Тихоненко Д.Г., Дегтярьов В.В. та ін. Практикум з грунтознавства

Подождите немного. Документ загружается.

РУНТИ ГІР

ЬКИХ ТЕРИТ

РІЙ

КРАЇНИ

цій темі вивчаються такі питання:

Характеристика умов ґрунтотворення в області українських

пат.

Походження, б

дова профілю, склад, агрономічна характеристи-

ка, класифікація буроземів

собливості родючості б

роземів, шляхи підвищення їх родю-

чості і сільськогоспо

арське використання

Характеристика

мов ґр

нтотворення в області гірського Крим

Походження, будова профілю, склад, агрономічна характеристи-

ка, класифікація гірсько-лучних чорноземоподібних, сірих гірсько-

ісостепових, коричневих ґрунтів.

Ро

ючість, шляхи її пі

вищення,

аціональне вико

истання

гірсько-л

чних чорноземоподібних, сірих гірсько-лісостепових, ко-

ричневих ґрунтів.

УКРА

ЬКІ КАРПАТ

Для роз

міння генезис

, б

дови, склад

і агрономічних характеристик

буроземів необхідно знати суть буроземного процесу ґрунтотворення.

аїнські Ка

пати

ізико-геог

ічною п

овінціє

пат

ської гірської країни.

они простягаються в довжину з північного

заходу на південний схід на 280 км, а в ширину з північного сходу на

південний захід — на 100—110 км. Площа гірської системи 24 тис. к

азом із Пе

едка

паттям і Зака

патською низовиною — 37 тис. к

риродн

мови ґр

нтотворенн

Українські Карпати — середньовисотні гори. Для них характерний

теплий і вологий клімат, чітко виражене поздовжньо-зональне простя-

гання основних стр

кт

рно-орографічних областей, на яке накладаєть-

я вертикальна поясність ландшафтів. Поздовжня морфоструктурна

зональність ускладнюється поперечним розчленуванням Українських

арпат річковими долинами

еомо

рф

олог

ія

У межах провінції виділяються такі морфоструктури: Передкар-

патська височина, Зовнішні Ка

пати, Вододільно-Ве

ховинські Ка

па-

ти, Полонинсько-Чорногорські Карпати, Рахівсько-Чивчинський масив,

Ґрунтознавство часткове

402

игорлат-Гутинський вулканічний хребет, Закарпатські улоговини і ни-

зовини

(

Бе

езне-Ліпшанська, Солотвинська, Зака

патська

)

