Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

ся під шкірою і є антропометричною точ-

кою для визначення присереднього поз-

довжнього склепіння стопи.

Три клиноподібні кістки (ossa сипеі-

formia) — присередня, проміжна і бічна —

займають присередній відділ дистального

ряду заплесна. Проксимально клино-

подібні кістки сполучаються з човноподіб-

ною кісткою, а дистально — з I, II і III

плесновими кістками.

Кубоподібна кістка (os cuboidеит) роз-

ташована в бічній частині дистального ряду

заплесна; межує з бічною клиноподібною,

п'ятковою і IV—V плесновими кістками.

На нижній поверхні кістки проходить бо-

розна сухожилка довгого малогомілкового

м'яза (sulcus tend. т. peronei longi).

Кістки плесна (ossa metatarsi) у лю-

дини, як і в усіх приматів, нараховують

п'ять плеснових коротких трубчастих мо-

иоепіфізарних кісток. Серед них перша

набагато масивніша від решти плеснових

кісток, що пов'язано з прямоходінням.

Крім того, ця кістка не відведена (всере-

дину) щодо інших плеснових кісток, як

це спостерігається в усіх мавп, а розташо-

вана майже паралельно з ними.

Кожна плеснова кістка має тіло, осно-

ву, що з'єднується з дистальним рядом

кісток заплесна, і головку з суглобовою

поверхнею для сполучення з проксималь-

ною фалангою кожного пальця. У присе-

редньому кутку підошвової поверхні ос-

нови І плеснової кістки є горбистість для

прикріплення м'язів. Бічний кінець осно-

ви V плеснової кістки також має гор-

бистість (tuberositas ossis metatarsi V)

(легко промацується під шкірою) і є

місцем прикріплення сухожилка коротко-

го малогомілкового м'яза.

Кістки пальців (ossa digitorum), фа-

ланги. Стопа людини має п'ять пальців,

які, за винятком І пальця, дуже малі і ча-

сто неправильної форми, що свідчить про

втрату ними провідної ролі в основних

функціях кінцівок. II —V пальці стопи

складаються з трьох фаланг: проксималь-

ної, середньої, дистальної (кінцевої). Пер-

ший палець має тільки дві, але завжди

великі фаланги: проксимальну і дисталь-

ну. Усі фаланги належать до коротких

Кістки (система скелета) 81

моноепіфізарних кісток. Кожна фаланга

складається з основи, тіла й головки. Пер-

ший палець стопи масивний, тому має наз-

ву великого (hallux). (Про форму стопи

людини див. с. 107).

Скостеніння хрящового скелета

стопи відбувається таким чином. У кожній

кістці заплесна з'являється по одній точці

скостеніння: у п'ятковій кістці — на шос-

тому місяці; в надп'ятковій — на сьомому

і в кубоподібній — на дев'ятому місяці

ембріогенезу, у бічній клиноподібній кіст-

ці — на першому році життя, у присередній

клиноподібній — на другому — четверто-

му році, у проміжній клиноподібній — на

третьому-четвертому році, у човноподібній

кістці — на четвертому-п'ятому році. Крім

того, на сьомому — дев'ятому році виника-

ють додаткові точки скостеніння в ділянці

горба п'яткової кістки.

У тілах плеснових кісток і фаланг паль-

ців точки скостеніння з'являються майже

одночасно на другому-третьому місяці

ембріогенезу, вторинні точки скостеніння

утворюються в головках II —V плеснових

кісток і в основах І плеснової кістки та

всіх фалангах на другому-третьому році

життя. Завершення скостеніння стопи

настає раніше у дівчат (16—18 років), ніж

у хлопців (близько 18 — 20 років). Термі-

ни скостеніння стопи можуть змінюватись

у досить широких межах.

Рентгеноанатомія скелета

нижньої кінцівки

Кульшову кістку на рентгенограмі в

задній проекції добре видно майже в усіх

деталях, тільки задня ділянка клубового

гребеня закрита тінню крижової кістки.

Виразна міжлобкова щілина і просвітлен-

ня, що відповідає затульному каналу. Краї

кістки всюди рівні, ясно вимальовується

компактна і губчаста речовина. На перед-

ньозадніх знімках добре конкурують стег-

нова кістка, наколінок, великогомілкова й

малогомілкова кістки, внутрішня їх архі-

тектоніка (компактна, губчаста речовина,

силові лінії, порожнини), а також вертлю-

ги, гребені, ямки тощо. Суглобові щілини

точно відбивають форму кісток, що спо-

82 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

лучаються, їхні краї мають правильні

(рівні)

обриси.

Особливо

чітко

ВИДНО

ТОЧ-

КИ скостеніння в епіфізах і апофізах труб-

частих кісток, а також зрощення їх з діа-

фізами.

