Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Кістки (система скелета) 51

хоани, або задні носові отвори (с/гоапае*

s. aperturae nasales posteriores), що ведуть

до порожнини носа.

Майже в центрі заднього відділу зов-

нішньої основи черепа в горизонтальній

площині міститься великий (потиличний)

отвір. Таке розташування отвору з сучас-

них приматів має лише людина, що мож-

на пояснити вертикальним положенням її

тіла. У всіх сучасних мавп, як і в інших

ссавців, великий отвір різко відсунутий і

відкритий назад.

Рельєф заднього відділу зовнішньої ос-

нови черепа складний. Нижче згадуються

найважливіші структурні елементи. На

основній частині потиличної кістки видно

глотковий горбок, до якого фіксується скле-

піння глотки. З обох боків великого отво-

ру розташовані потиличні виростки, далі

назовні й донизу різко виступають шило-

подібні відростки, які є місцем прикріплен-

ня деяких м'язів, а попереду від них біля

кожного (правого і лівого) яремного от-

вору помітно яремну ямку, де залягає ци-

булина однойменної вени. Ще далі назовні

й назад розташовані завжди добре роз-

винуті у сучасної людини соскоподібні

відростки, до яких прикріплюються груд-

нинно-ключично-сосконодібні м'язи. По-

переду і вгорі від соскоподібного відрост-

ка міститься зовнішній слуховий отвір.

Нарешті, дещо позаду від великого отвору

розташована велика шорстка поверхня,

обмежена зверху верхньою карковою

лінією, що є місцем фіксації каркової зв'яз-

ки і м'язів заднього відділу голови й шиї.

Задній відділ зовнішньої основи чере-

па пронизаний великою кількістю парних

отворів (овальний, остистий, яремний, рва-

ний), каналів (під'язиковий) і щілин (кли-

нокам'яниста, кам'янисто-потилична). На

нижній поверхні кам'янистої частини скро-

невої кістки відкривається сонний канал,

через який у порожнину черепа проходить

внутрішня сонна артерія.

Склепіння черепа (calvario,) (мал. ЗО)

утворене лускою лобової кістки, парною

*СІіоапо$ (з старогрецьк.) — лійкоподібний

тигель. Стародавні лікарі вважали, що через ці

отвори слиз із мозку стікає в порожнину носа.

Мал. ЗО. Склепіння черепа (calvaría) (вид зсе-

редини):

/ — os frontale; 2 — sutura coronal.Sj З — lam. externa; 4 —

lam. interna; 5 — diploc; 6 — sutura sagittalis; 7 — sulci

artcriosi; S — sulcus sinus sagittalis supcrioris; 9 — sutura

lambdoidca; 10 — os occi pítale; / / — ossa suturalia; 12 — os

parietale; 13 — fovcolac granulares.

тім'яною кісткою, верхньою частиною лус-

ки потиличної кістки і парною лусковою

частиною скроневої кістки. Усі ці кістки

з'єднані між собою зубчастим швом (su-

tura serrata), за винятком тім'яно-скроне-

вого сполучення (з обох боків). Шви скле-

піння черепа мають такі назви: між лобо-

вою і тім'яними кістками — вінцевий шов

(sutura coronalis); між тім'яними — стрі-

ловий (sutura sagittalis), між лускою по-

тиличної кістки й тім'яними кістками —

лямбдоподібний (sutura lambdoidea); лус-

кова частина скроневої кістки з нижнім

краєм тім'яної з'єднується лусковим швом

(sutura squamosa).

Зовнішній вигляд склепіння черепа

може бути різним, проте найчастіше своєю

формою склепіння нагадує половину еліп-

соїда, з боків схоже на дещо розширений і

відкинутий назад напівовал, а якщо диви-

тися зверху — контур його не завжди

правильний яйцеподібний.

52 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Зовнішня поверхня склепіння черепа

гладка й рівна (за винятком малопоміт-

них скроневих ліній), що є однією з го-

ловних відмітних ознак черепа сучасної

людини.

