Тихоненко Д.Г., Дегтярьов В.В. та ін. Практикум з грунтознавства

Подождите немного. Документ загружается.

421

рунти гірських територій Україн

між Головним і Внутрішнім ця ширина змінюється від 2—3 до 15—

20 км, між Внутрішнім і Зовнішнім пасмами — 3—5 км. Річкові доли-

ни в передгір’ях каньйоноподібні, а в міжпасмових зниженнях широкі

терасовані. У Гірському Криму є рештки двох поверхонь вирівнюван-

ня: верхнє плато (1250—1400 м) — досередньоміоценового час

і нижнє

плато (500—1000 м) — сарматського віку.

Істотну роль у формуванні рельєфу Гірського Криму відіграє ерозія.

На південному схилі Головного пасма розвиваються зсувні і обвальні

оцеси. Повсюдне поши

ення ка

бонатних по

ід, т

іщини і

озломи

них, розчленованість рельєфу, достатня кількість опадів зумовили ін-

тенсивний розвиток карсту й утворення різноманітних карстових форм:

понор, лійок, польїв, карів, колодязів, шахт, печер, гротів

Ге о

гі

У межах К

имського мегантикліно

ію виділяються Качинський

(

на

північному схилі), Південнобережний і Туакський антиклінорії (на пів-

денному схилі). Вони розділяються синкліноріями Південно-Західного

Східного Криму. У південно-східній частині Криму знаходяться Су-

дацький синклінорій та Судацько-Карадазька складчаста система. Ве-

ликі геологічні стр

кт

ри Гірського Крим

складені породами таврій-

ького флішу — глинистими сланцями й пісковиками верхнього тріасу

нижньої юри. Вони відслонюються на підняттях. У синкліноріях на

цих породах залягають середньо- і верхньоюрські вапняки, крейдові

апняки, ме

гелі й глини. Качинський антикліно

ій

(

ве

хів’я

ік Бель-

беку, Качі та Альми), Південнобережний (мис Форос—Ялта), Туакський

(

Гурзуф—Судак) складені вулканічними породами — лавами, туфітами,

туфобрекчіями, великими напівлаколітами (Аюдаг, Кастель, Плакка) та

н. Судацько-Карадазька складчаста система розбита на окремі блоки,

арактериз

ється численними нас

вами. Т

т знаходиться середньо-

рський вулканічний масив Карадаг, складений лавами, спілітами, лі-

паритами, дацітами, т

фобрекчіями, трасом, кератофірами та іншими

породами, потужністю до 800 м. Судацький синклінорій (Судак—Ка-

радаг) збудований середньо- і верхньоюрськими глинистими, піскови-

ковими і конгломератовими породами, серед яких є вапнякові масиви

ерхньої юри (гори Сокіл, Караульна та ін.). Північний схил Головного

пасма, Внутрішнє і Зовнішнє пасма складені верхньомезо-зойськими,

палеогеновими і неогеновими породами. Головне пасмо приурочене

до Південно-Західного і Східного синкліноріїв, зб

дованих пот

жною

товщею верхньоюрських брекчієвидних і рифових вапняків, мергелів,

пі сковиків. У б

дові Східного синклінорію важлив

роль відіграють

також крейдові і палеогенові відклади

Ґрунтознавство часткове

422

Клім

оложення Гірського Криму на північній окраїні субтропічного по-

ясу, близькість Чорного моря, будова й орієнтування гірських пасом зу-

мовлюють особливості клімату цієї території. Сумарна сонячна радіація

за рік становить 120—127 ккал/см

причому до 60% її — це пряма радіа-

ція, що є найбільшим показником у європейській частині СНД. Річний

радіаційний баланс становить 60—63 ккал/см

Основні с

ми сонячної

радіації та радіаційного балансу відмічають протягом весняно-літнього

період

, коли внаслідок поширення тропічних повітряних мас

Кри-

му переважає сонячна погода. Тривалість сонячного сяяння в Ялті —

2200 год. за

ік, на Ка

абі-яйлі

(

974 м

)

