Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Сполучення кісток 91

передньої стінки крижового каналу.

Обидві зв'язки зміцнюють хребтовий

стовп. Передня зв'язка гальмує розгинан-

ня, а задня — перешкоджає згинанню ту-

луба.

Дуги сусідніх хребців з'єднані між со-

бою жовтою зв'язкою (lig. flavum) (див.

мал. 69, a), яка, будучи дуже еластичною,

сприяє пасивному випрямленню хребто-

вого стовпа, що має велике значення у

функції прямоходіння.

Сполучення остистих відростків хреб-

ців між собою здійснюється відносно слаб-

кими міжостьовими зв'язками (ligg. in-

ter spinalia) і потужною надостьовою зв'яз-

кою (lig. supraspinal) (див. мал. 69, б).

Над остистим відростком хребця обидві

зв'язки розширюються дорзально й утво-

рюють каркову зв'язку (lig. nuchae) у ви-

гляді трикутної волокнистої пластинки

(див. мал. 70). Ця зв'язка у чотириногих

ссавців підтримує голову; у людини внас-

лідок вертикального положення тіла вона

втратила своє значення і розвинута слабко.

Поперечні відростки хребців з'єднані

між собою слабкими міжпоперечними

зв'язками (ligg. intertransversaria), які

відіграють незначну роль у статиці й ди-

наміці хребтового стовпа.

Сполучення суглобових відростків, або

дуговідросткові суглоби (articulationes

zygapopJiysiales) (парні), утворені сугло-

бовими поверхнями суглобових відростків

суміжних хребців. За формою вони нале-

жать до плоских суглобів, капсула яких

натягнута туго і прикріплюється по краю

суглобового хряща; рух у суглобах ковз-

ного типу. На всьому протязі хребтового

стовпа ці суглоби мають деякі особливості,

зумовлені характером рухів у різних від-

ділах тулуба.

Особливе значення має сполучення ат-

ланта й осьового хребця. Тут є три сугло-

би: атланто-потиличний, серединний атлан-

то-осьовий і латеральний атланто-осьовий.

Атланто-потиличний суглоб (articulatio

atlantooccipitalis) (мал. 71) належить до

комбінованих суглобів і складається з двох

ізольованих суглобів, рухи в яких здійсню-

ються одночасно. Кожен з цих суглобів

утворений потиличним виростком і верх-

Мал. 70. Сполучення шинного відділу хребто-

вого стовпа:

/ — atlas; 2 — capsula articulationis atlantoaxial'^; З, 5 —

articulationes zygapophyscalcs; 4 — lig. longitudinale

antcrius; 6 — lig. Supraspinal e; 7 — lig. intcrspinalc; 8 —

processus spinosus VII (prominens); 9 — lig. nuchae; 10 —

mcmbrana atlantooccipitalis posterior.

Мал. 71. Зв'язки і суглоби CI, CII і потиличної

кістки (потилична луска та задня дуга атланта

видалені):

/ — lig. apicis dentis; 2 — lig. alaria; 3 — dens; 4 — atlas;

5 — axis; 6* — articulatio atlantoaxial^ lateralis; 7 — ar-

ticulatio atlantooccipitalis; 8 — os occipitale (clivus).

92 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРН

ньою суглобовою поверхнею атланта. За

формою суглоби еліпсоподібні, капсули

фіксуються вздовж країв суглобових ямок.

Зв'язки у вигляді передньої та задньої ат-

ланто-потиличних перетинок (membranae

atlantooccipitalis anterior et posterior) на-

тягнуті між потиличною кісткою і дугами

атланта.

Серединний атланто-осьовий суглоб

(articulatio atlantoaxialis mediana) (див.

мал. 71) утворений ямкою зуба задньої

поверхні передньої дуги атланта і перед-

ньою суглобовою поверхнею зуба осьово-

го хребця. Суглобові поверхні неконгру-

ентні, капсула прикріплена до їхніх країв,

натягнута слабко. За формою суглоб ци-

ліндричний, рухи в ньому відбуваються

навколо вертикальної осі (обертання го-

лови).

Бічний атланто-осьовий суглоб (arti-

culatio atlantoaxialis lateralis) (див. мал.

71) комбінований, складається з двох ізо-

льованих суглобів. Ці суглоби утворені

нижніми суглобовими поверхнями атлан-

та і верхніми суглобовими поверхнями

осьового хребця. За формою наближають-

ся до плоских. Усі три суглоби зміцню-

ються поперечною зв'язкою атланта (lig.

transversarum atlantis), крилоподібними

зв'язками і покривною перетинкою.

Поперечна зв'язка атланта (lig. trans-

versum atlantis) натягнута між бічними

масами СІ. Вона притискає зуб осьового

хребця до передньої дуги атланта. Від

середини зв'язки відходять дві ніжки:

верхня — до потиличної кістки і нижня —

до задньої поверхні осьового хребця. Цю

зв'язку з двома ніжками називають хрес-

топодібною зв'язкою атланта (lig. cruci-

forme atlantis). Зв'язка має суглобову

ямку.

