Теліпко В.Е., Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право

Подождите немного. Документ загружается.

501

Модуль 13. Міжнародне морське право

з морсько го права 1982р. Усі держави мають право прокладати по дну від-

критого моря за межами континентального шельфу підводні кабелі та трубо-

проводи. Ніхто не може заважати державі в реалі зації нею цієї свободи. Вона

ж, у свою чергу, зобов’язана належним чином брати до уваги вже прокладені

по дну моря кабелі та трубопроводи, не перешкоджати їх ремонту і, по мож-

ливості, не перешкоджати свободі судноплавства та риболовства. Прибереж-

на держава за певними винятками не може перешкоджати прокладанню або

підтриман ню у справності іноземних підводних кабелів або трубопро водів на

континентальному шельфі. Визначення траси для проходження іноземних

трубопроводів на континентально му шельфі здійснюється за згодою прибе-

режної держави. Розрив, пошкодження підводного кабелю або трубопрово ду

тягнуть відповідальність власника відповідно до міжна родного права та на-

ціонального законодавства.

Свобода риболовства — це найдавніша та загальновизна на свобода від-

критого моря. Масова експлуатація морсь ких живих ресурсів привела до не-

обхідності встановлення з початку XX ст. міжнародно-правових обмежень у

галузі риболовства. Ці ж питання знайшли відображення під час кодифікації

міжнародного морського права в 1958р. і 1982р. Свобода риболовства озна-

чає, що всі живі ресурси відкритого моря знаходяться в загальному та рівно-

му ко ристуванні всіх держав світу. Міжнародні договори, що укладаються в

галузі користування такими ресурсами, не можуть завдавати жодним чином

збитків державам, що не беруть у них участь. Але у випадках встановлення

в міжна родних договорах обмежень із метою збереження ресурсів держави

повинні дотримуватися цих обмежень. Свобода риболовства не торкається

особливого режиму риболовства у виключній економічній зоні.

В останні роки в міжнародному праві, особливо в Кон венції ООН з мор-

ського права 1982 р., свобода риболовства все більше розглядається крізь

призму охорони тваринно го світу. З цією метою на держави покладено зобо-

в’язання зберігати та керувати живими ресурсами відкритого моря, а також

вживати щодо своїх громадян заходи з метою за безпечення збереження таких

живих ресурсів. Реально за безпечити ці положення Конвенції виявляється

досить складно, оскільки практично вони не знаходяться в галузі ефективно-

го міжнародного контролю.

У відкритому морі судно підпорядковується юрисдикції тієї держави,

під прапором якої воно плаває. Між державою і судном повинен існувати

реальний зв’язок. Цього не можна сказати про практику використання так

званих «зручних» прапорів (Панами, Ліберії та ін.).

Необхідно зазначити, що судно, яке плаває під прапорами двох і більше

держав, прирівнюється до судна, що не має національності. Судно не може

змінити свій прапор під час плавання або стоянки при заходженні в порт,

крім випадків зміни права власності на нього. Проте це не стосується суден,

що плавають під прапором ООН і деяких інших міжнародних організацій.

Звичайно судно розглядається як частина території держави, у якій воно

зареєстровано. Винятки з цього правила, а отже, і зі свободи судноплавства,

установлюються міжнародними договорами. Так, наприклад, ст. 110 Кон-

венції з морського права 1982р. встановлює певні права у відкритому морі

військових кораблів із припинення незаконної діяльності плаваючих там

502

Міжнародне публічне право

суден. Вони здійснюються шляхом реалізації права на огляд. Ці дії допус-

тимі за умови, що в командира військового судна виникли підозри в тому,

що зустрінуте судно займається піратством, работоргівлею, несанкціонова-

ним віщанням, не має національності, або якщо на ньому піднятий іноземний

прапор, або воно відмовляється підняти прапор, але в дійсності має ту ж на-

ціональність, що і даний військовий корабель. У цих випадках військовий ко-

рабель робить «перевірку права судна на його прапор». Але, якщо ці підозри

виявилися необґрунтованими й оглянуте судно не вчинило ніяких дій, які б

виправдували цю підозрілість, йому повинні бути відшкодовані всі заподіяні

збитки або шкода.

