Теліпко В.Е., Овчаренко А.С. Міжнародне публічне право

Подождите немного. Документ загружается.

531

Модуль 14. Міжнародне повітряне і космічне право

повітряному транспорті й сполученні; запобігання економічних втрат, ви-

кликаних нерозумною чи недобросовісною конкуренцією; сприяння безпеці

польотів.

Функції та компетенція ІКАО мають спеціальний характер. З метою

розробки принципів і методів міжнародної аеронавігації, сприяння розви-

тку міжнародного повітряного транспорту ІКАО наділена координаційними,

оперативними, контрольними, регуляторними та арбітражними функціями.

Для їх здійснення ІКАО наділена спеціальною компетенцією, тобто правом

приймати рішення або брати участь у вирішенні питань міжнародної аерона-

вігації і міжнародного повітряного транспорту. Загальна компетенція ІКАО

проявляється в компетенції її органів: Асамблеї, Ради, Секретаріату та чис-

ленних робочих органів. Наприклад, тільки Асамблея повноважна приймати

поправки до Чиказької конвенції. Рада ІКАО приймає міжнародні стандар-

ти та рекомендації, розв’язує спори між державами-членами. Державами-

членами ІКАО є всі, хто підписав Чиказьку конвенцію, та ті, хто до неї при-

єднався. Членство є відкритим для всіх держав, що поділяють принципи і

завдання ІКАО.

Структура ІКАО включає Асамблею, що скликається один раз на три

роки для визначення основних напрямів діяльності ІКАО. В роботі Асамблеї

беруть участь усі держави-члени ІКАО. Рада ІКАО — виконавчий, постійно

діючий орган ІКАО, що проводить у життя рішення Асамблеї і керує поточ-

ною діяльністю організації в період між сесіями ІКАО. До складу Ради оби-

раються за спеціальними правилами і критеріями 33 держави. Обсяг функцій

і повноважень Ради вельми значний, що дозволяє Раді ефективно коорди-

нувати і спрямовувати діяльність ІКАО. Секретаріат ІКАО, що очолюється

Генеральним секретарем ІКАО, що призначається Асамблеєю, забезпечує

поточну роботу Ради і Асамблеї, забезпечує їх роботу організаційно.

ГЛАВА 2. МІЖНАРОДНЕ КОСМІЧНЕ ПРАВО

§ 7. Поняття і джерела космічного права

Міжнародне космічне право — це галузь міжнародного права, що регу-

лює відносини між його суб’єктами у зв’язку з їх діяльністю з дослідження та

використання космічного простору, включаючи небесні тіла, а також визна-

чає права і обов’язки учасників космічної діяльності. Ці права та обов’язки

випливають як із загальних принципів і норм міжнародного права, що ре-

гламентують усі галузі міжнародних зносин, так і зі спеціальних принципів

і норм, які відображають особливості космічного простору і специфіку кос-

мічної діяльності.

Міжнародне космічне право, всупереч буквальному розумінню, поши-

рюється не лише на діяльність в самому космосі, включаючи небесні тіла, але

й на їх діяльність на Землі і в повітряному просторі Землі в зв’язку з вивчен-

ням і освоєнням космосу.

Коло держав, на які поширюється дія норм міжнародного космічного

права, значно ширше за так зване «космічний клуб», членами якого є держа-

ви, які в даний момент беруть безпосередню участь у дослідження і викорис-

532

Міжнародне публічне право

танні космічного простору з допомогою своїх технічних засобів . Цей клуб

можна поділити на дві групи:

1) держави, національні космічні програми яких передбачають пілотова-

ну космонавтику (тобто запуск в космічний простір пілотованих космічних

кораблів і орбітальних станцій, оснащених системами життєзабезпечення і

керування польотом, і призначені для життя, роботи чи іншої діяльності од-

нієї чи кількох осіб в космічному просторі). Таких держав сьогодні всього

три: КНР, Росія і США;

2) держави, національні космічні програми яких передбачають непілото-

вану космонавтику (запуск ракет-носіїв і супутників, дослідницьких шатлів і

модулів тощо). До кола цих держав належать: Азербайджан, Аргентина, Бра-

зилія, Велика Британія, Німеччина, ЄС (представлений Європейським кос-

мічним агентством), Ізраїль, Індія, Індонезія, Іран, Іспанія, Італія, Казахстан,

Канада, КНДР, Малайзія, Пакистан, Тайвань, Україна, Франція, Південна

Корея, Японія та деякі інші.