Крилоподібні зв'язки (ligg. alaria) (див.

мал. 71) починаються на верхівці зуба осьо-

вого хребця, звідки вони, дивергуючи дво-

ма потужними пучками, йдуть до присе-

редньої поверхні потиличних виростків.

Покривна перетинка (membrana tectoria),

що є безпосереднім продовженням задньої

поздовжньої зв'язки хребтового стовпа, кра-

ніально прикріплюється до переднього краю

великого (потиличного) отвору.

Хребтовий стовп

у цілому

Хребтовий стовп людини, на відміну від

інших сучасних ссавців, має риси присто-

сування до прямоходіння. Це передусім

виявляється в його Б-подібній зігнутості,

що забезпечує високі пружні властивості

й можливість легкого зрівноваження го-

лови. Найкраще зігнутість хребтового стов-

па людини видно збоку. При цьому помітні

чотири фізіологічні вигини (див. мал.

35). У шийному і поперековому відділах

вигини випуклістю повернуті вперед (лор-

доз), а в грудному й крижовому — назад

(кіфоз).

Хребтовий стовп новонародженого, як

правило, прямий. Утворення шийного лор-

дозу в еволюції хребетних було головним

чином пов'язано з формуванням рухомої

шиї та зрівноваженням голови. В онтоге-

незі людини цей лордоз з'являється тоді,

коли дитина починає самостійно тримати

голову. До шести місяців життя дитини

намічається грудний кіфоз, що звичайно

збігається з тим періодом, коли дитина

починає сидіти. Це слід пояснити впли-

вом ваги голови і добре розвинутих на той

час органів грудної порожнини.

Поперековий лордоз, на відміну від наз-

ваних вигинів, є специфічним придбанням

людини. Його основна роль, поряд з підви-

щенням буферних властивостей хребтово-

го стовпа, полягає у зрівноваженні цен-

тру ваги при вертикальному положенні

тіла. У деяких випадках значного груд-

ного кіфозу поперековий лордоз може

компенсаторно збільшуватись. В онтоге-

незі людини поперековий лордоз виникає

порівняно пізно, тобто коли дитина почи-

нає вчитися ходити (кінець першого року

ЖИТТЯ).

Більші чи менші вигини хребтового

стовпа значною мірою взаємозв'язані з по-

ложенням тіла і поставою. У положенні

лежачи на спині хребтовий стовп випрям-

ляється і видовжується.

На стан вигинів хребтового стовпа впли-

ває спосіб життя (заняття спортом, про-

фесія, зокрема звична робоча поза). В осіб

важкої фізичної праці, особливо пов'яза-

Сполучення кісток 93

ної з систематичним перенесенням ван-

тажів, усі вигини хребтового стовпа збіль-

шуються. У тих, хто працює сидячи, може

помітно збільшитись грудний кіфоз з пев-

ним компенсаторним збільшенням шийно-

го лордозу. Поперековий лордоз при цьо-

му зменшується.

У тих місцях, де одна кривина перехо-

дить в іншу, найчастіше виникають ушко-

дження, що деякою мірою пояснює най-

більшу травматизацію саме цих місць, де

межують рухомі або зовсім нерухомі

відділи хребтового стовпа.

Від фізіологічних вигинів хребтового

стовпа потрібно відрізняти деякі пато-

логічні його скривлення. До них нале-

жить передусім бічне скривлення —

сколіоз. Якщо не зважати на притаманну

всім людям незначну асиметрію хребто-

вого стовпа, яка виявляється у ледь по-

мітному правосторонньому сколіозі, зу-

мовленому більшим розвитком м'язів по-

яса правої верхньої кінцівки, то решта

видів сколіозу, що виникають звичайно

в дитячому і ранньому юнацькому віці,

розцінюються як патологічні й потребу-

ють уважного ставлення лікаря. Це тим

більш важливо, що за значного сколіозу

змінюється положення, а отже, і функція

більшості внутрішніх органів. Зміню-

ється також нахил таза, що в жінок може

призводити до тяжких ускладнень під час

пологів.

Серед дітей і підлітків найчастіше роз-

вивається шкільний сколіоз, зумовлений

звичним неправильним сидінням за пар-

тою. Сколіоз іноді виникає внаслідок уко-

рочення нижньої кінцівки, що також по-

требує раннього виявлення його для при-

значення ортопедичного взуття.

У старечому віці, як правило, збіль-

шується грудний кіфоз, що пов'язано з

ослабленням тонусу м'язів спини й іноді

призводить до старечого горба.

Довжина хребтового стовпа становить

у середньому в чоловіків 73 см, у жінок

69 см і разом з міжхребцевими дисками —

2/5 загальної довжини тіла. Найдовшим

відділом хребтового стовпа є грудний, за

ним ідуть шийний, поперековий, крижовий,

куприковий.

