Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Кістки (система скелета) 71

Мал. 50. Пле-

/ че (humerus), 6

плечова кістка

(вид ззаду): $

/ — tuberculum

majus; 2 — fossa

olccrani; З — срі-

condylus lateralis;

4 — trochlea hume-

ri; 5 — epicondyius

mcdialis; в — cor-

pus humeri; 7 —

collum chirurgi-

cum; S — collum

anatomicum; 9 —

caput humeri.

Мал. 51. Про-

мінь (radius),

променева кіст-

ка (права)(вид

зсередини):

/ — caput radii;

2 — margo intcros-

scus; 3 — corpus

radii; 4 — proces-

sus stylodcus radii;

5 — tuberositas ra-

dii; 6 — collum ra-

dii.

Мал. 52. Лік-

тьова кістка (ul-

na, права) (вид

ззовні):

/ — olecranon; 2 —

incisura trochlea-

ns; 3 — processus

coronoideus; 4 —

tuberositas ulnae;

5 — margo interos-

seus; 6 — caput

ulnae; 7 — proces-

sus styloideus ul-

nae; <S' — corpus

ulnae.

Ліктьова кістка (ulna) (мал. 52) так само,

як і променева, має два юнці й тіло (corpus

ulnae). На стовщеному проксимальному

епіфізі кістки є блокова вирізка (incisura

trochlcaris), обмежена ззаду ліктьовим відро-

стком (olecranon), а спереду вінцевим відро-

стком (processus coronoideus). Зовні й без-

посередньо під блоковою вирізкою містить-

ся неглибока променева вирізка (incisura

radialis) для головки променевої кістки, а

нижче від вінцевого відростка — горбистість

ліктьової кістки (tuberositas ulnae), де при-

кріплюється плечовий м'яз.

Тіло ліктьової кістки, на відміну від тіла

променевої, в дистальному напрямку тон-

шає. Три чіткі краї (передній, задній і

міжкістковий) ділять тіло кістки на перед-

ню, задню й присередню поверхні.

Тонкий дистальний епіфіз, або головка

ліктьової кістки (caput ulnae), на задньо-

боковіп поверхні утворює суглобовий обвід

(circumferentia articularis) для сполучен-

ня з променевою кісткою. Прнсередньо тут

розташований шилоподібний відросток

(processus styloideus), що добре прома-

цується під шкірою.

Перелом тіла ліктьової кістки трап-

ляється рідше, оскільки завдяки суглобо-

вому диску (с. 98) ліктьова кістка безпо-

середньої участі в сполученні з кістками

кисті не бере.

Скостеніння. Обидві кістки перед-

пліччя костеніють на основі хряща. У ті-

лах точки скостеніння виникають одно-

часно на 7-му тижні ембріогенезу, а в епі-

фізах скостеніння відбувається раніше і

швидше в променевій кістці. Перші точки

скостеніння в проксимальному епіфізі про-

меневої кістки з'являються на 3 —4-му,

ліктьової — на 8 — 14-му роках життя, а в

дистальному епіфізі променевої кістки —

протягом перших трьох років життя,

ліктьової — у б —8 років. Закінчується

скостеніння променевої кістки до 18 — 20,

ліктьової — до 20 — 22 років.

Кістки кисті (мал. 53) складаються з

кісток зап'ястка, п'ястка й пальців.

Кістки зап'ястка (ossa carpi) в кіль-

кості восьми розташовані у два ряди:

ряд, що складається з човноподібної (os

scaphoid cum), півмісяцевоїЧ(о5 lunatum),

тригранної (os triquetrum) і горохоподіб-

ної (os pisiforme) (найелабкішої) кісток, і

дистальний, до якого належить кістка-тра-

пеція (os trapezium), трапецієподібна (os

trapezoideum), головчаста (os capitatum)

72 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

10 9 8

Мал. 53. Скелет правої кисті (тильна ділянка):

/ — phalanx distalis digiti minimi; 2 — phalanx media digiti

minimi; 3 — phalanx proximalis digiti minimi; 4 — os

mctacarpalc V; 5 — os hamatum; б — os capitatum; 7 — os

pisiformc; <S' — os triquctrum; 9 — os lunatum; 10 — os scap-

hoideum; // — os trapczoideum; 12 — os trapezium; 13 — os

mctacarpale I.

(найбільша) і гачкувата (os hamatum)

кістки.