— 2505 год. В осінньо-зимовий

період спостерігається хмарна погода, пов’язана з циклонічною діяль-

ністю на полярному фронті. У цей час випадає основна маса опадів,

переважно у вигляді дощу. Річні суми опадів у передгір’ях становлять

00—600 мм, а на гі

ських ве

шинах — 900—1100 мм. Стійкий сніго-

ий накрив

творюється лише в горах. На Південном

березі Крим

його

не буває, хоча сніг випадає щорічно. Гірське пасмо захищає Південний

берег

зимк

від холодних північних повітряних мас, том

повітря по-

рапляє сюди після проходження над морем або у вигляді фенових по-

оків унаслідок перевалювання через Головне пасмо. Найчастіше фени

бувають вдень і тривають від кількох годин до 2—3 діб. Важливу роль

у формуванні клімату Гірського Криму відіграє бризова циркуляція, зу-

мовлена термічними контрастами суші й моря протягом теплого періоду.

день спостерігається морський бриз, уночі — береговий. У горах про-

являються гірсько-долинні вітри: вдень вони дм

ть до гір,

ночі — нав-

паки. У деяких місцях денний морський бриз поєднується з долинним

ітром, а нічний бриз — з гірським, що призводить до посилення вітро-

ої діяльності. Клімат Південного бе

ега К

им

бт

опічний се

едзем-

номорський. Його формування пов’язано з тропічними повітряними ма-

р руур р

ами атлантичного походження — влітку та восени і повітрям помірних

широт морського й континентального походження — взимку і навесні.

Через переважання циклонічної діяльності взимку тут добре виявлений

зимовий максимум атмосферних опадів і спостерігається більше таких

днів. Середні місячні температ

ри взимк

становлять 2—4 °С, а вліт-

ку понад 23 °С. Абсолютний мінімум температури в Ялті мінус 15 °С,

а в східних районах мін

с 20 °С, що свідчить про ймовірність різких

похолодань у цих районах. Літо жарке й посушливе, випаровуваність

крізь перевищує суму опадів

Режим випадання атмосферних опадів визначає характер поверхне-

ого й підземного стоку. У зимово-весняний період відбувається основ-

ний поверхневий стік. Улітку він практично відсутній.

423

рунти гірських територій Україн

Гі

ог

фія

У живленні річок велику роль відіграє підземний стік. Запаси підзем-

них вод формуються на яйлинських масивах Головного пасма внаслі-

док поглинання карстовими порожнинами талих снігових вод при від-

утності поверхневого стоку. Північні схили гір дренуються річками

льмою, Качою, Бель

еком, Чорною, Салгиром. Остання є найдовшою

Криму (232 км; разом з притоками Зуею, Бурульчею, Великою Карасів-

кою має площ

асейн

4010 км

). Середні багаторічні витрати цих рі-

ок становлять 1

5—2

0 м

/с

максимальні — 118—220 м

/с.

У ве

хів’ях

ік ство

ені водосховища для водопостачання населе-

них пунктів. Річки південного схилу Кримських гір короткі, порожисті,

русла заповнені уламками гірських порід, басейни їх невеликі. Під час

злив улітку в долинах річок, балках і ярах південного схилу утворюють-

я селеві потоки великої руйнівної сили. На деяких річках південного

хил

творилися водоспади: Учанс

на однойменній річці, Дж

р-Дж

на р. Улу-Узень Східний

нтовий покрив

Різноманітність ґрунтоутворюючих порід, зміна кліматичних умов

у зв’язку з висотою та експозицією схилів і пов’язана з цим зміна рос-

линності й характеру денудаційних процесів зумовили мозаїчність ґрун-

тового покриву. У поширенні ґрунтів і рослинності на загальному вер-

тикально-поясном

фоні спостерігаються відмінності між південним

північним схилами, західними й східними районами. У передгір’ях

розвин

лися чорноземи на карбонатних, делювіальних щебенистих та

глинистих відкладах, чорноземи солонцюваті на глинистих породах.