. Пе

едка

патська височина при

рочена до крайового прогин

і є зворотною

труктурою. Середні висоти міжріч становлять 350—500 м. Зовнішні

арпати — пряма антиклінальна морфостр

кт

ра зі скидами, нас

ти-

ми одна на одну. Вони складаються з 8—10 гірських пасм. У їх межах

иділяються Бескиди, Горгани і Покутсько-Буковинські Карпати. Водо-

дільно-Верховинські Карпати відповідають Центральній синклінальній

зоні. Тут переважають низкогір’я, виділяються верховини — Стрийсько-

анська, Воловецько-Міжгірська, в північно-східній частині — Верхо-

инський Вододільний х

ебет. Цент

альна частина їх відома як П

иво-

додільні Горгани. На сході знаходяться Ясинська, Ворохтянська міжгірні

улоговини, Верховинсько-Путильське низькогір’я. Полонинсько-чорно-

горські горст — антиклінальні хребти відповідають вн

трішній анти-

клінальній зоні і є головною орографічною висотою Українських Кар-

пат. Се

едні висоти їх становлять 1500 м, а найвищі ве

шини — понад

2000 м. Поперечними долинами Полонинський і Чорногірський хребти

розділені на окремі масиви — полонини: Рівну, Боржаву, Красну, Сви-

довець, Чорногору, Гриняву, Лосеву. Рахівсько-Чивчинський склепінно-

риловий масив є частиною Мармароського масиву, складеного докем

рійськими породами. У рельєфі виділяються Чивчинські гори (гора Стій,

1684 м) та Рахівські гори (гора Піп Іван, 1941 м). Вигорлат-Гутинський

ву

лканічний хребет простягн

вся вздовж південно-західних складчастих

хилів Карпат (гора Бужора, 1086 м). Від Полонинського хребта він від-

діляється Березне-Ліпшанською міжгірською долиною, яка утворилася

у смузі Закарпатського глибинного розлому. Солотвинська (Верхньоти-

енська) улоговина є прямою морфоструктурою; вона приурочена до

ектонічної западини, складеної міоценовими моласами. Закарпатська

низовина відповідає Чоп-Мукачівській западині, виповненій міоценови-

ми і антропогеновими відкладами. Над плоскою низовиною Берегівське

улканічне горбогір’я піднімається на 150—200 м

Українські Карпати мають асиметричн

дов

: орографічна вісь їх

зміщена на південний захід; крім того, Закарпатська низовина знахо-

диться на рівні, нижчому від Передкарпаття на 250—300 м. Виникнення

арпат зумовлено альпійським горотворенням, яке відбулося в кін-

ці неогену — на початку антропогену. Становлення гірського рельєфу

ривало протягом пізньооліго-ценового-ранньоміоценового часу, до

якого приурочують головну фазу складкоутворення, підняття флішо-

их Карпат, зародження Передкарпатського прогин

і Закарпатської за-

падини. Головну роль у геологічній будові відіграють осадові флішові

овщі крейдового та палеогенового вік

творені глинистими сланця-

ми, мергелями, пісковиками. Більш давні породи складають Рахівський

403

рунти гірських територій Україн

кристалічний масив. Тут поширені протерозойські гнейси і сланці, па-

леозойські вапняки,

іліти і ква

цити, т

іасові та ю

ські конгломе

а-

ти, доломіти, яшма. Передкарпаття і Закарпатські западини виповнені

піщано-глинистими і соленосними неогеновими породами. Вулканічний

ребет складений андезитами, андезито-базальтами, трахітами, т

фами

міоценового віку. З антропогенових відкладів поширені алювіальні,

алювіально-озе

ні, льодовикові, водно-льодовикові, елювіальні, делю-

іальні, пролювіальні, вулканічні

учасних геоморфологічних рис Українські Карпати набули внаслі-

док неотектонічних рухів і денудаційних процесів, якими створені по-

хні ви

івнювання,

ічкові долини, льодовикові, е

озійні, ка

стові

форми рельєф

. У рельєфі Українських Карпат більшість дослідників

иділяють чотири поверхні вирівнювання: полонинську пізньоміоце-

нов

-ранньоміоценов

(1700—2000 м), вододільн

ранньоміоценов

(

900—1200 м), покутську сарматську (500—600 м), подільську понтичну

(

375—400 м). Вертикальна морфоструктурна зональність проявляється

в наявності реліктів пенеплену у верхньому гірському ярусі, поло-

гих денудованих схилів у середньому, добре видимих терасових рівнів

у нижньому. У плейстоцені найвищі гірські масиви (Рахівські гори,

Чорногора, Полонинський хребет) зазнавали зледеніння. Тут зберегли-

я реліктові гляціальні форми: кари, цирки, озерні

логовини, моренні

али, конуси виносу. Із зледенінням пов’язані перигляціальні утворення

вигляді кам’яних розсипів на схилах. Значн

роль

геоморфологічній

будові Українських Карпат відіграють річкові сучасні й давні долини.

