Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

331

вання кредитного ризику. Банк має право вимагати від підприємства

переуступити йому право вимоги від страхової організації сплати

страхового відшкодування в разі несплати боргу у встановлений строк.

В такому випадку між підприємством, страховою організацією та бан-

ком укладається відповідний договір. В будь-якому випадку одержан-

ня кредитів на умовах страхування кредитних ризиків пов’язане зі зна-

чними додатковими витратами для позичальників.

По-третє, банки в процесі кредитування мають право вимагати

від підприємств подання всієї необхідної інформації і звітності для ко-

нтролю за використанням кредиту, фінансовим станом і станом обліку

та збереження заставленого майна (бухгалтерські баланси, дані про за-

лишки товарно-матеріальних цінностей тощо), здійснювати перевірки

стану забезпеченості кредитів як за даними бухгалтерського обліку,

так і в натурі.

У кредитних договорах в обов’язковому порядку передбачається

відповідальність підприємства-позичальника за використання не за ці-

льовим призначенням одержаного кредиту у вигляді штрафу в розмірі

не менше ніж 25 % від розміру використаного не за призначенням кре-

диту. Причому за порушення цієї норми діючого банківського законо-

давства комерційний банк несе матеріальну відповідальність перед

Національним банком України (у разі, якщо кредит виданий за раху-

нок кредитних ресурсів НБУ).

Найважливішим зобов’язанням підприємства при його вступі у

кредитні відносини з комерційним банком є своєчасне повернення бо-

ргу і процентів за користування кредитом. Кошти для погашення забо-

ргованості направляються насамперед для сплати процентів, потім —

простроченої заборгованості; сума, що залишається спрямовується на

погашення основної суми кредиту.

Як і будь-який інший кредитор, банк має право порушити справу

про банкрутство свого боржника, подавши відповідну заявку до арбіт-

ражного суду.

14.6. Т

ЕРМІНИ КРЕДИТУВАННЯ

Кредити, які надаються комерційними банками підприємствам, за-

лежно від термінів кредитування поділяються на короткотермінові, се-

редньотермінові й довготермінові.

Короткотермінові кредити видаються банками терміном на

12 місяців в основному на збільшення фонду оборотних коштів. В

окремих випадках короткотермінові кредити можуть спрямовуватися в

основні засоби.

Середньотермінові кредити видаються банками терміном на 1—

3 роки, довготермінові кредити — від 3-х років і більше. Середньотер-

мінові і довготермінові кредити видаються виключно на збільшення

332

фонду основних засобів підприємства, тобто в основні кошти на капі-

тальні вкладення.

Цільовий характер кредитування знаходить відображення в

об’єктах кредитування. Під об’єктом кредитування треба розуміти

конкретні елементи оборотних засобів обігу, основних засобів, частина

вартості яких формується за рахунок банківського кредиту. При ви-

значенні об’єктів кредитування підприємство має враховувати, що ді-

ючі правила кредитування містять пряму заборону банкам покривати

кредитом збитки від господарської діяльності, не можуть бути

об’єктами кредитування також формування і збільшення статутного

фонду, придбання цінних паперів інших юридичних осіб.

Основні об’єкти короткотермінового кредитування в оборотні кошти:

— виробничі запаси (промислова сировина, основні і допоміжні

матеріали, запасні частини, паливо, інструмент, пристосування

та ін.);

— сільськогосподарська сировина;

— незавершене виробництво та напівфабрикати власного вироб-

ництва;

— витрати майбутніх періодів (сезонні витрати на освоєння випу-

ску основних виробів тощо);

— готова продукція;

— товари невласного виробництва для реалізації;

— потреба підприємств у коштах для розрахунків з робітниками і

службовцями по заробітній платі;

— платіжні і розрахункові операції з постачальниками і покупцями.

У підприємств виникає потреба в кредитах під виробничі запаси,

якщо їхні розміри перевищують власні кошти, які є в їхньому розпоря-

дженні, тобто, якщо створюються понаднормативні запаси. Вони мо-

жуть мати місце за таких причин, як сезонність завозу, нерівномірна

або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками, по-

ставки транзитними нормами та ін.

