Тихоненко Д.Г., Дегтярьов В.В. та ін. Практикум з грунтознавства

Подождите немного. Документ загружается.

331

рунти гумусово-акумулятивного (дернового) типу ґрунтотворенн

товщі полтавської та харківської свит. У прилеглих до Приазовської ви-

очини районах на полтавських пісках залягають тортонські блакитно-

зелені глини й сірі піски, перекриті піск

вато-вапняковими

творами

армату. Антропогеновий покрив формувався під впливом талих льо-

довикових вод. Тут поширені продукти вивітрювання, що виносилися

поверхневими водами з Донецької та Приазовської височин. Вододільні

плато складені червоно-бурими глинами й лесовою товщею, потужні-

тю 20—25 м. У басейні Орелі в лесах зустрічаються водно-льодовикові

піски й лесоподібні суглинки. У ландшафтній структурі області помітне

місце займають вододільно-рівнинні, терасові й заплавні, придолинні

ружно-балкові місцевості. Своєрідності долинним ландшафтам надають

тепові борові місцевості з процесами содового і хлоридно-с

льфатно-

го засолення, що розвиваються в лучних і чорноземно-лучних ґрунтах.

ПРИА

ЗО

ЬКА

БЛА

ТЬ займає однойменну височину і низовин-

не уз

ережжя Азовського моря. Приазовська височина складена докем-

ійськими по

одами

(

гнейсами, мігматитами, г

анітами, не

елінови-

ми сієнітами), має абсолютні відмітки 200—300 м. Ці породи виходять

на денну поверхню в долинах річок, балках, на вододілах і утворюють

воєрідні «кам’яні могили» (Могила-Бельмак, 324 м)

ідняті частини докембрійського фундаменту вкриті антропогенови-

ми лесовими бр

натними і червоно-б

рими породами; на Приазовській

низовині вище базису ерозії залягають неогенові породи. Глибина ле-

ових по

ід змінюється від 1—3 м до 20—25 м. На схилах поши

ені

продукти вивітрювання кристалічних порід — каоліни, каолінізовані

піски. Височина розчленована багатьма долинами і балками, густота до-

линно-балкової сітки 0

6—0

8 км/км

. Приазовська низовина — плоска

івнина, нахилена до мо

я, неглибокі те

асовані долини поділяють її на

кілька ча

тин

орівняно з іншими областями північного степу Приазовська має

більші теплові рес

рси. Середньомісячні температ

ри липня колива-

ться в межах 22,5—33,5°С, а січня мінус 4,0—5,5°С. Безморозний пе-

ріод триває 185—200 днів, вегетаційний 210—215. Річна сума активних

температур 3000—3200°С. За рік випадає 425—450 мм опадів. Зима ко-

ротка і малосніжна, середня висота снігового покриву становить 10 см.

На порівняно невеликій території області є підкласи височинних

низовинних ландшафтів, які в межах одного підтипу визначають їх ви-

дові відмінності і поділ на дві фізико-географічні підобласті: височинн

низовинну. В

исочи

нн

ідоблас

характ

ризується п

важанням

ландшафтів д

же розчленованих ден

даційних височин з чорнозема-

ми звичайними малогумусними. У минулому тут панували ксерофітні

ізнот

авно-типчаково-ковилові, а на щебенистих ділянках — пет

о-

фітні степи. Про цю рослинність дає уявлення заповідник «Кам’яна

Ґрунтознавство часткове

332

Могила», де зростають такі папороті, як вудсія альпійська, пухирник

амкий, д

іопте

іс чоловічий і остистий, аспленії; ха

акте

ними є та-

кож авринія скельна,

шанка гранітна, циб

лі жовт

вата і оманна тощо.