Однак фактично загальноприйняті норми міжнародного космічного

права поширюється і на всі інші держави і створюють для них певні права й

обов’язки незалежно від ступеня їх активності в галузі космічної діяльності.

Запуск у 1957 р. першого штучного супутника Землі поклав початок

міжнародно-правового регулювання використання космічного простору.

Перші та найважливіші міжнародно-правові норми в цій галузі з’явились

ще до укладання міжнародних дог оворів про космос і були звичаєво-

правовими. Вони встановлювали: а) космос є загальним спадком людства та

не може бути об’єктом державного привласнення; б) космос може викорис-

товуватися лише в мирних цілях. Ці норми і сьогодні залишаються основни-

ми в міжнародно-правовому регулюванні космічного простору. Згодом були

укладені міжнародні договори, що залишаються найважливішими у право-

вому регулюванні використання космічного простору до цього часу: Договір

про принципи діяльності держав з дослідження та використання космічного

простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р. (далі — Договір про

космос)

, Угода про порятунок космонавтів та повернення об’єктів, запуще-

них в космічний простір, 1968 р., Конвенція про міжнародну відповідальність

за збиток, завданий космічними об’єктами, 1972 р., Конвенція про реєстрацію

об’єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р., Угода про діяльність

держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р.

Значний масив звичаєво-правових і договірних норм, що регулюють

міжнародно-правовий режим космосу, дозволяє казати про міжнародне

космічне право. Предметом регулювання міжнародного космічного права

є порядок взаємовигідного використання державами космічного простору

в мирних цілях. Міжнародне космічне право ґрунтоване на тих саме прин-

ципах, що й загальне міжнародне право, але має і власні галузеві принципи:

принцип нерозповсюдження державного суверенітету на космічний простір і

Більшість «космічних» держав відмовилась брати участь в Угоді про діяльність

держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. та визнати проголошену в ній норму

про встановлення міжнародно-правового регулювання на добування корисних копа-

лин на небесних тілах.

533

Модуль 14. Міжнародне повітряне і космічне право

небесні тіла, принцип свободи дослідження та використання космічного про-

стору та деякі інші принципи.

Міжнародне космічне право — це галузь, формування якої відбувається

під впливом практики досить вузького кола «космічних» держав. Тому бага-

то норм космічного права можна розглядати як локальні, а спроби надати їм

загального характеру нерідко не мають успіху або навіть зустрічають проти-

дію з боку «некосмічних» держав»

. У низці випадків останні намагаються са-

мостійно створювати норми космічного права, що також не знаходить загаль-

ного визнання. Деякі норми міжнародного космічного права поширюються

не тільки на держави, але й на міжнародні міжурядові організації, пов’язані з

космічною діяльністю. Україна є однією з небагатьох у сучасному світі кос-

мічних держав.

Від самого початку зародження міжнародного космічного права більша

частина фахівців виходила з того, що основні принципи і норми міжнародного

права мають поширюватися і на космічну діяльність. А щодо її специфіки, то

вона підлягає врахуванню виключно в спеціальних нормах, які можуть скласти

окрему галузь чи підгалузь міжнародного права, однак аж ніяк не самостійну

правову систему чи підсистему. На сьогодні не існує чітких і всеохоплюючих

принципів міжнародного космічного права, є лише загальні підходи до регулю-

вання відносин держав у цій сфері, що базуються на кількох міжнародних до-

говорах, які, власне, й складають фундамент міжнародного космічного права.

Спеціальні принципи галузі міжнародного космічного права пов’язані

передусім з юридичними характеристиками космосу як території, що є спіль-

ним надбанням людства, а також його унікальними геофізичними якостями.