Останні мають значну ширину і поздовжнє простягання. У сучасних до-

линах виділяють 7—8 цокольних терас, які піднімаються на 200—220 м

над

івнем води в

ічках

мат

На кліматичні умови Українських Карпат впливає гірський рельєф,

арактер якого позначається на взаємодії радіаційних і цирк

ляційних

процесів. Сумарна річна сонячна радіація становить 90—98 ккал/с

у Передкарпатті і 101 ккал/см

на Зака

патській низовині

На територію Українських Карпат надходять континентальне й мор-

ьке повіт

я помі

них ши

от, іноді сюди п

оникають а

ктичні повіт

яні

маси; антициклонічна циркуляція переважає над циклонічною. Опади

приносять циклони, переміщуючись із заходу на схід або північний схід

з територій, розташованих на північ від Карпат. Циклони, які приходять

з Середземномор’я, супроводжуються значними опадами і сильними

ітрами. У Карпатах існ

ють гірсько-долинна цирк

ляція, схилові вітри,

иникають фени. Висота гірських хребтів, їх орієнтування та експозиція

Ґрунтознавство часткове

404

зумовлюють неоднакове надходження сонячної радіації, розподіл тем-

ператур, опадів та ін. Рельєф зумовлює вертикальну кліматичну зональ-

ність. Так, середні температ

ри січня

Передкарпатті — мін

с 4—5°С,

у Закарпатті — мінус 3°C, а в горах — мінус 6—12°C. Зима м’яка, ба-

гатосніжна, нерідко з тривалими відлигами, особливо в Закарпатті.

горах спостерігаються температурні інверсії. Тривалість зими в За-

ка

патті до 2,5 місяців, а в го

ах на висоті 850 м — 4 місяці. Літо

Карпатах не жарке, з дощами. Середні температури липня у Передкар-

патті 18—19°C, у Закарпатті — 20°C, а в горах — 7—13°C. З піднят-

ям на кожні 100 м у Карпатах літо запізнюється на 8—9 днів і на 5—

6 днів раніше закінчується, тому з 850—900 м літній період не фіксуєть-

я. Гори й передгір’я надмірно зволож

ються: за рік

передгір’ях випа-

дає 800—1000 мм, а в горах 1500—1600 мм опадів; більшість їх припа-

дає на теплий період. За с

мами активних температ

р, які визначають

зміни природної рослинності по теплових рубежах, в Українських Кар-

патах виділяються такі кліматичні зони: 1) дуже тепла із сумами тем-

ператур 2600—3000°C, до неї належить Закарпаття; 2) тепла, із сумами

емператур 2400—2600°C, займає Передкарпаття і передгір’я Вулканіч-

ного хребта; 3) помірна із сумами температур 1800—2400°C, найбільш

поширена, знаходиться в межах 400—750 м; 4) прохолодна із сумами

емперат

р 1400—1800°C знаходиться в межах 750—950 м; 5) помірно

олодна із сумами температур 1000—1400°C на висотах 1250—1500 м;

6) холодна із с

мами температ

р менше 1000°C

ідрографі

Надмірне зволоження, гірський рельєф сприяли розвитку густої

гідрографічної сітки. Густота річкової сітки в горах становить 1,0—

2 км/к

Річки, що стікають з Ук

аїнських Ка

пат, належать до басей-

нів Дністра, Д

наю та Вісли. Ріки характериз

ються високою водонос-

ністю, добре вираженим паводковим режимом, різкими коливаннями

ток

. Середньорічний стік із 150 мм

передгір’ях зростає до 950 мм

у горах, з висотою зростають також і модулі стоку. Річки мають мішане

живлення, частка дощового живлення найбільша для

ічок низькогі

’я,

з висотою зростає частка живлення сніговими і ґрунтовими водами.

овені бувають протягом більшої частини року, найбільш багатоводна

есна, маловодна — осінь. У значних межах змінюється каламутність

ка

патських

ік: від 20 до 700 г/м

максимальною вона є під час повені.

