Тихоненко Д.Г., Дегтярьов В.В. та ін. Практикум з грунтознавства

Подождите немного. Документ загружается.

321

Опідзолені і реградовані ґрунти Лісостеп

Слабореградовані

—

яких вторинно окар

онач

ється нижня части-

на профілю (горизонти

рі

в чорноземах або

РІk

в сірих опідзолених

ґр

нтах); сере

ньорегра

овані — окар

онич

ється середня частина про-

філю (

Рhіk

або

)

;

ильнорегра

овані — окар

оначування у верхньому

го

изонті

(

Неk

або

НЕk

рофіль чорнозему

ла

ег

адованого —

е+Н

рі

+НР

k+Рk

;

се

дньор

градованого —

е+Нріk+НРіk+Рk

;

ильно

ег

адованого —

еk+Н

рі

k+НР

k+Рk

Морфологічно реградація виражена в більш темном

забарвленні,

наслідок кращої гумусованості, наявності карбонатної цвілі в ниж-

ній частині ілювіального горизонт

призводить до зменшення його

щільності.

рунтовий вбирний комплекс насичується кальцієм, що обумовлює

зниження кислотності, зростання вмісту гумусу і його закріплення

у ґрунті кальцієм, покращення структури і підвищення водостійкості

труктурних агрегатів, зменшення щільності ілювіального горизонту,

збільшення шпаруватості, покращання аерації, підвищення мікробіо-

гічн

ї активн

ос

ті

Уміст гумусу в цих ґрунтах підвищується до 3,5—5,5%. Загальний

дефіцит вологи становить 18—196 мм, але при цьом

зменш

ється

рухомість фосфору за рахунок утворення водонерозчинних фосфатів.

онітет реградованих ґрунтів підвищується на 5—15 балів у порівнянні

з опідзоленими ґрунтами

підзолені оглеєні ґрунт

Форм

ються при неглибоком

заляганні підґр

нтових вод або за

рахунок поверхневого застою атмосферних вод переважно у Західній

Північній частинах Лісостеп

, а також

Придніпровській низині

знаки оглеєння проявляються у наявності сизого відтінку, вохри-

то-іржавих плям, пунктуацій, залізо-манганових бобовин. Ґрунтотвор-

на порода — мергелізовані суглинки. Карбонати, як правило, залягають

на гли

ині 150—200

оверхнево-оглеєні види поширені в Західному Лісостепу. Вони

утворюються внаслідок застоювання води над водонепроникним ілю-

іальним горизонтом

За глибиною прояву оглеєності виділяють такі ви

глейові

— сильнооглеєний весь профіль,

глеюваті

—

гл

еє

ння п

ина

ть

gl а

бо

Іgl горизонтів,

глибо

оглеюваті

—

гл

еє

ння тільки

мате

инській по

оді Рkgl або в ілювійованій по

оді PIgl

ове

хне

во

оглеєні

— оглеєні з поверхні НЕgl

(

Неgl)+(Еgl)+Igl

Ґрунтознавство часткове

322

У цих ґр

нтах підвищ

ється кислотність, особливо гідролітична,

зменшується ступінь насиченості ГВК основами; погіршуються фізич-

ні властивості, водно-повітряний і поживний режими, пригнічений про-

цес нітрифікації, посилюється денітрифікація, з’являються токсичні за-

кисні форми заліза, мангану, рухомий алюміній та ін. Алюміній зв’язує

фосфати у важкорозчинні форми, які недоступні рослинам

і опідзолені

нти

но-

зе

ми

и за гли

иною оглеєння

ясно-

сі

сіри

темно

опідзолені

глейовий

глеюватий

глибо

о-

глеюватий

ове

хнево

оглеєний

(

gl) (gl)

Hpi

lgl

HPi

PI PI PI Phi

l (gl)

