактори. Обчислюється він як відношення загальної суми витрат

на виробництво й реалізацію продукції до вартості виробленої товар-

ної продукції в діючих цінах. Цей показник можна використовувати

для розрахунку витрат на 1 грн товарної продукції в базовому та пла-

новому році:

а) базовий рік

ббб

ОСВ = ,

де В

— витрати на 1 грн товарної продукції;

— собівартість товарної продукції;

— обсяг товарної продукції.

614

б) плановий рік

плплпл

ОСВ = ,

де В

пл

— витрати на 1 грн товарної продукції;

пл

— собівартість товарної продукції;

пл

— обсяг товарної продукції.

Також розраховують відсоток зниження витрат на 1 грн товарної

продукції:

(

)

(

)

100%ВВВП

бплбзн

×−= ,

де П

зн

— відсоток зниження витрат на 1 грн товарної продукції.

Серед важливих показників, що характеризують собівартість про-

дукції, можна виокремити такі:

1) вихідна собівартість товарної продукції в плановому році:

плбвих

ОВС ×= ,

де С

вих

— вихідна собівартість товарної продукції в плановому роц;

2) планова собівартість продукції:

витвихпл

ЕСС ±= ,

де Е

вит

— сума економії витрат з усіх техніко-економічних факторів.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення

тих витрат, які мають найбільшу частку у її структурі:

а) зниження собівартості продукції (С

, грн) унаслідок зменшен-

ня витрат на матеріали та сировину можна розрахувати за такою фор-

мулою:

(

)

ОЦНЦНС

од2од1м

××−×= ,

де Н

— норма витрат матеріалів до здійснення заходу;

— норма витрат матеріалів після здійснення заходу;

од

— ціна одиниці матеріального ресурсу;

О — обсяг випуску продукції після здійснення заходу.

Для розрахунку цього показника можна застосовувати індексний

метод (С

, %), який може вплинути на всі чинники:

(

)

мцмм

ПІІ1С ××−= ,

де І

— індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб;

— індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу;

— частка матеріальних витрат у собівартості продукції;

б) зниження собівартості продукції за рахунок зростання продукти-

вності праці (С

, %), що має місце лише при випередженні цим показ-

615

ником темпів зростання заробітної плати, або зниженні трудомісткості

виготовлення продукції (С

, грн). Розрахунок проводиться за такою

формулою:

()

(

)

(

)

О100П1100П1ТСТСТС

в.з/пд.з/п21т

×+×+×−×= ,

де Т — трудомісткість одиниці продукції до здійснення заходу;

ТС

— середньогодинна тарифна ставка робітників до здійснення

заходу;

ТС

— середньогодинна тарифна ставка робітників після здійснен-

ня заходу;

д.з/п

— середній відсоток додаткової заробітної плати для певної

категорії робітників;

в.с/з

— встановлений процент відрахувань на соціальні заходи.

Для розрахунку зростання продуктивності праці застосовують ін-

дексний метод:

(

)

з/пп/пр.з/пс.т

ПІІ1С ×−= ,

де І

с.з/п

— індекс зростання середньої заробітної плати;

р.п/п

— індекс зростання продуктивності праці;

з/п

— частка заробітної плати в собівартості продукції;

в) зниження собівартості продукції (С

у-п

, грн) унаслідок зміни

структури й обсягу продукції, що спричинює зниження умовно-

постійних витрат, можна розрахувати за такою формулою:

(

)

/100В∆ОС

пуплпу −−

×= ,

де ∆О

пл

— приріст обсягу випуску продукції у плановому році;

у-п

— сума умовно-постійних витрат у базовому році.

Для розрахунку цього показника можна застосовувати індексний

метод (С

у-п

, %):

(

)

пуопупу

ПІІ1С

−−−

×−= ,

де І

у-п

— індекс зростання умовно-постійних витрат;

— індекс зростання обсягу виробництва;

у-п

— частка умовно-постійних витрат у собівартості продукції.

