Тихоненко Д.Г., Дегтярьов В.В. та ін. Практикум з грунтознавства

Подождите немного. Документ загружается.

301

підзолені і реградовані ґрунти Лісостеп

У ґр

нтовом

покриві великі площі займають сірі і ясно-сірі опід-

золені ґрунти, особливо на міжріччі Дністра і Південного Бугу. Ґрунти

кислі, малог

сні, зазнають площинної ерозії. На Придніпровській ви-

очині велике поширення мають опідзолені чорноземи і темно-сірі опід-

золені ґрунти, а на плоских рівнинах — вилугувані й типові чорноземи.

приполіській частині провінції на рівнинних просторах переважають

орноземи з умістом гумусу 3,5—4,5%. Територія провінції характери-

зується майже суцільною розораністю

івнічна область П

идніп

овської височини й область Київського

плато займають північне положення; центральне положення займають

бласті Подільського Побужжя, Придністровсько-Подільська, централь-

на область Придніпровської височини; південні області Подільської та

ридніпровської височини виділяються за переважанням південно-лі-

остепових ландша

тів

ПІВНІЧНА ОБЛАСТЬ ПРИДНІПРОВСЬКОЇ ВИСОЧИНИ

ма

астини Бе

дичівського та Білоце

ківського антикліно

іїв Ук

аїнсько-

го щита. У долинах річок відслонюються граніти. На гранітах і грані-

то-гнейсах утворилася каолінова кора вивітрювання. Глибина лесових

порід змінюється від 2—3 м на вододілах до 10—15 м біля підніжжя

хилів. Вододільне положення області зумовило переважання в ланд-

шафтній стр

кт

рі ден

даційних хвилястих лесових рівнин із чорнозе-

мами типовими малогумусними і фрагментами (до 1% площі) дубових

лісів. У зв’язку з приполіським положенням області в північній її час-

тині є місцевості моренних і моренно-зандрових рівнин із сосново-ду-

бовими та грабово-дубово-сосновими лісами. Південні райони мають

дноріду ландшафтну структуру. Тут переважають типові лісостепові

мпл

БЛА

ТЬ КИ

ЬК

ПЛАТ

займає частин

Придніпровської

исочини від Києва до гирла р. Рось. Західна межа її збігається з вихода-

ми на поверхню докембрійських порід. На форм

вання ландшафтів мав

плив дніпровський льодовик, який залишив морену, водно-льодовикові

ідклади. Льодовикові води виробили широкі річкові долини. Грубизна

лесових порід — 3—6 м. Характер геологічної будови, дислокованість

порід, піднятість над Дніпром, глибоке розчленування території сприя-

ть розвитк

ерозійних і зс

вних процесів. Особливо це проявляється

біля Канівського во

осхови

ереважаючим видом ландшафтів є розчленовані лесові рівнини

з чорноземами типовими й опідзоленими, які суцільно розорані. У межах

анівсько-Ржищівського район

основними є д

же еродовані височини

з сірими опідзоленими ґрунтами під грабовими дібровами. Поширені

давньодолинні місцевості з лучно-чорноземними ґрунтами, долинно- та

ружно-балкові місцевості зі змитими ґрунтами. У межах Київського

Ґрунтознавство часткове

302

плато боротьба із ерозійними процесами є одним із найважливіших за-

одів підвищення продуктивності угідь

РИ

НІСТРОВСЬКО-ПО

ІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ

аймає середні й ниж-

ні частини басейнів лівобережних приток Дністра. Глибина річ кових

олин змінюється ві

60—80 м на півночі

о 160—200 м на пів

ні.

долинах відслонюються кембрійські, крейдові й неогенові породи.

Основними ландша

тами області є лесові височини і схили із сі

ими

підзолені ґрунтами й опідзоленими чорноземами, які розорані. Значні

площі займають яружно-балкові і долинні місцевості з дубово-грабови-

ми й дубовими лісами, які займають до 10% території, з остепненими

уками і степами (до 5% площі)

ОБЛАСТЬ ПОДІЛЬСЬКОГО ПОБУЖЖЯ

від інших лісостепових

бластей відрізняється значною піднятістю, значним поширенням до-

кембрійських порід, перекритих неглибокою осадовою товщею, перева-

жанням денудаційних форм рельєфу, порожистістю річок. У ґрунтовому

покриві на міжріччях суцільно залягають сірі опідзолені ґрунти. Вважа-

ть, що в минулому ця територія була вкрита лісами, а зараз лісистість

кладає 12% площі. У сучасній ландшафтній структурі області доміну-

ть хвилясті розчленовані лесові височини з ярами та балками, вріза-

ними до кристалічних порід, дубово-грабовими та грабовими лісами на

ірих і темно-сірих опідзолених ґр

нтах. Місцями на борових терасах

річок сформувалися дерново-підзолисті ґрунти під борами і грабовими

суб

орами.