Pk Pk P

ри оглеєні ґрунту мінералізованими підґрунтовими водами, утво-

рюються засолені опідзолені ґр

нти. Морфологічно засолення в них

иражено у злитості, дуже щільній кірці після оранки. У сухому стані

творюються брили, часто вкриті вицвітами солей

Індивід

альне навчально-дослідне завдання (1,

Зав

ання 1. Моноліти ґр

нтових профілів опідзолених і реградова-

них ґрунтів Лісостепу, вказаних викладачем, розділіть на генетичні го-

ризонти і опишіть їх морфологічні ознаки в лабораторном

зошиті. За-

малюйте кольоровими олівцями профілі цих ґрунтів, визначте їх назви.

Завдання для самостійної ро

оти (2, 4

)

Зав

ання 2.

підручниках і «Атласе почв Украинской ССР» від-

шукайте морфологічний опис подібних ґрунтів. Знайдіть і перепишіть

свій зошит агрономічн

характеристик

опідзолених і реградованих

ґрунтів. Оцініть рівень їх родючості. Назвіть і аргументуйте заходи щодо

підвищення родючості і шляхи раціонального сільськогосподарського

икористання цих ґрунтів.

Завдання 3.

івняйте мо

рф

ологічні ознаки опідзолених

(

ясно-сі-

рих, сірих, темно-сірих ґрунтів і чорноземів опідзолених) і реградованих

ґрунтів Лісостепу з дерново-підзолистими ґрунтами лісо-лучної зони.

323

підзолені і реградовані ґрунти Лісостеп

Зав

ання 4.

пишіть

«Робочом

зошиті» загальн

характеристик

умов утворення опідзолених і реградованих ґрунтів, класифікацію, бу-

дов

профілів, основні показники агрономічної характеристики, шляхи

х використання

бладнання: Моноліти ґрунтів, сантиметрова стрічка, кольорові олів-

ці, кольорові фотографії профілів ґрунтів.

ирішити конкретні ситуаці

1. Під час обстеження ґр

нтового покрив

бового ліс

правого бе-

рега р. Уд и було описано 2 розрізи. Розрізняються вони тільки верхніми

горизонтами. У першом

розрізі під лісовою підстилкою знаходиться

сно-сірий, з білястою присипкою Si

сла

когумусований, легкосуг-

линковий горизонт грубизною 13 см, наступний горизонт білястий, без-

гумусни

, з рясною кремнеземистою присипкою, пилувати

, пухки

грубизною 15 см. У другому розрізі були такі горизонти: перший — лі-

ова підстилка, другий — темнувато-сірий із слабкою присипкою Si

добрегумусований, середньосуглинковий грубизною 24 см, третій го-

ризонт — сірий з б

рим відтінком, добре г

сований,

щільнений, на

гранях призматичних агрегатів — буре колоїдне лакування, важкосуг-

линковий. Наст

пні горизонти обох ґр

нтів однакові. Спочатк

залягає

горизонт червоно-бурий, щільний, глинистий, призматичний із затікан-

нями колоїдів. Далі — схожий з попе

еднім го

изонтом, але з ознаками

материнської породи. Материнська порода — палева, пилувато-суглин-

кова, по

иста, з п

ожилками ка

бонатів, незасолена. До мате

инської

породи всі горизонти безкарбонатні

означте горизонти обох ґрунтів індексами. Дайте назву ґрунтам

2. На польовій ділянці біля листяного ліс

ло описано ґр

нтовий

розріз із добре гумусованим профілем до глибини 95 см. Перший гори-

зонт темно-сі

ий з ледь помітною п

исипкою Si

, зернисто-гр

дк

ва-

тий, середньосуглинковий. Два наступних перехідних до материнської

породи добре гумусовані, але з глибиною вміст гумусу поступово змен-

шується, один горизонт — темнувато-сірий, наступний сірий з бурим

ідтінком, кротовини, обидва горизонти ущільнені, призматично-груд-

ваті, б

рі колоїдні затьоки, важкос

глинкові. Материнська порода —

урувато-палева, шарувата, сла

ко пориста, середньосуглинкова,

ез

карбонатна, як і весь профіль ґр

нт

Напишіть профіль ґрунту, дайте йому назву

3. Розріз закладений на польовій ділянці правого берега річки Сі-

ерський Донець. Досліджений профіль ґрунту за морфологічними

знаками був подібний до профілю попереднього ґрунту, але відрізнявся

ід нього скипанням від

HCl

всіх горизонтів ґрунту і породи.