ільні породи залягають з глибини 60—100 см. Ґрунти щебенисті, вміст

гумусу в орному шарі — 3,5—4,0%. Чорноземи солонцюваті поширені

міжгі

ських долинах. На схилах і плато, складених вапняками і ме

гелями, сформувалися дерново-карбонатні й перегнійно-карбонатні (на

північних схилах) ґрунти. Профіль їх малорозвинений, відзначаються

карбонатністю і високою скелетністю. Під с

хими лісами і чагарника-

ми розвинулися бурі гірсько-лісостепові і брунатні (коричневі) ґрунти.

ерші колись переб

вали під лісовою рослинністю. Зміна її на степов

чагарникову, що сталася під впливом господарської діяльності люди-

ни, є причиною остепніння цих ґрунтів. Вони мають високу скелетність,

грубизна ґрунтового профілю невелика (60—80 см), уміст гумусу —

до 5%. Брунатні ґрунти сформувалися під ксерофітними розрідженими

лісами, при значній участі степової рослинності. На схилах Головного

Ґрунтознавство часткове

424

пасма розвинені бурі гірсько-лісові і дерново-буроземні ґрунти. Верши-

ни яйлинських масивів укриті гірсько-лучними та гірсько-степовими

ґр

нтами

ослинний і тваринний сві

У Гірському Криму представлена майже вся флора півострова:

з 2433 видів більшість поширені в горах. Вважають, що гірська крим-

ька

ло

а є частиною

ло

и Се

едземномо

’я. Гі

ський К

им нале-

жить до Середземноморської лісової області. Лісистість становить 32%.

Найбільшу покриту лісами площу займають дуб (64%), бук (15%), граб

сосна (по 6,3%). На північном

макросхилі Гірського Крим

розвин

ися пояси лісостеповий, дубових лісів, буково-грабових лісів, на пів-

денном

схилі — приморських чагарників та ялівцево-д

бових лісів,

ісів із сосни кримської, буку, сосни звичайної. Верхній рослинний пояс

утворюють яйлинські лучні степи.

У фауні Гірського Криму є такі види: благородний олень, козуля, ка-

бан, звичайна і мала бурозубки, кутора, білка, кам’яна куниця, борсук,

кажани. З орнітофауни характерними є сойки, чорні дрозди, вівчарики,

зяблики, канюки, яструби, сови, зустрічаються орли

-могильники і чорні

грифи. Із плаз

нів слід назвати мідянк

, кримського гекона, жовтоп

зи-

ка, леопардового полоза, земноводних — звича

ну квакшу, а з членисто-

ногих — сколопендр

, скорпіона, фаланг

, москітів та цикад

У Гірському Криму переважають низькогірні, середньогірні, гря-

дово-уло-говинні та прибережно-схилові підкласи ландшафтів з добре

ираженою вертикальною поясністю. Тут є лісостепові передгірні ланд-

шафти з чорноземами і дерново-карбонатними ґрунтами під лучними

тепами й порослевими дубовими лісами, ландшафти широколистих

мішаних лісів на бурих гірсько-лісових ґрунтах, гірські лучні ланд-

шафти з л

чно-степовою рослинністю на гірсько-л

чних чорноземо-

идних ґрунтах і гірських чорноземах, південно-бережні субтропічні

ередземноморські ландшафти з ксерофітними розрідженими лісами

чагарниками на коричневих ґрунтах. Видові відмінності ландшафтів

проявляються в межах фізико-географічних областей у зв’язку з їх гео-

ого-геоморфологічною будовою та положенням висотних поясів. З ура-

уванням цього в Гірському Криму розрізняють три фізико-географічні

бласті: Передгірну, область Головного гірського пасма, область Пів-

денного

ерега Криму

ЕРЕ

ГІРНА ОБЛАСТЬ охоплює Вн

трішнє й Зовнішнє к

естові

пасма і збігається з поширенням лісостепових передгірних ландшафтів.