Рентгенографію скелета стопи звичай-

но виконують у двох проекціях: тильно-

підошвовій і бічній. При цьому можна ви-

значити контури і внутрішню будову всіх

її кісток (п'яткової і надп'яткової пере-

важно в бічній проекції). Суглобові щіли-

ни на рентгенограмі стопи часто взаємно

перетинаються, що пояснюється накладен-

ням тіней окремих кісток (у тому числі

дистальних епіфізів кісток гомілки) одна

на одну. Виразно простежується поява

скостеніння в кістках заплесна, в голов-

ках II—V плеснових кісток, в основах фа-

ланг пальців і І плеснової кістки, а також

завершення скостеніння стопи.

Філогенез кінцівок хребетних

Прототипом скелета кінцівок наземних хре-

бетних, у тому числі й людини, був первинний

розчленований скелет парних плавців (грудних

і черевних) рибоподібних предків. Кожен з плав-

ців складався з двох зв'язаних між собою час-

тин: проксимальної, яка з'єднана з тілом твари-

ни і поклала початок розвиткові кісток пояса

кінцівки, і дистальної, яка має велику рухливість

і стала джерелом формування скелета вільної

кінцівки (мал. 62).

У амфібій пояс передньої кінцівки ззаду має

лопатку й підлопатковий хрящ, а спереду кора-

коїд*, який фіксується до груднини, і утворену

за рахунок покривного скелета ключицю. Пояс

задньої кінцівки в амфібій — це суцільне кістко-

ве кільце, що складається з клубових, сідничих і

лобкових кісток.

У рептилій і птахів пояс передньої кінцівки

ще з'єднаний з грудниною через коракоїд. Клю-

чиця дуже варіює в розмірах і способі її фіксації,

а іноді її зовсім немає (у крокодилів). Пояс зад-

ньої кінцівки у рептилій і птахів розвинений, як

правило, більше і його зв'язок з хребтом міцніший.

У ссавців, за винятком однопрохідних, кора-

коїд редукується і його рудимент у вигляді дзьо-

боподібного відростка приростає до лопатки.

* Власне коракоїдом прийнято називати лише

задню частину цього утвору, а передній відділ

коракоїда, який самостійно скостенів, було на-

звано прокоракоїдом.

Мал. 62. Формування скелета п'ятипалих кін-

цівок в еволюції хребетних:

а — внутрішній скелет парного черепного плавника дво-

дншної риби: / — клубовий відросток; 2 — метаптеригіум;

б — скелет кінцівки гіпотетичного раннього наземного

хребетного: / — клубова кістка; 2 — сіднича кістка; 3 —

стилоподіум; 4 — зейгоподіум; 5 — аутоподіум; в — лоб-

кова кістка;

в узагальнений рисунок скелета вільної п'ятипалої

кінцівки наземних хребетних: / — стилоподіум; 2 — зей-

гоподіум; '} — базиіюдіум; 4 — мстаподіум і фаланги

пальців.

Поряд з цим у ссавців, які втратили хапальні

рухи й пристосувалися до швидкого бігу, реду-

куються також ключиці. Пояс задніх кінцівок

у ссавців розвивається далі і завжди є замкне-

ним кістковим кільцем, міцно зв'язаним з хреб-

товим стовпом.

Дистальні частини плавців (вільна кінцівка)

у зв'язку з переходом хребетних до наземного

життя та з подальшим розселенням у різнома-

нітних умовах середовища існування зазнали ве-

личезних змін, які проявилися в перетворенні їх

на систему важелів. При цьому розвиток скеле-

та вільної кінцівки відбувався головним чином

під знаком зменшення кількості променів у про-

ксимально-дистальному напрямку та непропор-

ційного подовшання й стовщення окремих ла-

нок. У цьому відношенні серед ссавців винят-

ком були примати, кінцівки яких використову-

вались для більш різноманітних функцій (лазін-

ня, хапальні рухи тощо).

Сполучення кісток 83

Дистальні відділи кінцівок людини (кисть, сто-

па), що розвивалися головним чином шляхом роз-

ширення функцій, значною мірою зберегли первіс-

ну для вихідних (неспеціалізованих) форм ссавців

розчленованість. їх еволюційні перетворення про-

явились головним чином формуванням своєрідних

пропорції'!, специфічним взаєморозташуванням

окремих кісток, ускладненням морфофункціональ-

них особливостей суглобів і багатьма іншими де-

талями (Є. І. Данилова, 1965, 1979). Разом з тим

як у стопі, так і в кисті людини є окремі рудимен-

ти — п'ястково-фалангові та плесно-фалангові

сесамоподібні кістки, що вказують на пройдені

шляхи розвитку від далеких зоопредків.

СПОЛУЧЕННЯ КІСТОК

КЛАСИФІКАЦІЯ СПОЛУЧЕНЬ

кісток

Усі кістки скелета людини в певному

порядку з'єднуються між собою. Розріз-

няють два основних види цих сполучень:

Безперервне її переривчасте (мал. 63).