Кістки склепіння черепа — плоскі по-

кривні й складаються з двох тонких кіст-

кових (зовнішньої і внутрішньої) пласти-

нок (lamina externa et interna), між яки-

ми розташований шар губчастої речови-

ни — диплое (diploe). Всередині губчас-

тої речовини кісток склепіння черепа про-

ходять численні з'єднані між собою кана-

ли, що отворами відкриваються як на

зовнішній, так і на внутрішній поверхнях

склепіння. У цих каналах містяться ве-

нозні стовбури, які зливаються з венами

зовнішніх покривів черепа, твердою обо-

лонок) головного мозку і венозними пазу-

хами.

На внутрішній поверхні склепіння вид-

но численні пальцеві втиснення (відбит-

ки звивин великого мозку) та багато роз-

галужених артеріальних і венозних боро-

зен. По серединній лінії, починаючи від

півнячого гребеня, через склепіння черепа

тягнеться виразний лобовий гребінь, що

переходить у борозну верхньої стрілової

пазухи, яка прямує до внутрішнього по-

тиличного виступу. По обидва боки роз-

сіяні численні або в невеликих кількос-

тях зернисті ямочки (foveolae granula-

res) — сліди випинання павутинної обо-

лони головного мозку.

Особливий практичний інтерес стано-

вить внутрішня пластинка кісток склепін-

ня черепа, названа стародавніми анатома-

ми склоподібною (lamina vitrea). В разі

травми черепа ця пластинка ламається

частіше, ніж зовнішня. При цьому гострі

краї пластинки можуть розрізати прилеглі

до неї кровоносні судини, спричинюючи

внутрішньочерепну кровотечу.

Вісцеральний череп

Вісцеральний череп (viscerocranium)

складається з утворів, у яких розміщують-

ся дуже важливі органи. Це очні ямки,

порожнини носа й рота, скронева, підскро-

нева і крилопіднебінна ямки.

Вісцеральний череп сформований також

частинами кісток мозкового черепа: лобо-

вої, решітчастої, клиноподібної, скроневої,

потиличної (основною частиною). Крім

того, до складу вісцерального (лицевого)

черепа входить леміш і перпендикулярна

пластинка решітчастої кістки, верхня та

нижня щелепи, що з'єднуються по сере-

динній лінії, і п'ять пар окремих кісток

(носові, сльозові, піднебінні, виличні і

нижні носові раковини).

Очна ямка (orbita) (див. мал. 21) роз-

ташована безпосередньо під передньою

ямкою черепа і є порожниною для органа

зору. За формою очна ямка нагадує чоти-

ристоронню піраміду, верхівка якої спря-

мована дозаду, усередину і догори, а осно-

ва — допереду, дещо назовні і донизу.

У порожнині очної ямки містяться очне

яблуко, клітковина, фасції, м'язи очного

яблука, сльозова залоза тощо. У кожній

очній ямці розрізняють вхід і чотири

стінки: верхню, нижню, присередню та

бічну.

Вхід до очної ямки (aditus orbitalis)

формує згори надочноямковий край лобо-

вої кістки, знизу — під очноямковий край

верхньої щелепи і виличної кістки, з при-

середнього боку — сльозовий гребінь ло-

бового відростка верхньої щелепи, збоку —

краї лобового відростка виличної і вилич-

ного відростка лобової кісток.

Верхня стінка (paries superior) очної

ямки утворена очноямковою частиною

лобової кістки і малим крилом клинопо-

дібної кістки. У бічному кутку цієї стінки

розташована ямка сльозової залози.

Нижня стінка (paries inferior) (дно оч-

ної ямки) сформована очноямковою по-

верхнею тіла верхньої щелепи, ззаду —

очноямковим відростком піднебінної кіст-

ки і частково очноямковою поверхнею

виличної кістки. Тут іззаду наперед про-

ходить підочноямкова борозна (див. мал.

23, а), яка спереду переходить у canalis

infraorbiialis, що відкривається підочно-

ямковим отвором на передній поверхні

тіла верхньої щелепи.

Бічна стінка (paries lateralis) утворе-

на очноямковою поверхнею великого кри-

ла клиноподібної кістки і лобового від-

Кістки (система скелета) 53

ростка виличної кістки. На очноямковій

поверхні виличної кістки є виличноочно-

ямковий отвір, через який проходять ви-

личні нерви її судини.

Присередня стінка (paries medialis)

очної ямки має найскладнішу будову.