ністер виносить до 2 млн т наносів щорічно

405

рунти гірських територій Україн

ослинний і тваринний сві

Ук

аїнські Ка

пати належать до Цент

альноєв

опейської п

овінції

вропейської широколистолісової області. Це найбільш лісиста тери-

торія республіки, тут зосереджено 20% площі її лісів. Українські Карпа-

ти, вкриті лісами. 41% їх площі займає смерека, 35% — бук. Решта порід

криває менші площі: дуб — 9%, ялина — 5%, граб — 4%. Береза, клен,

сен, вільха, займають 6% площ вкритих лісами.

Українських Карпатах є такі висотні пояси рослинності: передгір-

ний д

бовий, низькогірний б

ковий, верхній гірський смерековий, с

б-

альпійський чагарниково-лучний, альпійський

У передгірному поясі, який піднімається до 400—500 (700) м, пере-

ажають діброви, поширені також смереково-букові ліси та похідні граб-

няки, бучини, смерічники, осиково-вільхові ліси. Низькогірний пояс на

різних схилах піднімається від 500 — 700 м до 1000 — 1200 м і 1350—

1450 м. У ньому домінують високостовбурні бучини, смереково-букові,

грабово-б

кові й д

бово-б

кові ліси. У поясі смерекових лісів, верхня

межа якого досягає 1350—1500 м, переважають вологі чисті сурамені та

ково-смерекові с

рамені. Чисті смерекові ліси займають верхні части-

ни схилів Чорногори, Рахівських гір, Чивчин, Горан. У субальпійському

поясі на висотах 1200—1500 м, 1650—1850 м за

остають гі

ська сос-

на, ялівцеві чагарники, вільха зелена, рододендрон східнокарпатський,

злакові і різнотравні луки. До альпійського поясу належать трав’янисті

й чагарникові угруповання (вище 1800—1850 м), вони мають фрагмен-

та

не поши

ення.

У фа

ні Українських Карпат переважають представники лісового

комплексу, особливо багато птахів (280 видів), ссавців (74 види), риб

(

53 види). Т

т водяться олені, лосі, білкі, альпійські б

роз

бки, альпій-

ькі бабаки, бурі ведмеді, дики кабани, вовки, лисиці, кроти, з птахів —

трипалий дятел, кедрівка, припутень, білозобий дрізд, лісова тинівка,

линовий шишкар, глухар. У субальпійському поясі зустрічаються сні-

гова полівка, звичайна гадюка, сойка, яструб. У водоймах — угорська

мінога, струмкова форель, марена, короп та ін.

