Теліпко В.Е., Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право

Подождите немного. Документ загружается.

461

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

«Червоні кхмери» встановили диктатуру. Вони проголосили початок

революційного експерименту для побудови у Камбоджі стовідсоткового ко-

муністичного суспільства. У країні встановився режим жорстокого терору

проти представників буржуазії, чиновників та військовослужбовців попере-

днього режиму, інтелігенції, етнічних меншин та громадян. Людині, яку за-

тримували, давали листок паперу і казали писати прізвища усіх знайомих.

Його вбивали, а знайомих затримували і все повторювалося спочатку.

В умовах Камбоджі утворювалася спотворена форма «казарменого кому-

нізму». Людей виганяли на рисові поля у цілях евакуації від американського

наступу. Цілий день вони там працювали і жили у казармах. За зірваний ба-

нан людина страчувалася. Усі міста в країні були спустошені. На машинах їз-

дила тільки правляча верхівка. Були заборонені гроші, іноземні мови та кни-

ги. Була введена нова лексика, відмінені стандартні для Південно-Східної

Азії форми ввічливості, а слова «мати» та «батько» замінені.

Камбоджа, яка була перейменована у «Демократичну Кампучію», була

повністю ізольована від зовнішнього світу, дипломатичні контакти підтри-

мувалися тільки з Китаєм, Албанією та Північною Кореєю. Імена та портрети

керівників країни (Пол Пот — Брат № 1, Нуон Чеа — Брат № 2, Іенг Сарі —

Брат № 3, Та Мок — Брат № 4, Кхіеу Сампхан — Брат № 5) трималися у тайні

від населення.

Але у після великого занепаду проявилися істина природа азіатського ко-

мунізму. Камбоджа напала на свого комуністичного друга і брата — В’єтнам.

Останні легко відбили агресію і перейшли у наступ. У грудні 1978 року вони

окупували усі Камбоджу та один із колишніх високопосадових полководців

Хенг Самрін очолив пров’єтнамський уряд. Повалення режиму Пол Поту

викликало різку неприязнь ще одного комуністичного брата — Китаю, який

вторгнувся до В’єтнаму.

Після повалення режиму «червоних кхмерів» Пол Пот перебрався у

джунглі, де у 1998 році помер від раку. Інші високопосадовці цього режи-

му контролювали територію на кордоні з Таїландом, аж поки їх не вигнали

у 2000–2005 роках урядові війська. У 2007 році їх було заарештовано і над

ними проводиться слідство.

8. Геноцид у Руанді 1994 року, коли представники племені хуту винищи-

ли майже мільйон членів племені тутсі. Руандійське суспільство традиційно

поділялося на дві касти: привілейовану меншість народності тутсі та пригні-

ченої більшості народності хуту. Потім владу взяли хуту і у період загострен-

ня економічних складнощів з 1990 року почався процес демонізації тутсі у

ЗМІ, зокрема у газеті «Kangura» (Прокиньтеся!).