ЕНТРАЛЬНА ОБЛАСТЬ ПРИДНІПРОВСЬКО

ВИСОЧИНИ.

о-

кемб

ійські по

оди відслонюються в

ічкових долинах і на схилах

балок. На них залягають палеогенові і неогенові відклади, антропоге-

нові валунні суглинки й піски, лесові породи грубизною від 3—4 м на

міжріччях до 25—30 м в улоговинах. Хвилястий і горбистий рельєф від-

биває не

івності пове

хні докемб

ійських по

ід. Максимальні абсолют-

ні відмітки спостерігаються на вододілі Росі і Гнилого Тікич

(273 м).

ідносні висоти досягають 160 м. Територія дренується річками Рось,

Тясьмин, Гнилий та Гірський Тікичі. У мин

лом

т пан

вали л

чні

й остепнені луки з кострицею, мітлицею на глибоких малогумусних

орноземах. Серед сучасних ландшафтів області переважають розчле-

новані лесові рівнини з досить різноманітним ґрунтовим покривом, які

озо

ані. Поши

ені го

бисті лесові й мо

енно-занд

ові

івнини з чо

ноземами опідзоленими і темно-сірими опідзолені ґрунтами

ПІВДЕННА ОБЛАСТЬ ПОДІЛЬСЬКОЇ ВИСОЧИНИ

займає пів

ен-

ний захід лісостепової зони України. Вона при

рочена до південно-за-

ідного схилу Українського щита, де поверхня докембрійських порід

занаходиться на глибині до 100 м. Докембрій перекритий крейдяни-

ми, неогеновими породами, лесовидними суглинками, делювіальними

303

Опідзолені і реградовані ґрунти Лісостеп

й алювіальними відкладами. Глибина розчленування поверхні досягає

100—150 м,

ічкові долини ши

окі й глибокі, схили пе

етинаються

рами та балками. У ґр

нтовом

покриві поширені чорноземи типові,

підзолені і реградовані, сірі, ясно-сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти.

мин

лом

північно-західна частина області б

ла вкрита лісами, решта

території — південними лучними степами. У північно-західній частині

бласті ха

акте

ландша

тів визначається поєднанням вододільних

ів-

нинно-хвилястих місцевостей з опідзоленими чорноземами і хвилястих

еродованих вододілів із сірими і темно-сірими опідзоленими ґрунтами,

кремими масивами лісів з дуба скельного та звичайного

ПІВДЕННА ОБЛАСТЬ ПРИДНІПРОВСЬКОЇ ВИСОЧИНИ

нах

диться на міжріччі Південного Б

і Дніпра. Докембрійські породи від-

лонюються в долинах річок і балках. Грубизна осадових порід — від

кількох метрів до 100—200 м, і тільки в Тясьминській западині вона

зростає до 500 м. Абсолютні висоти в середньому становлять 200 м,

а максимальні — 265 м; глибина врізу долин у східній частині досягає

100—150 м, а густота яружно-балкової сітки 1,0 км/км

У західному

напрямку ці показники зменшуються відповідно до 60—80 м і 0,50—

75 км/км

У давньому природному ландшафті панували лучні степи, були по-

ширені д

бові ліси на чорноземах опідзолених і д

бово-грабові на сірих

підзолених ґрунтах. Зараз ліси збереглися невеликими масивами.

Характерною особливістю південно-лісостепових ландшафтів є мо-

заїчне поєднання слабкохвилястих вододілів із типовими чорноземами,

горбистих місцевостей із темно-сірими опідзоленими ґрунтами і чорно-

земами опідзоленими

ЛІВ

БЕРЕЖН

НІПР

ВСЬКА ПР

ВІН

ІЯ.