Безперервним називається таке сполучен-

ня, коли між двома (або більшою кіль-

кістю) суміжними кістками є прошарок

сполучної тканини. У переривчастому

сполученні між суміжними кістками зав-

жди є різна за розмірами й формою щіли-

ноподібна порожнина.

Обсяг рухів у безперервному з'єднанні,

як правило, дуже малий, а в переривчасто-

му — неоднаковий: у деяких з них рухи

широкі, в інших — обмежені.

Мал. 63. Види сполучень кісток:

а — волокнисте (безперервне) сполучення: / — окістя; 2 -

кістка; і — щільна колагенова сполучна тканина;

6 —хрящове (безперервне) сполучення: / — окістя; - 2 -

кістка; З - хрящ;

а — синовіальне (переривчасте) сполучення (суглоб): / -

окістя; 2 — кістка; 3 — суглобовий хрящ; •/ — суглобова

порожнина; 5 -- синовіальний шар суглобової капсули;

Сі — волокнистий шар суглобової капсули

(JUI4CTURAE OSSIUM)

В еволюції хребетних і в ранньому ем-

бріогенезі людини безперервні з'єднання

кісток виникають раніше, ніж перерив-

часті.

Безперервні сполучення

(synarthrosis)

Залежно від тканини, за допомогою якої

кістки сполучаються, розрізняють три види

безперервних з'єднань: фіброзне (syndes-

mosis), хрящове (synchondrosis), кісткове

(synostosis).

Волокнисте сполучення (junctura

fibrosa) міцне, між кістками, які беруть в

ньому участь, міститься волокниста спо-

лучна тканина. До цього сполучення на-

лежить синдесмоз, шви та вклинення.

Синдесмоз (syndesmosis), або сполуч-

нотканинне сполучення кісток: тім'ячка

(див. с. 56), міжкісткові перетинки, зв'яз-

ки.

Міжкісткові перетинки (membranae

interosseae) з'єднують діафізи довгих

трубчастих кісток (кістки передпліччя,

гомілки та ін.).

Зв'язки (ligamenta) — це різної дов-

жини і форми пучки волокнистої сполуч-

ної тканини, які з'єднують суміжні кістки

або їхні частини.

Шви (suturae) (мал. 64) з'єднують краї

кісток за допомогою тонкого прошарку

сполучної тканини. Швами з'єднуються

тільки кістки черепа. За будовою розріз-

няють три види швів:

1. Зубчастий шов (sutura serrata) —

зазублені краї суміжних кісток, міцно

з'єднані один з одним (роз'єднати кістки,

не поламавши їх, як правило, неможливо);

84 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 64. Шви черепа:

а — плоский; 6 — лусковий; в — зубчастий.

прошарок між ними — сполучна ткани-

на. Таким швом з'єднується більшість

кісток склепіння черепа.

2. Лусковий шов (sutura squamosa) —

сполучення косо зрізаних поверхонь

кісток, які накладаються одна на одну у

вигляді луски. Цей шов з'єднує лускову

частину скроневої кістки з лусковим краєм

тім'яної.

3. Плоский шов (sutura plana) з'єднує

рівні краї двох кісток (наприклад, кістки

лиця).

Вклинення (gomphosis) — це таке спо-

лучення кісток, коли одна кістка вкли-

нюється в товщу іншої. Єдиний приклад —

зубоальвеолярне сполучення (articulatio

dentoalvcolaris) між корінцями зубів і кіст-

ковою тканиною зубних альвеол щелеп.

Синхондроз (synchondrosis), або хря-

щове сполучення (junctura cartilagí-

nea), — сполучення кісток за допомогою

хрящової тканини.

За структурою хрящового прошарку

розрізняють синхондроз гіаліновий (ре-

берні хрящі) і волокнистий (міжхребцеві

диски тощо), за станом цих сполучень про-

тягом життя — тимчасовий (епіфізарні

хрящі) і постійний (хрящі рваних отворів

черепа).

До синхондрозів належить симфіз

(symphysis), або напівсуглоб (перехідна

форма від безперервного з'єднання до

переривчастого, що є своєрідним хрящо-

вим зрощенням з невеликою щілиною в

товщі хрящового або сполучнотканинно-

го прошарку. Симфізи кісток скелета лю-

дини: лобковий, міжхребцеві, а також

симфіз між: тілом груднини з її ручкою.

У тих випадках, коли хрящовий проша-1

рок між кістками зберігається до певного

віку (тимчасовий синхондроз) і заміщуєть-

ся кістковою тканиною, розвивається

кісткове сполучення (junctura ossea),

або синостоз (synostosis).

Переривчасті сполучення

(diartrosis)

Переривчасті, або синовіальні, сполучен-

ня кісток (juncturae synoviales) назива-

ються суглобами.