Човноподібна, півмісяцева і тригранна

кістки своїми проксимальними поверхня-

ми утворюють яйцеподібну поверхню для

сполучення з дистальною суглобовою по-

верхнею променевої кістки. Горохоподіб-

на кістка є сесамоподібною, у сполученні

з кістками передпліччя участі не бере й

особливим суглобом з'єднується з три-

гранною кісткою. У ряду кісток зап'яст-

ка з долонної поверхні здіймається зов-

нішнє (променеве) і внутрішнє ліктьове

підвищення, утворені з одного боку горб-

ками кістки-трапеції і човноподібної кіст-

ки, а з другого — гачком гачкуватої кістки

і горохоподібною кісткою. Між цими під-

вищеннями на долонній стороні утво-

рюється борозна зап'ястка (sulcus carpi).

Кістки п'ястка (ossa metacarpi) — це

п'ять (I —V) трубчастих моноепіфізарних

кісток. Кожна з них має циліндричне тіло,

основу з плоскими суглобовими поверх-

нями і кулясту головку. Найдовшою і

досить масивною є II п'ясткова кістка, яка

на відміну від інших п'ясткових кісток

на проксимальній суглобовій поверхні має

стрілову борозну. Найкоротша, але й най-

товща — це І п'ясткова кістка; НІ п'яст-

кова кістка на тильній поверхні основи

має шилоподібний відросток (processus

styloideus). V п'ясткова кістка иайелаб-

ша, її відмітною ознакою є розташований

на ліктьовому боці основи масивний гор-

бок для прикріплення м'яза. IV п'ястко-

ва кістка за розмірами займає проміжне

місце між III і V п'ястковими кістками.

Кістки пальців (ossa digitorum). Кожен

палець (digitus) (названий порядковим

числом від променевого краю кисті) утво-

рений короткими трубчастими моноепі-

фізарними кістками — фалангами (phalan-

ges): по три (проксимальна, середня й дис-

тальна) у II —V пальцях і дві (проксималь-

на, дистальна) в І пальці. Спеціальні назви

мають І палець — pollex, тобто великий

палець, II палець — index, або вказівний,

і V — minimus, або мізинець. У кожній

фаланзі розрізняють розширену основу,

дещо сплюснуте в тильно-долонному на-

прямку тіло і заокруглену головку.

Суглобова поверхня основи прокси-

мальних фаланг має увігнуту кулясту

форму для сполучення з головкою відпо-

відної п'ясткової кістки, а увігнута сугло-

бова поверхня основи середніх і кінцевих

(дистальних) фаланг має стріловий гре-

бінь. Головки проксимальних і середніх

фаланг закінчуються блоковою поверхнею,

а головки кінцевих фаланг мають гор-

бистість (tuberositas phalangis distalis).

Скостеніння кісток зап'ястка

(мал. 54) відбувається в певній послідов-

ності: головчастої та гачкуватої — на пер-

шому році, тригранної — на третьому,

півмісяцевої — на четвертому, човноподіб-

ної — на п'ятому, кістки-трапеції — на

шостому, трапецієподібної — на сьомому

і, нарешті, горохоподібної — на дванадця-

тому році життя (за М. Г. Привесом).

У кожній п'ястковій кістці й кожній

фаланзі виникає по дві точки скостенін-

ня. Перша з'являється в тілі названих

Кістки (система скелета) 73

Мал. 54. Послідовність появи центрів скостенін-

ня в кисті та дистальному відділі кісток перед-

пліччя (цифрами позначено роки за М. Г. При-

весом)

кісток у кінці другого місяця ембріогене-

зу, друга закладається в головці II — V п'я-

сткових кісток наприкінці другого року

життя, в основах І п'ясткової кістки і всіх

фаланг пальців — наприкінці третього

року. Скостеніння головки І п'ясткової

кістки і всіх фаланг відбувається разом з

тілами. Закінчується скостеніння кісток

кисті людини у 18 — 20 років.

Рентгеноанатомія скелета

верхньої кінцівки

На рентгенограмі верхньої кінцівки в

прямій проекції виразно видно трубчасту

Б-подібно зігнуту ключицю. У цій самій

та в бічній проекціях чітко окреслена ло-

патка з її краями і кутами. Добре конту-

ру є плечова, а на тильно-долонному знім-

ку — променева і ліктьова кістки, їхня

внутрішня будова — компактна речовина,

губчаста речовина, горбки, ямки та інші ут-

вори. Чітко видно суглобові щілини з

рівним контуром (у нормальному стані)

кісток, які сполучаються.