Вона розташована парасагітально й утво-

рена задньою ділянкою бічної поверхні

лобового відростка верхньої щелепи, сльо-

зовою кісткою, очноямковою пластинкою

решітчастої кістки і невеликою ділянкою

тіла клиноподібної кістки. На цій стінці

сльозові гребені лобового відростка верх-

ньої щелепи і сльозової кістки обмежу-

ють сльозову борозну, яка внизу перехо-

дить у ямку сльозового мішка (fossa sacci

lacrimalis), а далі — в нососльозовий ка-

нал (canalis nasolacrimal). На лобово-

решітчастому шві розташовані передній і

задній решітчасті отвори (foramen ethmo-

idal anterior et posterior).

Між верхньою і бічною стінками очної

ямки міститься верхня очноямкова щіли-

на (fissura orbitalis superior), між бічною

і нижньою — нижня (fissura orbitalis in-

ferior), біля заднього кутка присередньої

стінки відкривається зоровий канал (canalis

opticus). Таким чином, очна ямка з'єд-

нується з порожниною носа, передньою та

середньою черепною ямками й крилопід-

небінною ямкою.

Кісткова носова порожнина (cavitas

nasalis ossea) (див. мал. 22, 23) займає цен-

тральне положення між основою черепа

зверху, порожниною рота знизу, очними

ямками та верхньощелепними пазухами

з боків і є кістковою основою початкового

відділу дихальної системи та органа нюху.

Кісткова носова порожнина ділиться кістко-

вою перегородкою носа на дві, найчастіше

нерівні, частини. Кісткова перегородка носа

(septum nasi osscum) утворена нижньою

частиною перпендикулярної пластинки ре-

шітчастої кістки, лемешем, носовими гребе-

нями верхньої щелепи і піднебінної кістки.

У кожній половині кісткової носової по-

рожнини розрізняють шість стінок: верхню,

нижню, задню, передню, присередню й бічну.

Верхня стінка утворена носовою час-

тиною лобової кістки, дірчастою пластин-

кою решітчастої кістки та вузьким перед-

нім кантом передньої поверхні тіла кли-

ноподібної кістки.

Нижню стінку становить кісткове

піднебіння.

Задня стінка є лише на протязі верх-

ньої третини. її утворює передня поверх-

ня тіла клиноподібної кістки, а в двох

нижніх третинах містяться хоани, які

з'єднують порожнину носа з порожниною

глотки. Передня стінка обох половин по-

рожнини носа обмежена зверху носовими

кістками, нижче від яких розташований

широкий грушоподібний отвір (apertura

piriformis).

Присередньою стінкою для обох поло-

вин порожнини носа є кісткова перегород-

ка носа.

Бічна стінка порожнини носа утворена

носовою поверхнею тіла і лобовим відрост-

ком верхньої щелепи, сльозовою кісткою,

решітчастою кісткою, носовою поверхнею

перпендикулярної пластинки піднебінної

кістки і присередньої пластинки крило-

подібного відростка клиноподібної кістки.

На бічній стінці є три носові раковини, що

вільно звисають у порожнину носа. Над

задньою частиною верхньої носової рако-

вини розташований клинорешітчастий за-

куток (recessus sphenoethmoidal), в який

відкривається клиноподібна пазуха.

Між носовими раковинами містяться

три носових ходи (див. мал. 19).

Верхній носовий хід (meatus nasi

superior) обмежений верхньою і середньою

носовою раковиною; в нього відкривають-

ся пазухи клиноподібної кістки і задні

комірки решітчастого лабіринту.

Середній носовий хід (meatus nasi

médius) обмежений середньою і нижньою

носовими раковинами. Він довший і шир-

ший, ніж верхній носовий хід, з'єднується

з пазухами лобової кістки та верхньої

щелепи, а також з передніми й середніми

комірками решітчастого лабіринту.