6 квітня 1994 було збито літак, на якому летіли президент Руанди Жюве-

наль Хаб’яримана та президент Бурунді Нтаріамііра. Президентська гвардія

Руанди на наступний день оточила бельгійських та ганських миротворців

ООН, які охороняли прем’єр-міністра Агата Увілінгійіману. Після розпо-

рядження бельгійського командира підкоритися вимогам нападаючих та

скласти зброю, прем’єр-міністра, який сховався у американському посоль-

стві, разом із дружиною жорстоко вбили. Бельгійських солдат як колишніх

«колонізаторів» піддали пенектомії, те, що відрізали, запхали до рота і після

жорстоких катувань застрелили. Державне радіо та приватна станція «Тися-

462

Міжнародне публічне право

ча пагорбів» накаляла обстановку закликами до вбивств тутсі, яких називали

«тарганами». Бельгія та Франція евакуювали свої контингенти. Поки Рада

безпеки ООН вела розмови про необхідність відтворення місії ООН по допо-

мозі Руанді (МООНДР) та не могла вирішити питання її фінансування, було

вбито майже мільйон тутсі (на сьогодні їх чисельність у світі складає усього

2 млн), більшій частині з них були відрубані голови макетами. Швидкість

вбивств перевищувала у п’ять разів швидкість вбивств у німецьких концта-

борах у роки Другої світової. Кінець геноциду поклав наступ Руандійсько-

го патріотичного фронту (РПФ), який складався із тутсі. Багато повстанців

із РПФ помстилися за своїх родичів, яких було вбито за те, що їх близькі

служать в РПФ, і аналогічним чином знищували членів сімей солдат урядо-

вої армії. 4 липня 1994 року загону РПФ увійшли до столиці, а до 18 липня

контролювали більшу частину країни. 2 мільйону хуту, побоюючись розпла-

ти за геноцид, а також геноциду у відповідь з боку тутсі, залишили країну.

9. Знищення осілого чорношкірого населення Дарфуру військами вла-

дою Судану та арабомовними кочівниками у 2003-2007 рр. У 2003 році проти

уряду Судану виступили воєнізовані групи, які складалися із представників

етнічних африканських груп фор, масалітів та загава. Влада Судану задіяла

організоване із арабомовних кочівників ополчення «Джанджавід», яки ви-

ганяли мирне населення з сіл, винищували посіви, запаси продукті, скот,

отруювали джерела води. Потім біженців зганяли у спеціальні табори та три-

мали їх майже без води та їжі. У результаті цих дій померло майже 300 тис.

людей.

Суб’єктом злочину геноциду може бути як фізична особа, так і держава.

Міжнародне право передбачає можливість застосування до злочинців уні-

версальної кримінальної юрисдикції. Вивчаючи жахи, які відбувалися під час

геноциду розумієш, чому у деяких державах встановлена відповідальність за

заперечення факту геноциду.

Злочини проти людяності

Одні злочини прокладають шлях іншим.

Сенека Молодший

Злочини проти людяності — це нелюдські діяння, які вчинюються у

межах масштабного або систематичного нападу на будь-яких мирних осіб.

До таких діянь відносяться: вбивства, винищення, поневолення, депортація,

катування, зґвалтування, зникнення людей, апартеїд, переслідування людей

по політичним, расовим, національним, етнічним, культурним мотивам. Зло-

чини проти людяності є такими незалежно від того, здійснюються вони під

час війни чи у мирний час. Однак для того, щоб бути кваліфікованими як зло-

чини проти людяності, які підпадають під юрисдикцію міжнародного кримі-

нального суду, вони мають здійснюватися у межах широкомасштабного або

систематичного нападу на мирних осіб. Розглянемо деякі з них — катування

та апартеїд — більш докладно.

У загальному міжнародному праві загальна заборона катувань, нелюд-

ського або такого поводження чи покарання, що принижує гідність, встанов-

лена низкою міжнародних договорів, переважна більшість яких — про права

463

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

людини. Єдиним міжнародним договором, яким визначено загальну правову

модель складу злочину «катування» є Конвенція проти катувань та інших

жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводжен-

ня та покарання, 1986 року, до якої приєдналася Україна 26 січня 1987 року.

Європейська конвенція про запобігання тортурам і нелюдському або такому,

що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року (дата приєднан-

ня України — 24 січня 1997 року) визнає це визначення та встановлює меха-

нізм міжнародного контролю за дотриманням Конвенції.

З об’єктивного боку катування означає «будь-яку дію, якою будь-якій

особі навмисне заподіюють сильний біль або страждання, фізичне чи мораль-

не, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати

її за дії, які вчинила вона або третя особа, у вчиненні яких вона підозрюється,

а також залякати чи примусити її або третю особу до чогось, чи з будь-якої

причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль

або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими

особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома,

чи за їх мовчазної згоди. У це поняття не включають біль або страждання,

що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій

чи спричиняються ними випадково» (ст. 1). Цей злочин може бути скоєним

лише навмисно.

Злочинність апартеїду визнана Конвенцією про запобігання злочину

апартеїду та покарання за нього 1973 року. Але з огляду на склад злочину, ви-

значений у Конвенції, апартеїд, поза сумнівом, є злочинним відповідно до зви-

чаєвого міжнародного права. Прийняття Конвенції про запобігання злочину

апартеїду та покарання за нього було пов’язане з появою держав — Південно-

Африканської Республіки та Південної Родезії, які проводили політику расової

сегрегації, спрямовану на знищення небілого населення цих країн. Міжнарод-

не право розглядає апартеїд як тяжкий міжнародний злочин проти людяності,

який становить серйозну загрозу для міжнародного миру та безпеки (ст. І).