На скелях розвиваються деревно-чагарникові угруповання, де ростуть

ябл

ня, гр

ша, глід, терен степовий, в’яз. У

логовинах поширені тонко-

ного-мітлицеві луки, а на чорноземах, що сформувалися на гранітах,—

ізнот

авно-ковилові степи

низови

нн

ій

ідоблас

переважають ландшафти лесових рівнин

з чорноземами міцелярними мало- й середньогумусними, поширені

долинно-терасові і заплавні ландшафти, а вздовж узбережжя — піща-

но-че

епашкові коси і ост

ови з мало

озвиненими де

новими солон-

ак

ватими ґр

нтами. Уявлення про колишню рослинність підобласті

дає заповідник «Хомутівський степ», де переважають ковили, типчак,

юцерна, тонконіг, стоколос прибережний, келерія. Після припинення

ипасання поширився стоколос безостий. Із різнотрав’я ростуть шавлія

поникла, солонечник ше

стистий, кат

ан тата

ський та ін. На вапня-

ковому субстраті — ковила прегарна, келерія лопатева, лещиця висока,

головачка уральська, юринея вузьколиста, бедринець крейдяний, дрік

кіфський, льон тонколистий тощо. Трапляються чагарники з карагани

кущово

, мигдалю низького, терну степового тощо.

ОБЛАСТЬ ДОНЕЦЬКОЇ ВИСОЧИНИ

знаходиться в межах герцин-

ької споруди. На височині виділяється власне Донецький кряж (на

ході) і північно-західна частина височини. Від Головного вододіл

, що

у східній частині (гора Могила-Мечетна, 369 м), абсолютні відмітки

зменшуються в західному напрямку до 300 м, а у східному — до 200 м.

формуванні сучасного рельєфу головну роль відіграли значні амплі-

уди висхідних неотектонічних рухів і антропогеновий морфогенез. Це

привело до збільшення загальної розчленованості поверхні і перепо-

глиблення річкових долин. Територія області складена породами девону,

карбон

, пермі, тріас

, юри, палеоген

й неоген

. Антропогеновий по-

крив літологічно неоднорідний: лесові суглинки, хрящувато-суглинкові

елювіальні і делювіальні

творення на вододілах та схилах, алювіально-

делювіальні й алювіальні піщано-суглинкові відклади заплав і днищ ба-

ок з уламковим матеріалом. У рельєфі центральної частини височини

й на вододілах розвинуті денудаційні і скульптурно-денудаційні форми:

куполи, гребені, гряди, останці, гриви. Височина розчленована глибо-

кими річковими долинами і крутосхиловими балками. Глибина врізу

річкових долин у найбільш піднятій частині становить 150—200 м, а по

периферії вріз зменш

ється до 80—100 м. У місцях поширення вапня-

кових порід, гіпсів і кам’яної солі пермського віку розвивається карст,

поширені форми відкритого карст

: лійки, западини, печери, кари, ко-

одязі (долина р. Сухої Волновахи, Кальміусу), підземні порожнини,

333

рунти гумусово-акумулятивного (дернового) типу ґрунтотворенн

оляні озера. Розвиткові соляного карсту сприяли як природні, так і ан-

тропогенні фактори (видобування солі). Помітними є антропогенні фор-

ми рельєф

: терикони, кар’єри, м

льди просідання, насипи та ін

Для кліматичних умов характерні орографічне зумовлене збільшен-

ня опадів, тривалості період

зі сніговим покривом, більша повторю-

аність злив, відмінності термічного режиму у зв’язку з висотою й екс-

позицією схилів. Це п

иводить до того, що Донецька височина помітно

ідрізняється від прилягаючих рівнин активними ерозійними проце-

ами, підвищеними показниками стоку. Середня багаторічна величина

його змінюється від 1

5 до 4 л/с·км

. Вегетаційний період триває 200—

210 днів, безморозний — 155—175 днів. Річна сума опадів змінюється

ід 464 (Л

ганськ) до 556 мм (Дебальцеве).