она знахо

ить-

я в межах Дніпровсько-Донецької западини. Провінція приурочена до

хідної частини південно-західного борту Дніпровсько-Донецької запа-

дини, якій

рельєфі відповідає ак

лятивна терасова рівнина Серед-

нього Дніпра, а також до середньої та південно-східної частини цент-

рального грабена, яким

рельєфі відповідає пластово-яр

сна нахилена

олтавська рівнина. На формування рельєфу впливали талі води дніп-

ровського льодовика і наступна ерозійно-акумулятивна діяльність рус-

лових потоків Дніпра та його приток. У долині Дніпра добре виражені

різновікові терасові: сучасні, поліські, дніпровські. Лесові тераси мають

ирівняну поверхню, висоти їх досягають 140—150 м. На поверхні ба-

гато блюдець-западин, є ши

окі п

охідні долини. Бо

ова те

аса дося-

гає висоти 120—128 м, на ній поширені піщані форми рельєф

: гряди,

дюни, горби, кучугури. Заплава Дніпра в наш час є дном Канівського та

ременч

цького водосховищ. Полтавська рівнина розчленована лівими

притоками Дніпра.

Ґрунтознавство часткове

304

ліматичні умови характеризуються наростанням континентальності

й зменшенням кількості атмос

них опадів з півночі на південь обла-

ті. Величина с

марної сонячної радіації становить 105—110 ккал/с

ума активних температур становить 2600—2800°С. Річна сума опадів із

півночі на південь змінюється від 550 до 430 мм, дві третини їх випадає

під час вегетації рослин

Основними ґрунтами є чорноземи типові малогумусні з вмістом гу-

мусу 5,0—5,5%, які поширені на вододілах. У північній частині провін-

ції сформувались лучно-чорноземні содово-солончакуваті ґрунти. На

ерасах поширені солонцюваті чорноземи, пролягають солончакуваті

олонці і хлоридно-сульфатні солончаки. Особливо засолені пониження

сла, міжріччя Орелі й Ворскли. Засолення ґр

нтів пов’яз

ють з висо-

ким вмістом солей у ґрунтових водах, які стікають із Роменських соля-

них к

полів. Уздовж високих правих берегів притоків Дніпра поширені

орноземи опідзолені та сірі опідзолені ґрунти

У межах п

овінції пе

еважають низовинні лісостепові ландша

и. Значна протяжність території з півночі на південь зумовлює також

північні й південні підзональні відмінності ландшафтів. З урахуванням

цього провінцію поділяють на чотири фізико-географічні області

ПІВНІЧНА ОБЛАСТЬ ДНІПРОВСЬКОЇ ТЕРАСОВОЇ РІВНИНИ

явля

ою ак

лятивн

низовин

, складен

товщею водно-льодовикових

алювіальних відкладів. Особливості її формування позначаються на

су

часній ландшафтній стр

кт

рі. Основним видом ландшафтів є тера-

ові малодреновані рівнини з чорноземами типовими, лучно-чорнозем-

ними ґрунтами, плямами солонців і солончаків. Лісостепові ландшафти

урізноманітнюють борові комплекси з дерново-підзолистими ґрунтами

під дубово-сосновими лісами, поширені від Києва до гирла Сули і далі

до Ворскли. Значні площі займають заплавні лучні й болотні ландшаф-

и. В північній частині області поширені низинні засолені луки. У запла-

ах річок Тр

бежа, С

пою, Недри, Оржиці та інших — торфові болота

з осоково-злаковими й різнотравно-злаковими угрупованнями, очере-

ом. Завдяки меліоративним заходам ці території перетворені в сіль-

ькогосподарські угіддя

ПІВДЕННА ОБЛАСТЬ ДНІПРОВСЬКОЇ ТЕРАСОВОЇ РІВНИНИ

ма

багато спільних рис із Північною. Тут зменшуються площі борових

давньодолинних місцевостей, більш поши

ені засолені комплекси.

Ландшафти терасових рівнин Сули і Псла характеризуються наявністю

знижень із чорноземно-лучними солончакуватими ґрунтами, содовими

олончаками й солонцями. Заплавні ландшафти мають засолені л

ки.

