Іванілов О.С. Економіка підприємства

Подождите немного. Документ загружается.

351

За регіональною

ознакою

Інвестиції

се

едині

Інвестиції за

ко

рд

оном

За об’єктом

вкладення

коштів

Інтелектуальні

В людський

капітал

Фінансові

Реальні

Прямі

Непрямі

За характером

участі в

інвестуванні

Безризикові

Низькоризикові

Середньо-

ризикові

Високоризикові

За ступенем

ризику

Класифікація інвестицій за видовими ознаками

Приватні

Державні

Іноземні

Спільні

За формами

власності

інвесторів

Короткострокові

Довгострокові

За періодом

інвестування

Спекулятивні

Рис. 15.1. Класифікація інвестицій

351

352

Наступною класифікаційною ознакою є період інвестування. За ці-

єю ознакою виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкла-

дення капіталу на період, не більше одного року, а під довгостроко-

вими інвестиціями — вкладення капіталу на період понад один рік.

У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції

деталізуються в такий спосіб: до 2-х років; на 2—3 років; на 3—5 ро-

ків; понад 5 років.

За формами власності інвесторів розрізняють приватні, державні,

іноземні та спільні інвестиції.

Приватні інвестиції характеризують вкладення коштів фізичних і

юридичних (недержавних форм власності) осіб.

Державні інвестиції — вкладення капіталу державних підпри-

ємств, а також коштів державного бюджету різних рівнів і державних

позабюджетних фондів.

Іноземні інвестиції — вкладення, які здійснюються іноземними

громадянами, юридичними особами і державами.

Спільні інвестиції — це вкладення, що здійснюються суб’єктами

даної країни й іноземних держав.

За регіональною ознакою можна виділити інвестиції усередині

країни і за кордоном.

Інвестиції усередині країни (внутрішніми інвестиціями) — це

вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних

кордонах даної країни.

Інвестиції за кордон — це вкладення коштів в об’єкти інвестуван-

ня, розміщені за межами територіальних кордонів даної країни (до цих

інвестицій відносяться також придбання різних фінансових інструмен-

тів інших країн).

За рівнем інвестиційного ризику інвестиції поділяють на безри-

зикові, низькоризикові, середньоризикові, високоризикові, спекуля-

тивні.

Безризикові інвестиції — це вкладення коштів у такі об’єкти інве-

стування, за якими відсутній реальний ризик втрати капіталу (очікува-

ного доходу) і практично гарантовано отримання розрахункової суми

інвестиційного доходу.

Низькоризикові інвестиції — це вкладення капіталу в об’єкти ін-

вестування, ризик за якими значно нижчий від середньо ринкового.

Середньоризикові інвестиції — рівень ризику за об’єктами інвес-

тування приблизно відповідає середньоринковому.

Високоризикові інвестиції — рівень ризику перевищує середньо

ринковий.

Спекулятивні — вкладення капіталу в найризикованіші інвести-

ційні проекти або інструменти інвестування, за якими очікується най-

вищий рівень інвестиційного доходу.

353

Розглянута класифікація дозволяє виділити основні напрями інвес-

тиційної діяльності, але вона не враховує ряду специфічних рис інвес-

тиційного процесу, які здійснюють суттєвий вплив на процес оціню-

вання. Інвестиції можуть бути також класифіковані за рядом дода-

ткових ознак:

— за використанням в інвестиційному процесі обмежених ресур-

сів — землі, капітальних ресурсів та персоналу;

— за потрібною сумою первинних капіталовкладень — інвестиції в

малі, середні та великі проекти;

— за степенем підвладності впливу інших інвестицій — незалежні

інвестиції; інвестиції, що потребують супутніх інвестицій; інвестиції,

чутливі до прийняття конкуруючих інвестиційних рішень;

— за формою отриманого ефекту (залежать від цілей інвестуван-

ня): економічні, соціальні, технічні, екологічні;

— за функціональною діяльність, з якою найбільш тісно пов’язані

інвестиції;

— за галузевою класифікацією;

— за ступенем обов’язковості здійснення — обов’язкові, не абсо-

лютно обов’язкові, необов’язкові.

З точки зору моменту вкладення інвестицій та використання ре-

зультатів розрізняють: одноразові інвестиції — одноразовий випуск

продукції (до цієї групи належать інвестиції, витрати яких здійсню-

ються в один момент часу, і, відповідно, випуск продукції є однора-

зовим актом, через деякий час після завершення процесу інвестуван-

ня); багаторазові інвестиції — одноразовий випуск продукції (в

цьому випадку витрати капіталу здійснюються в часі, а випуск про-

дукції — одномоментно), одноразові інвестиції — багаторазовий ви-

пуск продукції.

15.3. С

ТРУКТУРА І ПЛАНУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

Капітальні вкладення — це кошти, що направляються на розши-

рене відтворення основних фондів та об’єктів соціальної інфраструк-

тури підприємства. В той же час, капітальні вкладення являють собою

грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворення основ-

них і оборотних фондів. Вони складаються із витрат на реконструкцію,

розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових

підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

Поняття «капітальні вкладення» трактується вужче, ніж «інвести-

ції». Відповідно до зі своєї назви капітальні вкладення являють собою

вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення в інші види

економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, ду-

ховний потенціал, матеріальні запаси, іменувати капітальними вкла-

деннями не прийнято або це робиться із застереженнями.

354

Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два

етапи:

— обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на роз-

рахунковий період.

— визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від

економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

1. Ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється

повністю і це не потребує нарощування обсягів виробництва на да-

ному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватися лише

просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних від-

рахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних

про потребу в новому устаткуванні, ціни на нього з урахуванням вар-

тості його монтажу.

2. Попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має зміст

нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення при-

росту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення

основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства

шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення вироб-

ництва за попередньо розробленим проектом.

Такий проект складається за розділами:

— зведені техніко-економічні показники;

— заходи за окремими напрямами технічного, технологічного та

організаційного розвитку;

— потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій си-

туації користуються методом прямих розрахунків за даними кошто-

рису технічного переозброєння, реконструкції або розширення ви-

робництва.

3. Попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменши-

вся, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно

модернізувати виробництво або організувати виробництво нової про-

дукції. В цій ситуації слід здійснювати докорінну перебудову техніко-

технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капі-

таловкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але вра-

ховують значні розміри капітальних витрат на маркетингові дослі-

дження, можливу диверсифікацію виробництва.

Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшко-

дування капітальних витрат, можуть бути:

— власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нероз-

поділеного прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;

— довгострокові кредити банків;

— залучення закордонних інвестицій та створення спільних під-

приємств;

355

— засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні

вкладення.

Рівень продуктивних сил визначається масштабами капітальних

вкладень у їх розвиток. Капітальні вкладення в розширеному відтво-

ренні циркулюють по трьох-контурної схемі: експорт-імпорт; галузі

народного господарства; галузь капітального будівництва і його мате-

ріально-технічної бази. Насамперед капітальні вкладення направля-

ються на розвиток галузей народного господарства, зокрема промис-

ловості, що дає найбільший відсоток накопичень.

Розрізняють економічну, технологічну, відтворювальну, галузеву,

видову, територіальну структуру капітальних вкладень, а також струк-

туру за формами власності.

Економічна структура капітальних вкладень характеризує їхнє

цільове призначення: вкладення безпосередньо в галузі виробничої і

невиробничої сфери. Відношення капітальних вкладень у галузях на-

родного господарства між об’єктами виробничого і невиробничого

призначення становить приблизно 3:1. Значне перевищення капіталь-

них вкладень, що спрямовуються у виробничу сферу, спричинене тим,

що в ній створюється основна маса накопичень. Економічна структура

капітальних вкладень тісно пов’язана із структурами інших видів і ви-

значає їхній стан і динаміку.

Технологічна структура — це співвідношення між витратами на

устаткування, на будівельно-монтажні роботи та іншими витратами.

Така структура характеризується співвідношенням капітальних вкла-

день по видах витрат, тобто розподіляє їх на активну і пасивну части-

ни. Чим вища частка витрат на устаткування, інструмент і інвентар,

тим більша частка активної частини капітальних вкладень у їх загаль-

ній масі. Витрати на будівельно-монтажні та інші роботи відносяться

до пасивної частини капітальних вкладень. Розподіл загального обсягу

капітальних вкладень між їх активною і пасивною частинами відбиває

ефективність використання капітальних вкладень, технічний рівень

будівництва. Зміна технологічної структури капітальних вкладень за

рахунок збільшення частки витрат на активну частину основних виро-

бничих фондів призводить до зниження частки будівельно-монтажних

робіт у структурі капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень у різних галузях на-

родного господарства і промисловості неоднакова. За об’єктами виро-

бничого призначення витрати на устаткування становлять 46—48 %,

житлового будівництва — 2—3 %. Зростання витрат на устаткуван-

ня — прогресивна тенденція. Підвищується озброєність праці, приско-

рюється обіг капітальних вкладень, знижується капіталомісткість про-

дукції, досягається підвищення віддачі продукції з 1 грн капітальних

вкладень. Витрати на пошукові і проектні роботи до результату капі-

тальних вкладень становлять до 2—4 %, на утримання дирекції під-

356

приємства, що будується і технічного нагляду — до 1,5 % і приблизно

стільки ж на підготовку кадрів для потреб експлуатації підприємства.

Відтворювальна структура капітальних вкладень визначає спів-

відношення витрат на реконструкцію, технічне переозброєння і роз-

ширення діючих підприємств та на будівництво нових підприємств.

Вона характеризує співвідношення між витратами на відшкодування

вибуття основних фондів і витратами на їх накопичення. У зв’язку з

тим, що на сучасному етапі важливе значення отримують реконструк-

ція і технічне переозброєння діючих підприємств, у народногосподар-

ському плані в складі державних капітальних вкладень витрати на ці

цілі виділяються окремим рядком. Для виконання цих робіт створю-

ються спеціалізовані будівельні організації. Відтворювальна структура

капітальних вкладень поряд із нарощуванням основних фондів відби-

ває їх вибуття у зв’язку з фізичним і моральним зносом. Фактичне ви-

буття фондів у середньому в 2 рази менше, ніж нарахована сума амор-

тизаційних відрахувань, призначених для відшкодування основних

виробничих фондів, що вибувають. У зв’язку з цим коефіцієнт вибуття

в 2 рази менший, ніж коефіцієнт зносу. У результаті це призводить до

зниження питомої ваги активної частини основних фондів у загально-

му їх обсязі. Зміна співвідношення витрат між інтенсивними та екстен-

сивними напрямками капітальних вкладень — найважливіший шлях

удосконалення їхньої структури. Прискорення темпів відновлення

техніки і заміни основних фондів є одним із першочергових вимог ін-

вестиційної політики.

Галузева структура капітальних вкладень характеризує відсот-

кове відношення їхнього розподілу між галузями народного господар-

ства. Цей вид структури залежить від темпів обороту капітальних

вкладень. Прискорення їхнього обороту дозволяє змінити співвідно-

шення фондів споживання і накопичення, виробництва засобів вироб-

ництва і предметів споживання, регулювати співвідношення темпів

розвитку галузей народного господарства з метою досягнення визна-

чених соціально-економічних завдань і економічних пропорцій. Вдос-

коналення галузевої структури забезпечує переоснащення галузей на-

родного господарства відповідно до вимог науково-технічного про-

гресу.

Видова структура капітальних вкладень зумовлює розходження

в часі обороту капітальних вкладень у різних галузях. Короткі терміни

оборотності капітальних вкладень забезпечують прискорення пере-

озброєння виробництва. Скорочення термінів впровадження об’єктів в

експлуатацію означає можливість збільшення виробництва продукції

за інших рівних умов.

Територіальна структура капітальних вкладень характеризує

процентний їх розподіл у територіальному розтині, що припускає

забезпечення максимальної віддачі шляхом удосконалення розмі-

357

щення продуктивних сил, комплексного розвитку господарства в

окремих галузях, раціонального сполучення загальнодержавних і

галузевих інтересів. Знання цього виду структури капітальних

вкладень дозволяє більше мірі реалізувати ефект територіального

розподілу праці. Характерною рисою територіальної структури ка-

пітальних вкладень на сучасному етапі є направлення капітальних

вкладень на освоєння природних ресурсів і розвиток паливно-

енергетичних і сировинних баз з одночасним будівництвом енерго-

ємних виробництв, розвитком будівельної бази, житлово-кому-

нального і культурно-побутового будівництва, сільського господар-

ства.

Для розподілу капітальних вкладень за галузями народного гос-

подарства застосовується балансовий метод. Його сутність полягає

у виявленні і обґрунтуванні потреби народного господарства в їх

продукції. Зважуються наявні потужності (виробництво) і потреба в

даному виді продукції. На покриття дефіциту направляють держав-

ні капітальні вкладення. Як джерела фінансування використовують

насамперед власні засоби, а якщо їх немає — довгостроковий кре-

дит. Власні засоби залежно від засобу акумуляції на рахунках буді-

вництва поділяються на централізовані і нецентралізовані, внесені

на місці. До централізованих відносяться засоби, що мобілізуються

вищестоящими організаціями на підвідомчих підприємствах для

використання їх на фінансування будівництв своєї системи. Нецен-

тралізовані джерела використовуються для фінансування реконст-

рукції і технічного переозброєння в межах ліміту державних капі-

тальних вкладень.

Капітальні вкладення позділяються на вкладення, що безпосере-

дньо спрямовані на розвиток галузі, і поєднані вкладення, які спря-

мовуються в суміжні галузі, що сприяють забезпеченню нормально-

го функціонування даної галузі. Кожна із зазначених груп

капітальних вкладень поділяється на відповідні елементи витрат.

Основні елементи першої групи включають прямі капітальні вкла-

дення, що супроводжують капітальні вкладення за межами будіве-

льного майданчика, витрати на поповнення обігових коштів, витра-

ти, пов’язані з пуском, наладкою та освоєнням виробництва. Другу

групу становлять елементи, що включають поєднані капітальні

вкладення в галузі, що поставляють основні фонди і відповідні

компоненти оборотних фондів (сталеві конструкції, вироби з плас-

тмас, арматуру для будинків і споруд).

Прямі капітальні вкладення складаються з елементів витрат: на

створення основних фондів; проектно-пошукові і підготовчі роботи;

відшкодування збитку, викликаного ліквідацією основних фондів; гео-

лого-пошукові і розвідницькі роботи, пов’язані із зміною геологічних

умов.

358

Питомі капітальні вкладення — це витрати, що припадають на

одиницю виробничої потужності, площі або обсягу будинків, протяж-

ності споруд. Показник питомих капітальних вкладень К

визначається

за формулою

/МКК

Ву

= ,

де К

— капітальні вкладення в грошовому виразі;

ВП — виробнича потужність підприємства, споруди в натуральних

вимірах.

Питомі капітальні вкладення затверджуються у вигляді нормативів

у галузевому розтині. Затверджені нормативи є базою для попередньо-

го визначення економічної ефективності будівництва об’єктів, його

вартості. Це — укрупнений показник, що широко застосовується на

передплановій і передпроектній стадіях розподілу капітальних вкла-

день. По економічному утриманню нормативи питомих капітальних

вкладень — це один із найважливіших показників ефективності капі-

тальних вкладень. Питомі капітальні вкладення охоплюють витрати на

нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєн-

ня діючих промислових, сільсько-господарських, транспортних, торго-

вих і інших підприємств, а також житлове, комунальне і культурно-

побутове будівництво. У їх склад також включаються витрати на буді-

вельні роботи, монтаж конструкцій, устаткування; бурові роботи з

експлуатаційного і розвідницького буріння нафтових і газових сверд-

ловин; на устаткування, що потребує і не потребує монтажу, придбан-

ня виробничого інструменту і господарського інвентарю, що зарахо-

вуються в основні фонди; проектно-пошукові та інші капітальні

роботи.

За розмірами потреби в питомих капітальних вкладеннях досить

просто визначають розміри капітальних вкладень. Уточнені питомі ка-

пітальні вкладення множать на типову потужність відповідного проек-

тованого підприємства, отриманий результат складе потрібну індиві-

дуальну суму. Проте розрахунки потреб у матеріальних ресурсах

різнопланові і специфічні у кожному окремому випадку, що потребує

конкретних пооб’єктних розрахунків.

Капітальні вкладення на будівництво окремих об’єктів поділяються

на два види: попередньо визначені за питомими капітальними вкла-

деннями і остаточно визначені за кошторисною документацією. По-

об’єктні капітальні вкладення повинні відповідати або бути нижче

розрахункової вартості, передбаченої в затверджених переліках знову

розпочатих будівництв та переліках діючих підприємств, що заплано-

вані до реконструкції.

359

15.4. ОЦІНЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ

15.4.1. ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ

Показники економічної ефективності інвестицій можуть різнитися

за такими ознаками: рівень цілей інвестора, характер і тимчасовий пе-

ріод урахування результатів і витрат, мета використання показників.

Серед показників економічної ефективності інвестицій залежно від

рівня цілей інвестора виділяють показники народногосподарської, бю-

джетної і комерційної ефективності.

Показники народногосподарської ефективності враховують резуль-

тати і витрати, які виходять за межі прямих фінансових інтересів учас-

ників інвестиційних проектів.

Так, при визначенні народногосподарської ефективності спору-

дження транспортних магістралей повинен враховуватися, крім галу-

зевого (транспортного) ефекту, також позагалузевий (позатранспорт-

ний) ефект, пов’язаний з освоєнням природних ресурсів, прискорен-

ням розвитку виробництва, поліпшенням соціальної сфери в районі

тяжіння дороги, а також з впливом на природне середовище.

Розрахунок показників народногосподарської ефективності здійс-

нюється з урахуванням прямих, супутніх, сполучених та інших інвес-

тиційних витрат. Прямі інвестиції являють собою вкладення, необхідні

безпосередньо для реалізації інвестиційного проекту. Так, прямі капі-

тальні вкладення містять у собі витрати на будівельно-монтажні робо-

ти, придбання устаткування, інструменту і інвентарю, а також інші ро-

боти і витрати (відведення землі для розміщення споруд, кошти на

виконання проектно-дослідницьких і науково-дослідницьких робот і

т. п.). Супутні інвестиції — вкладення у інші об’єкти, будівництво або

реконструкція котрих необхідні для нормального функціонування ос-

новного об’єкту. Ці вкладення можуть бути, наприклад, зумовлені роз-

витком інфраструктури об’єктів, що споруджуються. Супутні інвести-

ції можуть знадобитися для будівництва і реконструкції доріг,

організації автогосподарства, спорудження ліній електропередач і т. п.

Поєднані інвестиції — інвестиції в суміжні галузі народного госпо-

дарства, які забезпечують основними і оборотними фондами будівниц-

тво (реконструкцію) і наступну експлуатацію об’єктів. Поєднані вкла-

дення можуть здійснюватися, наприклад, у збільшенні потужностей

підприємств, розвиток енергетичної і сировинної бази, охорону навко-

лишнього середовища і т. п. Потрібність у поєднаних інвестиціях у

суміжні галузі виникає при нестачі необхідних резервів потужності

діючих підприємств, які забезпечують будівництво і подальшу експлу-

атацію об’єкта, що споруджується, паливом, електроенергією, будіве-

льними матеріалами і конструкціями, рухливим складом і іншою про-

дукцією. Інші інвестиції містять у собі витрати на проїзд робітників і

360

їх сімей на новобудівлі, витрати на підготування кадрів, витрати на

консервацію основних фондів, що звільняються, на збільшення оборо-

тних коштів підприємств та інші одночасні витрати.

Показники бюджетної ефективності відбивають фінансові наслідки

реалізації інвестиційних проектів для державного, регіонального або

місцевого бюджету. Показники бюджетної ефективності визначаються

з урахуванням перевищення доходів відповідного бюджету над витра-

тами. До складу бюджету включають збільшення (зменшення) подат-

кових надходжень, плати за користування природними ресурсами, ми-

та, акцизів, емісійних доходів від випуску цінних паперів і т. п. До

доходів бюджету відносять також надходження в позабюджетні фон-

ди: Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, соціального страхування та ін.

Витрати бюджету зумовлюються прямим бюджетним фінансуванням

реалізації інвестиційного проекту: виділенням кредитів Центрального,

регіональних і уповноважених банків, підлягаючих компенсації за ра-

хунок бюджету: виплатою допомоги особам, що залишились без робо-

ти у зв’язку із здійсненням проекту; гарантією інвестиційних ризиків і

іншими чинниками.

Показники комерційної ефективності враховують фінансові нас-

лідки реалізації інвестиційних проектів для їх безпосередніх учасників.

Комерційна ефективність може розраховуватись як для проекту в ці-

лому, так і для окремих учасників. Показники комерційної ефективно-

сті можуть бути розраховані для підгалузей у цілому і для окремих

підприємств і організацій.

Комерційна ефективність припускає аналіз потоку реальних гро-

шей і виступає як різниця між припливом і відпливом коштів від інве-

стиційної, операційної або фінансової діяльності.

За характером результатів, що враховуються, і витрат розрізняють

показники економічної, фінансової, ресурсної, соціальної і екологічної

ефективності інвестицій.

Показники економічної ефективності враховують у вартісному ви-

мірі усі види результатів і витрат, зумовлених реалізацією інвестицій-

ного проекту. Результати, що враховуються, і витрати при визначенні

показників економічної ефективності виходять за рамки безпосередніх

фінансових інтересів підприємств. Розрахунок показників фінансової

ефективності грунтується тільки на фінансових показниках вкладення

інвестицій. Показники ресурсної ефективності відбивають вплив виду

ресурсу. Показники соціальної ефективності враховують соціальні ре-

зультати реалізації проекту, показники екологічної ефективності —

вплив проекту на навколишнє рідне середовище (повітря, воду, землю,

флору і фауну).

Залежно від тимчасового періоду урахування результатів і витрат

розрізняють показники ефективності, які розраховуються за розрахун-

ковий період, показники річної ефективності і т. п. Тривалість тимча-