Суглоб (articulatio) складається з

трьох елементів: суглобових поверхонь

двох (і більше) кісток* (одна, як правило,

є головкою, друга — ямкою), суглобової

порожнини та суглобової капсули.

Суглобові поверхні (facies articulares)

кісток у межах тертя однієї кістки об другу

вкриті тонкою (0,2 — 0,5 мм) пластинкою

хрящової гіалінової тканини. Суглобові

поверхні за формою і розмірами дуже

різноманітні. В одному суглобі вони мо-

жуть відповідати одна одній (конгруентні

поверхні), в іншому — ні (інконгруентні

поверхні).

Суглобова порожнина (cavilas articu-

laris) (див. мал. 63, в) — це щілинопо-

дібний замкнутий простір, обмежений по-

верхнями кісток, які утворюють суглоб, і

суглобовою капсулою; заповнений сино-

віальною рідиною.

Всередині порожнини суглоба тиск

від'ємний, що сприяє утриманню суглобо-

вих поверхонь у стані стикання.

Суглобова капсула (capsula articularis)

охоплює суглобові кінці суміжних кісток.

* Іноді одну з суглобових поверхонь утворює

хрящ, м'язовий сухожилок тощо.

Сполучення кісток 85

Вона складається з двох шарів: зовніш-

нього — фіброзної перетинки (membrana

fibrosa), або шару, що є продовженням

окістя суміжних кісток, і внутрішнього —

синовіальної перетинки (membrana syno-

vialis), або шару, що вистеляє всю порож-

нину суглоба і виділяє синовіальну ріди-

ну (синовію). Синовіальна перетинка тон-

ка, ніжна, прозора і місцями в деяких су-

глобах утворює синовіальні випинання,

складки, ворсинки. Ці утвори збільшують

вироблення синовії, а деякі з них (сумки)

полегшують ковзання м'язів відносно

кістки.

Крім того, в деяких суглобах є інші су-

глобові структури: суглобовий диск (discus

articularis), що ділить порожнину сугло-

ба на дві камери; суглобовий меніск

(meniscus articularis), що часто розмежо-

вує суглобову порожнину; суглобова губа

(labrum articulare), яка збільшує відпо-

відність суглобових поверхонь; внутріш-

ньо- та зовнішньокапсульні зв'язки (li-

gamento), що зміцнюють суглоби; сеса-

моподібні кістки (ossa sesamoidea), розта-

шовані в сухожилках деяких м'язів у міс-

цях їх переходу через суглобову щілину

та ін.

У біомеханіці більшості суглобів знач-

на роль належить зв'язкам. Зв'язки (liga-

menta) утворені сполучною тканиною з

переважанням колагенових і рідше елас-

тичних волокон. При цьому ті й інші ма-

ють добру еластичність, що зумовлено або

властивостями тканини, або спіральним

ходом колагенових волокон.

За своїм значенням для рухів у сугло-

бах зв'язки можна розподілити на такі

групи: зміцнювальні (короткі зв'язки сто-

пи й кисті); спрямовуючі (більшість ко-

латеральних зв'язок); гальмівні (схрещені

зв'язки, гальмують пронаційно-супінаційні

рухи коліна при випростаній нижній

кінцівці). Крім того, чимало зв'язок мають

велике значення в статиці тіла. Так, клу-

бово-стегиова зв'язка утримує тіло у вер-

тикальному положенні під час стоян-

ня, колатеральні зв'язки коліна в розтяг-

нутому стані (стояння на одній нозі) за-

безпечують міцну опору під час розванта-

ження м'язів.

У дітей зв'язки еластичніші, але у ви-

падках значного навантаження можуть

швидше зазнавати незворотного розтягнен-

ня. У старечому віці зв'язки ущільнюють-

ся і часто осифікуються, тому в разі над-

мірного навантаження можуть розрива-

тись. Травмуванню зв'язок, як і вивихам,

значною мірою запобігають скорочення

м'язів, які оточують суглоби, що має вели-

ке значення для зміцнення більшості спо-

лучень.

Рухи в суглобах людини досить різно-

манітні; вони можуть здійснюватись нав-

коло різних осей. Кожен рух складається

з таких елементів: згинання (flexio) і роз-

гинання (extensio) — рухи кісткового ва-

желя навколо поперечної (лобової) осі;

відведення (abductio) і приведення (addu-

ctio) — рухи навколо стрілової осі; обер-

тання зовнішнє (rotatio externa, s. su-

pinatio) і внутрішнє (rotatio interna, s.

pronatio) — рух навколо вертикальної осі;

обертання по колу (circumduction) — рух

однієї ланки з послідовним переміщенням

навколо трьох осей, при цьому дисталь-

ний кінець її описує коло.