Рентгенологічно добре простежується

виникнення точок скостеніння в епіфізах

та зрощення епіфізів з діафізами в дов-

гих і коротких трубчастих кістках. Особ-

ливо наочно на тильно-долонному знімку

видно точки скостеніння в кістках зап'яст-

ка, в головках II —V п'ясткових, в основі

І п'ясткової кісток та в основі всіх фа-

ланг пальців. Контури і внутрішня будо-

ва всіх цих кісток завжди чіткі, якщо не-

має захворювань і*вікових змін.

Рентгенографію кисті й дистального

відділу передпліччя звичайно роблять для

визначення кісткового віку (див. мал. 54).

Кістки нижньої кінцівки

Кістки нижньої кінцівки (ossa membri

in ferions) складаються з тазового пояса,

або пояса нижньої кінцівки, і вільної час-

тини нижньої кінцівки.

Тазовий пояс

(пояс нижньої кінцівки)

Тазовий пояс (unguium pelvicum), або

пояс нижньої кінцівки (cingulum membri

inferioris), на відміну від пояса верхньої,

разом з крижовою кісткою утворює зам-

кнуте кільце. До складу пояса нижньої

кінцівки всіх ссавців належать дві куль-

шові кістки (мал. 55), які в людини най-

масивніші і мають тільки їй властиву фор-

му, зумовлену прямоходінням.

Кульшова кістка (os coxae) у людини

до 14 — 16 років складається з трьох ок-

ремих кісток (клубової, лобкової та сідни-

чої), що з'єднані між собою хрящовою

тканиною, а в 20 —22 роки цілком зроста-

ються. У місці сполучення цих кісток на

зовнішній поверхні кульшової кістки вид-

но глибоку чашоподібну кульшову запа-

дину (acetabulum) для з'єднання з голов-

кою стегнової кістки. У западині розріз-

няють півмісяцеву поверхню, вкриту сугло-

бовим хрящем, ямку кульшової западини,

74 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

/ 2

Мал. 55. Кульшова кістка (os coxae) права (вид

ззовні):

/ — ala ossis ilii; 2 — crista iliaca; З — spina iliaca anterior

superior; 4 — spina iliaca anterior inferior; 5 — tubcrculum

pubicum; 6 — os pubis; 7 — ramus os ischii; 8 — tubcr

ischiaclicum; 9 — os ischii; 10 — incisura ischiaclica minor;

// — spina ischiaclica; 12 — acetabulum; ІЗ — corpus ossis

ilii; 14 — incisura ischiaclica major; /5 — spina iliaca posterior

inferior; 16 — spina iliaca posterior superior.

де фіксується зв'язка головки стегнової

кістки, і вирізку кульшової западини для

проходження кровоносних судин, які жив-

лять головку стегнової кістки.

Спереду в кожній кульшовій кістці є

затульний отвір (foramen obturatum), об-

межений зверху і зсередини лобковою

кісткою, знизу і з боків — сідничою кіст-

кою.

Клубова кістка (os ilium) має вигляд

розгорнутого віяла і ділиться дугоподіб-

ною лінією (linea arcuata), розташованою

на внутрішній поверхні кістки, на тіло —

нижню (меншу) стовщену частину, прилег-

лу до кульшової западини, і крило — верх-

ню широку частину кістки (див. мал. 55).

Крило клубової кістки (ala ossis ilii)

має дві поверхні: внутрішню, передній від-

діл якої дістав назву клубової ямки (fossa

iliaca), де залягає однойменний м'яз, і зов-

нішню, сідничу, на всьому протязі якої

починаються сідничні м'язи. Відповідно

до фіксації і розташування цих м'язів на

сідничій поверхні визначають передню,

задню і нижню сідничі лінії. Верхній край

крила клубової кістки стовщений і нази-

вається клубовим гребенем (crista iliaca).