Скорочення довготривалості виробництва спричинює зменшення

непрямих витрат (С

) на величину:

(

)

б.рплн.втд

ТТ1НКС −××= ,

де К

— частина умовно-змінної (залежної від тривалості виробництва)

складової накладних витрат;

616

н.в

— величина непрямих витрат у відсотках до собівартості про-

дукції;

пл

, — планова тривалість виробництва;

б.р

— тривалість виробництва в базисному періоді.

Зростання виробітки робітників порівняно з виробітком у базисно-

му періоді зменшить непрямі витрати на величину (С

(

)

б.рплн.ввв

ВВ1НКС −××= ,

де К

— коефіцієнт, за яким визначають частку непрямих витрат, що

залежать від виробітку;

пл

— середній виробіток одного робітника за планом;

б.р

— середній виробіток одного робітника в базисному періоді.

Зниження рівня непрямих витрат від зменшення частки основної

заробітної плати робітників (С

) можна знайти за такою формулою:

(

)

б.рплн.взз

ЗЗ1НКС −××= ,

де К

— коефіцієнт, за яким визначають частку непрямих витрат, що

залежать від частки основної заробітної плати;

пл

— частка основної заробітної плати за планом;

б.р

— частка основної заробітної плати в базисному періоді.

Коефіцієнти К

, К

, що входять до складу трьох останніх фор-

мул, визначаються для кожного підприємства, виходячи з його особ-

ливостей. Орієнтовно можна прийняти К

= 50 %, К

= 16 %, К

= 22 %

від загального добутку непрямих витрат.

На підприємстві можуть застосовуватися й інші заходи щодо зни-

ження собівартості продукції, наприклад, за рахунок підвищення рівня

механізації робіт, зниження частки запасів тощо.

24.6. Ц

ІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

При аналізі і визначенні рівня цін підприємець повинен зрозуміло

представляти загальну картину системи цін, яка характеризує взаємо-

зв’язок і взаємостосунки різних видів цін. До системи цін включені рі-

зні елементи, які можна розглядати як окремі конкретні ціни, так і пе-

вні групи цін. Усі елементи системи цін тісно взаємопов’язані. Це

приречено єдиною методологією формування витрат на виробництво,

а також взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх елементів ринкового

механізму.

Систему цін прийнято класифікувати відповідно до певних ознак:

за характером обслуговуваного обороту:

— оптові, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію

іншим підприємствам і збутовим організаціям;

617

— закупівельні, за якими реалізується сільськогосподарська про-

дукція виробниками державним і комерційним організаціям для пода-

льшого перероблення;

— роздрібні, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій

мережі населенню;

— на будівельну продукцію існує декілька різновидів цін:

— кошторисна вартість — граничний розмір витрат на будівницт-

во кожного конкретного об’єкта,

— прейскурантна ціна — усереднена кошторисна вартість одиниці

кінцевої продукції типового будівельного об’єкта (1 м

житлової пло-

щі, 1 м

корисної площі, 1 м

скляних робіт та ін.)

— договірна ціна встановлюється під час підписання договору між

замовником і підрядчиком;

— ціни і тарифи на послуги населенню;

— надбавки у сфері обігу (оптово-збутові, торгові);

— тарифи вантажного і пасажирського транспорту — плата за пе-

реміщення вантажів і пасажирів, яку стягують транспортні організації

з відправників вантажів або пасажирів;

за ступенем свободи від дії держави при їх установленні:

— вільні, складаються на ринку під впливом попиту і пропозиції.

Держава може досягати зміни цих цін тільки дією на кон’юнктуру ринку;

— регульовані, складаються під впливом попиту і пропозиції, але

що піддаються певній дії з боку держави або через безпосереднє об-

меження їхнього зростання або зниження, або шляхом регламентації

рентабельності і т. п.;

— фіксовані, встановлюються державними органами на обмежені

товари;

за способом фіксації:

— контрактні, встановлюються угодою сторін і зареєстровані в ко-

нтракті;

— трансфертні, застосовуються при реалізації продукції між філіа-

лами і підрозділами усередині одного підприємства або однієї асоціації;

— біржові (біржові котирування), використовуються при продажу

товарів через біржі;