Розгляд справ про вчинення цього злочину підпадає під юрисдикцію

міжнародних кримінальних судових органів, на що вказують статті ІІІ і V

Конвенції.

Правова кваліфікація політики та практики расової сегрегації та дис-

кримінації, яку було проведено під час розробки тексту Конвенції, призвела

до висновку, що вони мають різні прояви та підпадають під ознаки різних

злочинів. Тому апартеїд за своїм складом є «синтетичним» злочином, який

об’єднує ознаки двох інших тяжких міжнародних злочинів — геноциду та ра-

сової дискримінації (ст. ІІ).

Військові злочини

Припуститися помилки – означає зазнати невдачі, вартої співчуття;

але знати істину та не дотримуватися її – це злочин.

Мадзіні

Військові злочини — це здійснювані систематично або у широких масш-

табах серйозні порушення міжнародного права у період збройних конфліктів.

Що стосується менш масштабних порушень міжнародного права у період

464

Міжнародне публічне право

збройних конфліктів, то за них винні несуть відповідальність за внутрішнім

правом держави.

Військовими злочинами є дії, які здійснюються не тільки у період між-

державного військового конфлікту, але й у ході військового конфлікту не

міжнародного характеру. Військовими злочинами є, зокрема, умисне завдан-

ня ударів по персоналу, об’єктам, матеріалам, підрозділам чи транспортним

засобам, задіяних у наданні гуманітарної допомоги чи у місії по підтримці

мира відповідно до Статуту ООН.

Перелік військових злочинів наданий у Женевських конвенціях про за-

хист жертв війни 1949 року, у Статуті Міжнародного кримінального суду. У

розд. ХХ Кримінального кодексу України передбачені злочини проти миру,

безпеки людства та міжнародного правопорядку, третина з яких складають

злочини проти людяності.

У ст. 438 КК України передбачений такий вид злочину, як порушення

законів та звичаїв війни, який полягає у жорстокому поводженні з військо-

вополоненим або цивільним населенням, вигнанні цивільного населення для

примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій те-

риторії, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним пра-

вом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними

договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України,

а також віддання наказу про вчинення таких дій. Ст. 441 КК України перед-

бачений такий злочин як екоцид, тобто масове знищення рослинного або

тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинен-

ня інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу. Ст.ст. 445, 447

КК України передбачені такі злочини як незаконне використання символіки

Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (за проектом Президента України

В. А. Ющенка передбачено додання до цього переліку і Червоного Кристалу)

та найманство відповідно. Ці злочини ми вже розглядали у попередній темі.

Таблиця 1

Заборонена зброя та боєприпаси

Вид зброї чи

боєприпасів

Статус За договором Примітки

Розривні боєпри-

паси масою до

400 г

Заборо-

нені

Петербурзька декла-

рація 1898 року

Дана заборона має за мети

виключити використання роз-

ривних куль як боєприпасів, які

причиняють зайві страждання.

Кулі, які легко

розширюються

або сплющуються

у тілі людини.

Заборо-

нені

ІІІ Декларація до

Гаазьких конвенцій

1899 року

До цих куль відносяться кулі

з надрізами

чи порожнинами,

наприклад, дум-дум, завдяки

чому вони розширюються при

вході до тіла людини, завдаючи

додаткові ушкодження. Окрім

того, такі кулі набагато швидше

зупиняються і, таким чином,

використовується уся кінетична

енергія для знищення.

465

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

продовження табл. 1

Хімічна та біо-

логічна зброя

Заборо-

нені

Конвенція про хімічну

зброю 1993 року,

Конвенція про біо-

логічну зброю 1972

року, Женевський

протокол 1925 року,

ІІ Декларація до

Гаазьких конвенцій

1899 року

Раніше договори забороняли

тільки використання хімічної

та біологічної зброї. Договори

1972 та 1993 років заборо-

няють як використання, так і

виробництво цих видів зброї.

Існуючі запаси

хімічної та біо-

логічної зброї мали у відповід-

ності з цими договорами бути

знищені в обумовлені строки.