Верхньощелепна пазуха (sinus та-

xillaris) здається набагато вужчою внас-

лідок прилягання сусідніх кісток: знизу —

верхньощелепного та решітчастого від-

ростків нижньої носової раковини і гач-

куватого відростка решітчастої кістки, зза-

ду — перпендикулярної пластинки під-

54 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

небінної кістки. Гачкуватий відросток, що

спускається зверху, ділить отвір верхньо-

щелепної пазухи на два відділи — пе-

редньонижній і задньоверхній. Задньо-

верхній відділ, розташований між великим

решітчастим пухирцем (bulla ethmoidalis)

і гачкуватим відростком, формує контури

вихідного отвору верхньощелепної пазу-

хи — півмісяцевого розтвору (hiatus

semilunaris). Верхня, ширша частина цьо-

го розтвору містить решітчасту лійку (іп-

fundibulum ethmoidale), через отвір якої

лобова пазуха сполучається з середнім но-

совим ходом. Розташований ззаду і трохи

вище середньої носової раковини клино-

піднебінний отвір (foramen sphenopa-

latinum) зв'язує крилопіднебінну ямку з

середнім і верхнім носовими ходами.

Нижній носовий хід (meatus nasi infe-

rior) розташований під нижньою носовою

раковиною; у нього впадає нососльозовий

канал (canalis naso lacrima lis), що почи-

нається в очній ямці.

Простір між кістковою носовою перего-

родкою і носовими раковинами у вигляді

вузької щілини називається спільним носо-

вим ходом (meatus nasi communis). Він пе-

реходить за раковинами в дуже короткий

носоглотковий хід (meatus nasopharyngeus),

який відкривається в глотку.

Порожнина рота (cavitas oris) обме-

жена кістковими утворами, які формують

верхню і передньобічні стінки її. Кістко-

ве піднебіння — тверда основа верхньої

стінки порожнини рота. Тіло і гілки ниж-

ньої щелепи, комірковий відросток верх-

ньої щелепи й зуби, коміркова дуга ниж-

ньої щелепи й зуби утворюють передню і

бічну кісткові стійки порожнини рота.

Нижньою стінкою порожнини рота е язик і

м'язи, що утворюють дно порожнини, задньою —

м'яке піднебіння, яке під час скорочення обме-

жує отвір — зів, через який порожнина рота

сполучається з порожниною глотки.

Скронева і підскронева ямки. На

бічній нормі черепа є заглиблення, розді-

лені підскроневим гребенем клиноподіб-

ної кістки на скроневу (згори) і підскро-

неву (знизу) ямки.

Стінки скроневої ямки (fossa tempo-

ralis) утворені тім'яною, скроневою, кли-

ноподібною і лобовою кістками зсереди-

ни, виличною дугою знизу, скроневою по-

верхнею виличної кістки спереду. Зовніш-

ньої й задньої стінок немає. Ямка запов-

нена скроневим м'язом.

Підскронева ямка (fossa infratempo-

ral) (див. мал. 29) є продовженням до-

низу скроневої ямки й займає простір

нижче від підскроневого гребеня і вилич-

ної дуги. Вона вужча й коротша за скро-

неву, але має більший поперечний розмір.

Верхню стінку підскроневої ямки формує

частина великого крила клиноподібної

кістки нижче від підскроневого гребеня,

присередню — бічна пластинка крилопо-

дібного відростка клиноподібної кістки.

Спереду ямка обмежена горбом верхньої

щелепи й частково виличною кісткою, вни-

зу вона не має кісткової стінки, ззовні

прикрита гілкою нижньої щелепи.

Крилопіднебінна ямка (fossa pterygo-

palatina) (див. мал. 21) з кожного боку

утворена спереду тілом верхньої щелепи,

ззаду — крилоподібним відростком кли-

ноподібної кістки, зверху — основою її

великого крила, присередньо — перпен-

дикулярною пластинкою піднебінної кіст-

ки. Збоку крилопіднебінна ямка не має

кісткової стінки і сполучається з підскро-

невою ямкою. Донизу стінки ямки звужу-

ються й переходять у великий піднебін-

ний канал (canalispalatinus major). У цій

ямці проходять судини та нерви, в ній роз-

ташований парасимпатичний крило-

піднебінний вузол (ganglion pterygopa-

latinum).

Крилопіднебінна ямка через круглий

отвір з'єднується з середньою ЯМКОЮ че-

репа, через клинопіднебінний отвір —

з порожниною носа, через нижню очноям-

кову щілину — з очною ямкою, великий

піднебінний канал — з порожниною рота

і через крилоподібний канал — із рваним

отвором. Через круглий отвір з порожни-

ни черепа до крилопіднебінної ямки про-

ходить верхньощелепний нерв (II гілка

трійчастого нерва), через нижню очноям-

кову щілину — підочноямковий нерв.

Крилоподібний канал пронизує основу

крилоподібного відростка. У ньому в скла-

ді великого кам'янистого нерва містяться

Кістки (система скелета) 55

передвузлові парасимпатичні нервові во-

локна, що йдуть до крилопіднебінного вуз-

ла, а також післявузлові симпатичні во-

локна внутрішнього сонного сплетення —

в складі глибокого кам'янистого нерва.

Парасимпатичні й симпатичні волокна утво-

рюють нерв крилоподібного каналу.

У разі перелому виличної кістки мо-

жуть ушкоджуватись гілки виличного нер-

ва (виникає парестезія). Перелом дірчас-

тої пластинки решітчастої кістки може

супроводжуватись ринореєю — витікан-

ням цереброспінальної рідини через ніс.

У випадках перелому присередньої стінки

очної ямки можуть ушкоджуватись суди-

ни, що призводить до екзофтальму. Трав-

мування нижньої стінки очної ямки спри-

чинює випинання періорбітальної кліт-

ковини у верхньощелепну пазуху і ено-

фтальм.

Ушкодження тонкої передньої стінки

верхньощелепної пазухи може призвести

до поранення гілок п. тахШагІБ, які йдуть

до зубів верхньої щелепи у товщі стінки.

При тяжких переломах кістки лицевого

черепа можуть відділитися від мозкового;

якщо вони змістяться назад, то може пору-

шитися прохідність дихальних шляхів.

Дугоподібна форма нижньої щелепи під

час її травмування сприяє виникненню

подвійних переломів. Найчастіше перело-

ми відбуваються в ділянці симфізу (до

дворічного віку) і в зоні шийки нижньої

щелепи. При цьому часто ушкоджується

нижній комірковий нерв.

Мал. 31. Типи черепа людини (вид зверху):

/ — брахікранний; 2 — мсзокраниий; З — доліхокранний.

го показника (співвідношення найбільшо-

го поперечного діаметра склепіння чере-

па та його максимальної довжини) і фор-

ми склепіння. Розрізняють такі типи че-

репа: доліхокранний (черепний показник

<74,9); мезокранний (черепний показник

75 — 79,9) і брахікранний (показник >80)

(мал. 31).

Серед різноманітних форм лицевого

черепа є вузькі, середні, широкі різнови-

ди, форми, що дуже випинають вперед

(прогнатні)*, помірно (мезогнатні) і

слабко (ортогнатні). Досить рідко трап-

ляються черепи з незарощеним лобовим

(метопічним) швом або кістками-швами

(055а зиіигаїіз), розташованими найчасті-

ше в ділянці потиличної і тім'яної кісток.

Можуть бути також черепи патологіч-

но змінені (мікроцефалія, незарощення та

недорозвинення кісткового піднебіння,

наявність різцевої кістки тощо) і штучно

деформовані (наприклад, внаслідок накла-

дення дитині різних пов'язок).

Анатомічна мінливість

форми черепа

Форма черепа в сучасної людини змі-

нюється в досить широких межах. Варі-

анти розрізняють на підставі багатьох

індексів і описових особливостей різних

частин черепа. Слід зазначити, що будь-

який із прийнятих поділів є умовним, ос-

кільки відмінності між групами мають

кількісний характер, а тому чітких меж

між ними немає.

У сучасній краніології найчастіше ви-

значають тип черепа на підставі черепно-

Вікові зміни черепа

Протягом життя людини форма, будова

і взаємозв'язок окремих частин черепа

зазнають змін. У новонароджених шви

кісток склепіння черепа ще не сформо-

вані, а в місцях з'єднання кількох кісток

є тім'ячка ЦопЬісиїі сгапіі) з сполучної

тканини (мал. 32). Така будова черепа

новонародженого є важливим пристосу-

ванням, що полегшує проходження плода

пологовим каналом.

*Від грецьк. gnathos — щелепа.

56 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

¡4 ¡312 11 10

Мал. 32. Череп новонародженого:

/ — fonticulus anterior; 2 — fonticulus sphenoiclalis; 'S —

ala major ossis sphenoidal is; •/ — squama frontalis; 5 — os

nasale; Ii — os lacrimalc; 7 — os zygomaticum; 8 — maxilla;

9 — mandibula; 10 — anulus tympanicus; // — squama

temporalis; 12 — processus mastoideus; IS — pars lateralis

ossis occipitalis; N — fonticulus mastoideus; /5 — squama

occipitalis; 16 — fonticulus posterior; 17 — tuber parietale.