Ключове значення серед спеціальних принципів має принцип, який за-

бороняє національне привласнення космічного простору, Місяця та інших

небесних тіл, закріплений в Договорі про космос 1967 р. і Угоді про Місяць

1979 р. Зазначені простори, будучи спільним надбанням (космічний простір)

і спадком (Місяць) людства, не можуть бути, як підкреслюється в тексті цих

міжнародних документів, «…власністю будь-якої держави, міжнародної між-

урядової або неурядової організації або неурядової установи чи будь-якої фі-

зичної особи». Те саме стосується до їх частин і ресурсів.

З принципом не привласнення пов’язаний такий важливий для статусу

космосу в цілому імператив, як свобода дослідження і використання космосу

на благо всіх держав незалежно від ступеня їх економічного, наукового роз-

витку чи реальної участі в космічній діяльності.

Відповідно ця свобода для держав нинішнього «космічного клубу» об-

межена вимогою спрямування видобутих ресурсів на благо всіх країн. Так,

у разі виявлення природних ресурсів на небесних тілах держави зобов’язані

поінформувати Генерального секретаря ООН, громадськість і міжнародне

наукове середовище. Зацікавлені держави можуть претендувати на надання

Одним із прикладів є спір відносно проголошення геостаціонарної орбіти про-

стором, що не підлягає державному привласненню. Із запереченнями проти цього,

викладеними в Боготській декларації 1976 р., продовжують виступати екваторіальні

держави, над територією яких та орбіта пролягає. Не менш показовий спір відносно

межі повітряного та космічного простору, де розходяться позиції «космічних» і «не-

космічних» держав.

534

Міжнародне публічне право

у їх розпорядження зразків ґрунту та мінералів, доставлених на Землю з не-

бесних тіл. У випадку можливої експлуатації природних ресурсів небесних

тіл держави зобов’язуються встановити режим, що відповідатиме інтересам

співтовариства, однак видобуті мінерали, зразки належать державам, які їх

видобули.

Принцип запобігання шкідливого забруднення космічного простору тіс-

но пов’язаний з глобальним завданням охорони навколишнього середовище

і ним обумовлений. Його зміст зобов’язує держави діяти «з пересторогою»,

щоби не завдавати шкоди космосу в процесі дослідження і використання.

Юридичні зобов’язання держав з екологічного захисту космосу є одним з

найважливіших елементів його правового режиму.

Держави зобов’язуються використовувати космос таким чином, щоби

уникати його забруднення в результаті антропогенної діяльності, запобігати

порушення балансу космічного середовища, що сформувався, для чого необ-

хідно контролювати діяльність ядерних установок на космічних об’єктах, пу-

блікувати ці оцінки ядерних джерел енергії на борту космічних об’єктів до їх

запуску (ст. VII Угоди про Місяць 1979 р. і ст. 1 Конвенції про оперативне

сповіщення 1986 р.).

Особливе значення мають зобов’язання держав із захисту навколишньо-

го природного середовища Землі від забруднення з космосу. Починаючи з

першої стадії запуску можливі аварії, внаслідок яких порушується біосфера

Землі, завдається шкода здоров’ю людей. Відтак держави мають об’єднувати

і зміцнювати свої зусилля: 1) із створення роботів з прибирання космічного

брухту і сміття з орбіт, що має особливе значення для геостаціонарної орбіти,

ресурс якої обмежений; 2) із застосування при будівництві космічних апа-

ратів таких матеріалів, які могли б згоряти в щільних шарах атмосфери; 3) у

розробці мінімально небезпечного ракетного палива.

§ 8. Космічний простір і небесні тіла

Міжнародне право, встановлюючи режим космічного простору та не-

бесних тіл, тим не менше не містить загальновизнаного визначення цих те-

риторій. Що стосується космічного простору, то основною причиною такої

невизначеності є відсутність у праві чіткого розрізнення між космосом і по-

вітряним простором, який визнається територією держави. У міжнародно-

правовій практиці низки держав і в доктрині космос нерідко визначають як

простір, що знаходиться за межами повітряної сфери Землі, режим якого ви-

значає міжнародне право. У космосі інколи виділяють простори, що мають

особливості з погляду їхнього використання: ближній космос, дальній кос-

мос, геостаціонарну орбіту. Правовий режим цих просторів ґрунтується на

існуючому режимі всього космічного простору. Небесними тілами слід вва-

жати будь-які космічні тіла, що мають природне походження.

