Теліпко В.Е., Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право

Подождите немного. Документ загружается.

481

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

Оперативно-пошукова група канцелярії Обвинувача була реорганізована та

укріплена, а її методи проведення операцій — переглянуті. Активно здійсню-

валась програма зміцнення співробітництва з державами за посередництва

підтримки Обвинувачем контактів з владними структурами різних країн.

Секретаріат Трибуналу продовжує надавати свою незміну підтримку

судовому процесу шляхом обслуговування інших органів Трибуналу та за-

хисту. Він також забезпечує підтримку з боку держав та/або міжнародних за-

кладів з метою безперешкодного проведення процесу. З державами та закла-

дами підписані договори щодо фінансування діяльності, яка не охоплюється

регулярним бюджетом, для забезпечення присутності свідків та їх безпеки, а

також пошуку місць, в яких засуджені особи будуть відбувати свої вироки.

2 червня 2006 року Міжнародний трибунал по Руанді виніс вирок колиш-

ньому члену Ради директорів руандійської телерадіокомпанії «Тисяча пагор-

бів» Джозефу Серугендо. Його було засуджено до шести років тюремного

ув’язнення за публічне підбурення на вбивства за етнічною ознакою. 22 черв-

ня 2009 року колишнього міністра внутрішніх справ Руанди Калікста Калі-

манзіра було засуджено до 30 років ув’язнення за підбурювання до здійснен-

ня геноциду та співучасть у цьому злочині. Його буде направлено до в’язниці

однієї з країн, які підписали з Трибуналом угоду про прийом ув’язнених. Та-

ких країн шість: Малі, Бенін, Франція, Італія, Швеція та Свазіленд.

За стратегією завершення роботи, викладеною у резолюції № 1503 Ра-

дою Безпеки ООН у серпні 2003 року, Трибунал має завершити усю роботу у

2010 році. Роль міжнародного трибуналу оцінюється у Руанді неоднозначно,

оскільки судові розгляди у ньому довго триваючі, а підсудних не може бути

страчено. Для судів над особами, які не попали у сферу юрисдикції трибуналу,

які розглядають справи лише найважливіших організаторів геноциду, у країні

створена система місцевих судів, які винесли не менше 100 смертних вироків.

Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне

Помилуючи злочинців, шкодять чесним людям.

Сенека Молодший

2002 рік увійшов у історію міжнародного співробітництва держав у бо-

ротьбі зі злочинністю як рік набуття чинності Римського Статуту Міжна-

родного Кримінального Суду і початком його діяльності. Однак у цьому ж

році відбулася і інша подія, яка має велике значення для подальшого розви-

тку міжнародного правосуддя: 16 січня 2002 року було підписано Угоду між

ООН та урядом Сьєрра-Леоне про заснування Спеціального суду по Сьєрра-

Леоне, який має приволікти до відповідальності осіб, що вчинили тяжкі

злочини під час громадянської війни у цієї африканської країні. До Угоди

додається Статут Суду. 19 січня 2002 року цю угоду було ратифіковано Пар-

ламентом Сьєрра-Леоне. Акт про ратифікацію вніс у законодавство Сьєрра-

Леоне зміни, необхідні для забезпечення функціонування Суду.

Спеціальний Суд по Сьєрра-Леоне являє собою нову модель міжнарод-

ного кримінального суду. Головними його особливостями є обмеження його

юрисдикції територією однієї держави і порядок фінансування його діяльнос-

ті. Вже на території сусідньої Ліберії Спеціальний Суд не має ніяких прав.

482

Міжнародне публічне право

Визначені у ст. 6 Статуту джерела фінансування Спеціального суду свід-

чать про ті складнощі, з якими зустрічається ООН при сприянні здійсненню

міжнародного правосуддя. Так, Рада Безпеки констатує факти масового по-

рушення міжнародного права у період збройних конфліктів у Сьєрра-Леоне,

нездатність правової системи республіки самостійно подолати їх та вислов-

лює бажання заснувати міжнародний судовий орган. Разом з тим ООН не

готова понести затрати на здійснення діяльності такого органу із свого бю-

джету, як це робиться щодо Міжнародних трибуналів по колишній Югосла-

вії та Руанді. У результаті Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне заснований не

як допоміжний орган ООН, а як самостійна міжнародна організація зі своїм

бюджетом, який формується за рахунок добровільних внесків. Участь ООН

у цій організації забезпечує їй міжнародний статус, надання кадрової допо-

моги, а також гарантію для донорів у тому, що кошти будуть спрямованні за

призначенням.

