Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

341

Коефіцієнти покриття поточних пасивів:

— на початок року

1,10

2763,8

3051,2

;

— на 1 квітня поточного року

22,1

2,2855

1,3566

Існує певне загальновизнане уявлення відносно нормальної вели-

чини цього коефіцієнта. Вважається, що поточний фінансовий стан

підприємства може бути визнаний задовільним, якщо коефіцієнт по-

криття поточних пасивів близький до 2, тобто якщо сума ліквідних

оборотних активів приблизно в два рази перевищує суму поточних зо-

бов’язань. Це природно, оскільки оборотні активи підприємство має

формувати не тільки за рахунок позичених коштів, але й власними фі-

нансовими ресурсами. У наведеному прикладі підприємство має до-

сить низький показник ліквідності за розглянутою ознакою, хоч за 3

місяці з початку року він суттєво поліпшився.

Друге співвідношення, яке характеризує міру ліквідності підприємст-

ва, — це співвідношення між «чистими» ліквідними активами, тобто та-

кими, які можна перетворити в гроші негайно (а це товари, поточна забор-

гованість покупців, цінні папери, залишки на розрахунковому та інших

банківських рахунках, касова готівка) до поточних фінансових зо-

бов’язань підприємства. Цей показник ліквідності — «коефіцієнт негай-

ного покриття поточних зобов’язань» (К

нп

) обчислюється за формулою

нп

К =

де О

— сума оборотних коштів, вкладених у «чисті» ліквідні активи;

— поточні зобов’язання (пасиви).

Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства виконати свої

зобов’язання перед усіма кредиторами, якщо вони одночасно зажада-

ють від підприємства повернення боргів (така ситуація в реальній гос-

подарській практиці цілком ймовірна). Якщо обчислити ці показники

по підприємству, баланс якого ми розглядали, то коефіцієнти негайно-

го покриття дорівнюють:

— на початок року

28,0

8,2763

2,752

8,2763

2,701,46,79,1784,491

;

342

— на 1 квітня поточного року

28,0

2855

1,799

2,2855

1,788,27,93,100,633,619,573

тобто лише 28 % своїх зобов’язань підприємство спроможне виконати

негайно. Нормальним з точки зору ліквідності і фінансового стану під-

приємства вважають положення, при якому цей коефіцієнт близький

до одиниці.

Як відомо, у процесі свого функціонування кожне підприємство

формує фінансові ресурси як з власних джерел (статутний фонд, при-

буток, сталі пасиви тощо), так і з позичених ресурсів. Не можна твер-

дити, що повна відмова від банківських кредитів або інших позикових

коштів (структура фінансових ресурсів у цьому випадку називається

простою — консервативною є показником стійкості фінансового стану

і високої ліквідності. Без позичених коштів зменшуються можливості

підприємства розвивати виробництво, знижуються показники ефекти-

вності використання власних фінансових ресурсів. Але залучення по-

зикових коштів має певні межі залежно від обсягу власних фінансових

ресурсів. Тому фінансова служба повинна постійно контролювати

співвідношення між власними і позиковими коштами в загальному об-

сязі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні підприємс-

тва, зважено підходити до прийняття рішень щодо одержання нових

кредитів і появи інших нових боргів. Частка позичених фінансових ре-

сурсів підприємства у загальній сумі фінансових ресурсів називається

коефіцієнтом фінансового напруження (К

фн

ПВПЗ

ПЗ

фн

де ПЗ — позикові фінансові ресурси (пасиви);

ПВ — власні фінансові ресурси підприємства.

Якщо цей коефіцієнт сягає 0,5 і вище, то вважається, що підприєм-

ство знаходиться в складному фінансовому становищі, а кредитори

мають підстави вважати свої вкладення в таке підприємство ризикова-

ними.

Низька ліквідність підприємств спричиняється збитковою діяльніс-

тю або низьким рівнем рентабельності, нераціональним розміщенням

фінансових ресурсів — усе це може призвести до банкрутства.

Під банкрутством розуміють пов’язану з недостатністю активів у

ліквідній формі неспроможність юридичної особи задовольнити в

установлений для цього термін висунуті до неї з боку кредиторів ви-

моги і виконати зобов’язання перед державним бюджетом. Рішення

про банкрутство підприємств, згідно з чинним законодавством Украї-

343

ни, приймає арбітражний суд. Заяву про банкрутство боржника до ар-

бітражного суду подають кредитори, але й сам боржник має право на

таку заяву.

Після порушення провадження в справі про банкрутство треті

юридичні особи (державні і недержавні) мають право надати свої про-

позиції про задоволення вимог кредиторів до боржника в певні строки

або на певних умовах. Сукупність фінансових та інших заходів з ме-

тою надання допомоги збанкрутілим підприємствам з боку третіх

юридичних осіб називається санацією. У процесі санації підприємст-

во-банкрут може злитися з санаторами, бути приватизованим тощо.