Зброя, з осколка-

ми, невидимими

при рентгені

Забо-

ронена

І Протокол до Кон-

венції про деякі види

звичайного озброєн-

ня 1980 року

До таких осколків відносяться

невеликі шматки пластмаси,

дерева та стекла.

Протипіхотні міни

та міни

-пастки

Заборо-

нені або

обмежені

Оттавська Конвенція

про заборону проти-

піхотних мін 1997

року, ІІ Протокол

до Конвенції про

деякі види звичайних

озброєнь 1980 року

Оттавська конвенція уводить

повну заборону протипіхотних

мін. Але багато держав (Росія,

США, КНР) не підписали її.

ІІ Протокол до Конвенції на-

кладає такі обмеження: 1) міни

мають розміщатися на чітко

зазначених і охоронюваних мін-

ни х полях або мати механізм

самознищення; 2) міни мають

виявлятися стандартними

міношукачами

Запалювальна

зброя та боєпри-

паси

Обмежені ІІІ Протокол до Кон-

венції про деякі види

звичайних озброєнь

Заборонено застосування за-

палювальної зброї по мирним

об’єктам та запалювальних

авіабомб у містах, заселеннях

або поблизу таких

Осліплююча

лазерна зброя

Обме

жена IV Протокол до Кон-

венції про деякі види

звичайних озброєнь

1980 року

Заборонено використання лазе-

рів, спеціально створених для

перманентного осліплення. При

цьому не заборонено засто-

сування інших лазерів, навіть

якщо вони можуть привести до

постійної сліпоти, якщо вони не

були спеціально створені для

цієї мети.

Примітка. У Петербурзькій декларації 1868 року зафіксовано положення

про те, що оскільки метою війни є послаблення противника шляхом виводу із

строю якомога більшої кількості людей, то застосування зброї, які вчинюють

без сенсу страждання людини, що виведена із строю, чи роблячи його смерть

неминучою, суперечать принципам гуманізму. Необхідно також зазначити,

що касетні бомби, боєприпаси об’ємного вибуху (термобаричні боєприпаси)

і боєприпаси, що містять збіднений уран, прямо не заборонені міжнародними

договорами.

466

Міжнародне публічне право

Агресія

Найсвятіша справа стає віроломством та мерзотою,

коли заради її перемоги прибігають до злочину.

Ламенне

Агресія — це злочин проти миру, який полягає у тому, що особа, яка є ке-

рівником, активно бере участь або віддає наказ про планування, підготовку,

початок чи проведення агресії, яка здійснюється державою.

Відповідальність за агресію несуть особи, які наділені відповідними влад-

ними повноваженнями. Вона наступає у випадку, коли держава розв’язала

агресивну війну. У Статуті Нюрнберзького трибуналу мова йде саме про

агресивну війну, а не про окремі акти застосування сили.

У міжнародному праві відсутнє визначення агресії, яке могло б застосо-

вуватися у співробітництві держав у боротьбі зі злочинністю. Визначення,

що міститься у резолюції Генеральної Асамблеї ООН 1974 року, не є достат-

ньо чітким для застосування судом. У ньому перераховуються акти агресії,

які можуть і не досягати рівню агресивної війни.

Принципове значення має визначення агресії як застосування збройної

сили держави проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної

незалежності іншої держави. Агресія може бути і похідною, коли державою

засилаються озброєнні банди та групи, іррегулярні сили чи найманці, які

здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які но-

сять настільки серйозний характер, що це вже рівносильна прямій агресії.

Розробка необхідного визначення агресії передбачена п. 2 ст. 5 Статуту Між-

народного кримінального суду. Але сьогодні, внаслідок того, що під час пере-

говорів у Римі сторони не змогли дійти до єдиного визначення цього злочи-

ну, було вирішено, що Міжнародний кримінальний суд не може здійснювати

компетенцію щодо питань, пов’язаних з злочинною агресією.

Ст.ст. 436, 437 Кримінального Кодексу України передбачена відпові-

дальність за пропаганду війни та планування, підготовку, розв’язування та

ведення агресивної війни.