Кожна держава самостійно визначає умови надання своєї національності

суднам, правила реєстрації суден на її території і права судна плавати під її

прапором (ст. 91 Конвенції 1982 р.).

Ні арешт, ні затримка суден не можуть бути зроблені у відкритому морі

навіть у якості заходу розслідування по розпорядженню якої-небудь іншої

влади, крім влади держави прапора судна. Водночас у влади прибережної

держави існує право переслідування по «гарячих слідах». Ця правомоч-

ність передбачена ст. 23 Конвенції про відкрите море 1958 р.

Переслідування іноземного судна по «гарячих слідах» може бути вжито:

а) якщо компетентні влади прибережної держави мають достатні підста-

ви вважати, що це судно порушило закони і правила цієї держави;

б) переслідування повинне початися тоді, коли іноземне судно або одна

з його шлюпок знаходяться у внутрішніх водах, у територіальному морі або

в прилеглій зоні держави, що переслідує, і може продовжуватися за межами

територіального моря або прилеглої зони тільки за умови, якщо воно не пере-

ривається;

в) право переслідування припиняється, як тільки переслідуване судно

входить у територіальне море своєї країни або третьої держави;

г) переслідування повинно бути почате після по дачі зорового або світ-

лового сигналу;

д) переслідування може здійснюватися тільки військовими кораблями

або військовими літальними апаратами, або суднами й апаратами, що зна-

ходяться на урядовій службі (наприклад, поліцейськими) і спеціально на це

уповноваженими.

Право переслідування не може здійснюватися стосовно військових

кораблів, деяких інших суден, що перебувають на державній службі (по-

ліцейських, митних).

§ 6. Виключна (морська) економічна зона

Виключна (морська) економічна зона — це район, що знаходиться за

межами територіального моря та прилягає до нього, і який підпадає під

встановлений особливий правовий режим. Ширина виключної економічної

зони не повинна перевищувати 200 морських миль, що відлічуються від ви-

хідних ліній, від яких відміряється ширина територіаль ного моря.

Поява виключної економічної зони пов’язана з давнім прагненням дер-

жав встановити риболовні зони, що вихо дили б за межі територіальних вод.

503

Модуль 13. Міжнародне морське право

Інститут виключної економічної зони є новелою у міжнародному морському

праві. Його поява безпосередньо пов’язана з роботою III Конференції ООН

з морського права.

Безпосередньо термін «виключна економічна зона» став використову-

ватися в міжнародних документах і внутрішньодержавних актах наприкін-

ці 60-х — початку 70-х років. Його зміст, на думку багатьох учених, означає,

що в цій зоні виключно прибережна держава переслідує і задовольняє свої

економічні інтереси, тобто здійснює суверенні права в сфері реалізації своїх

економічних інтересів.

Однією з причин виникнення концепції економічної зони, а потім і її пра-

вової регламентації, крім науково-технічної революції, що відкрила реальні

можливості видобування різноманітних живих і мінеральних ресурсів вда-

лині від берега і на великих глибинах, послужило бажання знайти компроміс

між більшістю держав, що притримуються 12-мильної межі територіальних

вод, і порівняно невеликим числом держав, що наполягали на 200-мильній

їхній межі. Найбільші вигоди в результаті цього одержали держави Афри-

ки і Латинської Америки, що мають великі морські узбережжя, котрі дають

географічну можливість встановити такі зони. Безсумнівну вигоду від цього

одержали США, Канада й інші промислово розвинені держави.

Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не по-

вний суверенітет над вик лючною економічною зоною, а відповідно до ст. 56

Конвенції з морського права 1982 р.:

«а) суверенні права з метою розвідування, розроблення і зберігання

природних ресурсів як живих, так і неживих, що знаходяться на дні, у його

надрах і в його водах, що покривають, а також із метою керування цими ре-

сурсами, й стосовно інших видів діяльності з економічного розвідування і

розроблення ресурсів зони (виробництво енергії шляхом використання води,

течій, вітру);

б) може споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення й екс-

плуатацію штучних островів і установок, установлювати навколо них зони

безпеки;

в) може визначати час і місця лову, установлювати припустимий вилов

живих ресурсів, встановлю вати умови одержання ліцензій, стягувати збори;

г) здійснювати юрисдикцію стосовно створення штучних островів, уста-

новок і споруд;

ґ) дозволяти морські наукові дослідження;

д) вживати заходів із захисту морського середовища».

Варто зауважити, що суверенні права прибережної держави на виключну

(морську) економічну зону не скасовують свобод відкритого моря, встанов-

лених для всіх держав. Тому в економічній зоні всі держави користуються

свободою судноплавства і польотів, прокладки підводних кабелів і трубопро-

водів та ін. Держави при здійсненні своїх прав повинні враховувати суверен-

ні права прибережної держави. Іно земна держава зобов’язана враховувати

у виключній еко номічній зоні права та дотримуватись законів прибережної

держави, а прибережна держава — враховувати права іно земної держави у

виключній економічній зоні (п. 2 ст. 56).

Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй

виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій

504

Міжнародне публічне право

зоні не піддавався небез пеці в результаті надмірної експлуатації. Вона має

право споруджувати та дозволяти спорудження, експлуатацію та використан-

ня штучних островів, установок і споруд для економічних цілей (п. 1 ст. 60).

Як і континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона, у

відповідності зі ст. 74 Конвенції з морського права, може бути піддана делімі-

тації між державами з протилежними або суміжними узбережжями на основі

угоди відповідно до норм міжнародного права, як це зазначено в ст. 38 Стату-

ту Міжнародного Суду, і з дотриманням принципів справедливості.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне зако нодавство про ви-

ключну економічну зону, яке відповідно до Конвенції з морського права 1982

р. має бути сумісним з її нормами. В Україні 16 травня 1995 р. було прийнято

Закон України «Про вик лючну (морську) економічну зону України».

§ 7. Континентальний шельф

Континентальний шельф є одним із найбагатших районів світового оке-

ану. Тут виловлюють близько 90% відсотків риби, тут розташовані багатющі

запаси корисних копалин, у тому числі нафти та газу. З появою в середині

XX ст. тех нологій добування корисних копалин із дна моря деякі дер жави

спробували односторонньо поширити свій суверенітет на райони шельфу. Це

породило численні територіальні спори між державами

Одним із перших національних актів стосовно континентального шель-

фу була прокламація президента Трумена від 28 вересня 1945 р. У ній під-

креслювалося, що з геологічної точки зору континентальний шельф можна

розглядати як продовження материкової території прибережної держави під

водою, оскільки виявлені на континенті мінеральні ресурси містяться й у

надрах шельфу. Характерно, що в прокламації нічого не говорилося про межі

континентального шельфу. Тільки в прес-релізі, що супроводжував прокла-

мацію Білого дому вказувалося, що континентальним шельфом вважається,

як правило, затоплена земля, що прилягає до берега і покрита водою не біль-

ше, ніж на 200 морських миль.

Вже протягом десяти років після заяви США законодавчі акти відносно

шельфу були прийняті низько держав, зокрема Аргентиною, Домініканською

Республікою, Саудівською Аравією, Індією, Іраном, Пакистаном, Гондура-

сом, Чилі, Португалією і деякими іншими державами, а до початку роботи І

Конференції ООН з морського права 1958 р. односторонні акти про конти-

нентальний шельф були прийняті двадцятьма державами.