Гребінь має зовнішню і внутрішню губи

та проміжну лінію (linea intermedia) між

ними, до яких прикріплюються м'язи. На

передньому й задньому кінцях клубового

гребеня розміщені верхні (передня і зад-

ня) клубові ості (spina iliaca anterior

superior et posterior superior). Нижче на

передньому і задньому краях крила роз-

ташовані нижні (передня й задня) клу-

бові ості (spina iliaca anterior inferior et

posterior inferior). Безпосередньо під июк-

ньою задньою клубовою остю є велика

сіднича вирізка (incisura ischiadica major),

частково утворена сідничою кісткою. На

внутрішній поверхні кістки позаду й нижче

від клубової ямки розташована вушкопо-

дібна поверхня (faciès auricularis), а за нею

й вище — клубова горбистість (tuberositas

iliaca) — місця сполучення з відповідни-

ми утворами крижової кістки.

Лобкова кістка (os pubis) складається

з тіла, яке утворює передню частину куль-

шової западини, і двох гілок, що сходять-

ся під кутом. Верхня гілка лобкової кістки

має вгорі присередньо лобковий горбок

(tuberculum pubicum) і його бічне продов-

ження — лобковий гребінь, а знизу — за-

тул ьну борозну. Передня частина верх-

ньої гілки повертає донизу, утворюючи

нижню гілку лобкової кістки, яка з'єд-

нується з сідничою кісткою, що замикає

затульний отвір. На місці сполучення тіла

лобкової кістки з тілом клубової утвори-

лось клубово-лобкове підвищення (еті-

nentia iliopubica). Присередньо лобкова

кістка за допомогою симфізіальної по-

верхні (faciès symphysialis) з'єднується з

однойменною кісткою протилежного боку.

Сіднича кістка (os ischii) складається

з тіла, яке утворює головну частину куль-

шової западини, і гілки сідничої кістки, що

спереду з'єднується з лобковою кісткою.

Кістки (система скелета) 75

Мал. 56. Таз (pelvis):

а — чоловічий; 6 — жіночий; / - articulatio sacroiliaca; 2 — lin. tcnninalis; З — acetabulum; 4 — for. obturatum; 5

angulus subpubicus; 6 — os coxae; 7 — pelvis minor; S — pelvis major; 9 — os sacrum.

Тіло сідничої кістки в задньому відділі

має сідничу ость (spina ischiadica), що

обмежує знизу велику сідничу вирізку

(incisure ischiadica major), нижче від якої

розташована мала сіднича вирізка (іпсі-

sura ischiadica minor). На задньонижньо-

му відділі гілки сідничої кістки є шорст-

ке стовщення — сідничий горб (tuber

ischiadicum).

Кульшові кістки разом з крижовою та

куприковою утворюють таз (pelvis) (мал.

56) — широке міцне кісткове кільце.

У зв'язку з прямоходінням таз людини

витримує весь тягар розташованих вище

частин тіла, пом'якшує поштовхи і струси,

пов'язані з локомоторною функцією ниж-

ніх кінцівок. Разом з тим у ньому містять-

ся внутрішні органи, тому таз має форму

широкої і ніби розвернутої догори чаші.

Розрізняють великий таз (pelvis major)

і малий (pelvis minor), розділені погра-

ничною лінією (linea terminalis), що утво-

рена мисом, дугоподібними лініями клу-

бових кісток, гребенями лобкових кісток і

лобковим симфізом.

Великий таз передньої стінки не має.

З боків він обмежений крилами клубових

кісток, а ззаду — хребтом.

Малий таз утворений ззаду крижо-

вого і куприковою кістками, з боків — час-

тинами кісток, які формують кульшову за-

падину, тілами й горбами сідничих кісток,

а спереду — гілками лобкових кісток і

лобковим симфізом.

Нижній отвір таза (apertura pelvis in-

ferior) утворений лініями, проведеними від

верхівки куприкової кістки до сідничих

горбів, потім до нижнього краю лобкового

симфізу. Нижні гілки (права й ліва) лоб-

кових кісток, з'єднуючись між собою, ут-

ворюють лобкову дугу (arcus pubis), яка

обмежує підлобковий кут (angulus subpu-

bicus), розмір якого коливається у різних

людей і залежить від статі.

Нахил.таза залежить головним чином

від поперекового лордозу, а також від по-

стави і змінюється залежно від положен-

ня тіла. Під час вертикального стояння

таз нахилений під кутом 46 — 65° до гори-

зонтальної площини.

Таз людини належить до частий скеле-

та, в яких найбільше виявляється стате-

вий диморфізм (мал. 57). Жіночий таз

звичайно ширший, ніж чоловічий, крила

його клубових кісток розгорнуті в сторо-

ни. Крижова кістка у чоловіків вужча, а в

жінок ширша й менше зігнута. Мис у чо-

ловіків виступає чіткіше, підлобковий кут,

як правило, наближений до гострого.