Основним міжнародно-правовим актом, що визначає режим дослі-

дження та використання космічного простору та небесних тіл, є Договір

про космос 1967 р. Він встановлює, що «дослідження та використання кос-

мічного простору, включно з Місяцем та іншими небесними тілами, здій-

снюється на благо та в інтересах всіх країн, не залежно від ступеня їхнього

535

Модуль 14. Міжнародне повітряне і космічне право

економічного або наукового розвитку, та є надбанням всього людства»

. Ні-

яка ділянка космічного простору, включно з небесними тілами, не підлягає

національному привласненню ні шляхом проголошення на них сувереніте-

ту, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами

(ст. 2), а дослідження космічного простору слід проводити відповідно до

міжнародного права, включно зі Статутом ООН (ст. 3).

Надзвичайно важливою є норма ст. 4 Договору про космос 1967 р. про за-

борону розміщення зброї масового знищення. Тим самим космічний простір

і небесні тіла проголошені частково демілітаризованою зоною, включно з

без’ядерним статусом. Договором 1963 р. в космосі також заборонено прово-

дити будь-які випробування ядерної зброї. Розміщення в космосі звичайних

видів озброєння та збройних сил загальним міжнародним правом не заборо-

нено, так само як не заборонено використання космосу для військових цілей.

Деякі обмеження в цій галузі накладали лише двосторонні угоди.

Місяць та інші небесні тіла є демілітаризованими та нейтралізованими

територіями, що забороняє будь-яке їх військове використання. Відповідно

до Договору про космос 1967 р. вони можуть бути використані виключно в

мирних цілях. Однак це не виключає права держави включати військовос-

лужбовців у склад екіпажу космічного об’єкта (ст.4) та їхнього права робити

посадку на небесні тіла.

Вивчення та дослідження космічного простору і небесних тіл має відбу-

ватися в такий способом, щоб уникати їх шкідливого забруднення, а також

несприятливих змін земного середовища. У дійсності ця норма поки важко

реалізується та є швидше побажанням. За різними оцінками навколоземний

космічний простір вже нині заповнено численними недіючими космічними

об’єктами та їхніми частинами, а деякі види палива, що застосовується в ра-

кетоносіях, шкідливо впливає на озонову кулю Землі. Тим не менше пріори-

тети засвоєння космосу навряд чи будуть поставлені в залежність від еколо-

гічних недоліків існуючих технологій.

Спроба розвинути й уточнити деякі положення Договору про космос

1967 р. була зроблена в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших не-

бесних тілах 1979 р. Зокрема, угода поширює на Місяць і небесні тіла режим

«загального надбання людства» та приписує, щоб розробка природних ресур-

сів була тут підпорядкована спеціальному міжнародно-правовому режиму.

Однак ні Угода, ні інші міжнародно-правові акти такий режим не встановлю-

ють, що свідчить про «заморожування» питання. За аналогією із проблемами,

що виникли у зв’язку зі спробами врегулювати режим здобування корисних

копалин з морського дна, можна припустити, що звернення до питання про

освоєння ресурсів небесних тіл відбудеться не раніше, ніж у багатьох держав

з’являться необхідні технічні можливості.

Усе це зайвий раз підтверджує, що міжнародне космічне право в частині

визначення режиму космосу та небесних тіл значною мірою перебуває в об-

ласті бажаного, оскільки область дійсного залишається поки що поза межами

В Юридичному підкомітеті Комітету ООН з використання космічного простору

у мирних цілях питання про делімітацію космосу обговорюється з 1967 р. і залишаєть-

ся поки невирішеним. Існуючі погляди на критерії делімітації іноді суттєво відрізня-

ються, що не дозволяє го ворити про наявність необхідного opinio juris

536

Міжнародне публічне право

досяжності людства. У той же час ідеали, які закладає в міжнародне космічне

право сучасне людство, можливо, в майбутньому убережуть космос від вар-

варського освоєння, яке зазнала Земля.