Юридичне поняття континентального шельфу не співпадає із геогра-

фічним визначенням шельфу. З точки зору географії шельф — це підводне

продовження наземних рівнин, тобто вирівняна частина підводної окраїни

материків, що прилягає до берегів суходолу, та характеризується спільною

з нею геологічною будовою. Він простягається до глибини 200 м, а в деяких

випадках до 350–450 м.

Правове визначення континентального шельфу та характеристика його

правового режиму закріплені в Конвенції про континентальний шельф

1958 р. та Конвенції ООН з морського права 1982 р. В Конвенції 1958 р.

зовнішня межа континентального шельфу була не чітко встановлена. Його

межі ставились у залежність від технічних можливостей кожної держави.

505

Модуль 13. Міжнародне морське право

Відповідно до п.1 ст.76 Конвенції ООН з морського права 1982р.: «кон-

тинентальний шельф — це морське дно та надра підвод них районів, що про-

стягаються за межі територіального моря на всьому протязі природного

продовження його су хопутної території до зовнішньої межі підводної окра-

їни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких

відліковується ширина територіального моря, коли зовнішня межа підвод-

ної окраїни материка не простягається на таку відстань».

Положення про континентальний шельф, закріплені в Конвенції 1982 р.

були вироблені в результаті тривалих зусиль багатьох держав. Вони мають

значні відмінності від положень Женевської Конвенції 1958 р. Згідно із п. 3

ст.76 Конвенції 1982 р. підводна окраїна материка включає продовження кон-

тинентального масиву, що знаходиться під водою, прибережної держави і скла-

дається з поверхні і надр шельфу, схилу і підйому. Вона не включає дна океану

на великих глибинах, у тому числі його океанічні хребти або його надра.

Компроміс між державами, що мають широкий шельф, і тими, шельф

яких не виходить за межі 200-мильних економічних зон, був досягнутий на

основі того, що всі прибережні держави зможуть поширювати суверенні пра-

ва на ресурси морського дна в межах економічної зони незалежно від того, чи

є в цих межах шельф або немає.

Разом із тим враховувалося, що біля сорока держав будуть мати шельф,

що виходить за межі 200-мильних економічних зон. Це обумовило необхід-

ність установлення чітких дистанційних критеріїв і критеріїв глибини для

визначення зовнішніх меж континентального шельфу. Тому в ст. 76 Конвен-

ції з морського права 1982р. було встановлено, що якщо межа материка про-

стирається далі 200 миль, то зовнішня межа шельфу не повинна знаходитися

далі 350 миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіаль-

ного моря, або не далі 100 миль від 2500-метрової ізобати (лінії, що з’єднує

глибини в 2 500 метрів).

Поняття континентального шельфу за Конвенцією 1982 р. веде до вста-

новлення подвійного правового режиму континентального шельфу: режиму

в межах 200-мильної економічної зони і за цими межами. Найбільш чітко ви-

раженим показником такого розходження слугують передбачені ст. 82 Кон-

венції з морського права 1982 р. відрахування і внески в зв’язку з розроблен-

ням континентального шельфу за межами 200 миль.

Закріплюючи права прибережної держави на шельф, Конвенція з мор-

ського права 1982р. в багатьох речах по вторює положення Конвенції про кон-

тинентальний шельф 1958р. Держави, як і раніше, не поширюють на шельф

по вного суверенітету, а мають певні суверенні права «з метою розвідки та

розробки його природних ресурсів». Ці права часто називають виключними,

бо ніхто і ні за яких умов не може здійснювати таку діяльність без згоди при-

бережної держави. Прибережна держава має правов створювати на шельфі

штучні острови, установки та споруди і встановлювати навколо них зони без-

пеки шири ною до 500 метрів.

Права прибережної держави на континентальному шельфі не торкають-

ся правового статусу ні покриваючих шельф вод, ні повітряного простору над

ним. Оскільки морський простір над континентальним шельфом продовжує

залишатися відкритим морем, усі держави мають право здійснювати судно-

506

Міжнародне публічне право

плавство, польоти, рибальство, прокладати підводні кабелі і трубопроводи.