трішнє пасмо простяглося від Інкерманських висот (на заході) до

гори Агармиш (739 м) на сході. Воно складене вапняками, мергелями

425

рунти гірських територій Україн

й глинами верхньокрейдового і палеогенового віку. І західній частині

нутрішнє пасмо роздвоюється, розчленоване тектонічно-ерозійною

кр

тосхиловою долиною. На поверхні пасма виділяються вапнякові де-

нудаційні гори-останці: Чуфут-Кале, Мангуп-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-

ермен. Відносні висоти пасма змінюються від 10—15 м

середній

астині до 200—250 м на заході. Зовнішнє пасмо починається біля мису

Фіолент і закінчується на північ від гори Агармиш. На схід від Сімферо-

поля пасмо виположується. Воно складене еоцен-пліоценовими вапня-

ками, ме

гелями і глинами. Відносні висоти цього пасма 100—120 м на

заході, на сході воно менше виражене в рельєфі. Ерозійно-денудаційні

зниження між пасмами складені к

ейдовими і палеогеновими по

ода-

ми. У рельєфі виражені долини, балки, яри; останні розвин

ті і на схи-

лах передгірних пасом. У кліматі лісостепового передгір’я помітні пере-

ідні риси від степового до вологого помірно теплого клімат

Головного

пасма. Вегетаційний період триває 8—9 місяців, сума активних темпе-

ратур становить 3000—3450°С, річна сума опадів — 550 мм. Передгір’я

розчленовує досить густа сітка річок (Індол, Салгир з притоками, Аль-

ма, Кача, Бельбек, Чорна). Вони мають мішане живлення. Модулі стоку

різко зменшуються від верхів’їв рік (25—29 л/с·км

)

до підніжжя Зов-

нішнього пасма

(

до 1 л/с·км

). Річковий стік регулюється водосховища-

ми. Локальне поширення мають форми поверхневого карст

у.

У ландшафтній структурі передгір’я виділяють: 1) куестові виполо-

жені гряди з чорноземами і дерновими карбонатними щебенюватими

ґрунтами на елювії карбонатних порід, частково розораними; 2) куестові

розчленовані гряди з дерновими карбонатними і дерново-буроземними

щебенюватими ґрунтами під дубовими лісами та лучними степами; луч-

ні степи поширені в нижній частині лісостепового поясу і на

куестових

станцях, у них представлені ковилові та кострицево-ковилові угрупо-

ання з різнотрав’ям (шавлія, люцерна, гадючник, горицвіт); у лісових

стрівках («д

бках») домін

є низькорослий д

б п

хнатий, трапляється

дуб скельний з глодом, грушею, грабом східним у підліску; 3) у цент-

ральній і південно-західній частинах області виділяються к

естові роз-

леновані гряди з коричневими щебенюватими ґрунтами; 4) міжпасмові

пологохвилясті зниження з чо

ноземами ка

бонатними, пе

еважно

оз-

раними, залишками грабових дібров; великі площі займають плодові

насадження, виноградники, зернові й технічні культури (лаванда, шал-

фей мускатний, ефіроолійна троянда); 5) долинно-терасові комплекси

ідзначаються значною

озо

аністю. Міжпасмові зниження і те

асові

долини річок характериз

ються також високою селітебною і шляховою

ос

оє

ні

ю.

БЛА

ТЬ Г

ВН

ГІР

ЬК

ПА

МА простяглася від

аранських висот (316 м) до горбистих височин мису Іллі (310 м).