§ 4. Співробітництво держав на рівні двосторонніх угод, яке

здійснюють відомства правоохоронних структур

Кримінальна юрисдикція

Кримінальна юрисдикція — це влада держави видавати норми кримі-

нального права та забезпечувати їх застосування. Така юрисдикція назива-

ється повною. Вона включає юрисдикцію припису та юрисдикцію примусу.

Перша означає, що держава може приписувати обов’язкові правила поведін-

ки, але обмежено у використанні засобів забезпечення їх дотримання. Юрис-

дикція примусу означає владу держави примушувати до виконання права та

актів його застосування.

Питання кримінальної юрисдикції вирішуються законодавство держави

відповідно до міжнародного права. Загальне правило полягає у тому, що дер-

жава здійснює повну юрисдикцію у межах своєї території та обмежену у меж-

ах спеціальної економічної зони моря та континентального шельфу, а також

щодо своїх громадян за кордоном.

467

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

Юрисдикція, що здійснюється у межах державної території, називаєть-

ся територіальної. В її основі лежить територіальний принцип. Юрисдикція,

що здійснюється за межами території, називається екстратериторіальною.

В її основі лежить персональний принцип, у силу якого держави можуть

зобов’язати своїх громадян за кордоном дотримуватися своїх законів, але не

можуть застосовувати заходи примусу. Персональний принцип усе частіше

поширюється державами і на осіб без громадянства, що постійно прожива-

ють на їх території.

Існує також принцип захисту чи безпеки, який покликаний забезпечити

захист існуючих інтересів держави та її громадян від злочинних діянь, які

скоюються за кордоном. У таких випадках держава може притягти до кримі-

нальної відповідальності будь-яку особу незалежно від місця вчинення зло-

чину, звісно, за умови, що така особа опиниться у сфері її повної юрисдикції.

Принци захисту отримує усе більш широке розповсюдження у законодавстві

та судовій практиці держав.

Нарешті, існує принцип універсальності, який передбачає можливість

розповсюдження кримінальної юрисдикції держави на діяння, які визнані

злочинними міжнародним правом, незалежно від громадянства особи, яка

вчинила їх та місця вчинення. У минулому він охоплював лише піратство

та работоргівлю, сьогодні розповсюджує свою дію і на низку злочинів щодо

злочинів проти миру та безпеки людства.

Кримінальний кодекс України відобразив сучасні тенденції у галузі екс-

тратериторіальної юрисдикції. Ч.ч. 1, 2 ст. 7 КК України передбачено, що

громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в

Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відпо-

відальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними до-

говорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою

України. Якщо ці особи за вчинені злочини зазнали кримінального покаран-

ня за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримі-

нальної відповідальності за ці злочини.

У цьому положення знайшли втілення два загальновизнаних принципи

кримінального права. Перший — принцип хвойної кримінальності, у відпо-

відності з яким діяння повинно кваліфікуватися як злочин як у країні вчи-

нення, та і в країні притягнення до кримінальної відповідальності. Другий

принцип — «ніхто не може бути судимим чи покараним двічі за одно й теж».

Законодавство держав і міжнародні акти виходять з того, що останній із цих

принципів не застосовується до випадків, коли особа вчинила злочин в іншій

держав.

Підлягає сумніву вираз «злочин за межами України». Він охоплює не

лише територію іноземної держави, але й міжнародні простори за межами

України (відкрите море, Антарктика тощо), а у цих просторів інший режим.

Скоєні тут злочини, як правило, розглядаються за законами держави грома-

дянства правопорушника. Тому зазначений вираз повинен тлумачитися об-

межено як злочин, який вчинений на території іноземної держави.

Екстратериторіальній юрисдикції щодо іноземців та осіб без громадян-

ства, які не проживають постійно в Україні, присвячена ст. 8 КК України.

Ці категорії осіб, «які вчинили злочини за її [України] межами, підлягають

468

Міжнародне публічне право

в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених між-

народними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом

тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або

інтересів України».

Тут ми маємо право з двома різними випадками. У першому з них мова

йде про визначення кримінальної юрисдикції держави міжнародним догово-

ром про застосування закону на підставі договору та у відповідності з його

умовами. У другому випадку — про екстратериторіальну дію кримінального

закону на підставі внутрішнього права у відповідності з принципом захисту.