Мал. 33. Співвідношення між мозковим і вісце-

ральним відділами черепа в постнатальному онто-

генезі людини:

/ — череп новонародженого; 2 — череп дорослого

Розрізняють: найбільше переднє ті-

м'ячко (fonticulus anterior) розташоване

на стику вінцевого й стрілового швів;

заднє (fonticulus posterior) —. на місці

з'єднання лямбдоподібного та стрілового

швів і бічні (по два з кожного боку)

тім'ячка, з яких клиноподібні (fonticuli

sphenoidales) тім'ячка визначаються на

місці сполучення лобової і тім'яної кісток

з лускою скроневої та великим крилом

клиноподібної кісток, а соскоподібні (fon-

ticuli mastoidei), або задньобічні, розташо-

вані на стику тім якої, потиличної та скро-

невої кісток.

Найбільше практичне значення має пе-

реднє тім'ячко, яке не заростає за нормаль-

ного розвитку дитини до 1,5 — 2 років

життя. Решта тім'ячок звичайно зароста-

ють протягом перших тижнів життя. Не-

завершені процеси скостеніння в новона-

роджених і дітей перших років життя спо-

стерігаються також в інших ділянках че-

репа і в його окремих кістках.

З 16—18 років починається зрощення

деяких швів. Першим звичайно костеніє

шов між основною частиною потиличної

кістки й тілом клиноподібної. Скостенін-

ня швів склепіння черепа відбувається

звичайно в літньому віці.

У дітей і підлітків кістковий рельєф

(горби, шорсткості, гребені тощо), як пра-

вило, незначний, що зумовлено недостатнім

розвитком м'язів. У старечому віці може

спостерігатись загальне або часткове стон-

шення кісток при добре розвинутому

рельєфі. Під час росту організму відбу-

вається пневматизація багатьох кісток

черепа (лобової, решітчастої, клиноподіб-

ної, скроневих, верхньої щелепи), завдяки

чому збільшуються розміри повітроносних

пазух.

Протягом постнатального онтогенезу

розміри вісцерального черепа порівняно

з мозковим збільшуються (мал. 33). Одно-

часно з ростом носових кісток і особливо

верхньої та нижньої щелеп все більше

виступає вперед профіль лиця.

Склепіння черепа в новонароджених

має доліхокранну форму внаслідок впли-

ву деяких моментів біомеханізму пологів.

Через кілька місяців після народження

череп дитини набуває, як правило, брахі-

кранної форми. Увесь наступний період

життя, аж до закінчення росту скелета

(20 — 23 роки), череп потроху збільшуєть-

ся в довжину. У потиличному відділі це

зумовлено, зокрема, розвитком м'язового

рельєфу і виразнішим випинанням зовніш-

нього потиличного виступу.

Найхарактернішою особливістю черепа

людей старечого віку є значна атрофія

коміркових частин і тіла нижньої щелепи,

що пов'язано з випадінням зубів.

Кістки (система скелета) 57

Статеві відмінності черепа

Форма черепа сучасної людини не має

чітких ознак статевого диморфізму. Про-

те деякі відмінності між чоловічим і жіно-

чим черепом є. Абсолютні розміри всіх

частин черепа і об'єм мозкової порожни-

ни у жінок дещо менші, що узгоджується

з меншими довжиною і масою тіла жінок

порівняно з чоловіками.

Загальний рельєф зовнішньої поверхні

черепа (надбрівні дуги, соскоподібні відро-

стки, зовнішня потилична горбистість,

шорсткі м'язові лінії тощо) у чоловіків

виявлений більше. Стінки кісток черепа у

чоловіків товщі, ніж у жінок, що дуже ви-

разно спостерігається в серединно-лобо-

вому (у чоловіків 12 мм, у жінок 8 мм) і

потиличному відділах. Очні ямки у жінок

абсолютно вужчі, але відносно більші, ніж

у чоловіків. Лоб у чоловіків похиліший

(кут нахилу менше 80°), ніж у жінок. Ви-

пуклість тім'яного склепіння більша у

чоловіків.