Прибережна держава також уповноважена визначати траси для прокладки

кабелів і трубопроводів тощо.

Розмежування континентального шельфу суміжних або розміщених

одна проти іншої держав здійснюють шляхом укладання міжнародних угод.

Не зважаючи на те що міжнародно-правові норми в області континентально-

го шельфу кодифіковані проблема делімітації континентального шельфу час

від часу продовжує виникати в міждержавних відносинах.

Прибережні держави зазвичай мають спеціальне зако нодавство про кон-

тинентальний шельф. Україна має суверенні права стосовно розвідування і

розроблення природних ресурсів, як живих, так і неживих, на морському дні,

що утворює континентальний шельф України та у його надрах.

Згідно зі ст.13 Конституції України природні ресурси континентального

шельфу України зони є об’єктами права власності Українського народу. А

відповідно до положень ст. 39 Закону України «Про охорону навколишнього

природного середовища» природні ресурси континентального шельфу Укра-

їни належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Надра є виключною власністю народу України і даються тільки в корис-

тування. Угоди або дії, що порушують право власності народу України на

надра, є недійсними. Ділянки континентального шельфу, як використовува-

ні, так і не використовувані, входять у державний фонд надр.

За користування надрами в межах території континентального шельфу

України справляється плата. Розміри платежів визначаються залежно від

площі ділянки, що надається у користування, глибини моря та мети корис-

тування надрами.

Внутрішньодержавна регламентація правового режиму континенталь-

ного шельфу має ряд особливостей. Перш за все в Україні досі не прийнято

закон профільного характеру, що повинен безпосередньо регулювати питан-

ня континентального шельфу.

В національному законодавстві України поняття континентального

шельфу відображене лише у підзаконних нормативних актах і в більшій мірі

відображає положення Конвенції про континентальний шельф 1958р.: конти-

нентальний шельф — поверхня й надра морського дна підводних районів, що

прилягають до узбережжя та до островів України, за зоною територіального

моря, до глибини 200 метрів або за цією межею до таких місць, де глибини вод,

що його покривають, дозволяють добування природних багатств цих районів.

Слід звернути увагу, на те що національне законодавство України досі не

приведене у відповідність із положеннями Конвенції ООН з морського права

1982 р., що була ратифікована Україною 3 червня 1999 р. Питання правового

режиму континентального шельфу України регулюються як нормами між-

народними права так і деякими національними актами, зокрема в Кодексом

України про надра, Законом України «Про виключну (морську) економічну

зону України» та деякими іншими. Але в той же час продовжують діяти і

нормативні акти СРСР, зокрема Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про

континентальний шельф Союзу РСР» від 6 лютого 1968 р.

Необхідно зауважити, що в Законі України «Про виключну (морську)

економічну зону України» хоча і йде мова про континентальний шельф як

507

Модуль 13. Міжнародне морське право

про ділянку морського дна, що знаходиться під юрисдикцією України, сам

правовий режим континентального шельфу згадується лише мимохідь. Це

пов’язано з тим, що правовий режим виняткової (морської) економічної зони

в межах 200 миль дублює режим континентального шельфу (що у свій час

ледве не послужило приводом до скасування інституту континентально-

го шельфу) із тією лише різницею, що природні ресурси континентального

шельфу знаходяться на морському дні й у його надрах, а природні ресурси

економічної зони — у товщі води над морським дном.

Необхідною умовою, що передує освоєнню природних багатств конти-

нентального шельфу, є його розмежування (делімітація) між прибережними

державами. Пов’язані з цим питання дуже актуальні для багатьох держав, у

тому числі і для України, що протягом декількох років намагається вирішити

їх разом із Російською Федерацією і Румунією.

Ст. 244 Кримінального кодексу України встановлена кримінальна відпові-

дальність за порушення законодавства про конти нентальний шельф України.

