Словниковий склад повідомлення контролюють - порівнюють слова, шо є у
повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта.
Звичайно, словники реципієнтів постійно змінюються, причому в напрямі
поповнення. Крім того, слід враховувати, що слова повідомлень не можуть входити
у словник реципієнта на всі 100%. Цього, здавалось би, простого правила іноді
важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій літературі, де часто можуть
виникнути згадані труднощі (так, автори можуть використовувати рідковживані
значення слів, що не відомі дітям). На жаль, для української мови ше не створені
частотні словники значень слів, на підставі яких можна хоча б опосередковано
судити, чи доступні певним групам реципієнтів деякі значення слів. Тому контро-
лювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно,
використовуючи методи творчого редагування.
У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях.
Нові слова (незалежно від того, до якого словника вони належать —
лінгвістичного чи термінологічного), обов'язково повинні бути пояснені в
примітках (внутрітекстових чи посторінкових).
До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а)
реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встановити
значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).
У мовленні (тобто під час передачі повідомлення від автора до реципієнта) — на
відміну від основних у мові — слова набувають додаткових значень.
До цих значень належать такі.
• Індивідуальне авторське. Значною мірою залежить від життєвого досвіду
автора.
• Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу
повідомлення; визначається лівостороннім контекстом слова.
• Індивідуальне реципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно
будь-якого слова; реалізується під час сприймання повідомлення реципієнтом. Як і
авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта.
Типові механізми реалізації переносних значень слів використовують у
найрізноманітніших тропах: алегорії, гіперболі, іронії, літоті, метафорі, метонімії,
синекдосі, персоніфікації, перифразі, порівнянні, епітеті тощо.
У повідомленнях, розрахованих на задоволення емоційних та естетичних потреб
реципієнтів, лексику слід урізноманітнювати.
Для цього редакторові слід використовувати якомога більше фонетичних,
парадигматичних, словотвірних, синонімічних варіантів слів.
У повідомленнях, спрямованих на задоволення пізнавальних та навчальних
потреб реципієнтів, лексику слід уніфікувати.
Як правило, таким мотивам відповідають понятійні повідомлення. Для
проведення відповідної уніфікації редакторові слід застосовувати термінологічні
словники. Ступінь уніфікації повинен бути високим, хоча понятійні повідомлення
також повинні давати реципієнтам емоційне та естетичне задоволення.
Крайнім - максимальним - виявом уніфікації лексики є її стандартизація. Для
стандартизації лексики редакторові слід використовувати затверджені державою
стандарти на термінологію.