Амплітуда рухів у суглобах визначає-

ться головним чином ступенем відповід-

ності суглобових поверхонь: чим більше

різняться їхні розміри (иеконгруентність

поверхні суглобів), тим більша вірогідність

зміщення кісток одна відносно іншої, і чим

більша зігнутість суглобових поверхонь,

тим більший кут відхилення. Слід, однак,

мати на увазі, що амплітуда рухів у су-

глобах може до певної міри обмежуватись

капсулою і багатьма зовнішньо- і внутрі-

шньокапсульними утворами, передусім

зв'язками.

Рухи в суглобах залежать переважно

від форми суглобових поверхонь, які прий-

нято порівнювати з геометричними фігу-

рами. Звідси й назва суглобів за формою:

кулястий, еліпсоподібний, циліндричний

тощо. Рухи з'єднаних ланок здійснюють-

ся навколо однієї, двох або багатьох осей,

суглоби поділяють на багатоосьові, дво-

осьові та одноосьові.

Багатоосьові суглоби. Кулястий суглоб

(articulatio spheroidea), як правило, має

неконгруентні суглобові поверхні (ямка

86 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 65. Плечовий суглоб (articulatio humeri)

(лобовий розпил):

/ — acromion; 2 — scapula; З — cavitas articularc; 4 —

capsula articularis; 5 — tcndo m. bicipitis brachii.

/ 2

Мал. 66. Суглоби кисті (articulationes matins) (ло-

бовий розпил):

/ — ulna; 2 — mcmbrana intcrossea antcbrachii; J — radius;

4 — articulatio radiocarpal (приклад еліпсоподібного су-

глоба); 5 — os scaphoidcum; 6 — articulationes carpi; 7 —

os trapezoideum; <S' — os trapezium; 9 — os mctacarpale I;

10 — articulationes carpomctacarpeae; // — os capitatum;

12 — oshamatum; 13 — os triquctrum; 14 — oslunatum; 15 —

discus articularis; 16 — articulatio radioulnaris distalis.

менша, ніж головка). Функції цього

суглоба: згинання і розгинання навколо

лобової осі, приведення та відведення нав-

коло стрілової осі, зовнішнє і внутрішнє

обертання навколо вертикальної осі й рух

по колу. Суглобова сумка кулястих сугло-

бів широка, а зв'язковий апарат, як прави-

ло, розвинутий слабко, внаслідок чого ам-

плітуда руху в цих суглобах найбільша.

Найтиповішим кулястим суглобом є пле-

човий (мал. 65).

Як особливий різновид кулястого суг-

лоба розглядають кульшовий суглоб. Його

названо чашоподібним суглобом (articu-

latio cotylica), оскільки його глибока су-

глобова ямка охоплює більшу частину го-

ловки стегнової кістки. У цьому суглобі

амплітуда рухів менша ніж у кулястому.

Плоский суглоб (articulatio plana) має

плоскі (або різко сплощені) конгруентні

суглобові поверхні, які слід розглядати як

маленькі відрізки поверхні великої кулі.

Зв'язки і суглобова капсула добре натяг-

нуті. Ці численні в тілі людини й тварин

суглоби мають обмежену рухомість, що

полягає в незначному ковзанні, і в люди-

ни виконують потрійну функцію: 1) за-

гальну зміну форми тіла через підсумо-

вування великої кількості рухів суглобів

цього типу (наприклад, суглобів хребто-

вого стовпа); 2) пом'якшення поштовхів

і струсів, які передаються від грунту (бу-

ферна функція), що здійснюється шляхом

незначного пасивного тугого ковзання ве-

ликої кількості сполучених між собою

невеликих кісток (наприклад, суглоби за-

плесна); 3) збільшення еластичності дея-

ких частин тіла (стопи, кисті, тулуба), що

забезпечується щільнішим приляганням їх

до поверхні контакту.

Двоосьові суглоби. Еліпсоподібний

суглоб (articulatio ellipsoidea) має некон-

груеитну суглобову ямку і головку (го-

ловка менша за ямку), що формою нага-

дують еліпс. Можливі рухи навколо стрі-

лової (приведення, відведення) і лобової

осі (згинання, розгинання), наприклад про-

менево-зап'ястковий суглоб (мал. 66).

Сідлоподібний суглоб (articulatio sella-

ris): суглобові поверхні нагадують поверх-

ню сідла. Це зумовлює рухи навколо двох

Сполучення кісток 87

Мал. 67. Проксимальний і дистальний промене-

во-ліктьові суглоби (articulationes radioulnaris

proximalis et distalis):

1 — humerus; 2 — articulatio cubiti (суглобова капсула

розкрита); 'j — articulatio radioulnaris proximalis; 4 — ulna;

5 — membrana intcrossea antebrachii; 6 — articulatio ra-

dioulnaris distalis; 7 — radius; <S — caput radii.

осей: лобової (згинання, розгинання) і

стрілової (приведення, відведення). На-

приклад, зап'ястково-п'ястковий суглоб

великого пальця кисті.