§ 8. Міжнародний район морського дна

Морське дно становить все більший інтерес для держав. Частково цей

інтерес був задоволений визнанням у міжна родному праві деяких прав дер-

жав на континентальний шельф. Про режим морського дна за межами шель-

фу домо витися виявляється значно складніше. Проблема полягає в тому,

що високорозвинені держави, яких меншість, вже при ступили до експлуа-

тації ресурсів морського дна та розгляда ють таку діяльність у межах свобо-

ди відкритого моря. Дер жави, які за рівнем розвитку не спроможні мати або

користу ватися технологіями освоєння морського дна, а їх більшість, напо-

лягають на встановленні для нього особливого правово го режиму. Саме під

впливом цієї більшості 1970 р. Генераль на Асамблея ООН рекомендувала

виробити для нього спе ціальний правовий режим. Це питання стало одним з

цент ральних на III Конференції ООН з морського права.

Морське дно за межами континентального шельфу й економічної зони

є територією з міжнародним режимом і утворює міжнародний район мор-

ського дна (район). У відповідності зі ст. 1 Конвенції ООН з морського права

1982 р. термін «район» означає дно морів і океанів і його надра за межами

національної юрисдикції. Виділення в просторах відкритого моря зони, що

має юридичний статус міжнародного району морського дна стало найважли-

вішою новелою в міжнародному морському праві.

Питання про встановлення режиму району виникло із досягненням тех-

нічних можливостей розробки глибоководних покладів природних ресурсів.

Оскільки національна юрисдикція прибережних держав у Світовому оке-

ані поширюється на морське дно і його надра в межах континентального шель-

фу, межами району є зовнішні межі континентальних шельфів прибережних

держав, іншими словами, це продовження дна і надр глибоководних районів

морів і океанів за межами континентальних шельфів прибережних держав.

Правовий режим, а також порядок дослідження і видобутку ресурсів ра-

йону урегульований ст.136–191 Конвенції ООН з морського права 1982 р.

що включають такі розділи: «Принципи, що регулюють район», «Освоєння

ресурсів району» і «Орган» (Міжнародний орган з морського дна).

508

Міжнародне публічне право

Ст. 37 Конвенції ООН з морського права 1982 р. встановлює, що жод-

на держава не може претендувати на суверенітет або здійснювати суверенні

права стосовно будь-якої частини району і його ресурсів. Міжнародний ра-

йон морського дна оголошений «загальною спадщиною людства» (ст. 136).

Це означає, що права на ресурси району належать усьому людству, від імені

якого діє Міжнародний орган з морського дна.

Згідно зі ст. 140 Конвенції діяльність у районі здійснюється на благо

всього людства і з особливим врахуванням інтересів і потреб держав, що роз-

виваються, і народів, що не досягли повної незалежності або іншого статусу

самоврядування. Орган забезпечує справедливий розподіл фінансових та ін-

ших економічних вигод, одержуваних від діяльності в районі, через відповід-

ні механізми на недискримінаційній основі.

Район відкритий для використання винятково в мирних цілях усіма дер-

жавами без будь-якої дискримінації.

Морські наукові дослідження в районі здійснюються в мирних цілях і на

благо всього людства. Відповідно до Конвенції стосовно діяльності в районі

приймаються заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту мор-

ського середовища від шкідливих для неї наслідків, що можуть виникнути в

результаті такої діяльності.

Діяльність у міжнародному районі морського дна повинна здійснюва-

тися таким чином, щоб сприяти здоровому розвитку світової економіки і

збалансованого росту міжнародної торгівлі, а також сприяти міжнародному

співробітництву для всебічного розвитку всіх країн, особливо держав, що

розвиваються.

Всі держави-учасниці Конвенції 1982 р. іpso facto є членами Міжнародно-

го органу з морського дна (Орган), що може створювати такі регіональні цен-

три і відділення, які він вважає необхідними для здійснення своїх функцій.