З організаційної точки зору Спеціальний суд складається із Судової па-

лати, Апеляційної палати, Обвинувача та його служби, а також Секретаріату

на чолі з Секретарем. До складу Судової палати входять троє суддів, до скла-

ду Апеляційної палати — п’ятеро. Двоє судів Судової палати та троє суддів

Апеляційної призначаються Генеральним Секретарем ООН, ті, що лишили-

ся, призначаються урядом Сьєрра-Леоне. Кандидатуру на посаду суддів про-

понуються Генеральному Секретарю державами-членами ООН.

Згідно ст. 1 Статуту Суду головним його завданням є кримінальне пере-

слідування осіб, які несуть основну відповідальність за серйозні порушення

міжнародного права у період збройних конфліктів та законів Сьєрра-Леоне,

здійснених на території цієї держави після 30 листопада 1996 року. Серед

таких осіб — політичні та військові лідери. При аналізі переліку діянь, які

розглядає Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне, відразу привертає увагу на себе

наступна особливість: Спеціальний Суд може притягувати фізичних осіб до

відповідальності не тільки за порушення міжнародного права у період зброй-

них конфліктів, як це передбачено статутами Міжнародних трибуналів по

колишній Югославії та Руанді, але й за порушення внутрішньодержавного

права.

По відношенню до злочинів і Спеціальний суд, і суди Сьєрра-Леоне ма-

ють паралельну юрисдикцію, однак перший має пріоритет. На будь-якій ста-

дії процесу він може витребувати від будь-якого суду Сьєрра-Леоне передати

йому провадження по справі. Особа, яка вже судима Спеціальним судом, не

може за те саме діяння бути притягнута до відповідальності у суді Сьєрра-

Леоне. У зворотному випадку особа може бути повторно засуджена Спеці-

альним судом за те ж саме порушення, але виключно міжнародного права у

період збройних конфліктів (за порушення законів Сьєрра-Леоне вирок його

компетентного суду є остаточним).

Наразі Спеціальним судом пред’явлено обвинувачення колишньому пре-

зиденту Ліберії Чарльзу Тейлору — першому в Африці екс-голові держави,

який представ перед міжнародним правосуддям. Його звинувачують у під-

тримці повстанців у Сьєрра-Леоне, які знищували мирне населення під час

громадянської війни у 1991–2002 роках. Серед звинувачень, які пред’явленні

екс-президенту, — вбивства, зґвалтування, застосування тортур, використання

483

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

дітей у якості солдат та залякування мирного населення. Члени Об’єднаного

революційного фронту, якими опікувався тодішній ліберійський президент,

відрізнялися жорстокістю щодо цивільного населення: відрубали кінцівки,

розрізали животи вагітним жінкам, примушували дітей вбивати власних

батьків, а потім рекрутували їх у солдати чи перетворювали на секс-рабів.

Звинувачення стверджує, що багато з цих злочинів Чарльз Тейлор здійсню-

вав особисто.

Президент Ліберії Чарльз Тейлор пішов у відставку у липні 2003 року. 11

листопада 2005 року Рада Безпеки ООН доручила Місії ООН у Ліберії затри-

мати і взяти під арешт колишнього президента та передати його у Спеціальний

суд по Сьєрра-Леоне. У березні 2006 року Чарльз Тейлор був заарештований у

Нігерії та доставлений до Суду до Фрітауна. Однак голова Спеціального суду

вирішив, що судити колишнього президента у Фрітауні небезпечно, оскільки

це може спричинити акти насильства та безлади в усьому регіоні.