Ґрунтознавство часткове

426

Південний схил пасма короткий, крутий, місцями прямовисний; північ-

ний — пологий. Його центральна частина складена з поверхні тверди-

р ру р

ми вехньоюрськими вапняками і є найбільш піднятою. Головне пасмо

розчленоване на окремі плосковершинні масиви — яйли: Байдарську

(

500—700 м), Ай-Петринськ

(гора Беденекир, 1320 м). Ялтинськ

(

гора Лапата, 1406 м), Нікітську (1340—1400 м), Гурзуфську (1400—

1500 м), Бабуган-яйлу (1400—1500 м), Чатирдаг (1200—1300 м), Демер-

джі-яйлу (1100—1300 м), Довгоруківську (700—1000 м), Карабі-яйлу

(

1100—1200 м). У Гірському Криму виділяють дві поверхні вирівню-

ання. Верхнє плато з висотами 1250—1400 м є залишком досередньо-

міоценової поверхні, яка почала формуватися ще у крейдовому пе-

ріоді. Над рівнем моря ця поверхня піднялася

верхній юрі і зазнавала

процесів денудації, особливо карсту. Помітним уступом (100—300 м)

ерхнє плато переходить

нижнє, яке

творилося в рез

льтаті абразії

ар матського моря. Нижнє плато має нахил на північний захід і від-

значається значною зака

стованістю. На яйлах найбільш поши

еними

карстовими формами є лійки різних розмірів, закладені в нешаруватих

товстошаруватих вапняках, тріщинні породи, замкнені та напівзамкнені

улоговини, печери, нівально-корозійні форми, колодязі й шахти тощо.

ідомими є Скельська сталактитова пече

а на Байда

ській яйлі, Да-

нильча на Ай-Петринській, Іограф на Ялтинській, Бінбаш-Коба (Ти-

ячоголова) на Чатирдазі, Кизил-Коба (Червона) на Довгоруківській,

ьодова печера Б

к-Коба на Карабі-яйлі. Спостерігається пряма

залежність між поверхневим і глибинним закарстуванням. Інтенсивному

карстоутворенню сприяють кліматичні умови. На Головному пасмі буває

ід 1000 мм (на заході) до 600—700 мм (на сході) опадів, причому 50—

60% у вигляді снігу. Розвиток карстових форм пов’язаний з нагромад-

женням і вітровим перерозподілом снігу на первинному рельєфі яйли,

аненням снігу не тільки навесні, а й узимку, акумуляцією поверхневого

ток

в зниженнях і порожнинах. Клімат яйлинських плато прохолодний.

ередні температури липня 15—16°С, січня мінус 4°С. Характерні силь-

ні вітри, ожеледь, часті т

мани. На схилах до висоти 450 м зима м’яка,

іто тепле, середні температури липня — 20—21°С. Сума активних тем-

ператур становить 3100—3300°С. На схилах до 700 м вона зменшується

до 2700°С, а у верхньому гірському поясі дорівнює 2700—1500°С. Голо-

не пасмо є акумулятором підземних вод, які розподіляються між його

північним і південним схилами і дають початок струмкам і річкам.

Різна крутизна і експозиція схилів, плосковершинність гірських ма-

ивів, пов’язані з цим відмінності в термічном

режимі і с

мах опадів

прияли формуванню в межах Головного пасма добре вираженої вер-

икальної поясності. Переважно на північном

схилі до 750—800 м

поширені горбисто-улоговинні низькогір’я з бурими гірсько-лісовими

рунти гірських територій Україн

ґрунтами під дубовими лісами. Вище цього поясу простягаються глибо-

корозчленовані середньогір’я з бурими гірсько-лісовими і дерново-бу-

роземними ґр

нтами під б

ково-грабовими й б

ково-сосновими лісами.

