Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

311

13.3. ОЦІНЮВАННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

У міжнародній практиці існують три головні методи оцінювання

нематеріальних активів фірми:

— за собівартістю;

— за покупною вартістю;

— за ринковою вартістю.

За собівартістю, як правило, оцінюють нематеріальні активи, що ство-

ренні самим підприємством, шляхом накопичення всіх витрат, що пов’язані

з їхнім створенням на окремому субрахунку бухгалтерського обліку.

За покупною вартістю оцінюють нематеріальні активи, що купу-

ються в процесі діяльності підприємства. Такі активи оцінюють за їх

покупною вартістю на окремих субрахунках бухгалтерського обліку.

Необхідність оцінки ринкової вартості нематеріальних ресурсів

виникає у випадку вкладення підприємством нематеріальних активів у

статутний фонд іншого підприємства.

Порядок оцінювання нематеріальних активів визначається Наказом

Фонду державного майна України, Державного комітету з питань науки

і технологій «Про затвердження Порядку експертної оцінки нематеріа-

льних активів». Згідно з цим наказом, експертне оцінювання вартості

нематеріальних активів може здійснюватися такими способами:

— шляхом визначення сучасної вартості відтворення щодо немате-

ріальних активів, які взяті на облік в результаті проведеної інвентари-

зації на дату приватизації;

— шляхом капіталізації прибутків для визначення сумарної вартос-

ті нематеріальних активів, що не відображені в бухгалтерському бала-

нсі на дату приватизації;

— шляхом поєднання двох способів.

Експертне оцінювання виявлених при інвентаризації нематеріаль-

них активів при прийнятті їх на облік, на підставі п. 17 Положення про

інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а

також майна державних підприємств та організацій, яке передається в

оренду (№ 158-93-п), здійснюється комісією по інвентаризації об’єкта

приватизації відповідно до їх сучасної вартості відтворення.

Подальше врахування в бухгалтерському обліку визначеної вартос-

ті нематеріальних активів, що міститься в акті оцінки, здійснюється

відповідно до Порядку відображення в бухгалтерському обліку і звіт-

ності операцій, пов’язаних з приватизацією і орендою державних під-

приємств, який затверджений наказом Міністерства фінансів України

від 16.12.93 року № 109 (0200-93).

У випадку прийняття рішення про експертне оцінювання нематері-

альних активів, дооцінювання статутного фонду створюваного акціо-

нерного товариства на суму, що враховує потенційну прибутковість,

не проводиться.

312

13.4. АМОРТИЗАЦІЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється

протягом строку їхнього корисного використання, який установлюєть-

ся підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуван-

ні на баланс), але не більше ніж 20 років.

При визначенні строку корисного використання об’єкта нематеріа-

льних активів слід ураховувати:

— строки корисного використання подібних активів;

— моральний знос, що передбачається;

— правові або інші подібні обмеження щодо строків його викорис-

тання та інші фактори.

Метод амортизації нематеріальних активів обирається підприємст-

вом самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних

вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нарахо-

вується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок аморти-

зації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється

згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні

засоби».

Під час розрахунку вартості, яка амортизується, ліквідаційна вар-

тість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків:

— коли існує зобов’язання іншої особи щодо придбання цього

об’єкта наприкінці строку його корисного використання;

— коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі ін-

формації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок іс-

нуватиме наприкінці строку корисного використання цього об’єкта.

Термін корисного використання нематеріального активу та метод

його амортизації переглядаються в кінці звітного року, якщо в наступ-

ному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу

або зміни умов отримання майбутніх економічних вигод.

Амортизація нематеріального активу нараховується, виходячи з

нового методу нарахування амортизації і строку використання, почи-

наючи з місяця, наступного за місяцем змін.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за міся-

цем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, на-

ступного за місяцем вибуття нематеріального активу.

Втрати від зменшення корисності нематеріальних активів включа-

ються до складу витрат звітного року із збільшенням у балансі суми

зносу нематеріальних активів, а з об’єктів, відображених в обліку за

первісною вартістю, — із зменшенням вартості об’єкта нематеріальних

активів.

Якщо причини зменшення корисності об’єкта нематеріальних ак-

тивів перестали існувати, то збитки від зменшення корисності об’єкта

313

за попередні періоди виключаються на відповідну суму методом «сто-

рно» із суми витрат звітного періоду і суми зносу об’єкта нематеріаль-

них активів, а щодо об’єктів нематеріальних активів, відображених в

обліку за переоціненою вартістю, такі витрати включаються до складу

доходів із збільшенням переоціненої вартості об’єкта нематеріальних

активів.