Двовиростковий суглоб (articulatio bi-

condylaris) нагадує еліпсоподібний, але

головкою суглоба є виросток (колінний,

атланто-потиличний суглоби). Одна з осей

цього суглоба завжди лобова, друга може

бути вертикальною (колінний суглоб), або

стріловою (атланто-потиличний суглоб).

Одноосьові суглоби. Циліндричний

суглоб (articulatio cylindrica) є основною

формою одноосьових суглобів. Суглобові

головка та ямка мають правильну цилін-

дричну форму, і в цьому суглобі можливі

не тільки рухи навколо осі, а й зміщення

вздовж кістки (серединний атланто-осьо-

вий суглоб, проксимальний і дистальний

променево-ліктьові суглоби) (мал. 67).

Блокоподібний суглоб (ginglymus) є

різновидом циліндричного суглоба. На

відміну від циліндричного на головці бло-

коподібного суглоба є жолоб, а на відпо-

відній суглобовій ямці — гребінь (часто

відхилений від поздовжньої осі), які за-

безпечують рухи суворо навколо однієї

(найчастіше фронтальної) осі. При цьо-

му бічні зміщення неможливі (поняття

суглобового замка) (наприклад, міжфалан-

гові суглоби, див. мал. 77).

Суглоби класифікують також залежно

від того, скільки кісток їх утворюють і як

поєднуються їхні рухи між собою. У зв'яз-

ку з цим розрізняють суглоби: прості,

складні, комбіновані, комплексні.

Простий суглоб (articulatio simplex)

утворюють лише дві кістки (наприклад,

міжфаланговий суглоб), складний суглоб

(articulatio composita) — три або більше

кісток (променево-зап'ястковий, колінний

суглоби). Комбінований суглоб охоплює

кілька ізольованих суглобів, які діють ра-

зом: променево-ліктьові (див. мал. 67),

скронево-нижньощелепні. Комплексний

суглоб (articulatio complexa) — між су-

глобовими поверхнями є суглобовий диск.

За наявності диска суглоби, які за фор-

мою суглобових поверхонь треба було б

віднести до одноосьових або плоских, за

функцією є багатоосьовими (скронево-

нижньощелепний, груднинно-ключичний).

СПОЛУЧЕННЯ ЧЕРЕПА

Сполучення черепа (functurae cranii),

за винятком нижньої щелепи, відбувається

за допомогою швів і хрящових зрощень.

Нижня щелепа сполучається з черепом

скронево-нижньощелепними суглобами.

Шви черепа (suturae cranii) належать

до волокнистих сполучень кісток. Звичай-

но номенклатура швів черепа визначаєть-

ся назвою кісток, які сполучаються (на-

приклад, скронево-виличний, клиноподіб-

но-лобовий, сльозово-верхньощелепний

тощо). Крім того, є спеціальні назви швів.

Так, шов між лобовою і тім'яними кістка-

ми називається вінцевим (sutura coronalis),

між тім'яними й потиличною кістками —

лямбдоподібним (sutura lambdoidea), між

88 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 68. Скронево-нижньощелетшіїй суглоб (аг-

ticulatio temporomandibularis):

1 — arcus zygomaticus; 2 — os zygomaticum; ? — lig.

stylömandibüläro; 4 — articulatio tcmporoniandibularis (lig.

laterale); 5 — processus mastoideus.

двома тім'яними кістками — стріловим

(sutura sagittalis), між тім'яною і скроне-

вою кістками — лусковим (sutura squa-

mosa ).

Хрящові сполучення черепа (synchon-

droses cranii) нечисленні і є тільки на

основі черепа: клино-потиличний синхон-

дроз — тонка хрящова пластинка між

основною частиною потиличної кістки і

тілом клиноподібної, яка до 16—18 років

замінюється кісткою; клино-кам'янистий

і кам'янисто-потиличний синхондрози,

які заповнюють однойменні щілини, а та-

кож частину рваного отвору.

Скронево-нижньощелепний суглоб

(articulatio temporomandibular) (мал.

68) — парний, комбінований. Утворений

головками виросткових відростків нижньої

щелепи, нижньощелепними ямками та су-

глобовими горбками скроневих кісток.

Форма головки нижньої щелепи еліп-

соподібна, витягнута в поперечному на-

прямку. Осі, проведені вздовж виростко-

вих відростків, не проходять чітко у ло-

бовій площині, перетинаються перед вели-

ким (потиличним) отвором, утворюючи кут

155-170°.