воєрідним є ґрунтовий покрив. На плосковершинних поверхнях

онецької височини з пот

жною лесовою товщею розвин

лися чорно-

земи, перехідні від типових до звичайних. Уміст гумусу в них найбіль-

ший для чорноземів України — 7,5—7,7%. На північних схилах кряжу,

де лесового покриву немає, чорноземи, що сформувалися на продуктах

ивітрювання карбонових пісковиків і сланців, щебенюваті, малопотуж-

ні, серед них багато змитих. На північних і південних схилах на продук-

тах вивіт

ювання к

ейдових по

ід і лесах поши

ені звичайні чо

нозе-

ми. Щебенюватість ґр

нтів негативно позначається на господарськом

икористанні земель

У доагрик

льт

рний період т

т домін

вали різнотравно-типчаково-

ковилові степи. На вододілах, схилах долин і балок ростуть байрачні

ліси. К

айнім східним місцезнаходженням г

аба вважається його ділян-

ка у Грабовій балці. На найвищій частині Донецької височини острівне

поши

ення мають діб

овні ліси, близькі до лісостепових. На

ешті те-

риторії ростуть байрачні ліси — дуже сухі і сухі діброви з дубом звичай-

ним, ясенем, берестом і грушею.

У ландшафтній стр

кт

рі області переважають північностепові ви-

очинні види ландшафтів. Це хвилясті і хвилясто-горбисті височини,

різною мірою розчленовані, з чорноземами звичайними середньог

мусними, чорноземами малопотужними і дерновими щебенюватими.

Найбільш підняту частину Донецької височини від Дебальцева до Дов-

жанська дослідники відносять до ландшафтів лісостепового типу. Тут

поширені лучні степи та липово-дубові байрачні й ясенево-дубові водо-

дільні ліси на типових чорноземах. На схилах під дубовими байрачними

лісами пролягають чорноземи опідзолені й сірі

лісові ґрунти. Помітну

роль

ландшафтній стр

кт

рі відіграють долинно-балкові ландшафти

з середньо- і дуже змитими чорноземами. Невеликі площі займають

заплавні місцевості з л

чно-чорноземними ґр

нтами, місцями солон-

цюватими

Ґрунтознавство часткове

334

а відмінностями природних умов Донецька фізико-географічна об-

асть поділяється на дві підобласті: 1) північно-західну (купольну) бай-

рачно-степов

і 2) південно-східн

(кряжов

), де на фоні степових ланд-

шафтів виділяються височинні лісостепові.

ервинні ландшафти області д

же трансформовані в рез

льтаті гос-

подарської діяльності людини. Важливими заходами ефективного ви-

користання природних умов і ресурсів є протиерозійні, меліорація, ре-

культивація, раціональне територіальне планування.

ДОНЕЦЬКО-ДОНСЬКА ПІВНІЧНОСТЕПОВА ПРОВІНЦІЯ

и-

ше частково знаходиться в межах України, охоплюючи своєю західною

астиною південні відроги Середньоруської височини і Донецьку тера-

ов

рівнин

. Провінція різнорідна в геостр

кт

рном

плані, оскільки

она приурочена до схилу Воронезького масиву, південно-східної час-

ини Дніпровсько-Донецької западини та Задонецького прогин

. До-

кембрійський фундамент занурюється в бік цього прогину до 6000 м.

такому ж напрямку відроги Середньоруської височини знижуються до

долини Сіверського Дінця від 240—220 м до 150—100 м. Глибина врізу

ічкових долин досягає 50—100 м.