Понаднормативні запаси незавершеного виробництва і готової

продукції можуть створюватися на підприємствах у зв’язку з приско-

ренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю по-

стачання, транспортними ускладненнями при відправці продукції спо-

живачам, припиненням відвантажень продукції споживачам у зв’язку з

їх неплатоспроможністю тощо.

При кредитуванні витрат майбутніх періодів банки видають під-

приємствам позички на покриття сезонних витрат у зв’язку з тим, що в

періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного

простою витрати на виробництво продукції тимчасово не покривають-

ся виручкою від реалізації. Так, цукровий завод у період міжсезонного

простою (лютий — серпень щорічно) повинен мати кошти на ремонт

обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підго-

333

товчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати йому вигідно покри-

вати банківськими позичками, а розраховуватися по них у вересні —

грудні виручкою від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов’язані з освоєн-

ням випуску нових видів продукції. Якщо ці витрати кредитує банк, то

в кредитних угодах передбачаються строки повернення позичок у пе-

ріоди, коли випускається продукція і ці витрати списуються на її собі-

вартість.

Кредити на виплату заробітної плати банки видають підприємствам

у зв’язку з тимчасовими фінансовими ускладненнями останніх. Строк

погашення цих кредитів, як правило, не перевищує 30 днів.

До групи розрахункових належать кредити:

— на виставлення акредитиву;

— на придбання (купівлю) лімітованої чекової книжки.

За допомогою таких кредитів підприємство, за тимчасової нестачі

власних коштів, одержує змогу здійснювати розрахунки зі своїми по-

стачальниками.

До цієї ж групи кредитів належить і факторинг. Факторингова опе-

рація полягає в тому, що банк інкасує (викуповує) у підприємства не-

оплачені зобов’язання його дебіторів з негайною виплатою йому сум

дебіторських боргів, тобто бере на себе клопоти щодо стягнення боргу

з платника. Цей кредит сприяє прискоренню обіговості оборотних ко-

штів підприємства у сфері розрахунків.

Якщо на розрахунковому рахунку підприємства тимчасово відсутні

гроші на оплату платіжних документів постачальників сировини, ма-

теріалів, інших товарів, робіт і послуг, то банк може видати короткоте-

рміновий кредит на оплату цих документів. Такий кредит називається

платіжним.

Терміни і всі інші умови кредитування, вищі від перерахованих по-

зичок, визначаються в кредитних договорах. Документом, яким корис-

туються до обліку строків погашення кредиту, є строкове зобов’я-

зання, яке підприємство подає в банк при одержанні кредиту.

Довготермінові і середньотермінові кредити можуть надаватися

комерційні банки підприємствам на капітальні вкладення, пов’язані з

реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упро-

вадженням нової техніки, вдосконаленням технології виробництва і на

інші витрати, що приводять до збільшення вартості основних засобів.

До таких кредитів підприємства вдаються, якщо вони відчувають брак

власних коштів, що призначені на ці цілі, а саме — прибутку і аморти-

заційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних за-

собів.

Кредити в основні засоби комерційні банки видають за умови еко-

номічної доцільності і окупності витрат на капітальні вкладення за ра-

хунок збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості проду-

334

кції тощо. Щоб одержати такий кредит, до кредитного договору дода-

ються кошторисно-технічна документація і бізнес-план, який містить

розрахунок окупності.

Банки видають кредити на капітальні вкладення, якщо, насамперед,

розрахунки економічної ефективності свідчать, що за певний термін

після введення в дію об’єкта підприємство матиме додаткові фінансові

джерела у вигляді прибутку, який може бути спрямований на пога-

шення кредиту і процентів за користування ним. Нижче наведено при-

клад для вирішення питання про видачу довготермінового кредиту

підприємству харчової промисловості.

Харчокомбінат має намір за рахунок банківського кредиту розши-

рити виробництво, збудувавши новий цех кондитерських виробів (ко-

шторисна вартість будівництва, включаючи придбання і монтаж необ-

хідного устаткування, — 980 тис. грн). Проектні показники цеху після

введення в дію такі:

1.1. Річний випуск продукції в договірних цінах (без ПДВ) —

2250 тис. грн;

1.2. Повна собівартість продукції — 1780 тис. грн;

1.3. Річний прибуток від реалізації продукції — 470 тис. грн;

1.4. З них може бути використано на погашення кредиту (з ураху-

ванням рівня оподаткування прибутку) — 329 тис. грн;

1.5. Проектний термін будівництва — 1 рік.