Нематеріальний актив списується з балансу в разі його вибуття

або внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості оде-

ржання підприємством у подальшому економічних вигод від його

використання.

Фінансовий результат від вибуття об’єктів нематеріальних активів

визначається як різниця між доходом від вибуття (за вирахуванням не-

прямих податків і витрат, пов’язаних з вибуттям) та їх залишковою ва-

ртістю.

Метод нарахування амортизації нематеріального активу підлягає

перегляду наприкінці звітного періоду, якщо він перестає відповідати

особливостям використання цього активу або очікуваній формі отри-

мання майбутніх економічних вигод.

Зміна методу нарахування амортизації нематеріального активу ві-

дображається як зміна облікової оцінки відповідно до національного

стандарту бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у

фінансових звітах».

13.5. П

РАВОВИЙ ЗАХИСТ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ

ВИКОРИСТАННЯ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА

Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості право-

вого захисту.

Патентом називається виданий патентним відомством документ,

що надає особі або організації виключне право на використання зазна-

ченого в патенті технічного вирішення.

Патент видається строком на п’ятнадцять років, рахуючи з дня по-

дачі заявки. З того ж дня охороняються права заявника. Ніхто не може

без згоди особи, якій належить патент (патентовласника), використати

винахід. Патентовласник може видати дозвіл (ліцензію) на викорис-

тання його винаходу або повністю переуступити патент.

Законодавством України охороняються особисті (немайнові) і май-

нові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та

використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право),

і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (су-

міжні права). Відносини, що складаються у зв’язку із створенням і ви-

користанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються

Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими за-

конодавчими актами України.

314

Роялті — платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород

(компенсацій) за використання або надання дозволу на використання

прав інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також ін-

ших аналогічних майнових прав, що визнаються об’єктом права влас-

ності суб’єкта господарської діяльності, включаючи використання ав-

торських прав на будь-які твори науки, літератури, мистецтва, записи

на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-

якого патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права на вина-

ходи, на промислові або наукові зразки, креслення, моделі або схеми

програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем

або систем обробки інформації, секретної формули або процесу, права

на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового до-

свіду (ноу-хау).

Нематеріальні ресурси, як і решта ресурсів, що застосовуються в

діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємс-

твом. Водночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних

певними характеристиками, пов’язаними з їхньою природою і спосо-

бами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат

творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом, і ними може

користуватися не лише якийсь один суб’єкт господарювання, а й реш-

та. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань

безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти

першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захис-

тити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено

правами, які самі по собі і є нематеріальними активами.

Якщо йдеться про нематеріальні активи, рідкісні за своєю приро-

дою, то вони утворюються не в результаті вкладення коштів, а завдяки

привласненню рідкісності (наприклад, права на користування природ-

ними ресурсами). Але і в цьому разі доступ до обмежених дефіцитних

ресурсів також захищено відповідними правами.

Принцип юридичного захисту об’єктів інтелектуальної власності

досить простий: забороняється використання нематеріальних активів

без дозволу їхнього власника або їхня підробка. Проте форми правово-

го захисту дуже відрізняються між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки

засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним

органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтвер-

джує право його власника на відповідний об’єкт промислової власнос-

ті. Патент забезпечує його власникові: виключне право використову-

вати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну

модель, промисловий зразок) без дозволу власника; можливість пере-

давати на підставі договору право власності на винахід (корисну мо-

дель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею

315

власника патенту; право надати будь-якій особі дозвіл (видати ліцен-

зію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка)

на підставі ліцензійного договору; право подати до патентного відом-

ства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозво-

лу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, про-

мислового зразка).

У разі порушення прав патентовласника він може через суд приму-

сово стягти компенсацію збитків. Порушенням виключного права вва-

жається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція

продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або

їхніх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширю-

ється дія патенту. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише

на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі

її кордонів. Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення

походження товару та фірмового найменування здійснюється на під-

ставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і

послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) вида-

ється свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування

забезпечує його власникові: виключне право користуватися і розпоря-

джатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам вико-

ристовувати знак без дозволу власника; право давати будь-якій особі

дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензій-

ного договору. Власник такого свідоцтва має також право проставляти

поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей

знак зареєстровано в Україні. Правова охорона зазначення походження

товару має певні особливості, які полягають у її колективному харак-

тері. Це означає, що власник свідоцтва на зазначення походження то-

вару не має виключного права на його використання і не може давати

дозволу іншим особам на його використання. Такий дозвіл будь-якій

іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює на тій самій тери-

торії і виробляє товари з тотожними властивостями, надає патентне ві-

домство.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання

будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право:

— для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літерату-

ри, мистецтва, на комп’ютерні програми та бази даних може викорис-

товувати знак охорони авторського права, який проставляється на ко-

жному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі,

імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої

публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтегральної мі-

кросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії ви-

ключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає

змогу ідентифікувати право власника топології;

316

— для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюдне-

ний твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які то-

ркаються права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охо-

рони авторського права може зареєструвати своє право та інші

зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію

прав автора видається свідоцтво. Автору належать як особисті (немай-

нові) права, так і виключні майнові права на використання твору в

будь-якій формі і будь-яким способом. Автор також має право дозво-

ляти (на підставі авторського договору) або забороняти використову-

вати свій твір іншим особам.

Охорона суміжних прав виконавців, виробників фонограм і органі-

зацій мовлення має здійснюватися без порушення авторських прав.

При цьому виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ни-

ми прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм повинні до-

тримуватися прав авторів і виконавців, а організації мовлення — прав

виробників фонограм, авторів і виконавців.

Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують ви-

конання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці

для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм

або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав,

який складається з латинської літери К у колі, імені (найменування)

особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми.

Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти

публічне повідомлення про їхнє виконання, фіксацію виконання на ма-

теріальному носії, відтворювання, розповсюджування фонограм, на

яких зафіксовано їхнє виконання, тощо.

Виробники фонограм мають виключне право дозволяти або забо-

роняти відтворення, розповсюдження різними способами, переробку,

імпорт фонограм.

Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи заборо-

няти публічне оприлюднення своїх програм у місцях з платним входом

за допомогою їхньої ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, від-

творення в ефірі і по дротах.

Виключні права виконавців та виробників фонограм можуть пере-

даватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються

спосіб використання виконань та фонограм, розмір і порядок виплати

винагороди, термін дії договору.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю під-

приємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їхнього

захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення ін-

формації про ноу-хау та комерційні таємниці передбачається сувора

(аж до кримінальної) відповідальність.

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або

через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозво-

317

лу такого права іншій заінтересованій стороні. Така передача права

використання здійснюється у формі ліцензійної угоди. Ліцензією нази-

вається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нема-

теріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник винаходу, про-

мислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій сто-

роні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав

на патенти, ноу-хау, товарні знаки тощо.

Передача права власності може бути застережена різними умовами

щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра пе-

редається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій.

Залежно від підстави видачі дозволу використовувати технічне до-

сягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За доброві-

льною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об’єкт права лі-

цензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов’язки

кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати

винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компе-

тентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі

розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці

примусові ліцензії видають дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання, розрізняють звичайні,

виключні й повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові пра-

во особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати

аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія

передає ліцензіатові права виключного користування об’єктом ліцен-

зії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішен-

ням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які ви-

пливають з патенту.

Внаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користу-

вання об’єктом ліцензії протягом періоду, зазначеного в договорі.

Залежно від характеру об’єкта, який передається за договором,

ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об’єктом патентної

ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцен-

зійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визна-

чаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все

більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об’єктом яких

є не захищені патентами технічні досягнення, ноу-хау, виробничий

досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох

патентів та пов’язаних з ними ноу-хау. Така угода включає, як прави-

ло, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо ор-

ганізації ліцензійного виробництва, а також супровідні поставки сиро-

вини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все

частіше включають зобов’язання ліцензіара надавати ліцензіату інфо-

318

рмацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну

дії угоди.

За використання об’єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцен-

зіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів роз-

рахунків за ліцензії. Найбільш поширені періодичні відрахування про-

тягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Періодичні відраху-

вання (роялті) встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу

чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на

одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право кори-

стування об’єктом ліцензійної угоди називається пашуальною випла-

тою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він

здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів вироб-

ництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також провадитись передачею ліце-

нзіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і

такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної документації,

яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями,

досвідом. На практиці часто трапляються різні комбінації названих

форм винагороди.

Останнім часом у складі активів багатьох суб’єктів господарюван-

ня з’являються нематеріальні активи, володіння якими надає право

здійснювати в межах правового поля той чи інший напрям статутної

діяльності, отримувати за рахунок цього додаткові доходи.