§ 9. Правовий режим космічних об’єктів

У міжнародному праві відсутнє єдине визначення космічного об’єкта,

хоча й визначено його правовий статус. У Договорі про космос 1967 р. та-

кими об’єктами вважають не тільки запущені в космічний простір, але й до-

ставлені або споруджені на небесному тілі. У Конвенції про міжнародну від-

повідальність за збитки, завдані космічними об’єктами, 1972 р. говориться не

про сам об’єкт, а про його складові частини, засоби доставки об’єкта та його

складових частин.

Тими самими словами говориться про космічний об’єкт у Конвенції про

реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р.1. Регла-

мент радіозв’язку Міжнародного союзу електрозв’язку 1979 р. вживає термін

«космічний човен», тобто створений людиною апарат для польотів далі осно-

вної частини земної атмосфери. З появою човникових космічних апаратів,

які можуть здійснювати польоти в атмосфері, визначення космічного об’єкта

стало ще більш складним.

З урахуванням існуючих міжнародних договорів космічний об’єкт можна

визначити як штучно створений об’єкт, що виходить самостійно або який ви-

водять на навколоземну орбіту або далі в космічний простір, призначений для

діяльності в космічному просторі та на небесних тілах. До космічних об’єктів

відносять штучні супутники, космічні апарати та їх носії, що пілотуються.

Міжнародне публічне право регулює діяльність космічних об’єктів з

моменту їх запуску або з моменту їх створення в космосі або на небесному

тілі. При реалізації міжнародного проекту за участю декількох держав або за

участю міжнародної організації міжнародним договором можуть бути врегу-

льовані й інші процеси, наприклад пов’язані зі створенням об’єкта або підго-

товкою його до запуску. В інших випадках усі питання, пов’язані з космічним

об’єктом, знаходяться в компетенції держави. Держави самі встановлюють

правовий режим своїх космічних об’єктів у період їх знаходження в космо-

сі, включно з можливістю їх відвідання будь-ким. Що ж стосується станцій,

установок, обладнання та космічних човнів, що знаходяться на Місяці й

інших небесних тілах, то вони відкриті для представників інших держав на

основі взаємності. Усі космічні об’єкти підлягають обов’язковій міжнародній

реєстрації в Секретаріаті ООН.

Узагальнюючи вищезазначене, під космічними об’єктами слід розуміти

штучні тіла, які створюються людиною і запускаються в космос. До таких

об’єктів належать їх складові частини і засоби доставки. Різновидом косміч-

них об’єктів є космічні кораблі — транспорті засоби, призначені для людей

і вантажу. Космічні об’єкти запускають в космічний простір або на небесні

тіла для збору і передання інформації. Вони також слугують цілям виробни-

чих процесів і транспортування вантажів. Космічні об’єкти можуть належати

одній чи кільком державам, неурядовій юридичній особі, міжнародній між-

урядовій організації.

537

Модуль 14. Міжнародне повітряне і космічне право

Згідно Конвенції про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний

простір, така реєстрація для її учасників є обов’язковою. Держава, що за-

пустила об’єкт навколоземну орбіту або далі в космічний простір, реєструє

її шляхом запису у відповідному реєстрі, який має вестися цією державою.

Вона також визначає зміст реєстру і умови його ведення.

Держава, яка здійснює або організовує запуск космічного об’єкту, ін-

формує про створення такого реєстру Генерального секретаря ООН, який, у

свою чергу, веде Реєстр, до якого заноситься інформація, що надається дер-

жавою реєстрації. Держава, до реєстру якої занесено об’єкт, зберігає юрис-

дикцію і контроль над ним і над будь-яким екіпажем цього об’єкту під час їх

перебування в космічному просторі, в тому числі й на небесному тілі. Право

власності поширюється як на космічні об’єкти, запущені в космічний про-

стір, включаючи об’єкти, доставлені або споруджені на небесному тілі, так і

на їх складові частини.