риуроченість до схилу Воронезького масиву зумовлює близьке до

пове

хні залягання к

ейдових відкладів. На

озмитій пове

хні к

ейди

крейдових мергелів залягають б

чацькі піски, київські мергелі, хар-

ківські піски й полтавські глини й піски

на підвищених вододілах заля-

гають пістряві глини. Антропогенові відклади представлені лесовими

породами, делювіальними, озерними та алювіальними, місцями еоло-

ими ві

кла

ами

лімат має різкіше виявлені риси континентальності — літо жарке

й посушливе, зима малосніжна й холодна. Середні температури січня

мінус 7—8°С, а липня 20—22°С. Безморозний період триває 150—

170 днів, вегетаційний — 195—200 днів. Сума активних температур

тановить 2650—3000°С. Річна с

ма опадів дорівнює 460—520 мм,

а випаровуваність — 580—650 мм. Річкова сітка не відзначається вели-

кою г

стотою

Ландшафтна структура провінції різноманітна, однак значних видо-

их відмінностей серед ландшафтів височинно-схилового підкласу не

постерігається. Тому тут виділяють лише Старобільську фізико-гео

рафічну область

еважаючим видом ландша

тів є

озчленовані

есові височинні рівнини з чорноземами звичайними середньогумусни-

ми,

озо

ані, іноді — з ділянками диг

есивних типчакових степів на

хилах. У східній частині області переважають розчленовані схили ле-

ових височин і височини з чорноземами середньо- і малогумусними.

олинні ландшафти Сіверського Дінця та його приток представлені

ерасовими рівнинами з чорноземами звичайними середньо- та малогу-

335

рунти гумусово-акумулятивного (дернового) типу ґрунтотворенн

мусними і солонцюватими, переважно розораними, а також терасовими

піщаними го

бистими

івнинами з де

новими піщаними і де

ново-під-

золистими ґр

нтами під сосновими і д

бово-сосновими лісами. Добре

иражені лучно-лісові ландшафти в заплаві Сіверського Дінця. Лучна

рослинність складається з формацій осоки, тонконога в

зьколистого,

типчака. На заплавах ростуть дубові та дубово-в’язові ліси, які займа-

ть 40—60% їх площі. Поширені також яружно-балкові місцевості зі

змитими ґрунтами, чорноземами карбонатними і дерновими ґрунтами

на елювії ка

бонатних к

ейдових по

ід

Ландшафти цілинного степу охороняються і досліджуються в за-

повіднику «Стрільцівський (Стрілецький) степ», що на Луганщині

ПІВ

ЕННОСТЕПОВА ПІ

ЗОНА меж

є з північностеповою по

північній лінії суцільного поширення чорноземів південних до межі із

Су

хим Степом. Чорноземи південні розвин

лися в

мовах значного де-

фіциту вологи і поширені в Причорноморській низовині. Характерною

собливістю їх є глибоке залягання гіпсового горизонту; із просуванням

на захід він ще більше знижується, а на правобережжі Дніпра зникає.

івденні чорноземи сформувалися під типчаково-ковиловими степами,

кі характеризуються невеликою домішкою ксерофітного різнотрав’я.

На плакорах природні лісові угруповання відсутні.

У межах підзони переважаючими є середньостеповий підтип ланд-

шафтів із порівняно одноманітною структурою. Видові відмінності їх

пов’язані з

творенням схилово-височинних і низовинних підкласів

ландшафтів, характером їх долинного та яружно-балкового розчлену-

ання, зміною біокліматичних умов у зв’язку з великою протяжністю

території із заходу на схід. Ці обставини зумовлюють виділення в серед-

ньостеповій підзоні однієї

ізико-геог

ічної п

овінції

ПРИЧОРНОМОРСЬКА СЕРЕДНЬОСТЕПОВА ПРОВІНЦІЯ

про-

тягається від Дунаю до західних відрогів Приазовської височини

охоплює більш

частин

Причорноморської низовини, яка в тектоніч-

ному відношенні відповідає північному крилу однойменної западини.