Суглобова поверхня нижньощелепної

ямки скроневої кістки в 2 — 3 рази більша

за суглобову поверхню головки, волокнис-

тим хрящем вкрита тільки передня її час-

тина, яка розташована перед кам'янисто-

барабанною щілиною (fissura petrotympa-

піса) скроневої кістки і входить до су-

глобової порожнини. Хрящ вкриває також

суглобовий горбок. Передня частина ниж-

ньощелепної ямки та горбок оточені сугло-

бовою капсулою, що має форму конуса

з основою згори. Передній край основи су-

глобової капсули розташований перед су-

глобовим горбком, задній досягає кам'я-

нисто-барабанної щілини. Капсула на ви-

ростковому відростку прикріплюється

спереду вздовж краю головки нижньої

щелепи, ззаду — на 0,5 см нижче від зад-

нього краю її.

У порожнині суглоба міститься сугло-

бовий диск (discus articularis) з волок-

нистої хрящової тканини, схожий на дво-

яковвігнуту лінзу. Він ділить суглобову

порожнину на два ізольовані один від од-

ного поверхи. У верхньому поверсі сугло-

бова поверхня нижньощелепної ямки спо-

лучається з верхньою поверхнею диска, а

верхня синовіальна перетинка (membrana

synovialis superior) вкриває внутрішню

поверхню суглобової капсули, прикріплю-

ючись до зовнішнього краю суглобового

хряща.

У нижньому поверсі головка нижньої

щелепи сполучається з нижньою поверх-

нею суглобового диска, а нижня сино-

віальна перетинка (membrana synovialis

inferior) крім суглобової капсули висте-

ляє ще й задню поверхню шийки вирост-

кового відростка, що міститься всередині

капсули. Особливістю суглобового диска

є те, що він може переміщатись по су-

глобовому горбку. Це зумовлено тим, що

суглобова капсула на рівні нижнього по-

верху суглобової порожнини міцніша і

краще натягнута, а в передньоприсередній

край суглобового диска вплітаються су-

хожилкові волокна бічного крилоподібно-

го м'яза.

Зв'язковий апарат скроиево-нижньоще-

лепного суглоба складають бічна, клино-

нижньощелепна та шило-нижньощелепна

зв'язки. Це стовщені фасціальні тяжі, роз-

ташовані за межами суглоба, присередньс

від нього.

Сполучення кісток 89

Бічна зв'язка (Hg. laterale) укріплює

скронево-нижньощелепний суглоб збоку.

Вона віялом починається від основи ви-

личного відростка скроневої кістки, спус-

кається донизу й назад і прикріплюється

до задньобічної поверхні шийки вирост-

кового відростка. Бічна зв'язка не тільки

зміцнює суглоб, а її гальмує рух головки

нижньої щелепи дозаду і вбік.

Клипо-нижньощелепна зв'язка (Іід.

sphenomandibulare) тягнеться тонким фі-

брозним тяжем від ості клиноподібної

кістки до язичка нижньої щелепи, затри-

мує її бічні й вертикальні рухи.

Шило-нижньощелепна зв'язка (Іід.

stylomandibulare) натягнута між шилопо-

дібним відростком скроневої кістки і внут-

рішньою поверхнею заднього краю гілки

нижньої щелепи; гальмує висування ниж-

ньої щелепи вперед.

Завдяки особливостям будови у скро-

нево-нижньощелепному суглобі можливі

різноманітні рухи. Це пов'язано також із

складністю акту жування у людини як

всеїдної істоти.

Складні рухи нилсньої щелепи під час

жування складаються з окремих простих

рухів: опускання, піднімання, зміщення

вперед і назад, убік. Нижня щелепа може

опускатися під час руху її головки по ниж-

ній поверхні суглобового диска в нижньо-

му поверсі скронево-нижньощелепного

суглоба. При цьому в обох суглобах одно-

часно відбуваються однакові рухи за ося-

ми, що проходять уздовж найбільшої дов-

жини еліпсоподібної головки нижньої

щелепи. Для більшого опускання нижньої

щелепи і широкого розкривання рота су-

глобовий диск ковзає вперед, виходячи на

суглобовий горбок, тобто рух відбувається

також у верхньому поверсі суглобової

порожнини. Під час надто широкого роз-

кривання рота головка нижньої щелепи

може зісковзувати з суглобового горбка

вперед у підскроневу ямку з вивихом у

скронево-нижньощелепному суглобі. Під

час піднімання щелепи всі рухи здійсню-

ються у зворотному порядку.

Під час руху нижньої щелепи вперед в

обох суглобах одночасно висуваються го-

ловки виросткових відростків разом з дис-

ками на суглобові горбки скроневих

кісток. Основний рух відбувається у вер-

хньому поверсі суглобової порожнини,

зуби верхньої й нижньої щелеп весь час

торкаються одні одних і ковзають. Кож-

на людина має індивідуальне співвідно-

шення форми, руху в суглобі і ковзання

передніх нижніх зубів по внутрішній по-

верхні верхніх. Повернення верхньої ще-

лепи назад також здійснюється головним

чином у верхніх поверхах суглобових

порожнин, а диски, повертаючись у ниж-

ньощелепні ямки, дають змогу зубам ниж-

ньої щелепи змикатися з верхніми у зви-

чайному положенні.