ПІВНІЧНА ОБЛАСТЬ ПОЛТАВСЬКОЇ РІВНИНИ

простягається від

долини Сейм

на півночі до Ворскли на півдні. Територію її дрен

ють

ула і Псел з притоками. Це область так званого Полтавського плато.

305

Опідзолені і реградовані ґрунти Лісостеп

орінну основу ландшафтів становлять палеогенові й неогенові від-

клади. На

озмитій пове

хні палеогенових по

ід залягають полтавські

піски. У форм

ванні рельєф

проявився вплив тектонічних р

хів, со-

лянокупольної тектоніки, денудаційно-ерозійних і акумулятивних про-

цесів. Потоками талих льодовикових вод на міжріччях створили прохідні

долини. Загальний нахил поверхні на південь-південний захід. У північ-

ній частині області долини річок глибокі, з крутими схилами, балками

та ярами. Ландшафтами є розчленовані лесові рівнини з чорноземами

типовими малогумусними й опідзоленими

, майже суцільно розораними.

Ліси збереглися на міжріччі Удаю і Сули, біля Ромен; у західній частині

бласті це грабово-липово-дубові ліси, у східній граб заміняється кле-

ном. На борових терасах Псла, Ворскли та інших острівне поширен-

ня мають соснові й дубово-соснові ліси. Помітну роль у ландшафтній

тр

кт

рі області відіграють лесові терасові рівнини, розчленовані пра-

ережжя Сули, Псла, Ворскли

ПІВДЕННА ОБЛАСТЬ ПОЛТАВСЬКОЇ РІВНИНИ

займає територію

на схід від Ворскли. Рівнинна поверхня її знижується в західному на-

прямку. У долинах річок відслонюються полтавські піски, над ними

залягають строкаті й червоно-бурі глини. Антропогенова товща пред-

тавлена лесовими по

одами, алювіальними пісками. П

истепове по-

ложення області відбивається і в ґр

нтовом

покриві: характерними

середньогумусні чорноземи, карбонатні лучні ґрунти, солонцеві й со-

лончакові відміни ґр

нтів на днищах балок. Незначні площі займають

дубові, кленово-дубові та липово-дубові ліси

Ландша

ти південної області Полтавської

івнини від

ізняються від

попередніх переважанням лесових полого-хвилястих височинних рів-

нин із середньогумусними чорноземами, повністю розораними. Уміст

гумусу в них становить від 5,5 до 7,0%. Заплавні лучні й борові місце-

ості доб

е ви

ажені в долині Во

скли. На лесових те

асах п

олягають

западини з л

чно-чорноземними солонцюватими ґр

нтами, солончака-

ми під лучною галофільною і болотною рослинністю.

риродні

мови Лівобережно-Дніпровської провінції сприятливі для

ирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур, садів-

ництва, розвитку тваринництва та ін

СЕРЕ

НЬОРОСІЙСЬКА ПРОВІН

ІЯ.

межах України знаходить-

я її к

айня західна частина. Це знижені від

оги Се

едньо

осійської ви-

очини, приурочені до південно-західного схилу Воронезького масиву.

ля п

овінції ха

акте

ний

озчленований го

бистий

ельє

із се

едні-

ми висотами 180—186 м, а також близьке до поверхні залягання крей-

дових порід, які відслонюються в долинах річок. Порівняно з іншими

провінціями лісостепової зони клімат т

т найбільш континентальний, він

ідрізняється холодною зимою, з тривалими низькими температурами;

Ґрунтознавство часткове

306

ередня температ

ра січня найнижча в Лісостеп

(мін

с 7—8°С). Серед-

ні липневі температури змінюються від 19°С на півночі до 20°С на пів-

дні. Однак річна с

ма опадів більша, ніж на Придніпровській височині,

що пояснюється впливом рельєфу. На півночі їх випадає близько 500 мм,

а на пів

ні — 500—450 мм

Дуже поширені сірі й темно-сірі опідзолені ґрунти, опідзолені чор-

ноземи, чорноземи типові, а в південній частині зустрічаються звичайні.

деревостоях переважають дубові, кленово-липово-дубові та липово-

дубові насадження.

а характером ландшафтної стр

кт

ри і значною протяжністю з пів-

ночі на південь провінцію поділяють на дві фізико-географічні області.