— торгів, що обслуговують особливу форму торгівлі, коли декіль-

ка підрядчиків, що конкурують між собою, пропонують замовникові

свої проекти на виконання певних робіт, з яких він на конкурсній ос-

нові обирає найефективніший;

за ступенем обґрунтованості:

— базисні, застосовуються як початкова база під час встановлення

ціни на аналогічні вироби. Вони є фіксованими в угодах або прейску-

рантах ціни товарів з певними якісними характеристиками;

— довідкові, опубліковані в каталогах, прейскурантах, журналах,

газетах, довідниках і економічних оглядах. Їх використовують фахівці

618

як орієнтовну інформацію при встановленні цін на аналогічну продук-

цію або під час аналізу рівнів і співвідношень цін;

— прейскурантні, є видом довідкової ціни і опубліковані в прейс-

курантах фірм-виробників або продавців;

— фактичні операцій, що враховують використання різних надба-

вок або знижок до базисної ціни;

— споживання, що визначають усі витрати покупця, пов’язані з

придбанням товару, його доставкою і витратами по експлуатації;

за часом дії:

— постійні (тверді), які не змінюються протягом всього терміну

поставки продукції за певним контрактом або договором;

— поточні, за якими здійснюється поставка продукції в певний пе-

ріод часу. Вони можуть змінюватися протягом виконання одного кон-

тракту і залежать від кон’юнктури ринку;

— ковзаючи, встановлюються в торгових операціях на продукцію з

тривалим терміном виготовлення. Вони враховують зміни у витратах

виробництва, що відбуваються в період виготовлення виробу;

— сезонні, які діють протягом певного періоду часу;

— ступінчасті, є рядом цін на продукцію, які послідовно знижу-

ються за заздалегідь прийнятою шкалою.

Залежно від порядку відшкодування витрат по транспортуванню

продукції розрізняють такі види оптових цін:

— ціна франко-станція відправлення;

— ціна франко-станція призначення.

Франк-позначення показує порядок відшкодування і обліку в ціні

транспортних витрат по доставці продукції споживачеві.

Франкування вказує на те, до якого пункту просування продукції

до споживача транспортні витрати несе постачальник.

Ціна франко-станція відправлення означає, що постачальник несе

витрати по доставці продукції зі свого складу до станції відправлення,

включаючи витрати по її навантаженню у вагони (судна).

Складовою частиною системи ціноутворення є значно поширена

система знижок зі встановлених прейскурантних цін. Знижки викорис-

товують фірми-виробники товарів і роздрібна торгівля як відповідні дії

на зниження цін конкурентами, зменшуючи первинну ціну, щоб залу-

чити нових покупців, скоротити великі запаси.

Усім підприємцям, що «уболівають» за всемірне розширення своєї

справи, слід звернути особливу увагу на систему знижок:

— знижка створює в покупця уявлення про те, що фірма-продавець

йде саме йому на поступку, що, звичайно, підкреслює значущість по-

купця у власних очах;

— у покупця створюється уявлення про фірму-продавця, як про

солідну і стійку організацію, яка може дозволити собі деяке знижен-

ня цін. Істинну вигоду від використання знижок одержує фірма-

619

продавець, оскільки вона прискорює рух товару і збільшує обсяг про-

даж;

Розрізняють такі види знижок:

— за оплату товару готівкою (загальна або проста знижка). Така

форма платежу поліпшує фінансове положення виробника з погляду

готівки, оскільки звичайно в практиці ринкових відносин терміни оплати

рахунків за відвантажені товари коливаються в межах 30—90 днів. Зале-

жно від суми угоди такі знижки можуть становити від 3—6 %;

— кількісна — зниження ціни за купівлю великих партій товару.