рунтовий покрив

Українських Карпатах проявляється вертикальна зональність ґр

н-

тового покриву. Вона неоднакова на південно-західних і північно-схід-

них схилах. У Передкарпатті в умовах достатнього зволоження на важких

делювіальних суглинках сформувалися дерново-підзолисті поверхнево-

глеєні ґрунти. Вище їх, до 1200—1400 м, поширені бурі гірсько-лісові

ґрунти. На низькогірному хребті розвинулися бурі лісові ґрунти, які

нтознавство часткове

406

мають профіль з ознаками опідзолювання. На кр

тосхиловом

Поло-

нинському хребті бурі ґрунти не опідзолені, вони малорозвинені, щебе-

нисті. Під буковими і ялиново-буковими лісами сформувалися сіро-бурі

ґрунти. Вище 1600 м під субальпійськими луками розвинулися гірсько-

учні, місцями гірсько-торфові ґрунти. На південно-західних передгір’ях

мовах теплого й вологого клімат

, глибокого промивання ґр

нтового

покриву сформувалися буроземно-підзолисті ґрунти. На Закарпатській

низовині в

мовах неглибокого залягання підґр

нтових вод, достатнього

атмосферного зволоження, під первинною лучною рослинністю і вто-

ринними дібровами розвин

лися дернові опідзолені ґр

нти

акономірності у висотно-поясній зміні кліматичних умов, екзоген-

них процесів, ґрунтово-рослинного покриву відбивають складність ланд-

шафтної диференціації Українських Карпат; значну роль відіграє геоло-

го-геоморфологічний фактор. З урахуванням усього цього тут виділяють

акі ландшафтні яр

си: заплавно-нижньотерасовий, середньотерасовий,

исокоте

асовий, го

бисто-г

ядовий пе

едгі

ний, пологосхиловий низь-

когірний, кр

тосхиловий низькогірний, кр

тосхиловий середньогірний,

полонинський середньогірний, давньольодовиковий високогірний

У поздовжніх структурно-орографічних областях характер ланд-

ша

тної поясності неоднаковий, п

ояв її залежить від абсолютної ви-

оти, експозиції схилів, орієнтування хребтів щодо напрямків руху

ологих повітряних мас, літології гірських порід. Морфоструктурні об-

асті Українських Карпат мають чіткі орографічні межі, які є одночасно

межами

ізико-геог

ічних областей: Пе

едка

паття, Зовнішніх Ка

пат, Вододільно-Верховинської, Полонинсько-Чорногорської, Рахів сько-

Чивчинської, Вулканічних Карпат, Закарпатської низовини

ЕРЕ

КАРПАТТ

простягається від Дністровсько-Санського між-

річчя до Буковинських Карпат. Передкарпатський крайовий прогин

кладений потужною товщею неогенових моласових відкладів. Глибина

х у зовнішній зоні прогину досягає 2000—3000 м. Це соленосні глини,

пісковики, конгломе

ати, сланці. Вони пе

ек

иваються ант

опогенови-

ми водно-льодовиковими

алювіально-делювіальними

алювіальними

зерно-алювіальними відкладами, лесоподібними суглинками. У фор-

ванні с

часного рельєф

значн

роль відіграла ерозія, внаслідок якої

исочини глибоко розчленовані. У передгірній частині їх висоти досяга-

ть 500—550 м. Клімат помі

но теплий, з надмі

ним зволоженням. Ве-

гетаційний період триває 210 — 215 днів. Річна сума опадів становить

600—750 мм. Ліси займають до 25% території, луки й болота — 10%.

У Передкарпатті переважають ландшафти передгірних акумулятив-

но-денудаційних височин. Видові відмінності зумовлені характером

геоморфологічної б

дови і ґр

нтово-рослинного покрив

. Основні види

нти гірських територій Україн

ландшафтів

Передкарпатті: 1) низькотерасові слабодреновані рівнини

з глейовими дерновими і дерново-підзолистими поверхнево-оглеєними

ґрунтами, дубовими та дубово-грабовими лісами; 2) високотерасові рів-

нини відрізняються глибшим розчленуванням і поширенням дернових

підзолених ґрунтів; 3) у передгірній смузі розвинулися ландшафти

глибоко розчленованих височин з дерново-середньоопідзоленими ґр

н-

тами, грабово-буковими дібровами; 4) на півдні області значні площі

займають ден

даційні

валисто-грядові височини з сірими опідзолени-

ми ґрунтами, дубовими і дубово-грабовими лісами. Лучні ландшафти

займають 5% те

ито

ії. Вони

озвинені в заплавах і на низьких те

асах

притоків Дністра і Пруту, на луках переважають формації з костриці

лучної, щучника, мітлиці собачої, осок, заростей вільхи та верби. Рід-

ко трапляються трав’яні і трав’яно-мохові болота. На північному заході

невелике поши

ення мають занд

ові

івнини, значною мі

ою

озо

ані.

БЛА

ТІ

ЗО

ВНІШНІХ КАРПА

переважають низько- і середньо-

гі

ні ландша

ти. Те

ито

ія ця складена

лішовими по

одами к

ей-

дового і палеогенового вік

: чорними глинистими і крем’янистими

ланцями, масивними пісковиками, тонкошаруватими аргілітами і алев-

олітами. Асимет

ичні гі

ські пасма відповідають тектонічним скидам.