Ґрунтознавство часткове

324

Дайте назву ґрунту. Як будуть розрізнятися властивості цих ґрунтів

. Поясніть причину різних морфологічних ознак в елювійованих та

лювіальних горизонтах опідзолених ґр

нтів Лісостеп

у.

. Під час навчальної практики з ґрунтознавства студент виявив при-

су

тність кремнеземистої присипки

верхніх г

сованих горизонтах

двох розрізів. У розрізі № 1 під гумусованим горизонтом знаходиться

попелясто-білий безгумусний, з обільною присипкою Si

листувато-

езструктурний горизонт; наступний горизонт — червоно-

урий з ко-

оїдним лактуванням, призматичний, щільний. У розрізі № 2 білястий

безгумусний горизонт відсутній, горизонт відразу ж переходить у гори-

зонт червоно-бурий, призматичний, щільний, із затьоками колоїдів на

гранях стр

кт

рних агрегатів

якими підтипами опідзолених ґрунтів зустрівся дослідник

екомендована література: [4, 6, 7, 8, 9, 10].

РУНТИ ГУМУ

СО

-АКУМУЛЯТИВН

(ДЕРНОВОГО) ТИПУ ҐРУНТОТВОРЕННЯ

Рекомен

ується вивчити такі питання:

Географічне розповсюдження ґрунтів гумусово-акумулятивного

типу ґрунтотворення.

Характеристика

мов ґр

нтотворення, їх вплив на особливості

рояву гумусово-акумулятивного ґрунтотворного процесу і фор-

вання чорноземів, дернових, л

чних ґр

нтів і чорноземів л

чних.

Генезис, будова профілів, склад, агрономічна характеристика,

класифікація ґр

нтів г

сово-ак

лятивного тип

ґр

нтотво-

рення

Родючість чорноземів Лісостепу і Степу України, шляхи її збере-

ення та пі

вищення, сільськогоспо

арське використання чор-

ноземів.

Загальн

характеристик

лісостепової зони по

ано в темі 8.