укові ліси найбільш поширені на північних схилах центральної части-

ни пасма, на схилах Демерджі-яйли і Карабі-яйли. Вище 1000 м, на межі

з яйлинським поясом, високостовбурні букові ліси змінюються присад-

куватим буковим криволіссям. У верхів’ях р. Улу-Узень на північному

хилі Бабуган-яйли поряд з буком, сосною звичайно росте береза, яка

була дуже поширена в Криму під час льодовикового періоду

ерхній ландшафтний пояс Головного пасма утворюють платоподіб-

ні за-карстовані середньогір’я з гірсько-лучними чорноземоподібними

ґр

нтами і гірськими чорноземами під гірсько-л

чними і петрофітни-

ми степами. Вважають, що в минулому яйлинські масиви мали вигляд

гірського л

чного Лісостеп

: зниження та захищені від вітрів схили б

ли

криті лісами, а на високих плато домінували лучні степи. Розширення

площі останніх зумовлено багатовіковим випасанням, у процесі якого

йлинські ліси зникли. Підтвердженням цього є поступове відновлення

лісів після припинення випасання та сучасний досвід лісорозведення на

йлах. Гірсько-лучні степи сформувалися на потужніших ґрунтах, у них

едставлені кост

иця, осоки, стоколос, типчак, ковила довголиста. Ці

тепи домін

ють

західній, більш зволоженій частині Головного пасма.

На сході значні площі займають ковилові степи й угруповання з костри-

ці скельної. На с

хих південних схилах та кам’янистих

рочищах роз-

иваються напівчагарники. У карстових лійках росте бук, на скелястих

урвищах зростає тис ягідний.

БЛАСТЬ ПІВ

ЕННОГО БЕРЕГА КРИМ

хоплює при

ережну

мугу та південний схил Головного пасма і тягнеться від мису Айя до

ланерського. Територія складена верхньотріасовими і нижньоюрськи-

ми сланцями, ве

хньою

ськими вапняками. Се

ед осадових відкладів

фрагментарне поширення мають діорити, діабази, порфірити, спіліти,

кератофіри, дацити, андезити. Малопотужні антропогенові відклади

кладаються з гр

бо

ламкового делювію та алювію. Південний берег

вляє собою систему амфітеатрів і бухт, які замикаються мисами, скла-

деними породами різного походження. Область досить густо порізана

дрібними річковими долинами і ярами. Поверхня її ускладнена вап-

няковими брилами, яких багато у річкових долинах і балках. Відроги

апнякових яйлинських масивів іноді опускаються до моря: мис Айя,

хр

ебет Ільяс-Кая з мисом Ласпі, х

ебет і мис Ай-Тодо

, Нікітська яйла

та ін. Характерними є вапнякові останці, що відірвалися від Головного

пасма: скелі Форосу, Діва біля Сімеїза, гора Хрестова біля Алупки та

нші, відпрепаровані ден

даційними процесами інтр

зивні

творення —

учук-Аю, Кучук-Ламбат, хр. Пиляки. На Південному березі Криму

нтознавство часткове

проваджено систем

заходів щодо боротьби з ерозійними, зс

вними та

абразійними процесами. У формуванні кліматичних рис простежується

ба

’є

но-експозиційна

оль Головного пасма

а кліматичними умовами область Південного берега Криму є най-

еплішою в Україні. Вона характеризується додатніми середньомісячни-

ми температ

рами взимк

(2,0—4,5°С) і високими влітк

(23,5—24,0°С

липні

)