У результаті, за згодою уряду Нідерландів, керівництва Міжнародного

кримінального суду, Генерального секретаря та Ради Безпеки ООН було

вирішено провести процес над Чарльзом Тейлором у Гаазі. Тоді ж Велика

Британія повідомила про своє рішення дозволити екс-президенту Ліберії у

випадку визнання його винним відбути покарання у її в’язницях.

У квітні 2009 року Суд виніс вирок колишнім лідерам повстанців Сесії,

Колону та Гбао у сумі на 117 років позбавлення волі за злочини проти людя-

ності. Усі троє були старшими керівниками ОРФ.

Спеціальний суд по Лівану

13 грудня 2005 року уряд Ліванської Республіки звернувся з проханням

до ООН про заснування трибуналу міжнародного характеру для притяген-

ня до кримінальної відповідальності усіх осіб, які будуть визнані винними

у скоєнні терористичного злочину, що мав місце 14 лютого у Бейруті, у ре-

зультаті якого загинув колишній прем’єр-міністр Лівану Рафік Харіні і 22

інших людини. ООН і Ліванська Республіка провели переговори щодо угоди

про заснування Спеціального трибуналу по Лівану. 10 червня 2007 року, у

відповідності до резолюції Ради Безпеки № 1757 від 30 травня 2007 року,

положення, що додавалися до неї, Угоди та Статуту Спеціального трибуналу

набули чинності. У відповідності з тією ж резолюцією, Генеральний секретар

тепер приймає усіх необхідних заходів щодо заснування Спеціального три-

буналу для Лівану.

Для забезпечення неупередженості та незалежності Спеціального три-

буналу, у його Статуті передбачені різні гарантії транспарентності та всео-

сяжного характеру процесу призначення суддів та Обвинувача. Вони пе-

редбачають також, що до складу камер повинні входити як ліванські, так і

міжнародні судді. Окрім того, Статут захищає права обвинуваченого і надає

потерпілим право на подання та вивчення їх думок та проблем на тих стадіях

провадження, які судді попереднього провадження або камера вважатимуть

належними. З урахуванням справедливості та безсторонності, а також безпе-

ки та адміністративної ефективності, місце знаходження Спеціального три-

буналу знаходиться за межами Лівану.

484

Міжнародне публічне право

17 серпня 2007 року було оголошено, що Міжнародний трибунал для

розслідування вбивства колишнього ліванського прем’єра Рафіка Харірі буде

розміщуватися в Гаазі — місті, яке давно вважається столицею міжнародного

правосуддя. 8 грудня влада Нідерландів надала Секретаріату ООН докладну

інформацію про будівлю, яка була визначена як найбільш підходяще місце

для Трибуналу. 21 грудня 2007 року представники ООН та Нідерландів під-

писали Угоду про штаб-квартиру, яка передбачає можливість того, що Спе-

ціальний трибунал буде базуватися у Нідерландах. У подальшому угоду було

надано парламенту Нідерландів на затвердження.

До складу Спеціального трибуналу входять камери, Обвинувач, Секре-

таріат та Канцелярія захисту. До складу камер входять один міжнародний

суддя попереднього провадження, Судова камера (один ліванський суддя та

два міжнародних), Апеляційна камера (два ліванських та три міжнародних

судді), а також два запасних судді (ліванський та міжнародний). Чотири лі-

ванських судді призначаються Генеральним секретарем із списку з 12 кан-

дидатів, які надаються урядом Ліванської Республіки за пропозицією Вищої

судової ради Лівану. Сім міжнародних суддів призначаються Генеральним

секретарем із числа кандидатів, які пропонуються державами-членами чи

компетентними особами.

1 березня 2009 року у Гаазі Спеціальний трибунал розпочав свою роботу.

49 % витрат, пов’язаних із діяльністю Трибуналу, буде покриватися урядом

Лівану, а 51 % — за рахунок добровільних внесків держав.

Спеціальний суд по Камбоджі

Меч правосуддя не знає піхв.