Мезокайнозойські відклади, якими виповнена Причорноморська запа-

дина, мають моноклінальне падіння на південь. У сучасному рельєфі

ідбивається нахил поверхні докембрійського фундаменту й осадової

товщі. Абсолютні відмітки поверхні низовини змінюються від 100—

150 м на півночі до 50—45 м на півдні п

овінції. Загальна

івнинність

порушується долинами річок, балками та ярами. Порівняно з північно-

теповими п

овінціями П

ичо

номо

ська се

едньостепова ха

акте

и-

ється більшими тепловими рес

рсами, більш вираженим недостатнім

атмосферним зволоженням. Безморозний період триває в середньому

170—180 днів. Тривалість вегетаційного період

дорівнює 210—

225 днів. Сума активних температур становить 3200—3300°С. Річна

Ґрунтознавство часткове

336

су

ма опадів — 350—420 мм, із них на теплий період припадає 250—

300 мм. Ґрунтовий покрив однорідний. На фоні південних чорноземів

на зниженнях розвин

ті л

чно-чорноземні, дернові осолоділі ґр

нти

й солоді. Територія провінції розорана на 75—85%. Основним видом

андша

тів є лесові слабод

еновані

івнини з чо

ноземами південни-

ми мало-гумусними. Серед них залягають темно-каштанові солонюваті

й осолоділі глейові ґрунти. На півдні незначні площі займають сухосте-

пові ландшафти

Пр

ичо

номо

ська п

овінція поділяється на п’ять

ізико-геог

іч-

них

об

ла

БЛАСТЬ ЗА

НІСТРОВСЬКОГО ПРИЧОРНОМОР’Я. Основні ри-

и її геолого-геоморфологічної б

дови визначаються положенням пе-

реважно в межах Добруджинської смуги герцинської складчастості

й частково на західному краї Причорноморської западини. Герцинські

поруди в неогені й антропогені значно опустилися (у районі Кагула

пускання перевищило 600 м). Вплив геоструктури проявляється в оро-

гідрографічних особливостях області. Поверхня має загальний похил

на південь, такий самий нап

ямок мають течії

ічок. Там, де складчасті

обр

джинські спор

ди глибоко зан

рюються, річки, що впадають

у Чорне море, мають широкі гирла, долини їх перетворюються в озера-

имани: Ялп

г, Катлаб

х, Сасик, Алібей, Б

рнас. Д

найська дельта ви-

одить до моря в райони занурення до

руджинських складок, огинаючи

з півночі герцинські споруди

ище місцевого базису ерозії залягають неогенові відклади (меотич-

ні, понтійські, куяльницькі). В антропогеновому покриві поряд із лесо-

ими породами поширені алювіальні, лиманно-морські та морські піща-

но-глинисті утворення. Область являє собою акумулятивну рівнину,

розчленован

долинами й балками. Глибина ерозійного розчлен

вання

змінюється від 80—90 м у північно-західній частині до 20—50 м у при-

найській і приморській см

гах. Терасові рівні в долинах річок добре

иражені в північній частині області, у придунайській смузі уступи те-

рас виположуються

еред інших областей степу Задністровське Причорномор’я виді-

яється найтеплішою зимою (середні січневі температури мінус 1,5—

2,0°С). Безморозний період триває понад 200 днів, а вегетаційний —

235—245 днів. Сума активних температур становить 3400—3600°С.

а рік випадає 350 — 400 мм опадів, а випаров

ваність досягає 800—

00 мм

Ландшафтам області своєрідності надає крайнє західне положення

у степовій зоні. Більшу частину області займають лесові дреновані рів-

нини з розораними чорноземами південними малогумусними. Незначне

поширення тут мають яружно-балкові місцевості з еродованими схила-

рунти гумусово-акумулятивного (дернового) типу ґрунтотворенн

ми, л

чно-чорноземними та л

чними солончак

ватими ґр

нтами, дигре-

ивними типчаковими формаціями на схилах та з пирію повзучого — на

днищах балок. У нижній течії Д

наю сформ

валися своєрідні дельтово-

плавневі ландшафти, в яких поєднуються осоково-очеретові плавні, за-

плава з піщаною та лучно-солончакуватою рослинністю, зарості верби

на піщаних терасах. Характерною особливістю ландшафтної структури

бласті є значні за площею озе

ні комплекси, а в п

имо

ській частині —

піщано-черепашкові пересипи з полином, солонцевими асоціаціями.