Співпраця держав у боротьбі з певними видами злочинів на двосто-

ронньому та регіональному рівнях

Передусім зазначимо, що боротьба зі злочинністю в конкретній державі

не є міжнародною в буквальному розумінні цього слова, адже на її території

діє юрисдикція цієї держави, компетенція її правоохоронних органів. З ура-

хуванням того, що в усіх випадках відносно злочину діє принцип юрисдикції

тієї або іншої держави, міжнародну боротьбу зі злочинністю слід розуміти

як співпрацю держав у боротьбі з певними видами злочинів, які становлять

значну суспільну небезпеку.

Двосторонні угоди дозволяють більш повно врахувати характер відно-

син між двома державами, їхні інтереси за кожною конкретною проблемою.

У зв’язку із цим найбільшого поширення одержали двосторонні угоди з та-

ких питань, як надання правової допомоги за кримінальними справами, ви-

дача злочинців, передача засуджених осіб для відбування покарання в країні,

громадянами якої вони є.

За даними МВС та МЗС у договірній практиці України на сьогодні на-

лічується кілька десятків таких угод. Здебільшого це договори про правову

допомогу за цивільними і кримінальними справами. У частині, що стосуєть-

ся карної сфери, у цих угодах регулюється порядок взаємодії судово-слідчих

органів двох країн у процесі здійснення карного переслідування осіб, що пе-

ребувають поза межами тієї держави, де ними скоєно злочини. Міждержавні

й міжурядові двосторонні угоди зазвичай супроводжуються міжвідомчими, у

яких конкретизується співробітництво окремих відомств, наприклад, МВС,

Служби безпеки України, Державної митної служби України, більш деталь-

но визначаються їхні завдання, порядок розв’язання питань, що належать до

їхньої компетенції.

Окрім двостороннього, співробітництво держав здійснюється також на

регіональному рівні, що можна пояснити збігом інтересів і характером від-

носин країн певного регіону.

Практика міжнародного співробітництва правоохоронних структур свід-

чить про те, що вагома робота щодо цього проводиться в Раді Європи. Про

високий рівень співробітництва в європейському регіоні свідчать конвенції:

про видачу злочинців; про правову допомогу по кримінальних справах; про

визнання вироків по кримінальних справах; про передачу судочинства по

кримінальних справах; про правопорушення щодо культурних цінностей;

про «відмивання», виявлення, вилучення й конфіскацію доходів від злочин-

ної діяльності.

469

Модуль 12. Міжнародне співробітництво держав у боротьбі із злочинністю

Особливий інтерес становить підписана в 1983 році державами-членами

Ради Європи Конвенція про передачу засуджених осіб. Україна в 1995 році

також приєдналася до цієї Конвенції.

Швидкими темпами розвивається співробітництво в цій сфері й у меж-

ах СНД. Його актуальність особливо очевидна як у зв’язку зі зростанням

злочинності в країнах СНД, так і через відкритість кордонів, що позбавляє

держави можливості успішно боротися зі злочинністю поодинці. У серпні

1992 року всі держави — члени СНД, а також Грузія підписали Угоду про

взаємовідносини міністерств внутрішніх справ у сфері обміну інформацією.

У січні 1993 року в Мінську країни Співдружності (крім Азербайджану) під-

писали Конвенцію про правову допомогу й правові відносини по цивільних,

сімейних і кримінальних справах. Багато статей цієї Конвенції присвячені

наданню правової допомоги за кримінальними справами. Вони регламенту-

ють співробітництво з таких питань, як видача злочинців, здійснення карного

переслідування, розгляд справ, підсудних судам двох або декількох держав,

передача предметів, використаних під час учинення злочину, обмін інформа-

цією про звинувачувальні вироки й засудженість тощо.

Види та організаційні форми співробітництва у галузі міжнародної

правової допомоги у кримінальних справах

Міжнародна правова допомога у кримінальних справах — це передбаче-

на міжнародними договорами або заснована на умовах взаємності діяльність

компетентних органів запитуваної держави по провадженню на її території

процесуальних дій (а у випадках, прямо передбачених міжнародним догово-

ром, і оперативно-розшукових заходів) у зв’язку з виконанням слідчих чи су-

дових доручень компетентних органів запитуючої держави з метою надання

сприяння в розслідуванні і розгляді кримінальної справи шляхом збирання

і надання доказів, виконання процесуальних рішень, забезпечення відшко-

дування збитку, заподіяного злочином, а також прав і законних інтересів

учасників кримінального судочинства, здійснювана незалежно від територі-

альних меж, особливостей національного законодавства і правозастосовної

практики держав, що співробітничають.