Жозеф Местр

На початку квітня 2009 року розпочав свою роботу новий міжнародний

суд — Спеціальний трибунал по військовим злочинам у Камбоджі. Трибунал

був створений урядом Камбоджі та ООН. Мета створення — переслідування

головних організаторів геноциду, здійсненого під час правління у Камбоджі

«червоних кхмерів» у період 1975-1979 роках. Трибунал може призначити по-

карання аж до довічного позбавлення волі, але не менше п’яти років. У той

же час вина звинуваченого повинна бути визнана кваліфікованою більшістю

голосі: або 4 з 5, або 5 з 7. Це є новацією у міжнародному кримінальному судо-

чинстві, адже раніше для винесення вироку достатньо було простої більшості.

Перший процес буде проводитися проти Кангом Кек Іеу, по прізвиську

«товариш Дуч». Це найменш значний, хоча й наймолодший звинувачений,

йому «усього» 66 років. Під час правління «червоних кхмерів» він очолював

в’язницю Туоль Сленг (S-21), в якій загинуло біля 17 тисяч чоловік (відомо,

що врятуватися з неї вдалося лише 12). Він видався єдиним обвинуваченим,

який погодився співробітничати з прокуратурою і визнав свою вину. Своєї

черги очікують набагато більш великі політичні діячі: колишній президент

країни Кхіеу Сампфан, заступник голови режиму «червоних кхмерів» Пол

Поту — Нуон Чеа, колишній заступник прем’єр-міністру та міністр закор-

донних справ Іенг Сарі та колишній міністр по соціальним питанням Іенг

485

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

Тхиритх. 21 липня 2006 року помер останній командир «червоних кхмерів»

Та Мок, так і не дочекавшись суду над ним.

На сьогодні залишається відкрити питання щодо Спеціального трибу-

налу по Уганді, який вже виніс обвинувачення щодо вчинення військових

злочинів лідеру угандійських повстанців Джозефу Коні, який переховується

у джунглях Демократичної Республіки Конго.

Міжнародний кримінальний суд

Це буде суд, де Саддам Хусейн, Пол Пот і Августо Піночет

майбутнього будуть відповідати за свої дії.

Річард Дікер

В перспективі міжнародний кримінальний суд повинен забезпечити всеза-

гальне правосуддя. Бачення такої перспективи дає просту і піднесену надію…

Тільки тоді невинні жертви далеких війн і конфліктів знатимуть, що вони

теж можуть спокійно спати під захистом правосуддя; що вони теж мають

права і що ті, хто ці права порушує, неодмінно зазнають покарання.

Кофі Аннан

За 50 років, що минули після Нюрнберзького та Токійського міжнарод-

них військових трибуналів міжнародне співтовариство неодноразово става-

ло свідком геноциду — наприклад, бомбардування Камбоджі під час війни

у В’єтнамі чи знищення іракських курдів Саддамом Хусейном, — але Рада

Безпеки ООН послідовно не вживала рішучих заходів. Розповсюджені засо-

бами масової інформації повідомлення про страхіття в колишній Югославії

та фотографії, які можна було б зробити хіба що в нацистських концтаборах,

спричинили постійний тиск громадськості та почуття вини у міжнародних

організацій, чиїм обов’язком було покласти край геноциду.

Міжнародний кримінальний суд (МКС) — перший постійний правовий

інститут, до компетенції якого входить переслідування осіб, що відповіда-

ють за геноцид, військові злочини та злочини проти людяності. Таку мрію

Організація Об’єднаних Націй виношувала ще з 1948-го року, але з різних

причин реалізувати її не вдавалося. Договір щодо створення МКС було під-

писано в 1998 році в Римі. 1 липня 2002 року суд почав діяти на повній осно-

ві. Резиденція — Гаага, однак по бажанню Суду засідання можуть проходити

у будь-якому місці. МКС не входить в офіційні структури ООН, хоча може

порушувати справи за поданням Ради Безпеки ООН. Нагадаємо, що раніше

подібні суди створювалися для розслідування тільки окремих злочинних дій

у певних країнах. «Нову сторінку перегорнуто в історії людства», — заявив

по завершенню церемонії проголошення Міжнародного суду Ганс Корелл,

радник ООН з юридичних питань.