Міжнародне космічне право містить правила перебування космічних

об’єктів на природних небесних тілах, зокрема, на Місяці. Держави можуть

здійснювати посадку своїх космічних об’єктів на Місяці і запуск їх з Міся-

ця, розміщувати свій персонал (космонавтів), космічні апарати, обладнання,

установки, станції та споруди в будь-якому місці поверхні Місяця та його

надр. Персонал та зазначені космічні об’єкти можуть вільно пересуватися по-

верхнею Місяця та в її надрах. Такі дії не повинні, однак, створювати пере-

шкод для діяльності на Місяці інших держав.

Держави можуть також створювати на Місяці залюднені та незалюднені

станції, інформуючи Генерального секретаря ООН про їх місцезнаходження

і мету розміщення. Станції повинні розміщуватися таким чином, щоби не за-

важати вільного доступу персоналу, апаратів та обладнання інших держав до

всіх районів Місяця. Розміщення на поверхні Місяця або в її надрах персона-

лу, космічних апаратів, обладнання, станцій, споруд не створює права влас-

ності на поверхню чи надра Місяця. Для того, щоб кожна держава-учасник

могла переконатися в тому, що інші держави-учасниці згідно Угоди 1979 р.

про Місяця, всі космічні апарати, обладнання, установи, станції та споруди

на Місяця є відкритися для міжнародного контролю.

Низка норм міжнародного космічного права регулює питання про повер-

нення космічних об’єктів. Договір 1967 р. про космос встановлює правило,

згідно якого, якщо такі об’єкти або їх складові частини після повернення на

Землю знайдені за межами держави-учасниці Договору, яка внесла їх до сво-

го реєстру, то вони мають бути повернені цій державі.

Більш детально це питання вирішено в Угоді про порятунок космонавтів,

повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених в космічний про-

стір. Кожна держава, яка одержує відомості чи виявляє, що космічний об’єкт

або його складові частини при поверненні на Землю опинилися на території,

що знаходиться під її юрисдикцією, або у відкритому морі, або в будь-якому

іншому місці, що не перебуває під юрисдикцією жодної держави, зобов’язана

поінформувати владу, що здійснила запуск, і Генерального секретаря ООН.

На прохання влади, що здійснила запуск, держава, на території якого ви-

явлено космічний об’єкт, вживає заходів для порятунку цього об’єкта і його

повернення. Влада, що здійснила запуск, зобов’язана вжити невідкладних

538

Міжнародне публічне право

ефективних заходів для усунення можливої небезпеки спричинення шкоди

і в тому випадку, якщо держава, яка виявила космічний об’єкт на своїй те-

риторії або в будь-якому іншому місці, має підстави вважати цей об’єкт не-

безпечним або шкідливим за своїми характеристиками. Термін «влада, яка

здійснила запуск» стосується як до відповідальних за запуск держав, так і до

міжнародним міжурядових організацій.

§ 10. Космонавти

Космонавтом є людина, член екіпажа космічного об’єкта під час польоту

або працівник, який входить до складу персоналу космічної станції на небес-

ному тілі. Міжнародно-правовий статус космонавтів установлений низкою

міжнародних договорів. Усі вони єдині в тому, що космонавти за лишаються

під юрисдикцією держави реєстрації космічного об’єкта1. І хоча в Догово-

рі про космос 1967 р. всі космонавти, незалежно від громадянства, названі

«посланцями всього людства», ми маємо тут справу швидше не з правовою

нормою, а з політичною метафорою. Політ у космос не тягне для космонавтів

зміни громадянства або підданства. Сказане не заважає державам встановити

особливості застосування національної юрисдикції щодо членів міжнарод-

них екіпажів.