У жінок він завжди тупий. Форма верх-

нього отвору малого таза у чоловіків на-

гадує контур карткового серця, а в жінок

він круглий або поперечно-овальний. По-

рожнина малого таза, яка в жінок є поло-

76 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 57. Схематичне зображення чоловічого (я)

і жіночого (б) таза. Стовщеною лінією позначе-

но контур верхнього отвору таза.

говим каналом, майже циліндрична; у чо-

ловіків вона часто нагадує форму лійки

або конуса з вершиною донизу..

Статеву належність таза найкраще виз-

начати за допомогою певних вимірювань.

Щодо великого таза найчастіше роблять

два вимірювання: відстань між верхніми

передніми клубовими остями — міжостьо-

ва дистанція (сІізіапНа іпіепріпова) (у жі-

нок 23 — 25 см, у чоловіків 21—23 см) і

відстань між клубовими гребенями —

міжгребенева дистанція (іїШапЦа іпЬегсгі-

&ЬвШ\ (у жінок 28 — 29 см, у чоловіків 25 —

27 см).

Розміри малого таза такі: відстань між

мисом і серединною точкою верхнього краю

лобкового симфізу (анатомічна кон'юга-

та) (у жінок 11,5 см, у чоловіків 10,8 см);

найбільша відстань між пограничними

лініями (поперечний діаметр) (у жінок

13.5 см, у чоловіків 12,8 см); відстань між

клубово-лобковим підвищенням з одного

боку та крижово-клубовим суглобом —

з другого (косий діаметр) (у жінок 12 —

12.6 см, у чоловіків 12 — 12,2 см).

Крім того, вимірюють кон'югати, які

мають велике значення в акушерстві:

справжню (conjugata vera), діагональну

(conjugata diagonalis), пряму (conjugata

recta), серединну (conjugata mediana)

і зовнішню (conjugata externa).

Скостеніння таза відбувається на

хрящовій основі. Перші точки скостенін-

ня з'являються в клубовій кістці на тре-

тьому місяці, у сідничій кістці — на чет-

вертому і в лобковій — на п'ятому місяці

ембріогенезу. У новонародженого ці кістки

головним чином утворені кістковою тка-

ниною. До восьми років зростаються гілки

сідничих і лобкових кісток. У межах куль-

шової западини всі кістки починають зро-

статися в 14 — 16 років. Додаткові точ-

ки скостеніння виникають у клубовому

гребені, сідничому горбі та в сідничій ості.

Скостеніння таза закінчується в 22 — 25

років.

Вільна частина нижньої кінцівки

Вільна частина нижньої кінцівки (pars

libera membri inferioris) складається із

стегнової кістки, двох кісток гомілки, на-

колінка й кісток стопи.

Стегнова кістка (os femoris), стегно

(femur) (мал. 58, а, б) є найдовшою труб-

частою кісткою скелета людини. Значні

розміри і відносна випрямленість цієї

кістки у людини порівняно з одноймен-

ними кістками інших приматів є наслідком

головним чином прямоходіння. У кістці

розрізняють тіло (діафіз) і два епіфізи.

Тіло стегнової кістки дещо скручене за

поздовжньою віссю і має циліндричну

форму з певними розбіжностями в різних

людей. Спереду та з боків поверхня тіла

гладка, а ззаду поздовжньо проходить

шорстка лінія (linea aspera), яка скла-

дається з бічної і присередньої губ. Верхні

й нижні кінці губ розходяться таким чи-

ном, що внизу вони обмежують гладку

підколінну поверхню трикутної форми,

вгорі бічна губа безпосередньо переходить

у сідничу горбистість (tuberositasglutea),

а присередня — в гребінну лінію (Ііпеа

pectinea). До згаданих вище шорсткостей

прикріплюються м'язи, що випрямляють

Кістки (система скелета) 77

нижню кінцівку, а тому в людини вони

найкраще розвинуті.

На проксимальному епіфізі кістки при-

середньо розташована куляста головка

стегна (caput femoris), яка має суглобову

поверхню для сполучення з кульшовою

западиною. Приблизно в центрі суглобо-

вої поверхні головки є ямка головки стег-

на (fovea capitis femoris) для прикріплен-

ня внутрішньосуглобової зв'язки головки

стегна. Донизу і назовні від головки роз-

міщена шийка стегна (collum femoris), яка

переходить у тіло під кутом 120—135°.

На межі між шийкою і тілом розташовані

два вертлюги для прикріплення м'язів.

Великий вертлюг (trochanter major) роз-

ташований вище й назовні, а малий

(trochanter minor) — на внутрішньозадній

поверхні проксимального кінця стегнової

кістки. Обидва вертлюги з'єднані позаду

міжвертлюговим гребенем (crista intcrtro-

chanterica), а спереду шорсткою міжверт-

люговою лінією. Позаду й присередньо,

безпосередньо біля основи великого верт-

люга розташована вертлюгова ямка (fossa

trochanterica), де фіксуються деякі м'язи

таза.

Нижній епіфіз стегнової кістки для спо-

лучення з великогомілковою кісткою має

два (бічний і присередній) масивні виро-

стки (condylus lateralis et medialis), вкриті

суглобовим хрящем. Між виростками є

глибока міжвиросткова ямка (fossa inter-

condylaris), де фіксуються внутрішньосу-

глобові зв'язки.

Присередній виросток завжди масивні-

ший, більше виступає донизу й назад,, що

визначається косим положенням стегнових

кісток під час стояння. Спереду обидва

виростки утворюють пологе заглиблення —

наколінкову поверхню (faciès patellaris)

для з'єднання з наколінком. Над суглобо-

вими поверхнями виростків розташовані

надвиростки (epicondylus lateralis et

medialis) для прикріплення м'язів.

Скостеніння. Перші точки скосте-

ніння з'являються в ділянках тіла і ший-

ки стегнової кістки на 42-й день ембріоге-

незу. До моменту народження виникає

вторинна точка скостеніння в дистально-

му епіфізі, а на першому році — в головці.

а б

Мал. 58. Стегнова кістка (os femoris), або стегно

(femur):

а — вид спереду: - trochanter major; 2 — collum femoris;

З — caput femoris; 4 — lin. intcrtrochanterica; 5 — trochanter

minor; 6 — epicondylus medialis; 7 — facics patellaris; 8 —

epicondylus lateralis; 9 — corpus femoris;

6 — вил ззаду: / — caput femoris; 2 — collum femoris; 3 —

fossa trochanterica; 4 — trochanter major; 5 — crista

intcrtrochanterica; 6 — tuberositas glútea; 7 — corpus femoris;

<9 — fossa intercondylaris; 9 — condylus lateralis; 10 —

condylus medialis; // — lin. áspera; 12 — lin. pectineal 13 —

trochanter minor.

Додаткові точки скостеніння з'являються

після народження: на 3—4-му році у ве-

ликому вертлюзі і в 9 — 14 років — у ма-

лому. Прирощення епіфізів закінчується:

верхнього до 17 — 18, нижнього до 18 — 20

років.

Найчастіше перелом стегнової кістки у

старечому віці відбувається в ділянці її

шийки, оскільки механічно вона є най-

слабшим місцем. Такий перелом, проте, ні-

коли не трапляється у дітей і підлітків;

шийка стегнової кістки коротка і порівня-

но ширша.

78 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Кістки гомілки — це дві довгі труб-

часті кістки (велико- і малогомілкова), роз-

ташовані паралельно. Великогомілкова

кістка розташована присередньо і зв'яза-

на із стегновою кісткою за допомогою су-

глоба. Вона масивна й виконує основні

опорні функції гомілки. Малогомілкова

кістка тонка, розташована латерально і в

плацентарних ссавців безпосереднього

зв'язку з стегновою кісткою не має.

Великогомілкова кістка (tibia) (мал.

59, а, б) складається з тіла і двох епіфізів.

Тіло великогомілкової кістки тригранної

форми з ирисередиьою, бічною та задньою

поверхнями й переднім, присередиім і

міжкістковим краями. Усі утвори вели-

когомілкової кістки прикриті м'язами, за

винятком її присередньої поверхні та пе-

реднього краю, які розташовані безпо-

середньо під шкірою, а тому їх частіше

травмують. Передній край великогоміл-

кової кістки під верхнім епіфізом пере-

ходить у потужну горбистість (tuberositas

Мал. 59. Великогомілкова кістка (tibia)}

а — кістки гомілки (пид спереду): / — COfldyius medialis

tibiae; 2 — tuberositas tibiae; 3 — raargo intcrosseus; 4 —

margo medialis; 5 — malleolus medialis; в — malleolus

lateralis; 7 — corpus fibulae; <S' — caput fibulae; 9 — condylus

lateralis;