Найвищий хребет піднімається на висоту понад 1800 м (гора Сивуля

елика, 1836 м, гора Сивуля Мала, 1818 м). Від Передкарпаття область

ідділяється уступом у 200—400 м. Середньовисотні скидові хребти

орган мають гострі гребені, круті схили з кам’яними осипами, роз-

леновані глибокими добре терасованими долинами. Відносні висоти

досягають 800—950 м. Покутсько-Буковинські Карпати досягають ви-

оти 900—1000 м, мають пологі схили, к

полоподібні вершини, пере-

тинаються долинами Пруту, Черемошу, Серету, Рибниці та ін. Клімат

прохолодний, вологий;

низькогір’ях випадає 700—800 мм опадів,

а в Горганах — 1000—1100 мм за рік. У Горганах проявляється інтен-

ивне площинна ерозія. У басейнах Черемошу й Серету можливі сельові

вища. Північна, південна та східна частини області зайняті крутосхи-

ловим низькогір’ям з буроземними щебенистими ґрунтами під грабо-

о-б

ковими лісами. На півночі поширені високопрод

ктивні смере-

ково-букові ліси. Тут знаходиться найбільший масив смереки білої.

Пок

тсько-Б

ковинських Карпатах рост

ть б

ково-д

бово-смерекові

ліси з грабом, кленом, ясенем. У передгорганському круто- і пологосхи-

ловом

низькогір’ї великі площі займають похідні смерічники, грабняки,

бучняки, березняки, вільшняки. Верхньодністровські і Сколівські Бес-

киди вкриті смереково-ялиново-буковими лісами. Для середньогірських

ландшафтів на крутосхилах Горган типовими є ярус смерекових лісів

на буроземних і буроземно-підзолистих ґрунтах, з сосною і модриною;

криволісся із гірської сосни, ялівцю, зеленої вільхи; с

бальпійські л

ки

Ґрунтознавство часткове

408

на гірськолучних та оторфованих ґрунтах; гострі гребені і кам’яні розси-

пи з

оз

ідженим т

ав’янистим пок

ивом і мохами, ни

коподібні водо-

збірні басейни на схилах вершин. Зовнішні Карпати поділяються на дві

підобласті: Бескидсько-Горганську і Покутсько-Буковинську

ІЛЬНО-ВЕРХОВИНСЬКА ОБЛАСТЬ характериз

ється стр

к-

урно-ерозійними пологосхиловими низькогірними ландшафтами з дер-

ново-буроземними й бурими ґрунтами під ялиново-смерековими, смере-

ково-буковими лісами і переважно вторинними (післялісовими) луками.

Те

ито

ія області складена глибокою товщею олігоценових чо

них

менілітових сланців, вапнистих пісковиків, аргілітів. У Центральній син-

клінальній (Кросненській) зоні структури другого порядку (антикліналі)

иражені хребтами, а синкліналі — поздовжніми долинами. У середній

астині синклінорію, під час підняття Карпат, утворилися середньови-

отні Привододільні Горгани з висотами 1600—1700 м. Клімат області

помірний, прохолодний. Середні температури січня мінус 5,0—8,5°С,

а липня 13—17°С. Річна сума опадів змінюється від 760 мм у низькогір’ї

до 1300—1500 мм у середньогір’ї. До 20% площі займають орні землі,

еликі площі під пасовищами і сіножатями. П

о вто

инне походження

ук свідчать розвинуті тут опідзолені буроземні ґрунти. Господарсько-

му освоєнню території сприяв пологий рельєф. На Стрийсько-Санській

ерховині домін

ють низькогірно-

валисті ландшафти з ялиновими лі-

ами; орні землі займають до 37%, а ліси й чагарники — 35% території.