Продаж і транспортування товару такими партіями знижують збутові

витрати виробника. Виробнику такі знижки вигідні, оскільки знижу-

ється собівартість продукції в міру збільшення обсягу партії, що виго-

товляється;

— дилерська — надається виробником дилеру або посереднику за

послуги, пов’язані з просуванням товарів до кінцевого споживача, які в

протилежному випадку повинні бути виконані самим виробником;

— спеціальна (персоніфікована) — надається обраним покупцям, в

яких зацікавлені продавці. Ці знижки поширюються і на пробні партії

товарів, що мають на меті зацікавити покупця;

— сезонна — надається покупцю за придбання несезонного товару

або в період сезонного розпродажу товарів. Величина такої знижки

іноді сягає до 50—80 %;

— бонусна — надається постійним покупцям, якщо вони за певний

період придбають наперед обумовлену кількість товару. Може стано-

вити 7—8 % вартості обороту;

— закрита — дається на продукцію, що утворюється в замкнутих

економічних формуваннях, наприклад, у внутрішньофірмових постав-

ках, внутрішній торгівлі економічних угруповань, а також на товари,

що поставляються за спеціальними міжурядовими угодами;

— прихована — форма додаткових безкоштовних послуг продавця

покупцеві. Наприклад, надання пільгових кредитів, які стимулюют ку-

півлю оптових партій товарів.

В умовах ринку комерційна організація, яка самоорганізовується в

соціально орієнтовану систему, функціонує в жорстких умовах конку-

рентного середовища і має повну господарську самостійність. За такої

ситуації її діяльність спрямована на отримання переваг над конкурен-

тами. Це зумовлює необхідність переходу від традиційного до якісно

нового підходу до процесу управління продажем у торговельних під-

приємствах, який грунтується на використанні концепції маркетингу.

Такий підхід повинен забезпечити задоволення потреб ринку, приско-

рення товарообороту та збільшення прибутковості торговельного під-

приємства.

У боротьбі за залучення нових і збереження вже набутих клієнтів

підприємства йдуть на поступки, які виявляються в різноманітних

620

преференціях для покупців. У зв’язку з цим на сьогодні в Україні на-

була поширення така відома в усьому світі форма залучення клієнтів,

як розпродаж товарів, яку можна розглядати як вивільнення від стоко-

вих товарів, а також залучення нових клієнтів.

У бухгалтерському обліку причинами зниження фактичної ціни

продажу товару є уцінка або знижки. Тому під час розпродажу виникає

питання щодо доцільності проведення уцінки чи запровадження сис-

теми знижок.

Як показує світовий досвід, розпродаж вигідний усім учасникам

торгового процесу: покупець отримує товар зі значною економією,

продавець оперативно реалізує товар, виробник не зазнає сезонного

спаду виробництва.

Причини, через які торговельні підприємства вдаються до розпро-

дажу товарів:

— зміна кон’юнктури ринку (зниження попиту на товар, зниження

цін на аналогічний товар конкуруючими підприємствами);

— пошкодження товару або зниження його споживчих якостей;

— потреба в реалізації товару за короткі терміни (наприклад, на-

ближення дати закінчення термінів придатності або реалізації товарів,

настання терміну погашення кредиторської заборгованості, ліквідації

підприємства);

— збільшення витрат на зберігання товарів, у зв’язку з чим під-

приємству вигідніше продати такі товари, ніж мати додаткові витрати;

— проведення рекламних заходів, щоб просунути товари на спо-

живчому ринку, та ін.

Отже, розпродаж — це маркетингова діяльність, яка зазвичай здій-

снюється в конкретний проміжок часу, в конкретній споживчій сфері і

заохочує прямий відгук покупців за допомогою додаткових вигод, що

для продавця виявляється в зниженні цін.

Основним нормативним документом, що регулює питання ціноут-

ворення в Україні, є Закон України «Про ціни і ціноутворення» від

03.12.90 р. № 507-XII (зі змінами і доповненнями), відповідно до якого

під час здійснення торговельної діяльності можуть застосовуватися та-

кі види цін:

— вільні ціни і тарифи;

— державні фіксовані і регульовані ціни.

При цьому вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види проду-

кції, товарів і послуг, за винятком тих, за якими здійснюється держав-

не регулювання цін.

Отже, якщо на певний вид товарів немає обмежень, встановлених

державою у вигляді граничного рівня цін (або граничного рівня торго-

вої націнки), то вільні ціни встановлює підприємство самостійно.

Зниження ціни товару в бухгалтерському обліку передбачено По-

ложенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвер-