Угнівенко А.М., Костенко В.І., Чернявський Ю.І. Спеціалізоване м’ясне скотарство

Подождите немного. Документ загружается.

Затверджено

Міністерством аграрної політики України

к підручник для підготовки фахівців

в аграрних вищих навчальних закладах

І – ІІ рівнів акредитації

та навчальний посібник для

ІІІ – IV рівнів акредитації

з напряму “Зооінженерія”

Київ

«Вища освіта»

2006

Гриф надано Міністерством аграрної

політики України (лист від 23.06.05 р.

№ 18-1-1-94/774)

УДК 636.033 (075.8)

ББК 46.0я73

У24

Рецензенти: Й.З. Сірацький, д-р с.-г. наук, проф., академік АН Вищої

школи України (Інститут розведення і генетики тварин

УААН); С.І. Курило, викладач (Рожищенський технікум

Львівської національної академії ветеринарної медицини

ім. С.З. Гжицького); М.О. Сергеєв, викладач вищої катего-

рії (Горохівський державний сільськогосподарський техні-

кум)

Редактор: З. А. Городиська

Угнівенко А.М., Костенко В.І., Чернявський Ю.І. Спе-

ціалізоване м’ясне скотарство: Навчальне видання. — К.: Ви-

ща освіта, 2006. — 303 с.: іл.

У24

ISBN 966-8081-52-8

Описано найбільш поширені в Україні породи м’ясної худоби. Докладно

розглянуто основні методи племінної роботи з тваринами в чистопородних

стадах (розведення за лініями і родинами) і одержаними при схрещуванні та

гібридизації. Охарактеризовано системи утримання, годівлі та відтворення

м’ясної худоби, організацію для неї кормової бази. Висвітлено основні прин-

ципи економіки, менеджменту і маркетингу у м’ясному скотарстві.

Підручник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закла-

дах І – ІІ рівнів акредитації та навчальний посібник для ІІІ – IV рівнів акре-

дитації з напряму «Зооінженерія».

ББК 46.0я73

ISBN 966-8081-52-8 © А.М. Угнівенко,

В.І. Костенко,

Ю.І. Чернявський, 2006

Передмова

Проблема виробництва м’яса упродовж

багатьох років є однією з найважливіших в

аграрному секторі України. І нині рівень ви-

робництва цього цінного продукту не відпові-

дає науково обґрунтованим нормам харчуван-

ня людей. Якщо в 1980 р. його виробляли

близько 85,2 кг на душу населення, в тому

числі майже 39,6 кг яловичини, то в 2003 р. —

відповідно 33,6 і 15,1 кг. Для задоволення ж

потреб населення у м’ясі та м’ясопродуктах

споживання його на душу населення треба

довести до 85 кг, зокрема високоякісної яло-

вичини і телятини — до 40 кг.

Як свідчить світова практика, одним із

основних напрямів зростання виробництва

яловичини є розвиток спеціалізованого м’яс-

ного скотарства, для якого характерними є

сезонність отелення корів, вирощування під-

сисних телят до 6 – 8-місячного віку переваж-

но пасовищним способом. Проблему вироб-

ництва яловичини шляхом скорочення пого-

лів’я молочних і збільшення — м’ясних корів

успішно розв’язують у багатьох країнах світу.

М’ясну худобу розводять переважно в краї-

нах з великою кількістю пасовищ, помірним

кліматом і негусто заселеною місцевістю.

М’ясне скотарство менш трудомістке порів-

няно з іншими сільськогосподарськими галу-

зями, його технологія не потребує викорис-

тання складних машин і обладнання. Важ-

ливою його перевагою є також невисока енер-

гомісткість.

Брак в Україні спеціалізованої м’ясної ху-

доби, низька ефективність і дорожнеча імпор-

ту зумовили необхідність виведення м’ясних

порід худоби з урахуванням умов ґрунтово-

кліматичних зон. В результаті копіткої робо-

ти було створено і затверджено українську

(1993), волинську (1994) та поліську (1999)

Передмова

м’ясні породи худоби. Організовується товарне м’ясне скотарство,

особливо швидкими темпами на Поліссі, що зумовлено природно-

економічними, соціальними та екологічними чинниками.

Розвиток м’ясного скотарства в Україні дасть змогу використати

не залучені в сільськогосподарське виробництво землі (гірські й пе-

редгірні місцевості, яри, переліски тощо) і території, забруднені ра-

діонуклідами після аварії на Чорнобильській АЕС. Створення спе-

ціалізованого м’ясного скотарства сприятиме: скороченню витрат на

виробництво яловичини за рахунок зменшення їх за статтями пра-

ця, обладнання, годівля тварин та паливо, що пов’язані з виробниц-

твом молока; забезпеченню споживача яловичиною високої якості;

ефективному використанню природних пасовищ та кормів низької

якості, таких як рослинні рештки після збору врожаю; підтриманню

ґрунтів в екологічно сталому стані шляхом ротації посівів кормових

культур.

Спеціалізованому м’ясному скотарству притаманна своя специ-

фіка селекції, технології годівлі й утримання тварин різних стате-

вих і вікових груп. За цих умов зростає роль технологів виробництва

яловичини, ветеринарних лікарів, інших спеціалістів тваринницт-

ва, які мають оволодіти сумою не тільки практичних і теоретичних

знань, а й уміти узагальнювати їх та вміло використовувати у своїй

роботі.

Основна мета пропонованого підручника — ознайомити студен-

тів: з методами розведення м’ясних порід худоби, напрямами і но-

вими прогресивними формами організації племінної роботи для по-

дальшого поліпшення споживчих характеристик тварин; прогресив-

ними енергозберігаючими технологіями їх вирощування, викорис-

тання, утримання і годівлі. Студенти, опановуючи дисципліну

«Спеціалізоване м’ясне скотарство», мають вивчити біологічні та

господарські особливості худоби м’ясних порід, стан розвитку

м’ясного скотарства в Україні і за кордоном, здобути глибокі теоре-

тичні знання та практичні навички щодо відтворення, годівлі,

утримання, догляду та раціонального використання худоби з метою

максимальної реалізації її генетичного потенціалу в господарствах

різних форм власності.

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

Розділ 1

 Палеонтологічні

відомості щодо по-

ходження великої

рогатої худоби

 Біоритми м’ясної

худоби

 Особливості

травлення у худоби

 Ріст і розвиток

тварин

 Особливості

екстер’єру,

конституції

та інтер’єру м’ясної

худоби

 Оцінка вгодованості

як інструмент

управління стадом

м’ясної худоби

 Етологія худоби

 Психологія худоби

 Біологічне, техноло-

гічне та економічне

оцінювання основ-

них зарубіжних

і вітчизняних

м’ясних порід

БІОЛОГІЯ ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ

ХУДОБИ

У розведенні м’ясних порід худоби треба

враховувати еволюцію ссавців, які мали ве-

лику здатність пристосовуватися до різнома-

нітних умов життя. Ще в 1933 р. академік

М.І. Вавилов відзначав — основним завдан-

ням селекціонера є опанування історичними

процесами еволюції, розуміння їх для того,

щоб управляти твариною і рослиною.

1.1. Палеонтологічні відомості

щодо походження великої

рогатої худоби

Прямими предками ссавців були теріодон-

ти. У різних їхніх представників мамаліза-

ція (набуття характерних ознак ссавців) від-

бувалася по-різному. Найвищого рівня цей

процес сягнув у вищих теріодонтів, насампе-

ред у цінодонтів. Примітивного цінодонта

типу тринакрсодонта визнано предком ссав-

ців.

У процесі еволюції з теріодонтами сталися

значні морфологічні і фізіологічні перетво-

рення, насамперед виникла теплокровність,

розвинулося вторинне піднебіння, завдяки

цьому зросла життєва активність тварин. У

хребетному стовпі добре виокремилися крижі

з різко вкороченими ребрами. Відбулася ди-

ференціація зубів, в результаті чого тварини

вже не заковтували корм великими шматка-

ми без подрібнення, а пережовували його в

ротовій порожнині. Молочні залози, що роз-

винулися з пахової ділянки потових залоз,

спочатку виконували функцію зволоження

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

«новонароджених» і яєць та підтримували в сумці для новонаро-

дженого оптимальний мікроклімат.

У процесі еволюції у ссавців виник шлунково-кишковий тип трав-

лення, але процес мамалізації при цьому відбувався незалежно від

нього. Великі зміни в типі тварин були зумовлені значним поши-

ренням покритонасінних рослин і у зв’язку з цим різким оновлен-

ням комах, які були основною поживою для давніх плацентарних.

Початковою формою сучасних парнокопитих, які з’явились у ни-

жньому еоцені в Північній Америці і Європі, стали кондилатри.

Добре відомий фенакодус, який сягав розмірів вівці (довжина — до

1 м) і в якого розвиток кутніх зубів був лише на початковій стадії

пристосування до поїдання трав, вони були ще низькокоронковими.

Родина порожнисторогих (Bovidae) — одна з наймолодших серед

предків ссавців. Знахідки скелетів цих тварин належать до ниж-

нього міоцену в Азії і Європі. В Африці вони з’явилися лише в ниж-

ньому пліоцені. Найближче до ранніх порожнисторогих стоять ду-

кери. Це невеликі і середні за розмірами тварини, довжина тіла

яких становила 55 – 145 см, жива маса — від 4 до 80 кг. Відділи

шлунка у них слабко диференційовані. Живуть в Африці — в лісах

різних типів і саванах. Основним кормом для них є листя, паростки,

фрукти, ягоди, меншою мірою — трав’яниста рослинність.

Поява роду справжніх биків стосується середини чи кінця пліо-

цену. Від цього роду в плейстоцені поширився тур (Bos primige-

nius). За даними С.М. Боголюбського (1959), ще донедавна тур існу-

вав у дикому вигляді в Європі. Останній його представник був уби-

тий в 1627 р. біля Варшави.

Тур є безпосереднім предком свійської великої рогатої худоби.

Він був поширений на території Північної Африки, майже всієї Єв-

ропи й Азії. Його слід вважати мешканцем змішаних лісів і відкри-

того степу. Морфологічні особливості тура пов’язані з його адаптаці-

єю до існування в умовах ландшафтів лісостепової зони. Про це сві-

дчить його зубний апарат із слабкою мірою гіпсодонтії (засіб, який

компенсує посилену зношуваність коронки зуба при вживанні кор-

му з домішками піску, пилу тощо). Зубний апарат тура був добре

пристосований до пережовування листя дерев, чагарників і сокови-

тої трав’янистої рослинності. Еволюція його зубів відбувалася пере-

важно шляхом збільшення й посилення їхньої перетираючої повер-

хні. Зуби пристосувалися не стільки до пережовування жорсткої

степової трави, скільки до швидкого перетирання великої кількості

м’якої рослинності лучного типу. Найдовше вони збереглися у турів,

що мешкали в північних широтах із м’яким помірним кліматом. У

помірних широтах ця тварина зникла не стільки через пряме зни-

щення її з боку людини, скільки у зв’язку з розвитком скотарства і

землеробства.

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

Тур мав великі масивні порівняно короткі кінцівки й сильну во-

лохатість, могутні, спрямовані вперед роги, темну або майже темну

масть із світлішою смугою шерсті на хребті й світлою плямою но-

сового дзеркала.

На думку вчених, основним фактором, який зумовив зміну усієї

організації організму ссавців, був перехід від поїдання голонасінної

до покритонасінної рослинності. У міру спеціалізації організму у

споживанні рослинного корму змінилася будова травного каналу.

Шлунок із простого перетворився на складний, чотирикамерний,

виявилася добре розвиненою поверхня тертя зубів. Тварини стали

жуйними.

Досі ще точно не встановлено, чому еволюційно тварини набули

жуйного типу травлення. Більшість учених схильна вважати, що це

пов’язано з потребою швидко поїдати корм, щоб уникнути нападу

великих хижаків, а з’їдений корм подрібнити пізніше у спокійних

умовах. Тому, на відміну від всеїдних, жуйні на пасовищах не пере-

травлюють траву, а тільки «збирають» її про запас, а пізніше, під

час відпочинку або сну, пережовують. Грубі корми із великим вміс-

том целюлози у жуйних добре перетравлюються в рубці, який є до-

сить об’ємним. Цю їхню властивість використовують тепер у селекції

і технології м’ясного скотарства.

1.2. Біоритми м’ясної худоби

У розвитку м’ясної худоби сталися складні еволюційні зміни. З

усіх факторів найбільше на неї впливали кліматичні умови — або

безпосередньо (низькі або високі температури, спека, дощ або вітер)

чи через кількість і якість спожитих кормів.

Низька температура повітря, за якої тварини з максимальною

ефективністю здатні перетворювати корми на тваринницьку про-

дукцію, називається критичною. Середня критична температура

повітря для молодняку становить мінус 9 °С за безвітряної погоди і

плюс 3,4 °С — за швидкості вітру 19 км/год. Зниження температури

навколишнього середовища нижче критичної спричинює підвищен-

ня у крові вмісту гормону щитоподібної залози — тироксину, який

впливає на терморегуляцію і швидкість обміну речовин в організмі

тварин.

Оптимальною є температура (термонейтраль) середовища, коли

для підтримання постійної температури тіла потрібне мінімальне

утворення теплоти. У великої рогатої худоби це 4 – 16 °С.

Організм тварин пристосовується (адаптується) до сезонних змін

умов середовища і підтримує постійну температуру переважно за

рахунок виділення теплоти, зміни волосяного покриву, відкладання

підшкірного сала, рефлекторного регулювання положення волосин,

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

тобто шляхом терморегуляції. В умовах частих стихійних лих вда-

лося вижити тільки тим м’ясним тваринам, які мали особливий ме-

ханізм адаптації — властивість накопичувати в організмі велику

кількість жиру. Вони й давали пластичних потомків, пристосованих

до суворих умов існування, що виражалося у здатності організму

швидко змінювати внутрішній режим життєдіяльності відповідно до

умов зовнішнього середовища, а також з високою стійкістю, тобто

здатних витримувати зимовий холод і літню спеку при цілорічному

утриманні під відкритим небом. Шляхом природного, а згодом і

штучного добору ці властивості організму закріплялися. Тому у

м’ясної худоби процеси вироблення і віддачі теплоти відзначаються

підвищеною динамічністю. У разі потреби організм довільно збіль-

шує або зменшує їх.

Вирішальну роль у цьому відіграє лабільність шкіри. У м’ясних

тварин спостерігається високий ступінь термоізоляції шкіри, тому в

них рідко її температура залежить від температури навколишнього

середовища. До зими шкіра значно потовщується за рахунок дерми

як пілярного, так і сітчастого шарів. Цей процес інтенсивніше про-

тікає взимку. При зниженні температури повітря шерсть у тварин

стає дибом. В результаті поверхневі кровоносні судини, які забезпе-

чують кров’ю окремі ділянки шкіри скорочуються, а отже, значно

знижуються втрати теплоти. Відповідно до сезону року змінюється і

гістологічна структура шкіри. Так, до зими товщина пучків колаге-

нових волокон у сітчастому шарі шкіри збільшується майже вдвічі.

Крім того, характер переплетення цих волокон ускладнюється, і во-

ни щільніше прилягають одне до одного.

У шкірі м’ясної худоби, порівняно з тваринами інших видів, є ве-

лика кількість сальних і потових зaлoз. Якщо в 1 мм шкіри молоч-

них корів сальних залоз від 1,5 до 16, а потових — від 6 до 8 – 9, то у

м’ясних — у 2 – 3 рази більше. Виділяючи жир для змащування во-

лосся і шкіри, сальні залози виконують захисну функцію. В резуль-

таті в сиру погоду зменшується ступінь охолодження шкіри і всього

організму, що зберігає здоров’я тварин. Тому в худоби майже не бу-

ває простудних захворювань при утриманні її в зимовий період за

межами приміщення. Така біологічно важлива ознака дає змогу

тваринам за будь-якої погоди перебувати на пасовищі.

Важливу роль відіграють потові залози, регулюючи інтенсив-

ність потовиділення, збільшуючи можливості віддачі теплоти ор-

ганізмом. Це допомагає тваринам бути стійкими до високих темпе-

ратур і не перегріватися. Влітку потові залози функціонують інтен-

сивніше, що забезпечує нормальну терморегуляцію в організмі.

Пристосуванню м’ясної худоби до спеки також сприяє підвищена

тепловіддача із дихальних шляхів. Тому за високої температури

повітря (40 °С) й інтенсивної інсоляції тварини продовжують пас-

Розділ 1. Біологія великої рогатої худоби

тись і в них не спостерігаються депресивні явища. Крім того, у тва-

рин, поряд з активною тепловіддачею, знижується інтенсивність

обміну речовин, а відповідно, й теплопродукція.

До ороговілих похідних шкіри, які захищають тварин від втрат

теплоти, належить волосся. Рівномірно вкриваючи поверхню тіла,

вона виконує таку основну функцію: взимку зберігає теплоту, а влі-

тку відбиває сонячні промені й захищає організм від перегрівання.

Залежно від пори року структура волосся дуже змінюється. Кіль-

кість ості в ній до зими різко зменшується, а пуху — в 2 – 3 рази збі-

льшується. Влітку, навпаки, переважає ость, а густота й довжина

волосин стають мінімальними, що полегшує випаровування.

У тварин, стійких до умов жаркого клімату й інтенсивної соняч-

ної інсоляції, більше потових залоз, рідший і гладенький волосяний

покрив та інтенсивніша пігментація шкіри. Ці морфофізіологічні

особливості стійко успадковуються потомками м’ясної худоби.

До біологічних особливостей м’ясної худоби, які впливають на її

стійкість проти підвищених температур, належать активність щи-

топодібної залози. У тварин, стійких проти умов жаркого клімату,

активність цієї залози нижча.

Властивість тварин спеціалізованих м’ясних порід до початку

зими відкладати рівномірний шар підшкірного жиру й обростати

довгим (16 – 18 см), щільним волосяним покривом, який захищає

організм від переохолодження, дають змогу утримувати корів і мо-

лодняк за будь-якої погоди у приміщеннях полегшеного типу, під

навісами на глибокій незмінній підстилці.

Доросла м’ясна худоба відрізняється від молодняку дуже висо-

ким рівнем терморегуляції. Завдяки своїм розмірам вона має відно-

сно велику теплотворну здатність і відносно малу площу втрат теп-

лоти, тому постійна температура тіла у неї підтримується і взимку.

Ще однією важливою біологічною особливістю м’ясної худоби є те,

що в її шкірі біля артерій проходить одна або кілька вен. Завдяки

такому розміщенню тепла артеріальна кров, що надходить із внут-

рішніх частин тіла, передає свою теплоту більш холодній венозній

крові, чим досягається економія теплоти.

Велике значення для регулювання температури тіла має будова

волосин, оскільки в них є багато повітряних порожнин, тому вони

забезпечують ідеальну теплоізоляцію.

Високі адаптаційні механізми забезпечують існування м’ясних

тварин у найнесприятливіших умовах. Телята м’ясних порід наро-

джуються з розвиненими зором і слухом і відразу після народження

можуть самостійно рухатись і ссати, а за допомогою нюху відшуку-

вати матір у стаді. До змін навколишнього середовища вони присто-

совуються значно швидше, ніж дорослі тварини, тому до нових умов

привчати тварин слід від народження. Висока життєздатність ново-