РУНТОВО-КЛІМАТИЧНА ЗОНА СТЕПУ

ПРИРОДНІ УМОВИ

РУНТОТВОРЕНН

еомо

рф

олог

ія

риродні особливості степової зони України визначаються її поло-

женням на півдні Східноєвропейської рівнини, в межах різних геостр

к-

тур. Степові ландшафти «накладаються» на схили Українського щита,

оронезького масиву, Донецьку складчасту споруду, Причорноморську

западину, ділянки Скіфської плити. Ці структури мають неоднакову ви-

раженість у сучасному рельєфі степової зони і поряд з іншими факто-

рами зумовлюють її геоморфологічну неоднорідність і внутрізональну

ди

енціацію ландша

тів

У рельєфі виділяються Причорноморська низовина, Північно-Крим-

ька рівнина, Донецька і Приазовська височини, південні схили При-

дніпровської та Подільської височин

Клім

оложення зони в південно-західній частині Східноєв

опейської

ів-

нини зумовлює значну величину сонячної радіації і загальний хід про-

цесів тепло- і вологообміну. Сумарна річна сонячна радіація змінюється

ід 110 ккал/см

на півночі зони до 125 ккал/с

на півдні. Річний радіа-

ційний баланс змінюється відповідно від 50 до 60 ккал/см

Завдяки

Ґрунтознавство часткове

326

цьому порівняно з іншими степова зона характеризується найбільшими

епловими ресурсами. Так, річна сума температур вище 10 °С становить

2800—3600°С, що на 600—1000°С більше, ніж

Поліській провінції

зони мішаних лісів. Безморозний період триває 160—220 днів, період

активної вегетації — 160—195 днів. Середні річні температ

ри повітря

підвищуються з північного сходу на південний захід від 7,5 до 11 °С, се-

редні січневі від мінус 7 до 0-(–1) °С (Степовий Крим). Середні липневі

емператури зростають у південному напрямку від 21,5 до 23 °С

тепова зона знаходиться на південь від осі підвищеного тиску

повітря, що впливає на характер циркуляції повітряних мас. При загаль-

ному переважаючому західному перенесенні вологих атлантичних мас

повітря велике значення

форм

ванні степового клімат

належить пів-

нічно-східним і східним континентальним, а також середземномор ським

ропічним масам. Атлантичні циклони часто не досягають степової зони,

що є однією з головних причин меншої, порівняно з Лісостепом, величи-

ни опадів. Північна межа Степу приблизно фіксується ізогієтою 475 мм.

напрямі на південь сума опадів зменшується до 450—350 мм, а в При-

ивашші і на узбережжі Каркінітської затоки — до 300 мм. Основ-

на маса опадів (60—70%) припадає на теплий період року. Характерна

собливість Степу — висока випаровуваність: 700—800 мм на півночі

зони і 900—1000 мм на півдні, що з

мовлює різкий дефіцит вологи. Ко-

ефіцієнт зволоження, за В. П. Поповим, змінюється від 1,2 до 0,8. Дефі-

цит вологи позначається на ході с

часних фізико-географічних процесів.

ідрографі

У зв’язку з недостатнім зволоженням у степовій зоні гідрографічна

ітка розвинута мало, середня густота її становить 0,08—0,05 км/к

На

Пр

ичо

номо

ській низовині є

айони, де пове

хневі води стікають до

подів. Атмосферні опади влітк

витрачаються перед

сім на випаров

ання. У режимі степових річок спостерігаються короткочасна й висока

есняна повінь і низька літня межень. Підвищення рівнів можливе вліт-

ку під час злив. Особливістю природних умов степової зони є й те, що

у великих річок тут мало приток і вони є транзитними. Виняток станов-

ять річки, які дренують Середньоросійську, Донецьку і Приазовську

исочини і живляться підземними водами. Атмос

ні опади не відіг-

рають значної ролі у формуванні ґрунтових вод. Кращі умови для цього

в північній підзоні на малодренованих рівнинах, де ґрунтові води за-

ягають на глибині від 5 до 20 м. У Степ

річкові й ґр

нтові води мають

исоку мінералізацію. Вона змінюється в широких межах: від 1—5 г/л

до 10—50 г/л, засолення переважно с

льфатне, хлоридно-с

льфатне,

а на півдні Причорноморської низовини — хлоридне.