НІСТРОВСЬКО-БУЗЬКА ОБЛАСТ

— це низовинна

івнина з ма-

лопомітним похилом на південь, яка в тектонічном

відношенні відпові-

дає північному схилу Причорноморської западини. У долинах річок на

півночі області відслонюються неогенові піски

глини

частково вапняки.

ище залягають червоно-бурі глини. Лесові породи, що перекривають

глини, мають глибину на вододілах 20 м і більше. Долини річок і балки

розчленовують низовину на платоподібні межиріччя і міжбалкові про-

тори. Глибина ерозійного врізу на півночі значна — 50—80 м; річкові

долини й балки заглиблюються в корінні породи, мають асиметричну

будову, еродовані схили. Клімат посушливий. Середня річна сума опадів

тановить 360—400 мм. Малі річки мають епізодичний стік. Найбільші

зера знаходяться у прибережній смузі і являють собою затоплені мо-

рем пригирлові частини річкових долин і днищ балок. Ґр

нтовий покрив

у південному напрямку змінюється, що зумовлено появою солонцю-

атих відмін чорноземів і солонцюватих ґрунтів, лучно-чорноземних

лучних солончакуватих ґрунтів на заплавах і низьких терасах Дністра,

учургана, Малого Куяльнику, Великого Куяльнику, Тилігула. Основні

площі зайняті вододільними хвилястими місцевостями, які є високопро-

дуктивними земельними угіддями, особливо при зрошенні

УЗЬКО-

НІПРОВСЬКА ОБЛАСТЬ відрізняється від попередньої

меншою потужністю мезокайнозойських осадових відкладів, причо-

безпосередньо на докембрійськом

ндаменті залягають породи

палеогенового (на півночі) і крейдового (на півдні) віку. Палеогенові

й неогенові відклади п

едставлені пе

еважно вапняками. Літологічний

клад вапняків неоднорідний: у західній частині понтичний ярус пред-

тавлений шарами вапняків і глин, а від Інгульця до Дніпра — еоліто-

ими, жовто-

бу

рими й червоно-

бу

рими черепашковими кавернозними

апняками, що веде до появи в долинах і балках карнизів, денудаційних

терас. Покрівлю понтичних вапняків

творюють червоно-б

рі глини,

перекриті 20—30-метровою товщею лесових порід. Річкові долини ви-

повнені піщанистими лесовими с

глинками й алювіальними відклада-

ми, на схилах долин і балок залягають делювіальні суглинки з уламка-

ми неогенових вапняків. Поверхня має меншу розчленованість, широкі

ододіли: середня густота долинно-балкової сітки — 0,3—0,5 км/км

Ґрунтознавство часткове

338

ідносні висоти змінюються від 50—75 м на півночі до 20—30 м на пів-

дні. Кліматичні умови характеризуються тривалим теплим літом, корот-

кою малосніжною зимою

недостатнім зволоженням

відносно частою

по вторюваністю посух і суховіїв. Річна сума опадів становить 350—

00 мм. Переважають вододільні лесові рівнини з чорноземами півден-

ними та солонцюватими, із подами, в лучній рослинності яких типовими

асоціації пи

ію подового з гі

чаком і х

оном. У долинах Південного

угу, Інгулу та Інгульця добре виражені терасові лесові місцевості, пе-

еважно

озо

ані. Ф

агмента

не поши

ення мають піщані те

асові міс-

цевості із залісеними масивами пісків. Підвищені частини широких за-

плавних місцевостей також розорані, на нерозораних ділянках панують

лу

ки з пирію повз

чого. На вапнякових схилах помітні дигресивні тип-

акові та молочайно-полинові збої, угруповання з келерії лопатевої та ін.