оловецько-Міжгірська верховина має більш вологий клімат; т

т пе-

реважають ялиново-смерекові ліси під ясно-бурими оглеєними ґрунта-

ми; площі лісів — 51%, лучних угідь — 27,5%. Привододільні Горгани

мають значне вертикальне розчленування (700—1000 м). Тут виражені

ередньогірський ялиново-смерековий пояс на буроземних опідзолених

ґрунтах і субальпійський лучний. Верхів’я річок Ріки, Тереблі, Тере-

ви мають крутосхилові вологі лісисті ущелини. Ворохта-Путильське

низькогір’я має середні абсолютні висоти 800—900 м. На пологих схи-

ах розвиваються ерозія, зсуви й опливини. У долинах Пруту, Чорного

й Білого Черемошів, П

тили виділяється до п’яти терас, вкритих дерно-

о-буроземними ґрунтами. Ясинська міжгірна улоговина відрізняється

м’якшим кліматом, переважанням улоговинних і долинно-терасових

андшафтів із дерново-буроземними та лучними ґрунтами, вторинними

різнотравно-мітлицевими та різнотравно-злаковими луками

ПО

НИН

ЬК

-Ч

РН

ЬКА

БЛА

ТЬ

кладена флішо-

ими породами крейдового і палеогенового віку. На південному схилі

олонинського хребта між долинами Тересви і Тереблі виділяються

келясті пасма з крейдових і юрських конгломератів, вапняків. Вони

при

рочені до антиклінальних піднять, ядра яких складені кристаліч-

ними палеозойськими породами. У сучасному рельєфі важливу роль

409

рунти гірських територій Україн

ідіграють полонинські поверхні вирівнювання, структурно-денудацій-

ні

ми, давньольодовикові

(

ка

и, ци

ки

)

, глибокі

ічкові долини.

ля середньогірських ландшафтів характерна чітко виражена висотна

поясність, особливо в Свидовецько-Чорногорському районі. Крутосхи-

лові середньогір’я вкриті б

ковими і ялиновими лісами на б

роземних

дерново-буроземних ґрунтах. На більш пологих південно-західних схи-

лах букові ліси піднімаються до субальпійського поясу. На цих і проти-

лежних схилах до полонин підступають також смереково-ялинові ліси.

ище від лісового

озвинений пояс соснового і вільхового к

иволісся.

убальпійські лучні ландшафти найбільші площі займають у ме-

жах висот 1500—1800 м. На елювії й елювії-делювії

лішових по

ід

форм

валися гірсько-л

чні, гірсько-дернові і торф

ваті ґр

нти. У рос-

линному покриві переважають листяні вічно- і літньозелені чагарники,

щільно-дернисті, високотравні та різнотравні л

ки, осоки, сфагново-

мохові угруповання. Альпійський пояс найкраще розвинений на Чор-

ногорському масиві — найвищому гірському вузлі Українських Карпат.

рім Говерли, тут височать Бребенєска (2037 м), Петрос (2022 м), Піп

Іван (2026 м), Гутин-Томнатик (2016 м), Ребра (2001 м), Туркул (1932 м)

та ін. В альпійському поясі ростуть щільнодернисті злаки, осоково-

итникові, чага

никові та

ододенд

ові

мації. Ха

акте

ною

исою

вираженість форм плейстоцевого зледеніння: котлоподібні розширен-

ня верхів’їв річок, плоскодонні і крутосхилові цирки з осипними кону-

ами і нагрома-жденнями морени, трогові долини, кари, карові гребені,

що їх називають «карпатським високогір’ям». Середньогірні ландшафти

олонинсько-чорногорської області мальовничі завдяки глибоким уще-

листим долинам Ужа, Латориці, Боржави, Ріки, Тереблі, Тересви, Чорної

й Білої Тиси. За ландша

тними особливостями область поділяється на

дві підобласті: Полонинських Карпат і Чорногорську.