У разі аварії або стихійного лиха, що спіткало космічний об’єкт, виму-

шеної або непередбаченої посадки на території будь-якої держави, у відкри-

тому морі або в будь-якому іншому місці органи влади, що знайшли його,

зобов’язані негайно вжити всіх можливих заходів для рятування екіпажа та

надання йому всієї необхідної допомоги. Екіпажу має бути забезпечена без-

пека, і його слід негайно передати представникам влади країни, що здійсни-

ла запуск. В оперативних заходах з пошуку і рятування космонавтів можуть

брати участь і представники влади, що здійснила запуск. Такі дії здійснюють-

ся в рамках співробітництва сторін під керівництвом і контролем держави,

що здійснює юрисдикцією щодо території, де проводяться оперативні заходи

з пошуків і рятування.

Договір 1967 р. про космос також передбачає, що космонавти однією

держави-учасника Договору, перебуваючи в космічному просторі, в тому

числі на небесних тілах, надають необхідну допомогу космонавтам інших

держав в разі виникнення такої потреби. Особам, що зазнали лиха на Місяці,

надається право укриття на станціях, спорудах, апаратах та інших установах

держав-учасниць Договору про Місяць та інші небесні тіла.

§ 11. Правові форми співробітництва держав у космосі

Згідно ст. ІХ Договору 1967 р., при дослідженні та використанні кос-

мічного простору його учасники повинні керуватися принципом співробіт-

ництва і взаємодопомоги з належним урахуванням відповідних інтересів

один одного. Зокрема, це проявляється в обов’язку не допускати потенційно

шкідливих перепон діяльності інших держав, на рівних засадах розглядати їх

звернення щодо надання їм можливості для спостереження за польотів кос-

мічних об’єктів, надавати можливу допомогу космонавтам і космічним екіпа-

жам інших держав тощо.

539

Модуль 14. Міжнародне повітряне і космічне право

Міжнародними договорами, як дво-, так і багатосторонніми регламенту-

ються такі конкретні форми співробітництва, як вивчення космічного про-

стору, космічна метеорологія, космічний зв’язок, космічна біологія і медици-

на. По кожному з цих напрямів створюються змішані робочі групи.

В окремих договорах передбачається проведення спільних експеримен-

тів, випробувань, створення станцій оптичних спостережень штучних супут-

ників Землі, здійснення спільних пілотованих польотів.

Особливо широко співробітництво з питань космосу здійснюється в рам-

ках міжнародних організацій. Так, ООН покликана розглядати найбільш за-

гальні, здебільшого політичні питання, пов’язані з дослідженням та викорис-

танням космічного простору в мирних цілях. Так, Генеральна асамблея ООН

1986 р. сформулювала принципи, що стосуються дистанційного зондування

Землі з космосу.

Генасамблея ООН визначає завдання з розробки правових питань кос-

мосу, схвалює проекти угод з космосу, підготовлені Комітетом з використан-

ня космічного простору в мирних цілях тощо.

Вельми істотну роль у розвитку міжнародного співробітництва в кос-

мічній сфері відіграють спеціалізовані установи ООН. Так, міжнародне

співробітництво держав здійснюється через міжнародні міжурядові орга-

нізації: в галузі морського супутникового зв’язку — через Міжнародну ор-

ганізації рухомого супутникового зв’язку (ІНМАРСАТ); у пошуках суден,

літаків, у попередженні про стихійні лиха і надання першої допомоги —

КОСПАС-САРСАТ; через Російську глобальну навігаційну супутникову

систему (ГЛОНАСС) і Американську глобальну систему позиціонування

(GPS), а в найближчому майбутньому і через аналогічну європейську сис-

тему ГАЛІЛЕО, надається навігаційна допомога. Крім того, співробітництво

відбувається на регіональному і двосторонньому рівнях — передусім, в рам-

ках роботи Європейського космічного агентства та двосторонньої співпраці

між Американським космічним агентством (НАСА) і Російським космічним

агентством (РОСКОСМОС).

§ 12. Міжнародно-правова відповідальність у зв’язку з

діяльністю в космічному просторі

Держави та міждержавні організації, здійснюючи запуски об’єктів у кос-

мос, зобов’язані вживати запобіжних заходів з метою недопущення загрози

життя, здоров’ю фізичних осіб, знищення чи пошкодження майна держав, їх

фізичних і національних юридичних осіб або міжнародних організацій.