Держави стають учасниками МКС (а злочини, здійснені їх громадяна-

ми чи на їх території — підсудними йому) за фактом ратифікації Римського

статуту. Для того, щоб він набув чинності, необхідною була ратифікація до-

кумента 60 країнами. До серпня 2009 року Римський статут ратифікували

110 держав у всьому світі. У 2009 році Статут ратифікували Чилі та Чехія

— остання з держав Європейського союзу, яка це зробила. Україна поставила

486

Міжнародне публічне право

під ним свій підпис 20 січня 2000 року, але ще не ратифікувала його і таким

чином, державою-учасницею Міжнародного кримінального суду не є. Таких

держав ще 37, серед яких США, Єгипет, Росія, Ізраїль і Іран. Низка країн,

принципово не погоджуються із самою ідеєю МКС. Наприклад, Індія та Ки-

тай вважають, що цей Суд обмежує суверенітет держав і наділяється неви-

значено широкою компетенцію.

Міжнародний кримінальний суд складається з 18 суддів. Сьогодні 2 суді

представляють Східну Європу, 2 — Азію, 3 — Африку, 4 — Латинську Амери-

ку, а ті, що залишилися — Західну Європу та інші держави. Кожен із вище пе-

релічених регіонів має бути представлений хоча б двома суддями. Внутрішня

компетенція суду обмежена геноцидом, злочинами проти людяності та вій-

ськовими злочинами. Під час переговорів у Римі сторони не змогли прийти

до єдиного визначення агресії і тому було вирішено, що поки Суд не може

здійснювати правосуддя з цього питання.

Компетенція Суду обмежена також і у часі, а саме злочинами, які були

скоєні після 1 липня 2002 року. Якщо певний конфлікт — наприклад, війна

в Уганді — продовжується уже двадцять років, то компетенція суду обмеже-

на Тіми діями, які були та вчинені після вказаної дати. До компетенції Суду

входять тільки злочини, які були вчинені або на території держави-учасниці,

або громадянином держави-учасниці. Це положення гарантує право держав

вирішувати, піддавати чи ні своїх громадян або територію юрисдикції МКС.

Однак у цього принципу є один виняток: Рада Безпеки ООН може, через ре-

золюцію, прийняту згідно главі VII Статуту ООН, передати до Суду певну

ситуацію, яка торкається злочину, що був вчинений ні на території держави-

учасниці, ні громадянами держави-учасниці. Рада Безпеки скористувалася

цим правом, коли передала до Суду ситуацію у Дарфурі, адже Судан не є

державою-учасницею МКС.

Суд діє тільки у випадку, якщо держава, на території якої було вчинено

злочин або громадянином якої є злочинець, не бажає або фактично не може

здійснити слідство та висунути обвинувачення. Ця доповнююча (компле-

ментарна) система залишає державам первинну відповідальність слідства та

висунення обвинувачення щодо міжнародних злочинів. На відміну від ство-

рених ad hoc трибуналів ООН по колишній Югославії та Руанді, компетенція

держави має пріоритет над компетенцією міжнародного суду. Однак, якщо

слідча та прокурорська діяльність, що була розпочата певною державою, не

відповідає міжнародним процесуальним стандартам або не має за мету за-

хист пов’язаної зі злочином особи від юрисдикції МКС, то останній має пра-

во здійснити правосуддя у даному випадку.

Суд не може автоматично здійснювати правосуддя з будь-якого припу-

щеного злочину. Для цього необхідний один із наступних механізмів, які за-

діють це право:

1) прокурор держави-учасниці передає Суду певну ситуацію;

2) Рада Безпеки ООН передає Суду певну ситуацію;

3) прокурор МКС починає слідство щодо певної держави учасниці за

своєю ініціативою (proprio motu).

В останньому випадку дії прокурору мають бути підтверджені палатою,

яка складається із трьох незалежних та неупереджених суддів. Окрім того,

487

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

кожен ордер на арешт і кожне обвинувачення, видане прокурором, повинні

затверджуватися комітетом із трьох суддів, які приймають рішення виключно

згідно чітко визначених правових принципів та доказів, які надає прокурор.

Після трирічного процесу формування інституту Міжнародний суд є

повністю функціональним. Прокурору передавалися справи по ситуаціям в

Уганді, Демократичній республіці Конго та Центральноафриканській респу-

бліці. Окрім того, Рада Безпеки ООН передала Суду питання про ситуацію у

суданському регіоні Дарфур.