РАХІВ

ЬК

-ЧИВЧИН

ЬКА

БЛА

скла

ена най

авнішими

Українських Карпатах породами: палеозойськими кристалічними вап-

няками, сланцями і метаморфізованими інтрузивними породами граніт-

ного тип

, тріасовими конгломератами, вапняками, доломітами і черво-

ними сланцями, юрськими вапняками, кре

довими чорними сланцями

пісковиками. У північно-західній частині області поши

ені палеоге-

нові конгломерати, мергелі й пісковики. За наявністю дислокованих

палеозойських порід, значною глибиною розчленування, давньольодо-

иковими формами рельєфу, стрімкими схилами, гострими гребенями

гір ця область відрізняється від суміжних. Найбільшим поширенням

альпійських форм рельєф

виділяється масив Г

льські Альпи, що на

лівобережжі верхів’їв Тиси. Структурно й орографічно з Рахівським ма-

ивом пов’язані важкодост

пні Чивчинські гори, розчленовані притока-

ми Чорного й Білого Черемошів.

Ґрунтознавство часткове

410

У ландшафтній структурі області домінують різко розчленовані се-

редньо-гір’я з буроземними опідзоленими щебенистими ґрунтами під

мерековими та смереково-ялиновими лісами, вторинними (післялісо-

ими) луками на верхній межі лісу. Від неї до 1700—1800 м сягає пояс

з гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю сибірського. У с

бальпійсько-

му лучному поясі переважають вторинні щільнодернисті злаки, осоки,

наскельні угруповання. У Рахівських і Чивчинських горах поширені

ьодовикові цирки, кари, нагромадження грубоуламкової морени, вод-

нольодовикові те

асові комплекси. У ве

хів’ях Тиси, Білого й Чо

ного

Черемошів та їх приток сформувалися гірсько-ущелинні та долинно-те-

расові вологі лісо-лучні комплекси.

ОБЛАСТЬ ВУЛКАНІЧНИХ КАРПАТ

приурочена до молодих нео-

генових структур, добре виражених у сучасному рельєфі. В умовах

еплого й вологого клімат

сформ

валися низькогірні широколисто-

ісові та улоговинні лісо-лучні ландшафти. Вулканічний хребет над

ака

патською низовиною піднімається на 600—700 м. Він складений

андезитовими туфами, андезитами, андезито-ба-зальтами, базальтами,

утвореннями лавових потоків; глибина ефузивної товщі понад 1 км.

івденні передгір’я Вулканічного хребта вкриті буроземно-підзоли-

тими ґрунтами під дубово-буковими й дубовими лісами. Передгір’я

розорані на 75% і відзначаються високою селітебною освоєністю. Т

розвинені землеробство, виноградарство, садівництво, вирощування

ехнічних к

льт

р. Березне-Ліпшанська міжгірська долина має шири-

ну від 0,5 до 10 км, і в ній поєднуються улоговинні й терасово-долинні

андшафти. Ґрунти — бурі лісові під буковими лісами на схилах і лучні

глейові, зайняті сільськогосподарськими угіддями. Орні землі займають

20% те

ито

ії

олотвинська улоговина має ширину до 20 км. У її ландшафтній

труктурі виділяються пологосхилові низькогір’я і терасово-рівнинні

андшафти з д

бово-б

ковими й б

ковими лісами. У долинах Тиси, Те-

ресви, Тереблі і Ріки, що перетинають улоговину, сформувалися заплавні

андшафти з дерновими глейовими ґр

нтами, вторинними лісо-л

чни-

ми угрупованнями. З виходами соляних діапірів в околицях Солотвини

пов’язані прояви карсту. Солотвинська улоговина характеризується ви-

окою господарською освоєністю: орними землями зайнято до 20% те-

риторії, лучними угіддями — понад 40%, лісами і чагарниками — 30%,

розвиваються тваринництво і лісове господарство

БЛА

ТЬ

АКАРПАТ

ЬК

ОЇ

НИ

ЗО

ВИНИ

кла

ена алювіальними

су

глинками, пісками, галькою, озерно-алювіальними глинами, галечни-

ками з шарами гравію й піску. Формування низовини пов’язано з ін-

енсивними оп

сканнями в антропогені. Поверхня її слабо похилена

на південний захід, абсолютні висоти зменшуються з 116—120 м біля