ИТАННЯ ДЛЯ ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Поняття, види та значення нематеріальних ресурсів.

2. Характеристика об’єктів промислової власності.

3. Особливості об’єктів, що охороняються авторським правом і суміж-

ними правами.

4. Специфіка нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності та їхнє

значення для сучасної системи господарювання.

5. Сутність і класифікації нематеріальних активів підприємства.

6. Визнання та оцінювання нематеріальних активів підприємства.

7. Поняття про комерційну таємницю.

8. Механізм нарахування амортизації нематеріальних активів.

319

ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ

ПІДПРИЄМСТВА

ПИТАННЯ ДЛЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

14.1. Формування фінансових ресурсів підприємства.

14.2. Фінансовий ринок та його структура.

14.3. Постачальники та споживачі інвестиційного капіталу в ринковій

економіці.

14.4. Фінансово-кредитний механізм інвестиційної сфери в умовах ринко-

вої економіки.

14.5. Відносини підприємства із комерційними банками.

14.6. Терміни кредитування.

14.7. Визначення фінансового стану підприємства.

14.8. Платоспроможність і ліквідність.

14.9. Прогнозування фінансового стану підприємства.

КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

• Фінансові ресурси підприємства

• Джерела фінансових ресурсів

• Фінансовий ринок

• Капітал

• Інвестор

• Кредитор

• Комерційний банк

• Кредит

• Грошово-кредитна політика

• Кредитний договір

• Термін кредитування

• Фінансово-кредитний механізм

• Фінансовий стан підприємства

• Фінансова стійкість підпри-ємства

• Прибутковість

• Платоспроможність

• Ліквідність

• Ліквідні кошти

• Прогнозування фінансового стану

підприємства

14.1. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА

Фінансові ресурси — це кошти, шляхом яких відбувається відді-

лення тієї частини сукупного суспільного продукту, які без порушення

об’єктивної пропорційності суспільного виробництва можуть бути

спрямовані на розвиток соціально-економічної мети в цілому. Це

об’єктивна макроекономічна категорія, зміст якої визначається умова-

ми матеріально-фінансової збалансованості економіки. Рівність надхо-

дження та витрачання фінансових ресурсів свідчить про те, що плато-

спроможний попит підприємств та організацій, який формується в

результаті фінансування витрат на розвиток народного господарства та

320

функціонування невиробничої сфери, має покриття, оскільки відпові-

дає створеним фінансовим ресурсам.

В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються

від традиційних для планової економіки. При переході до ринкової

економіки різко скорочується частка бюджетних коштів для фінансу-

вання інвестицій, скорочуються строки надання кредиту.

У той же час власні джерела підприємства (статутний капітал; фон-

ди, що утворюються з чистого прибутку; амортизаційні відрахування) —

обмежені. У зв’язку з цим, у ринкових умовах підприємства повинні са-

мі займатись пошуком нових джерел фінансування на ринку капіталів.

Аналіз руху капіталу на ринках дозволяє виділити основні фактори,

які впливають на фінансування підприємства, а саме:

— рівень заощаджень населення, які залежать від рівня розподілу

доходів, податкової політики держави;

— рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між ін-

вестиційними інститутами, банками, державою, пенсійним та страхо-

вим фондами;

— ступінь та напрями участі іноземного сектора в національному

фінансовому ринку;

— рівень віддачі від інвестованого капіталу, який буде визначатися

ступенем ефективності функціонування підприємств.

Формування системи фінансових джерел передбачає:

— визначення критеріїв залучення того чи іншого джерела фінан-

сування;

— аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінки їх якіс-

них та кількісних характеристик;

— вибір джерел фінансування, які відповідають обраним критеріям;

— визначення оптимальної структури фінансових джерел.

Як критерії вибору джерел зовнішнього фінансування можуть бути

використані:

— порівняння розмірів витрат на одержання фінансів з альтернати-

вних джерел;

— строк виплати боргу з точки зору вигідності строку погашення в

зручний для підприємства час;

— ймовірні обмеження в надходженні коштів;

— ризик переходу контролю до іншого власника.

Джерелом фінансування капітальних вкладень можуть бути:

— власний капітал і внутрішні фінансові резерви інвестора (стату-

тний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал,

нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування, а також заоща-

дження громадян і юридичних осіб);

— залучені кошти (довгострокові кредити, облігації, короткостро-

кова кредиторська заборгованість, інша короткострокова заборгова-

ність);