Перераховані статеві відмінності чере-

па мають лише відносний характер і в

більшості випадків потребують підтвер-

дження щодо інших частин скелета, особ-

ливо таза.

Рентгеноанатомія черепа

На рентгенограмі черепа дорослої лю-

дини в передній проекції добре видно ко-

рені передніх зубів, краї коміркових

відростків і контури зубних комірок, гор-

бистості нижньої щелепи, кісткове підне-

біння, кісткову носову перегородку, верх-

ньобічні контури очних ямок, контури й

перегородки лобових пазух, зовнішню ос-

нову черепа, соскоподібні відростки і дещо

гірше — решітчастий лабіринт. Світліший

вигляд має кісткова порожнина носа,

верхні частини очних ямок, підскроневі

ямки і нижні відділи верхньощелепних

пазух. У межах кам'янистої частини скро-

невих кісток картина нечітка.

На рентгенограмах у бічній і косій проек-

ціях помітні шви черепа, рельєф турець-

кого сідла, скронево-нижньощелепний су-

глоб, контури кам'янистої частини скро-

невої кістки та решітчастий лабіринт, ре-

льєф склепіння черепа, добре видно очну

ямку, клиноподібну і лобову пазухи, кри-

лопіднебінну ямку. При закритій порож-

нині рота нижньощелепна ямка скроневої

кістки має вигляд заглибини з чіткими

контурами і випнутим уперед суглобовим

горбком. Головка нижньої щелепи має

форму півовалу, обриси її плавно перехо-

дять у контури шийки. Між нижньоще-

лепною ямкою і головкою нижньої щеле-

пи видно суглобову щілину, яка в середній

частині ширша, нілс з країв. При опущеній

нижній щелепі головка її перебуває на

суглобовому горбку, а нижньощелепна

ямка залишається вільною.

Критика расистських теорій

краніології

Вчення про расові відмінності типів че-

репа сучасної людини розроблялося в пе-

ріод розквіту колоніалізму. Окремі вчені

використовували деякі антропологічні оз-

наки для доведення нібито біологічної не-

рівноцінності рас. Так, стверджувалось, що

прогнатичний тип черепа в негрів зближує

їх із мавпами, а доліхоцефалічний у по-

єднанні з високим зростом і світлим во-

лоссям характеризує тип так званої вищої

північної раси. Відомо, що ці ізольовано

взяті антропологічні ознаки було покладе-

но в основу фашистської расової теорії.

Прогресивні антропологи для вирішен-

ня питання аналізують не окремі відомості

про будову черепа певних рас, а весь ар-

сенал наукових фактів. Доведено, що про-

гнатність, яка часто трапляється в сучас-

ної людини, на відміну від прогнатності

мавп, має дещо іншу морфологічну осно-

ву (Нестурх, 1970). У представників не-

гроїдної раси ця ознака завжди нівелюєть-

ся прогресивнішим, порівняно з європей-

цями, вертикальним положенням луски

лобової кістки. Що ж до доліхокранії, то

відомо, що череп первісної людини (архан-

тропа) і неандертальця (палеоантропа)

був різко доліхокранним.

Наукою доведено також, що мезо- і бра-

хікранія в багатьох народів Центральної

58 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

і Східної Європи, Кавказу, Середньої Азії

та інших районів земної кулі з'явилась

порівняно недавно (переважно в останнє

тисячоліття) і є вторинним явищем. Та-

ким чином, черепний показник як одна з

найбільш мінливих за часом ознак не може

бути використаний у значенні основного

расово-діагностичного критерію.

Расові відмінності сучасних людей ви-

никли під впливом тривалої кліматогео-

графічної диференціації та ізоляції одних

груп населення від інших (Рогінський,

1963). Багато особливостей черепа (роз-

ташування виличних кісток, профілізація

лиця тощо) могли бути результатом гене-

тичних змін внаслідок метисації та наступ-

ної ізоляції.

Людина в своєму становленні й розвит-

ку, залишаючись частиною природи, одно-

часно є якісно відмінною категорією, внас-

лідок чого не можна ототожнювати яви-

ща суспільні та біологічні. Доведено, що

існують докорінні відмінності та співвідно-

шення расових і етнічних поділів племен,

народностей і націй, і що сучасні народи

мають, як правило, неоднорідний расовий

склад. Як зазначав свого часу Ч. Дарвін,

сучасне людство незалежно від його ра-

сового поділу є єдиним біологічним ви-

дом, рівноцінним у психологічному і фізіо-

логічному відношеннях.