У людини протягом доби можуть бути

деякі коливання довжини хребтового стов-

па, що відбивається на загальній довжині

тіла. Так, уранці довжина хребтового стов-

па, а разом з нею і зріст, дещо більші;

у другій половині дня і особливо після три-

валого фізичного навантаження ці показ-

ники звичайно зменшуються. Це явище,

зумовлене коливанням вмісту води в

міжхребцевих дисках, слід враховувати під

час антропометричних вимірювань.

У старечому віці загальна довжина

хребтового стовпа внаслідок деякого сплю-

щення міжхребцевих дисків і незначних

зміщень тіл хребців зменшується.

Рентгеноанатомія

хребтового стовпа

Рентгенографію хребтового стовпа зви-

чайно виконують у прямій, бічній і рідше

в косій проекціях. На задній рентгенограмі

тіла всіх хребців, за винятком двох пер-

ших шийних, і міжхребцеві диски добре

контурують у вигляді чотирикутних тіней

(хребці) та просвітлень між ними, розмі-

ри яких збільшуються донизу, до попере-

кового відділу.

У дорослої людини бічні, верхні й нижні

краї хребців завжди рівні, талію добре

видно (особливо поперекових хребців).

Добре видно дуги хребців, які мають ви-

гляд поперечних або овальних тіней, що

нашаровуються на тіні тіл хребців, попе-

речні та остисті відростки; менш виразні

щілини реберно-хребцевих і дуговідрост-

кових суглобів. Внаслідок викривленості

крижової кістки на прямій рентгенограмі

всі деталі крижово-куприкового відділу

хребтового стовпа виявити неможливо.

Атлант і осьовий хребець внаслідок на-

шарування тіні нижньої щелепи у прямій

проекції звичайно майже не видні.

У бічній проекції найбільш чітко видно

деталі (передні, задні, верхні й пилені кон-

тури тіл хребців, будова їхньої губчастої

речовини, міжхребцеві отвори, суглобові

відростки тощо) шийного і поперекового

відділів хребтового стовпа. У грудному

відділі всі перераховані деталі значною

мірою затушовуються внаслідок нашару-

94 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

вания пояса верхньої кінцівки. Косу про-

екцію застосовують головним чином для

виявлення щілин дуговідросткових су-

глобів і розмірів міжхребцевих отворів.

Біомеханіка

сполучень хребтового стовпа

й голови

Рухи хребтового стовпа схожі на зміни поло-

ження й форми пружного стержня, закріпленого

на штативі (мал. 72). Разом з тим тут усі рухи

ніби забезпечуються й спрямовуються його су-

глобами, а в грудному відділі значно обмежу-

ються ребрами.

Найрухомішими є шийний, нижньогрудний і

верхньопоперековнй відділи хребтового стовпа.

Схематично різноманітні рухи хребтового стов-

па можна показати таким чином: рухи навколо

лобової осі (згинання, розгинання) — загальний

розмах 170—245°; рухи навколо стрілової осі

(відхилення в боки) — близько 55°; обертання

навколо вертикальної осі — до 90° (залежить

від тренування).

Рухи голови можуть бути класифіковані так:

згинання й розгинання, що визначається ковз-

ною рухомістю в усіх суглобах шийного відділу

хребтового стовпа, обертання навколо вертикаль-

ної осі, а також бічні нахили голови, в яких бе-

руть участь атланто-потиличний і атланто-осьо-

ві суглоби; колові обертання, які відбуваються в

суглобах нижніх трьох-чотирьох шийних хреб-

ців. У молодому віці хребтовий стовп має більшу

рухомість.

Мал. 72. Форми рухів хребтового стовпа:

/ — розгинання; 2 — початкове положення; ] — згинання.

СПОЛУЧЕННЯ ГРУДНОЇ клітки

До сполучень грудної клітки (functurae

thoracis) належать сполучення ребер з

хребтовим стовпом, з грудниною і між со-

бою, а також ручко- і мечоподібно-груд-

нинний симфізи.

Реброво-хребцеві суглоби склада-

ються з суглобів головок ребер і ребро-

во-поперечних суглобів.

Суглоб головки ребра (articulatio

capitis costae) (мал. 73) від II до X реб-

ра включно утворений суглобовою поверх-

нею головки ребра та верхньою і нижньою

ребровими ямками двох сусідніх грудних

хребців. Цей суглоб має добре натягнуту

суглобову капсулу і зміцнений двома по-

тужними зв'язками: внутрішньою сугло-

бовою зв'язкою головки ребра (lig. capitis

costae interarticulare), що йде від гребеня

головки ребра до міжхребцевого диска і

ділить порожнину суглоба на дві частини,

та променистою зв'язкою головки хребта

(lig. capitis costae radiatum) — добре роз-

винутими пучками волокнистої сполучної

тканини, які розходяться віялом. Пучки

з'єднують передню поверхню головки реб-

ра з тілами двох суміжних хребців і

міжхребцевим диском. Суглоби головок І,

XI і XII ребер відрізняються від описа-

них суглобів тим, що в них кожне ребро

сполучається з тілом лише одного хребця,

тому внутрішньосуглобових зв'язок вони

не мають.