. Вплив Чо

ного мо

я на клімат найбільш помітний восени,

коли море віддає с

ші нагромаджене за літо тепло, та навесні, коли від-

увається вплив охолодженого за коротку зиму моря. Суми активних

емперат

р найбільші в Україні і становлять 3700—4100°С. Атмосфер-

них опадів мало: мис Сарич — 309 мм, Ялта — 557, Алушта — 430,

удак — 323 мм. Суми опадів за роками часто змінюються; максимум їх

припадає на осінньо-зимовий період. На схилах амфітеатрів гір створю-

ться своєрідні мікрокліматичні умови, що враховується при розміщен-

ні об’єктів рекреації, виноградників і садів

ільшість річок невеликі, їх багато; густота річкової сітки досягає

7—1

0 км/км

Режим їх залежить від схилового сток

. Улітк

біль-

шість річок пересихає, однак під час злив у їх долинах бувають корот-

ча

ні

се

лі

івденнобережна область виділяється багатством флори зі значною

кількістю ендеміків, наявністю вічнозелених де

ев і чага

ників, поши-

ренням заростей шибляка і фригани

идові відмінності окультурених і освоєних сучасних ландшафтів

(

типових для області) пов’язані з висотним їх положенням, характером

розчленування, літологією порід, особливостями розвитку сучасних

фізико-географічних процесів, поясністю ґр

нтово-рослинного покри-

у. Верхній ландшафтний пояс утворюють урвисті й круті схили з бу-

рими та дерново-б

роземними ґр

нтами під б

ково-сосновими лісами.

оширені також ліси із сосни Палласа, дуба пухнатого, ялівцю висо-

кого. Характерна значна розчленованість глибокими ущелистими доли-

нами, розвиток змиву, зсувних, обвальноосипних та селевих процесів,

зумов лених особливостями геологічної будови, сейсмічністю, морською

аб разією, активним вивітрюванням гірських порід. Своєрідності ланд-

шафтам цієї області надають вулканічні низькогір’я з коричневими

щебенюватими ґр

нтами, ксерофітними розрідженими ялівцево-гра-

бинниковими та дубовими лісами. Найповніше вони представлені на

ву

лканічном

Карадазьком

масиві, для якого властиві значна відсоло-

неність різних порід і різноманітність форм вивітрювання лав у вигляді

тупінчастих скель, стовпів, прямовисних скель, воріт тощо. В умовах

посушливого клімату на продуктах вивітрювання вулканічних порід із

глинистих сланців тут розвинулися малопотужні щебенюваті ґрунти,

значною мірою еродовані. У розріджених лісах рост

ть д

б п

хнатий,

нти гірських територій Україн

гра

инник, терпентинове дерево, яловець, маслинколиста гр

ша, кизил,

умах, держидерево та ін. Найбільш характерними для цієї області є ам-

фітеатроподібні прибережні зсувні схили з коричневими щебенюватими

ґрунтами, приморськими чагарниками і ялівцево-дубовими лісами, лі-

опарками, виноградниками, садами субтропічних культур. У рельєфі

иражені схили,

складнені зс

вами, розчленовані короткими річкови-

ми долинами й балками, денудаційно-ерозійні низькогір’я, абразійні бе-

реги, неширокі пляжі. Природна рослинність представлена д

бовим та

грабовим шибляком з вічнозеленими суничником дрібноплодним, рус-

сом пептичним, жасмином к

щовим, чистом кримським, заростями

грабинника, держидерева, скумпії, фісташки. Ялівцеві ліси найкраще

збереглися в заповіднику Мис Мартьян. На сході між Судаком і Новим

вітом на крутих кам’янистих схилах росте реліктова судацька сосна.

убтропічних рис поясу надають культивовані тут вічнозелені дерева

чагарники: магнолія великоквіткова, гліцинія, кедр гімалайський, ма-

монтове дерево, пальми, кипариси, лавр, мигдаль, інжир, хурма та ін.