6 — всликоі\мілкова кістка (вид ззаду): / — facics

articularis ftbumris; 2 — for. nutricium; 3 — corpus tibiae;

4 — malleolus medialis; 5 — lin. musculi solci;

в — проксимальний епіфіз правої великогомілкової кістки:

І — area intercondylaris posterior: 2 — tuberculum intcr-

condylarc mediale; 3, 4 — facics articularis superior; 5 -

tuberositas tibiae; в — area intercondylaris anterior; 7 —

tuberculum intcrcondylarc latcrale; 8 — cmincntia inter-

condylaris.

tibiae) — місце прикріплення зв'язки иа-

колінка.

Проксимальний епіфіз великогомілко-

вої кістки значно стовщений, має присе-

редній і бічний виростки (condylus medi-

alis et condylus lateralis), кожен з яких

має суглобову поверхню для сполучення

з виростками стегнової кістки. Між сугло-

бовими поверхнями розташовані переднє

і заднє міжвиросткові поля (агеае), а між

ними, приблизно в центрі, — міжвирост-

кове підвищення (eminentia intercon-

dylaris), яке складається з бічного і при-

середиього міжвиросткових горбків ДЛЯ

прикріплення потужних виутрішньосугло-

бових менісків і зв'язок. На зовнішній

поверхні бічного виростка є невелика су-

глобова поверхня для з'єднання з мало-

гомілковою кісткою.

Дистальний епіфіз великогомілкової

кістки з внутрішнього боку закінчується

присередньою кісточкою (malleolus me-

dialis), яка має бічну суглобову поверх-

Кістки (система скелета) 79

шо, що безпосередньо продовжується в

нижню суглобову поверхню кістки. Обо-

ма цими поверхнями великогомілкова

кістка сполучається з кістками стопи. На

бічній поверхні дистального епіфіза, біля

краю його нижньої суглобової поверхні

є малогомілкова вирізка для з'єднання

з однойменною кісткою.

Малогомілкова кістка (fibula) (мал.

60) має неправильної форми тіло і два

стовщені кінці. На тілі розрізняють при-

середню, бічну й задню поверхні, а також

передній, задній і міжкістковий краї.

Верхній епіфіз — головка малогомілко-

вої кістки (caput fibulae) — звичайно не-

правильної форми із загостреною верхів-

кою; до нього прикріплюються м'язи.

У верхньоприсередній ділянці головки є не-

велика суглобова поверхня для з'єднання

з проксимальним епіфізом великогомілко-

вої кістки. Нижній епіфіз малогомілкової

кістки утворює бічну кісточку (malleolus

lateralis) з невеликою суглобовою поверх-

нею з присереднього боку для з'єднання з

дистальним епіфізом великогомілкової

кістки і надп'ятковою кісткою. Малогоміл-

кова кістка вкрита товстим шаром м'язів,

лише бічна кісточка розташована безпосе-

редньо під шкірою і виразно контурує.

Скостеніння. Первинні точки скос-

теніння обох кісток гомілки закладають-

ся в їхніх діафізах на восьмому тижні ем-

бріогенезу. Вторинні точки скостеніння ви-

никають у такій послідовності: в прокси-

мальних епіфізах великогомілкової кіст-

ки — на момент народження, у малогоміл-

ковій кістці — на 4 —5-му році, в дисталь-

них епіфізах обох кісток — на 2-му році,

у горбистості великогомілкової кістки —

в 13 років. Зрощення дистального епіфі-

за великогомілкової кістки настає в 16 —

19 років, інші епіфізи обох кісток зроста-

ються в 20 — 22 роки.

Перелом великогомілкової кістки най-

частіше трапляється в нижній третині, а

малогомілкової — безпосередньо над

кісточкою, тобто в місці найменшої окруж-

ності діафізів цих кісток.

Наколінок (patella) — це найбільша

сесамоподібна кістка. Він закладений у су-

холсилку чотириголового м'яза стегна.

Мал. 60. Малогомілкова кістка (fibula) (вид

спереду) :

/ — apex capitis fibulae; 2 — caput fibulae; 3 — margo

intcrosseus; 4 — corpus fibulae; 5 — malleolus lateralis; б —

margo anterior; 7 — faciès lateralis.