Передбачено, зокрема, можливість розвідки і розроблення ресурсів ра-

йону як спеціальним підрозділом Органу — Підприємством, так і окремими

державами за договором з Органом. Підприємство безпосередньо здійснює

діяльність у районі, транспортування, переробку і збут мінералів. Орган має

не тільки функції і повноваження, надані Конвенцією, але і повноваження,

що розуміються, необхідні для його здійснення.

У рамках Органу засновані Асамблея, Рада і Секретаріат. Асамблея, що

складається з усіх членів Органу, розглядається в якості вищого такого орга-

ну, перед якими звітують всі інші головні органи. Вона також обирає членів

Ради, членів правління і генерального директора Підприємства.

Рада є виконавчою інституцією Органу. Вона, зокрема, контролює і коорди-

нує виконання положень Конвенції з усіх питань і проблем у рамках компетен-

ції Органу і звертає увагу Асамблеї на випадки недотримання таких положень.

Необхідно мати на увазі, що ні положення Конвенції, що стосуються ра-

йону, ні будь-які права, надані або здійснювані відповідно до неї, не торка-

ються правового статусу вод, що покривають район, або правового статусу

повітряного простору над цими водами.

Встановлений у Кон венції режим району є спробою знайти компроміс між

еко номічно розвинутими країнами та країнами, що розвива ються. Однак від-

сутність під Конвенцією підписів найбіль ших індустріальних держав робить

проблематичним функціонування всього механізму користування районом.

509

Модуль 13. Міжнародне морське право

§ 9. Міжнародні протоки

Протоки відіграють важливу роль у міжнародному мореплаванні, створен-

ні єдиної системи морських шляхів. Протока — це природний морський про-

хід, що з'єднує райони того самого моря або моря й океани між собою. Хоча

у світі існує численна кількість проток, лише частина з них може бути віднесе-

на до категорії міжнародних. Якщо виходити з критерію їх використання лише

для судноплавства однієї держави, то таких проток, очевидно, не існує. Але на-

віть тоді, коли протока використовується для проходження суден декількома

або багатьма державами, це також не надає їй статусу міжнародного.

Визначальним моментом для віднесення тієї або іншої протоки до кате-

горії проток, використовуваних для міжнародного судноплавства, є:

а) розташування протоки на світових морських шляхах;

б) її інтенсивне використання протягом досить тривалого періоду для

цілей мореплавання багатьма державами;

в) така протока повинна з’єднувати морські простори, що користуються

статусом відкритого моря, і бути або єдиним, або найбільше коротким шля-

хом між такими просторами.

Доктрина міжнародного права давно визнає, що міжнародні протоки, на

відміну від інших морських проток, являють собою окрему категорію. При-

чому з різноманітних ознак міжнародних проток на перше місце висувався

критерій важливості для міжнародного судноплавства. Конвенція ООН з

морського права 1982 року встановила такі види проток, використовуваних

для міжнародного судноплавства:

а) протоки між одною частиною відкритого моря або економічної зони,

у котрих будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного

проходу з метою безперервного і швидкого проходу або прольоту через про-

току (Баб-ель-Мандебська, Гібралтарська, Дрейка, Ла-Манш, Магелланова,

Сінгапурська і ін.);

б) протоки між островом і континентальною частиною прибережної дер-

жави, у котрих застосовується право мирного проходу як для транзиту, так і

для заходу в територіальні і внутрішні води;

в) протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем

держави, у котрих також застосовується право мирного проходу;

г) протоки, правовий режим яких регулюється спеціальними міжнарод-

ними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.).