Почалися і розгляди Судом конкретних справ. Був заарештований та

відданий Міжнародному кримінальному суду громадянин Конго Тома Лу-

банга Дьило, керівник збройного ополчення. Він звинувачується у призові

на військову службу дітей у віці до 15 років та використання їх у військо-

вих цілях. Початок суду над Лубангою припав на 21 липня 2008 року, коли

з’явилася інформація про те, що Міжнародний кримінальний суд видасть ор-

дер на арешт президента Судану Омара аль-Башира за звинуваченням у ге-

ноциді у зв’язку з конфліктом у Дарфурі. Цей ордер був оприлюднений лише

у березні 2009 року. Таким чином аль-Башир став першим діючим главою

держави, проти якого було висунуте обвинувачення органом міжнародної

юстиції. Усього МКС видав ордери на арешт 12 людей. З них 6 на свободі, 2

померли та 4 знаходяться під арештом.

488

Міжнародне публічне право

Проблема ратифікації Римського Статуту Міжнародного

кримінального суду Україною

Україна підписала Римський Статут 20 січня 2000 року, однак в питан-

нях ратифікації виникла низка складнощів.

13 лютого 2001 року Президент України Л. Д. Кучма направив до Кон-

ституційного Суду України подання про невідповідність Римського Статуту

Конституції України.

11 липня 2001 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що

Римський Статут суперечить положенням Конституції України, отже його

ратифікація можлива лише після внесення відповідних змін до Конституції

України.

Конституційний Суд України знайшов наступні невідповідності.

Відповідно до Римського Статуту МКС доповнює національну систему

правосуддя. Суд приймає до свого провадження справи не тільки за звернен-

ням держави-учасниці, а й з власної ініціативи (саме це є основною відмін-

ністю між Європейським Судом з прав людини та МКС ), коли держава, під

юрисдикцією якої перебуває особа, підозрювана у вчиненні передбаченого

Статутом злочину, «не бажає або не здатна проводити розслідування чи по-

рушити кримінальне переслідування належним чином». Це суперечить прин-

ципам організації судової системи в Україні. Зокрема, стаття 124 Конституції

України передбачає, що Верховний суд України є найвищим судовим орга-

ном, а делегування або привласнення судових повноважень не допускається.

Також заборонено створення надзвичайних та особливих судів.

Разом з тим, Конституційний Суд України відхилив твердження про не-

конституційність положення про можливість притягнення до відповідаль-

ності посадової особи держави, яка є носієм імунітету, а також твердження

про неможливість передачі громадянина Україна іноземній установі, прові-

вши відмінність між термінами «передача» (surrender), яка допускається та

«видача» (extradition), яка заборонена.

Окрім того Конституційний Суд України наголошував, що відповідні

положення про притягнення до відповідальності за злочини, передбачені в

Римському Статуті, містяться вже в конвенціях, офіційно ратифікованих

Україною, і що цей документ у своїх вимогах аналогічний загальновизнаним

принципам міжнародного права та міжнародним звичаям, які мають дотри-

муватись не залежно від їх ратифікації цього документу.

Таким чином, ратифікувати Римський Статут Міжнародного Кримі-

нального Суду видається можливим лише після внесення відповідних змін

до Конституції України, зокрема в питаннях організації судової влади в краї-

ні. Так, адже саме положення абзацу десятого преамбули та Статті 1 Статуту,

за якими «Міжнародний Кримінальний Суд доповнює національні органи

кримінальної юстиції» стало підставою до визнання Конституційним Судом

України Римського Статуту таким, що суперечить Конституції України.

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб — відносно

нове явище в міжнародно-правовій практиці. Уперше фізичні особи були

притягнуті до міжнародної кримінальної відповідальності на підставі вироків

489

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

Нюрнберзького та Токійського військових трибуналів. Надалі на можливість

настання такої відповідальності для фізичних осіб указували кілька міжна-

родних договорів, зокрема Конвенція про попередження злочину геноциду та

покарання за нього 1948 року, Конвенція про припинення злочину апартеїду

та покарання за нього 1973 року, Римський Статут Міжнародного криміналь-

ного суду, а також Статути Міжнародного трибуналу з колишньої Югославії

та Міжнародного трибуналу з Руанди.