рунти гумусово-акумулятивного (дернового) типу ґрунтотворенн

рунтовий покрив

еважання мате

инських лесових по

ід, відносна

івнинність

рельєфу сприяли формуванню у степовій зоні більш однорідного ґрун-

тового покриву, ніж у Лісостепу

ереважаючими в північній підзоні є чорноземи звичайні серед-

ньогумусні. Найбільший вміст гумусу мають чорноземи Приазовської

исочини (7,2%). На південь від см

ги середньог

сних чорноземів

поширені малогумусні (вміст гумусу 5,0—5,8%). На плакорах ґрунто-

ий покрив однорідний, на схилах поширені змиті відміни звичайних

орноземів, на терасових рівнинах розвинуті чорноземи солонцюваті

й лучно-чорноземні ґрунти. На півдні Причорноморської низовини

формувалися чорноземи південні. Вони малогумусні, характеризують-

я глибоким заляганням гіпсового горизонту, лінія скипання на глибині

30—40 см. На півдні Степу в умовах різкого дефіциту вологи глибина

промивання ґрунтів зменшується. Завдяки цьому гіпс підтягується вго-

. У вбирном

комплексі співвідношення кальцію і магнію стає в

зь-

ким, тому вздовж межі південних чорноземів формуються солонцюваті

х відміни. На крайньом

півдні Причорноморської низовини,

При-

ивашші розвинені темно-каштанові і каштанові солонцюваті ґрунти,

комплексі з якими залягають солонці. Ареал їх поширення ґрунто-

знавці виділяють в окрему сухостепову зону. У степових подах в умо-

ах періодичного промивного режиму сформувались осолоділі глейові

ґрунти на півночі, солонці, солончаки і солоді — в середній частині

дерново-глейові солончакуваті ґрунти — вздовж морського узбережжя.

нтовий покрив Донецької височини відзначається строкатістю, вер-

тикальною диференційованістю, щебенюватістю. У степовій зоні розви-

аються процеси вторинного засолення ґр

нтів, коли солонці знов

пе-

ретворюються в солончаки. Причиною цього є епейрогенічні опускання

узбережжя, підйом ґрунтових засолених вод на зрошуваних масивах.

ослинний і тва

инний сві

еоботаніки відносять українські степи до Євроазіатської степової

бласті. У природних ландшафтах до їх розорювання на плакорах домі-

нували дернинні злаки. Обмежене поширення в Степу має лісова, лучна

болотна рослинність. Лісистість степової зони становить 3%. Із лісо-

покритої площі 39,4% займають дубові насадження; 32,9% — соснові;

,7% — ясеневі. Степова флора відрізняється від різнотравно-лучних

угруповань Лісостепу. У Степу домінують багаторічні ксерофільні зла-

ки, а різнотрав’я має підпорядковане значення. У південному напрям-

ку в степових фітоценозах більше ефемерів та ефемероїдів, є полини,

Ґрунтознавство часткове

328

галофітна рослинність, рослинний покрив розрідж

ється. У розподілі

рослинного покриву простежуються підзональні відмінності. У північ-

ном

степ

в мин

лом

пан

вали різнотравно-типчаково-ковилові сте-

пи, в центральній частині зони — типчаково-ковилові, в приморській

музі та Присивашші — розріджені типчаково-ковилові й полиново-

ипчакові степи. Тепер близько 80% території степової зони займають

ільськогосподарські угіддя

Для фауни Степу характерними є ховрахи, заєць сірий, тхір степо-

ий, борсук, лисиця, перепел, лунь, боривітер, жайворонок, гадюка сте-

пова, полоз, ящірки та ін. На загальном

зональном

фоні своєрідні стю

фауни виділяються водно-болотні, чагарникові, лісові біотопи долин

ніпра, Південного Б

, Дністра, Д

наю, Чорноморсько-Азовського

узбережжя, степових озер і штучних водойм

а умовами зволоження, теплоза

езпечення, характером ґрунтово-

го покриву, природної рослинності, сучасного сільськогосподарського

икористання степова зона поділяється на підзони: північностепову, се-

редньостепову, південностепову, сухостепову

ПІВНІЧНОСТЕПОВА ПІ

ЗОН

охоплює те

ито

ію з чо

нозе-

мами звичайними, площа яких збільш

ється й розширюється

східно-

му напрямку, і в Приазов’ї вони виходять до берега моря. Чорноземи

південні поширені в Причорномор’ї, займають низькі гіпсометричні

рівні. У цьому проявляється вертикальна диференція ґрунтового (і рос-

инного) покриву на рівнинах. Уздовж Азовського узбережжя тягнеться

муга приазовських (міцелярно-карбонатних) чорноземів. Різнотравно-

ипчаково-ковилові степи мають зімкнений покрив, у складі різнотрав’я

поширені, властиві лучним степам, мезофільні види. Цілинні степи збе-

реглися в заповідниках «Кам’яна могила» та «Хомутівський степ». Не-

еликі площі займають байрачні, заплавні та борові ліси.