Розташований спереду на стику стегнової

і великогомілкової кісток, має тригранну

форму. В ньому розрізняють основу (зго-

ри), верхівку (знизу), передню шорстку й

злегка випуклу поверхню і задню сугло-

бову поверхню, що бере участь в утворенні

колінного суглоба.

Скостеніння. Наколінок розви-

вається на основі хряща. Точка скостенін-

ня з'являється в 4-5 років. Завершує-

ться скостеніння наприкінці періоду ста-

тевого дозрівання (пубертатного періоду).

Стопа (pes) (мал. 61) людини найкра-

ще пристосована до прямоходіння, що

відбилося на співвідношенні окремих її

кісток. У скелеті стопи розрізняють кістки

заплесна, плесна і кістки пальців.

80 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 61. Кістки стопи (ossa peáis):

І — calcáneos; 2 — tubcr calcanei; З — corpus tali; 4 —

coilum tali; 5 — caput tali; 6 — os cuboiclcum; 7 — os

navicularc; S — os cuneiforme laterale; 9 — os cuneiforme

intermedium; 10 — os cuneiforme medíale; // — os

metatarsale I; 12 — phalanx proxim.alis liallucis; 13 — phalanx

distális digiti V; 14 - phalanx media digiti V; 15 — phalanx

proximalis dígiti V; 16 — trochlea tali.

Кісток заплєсна (ossa tarsi) у лю-

дини, як і в інших приматів, сім. Вони до-

сить масивні, оскільки повинні витриму-

вати велике навантаження, що припадає

на задній відділ стопи при вертикальному

положенні тіла. Кістки заплєсна розташо-

вані в два ряди: проксимальний ряд, до

якого належать надп'яткова і п'яткова

кістки, а також дистальний, утворений трьо-

ма клиноподібними і кубоподібною кістка-

ми. Крім того, у людини, як і в інших

ссавців, є досить велика кістка середнього

ряду — човноподібна, яка відповідає одній

з центральних кісток стопи нижчих хре-

бетних.

Надп'яткова кістка (talus) має масив-

не тіло, що нагадує неправильний куб, ко-

ротку шийку та овальну, спрямовану до-

переду головку (caput tali). Верхня час-

тина тіла, або блок надп'яткової кістки

(trochlea tali), з'єднується з кістками го-

мілки. Задній відділ тіла кістки закінчу-

ється заднім відростком надп'яткової

кістки, через який проходить стрілова бо-

розна сухожилка довгого м'яза — згина-

ча великого пальця стопи. Знизу надп'ят-

кова кістка має задню, середню і передню

п'яткові суглобові поверхні. Між задньою

п'ятковою суглобовою поверхнею і двома

іншими проходить глибока борозна над-

п'яткової кістки, де прикріплюються ко-

роткі міжкісткові зв'язки.

П'яткова кістка (calcaneus) — най-

більша кістка стопи людини. Вона розта-

шована нижче і трохи назовні від надп'ят-

кової кістки. На відміну від п'яткової

кістки нижчих хребетних, безпосередньо-

го зв'язку з кістками гомілки не має.

Задній стовщений відділ її утворює ма-

сивний п'ятковий горб (tuber саісапеі) —

одну з основних опорних точок стопи лю-

дини. На внутрішній поверхні п'яткової

кістки є відросток — підпора надп'ятко-

вої кістки (sustentaculum tali), на нижній

поверхні якого помітна борозна сухожил-

ка довгого м'яза — згинача великого паль-

•ця стопи.

Зверху п'яткова кістка має передню,

середню і задню надп'яткові суглобові

поверхні для з'єднання з надп'ятковою

кісткою. Тут також міститься глибока бо-

розна п'яткової кістки для прикріплення

зв'язок, яка разом з борозною надп'ятко-

вої кістки утворює пазуху заплєсна (sinus

tarsi). Дистальний кінець кістки має ку-

боподібну суглобову поверхню для

з'єднання з кубоподібною кісткою.

Човноподібна кістка (os naviculare)

розташована між надп'ятковою і клино-

подібними кістками. На проксимальній

поверхні вона має ямку для головки над-

п'яткової кістки, а на дистальній — три

фасетки для з'єднання з трьома клинопо-

дібними кістками. З присереднього боку

розташована горбистість човноподібної

кістки (tuberositas ossis navicularis) для

прикріплення заднього великогомілково-

го м'яза. Ця горбистість легко промацуєть-