Сучасна теорія та практика виходять із того, що міжнародна кримінальна

відповідальність може наставати для фізичних осіб тільки на підставі вироку

суду та лише за здійснення злочинів, вичерпне визначення яких містить Ста-

тут відповідного міжнародного судового органу. Таким чином, міжнародне

кримінальне переслідування за здійснення інших злочинів виключається. Це

дозволяє говорити про дію в міжнародному кримінальному праві презумпції

невинуватості. Підсудний у міжнародному кримінальному судовому органі

має право на захист.

Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб може настава-

ти як у вигляді позбавлення волі, так і у вигляді штрафу. Сучасна практика

не передбачає створення спеціальних міжнародних пенітенціарних установ,

таких як в’язниця Шпандау, у якій відбували покарання засуджені Нюрн-

берзьким військовим трибуналом. Виконання вироків, винесених існуючими

міжнародними кримінальними судовими органами, покладене відповідно до

спеціальних угод на низку національних пенітенціарних установ.

Реальна можливість притягнення до міжнародної кримінальної відпо-

відальності фізичних осіб за здійснення чітко визначених у міжнародному

праві злочинів є логічним підтвердженням руху держав у своєму прагненні

до міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю.

490

МОДУЛЬ 13.

МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО

§ 1. Міжнародне морське право та його джерела

Міжнародне морське право – це галузь міжнародного права, принципи

та норми якої визначають статус морських просторів, у тому числі морського

дна та ресурсів, а також порядок користування ними.

Воно спирається на ті самі прин ципи, що й загальне міжнародне пра-

во, але має і власні га лузеві принципи: принцип свободи судноплавства у

відкри тому морі, непоширення державного суверенітету на відкрите море,

принцип свободи досліджень і використан ня світового океану та деякі інші

принципи.

Основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий оке-

ан і складові його простори і ресурси, в ефективному зв’язку з діяльністю

суб’єктів міжнародного права — держав і їхніх об’єднань — міжнародних

організацій і органів, наділених певними правами й обов’язками в сфері дії

морського права.

Міжнародне морське право є однією з найстарших галузей міжнародного

права, тому що з давніх часів Світовий океан, що займає 71% території пла-

нети Земля, грав важливу роль у задоволенні господарських потреб і потреб

її народів, що населяють.

Етапи становлення міжнародного морського права прямо пов’язані з ета-

пами становлення людської цивілізації.

Ця галузь міжнародного права виникла в результаті конфлікту між дво-

ма юристами-міжнародниками XVII ст.: голландським юристом Гуґо Ґроці-

єм та професором Кембриджського уні верситету Селденом. Селден доводив,

що від крите море слід поділити між державами, в той час як Гуґо Ґроцій

стверджував, що воно повинно залишатись відкритим. «Батько» міжнарод-

ного права, юрист та дипломат Гуґо Ґроцій в своїй книзі «Свобода морів,

або право, яке належить Голландії приймати участь в торгівлі в Ост-Індії»,

(«Mare Lіberum», вийшла друком 1609р.), стверджував, що ні Португалія, ні

будь-яка інша держава не можуть володіти морями і виключними правами

на судноплавство. Ця книга стала відображенням боротьби Голландії про ти

традиційних морських держав, таких як Англія, Іспанія та Португалія.

Розвиток мореплавання призвів до утвер дження в міжнародному звича-

євому праві протягом XVII–XVIII століть понять відкритого моря, терито-

ріального моря та вироблення основ їхнього правового статусу. На міжна-

родних конгресах XIX ст. та на морських конференціях по чатку XX ст.

держави торкались переважно військового мо реплавання та рідко звертались

до загальних питань міжна родного морського права. Будівництво Суецького

та Панамського каналів привело до укладання відповідних конвенцій. Пев-

ний внесок у розвиток морського права по в’язаний із боротьбою проти тор-

гівлі невільниками та бо ротьбою з піратством.