начна протяжність степової зони із заходу на схід, неоднорідність

геолого-геоморфологічної б

дови з

мовлюють диференціацію її підзон

на фізико-географічні провінції й області

НІСТРОВСЬКА-

НІПРОВСЬКА ПІВНІЧНОСТЕПОВА ПРО

ВІН

займає південні відроги Молдавської, Подільської та Придніп-

овської височин. Безмо

озний пе

іод т

иває 170—190 днів, а вегета-

ційний — 205—225 днів, с

ма активних температ

р — 2800—3200°С.

Річна сума опадів із північного заходу на південний схід зменшується

з 460 до 380—350 мм. Провінція характериз

ється добре виражени-

ми рисами північно-степових ландшафтів. Зональний фон утворюють

акі основні види ландшафтів: 1) розчленовані схили лесових височин

з чорноземами звичайними середньогумусними; 2) виположені схили

исочин із чорноземами звичайними малогумусними. Перші утворюють

північну смугу, яка в напрямку на північний схід звужується, а другі —

329

рунти гумусово-акумулятивного (дернового) типу ґрунтотворенн

південн

см

, яка в цьом

ж напрямк

, навпаки, розширюється. Оби-

дві смуги перетинаються долинними та яружно-балковими територіями

з л

чно-чорноземними солонцюватими ґр

нтами, плямами солончаків

(

на заплавах). Долинні та яружно-балкові комплекси, поширені серед

згаданих видів ландшафтів, мають неоднаковий характер врізу: в межах

одільської височини вони врізані переважно в товщу балтських від-

кладів, а в межах П

идніп

овської — в докемб

ійські по

оди. Ця обста-

ина, а також неоднакове співвідношення видів ландшафтів за площею

зумовлюють поділ провінції на три області

БЛАСТЬ ПІВ

ЕННИХ ВІ

РОГІВ МОЛ

АВСЬКО

ВИСОЧИНИ.

геоструктурному плані це південно-західна окраїна північного кри-

ла Причорноморської западини зі ст

пінчастим зан

ренням докембрій-

ького фундаменту до 2 тис. метрів. Із корінних порід у формуванні су-

асних ландшафтів головну роль тут відіграють неогенові (сарматські,

меотичні, понтичні) літологічні різнорідні відклади. Меотиспонтич-

ними по

одами складені ко

інні схили долин, са

матські підстеляють

антропогеновий алювій. На вододілах понтичні піщано-глинисті відкла-

ди, що містять вапнякові прошарки, переходять у червоно-бурі глини,

на яких залягає лесова с

глинкова товща. У рельєфі виділяються плато

уджак та його підвищена частина — Баймаклійські висоти (297 м). До

ричорноморської низовини абсолютні відмітки помітно зниж

ються

(

150—100 м). Поверхня має глибоке ерозійне розчленування — 100—

150 м, значну густоту яружно-балкової сітки — 0,50—0,75 км/км

ложення на заході степу, південні експозиції схилів зумовлюють най-

більшу забезпеченість області тепловими ресурсами у зоні. Безморозний

період триває 195 днів, вегетаційний — 230—235 днів, сума активних

температур становить 3100—3300°С; річна сума опадів 430—460 мм.

еред зональних ґр

нтів поширені також змиті відміни їх, чорноземи

илугувані й глибокі. Фоновими ландшафтами є розчленовані схили ле-

ових височин з ярами і балками, врізаними в неогенов

товщ

, чорно-

земами звичайними середньогумусними і малогумусними.