Якщо кредитори згодні з умовами санації, то справа про банкрутство

припиняється.

Визначення підприємства банкрутом тягне за собою негайне при-

пинення його функціонування як юридичної особи, а всі права щодо

розпорядження майном банкрута, його майнові права і обов’язки пере-

ходять до ліквідаційної комісії, яка реалізує майно банкрута і здійснює

інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Трудовий колектив державного підприємства, якщо воно збанкру-

тіло, має право передати підприємство йому в оренду або перетворити

його на інше підприємство, засноване на колективній власності, за

умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника.

14.9. П

РОГНОЗУВАННЯ ФІНАНСОВОГО

СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Процес переходу економіки України на ринкові відносини прохо-

див у складних умовах спаду виробництва та інфляції. Це вкрай нега-

тивно вплинуло на фінанси підприємств, націлювало їх на вирішення

лише сьогоденних завдань виживання, унеможливлювало здійснення

заходів щодо зміцнення фінансової бази на перспективу. Але поступо-

во стабілізація економічного становища викликає потребу в прогнос-

тичному підході до організації фінансів підприємств, при якому плато-

спроможність і всі інші показники фінансового стану розглядаються в

динамічній перспективі.

Без прогнозу показників фінансового господарства підприємство

не має змоги планувати розвиток своєї матеріально-технічної бази, ро-

бити витрати, віддача від яких віддалена в часі від їх проведення (на-

приклад, на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, вдос-

коналення технології виробництва, купівлю цінних паперів, капітальні

витрати в соціальну сферу тощо), розумно будувати свої господарські

відносини з покупцями і постачальниками, банками, іншими партне-

рами. Так, жоден комерційний банк не надасть позики підприємству,

яке не може дати чіткого прогнозу свого фінансового стану на період

до повернення заборгованості.

344

Під прогнозуванням фінансового стану розуміють передбачення

обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний пе-

ріод перед шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства як

суб’єкта господарської діяльності на фоні реалій економічного життя

суспільства. Залежно від терміну такого передбачення можна виділити

короткотермінове (в межах одного року), середньотермінове (на

один — два роки) і довготермінове (понад два роки) прогнозування

фінансового стану підприємства.

Об’єктом прогнозування має бути, насамперед, обсяг фінансових

ресурсів, які надійдуть у розпорядження підприємства за період, на

який складається прогноз. Такими ресурсами є прибуток, що залиша-

ється в підприємства після сплати всіх податків і обов’язкових плате-

жів, а також амортизаційні відрахування, які відшкодовуються через

реалізацію продукції. Умовно суму чистого прибутку та амортизації в

складі виручки від реалізації називають грошовим потоком. Саме від

його величини залежать можливості підприємства збільшити свої кош-

ти (статутний фонд насамперед), бо інші складові частини виручки від

реалізації йдуть на різні платежі відповідно до свого призначення.

Прогнозувати обсяг грошового потоку можна, зробивши припущен-

ня, що його частка в складі валового доходу підприємства лишається

більш-менш сталою. Це припущення ґрунтується, по-перше, на наявнос-

ті тенденції до вирівнювання рентабельності продукції в ринковій еко-

номіці і, по-друге, на відсутності різких змін у політиці держави щодо

оподаткування прибутку (доходу). Тому є сенс розрахувати коефіцієнт

грошового потоку підприємства за звітний період (як частку від ділення

чистого прибутку та амортизації на валовий доход) і поширити цей по-

казник на очікуване надходження виручки в майбутньому.

Розглянемо приклад. За минулий рік промислове підприємство

одержало виручку від реалізації продукції власного виробництва у до-

говірних цінах (не включаючи податок на додану вартість і акцизний

збір) на суму 8950 тис. грн. Повна собівартість продукції становила

7450 тис. грн, в тому числі амортизація основних засобів — 490 тис.

грн, ставка оподаткування прибутку встановлена у розмірі 30 %. Звід-

си коефіцієнт грошового потоку становить:

17,0

8950

540

8950

)49069608950(7,0

−

Якщо передбачається надходження валового доходу у наступному

році (з урахуванням очікуваних темпу приросту обсягу виробництва і

темпу інфляції, що однаковою мірою охопить зростання цін як вар-

тість засобів праці, предметів праці, робочої сили, так і продукції під-

приємства), наприклад, 10 550 тис. грн, то грошовий потік становити-

ме 10 550 × 0,17 = 1790 тис. грн.