Органічно вписалися в приморські с

бтропічні ландшафти створені

людиною парки (Алупкінський, Місхорський та ін.). Природні умови

ірського Крим

сприяли перетворенню його в край виноградарства

садівництва субтропічних культур, один із найважливіших рекреацій-

них

айонів Ук

аїни

ҐРУНТИ КРИМСЬКОЇ ГІРСЬКОЇ ОБЛАСТ

ська частина К

имського півост

ова складається з т

ьох па

а-

лельних гірських гряд. Причом

їх висота над рівнем моря зниж

ється

з півдня на північ. Головна південна гряда має 1540 м над рівнем моря,

др

га гряда — 535—550 м, а третя — 250—350 м. Кліматичні

мо-

и гірського Криму дуже різні. Перш за все вони пов’язані з висотою

місцевості над рівнем моря, експозицією схилів, температурою води

Чорному морі, температурою повітря у степових районах півостро-

а. Взаємодія цих факторів у різних співвідношеннях привели до добре

розвин

тої вертикальної зональності ландшафтів. Характер ґр

нтового

покриву гірського Криму суттєво відповідає цій зональності

ередгірській лісостеповій зоні

аляга

ть

ерново-карбонат

i гірсько-лiсовi, сірі гірсько-лiсовi та брунатні ґрунти

на пів

енних

схилах головно

яди

—

натні ґр

нти

в гі

сько-лісовій

—

бу

ро

земи

а в гірсько-лучній (на плоскогір’ях та яйлах

)

—

гірсько-лучні

чорноземоподібні ґрунти. Сформувалися ці ґрунти переважно на елю-

ії і делювії щільних порід різного походження і літологічного скла-

ду. Зливові дощі влітку та швидке весняне танення снігу на схилах

мов люють інтенсивний розвиток ерозійних процесів, що спричиняє

Ґрунтознавство часткове

430

утворення великої кількості еродованих ґрунтів. На нижніх частинах

хилів, у долинах, у місцях акумуляції продуктів зносу сформувалися

намиті ґр

нти

Гірсько-лучні чорноземоподі

ні ґрунт

формувалися на плоскогір’ях (яйлах) під лучною трав’янистою

рослинністю. Тут помітні окремі лісові масиви з бука, граба, сосни,

а також мішані ліси. Під лісами утворилися буроземи вилугувані та

підзолені ґрунти.

еважають види

а грубизною профіл

: слабко

озвинені

(

мен-

ше 25 см), короткопрофільні (25—45 см) — на елювії вапняків конгло-

мератів і пісковиків; глибокі (85—120 см і більше) — на делювії

нти мають ак

лятивний профіль, карбонатний — на елювії вап-

няків і безкарбонатний — на безкарбонатних породах. Ці ґрунти мають

емно-сіре забарвлення з брунатним відтінком. З буроземами їх спорід-

нює високий вміст оксидів заліза, обмінного калію і дефіцит рухомих

ос

атів

удова профілю гірсько-лучні чорноземоподібні ґрунти на елювії

апняків

—

совий кар

онатний горизонт гр

уб

изною 8—22 см, темно-

ірий з брунатним відтінком, щебенистий, ущільнений, зернистогрудку-

атий, перехід помітний;

рk —

ерхній перехідний горизонт грубизною 15—20 см, сірий

едь брунатний, кам’янистий, ущільнений, крупногрудкуватий, перехід

поступови

;

Рhk

—

нижній перехідний грубизною 18—25 см, ясно-сірий,

кам’янистий, щільний, перехід ясний;

Рk—

материнська порода, великі уламки вапняків.

они мають Уміст г

від 2,2 до 8,0%, реакція ґр

нтового сере-

довища слабокисла або нейтральна (рН 6,5—7,3). Профіль ґрунту час-

о щебенистий. Кількість

ламків породи становить 35—40% від маси

ґрунту. Родючість цих ґрунтів залежить від щебенистості, грубизни

ібноземистого п

ілю, глибини залягання скелетної по

оди. Се

ед

них переважають неглибокі ґрунти.

Сірі гірсько-лісостепові ґрунт

Утворюються

передгірсько-лісостеповій зоні, найчастіше на схи-

ах південної та південно-західної експозиції під чагарниково-тра-

’янистою рослинністю. Ґр

нти мають ак

лятивний тип профілю:

(грубизною 25—30 см)+Нр

(

20—25 см

)

Рh

(

25—35 см

)

ґрунти,