БЛАСТЬ ПІВ

ЕННИХ ВІ

РОГІВ ПО

ІЛЬСЬКО

ВИСОЧИНИ

займає межиріччя Дністра і Південного Бугу. Море відступило з цієї те-

риторії в кінці неогену. Абсолютні відмітки поверхні становлять 125—

200 м; річкові долини широкі, коритоподібної форми. Значне поширен-

ня мають змиті ґрунти. На схилах балок розвинуті такі угру повання:

бородача звичайного, чебрецю. На піщаних терасах трапляються наса-

дження із сосни, верби

гостролистої, аморфи кущової, а в заплавах —

олончак

ваті л

ки з пирієм повз

чим, солонцем трав’янистим, очере-

том, схеноплектусом, бульбокомишом морським

БЛАСТЬ ПІВ

ЕННИХ ВІ

РОГІВ ПРИ

НІПРОВСЬКО

ВИСОЧИ

НИ

охоплює частину північного степу між долиною Південного Бугу

Ґрунтознавство часткове

330

а Дніпром і при

рочена до центральної частини Українського щита,

поверхня якого залягає на висоті 100—200 м і позначається на сучас-

ном

рельєфі і стр

кт

рі ландшафтів. Докембрійські породи перекриті

палеогеновими відкладами. У товщі лесових порід є водно-льодовикові

пі ски, а в придніпровській частині — суглинки і морена. У долинах рі-

ок широкі ділянки чергуються з каньйоноподібними, у руслах трап-

яються перепади. Для відслонень характерні наскельні діброви з дуба

звичайного, клена польового, липи, груші, чагарникових заростей з кле-

ну татарського, глоду, гордовини, скумпії. Невелике поширення мають

заплавні й подові комплекси з л

чно-чорноземними оглеєними і л

чни-

ми солонцюватими ґрунтами. Днища балок укриті різнотравно-пирієви-

ми та солончак

ватими л

ками

ЛІВОБЕРЕЖНО-

НІПРОВСЬКА ПІВНІЧНО-СТЕПОВА ПРО

ВІН

займає південь Придніпровської низовини, Донецька і При-

азовську височини. Кліматичні умови характеризуються дальшим нарос-

анням континентальності, зменшенням впливу атлантичних повітряних

мас і збільшенням ролі континентальних східних, коротшим безмороз-

ним періодом. Вегетаційний період триває 200—210 днів, річна сума

активних температ

р становить 2800—3000°С, а опадів — 450—480 мм.

Територія дренується річками Ореллю, Самарою, Конкою (Кінкою).

ередні багаторічні мод

лі сток

становлять 2,0—2,5 л/с·км

Ґр

нто-

ий покрив характеризується одноманітністю зональних типів ґрунтів.

ідмінності в ландшафтній структурі провінції пов’язані з її геоморфо-

огічними особливостями. У західній частині поширені слабкорозчлено-

ані низовинні рівнини з чорноземами звичайними середньогумусними.

идові відмінності ландшафтів східної частини провінції полягають у ви-

щому гіпсометричному положенні, а південної — в поширенні малогу-

сних чорноземів. На крайньом

заході провінції виділяються терасові

есові рівнини з чорноземами середньогумусними в комплексі з лучно-

орноземними солонцюватими ґр

нтами й солонцями. У долинах річок

менші площі займають терасові піщані рівнини з чорноземами на пісках

дерновими ґрунтами, борами і суборами. Заплавні ландшафти Орелі,

амари, Конки (Кінки) характеризуються поширенням різнотравно-

злакових лук. Провінція поділяється на три фізико-географічні області.

БЛАСТЬ ПРИ

НІПРОВСЬКО

НИЗОВИНИ

має степов

части-

ну лівобережної низовини, приуроченої до перехідної смуги від Дніп-

ровсько-Донецької западини до приазовської частини щита і Донець-

кої складчастої області. Загальний похил поверхні — від Донецької та

риазовської височини до долини Дніпра. Абсолютні висоти зменш

ться з північного сходу і півдня від 175—200 м до 65—50 м у заплаві

р. Дніпра. Корінну основу сучасних ландшафтів утворюють палеогенові

й неогенові відклади. У долинах річок відслонюються піщано-глинисті