Реброво-поперечний суглоб (articulatio

costotransversaria) (див. мал. 73) від І до

X ребра, включно утворений ребровою

ямкою поперечного відростка хребця і

горбком ребра зміцнений реброво-попереч-

ними зв'язками (ligg. costotransversaria).

За формою реброво-хребцеві суглоби

плоскі, конгруентні, суглобова капсула

добре натягнута, рухи в них завжди ком-

біновані.

Груднинно-реброві суглоби (articula-

ciones sternocostales) утворені вирізками

груднини і хрящами II —VII ребер. По-

рожнини цих суглобів — це невеликі вер-

тикальні щілини, в порожнині II груднин-

но-ребрового суглоба є внутрішньосугло-

боватрудниино-реброва зв'язка (lig. ster-

Сполучення кісток 95

Мал. 73. Сполучення грудної клітки:

/ — processus transvcrsus; 2 — processus spinosus; З —

articulât.о capitis costac; 4 — corpus costac; 5 — corpus

sterni; G — cartilago costalis; 7 — caput costac; S — arti-

culatio costotransversaria; 9 — angulus costac.

nocostale intraarticulare). Перше ребро

з'єднується з грудниною за допомогою

синхондрозу. Спереду і ззаду груднинно-

реброві сполучення від 11 до VII ребра

зміцнені потужними променистими груд-

нннно-ребровими зв'язками (ligg. sterno-

costalia radiata), які утворюють щільну

сполучнотканинну перетинку груднини

(тетЬгаіга sterni), найкраще розвинену на

передній поверхні.

Хрящові кінці VIII, IX і X (не-

справжніх), а іноді VI і VII ребер зроста-

ються між собою й утворюють реброву

дугу. Ці зрощення є міжхрящовими су-

глобами (articulationes interchondrales).

Рухи грудної клітки

Грудна клітка під час дихання ритмічно змі-

нює свою форму та об'єм, що спричинюється

рухом ребер (частково груднини і грудного від-

ділу хребтового стовпа) у їхніх суглобах, а та-

кож еластичністю ребрових хрящів і зв'язково-

го апарату.

Осі руху всіх ребер проходять через центри

суглобів головок ребер відповідно до поздовжніх

осей їхніх шийок, розташованих похило щодо

горизонтальної площини. Цей нахил залежить

від віку, статі й конституції. Крім того, нахил

шийок, а отже й осеіі обертання ребер, може

змінюватись під впливом зміни форми і ступеня

грудного кіфозу.

Осі обертання різних ребер розташовані в

різних площинах. Так, вісь обертання 1 ребра

проходить майже у лобовій площині, а в наступ-

них ребрах вона все більше відхиляється вбік і

в нижніх ребрах займає проміжне положення між

лобовою й стріловою площинами. Оскільки обер-

тання кожного ребра відбувається перпендику-

лярно до осі руху, то в разі повертання ребер

переміщення їх передніх кінців також здійс-

нюється в різних площинах, а саме: перших ре-

бер у площині, наближеній до стрілової, а в на-

ступних ближче до лобової. Через це збільшен-

ня і зменшення розмірів грудної клітки у верхніх

відділах відбувається в передньозадньому, а в

нижніх — у поперечному напрямках.

Амплітуда руху ребер визначається їхньою

довжиною і розміром кутів нахилу щодо хреб-

та: чим довші ребра і чим більший їх нахил, тим

більша амплітуда руху їхніх передніх кінців.

Участь ребрових хрящів і зв'язкового апара-

ту в русі грудної клітки визначається тим, що

їхня еластичність, не перешкоджаючи збільшен-

ню місткості грудної клітки, значною мірою па-

сивно сприяє її спаданню. У зв'язку з цим втра-

ти ними еластичності (кальцинація або скостенін-

ня реберних хрящів і зв'язок), що спостерігається

у старечому віці, а також при звичному поверхо-

вому диханні (незручна робоча* поза) та пору-

шенні обміну речовин, як правило, призводить

до значного зменшення або цілковитої втрати

дихальних екскурсій грудної клітки.

СПОЛУЧЕННЯ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ

Верхні кінцівки людини у зв'язку з

втратою опорно-локомоторної ролі та при-

стосуванням до найрізноманітніших тру-

дових функцій набули максимальної сво-

боди й складності рухів, що відбилось на

структурі їхніх сполучень.

Сполучення

грудного пояса

До сполучень грудного пояса ()іжсіигае

сіпдиіі ресіогаїіз), або пояса верхньої кін-

цівки (/Ш2с£игае? сіпдиіі тетЬгі Биреггогіз),

або грудного пояса (сіпдиіі ресіогаїіз)

належать: синдесмози і суглоби.