СУМСЬКА ОБЛАСТЬ ЗАХІ

НИХ ВІ

РОГІВ СЕРЕ

НЬОРОСІ

Й-

СЬКОЇ ВИСОЧИНИ

простягається від Новгород-Сіверського Полісся

до долини Ворскли. Основу її ландшафтів становлять піщано-глинисті

палеогенові й неогенові відклади, якими перекриті породи крейдового

іку (крейда, мергелі, піски). З антропогенових відкладів поширені лесо-

і породи, морена, водно-льодовикові, давньоозерні, алювіальні й еолові

піски. У

ельє

і доб

е ви

ажені вододіли,

озчленовані схили й те

аси

з просадковими формами, яри та балки. У мин

лом

область б

ла зайня-

а переважно широколистяними лісами. Тепер їх найбільше на півночі

бласті (11% території). Серед с

часних ландшафтів області переважа-

ть розчленовані лесові рівнини із сірими й темно-сірими ґрунтами, ле-

ові

івнини з чо

ноземами типовими й опідзоленими

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ ЗАХІДНИХ ВІДРОГІВ СЕРЕДНЬОРОСІ

Й-

СЬКОЇ ВИСОЧИНИ

відрізняється від Сумської зростанням літніх

ем ператур, безморозного і вегетаційного періодів, сум активних тем-

ператур, переважанням у ґрунтовому покриві чорноземів типових, вилу-

ваних, опідзолених, реградованих, темно-сірих, рідше сірих та ясно-

ірих опідзолених і реградованих ґрунтів. Менш поширені терасові

есові рівнини з чорноземами середньог

сними й солонцюватими,

борові горбисті тераси з дубово-сосновими лісами. На заплавах поши-

рені дубові та в’язово-дубові ліси, справжні й болотисті луки.

Розвинутими ґрунтотворними процесами в Лісостепу є дерновий

в меншій мірі підзолистий. Дуже розчленований рельєф, неоднакова

рослинність, кліматичні

мови є причиною

творення в цій зоні різних

ґрунтів: ясно-сірих, сірих і темно-сірих опідзолених, реградованих; чор-

ноземів типових, вил

ваних, опідзолених та реградованих; а в лівобе-

режних областях пролягають солончакуваті й солонцеві ґрунти

підзолені і реградовані ґрунти Лісостеп

підзолені ґрунти Лісостеп

підзолені і реградовані ґрунти сформувалися в Лісостепу під ши-

роколистяними лісами з добре розвиненим трав’яним покривом при

умісному прояві підзолистого і дернового типів ґрунтотворення. Особ-

ливість природних

мов лісостепової зони наклали свій відтінок на ін-

тенсивність і характер прояву цих процесів. У зв’язку з цим опідзолені

реградовані ґр

нти Лісостеп

відрізняються від дерново-підзолистих

ґрунтів лісо-лучної зони

підзолені ґрунти — це зональні ґрунти Лісостепу. Вони розпо-

сюджені переважно в Лісостеповій зоні, особливо в правобережній його

астині, на лесових «островах» Полісся, навіть зустрічаються в північ-

ній частині степової зони України. Залягають ці ґр

нти на вододільних

плато,

ідше — на лесових те

асах Дніп

а і його п

итоків. Утво

юють-

я під пологом широколистяних лісів з добре розвиненим трав’яним по-

кровом частіше на лесових породах, що підстилаються глинами, піща-

ними та щільними по

одами, які внаслідок е

озійних п

оцесів виходять

на поверхню і беруть участь в ґрунтотворенні

підзолені ґрунти за морфологічними ознаками і властивостями

займають проміжне положення між дерново-підзолистими ґрунтами

лісо-лучної зони і чорноземами Лісостепу. Вони сформувалися при

су

місном

прояві дернового (г

сово-ак

лятивного) і підзолистого

процесів за участю лесиважу та оглинювання. Різний ступінь акумуляції

і опідзолювання, наявність ознак попередніх етапів ґр

нтотво-

рення, рівень родючості дозволяє поділити ці ґрунти на дві групи: силь-

ноопідзолені (ясно-сірі та сірі) та слабкоопідзолені (темно-сірі ґр

нти,

орноземи опідзолені). Профілі цих ґрунтів диференційовані за елю-

іально-ілювіальним типом і складаються з таких го

изонтів: лісової

підстилки

(

Но

) у цілинних лісових ґрунтів, гумусово-елювіального (НЕ

бо

Не

)

, елювіального

(

бо

)

) — тільки у ясно сірих ґрунтів, ілю-

іального

(

), перехідного ілювіального (ІР) і ґр

нтотворної породи (Рk

бо

). Інтенсивність опідзолювання у значній мірі залежить від гідро-

термічних

мов і посилюється з півдня на північ, та зі сход

на захід.