НІПРОВСЬКО-МОЛОЧАНСЬКА ОБЛАСТ

з півночі і заход

бмежена Каховським водосховищем, зі сходу — р. Молочною, з пів-

дня — уступом Присиваської рівнини. У тектонічному відношенні во-

на відповідає північно-східному краю Причорноморської западини, де

поверхня кристалічних порід поступово знижується в південно-захід-

ному напрямку. У цьому разі збільшується глибина осадової товщі. На

хилах долин Дніп

а і Молочної відслонюються неогенові відклади:

апняки, пісковики, мергелі, піски. Понтичні відклади перекриті черво-

но-бурими глинами (15—25 м) і лесовими породами загальною потуж-

ністю 20—25 м. Поверхня низовинної рівнини має незначне розчлен

ання; прирічкові території порізані балками та ярами, у прибережній

музі водосховища розвиваються зсувні процеси. Рівнинність вододіль-

них плато порушується подами, плоскодонними балками-роздолами, які

ідк

иваються до великих подів П

исивашшя.

ліматичні умови подібні до умов Бузько-Дніпровської області. Дещо

зменшуються теплові ресурси, тривалість безморозного й вегетаційно-

го періодів, збільш

ють континентальність клімат

і повторюваність

уховіїв. Дніпровсько-Молочанське межиріччя є однією з найбільших

безстічних областей України. Поверхневий стік відб

вається тільки

поди. Великі балки мають стік навесні і на початку літа. Ландшафти

бласті мають багато спільного з попе

едніми, за винятком південної

муги, із лесовими рівнинами, розчленованими степовими балками-роз-

долами. Вододільні

івнини відзначаються великою кількістю подів із

онконоговими

осоковими

лисохвостовими

осоковими асоціаціями.

Пр

одні типчаково-ковилові степи т

анс

мовані в сільськогоспо-

дарські

гіддя. Невеликі ділянки їх спостерігаються в долині р. Молоч-

ної (як пасовища використовуються тонконогово-полинові і молочайні

гр

повання). У північно-західній частині області вододільні місцевості

ергуються з яружно-

алковими

339

рунти гумусово-акумулятивного (дернового) типу ґрунтотворенн

ЛІВ

БЕРЕЖН

-М

ЧАН

ЬКА

БЛА

ТЬ

аймає крайню схід-

ну частину середньостепової підзони, охоплюючи Молочанську аку-

лятивн

терасов

рівнин

і західні відроги Приазовської височини.

оверхня області знижується з північного сходу на південний захід від

190—180 м до 100—90 м, що відповідає загальному падінню поверхні

докембрійських порід: на сході вони виходять на денну поверхню на

ододілах, у долинах річок та балках, а на заході їх вкривають неогенові

піски

глини й вапняки.

лімат посушливий, сума активних температур становить 3200°С.

Річна с

ма опадів дорівнює 425 мм. У ландшафтній стр

кт

рі обла сті

провідну роль відіграють вододільні лесові рівнини з чорноземами пів-

денними малог

сними, значною мірою еродованими. На вододілах

помітні денудаційні останці, перекриті тонким шаром антропогенових

ідкладів, пасма зі скелястими ве

шинами

(

го

а Могила-Ко

сак, 132 м

)

південній частині області простяглася смуга лесових рівнин, розчле-

нованих балками. На Молочанській акумулятивній рівнині виділяються

терасові лесові місцевості з чорноземами південними малогумусними

солонцюватими. У заплавних місцевостях річок Молочної, Лозуватки,

Обиточної (Обитічної) та інших розвин

лися чорноземно-л

чні, л

чно-

орноземні солонцюваті ґрунти під лучно-галофільною рослинністю.

ідвищені ділянки заплав розорані і використов

ються як сільськогос-

подарські угіддя

РН

ОЗ

ЕМИ ЛІ

СОС

ТЕПУ І

ТЕП

е зональні ґрунти, які поширені у Лісостепу і Степу, на плат-

формових рівнинах і осередками трапляються серед інших ґрунтів

міжгірських западинах і на слабкопохилих схилах гірських систем.