Підприємство пропонує банку скласти кредитну угоду на одержан-

ня довготермінового кредиту в сумі 980 тис. грн на 4 роки на умовах

сплати 15 відсотків річних за користування кредиту. При вирішенні

питання про видачу кредиту і термін кредитування банк бере до уваги

суму річного прибутку від введення в дію об’єкта, термін виконання

робіт і суму відсотків за кредит. Насамперед треба визначити, скільки

коштів підприємство має сплатити банку у вигляду відсотків за весь

термін кредитування — від дня першої видачі позички до дня повного

погашення кредиту. Робиться це згідно з календарним планом робіт а,

отже, й зі строками одержання кредиту до введення об’єкта в дію, і

згідно з графіком погашення кредиту після введення об’єкта в дію за

рахунок прибутку. Припустимо, що за 4 роки з моменту одержання

першої позички підприємство має сплатити 380 тис. грн у вигляді від-

сотків за кредит. Загальна сума боргу підприємства становить: 980 +

+ 380 = 1360 тис. грн. Річна сума прибутку, призначена на погашення

кредиту, складає 329 тис. грн, тобто кредит можна надати на строк

1360 : 329 = 4,1 року.

Разом з тим, окупність конкретного об’єкта кредитування не може

бути єдиним кредитом для вирішення питання про банківське креди-

тування в основні засоби. Банк лише тоді може прийняти позитивне

рішення щодо такого кредитування, коли прогнозний аналіз фінансо-

вого стану підприємства в цілому свідчить про його платоспромож-

335

ність на період, що охоплює термін кредитування. З цієї точки зору

при вирішенні питання про видачу кредиту в основні засоби банки

аналізують розрахунки формування і використання майбутніх дискон-

тованих грошових потоків підприємств (грошовий потік — це сума

чистого прибутку підприємства, тобто балансового прибутку мінус усі

податки з нього і обов’язкові платежі, збільшена на суму амортизацій-

них відрахувань на повне відновлення основних засобів). Якщо грошо-

вий потік забезпечує повернення кредиту і відсотків за нього, то це

вказує на можливість видачі кредиту за умови, якщо дотримуються й

інші вимоги щодо кредитування (застава, гарантії, окупність конкрет-

ного об’єкта та ін.).

Підприємства України мають право одержувати кредити в інозем-

них банках (в іноземній валюті). Але для цього треба отримати від На-

ціонального банку України спеціальне реєстраційне свідоцтво на оде-

ржання кредиту від іноземного банку. Українське підприємство-

позичальник повинно одержати таке реєстраційне свідоцтво після під-

писання кредитного договору з іноземним банком, але до фактичного

одержання кредитних коштів.

В умовах кризи неплатежів багато підприємств опиняються на гра-

ні банкрутства не зі своєї вини, а з вини своїх неплатоспроможних по-

купців. Це стало причиною виникнення в Україні законодавчо затвер-

дженого порядку надання державної кредитної підтримки підприєм-

ствам, які здатні ефективно використовувати кредитні ресурси. Ця

кредитна підтримка має цільовий характер, здійснюється через комер-

ційні банки, на конкурсній основі за рахунок переважно спеціальних

кредитних ресурсів Національного банку України, причому на пільго-

вих умовах за сплатою відсотків.

Кредити у вигляді державної підтримки мають право одержувати:

— підприємства всіх форм власності для нарощування обсягів ви-

пуску та реалізації продукції;

— державні підприємства — для проведення заходів, пов’язаних із

здійсненням програми санації та структурної перебудови;

— торговельні підприємства споживчої кооперації для закупівлі

товарів у вітчизняних виробників з наступною їх реалізацією спожи-

вачам.

Для одержання права на такі кредити підприємства подають необ-

хідні документи Міжвідомчій комісії з питань санації державних під-

приємств.

Комерційні банки одержують в централізованому порядку узго-

джений з урядом перелік підприємств, яким доцільно надавати держа-

вну кредитну підтримку. Остаточне рішення про можливість надання

тому чи іншому підприємству державної кредитної підтримки приймає

комерційний банк (на основі одержаних від підприємства матеріалів

про об’єкт кредитування і аналізу кредитоспроможності позичальни-

336

ка), оскільки він бере на себе повну відповідальність за цільове вико-

ристання і своєчасне повернення кредиту. Лише при позитивній оцінці

комерційного банку заявка підприємства приймається для участі в ці-

льовому кредитному аукціоні, що проводить Національний банк

України. Якщо заявка підприємства на аукціоні одержує підтримку,

комерційний банк отримує відповідну суму кредитних ресурсів і укла-

дає з підприємством кредитну угоду. Термін видачі таких кредитів —

до 12 місяців.

Відсотки, які сплачують підприємства за користування короткоте-

рміновими банківськими кредитами під оборотні виробничі засоби і

засоби обігу (крім відсотків за прострочені кредити), відносяться на

собівартість продукції. На собівартість продукції також відносяться

витрати на сплати відсотків з кредитів для придбання основних вироб-

ничих засобів і нематеріальних активів для поточної виробничої діяль-

ності, незалежно від терміну кредитування. Відсотки за прострочені

кредити, а також відсотки за кредити в основні засоби на капітальне

будівництво, реконструкцію підприємства сплачують за рахунок при-

бутку, який залишається в їхньому розпорядженні після сплати подат-

ків і обов’язкових платежів.

До складу валових витрат у системі податкового обліку включа-

ються будь-які відсотки за кредит, сплачені підприємствами банкам за

умови, якщо кредит був використаний у зв’язку з введенням господар-

ської діяльності позичальника.

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються комерційними ба-

нками на договірних засадах із підприємствами-позичальниками. Їх рі-

вень залежить від загальної економічної кон’юнктури і факторів, які

формують попит та пропозицію на ринку позичкових коштів, а також

регулюють дії держави на цьому ринку. В Україні на рівень відсотків

за кредити комерційних банків значно впливають відсоткові ставки за

кредитні ресурси, що встановлює Національний банк при їх наданні

комерційним банкам (ставки рефінансування НБУ).

Комерційні банки застосовують різні відсоткові ставки залежно від

виду і об’єкта кредиту, терміну кредитування, фінансового стану по-

зичальника, міри кредитного ризику, наявності або відсутності гаран-

тій щодо своєчасного повернення боргу. Світовий досвід свідчить, що

за умов стабільної економіки відсоткові ставки встановлюються за різ-

ними кредитами на рівні 3—7 % річних і мають тенденцію до підви-

щення в періоди інфляції. При вирішенні питання про залучення бан-

ківського кредиту на умовах запропонованої банком відсоткової

ставки підприємство має насамперед оцінити ймовірний рівень інфля-

ції в період користування позичкою. Якщо запропонований відсоток за

кредит не перевищує відсотка інфляції або перевищує його в межах,

які відповідають нормальному рівню банківського відсотка, то таку

позичку слід вважати вигідною для підприємства. В економічній літе-

337

ратурі рекомендується така формула визначення прийнятного відсотка

за кредит в умовах інфляції (р):

100

rggrp ,

де r — нормальна відсоткова ставка за кредит;

g — відсоток інфляції.

Якщо, наприклад, річний рівень інфляції становить 20 %, то підпри-

ємство може з вигодою для себе користуватися кредитом, який у норма-

льних умовах коштує 5 % за рік, за 25 % річних (5 + 20 + 5 × 20 : 100).

14.7. В

ИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Усі підприємства сфери матеріального виробництва в умовах рин-

кової економіки здійснюють свою діяльність на засадах комерційного

розрахунку. Це таке господарювання, яке передбачає зіставлення ви-

трат і результатів діяльності в грошовій формі, одержання максимуму

прибутку при мінімумі витрат. Суть комерційного розрахунку зумов-

лює специфічні вимоги до організації фінансового господарства під-

приємства, адже суб’єкти господарювання у ринковій економіці воло-

діють не уявною, а дійсною фінансовою незалежністю, і вони несуть

реальну економічну відповідальність за ефективність свого функціо-

нування, своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальника-

ми, споживачами, банками, іншими діловими партнерами, а також пе-

ред державою. Здатність підприємства успішно діяти в умовах

комерційного розрахунку знаходить своє відображення у його фінан-

совому стані.

Під фінансовим станом підприємства розуміють ступінь забезпече-

ності підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійс-

нення ефективної господарської діяльності та своєчасного проведення

грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. У ньому, як у дзерка-

лі, знаходять відображення, у вартісній формі, загальні результати ро-

боти підприємства, в тому числі і роботи з управління фінансовими

ресурсами, тобто фінансової роботи. Бо, як уже підкреслювалося, для

отримання доходу, прибутку підприємство повинне бути на належно-

му рівні, з найменшими витратами організовувати виробництво, збува-

ти продукцію, раціонально розпоряджатися наявними власними і по-

зиковими ресурсами.

Найчастіше фінансовий стан підприємства визначається такими

елементами його економічної діяльності:

— прибутковість (рентабельність) роботи підприємства;

— оптимальність з точки зору економічного становища підприємс-

тва розподілу прибутку, що залишається в його розпорядженні після

сплати податків і обов’язкових відрахувань;

338

— наявність власних фінансових ресурсів (основних і оборотних

коштів) не нижче від мінімально необхідного рівня для організації ви-

робничого процесу і процесу реалізації продукції;

— раціональне розміщення основних і оборотних коштів (власних і

позикових), недопущення відволікання грошей у запаси непотрібного

підприємству устаткування, яке тривалий час не монтується і не вико-

ристовується, понаднормативні запаси товарно-матеріальних ціннос-

тей, витрат виробництва, в дебіторську заборгованість, інші позапла-

нові і непродуктивні витрати;

— платоспроможність;

— ліквідність.

Якщо підприємство досягає в цих напрямах необхідних параметрів,

то фінансовий стан такого підприємства стає стійким.

Прибуток підприємства — головне джерело збільшення обсягу фі-

нансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства не може бути стій-

ким, якщо воно не одержує прибутку в розмірах, які забезпечують не-

обхідний приріст фінансових ресурсів, насамперед для фінансування

заходів, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази вироб-

ництва і соціальної сфери; тим більше підприємство не може бути

стійким, якщо воно працює збитково. Збиткова робота підприємства

веде до зменшення його фінансових ресурсів, насамперед, статутного

фонду. Ось чому першочерговим завданням фінансової служби, у за-

безпеченні стабільного фінансового стану підприємства є фінансовий

контроль за виконанням намічених планів і завдань по випуску висо-

корентабельної, конкурентоспроможної продукції для внутрішнього і

зовнішнього ринків, за зниженням витрат на виробництво продукції,

запровадження режиму економії ресурсів на всіх ділянках виробництва

та управління ними. Такий контроль — це важливий чинник зростання

прибутковості підприємства.

Зв’язок між фінансовим станом підприємства та іншими, з перелі-

чених вище, елементами використання фінансових ресурсів (оптима-

льність розподілу прибутку, раціональне розміщення основних і обо-

ротних коштів тощо) не викликає сумніву і достатньою мірою

висвітлений у попередніх розділах. Докладнішої уваги в цьому аспекті

потребують питання платоспроможності та ліквідності як визначаль-

них ознак фінансового стану підприємства.

14.8. П

ЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ І ЛІКВІДНІСТЬ

У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємства вна-

слідок банкрутства, одним з найважливіших показників його фінансо-

вого стану є ліквідність.

Під ліквідністю підприємства розуміють його здатність розрахува-

тися за своїми фінансовими зобов’язаннями наявними активами, що

339

можуть бути використані для погашення боргів. Такі активи назива-

ються ліквідними засобами. До них належать ті елементи оборотних

засобів (і деяких основних), які можна порівняно швидко і легко реалі-

зувати, а також залишки готової продукції на складах, дебіторська за-

боргованість (крім безнадійної), цінні папери, кошти на розрахунково-

му рахунку і на інших банківських рахунках, у тому числі на

депозитних рахунках, касова готівка.

Якщо стан розміщення підприємством позичених ним фінансових

ресурсів у вигляді банківських кредитів, кредиторської заборгованості

та інших фінансових зобов’язань відповідає умовам ліквідності, таке

підприємство убезпечене від банкрутства.