цьому ж напрямку зростає інтенсивність промивання ґрунту, три-

алість трансформації рослинних решток і як рез

льтат — зменшення

кількості гумусу, глибини ґрунтового профілю і збільшення ознак опід-

золювання ґрунту

підзолені породи мають переважно легко- і середньосуглинковий

гранулометричний склад. Уміст гумусу в орних опідзолених ґрунтах —

1,3—4,7%, а в цілинних сягає 4—8 (10)%. Найменш г

совані ясно-

ірі, а найбільш — темно-сірі ґрунти і чорноземи опідзолені. Гумус

м’який (тип

мюль), г

матно-ф

льватний

сірих і ф

льватно-г

матний

Ґрунтознавство часткове

308

чорноземів опідзолених. У складі г

сових речовин переважає фрак-

ція, зв’язана з кальцієм, на відміну від дерново-підзолистих ґрунтів. Єм-

ність поглинання зростає від ясно-сірих ґр

нтів (15—18 мг-екв/100 г)

до чорноземів опідзолених (35 мг-екв/100 г ґрунту). У міру збільшення

тупеня опідзоленості цих ґрунтів зменшується їх насиченість основами

передусім кальцієм. Ус і опідзолені ґрунти мають безкарбонатний про-

іль до мате

инської по

оди. По

оди частіше ка

бонатні

Тип опідзолених ґрунтів підрозділяється

Під

ясно-сі

і, сі

і, темно-сі

і і чо

ноземи опідзолені.

сно-с

оп

дзолен

ґр

нти

аймають добре дреновані території в центральній частині Лісо-

тепу. На Лівобережжі пролягають невеликими осередками між сірих

підзолених ґрунтів на високих дренованих прирічкових територій і на

есових «островах» у поліській зоні. Сформувалися під густими дубово-

грабовими й буковими лісами, із незначним поширенням трав’янистої

ослинності

Бу

дова профілю

Но

(

л) — лісова підстилка у цілинних (лісових) ґрунтів грубизною

до

—

см

;

НЕ

— гумусово-елювіальний грубизною 10—15 см у цілинних, в ор-

них зберігається з глибиною оранки (25—30 см), слабкогумусований,

нерівномірного світло-сірого забарвлення, інколи з брунатним відтін-

ком, сивуватий від кремнеземистої присипки, слабо виражена неміцна

грудкувато-пластинчата, а на ріллі — грудкувато-пилувата структура,

пе

ехід ясний;

E а

бо

(

)

— елювіальний гр

бизною 10—20 см, безг

совий або

дуже сла

когумусований, сивуватий, майже весь складений з присипки

тонкопластинчастої лист

ватої стр

кт

ри, перехід ясний;

— ілювіальний грубизною 70—90 см, безгумусовий, червоно-бурий

або м’ясо-червоний, щільний, горіхувато-призматичний, грані струк-

урних агрегатів вкриті темно-бурими затіками органо-мінеральних ко-

оїдів (лакування, примазки), а інколи припудрені присипкою Si

яка

рапляється окремими гніздами, перехід пост

повий;

PІ

— пе

ехідний ілювіальний, світліший за попе

едній, менш щіль-

ний, з меншим виразом затьоків колоїдів, перехід пост

повий;

Рk—

з глибини 120 см і нижче ґрунтотворна порода, як правило,

—

есова з карбонатним псевдоміцелієм і прожилками.