До синдесмозів відносять міцну дзьо-

бо-надплечову зв'язку Шд. согасоасго-

тіаііз), яка з'єднує кінці дзьобоподібного

і надплечового відростків лопатки, натя-

гуючись над плечовим суглобом у вигляді

сплетення. Має важливе значення для

упору головки плечової кістки під час спи-

96 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 74. Груднішно-ключичний суглоб (articu-

lado sternoclavicular is):

I — articulatió stcrnoclavicularis (discus articularis); 2 — lig.

stcrnoclavicularc anterius; 3 — clavicula; 4 — costa I; 5 —

manubrium Storni.

рання, піднімання її вище горизонтально-

го рівня.

Груднинно-ключичний суглоб (articu-

latio stcrnoclavicularis) (мал. 74) — комп-

лексний (має суглобовий диск). Він утво-

рений ключичною вирізкою груднини і груд-

нинним кінцем ключиці. Капсула вільна,

закріплена біля країв суглобових поверхонь.

За формою суглоб плоский, але наявність

диска перетворює його в трьохосний із знач-

ним розмахом рухів. Суглоб зміцнений та-

кими зв'язками: потужною реброво-ключич-

ною, натягнутою між хрящем ребра і ниж-

ньою поверхнею ключиці; слабкою міжклю-

чичною, яка з'єднує груднинні кінці двох

ключиць, і слабкими передньою та задньою

груднинно-ключичними.

Надшіечово-ключичний суглоб (articu-

lado acromioclavicularis) утворений су-

глобовою поверхнею надплечового кінця

ключиці й суглобовою поверхнею надпле-

чового відростка лопатки. Потужна сугло-

бова капсула і вузька суглобова щілина

дали деяким анатомам підстави віднести

цей суглоб до зрощень. Суглоб укріпле-

ний добре розвинутою дзьобо-ключичною

зв'язкою, що йде від дзьобоподібного

відростка лопатки до нижньої поверхні

зовнішньої третини ключиці, та надплечо-

во-ключичною, натягнутою між ключицею

і надплечовнм відростком лопатки. Рухи

в суглобі мінімальні. За формою суглоб

плоский, має диск.

Рухомість пояса верхньої кінцівки в

людини зумовлена рухами в груднинно-

ключичному суглобі, який одночасно за-

безпечує основну точку опори на тулубі

пояса і вільної верхньої кінцівки.

Основні форми рухів пояса верхньої

кінцівки людини такі: піднімання й опус-

кання ключиць разом з лопатками; відтя-

гування ключиць разом з лопатками на-

зад; висування ключиць вперед і зміщен-

ня лопаток на бічні відділи грудної клітки

і, нарешті, обертання ключиць по колу (при

цьому лопатки дещо повертаються з відхи-

ленням нижніх кутів назовні й усередину).

Сполучення вільної

верхньої кінцівки

Сполучення вільної верхньої кінцівки

(functurae membri superioris liberi) скла-

даються з променево-ліктьового синдесмо-

зу, міжкісткової перетинки передпліччя

(див. с. 98), косої струни і суглобів.

Плечовий суглоб (articulatio humeri)

(мал. 65, 75) належить до типових куляс-

тих суглобів. Він утворений суглобовою

западиною лопатки, доповненою губою

суглобової западини, і головкою плечової

кістки. Суглоб багатоосний і внаслідок

великої неконгруентності має значну ам-

плітуду рухів. Вільна суглобова капсула

фіксується зовні від губи суглобової за-

падини, по краю суглобового хряща сугло-

бової западини лопатки та вздовж анато-

мічної шийки плечової кістки.

Плечовий суглоб — єдиний суглоб, у по-

рожнині якого проходить вкритий двостін-

ним впинанням синовіальної мембрани су-

хожилок довгої головки двоголового м'яза

плеча (tendo т. bicipitis brachii). У міжгорб-

ковій борозні, де сухожилок виходить з по-

рожнини суглоба, синовіальна мембрана

утворює синовіальну піхву. Порожнина

плечового суглоба іноді сполучається з підсу-

хожилковою сумкою підлопаткового м'яза.

Зв'язковий апарат плечового суглоба

складається із слабких суглобово-западин-

но-плечових (ligg. glenohumeralia et lig.

coracohumerale) та дзьобо-плечової зв'я-

зок. Сполучнотканинні пучки цих зв'язок,

почавшись від дзьобоподібного відростка

і краю суглобової западини лопатки,

вплітаються в суглобову капсулу і разом

з нею закінчуються біля анатомічної ший-

ки плечової кістки.

Рухи в плечовому суглобі такі: нав-

коло лобової (згинання, розгинання — по-

над 110°), стрілової (приведення, відведен-

ня — понад 90°*), вертикальної (супіна-

ція, пронація — близько 70°) осей, а та-

кож рух по колу. У плечовому суглобі

внаслідок його великої рухомості та

відносно невеликої укріпленості найчас-

тіше трапляються вивихи.