345

Знаючи, з певною мірою ймовірності, обсяги власних фінансових

ресурсів, що надійдуть у майбутньому, можна зробити прогноз їх роз-

міщення в активах підприємства в розрахунку на додержання вже до-

сягнутого рівня ліквідності і платоспроможності (якщо вони задовіль-

ні) або на поліпшення показників, що їх характеризують. Це

досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків

і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі

резерви мобілізації фінансових ресурсів, які завантажені в нераціона-

льні витрати (наприклад, реалізацію зайвого для підприємства устат-

кування, залучення у виробництво понаднормативних запасів сирови-

ни і матеріалів, стягнення дебіторської заборгованості тощо). Ці

розрахунки мають також передбачати всі додаткові витрати, пов’язані,

наприклад, з капіталовкладеннями, приростом нормативу оборотних

коштів та з іншими потребами підприємства на прогнозований період.

Балансуючими статтями таких прогнозних розрахунків можуть бу-

ти випуск облігацій або інших цінних паперів, залучення банківських

кредитів, а у акціонерних товариств, крім того, додаткова емісія акцій.

Готуватися до залучення додаткових фінансових ресурсів через ці ка-

нали підприємство має заздалегідь, тому прогнозування фінансового

стану є необхідним елементом фінансової роботи.

Якщо йдеться про прогнозні розрахунки грошових потоків на кіль-

ка років від інвестиційних проектів, слід використовувати метод їхньої

інфляційної корекції і дисконтування; при цьому не можна обійтися

без експертних оцінок співвідношень доходів з ризиками і, отже, без

коригування дисконтованих грошових потоків на понижуючі коефіці-

єнти, що враховують міри ризику.

ИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. У чому сутність фінансових ресурсів підприємства?

2. Які можуть бути джерела фінансування капітальних вкладень?

3. У чому сутність фінансового ринку та якою є його роль у розвитку

економічних відносин?

4. У чому сутність міжбанківського ринку і які його функції?

5. У чому сутність ринку капіталу і хто є його постачальниками та

споживачами?

6. Охарактеризуйте фінансово-кредитний механізм інвестиційної сфери в

умовах ринкової економіки.

7. У чому сутність кредиту та які його основні види?

8. Якими є причини формування на підприємстві тимчасово вільних

коштів?

9. Які функції виконує Національний банк України?

10. Які функції виконують комерційні банки в умовах ринкових відносин?

11. У чому сутність кредитного договору і що він визначає?

346

12. Які положення комерційні банки використовують у взаємовідносинах

зі своїми позичальниками?

13. Охарактеризуйте поняття «терміни кредитування» та їх розподіл на

коротко-, середньо- і довгострокові.

14. Як саме приймається рішення про довгострокове кредитування?

15. Від чого залежить величина відсоткової ставки за кредитом?

16. Які елементи характеризують фінансовий стан підприємства?

17. У чому сутність ліквідності підприємства?

18. У чому сутність платоспроможності підприємства?

19. Які основні показники ліквідності підприємства?

20. Охарактеризуйте поняття «банкрутство».

21. Обґрунтуйте необхідність прогнозування фінансового стану підпри-

ємства в умовах ринкової економіки.

347

ІНВЕСТИЦІЙНІ

РЕСУРСИ

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

15.1. Економічна сутність інвестицій та інвестиційної діяльності.

15.2. Класифікація інвестицій.

15.3. Структура і планування капітальних вкладень.

15.4. Оцінювання економічної ефективності інвестицій.

15.5. Врахування фактора часу під час оцінювання економічної ефектив-

ності інвестицій.

15.6. Комерційна ефективність інвестицій.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Інвестиції

• Капітал

• Капітальні вкладення

• Джерела фінансування

• Економічна ефективність

• Ефективність інвестицій

• Дисконт

• Інтегральний ефект

• Витрати

• Індекс рентабельності

• Заморожування

• Сальдо реальних грошей

• Інновація

• Економічний ефект

15.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

ТА ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Наприкінці 80-х років ХХ ст. почалося ринкове реформування еко-

номічних систем країн Центральної та Східної Європи. В усіх держа-

вах ці перебудови потребували значних довгострокових вкладень кош-

тів. В економічну літературу та практичне життя міцно увійшло

поняття «інвестиції».

Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що

означає «вкладати». У ширшому трактуванні інвестиції являють собою

вкладення капіталу з метою наступного його збільшення.

За фінансовим визначенням, інвестиції — це всі види активів (ко-

штів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання до-

ходу.

Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким

чином: інвестиції — це видатки на створення, розширення, реконст-

рукцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на

пов’язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни в товарно-

348

матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на осно-

вний капітал.

Визначення інвестицій дається в Законі України «Про оподатку-

вання прибутку підприємств». Інвестиція — це господарська опера-

ція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних акти-

вів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або

майно.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної дія-

льності на території України визначає Закон України «Про інвестицій-

ну діяльність».