Фізико-хімічні показники світло-сірих ґрунтів близькі до дерно-

о-підзолистих, що свідчить про інтенсивний розвиток у них підзоли-

того процесу. Вони містять досить мало гумусу — 1,3—2,8%. Гумус

309

підзолені і реградовані ґрунти Лісостеп

86. Характеристика св

тло-с

рих оп

дзолених ґрунт

в на лесах [9]

По

ка

ники

(

)

либина відбору зразків, см 2—1

22—

1—

85—

—1

pН водни

бмінно-увібрані

катіони

мг-екв/100 г ґрунт

79 2

Nа

ум

19 11

ізичні та водно-

ізичні показники

либина відбор

зразків, см

—

100

140

—

150

ільність, г/см

35 1

43 1

48 1

итома маса

г/см

68 2

69 2

агальна пористість, %

48,40

44,40

46,40

,00

43,00

Максимальна гіг

оскопічність, % 3

ологість зав’ядання

40 13

айменша вологоємність

20,20

18,90

19,

20,20

19,80

іапазон активної вологи, м

Аерація при найменшій

ологоємності

аловий хімічний склад

рунту, % оксидів

на прожар

наважк

83,46

,43

83,22

9,85

,47

69 2

1,11

1,27

1,33

1,13

,67

89 1

58 1

48 2

99 0

13,91

12,60

12,09

12,95

аловий хімічний склад

мулу, % оксидів

на прожар

ну наважк

49 59

78 19

78 0

48 3

78 3

Ґрунтознавство часткове

310

гуматно-фульватного типу. Реакція ґрунтового розчину світло-сірих ґрун-

ів — кисла

(р

4,0—5,7), гідролітична кислотність становить 2,5—

3,1 мг-екв/100 г ґр

нт

, с

ма обмінних основ — 10—22 мг-екв/100 г

ґрунту, яка зростає в ілювіальному горизонті внаслідок збагачен-

ня його м

листою фракцією. Ґр

нти насичені основами на 65—75%.

ільність 1,2—1,4 г/см

в горизонті НЕ і збільшується до 1,55—

1,65 — в ілювіальному горизонті. ґрунт містить мало загальних і до-

тупних рослинам форм елементів живлення. Загального азоту — 0,05—

0,10%, а легкогідролізованого — 3—4 мг/100 г ґрунту. У них незначна

кількість обмінного калію (5—8 мг/кг ґрунту за Кірсановим), але значна

рухомість фосфору, що пов’язано з кислою реакцією середовища (рухо-

мий фосфор становить 15—20 мг/кг ґр

нт

грофізичні властивості цих ґрунтів мало сприятливими для роз-

итк

сільськогосподарських к

льт

р. Стр

кт

ра ґр

нт

агрономічно-

маломіцна з невисокою водостійкістю агрегатів. При розорюванні вони

швидко руйнуються. Поверхня такого ґрунту після дощу ущільнюється,

замулюється, на ній утворюється кірка, що негативно впливає на про-

остання

ослин та

озвиток

апас продуктивної вологи в них становить у метровому шарі: важ-

косуглинкові — 120—140 мм, суглинкові (легкі, середні) — 80—120 мм.

риродна родючість світло-сірих ґр

нтів невисока.

х бонітет складає

приблизно 46 балів

Сірі опідзолені ґр

нт

аймають розчленовані вододіли Волино-Подільської та Придніп-

ровської височин і високі правобережжя річок. Ці ґрунти сформува-

ися під зрідженими дубово-грабовими лісами, переважно на лесах.

порівнянні з ясно-сірими ґрунтами прояв підзолистого процесу в них

послаблений, том

в його профілі відс

тній чистий горизонт елювію

(

Е). Інколи спостерігається елювіально-ілювіальний (ЕI

)

горизонт

з вираженою кремнеземистою присипкою і ознаками ілювію. Профілю:

Но

+НЕ+І+ІР+Рк а

бо

Но

+НЕ+ЕІ+І+ІР+Р

Гру

изна горизонту НЕ

20—25 см у цілинних лісових ґрунтів і 25—35 см в орних

ерхні горизонти цих ґрунтів збіднені мулом, який вимивається

ілювіальний горизонт (різниця у вмісті мулу між Е і І складає 20—

25% і більше

Уміст гумусу в ґрунта (1,5—2,7%), зосереджений у гумусово-елю-

іальном

горизонті, а в ілювіальном

його кількість різко падає

до 0,2—0,4%. У складі гумусу зростає вміст гумінових речовин у по-

рівнянні з ясно-сірими ґр

нтами. Реакція ґр

нтового розчин

менш

кисла, ніж у ясно-сірих ґрунтів (рН

KCl

5,3—6,2, ступінь насиченості