Ліктьовий суглоб (articulatio cubiti)

(мал. 67, 76) складний. В його утворенні

беруть участь три кістки: суглобова по-

верхня (блок і головка виростка плечової

кістки) дистального епіфіза плечової

кістки та суглобові поверхні проксималь-

них епіфізів ліктьової (блокоподібна і

променева вирізки) і променевої (голов-

ка) кісток. У ньому розрізняють об'єднані

спільною суглобовою капсулою три суг-

лоби, що мають одну суглобову порожни-

ну: плечово-ліктьовий, плечово-променевий

і проксимальний променево-ліктьовий.

Плечово-ліктьовий суглоб (articulatio

humeroulnaris) утворений блоком плечо-

вої кістки і блоковою вирізкою ліктьової.

На поверхнях, що сполучаються, як сугло-

бовий замок використовуються косі стрі-

лові борозни (вгорі) і гребінь (знизу).

Форма суглоба блокоподібна, і рухи в ньо-

му здійснюються тільки навколо однієї

осі — лобової, відхиленої дещо спіраль-

но. Загальний розмах рухів (згинання і

розгинання) становить близько 140°.

Плечово-променевий суглоб (articulatio

humeroradial is) утворений головкою ви-

ростка плечової кістки і суглобовою ям-

кою проксимальної поверхні головки про-

меневої кістки. За формою суглоб є ку-

лястим, він пов'язаний з плечово-ліктьо-

вим (згинання, розгинання) і проксималь-

ним променево-ліктьовим суглобами (про-

нація, супінація).

*Вище підніматись плечова кістка може ли-

ше за рахунок руху всього пояса верхньої кін-

цівки.

Сполучення кісток 97

Мал. 75. Плечовий суглоб правий (articulatio

humeri dextra) (вид спереду):

/ — acromion; 2 — processus coracoiclcus; J — scapula; 4 —

capsula articularis; 5 — humerus; в — tcnclo m. bicipitis

brachii; 7 — m. subscapulars (підрізана).

Мал. 76. Ліктьовий суглоб правий (articulatio

cubiti dextra) (вид спереду):

/ — humérus; 2 — capsula articularis; 'і — lig. collatérale

ulnare; 4 — ulna; 5 — radius; 6 — tendo ni. bicipitis brachii;

7 — lig. collatérale radiale.

4 Свиридов

98 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 77. Суглоби кисті (artieulationes manas) (до-

лонна поверхня):

/ — ulna; 2 — art.cu latió radioulnaris distalis; 3 — os pi-

siforme; •/ — os hamatum; 5 — artieulationes metaca-

rpophalangcac (суглобова капсула розкрита); 6 — lig.

metacarpalcum transversum profundum; 7 — artieulationes

intcrphalangeac manus (суглобова капсула розкрита); 8 —

tendo m. flexoris digitorum profundi; 9 — articulatio car-

pometacarpea pollicis (суглобова капсула розкрита); 10 —

os capitatum; II — lig. carpi radiatum; 12 — os lunatunv, 13 -

radius; 14 — membrana interossea.

Проксимальний променево-ліктьовий

суглоб (articulatio radioulnaris proxima-

lis) циліндричний, одноосьовий. Він утво-

рений променевою вирізкою ліктьової

кістки і суглобовим обводом головки

променевої кістки. У суглобі можливі

рухи, спільні з рухами в плечово-проме-

невому суглобі, тільки навколо поздовж-

ньої осі (пронація і супінація в межах

180°).

Капсула ліктьового суглоба прикріпле-

на на дистальному епіфізі плечової кістки

так, що спереду променева і вінцева ямки

розташовуються в порожнині суглоба, а

ззаду половина ліктьової ямки виходить

за межі суглоба. Обидва иадвиростки пле-

чової кістки залишаються поза суглобо-

вою сумкою. Через суглоб капсула пере-

кидається вільно і фіксується до блоко-

вої і променевої вирізки ліктьової кістки

та до шийки променевої. Суглоб укріп-

люють дві міцні зв'язки: побічна ліктьова

зв'язка (lig. collatérale ulnare), що йде вія-

лоподібно від присереднього надвирост-

ка плечової кістки до краю блокової ви-

різки ліктьової кістки, і побічна промене-

ва (lig. collatérale radiale), що починається

на бічному надвиростку плечової кістки,

спускається донизу і на рівні шийки про-

меневої кістки розщеплюється на передню

й задню ніжки. Останні, щільно обхопив-

ши шийку променевої кістки, закінчують-

ся на краях променевої вирізки ліктьової

кістки. Обидві ніжки, що притискають

головку променевої кістки до ліктьової,

називаються кільцевою зв'язкою проме-

невої кістки (lig. anulare radii).

Дистальний променево-ліктьовий су-

глоб (articulatio radioulnaris distalis)

(див. мал. 66, 67) утворений ліктьовою ви-

різкою променевої кістки, головкою ліктьо-

вої кістки і суглобовим диском промене-

во-зап'ясткового суглоба. За формою й

функцією він ідентичний проксимально-

му променево-ліктьовому суглобу і разом

з ним об'єднується в один комбінований

суглоб. Рухи в цих суглобах, що здійсню-

ються навколо поздовжньої осі (пронація

та супінація), синхронні й однакові за об-

сягом.