Під час бічного руху нижньої щелепи

односторонньо висувається лише її голов-

ка разом з диском на суглобовий горбок.

Щелепа при цьому зміщується своєю пе-

редньою частиною у протилежний бік.

Якщо такий рух відбувається в лівому

скронево-нижньощелепному суглобі, то

щелепа зміщується праворуч. Суглоб з

протилежного боку при цьому не є пасив-

ним, а виконує інший рух, диск залишає-

ться в суглобовій ямці, але головка ниж-

ньої щелепи під ним повертається навко-

ло вертикальної осі. Рух відбувається в

нижньому поверсі суглобової порожнини,

Під час руху нижньої щелепи немож-

ливо виділити окремо кожен з описаних

вище елементів складного переміщення.

З цих елементів складаються три коло-

вих рухи. Один коловий рух здійснює-

ться тільки в стріловій площині без змі-

щення нижньої щелепи вбік. Цей рух вла-

стивий для жування однорічної дитини

(якщо прорізалися лише передні зуби) та

в старечому віці, якщо збереглися передні

зуби. За наявності достатньої кількості

зубів коловий рух у стріловій площині

відбувається лише на початку жування під

час відкушування їжі. Другий коловий рух

здійснюється у лобовій площині її скла-

дається з почергових опускань та підні-

мань нижньої щелепи, а також бічних

рухів. Цей рух властивий для другої фази

жування — фази роздавлювання і подріб-

нення їжі. У прикінцевій фазі жування

щелепа зміщується вперед і вбік переваж-

но в горизонтальній площині, завдяки чому

90 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

забезпечується розтирання їжі задніми

зубами. Отже, в процесі жування залеж-

но від характеру їжі усі види рухів чер-

гуються, доповнюючи один одного.

Деякі рухи в суглобах у комбінації з

рухами язика, аерофонічними властивос-

тями глотки та вібрацією голосових зв'я-

зок гортані є елементами артикуляції.

СПОЛУЧЕННЯ ХРЕБТОВОГО СТОВПА

Сполучення хребтового стовпа (j'unctu-

rae columnae vertebralis) складаються із

сполучень тіл хребців, дуг хребців, остис-

тих, поперечних і суглобових відростків.

Тіла хребців, починаючи з II шийного

до V поперекового, з'єднуються за допо-

могою міжхребцевих дисків (disci inter-

vertébrales), які в сукупності становлять

чверть довжини хребтового стовпа дорос-

лої людини. Диск складається із зовніш-

нього фіброзного кільця і внутрішнього

дуже еластичного драглистого ядра (мал.

69, а). Волокнисте кільце (anulus fibrosus)

утворене сполучнотканинними циркуляр-

ними волокнами, розташованими горизон-

тально переважно в межах диска, і косо

перехресними волокнами, що йдуть від тіла

одного хребця до тіла суміжного. Драг-

листе ядро (nucleus pulposus) є залишком

нотохорди (спинної струни, хорди). Тов-

щина міжхребцевих дисків не скрізь од-

накова: найтонші — у середині грудного

відділу і найтовщі — в поперековому

відділі.

Тіла хребців з'єднуються також перед-

ньою і задньою поздовжніми зв'язками.

Передня поздовжня зв'язка (lig. longi-

tudinale anterius) (мал. 70) починається

від нижньої поверхні основної частини

потиличної кістки і на передній дузі ат-

ланта. Поступово розширюючись, зв'язка

спускається донизу вздовж передньої по-

верхні хребтового стовпа, переходить на

тазову поверхню крижової кістки, де й

закінчується. Задня поздовжня зв'язка

(lig. longitudinale posterius) (див. мал.

69, 6) починається на задній поверхні тіла

осьового хребця, спускається уздовж зад-

ньої поверхні тіл хребців (всередині хреб-

тового каналу) і закінчується на середині

Мал. 69. Сполучення хребтового стовпа:

а — ВИЛ збоку (хребтовий канал трохи розкритий): і —

discus intervertebral is; 2 — nucl. pulposus; і — anulus

fibrosus; 4 — lig. longitudinale anterius; 5 — faciès articularis

inferior; б — articulatio zygapophysealis; 7 — processus

transversus (відрізаний); <S' — processus articularis superior

(відрізаний); 9 — lig. supraspinalc; 10 — lig, interspinale;

// — lig. flavum; 12 — for. intervertébrale; 13, — lig.

longitudinale posterius;

б — вид ззаду (дуги і відростки нижнього грудного та

двох верхніх поперекових хребців видалені): / — corpus

vertebrae; 2,3 — lig. longitudinale posterius; 4 — discus

intervertebralis; 5 — processus transversus; 6 — for.

intervertébrale; 7 — processus articularis inferior; 8 — lig.

supraspinalc; 9 — capsula articularis; 10 — processus arti-

cularis superior.