Не можна плутати понять «ліквідність підприємства» і «плато-

спроможність підприємства». Платоспроможність — це здатність

підприємства сплачувати кошти за своїми зобов’язаннями, що вже на-

стали і потребують негайного погашення, за рахунок наявних грошей

на банківських рахунках або в готівці. Для того щоб підтримувати під-

приємство в платоспроможному стані, фінансова служба повинна дба-

ти про те, щоб його чисті грошові активи відповідали потребам що-

денних платежів (постачальникам, у бюджет, робітникам і

службовцям, іншим кредиторам). Але наявність постійних значних за-

лишків грошей на розрахунковому рахунку підприємства не є ознакою

високого мистецтва управління фінансовими ресурсами, високої лікві-

дності підприємства. Динаміка залишків коштів на розрахунковому

рахунку характеризує не міру ліквідності підприємства, а його поточну

платіжну готовність, поточну платоспроможність.

Мистецтво фінансового менеджменту на підприємстві повинне

проявлятися в тому, щоб на розрахунковому рахунку і в касі грошей

було не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточ-

них платежів, а решта їх повинна бути вкладена в матеріальні та інші

ліквідні активи. Досягненню такого становища сприяє, зокрема, гра-

мотне складання платіжних календарів.

Вважається, що у підприємства на розрахунковому рахунку має бу-

ти залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською забор-

гованістю усіх видів (включаючи кредити, виплату заробітної плати

тощо), строки оплати якої настають протягом певного найближчого

періоду (наприклад, тижня або декади), і поточною дебіторською за-

боргованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в

той період. Якщо, наприклад, така кредиторська заборгованість на 1

квітня становить 920 тис. грн, дебіторська — 750 тис. грн, а залишок

коштів на розрахунковому рахунку — лише 60 тис. грн, то ступінь по-

точної платіжної готовності становить:

35,3%

750920

100%60

−

340

Однією з повсякденних турбот фінансової служби є забезпечення

повної платіжної готовності підприємства, зниження якої часто тягне

за собою великі непродуктивні витрати підприємства у вигляді пені за

прострочку платежів.

Показники ліквідності характеризують платоспроможність підпри-

ємства в ширшому розумінні. Серед цих показників найбільше значен-

ня для ринкової економіки мають величини співвідношень частини ак-

тивів, які можуть бути реалізовані у певний термін, до суми зобов’я-

зань, які за цей самий час повинні бути сплачені. Найбільш уживаними

є два співвідношення.

Перше — це співвідношення між загальною сумою ліквідних

активів і сумою поточних зобов’язань, яке має назву «коефіцієнт

покриття поточних пасивів». Цей коефіцієнт (К

) обчислюється за

формулою

нл

ОО

−

= ,

де О — загальна сума коштів, вкладених в оборотні активи;

нл

— сума оборотних коштів, вкладених в активи, ліквідність яких

сумнівна, або в неліквідні активи;

— поточні зобов’язання (пасиви).

Цей коефіцієнт показує, чи здатне підприємство за рахунок наяв-

них коштів, мобілізації боргів на свою користь, реалізації запасів та

інших активів задовольнити вимоги кредиторів (постачальників, бю-

джету, банків з короткотермінових кредитів, а також довготермінових,

якщо строки повернення їх настають у близькому майбутньому) роз-

рахуватися з робітниками і службовцями за нарахованою заробітною

платою, сплатити за всіма іншими фінансовими зобов’язаннями корот-

котермінового порядку. Йдеться про поточні фінансові зобов’язання,

які підлягають погашенню за період, що визначається терміном обіго-

вості оборотних коштів підприємства.

Розрахуємо коефіцієнт покриття поточних пасивів за даними бала-

нсу промислового підприємства на 1 квітня поточного року. На поча-

ток року загальна сума фінансових зобов’язань становила — 209,5 +

+ 2763,8 = 2973,3 тис. грн, в тому числі короткотермінових —

2763,8 тис. грн. Станом на 1 квітня поточного року короткотермінові

зобов’язання підприємства становили 2855,2 тис. грн. Суми оборотних

коштів, вкладених у ліквідні активи:

— початок року: 2029,9 + 1037,0 – 8,3 – 7,4 = 3051,2 тис. грн;

— на 1 квітня поточного року: 2394,6 + 1191,3 – 12,4 – 7,4 =

= 3566,1 тис. грн (7,4 тис. грн у обох розрахунках — не списана з бала-

нсу безнадійна дебіторська заборгованість, 8,3 та 12,4 — вартість нелі-

квідних матеріалів).