Кістки передпліччя на всьому протязі

з'єднуються між собою за допомогою

міжкісткової перетинки передпліччя (mem-

brana interossea antebrachii) (див. мал.

67), яка прикріплюється до міжкістко-

вих країв ліктьової й променевої кісток.

У проксимальному і дистальному відділах

міл<кісткової перетинки є отвори для

проходження судин і нервів. Міжкістко-

ва перетинка передпліччя натягується під

час супінації і розслаблюється при про-

пащі.

Суглоби кисті (artieulationes manus).

Променево-зап'ястковий суглоб (arti-

culatio radiocarpalis) (мал. 66, 77) у лю-

дини найбільш диференційований. Утво-

Сполучення кісток 99

решти проксимально ввігнутою зап'ястко-

вою суглобовою поверхнею променевої

кістки з суглобовим диском і дистально

випуклою суглобовою площадкою трьох

кісток зап'ястка: човноподібною, півміся-

цевою і тригранною. Суглоб є складним,

за формою еліпсоподібним. Досить вільна,

але щільна суглобова капсула прикріп-

люється по краю суглобових поверхонь.

Суглоб двоосьовий, у ньому можливі такі

рухи: навколо лобової осі (згинання —

до 90°, розгинання — до 80°); навколо

стрілової осі (приведення — до 40°, від-

ведення — до 20°). Можливий коловий

РУ

Середньозап'ястковий суглоб (articu-

latio mediocarpalis) (див. мал. 66) утво-

рений суглобовими поверхнями кісток

проксимального і дистального рядів за-

п'ястка, за винятком горохоподібної кістки,

яка утворює окремий суглоб горохоподіб-

ної кістки. Суглобова порожнина має ви-

гляд S-подібної щілини з відгалуження-

ми між кістками зап'ястка. Добре натяг-

нута суглобова капсула прикріплюється

по краях суглобових поверхонь кісток. Су-

глоб малорухомий.

Променево-зап'ястковий і середньо-за-

п'ястковий суглоби укріплюються числен-

ними зв'язками. Найрозвинутіші з них:

тильна і долонна променево-зап'ясткові

зв'язки, міжкісткові зв'язки, ліктьова та

променева побічні зв'язки зап'ястка (Ндд.

collatérale carpi radiale et ulnare) та ін.

(див. мал. 77).

Зап'ястково-п'ясткові суглоби (articu-

lationes carpometacarpals) складаються

із структурно й функціонально відособле-

ного зап'ястково-п'ясткового суглоба вели-

кого пальця кисті та зап'ястково-п'ястко-

вих суглобів II — V пальців.

Зап'ястково-гіястковий суглоб вели-

кого пальця (articulatio carpometacarpal

pollicis) (див. мал. 66, 77) утворений су-

глобовими поверхнями основи першої п'я-

сткової кістки та дистальною поверхнею

кістки-трапеції. За формою цей суглоб

сідлоподібний, капсулу має вільну. Рухи:

опозиція і репозиція в межах 35 — 40°, при-

ведення й відведення (45 — 60°) навколо

стрілової осі, колові рухи.

Зап'ястково-п'ясткові суглоби II —V

пальців складні (див. мал. 66, 77). Вони

утворені суглобовими поверхнями основ

II —V п'ясткових кісток і дистальними

суглобовими поверхнями кісток зап'яст-

ка другого ряду. Форма суглобів плоска,

суглобова щілина вузька й ступінчасто

зігнута під прямим кутом. Вона продов-

жується між основами п'ясткових кісток

(міжіг'ясткові суглоби) і між кістками

зап'ястка (міжзап' ясткові суглоби), а та-

кож з'єднується з порожниною серед-

ньозап'ясткового суглоба (див. мал. 66).

Капсула суглоба щільна, добре натягну-

та по краях суглобових поверхонь, укріп-

лена долонними і тильними зап'ястко-

во-п'ястковими, тильними, долонними

та міжкістковими міжп'ястковими зв'яз-

ками.

Зап'ястково-п'ясткові суглоби II —V

пальців належать до малорухомих сугло-

бів. Особливо добре укріплені II і III

п'ясткові кістки, рухомість яких незнач-

на; кращу рухомість мають IV і V п'яст-

кові кістки.

П'ястково-фалангові суглоби (агНси-

ІаМШез теіасагрор/гаїапдеае) (див. мал.

77) утворені головками І —V п'ясткових

кісток і суглобовими поверхнями основ

проксимальних фаланг І —V пальців.