Чорноземи сформувалися під лучно-степовою трав’яною рослинністю

за г

сово-ак

лятивним (дерновим) процесом ґр

нтотворення

автоморфних умовах частіше на карбонатних лесових породах, рідше

на глинах та інших породах. Гранулометричний склад переважно суг-

линковий, глинистий, рідше — супіщаний. Це темнозабарвлені гумусом,

исокотрофні, добре оструктурені, ґрунти з глибоким акумулятивним

(

без елювіально-ілювіальної диференціації профілю за вмістом мулу

і R

) типом профілю, який переритий землериями. Профіль чорнозему:

Но

— степова повсть

;

— г

совий горизонт, темно-сірий, зернисто

грудкувати

;

— верхній перехідний горизонт добре гумусований,

темно-сірий з палевим відтінком, гр

дк

вато-зернистий з кротовинами,

кипає від HCl

;

Рhk

— нижній перехідний горизонт, брудно-палевий,

ка

рб

онатний, з к

отовинами; Р

— материнська порода, лес або лесо-

подібний суглинок. Переходи горизонтів у наступні поступові.

нтознавство часткове

орноземи містять багато г

(4—8 (12)%), г

с г

матно-

го типу (Сгк: Сфк = 1,5—3), насичений кальцієм. Гранулометричний

клад однорідний у всьому профілі, ємність поглинання висока (30—

60 мг-екв/100г ґрунту), ГВК на 90—98% насичений основами і на

80—85% — кальцієм, реакція середовища нейтральна, буферність

исока. Чорноземи мають агрономічн

цін

водостійк

гр

дк

вато-

зернисту структуру гумусового горизонту, оптимальні параметри щільно-

ті

(

1,0—1,2 г/с

), висок

шпар

ватість, вологоємність (50%)

во-

допроникність (200 мм/годину), високий вміст валового азоту (0,17—

0,30%), фосфор

(0,15—0,35%) і калію (1—2%). Однак фосфор частіше

знаходиться у недоступній (нерозчинній) формі для рослин

Ти

п чо

ноземів поділяють на

під

: вилугувані, типові (Лісо-

теп), звичайні, південні (Степ), які закономірно змінюють один одного

широтному напрямку з півночі на південь.

іальними підтипами

же теплі короткочасно промерзаючі, теплі промерзаючі, помірно

еплі п

оме

заючі, помі

ні п

оме

заючі, помі

но довго п

оме

заючі,

які змінюються із заход

на схід

меридіональном

напрямк

. Чорно-

земи України належать до Північноєвропейської фації міцелярно-карбо-

натних чо

ноземів

Роди

виділяють за глибиною заскипання від HCl і розвитком супут

іх п

оцесі

Модальні — коли властивості ґрунту відповідають основним ха-

рактеристикам підтипу. Виділяють у межах усіх підтипів. У назві

нт

це слово оп

скають.

либокозакіпаючі — скипають ві

10% HCl ніж звичайні. Ви

іля-

ть серед типових, звичайних і південних чорноземів

езкарбонатні — скипання немає. Виділяють серед вилугуваних,

типових чорноземів, які

творилися на

езка

бонатних по

ода

арбонатні — скипають з поверхні, або в межах орного шару

иди

За грубизною профілю чорноземи поділяють на: надглибокі (більше

120 см

)

, глибокі

(

80—120 см

)

, се

едньоглибокі

(

40—80 см

)

, неглибокі

(

25—40 см), д

же неглибокі (менше 25 см) [6]. Інколи два останні види

ідносять відповідно до де

нових

озвинених і де

нових слабо

озвине-

них ґр

нтів

За вмістом гумусу у гумусовому горизонті чорноземи поділяють на:

ту

чні (більше 9%), середньог

сні (5—9%), малог

сні (4—5%), сла-

богумусовані (менше 4%)

Різ

овид

ос

виділяють за гранулометричним складом, від піща-

них до глинистих.

оз

яд: виділяють за мате

инською по

одою