За загальним правилом у міжнародних протоках ви знається принцип

свободи судноплавства і повітряних по льотів (Гібралтар, Ла-Манш, Ма-

гелланова протока). Після прийняття Конвенції про територіальне море та

прилеглу зону ця норма отримала договірне закріплення. У Конвенції з мор-

ського права 1982 р. вказано, що всі судна та літальні апарати користуються

правом транзитного проходу, який становить собою здійснення свободи суд-

ноплавства і польоту з метою безперервного та швидкого транзиту через про-

току між од нією частиною відкритого моря або виключної економічної зони

та іншою частиною відкритого моря або виключної еко номічної зони. При

здійсненні проходу через протоку судна та літальні апарати мають утримува-

тися від будь-якої діяль ності, окрім тієї, яка притаманна звичайному порядку

без перервного та швидкого транзиту.

510

Міжнародне публічне право

Прибережні держави можуть встановлювати правила судноплавства у

протоці, на вантаження та розвантаження, приймати норми про охоро ну вод

від забруднення, заборону риболовства й ін. На прибе режній державі лежить

обов’язок вживати заходи для забез печення безпеки судноплавства у протоці.

Чорноморські протоки

Під Чорноморськими протоками розуміють Босфор і Дарданелли, поєд-

нані між собою Мармуровим морем. Через ці протоки здійснюється вихід із

Чорного моря в Середземне, і тому вони є важливими морськими шляхами

для держав, розташованих у басейні Чорного моря. Найважливіше значення

мають Чорноморські протоки і для України, що має міцний торговий флот,

яка веде інтенсивну торгівлю через, свої морські порти і що надає їх для тор-

гівлі іншим країнам. Крім того, Україна має і військово-морський флот.

Береги Чорноморських проток перебувають під суверенітетом Турець-

кої Республіки. У минулому від її рішень залежав їхній правовий статус.

Спочатку, після захоплення в 1453 році Туреччина закрила протоки, і Чорне

море стало внутрішнім морем однієї цієї держави. Але в результаті історич-

них змін у військово-політичному становищі Туреччини в наступні сторіччя

статус проток змінювався, в останнє протоки об’являлися закритими під час

Балканської війни 1912–1913 р.р.

Конвенція про протоки, яка була укладена 20 липня 1936 р. у швейцар-

ському місті Монтре, діє дотепер, «визнаючи і підтверджуючи принцип сво-

боди проходу і мореплавання в Протоках». Конвенція встановлює два режи-

ми: режим плавання для торгових суден і режим для воєнних суден. У мирний

час торгові судна користуються правом повної свободи проходу вдень і вночі,

незалежно від прапора і вантажу. Деякі обмеження можуть бути введені у ви-

падку війни, коли Туреччина є воюючою стороною. Але і тоді торгові судна,

що належать країні, яка не знаходиться в стані війни з Туреччиною, будуть

як і раніше користуватися правом вільного проходу, за умови, що вони спри-

яють противникові. Проте ці судна повинні будуть проходити через прото-

ки вдень і тільки за вказаним владою маршрутом. Це ж стосується випадків,

коли Туреччина опинилася б під загрозою війни.

Правовий режим, установлений конвенцією 1936 року для військових

кораблів, у свою чергу, підрозділяється на режим для кораблів чорномор-

ських і нечорноморських держав. Для останніх установлюються визначені

обмеження. Невеликі військові і допоміжні судна незалежно від прапора

проходять протоки вдень, при цьому про майбутнє проходження уряд Туреч-

чини за дипломатичними каналами повинен бути попереджений: нечорно-

морськими державами за 15 днів, чорноморськими — за 8 днів. Тільки підвод-

ні човни чорноморських держав проходять через протоки поодинці, вдень і в

надводному стані, із метою повернення на свої бази після ремонту на верфях,

розташованих поза Чорним морем, або у разі їх купівлі за межами Чорного

моря. Туреччина сповіщається про це заздалегідь. Військові судна нечорно-

морських держав проходять загонами не більш як 9 кораблів.

У випадку, якщо Туреччина опиниться в стані війни або під загрозою

військових дій, вона може призупинити або обмежити проходження через

протоки військових кораблів. Конвенція встановила порядок польотів над