Види міжнародно-правової допомоги: провадження процесуально-

слідчих дій; видача (екстрадиція) обвинуваченого або засудженого; кримі-

нальне переслідування; передача предметів, надання документів; передача

засуджених іноземними судами до країни їхнього громадянства.

Організаційно-правові форми:

1) координація заходів, здійснюваних під час розслідування злочинів, що

мають міждержавний характер (організована злочинність, наркобізнес, теро-

ризм тощо), керівниками відомств сторін або уповноваженими особами (ст. 2

Угоди між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки

Грузія);

2) надання права працівникам правоохоронних органів сторін бути при-

сутніми при проведенні слідчих дій, що виконує запитувана сторона за до-

рученням запитуючої сторони (ст. 2 Угоди між Генеральною прокуратурою

України та Прокуратурою Республіки Білорусь), а також брати в них участь

470

Міжнародне публічне право

(ст. 2 Угоди між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Азер-

байджанської Республіки).

3) Провадження спільних розслідувань, створення спільних слідчих та

слідчо-оперативних гру (ст. 19 Конвенції ООН проти транснаціональної ор-

ганізованої злочинності від 2000 року, ст. 63 Кишинівської Конвенції від 7

жовтня 2002 року, ст. 20 Додаткового протоколу до Європейської конвенції

про взаємну допомогу у кримінальних справах від 8 листопаду 2001 року).

10 листопада 1994 року Верховною Радою України ратифіковано Мін-

ську Конвенцію про правову допомогу та правові відносини в цивільних,

сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, яка набула чин-

ності для України 14 квітня 1995 року і застосовується у відносинах Укра-

їни з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою

Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою

Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республі-

кою Молдова, Грузією і Туркменістаном.

7 жовтня 2002 року в м. Кишинів Республіки Молдова укладено Кон-

венцію про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та

кримінальних справах, яка набула чинності, відповідно до частини другої ст.

120 цієї Конвенції, на тридцятий день з дати здачі на зберігання депозитарію

третьої ратифікаційної грамоти для Республіки Білорусь, Азербайджанської

Республіки та Республіки Казахстан.

Відповідно до частин третьої та четвертої цієї ж статті між державами-

учасницями Конвенції 2002 року припиняє свою дію Конвенція 1993 року

та Протокол до неї від 29 березня 1997 року. Однак, Конвенція 1993 року та

Протокол до неї 1997 року продовжуватимуть застосовуватися у відносинах

між державами-учасницями цих міжнародних договорів та державами, для

яких не набрала чинності Конвенція 2002 року. Для України Кишинівська

Конвенція чинності не набула, а відтак діють лише Мінська Конвенція 1993

року та Протокол до неї 1997 року.

Загальна характеристика видачі правопорушників

Злочинець може іноді уникнути покарання, але не остраху перед ним.

Сенека Молодший

Видача (екстрадиція) — це передача обвинуваченого або засудженого од-

нією державою іншій з метою притягнення виданої особи до кримінальної від-

повідальності за вчинений злочин або виконання винесеного щодо неї вироку.

Видача забезпечує невідворотність кримінальної відповідальності за вчинен-

ня злочинів, реальну можливість держав боротися зі злочинністю. За даними

проведеного узагальнення практики міжнародного співробітництва правоохо-

ронних органів України з іноземними органами та установами серед всіх видів

правової допомоги, яка надається (запитується) Україною, видача займає в

середньому друге місце після виконання процесуальних дій, таких як виклик

та допит свідків, потерпілих, витребування документів, предметів тощо.

Як й інші види міжнародної правової допомоги в кримінальних справах,

екстрадиційні правовідносини регламентуються нормами багатосторонніх

міжнародних конвенцій (договорів) про боротьбу зі злочинами міжнародно-

го характеру або спеціальними договорами про правову допомогу.