У цьому законі інвестиції визначаються як сукупність усіх видів

майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти

підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток

(дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та

інші матеріальні цінності);

— майнові права, що випливають з авторського права, досвід та

інші інтелектуальні цінності;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших

знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виро-

бничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виро-

бництва, але не запатентованих («know-how»);

— права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спо-

рудами, обладнанням, а також інші майнові права;

— інші цінності.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій інвесто-

рів та учасників щодо здійснення інвестицій для одержання доходу чи

прибутку.

Основною метою здійснення інвестиційної діяльності є забезпе-

чення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства,

яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

— досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;

— максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

— мінімізація інвестиційних ризиків;

— забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності під-

приємства.

До об’єктів інвестиційної діяльності можна віднести:

— будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в

усіх галузях та сферах народного господарства;

— цінні папери;

— цільові грошові вклади;

— науково-технічна продукція;

349

— інтелектуальні цінності;

— інші об’єкти власності та майнові права.

Забороняється інвестування в об’єкти, створення і використання яких

не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних,

архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а

також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Суб’єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності

можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн,

а також держави.

Інвестори — суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рі-

шення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та ін-

телектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та

юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію

інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Тривалий час в умовах централізованого директивного планування в

нашій країні поняття «інвестиції» не використовувалося, а застосовувався

термін «капітальні вкладення». Зараз поняття «капітальні вкладення» трак-

тується більш вузько, ніж «інвестиції». Відповідно до своєї назви капіталь-

ні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як

вкладення в інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси,

цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси, іменувати капіталь-

ними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями.

Капітальні вкладення — це періодично здійснюванні довгостроко-

ві витрати капіталу на відтворення основних фондів і об’єктів соціальної

інфраструктури підприємства. В той же час капітальні вкладення явля-

ють собою грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворен-

ня основних і оборотних фондів. Вони складаються із витрат на реконс-

трукцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження

нових підприємств, заміну основних фондів, що вибули, новими.

Розрізняють валові та чисті капітальні вкладення підприємства.

Валові капітальні вкладення — це загальна сума витрат капіталу на

просте і розширене відтворення основних фондів та об’єктів соціаль-

ної інфраструктури підприємства.

Чисті капітальні вкладення — це витрати капіталу лише на розши-

рене відтворення основних фондів; вони визначаються як різниця між ва-

ловими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань.

15.2. К

ЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ

Розглянемо класифікацію згідно з наступним загальноприйнятим

набором класифікаційних ознак (рис. 15.1):

— об’єкт інвестування;

— характер участі в інвестуванні;

350

— період інвестування;

— форма власності інвестора;

— регіональний характер інвестицій;

— ступень ризику.

За об’єктом інвестування розрізняють реальні інвестиції, фінансові

інвестиції, інтелектуальні інвестиції, інвестиії в людський капітал.

Реальні інвестиції — вкладення у виробничі фонди (основні та обо-

ротні). В основному, це вкладення в матеріальні активи — будинки, спо-

руди, обладнання та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематері-

альні активи (патенти, ліцензії, «know-how», технічна, науково-технічна,

інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація).

Всередині цієї групи, як правило, виділяють наступні види інвес-

тицій: інвестиції, які направляють на розширення виробничих потуж-

ностей, на реконструкцію та розширення діючого виробництва, від-

творення основних фондів, які вибули.

Фінансові інвестиції — характеризують вкладення капіталу в різні

фінансові інструменти (в основному в цінні папери) з метою отриман-

ня прибутку в майбутньому. Фінансові інвестиції, у свою чергу, під-

розділяються на прямі (внесення засобів у статутний фонд юридичної

особи в обмін на його корпоративні права) і портфельні (придбання

цінних паперів та інших фінансових активів на фондовому ринку).

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об’єкти інтелектуа-

льної власності, які виходять з авторського права, винахідницького та

патентного права, права на промислові зразки та корисні моделі.

Інвестиції в людський капітал — це вкладення в освіту, підви-

щення кваліфікації, соціальну сферу. Ці інвестиції довгострокові та

окуповуються в майбутньому.

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі та непрямі ін-

вестиції.

Прямі інвестиції передбачають пряму участь інвестора у виборі

об’єктів інвестування і вкладення капіталу. Вони здійснюються шля-

хом безпосереднього вкладення капіталу до статутних капіталів інших

підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному досвідчені

інвестори, які достатньо поінформовані про об’єкти інвестування і до-

бре ознайомленні з його механізмом.

Непрямі інвестиції передбачають вкладення капіталу інвестора,

опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками). Не всі

інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору

об’єктів інвестування і наступного керування ними. У цьому випадку

вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними й інши-

ми фінансовими посередниками, що зібрані в такий спосіб інвестицій-

ні засоби розміщають за своїм розсудом, вибираючи найбільш ефекти-

вні об’єкти інвестування, беручи участь у керуванні ними, розподі-

ляючи отримані доходи серед своїх клієнтів.