Форма суглобів (II — V) куляста. Сугло-

бова капсула укріплена досить міцними

колатеральними (побічними) і слабкіши-

ми долонними зв'язками. Крім того, го-

ловки II —V п'ясткових кісток з'єднані

між собою глибокою поперечною п'ястко-

вою зв'язкою Під. теіасаграіе ігат-

иетпп рго^Шшгі), яка перешкоджає роз-

ходженню цих кісток. У п'ястково-фалан-

говому суглобі можливі такі рухи: нав-

коло лобової осі — згинання і розгинан-

ня (90—100°); навколо стрілової осі —

відведення й приведення (45 — 50°). П'яст-

ково-фаланговий суглоб І одноосьовий

блокоподібний.

Міжфалангові суглоби кисті (агИси-

ІаііШез іпіегрігаїапдеае тапт) (див. мал.

77) утворені головками й основами суміж-

них фаланг. Мають блокоподібну форму

з однією поперечною віссю обертання.

Суглобова капсула укріплена міцними

100 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

побічними (ліктьовими та променевими)

і долонними зв'язками. Рухи: згинання

і розгинання в межах 110 — 120° в прокси-

мальних і до 70° — в дистальних міжфа-

лангових суглобах II — V пальців. У між-

фаланговому суглобі І пальця можливі

рухи до 80-90°.

Кисть у цілому

Внаслідок звільнення від опори та роз-

ширення функцій руки скелет верхньої

кінцівки людини набув багатьох специфіч-

них рис, які найвиразніше сформувалися

в дистальному її відділі, тобто кисті.

Ця обставина свого часу дала підстави

Ф. Енгельсу висловити думку про те, що

рука є не тільки органом праці, а також її

продуктом.

Основними специфічними особливостя-

ми кисті людини є такі: взаємопов'язане

збільшення розмірів І і Н п'ясткових

кісток і укріплення II і III зап'ястково-

п'ясткових суглобів (Є. І. Данилова);

збільшення кісток зап'ястка і передусім

головчастої кістки; цілковите злиття цен-

тральної кістки з човноподібною (від-

булося також у горили та шимпанзе);

збільшення розмірів усіх дистальних фа-

ланг і їхніх горбистостей; випрямле-

на форма всіх трубчастих кісток кисті; під-

вищена рухомість пальців, особливо пер-

шого.

Поряд з цим деякі кістки, що втратили

в кисті людини своє колишнє (локомотор-

не) значення, різко зменшились (горохо-

подібна кістка) або повністю редукувались

(більшість парних п'ястково-фалангових

сесамоподібних кісток).

Зв'язковий апарат кисті при розслаб-

ленні м'язів здатен витримувати (без роз-

тягнень і розривів) в середньому близько

7 кг маси. Дітям до настання статевої

зрілості, а також особам старечого віку

протипоказані підвищені фізичні наван-

таження (праця вантажника, штангіста

тощо), оскільки в дітей відносно слабко

розвинуті м'язи, особливо їхні сполучно-

тканинні футляри. У осіб старечого віку

втрачені еластичні властивості зв'язок,

і часто вони осифікуються.

СПОЛУЧЕННЯ НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

Сполучення тазового пояса

Сполучення тазового пояса (juncturae

cinguli pelvici) мають найбільшу міцність

і найменшу рухомість. Тут є майже всі

види сполучень кісток: суглоби, лобковий

симфіз, синдесмози.

Крижово-клубовий суглоб (articulatio

sacroiliaca) (мал. 78) — парний. Утворе-

ний (з кожного боку) вушкоподібними

поверхнями клубової і крижової кісток,

вкритими хрящовою волокнистою ткани-

ною (волокнистим хрящем). За формою і

функцією суглоб наближається до плос-

ких малорухомих сполучень. Щільна су-

глобова капсула, прикріплена до країв су-

глобових поверхонь, добре натягнута,

укріплена потужними й короткими перед-

ньою, задньою і міжкістковою крижово-

клубовнми зв'язками. Рухи в крижо-

во-клубовому суглобі мінімальні і відігра-

ють головним чином амортизаційну роль.

Лобковий симфіз (symphysis pubica)

утворений симфізіальними поверхнями

лобкових кісток і закладеною між ними

волокнисто-хрящовою пластинкою —

міжлобковим диском (discus interpubicus)

(див. мал. 78), в якому є невелика щілина.

Лобковий симфіз укріплює верхня лоб-

кова зв'язка, яка з'єднує верхні гілки лоб-

кових кісток, і нижня, перекинута через

лобковий симфіз знизу. Рух и в лобко-

вому симфізі мінімальні, головним чином

це еластичне розширення тазового кільця

під час пологів.

Затульна перетинка (membrana obtu-

ratoria) (мал. 79, див. мал. 78) натягнута

уздовж краю однойменного отвору таза.

У верхньобічному квадранті мембрани є

отвір, що обмежує разом з відповідною

кістковою борозною затульний канал (са-

nalis obturatorius), крізь який проходять

судини та нерви.

Крижово-горбова зв'язка (lig. sacro-

tuberale) і крижово-остьова (lig. sacros-

piñalе) (див. мал. 78) дуже потужні; на

кожному боці з'єднують крижову кістку

з тазовою. Перша зв'язка натягнута між

внутрішньою поверхнею сідничого горба