Тим не менш, можливість заподіяння шкоди зберігається. З метою вре-

гулювання цього питання була прийнята Конвенція про міжнародну відпові-

дальність за шкоду, спричинену космічними об’єктами. Підставами для від-

повідальності є: 1) космічна діяльність держави, що відповідає міжнародному

праву, але завдала шкоду іншій державі. Це — відповідальність за правомірну

діяльність, що привела до негативних наслідків на Землі; 2) космічна діяль-

ність держави, що завдала шкоди внаслідок порушення міжнародного права.

Якщо держава посягає на засади міжнародного правопорядку в космічному

540

Міжнародне публічне право

просторі, завдає шкоду своєю діяльністю іншим державам, то вона вчиняє

міжнародне правопорушення.

Космічна діяльність суб’єктів міжнародного права підпорядкована імпе-

ративам основних принципів міжнародного права, відповідно до яких до най-

більш тяжких міжнародних правопорушень у цій сфері належать: 1) розгор-

тання і ведення військових дій у космосі; 2) перетворення космосу на театр

війни або військових дій іншим чином, несумісним з мирним використанням

космосу; 3) використання космосу для ведення військових дій проти Землі;

4) мілітаризація космосу (наприклад, випробування ядерної зброї, розміщен-

ня на небесних тілах баз і споруд військового характеру, виведення на на-

вколоземну чи навколомісячну орбіту об’єктів зі зброєю масового ураження;

військове чи будь-яке інше застосування засобів впливу на космос, яке може

мати широкі, тривалі або зіставні з ними за значенням серйозні наслідки, що

використовуються в якості способів руйнування, завдання збитків, заподі-

яння шкоди будь-якій державі тощо).

В цих та аналогічних їм випадках винні держави та/або міжнародні ор-

ганізації несуть відповідальність нематеріального і матеріального характеру,

пов’язану із застосуванням як військової сили, так й інших способів обме-

ження суверенітету і доповнену відповідальністю фізичних осіб, що уосо-

блюють в даному випадку відповідну державу.

Інші діяння можуть розглядатися як делікти, що виникають в результаті

порушення інших, крім основних принципів, норм міжнародного права. Де-

ліктом є діяння, які порушують положення Конвенції про реєстрацію 1975 р.

(наприклад, неповідомлення Генеральному секретарю ООН і міжнародному

співтовариству відомостей про експедиції до небесних тіл; не реєстрація за-

пущеного в космос об’єкту; ненадання МАГАТЕ відомостей про аварії і мож-

ливе забруднення Землі радіоактивними матеріалами і відходами).

В певному сенсі можна вести мову і про пов’язаний зі сферою космічного

права інститут кримінальних злочинів міжнародного характеру. Принаймні

два склади можна вважати сформованими міжнародним правом — привлас-

нення і подальша контрабанда метеоритів і т.зв. «космічне мародерство»,

тобто привласнення частин космічного об’єкту, що впав на Землю, фізични-

ми особами з метою особистої вигоди.

В Угоді про Міжнародну космічну станцію 1998 р. міститься досить нове

для космічного права поняття кримінальної відповідальності космонавтів

(за Угодою — «персоналу») за неправомірні дії на орбіті, що особливо сто-

суються життя чи безпеки громадянина іншої держави-партнера або завдати

шкоди орбітальному елементу іншої держави. При визначенні юрисдикції

враховується, як випливає зі змісту ст. 22 зазначеної Угоди, не місце скоєння

злочину — всередині чи поза орбітальним елементом, що належить державі

національності фізичної особи, а її громадянство. В порядку винятку може

бути порушене питання про здійснення кримінальної юрисдикції потерпі-

лою держави на її прохання.

Особливості інституту відповідальності в галузі космічного права обу-

мовлені особливими характеристиками космосу, у першу чергу — визнання

його території зоною особливого ризику як щодо Землі, так і щодо космічних