Філогенез черепа

Череп нижчих хордових і їхніх предкових

форм утворився у зв'язку з виникненням рото-

вого отвору як початкового відділу травної сис-

теми, розвитком зябрового дихального апарату і

зачатковим формуванням головного мозку.

У процесі подальшого прогресивного розвит-

ку хордових череп поступово стає вмістилищем

для складніше організованого головного мозку

та органів чуття, що відокремлюються.

Формування черепа і його відділів у ссавців

характеризуються такими основними рисами:

прогресуючим скостенінням хрящових елементів;

зміцненням зв'язків мозкового і вісцерального

(лицевого) черепа; зміщенням донизу вісцераль-

ного черепа відносно мозкового, що зумовлено

значним розвитком головного мозку і найбільш

характерно для приматів; зменшенням кількості

кісток внаслідок їх редукції або злиття; утво-

ренням виличної дуги; замиканням зовнішньої

стінки очної ямки у приматів і деяких інших

ссавців; виникненням слухових кісточок із про-

ксимальних кінців першої (молоточок, ковадел-

ко) і другої (стремінце) зябрових дуг; диферен-

ціацією та зменшенням кількості зубів і, нарешті,

цілковитим зрощенням різцевої кістки з верх-

ньою щелепою (лише у приматів).

Ембріогенез черепа

Перші ознаки розвитку основи черепа з'яв-

ляються в ембріона завдовжки 9—10 мм (поча-

ток другого місяця ембріогенезу) у вигляді скуп-

чення клітин головних склеротомів навколо го-

ловного кінця нотохорди, що відповідає рівню

заднього мозкового міхура. Незабаром ці клі-

тинні скупчення перетворюються в хрящову пла-

стинку основи черепа, яку поділяють на дві час-

тини: задню з ознаками сегментації, що лежить з

обох боків головного кінця хорди (парахордалії),

і передню, несегментовану, яка розташована пе-

ред головним кінцем хорди і названа перекла-

диною черепа (мал. 34).

Спереду та з боків хрящової пластинки осно-

ви черепа розвиваються спочатку не зв'язані з

нею нюхова і слухова хрящові плакоди (капсу-

ли) . Невдовзі ці хрящові компоненти зростають-

ся між собою, за винятком проміжку між пара-

хордаліямн і перекладинами, які заростають лише

Мал. 34. Ранній ембріогенез основи черепа:

/ — косова илакода; 2 — орбітоссрсноїдальиии хрящ; З —

перекладини черепа; 4 — місце майбутньої гіпофізарної

ямки; 5 - слухова плакода; в - парахордалії; 7 - зали-

шок хорди.

Кістки (система скелета) 59

після проникнення в порожнину черепа ділянки

ектодерми ротової бухти, що відшнурувалась

і стала джерелом розвитку аденогіпофіза. Так

виникає примордіальний хрящовий череп, що є

давнішою його частиною і започатковує більшість

кісток основи черепа.

З нюхової плакоди розвиваються такі кістки:

решітчаста, сльозові, носові, леміш, нижні носові

раковини; з хрящової пластинки основи чере-

па — клиноподібна (за винятком присередньої

пластинки її крилоподібного відростка), потилич-

на (крім верхньої частини луски); із слухової

плакоди — кам'яниста частина з соскоподібним

відростком скроневої кістки.

Кістки склепіння черепа, що виникають у філо-

генезі пізніше, в ембріональному розвитку мина-

ють стадію хряща і формуються на перетинчастій

основі. Скостеніння всіх цих кісток (лобової,

тім'яних, лускової і барабанної частин скроне-

вих, верхньої частини потиличної луски) почи-

нається на 9—10-му тижні ембріогенезу, тобто

значно раніше кісток основи черепа.

Утворення вісцерального черепа в ембріоге-

незі відбувається на основі глоткових (зябро-

вих) дуг. З першої глоткової дуги розвиваються

такі кістки: верхня щелепа, піднебінна і вилич-

на, нижня щелепа, молоточок і коваделко серед-

нього вуха; з другої — під'язикова кістка, шило-

подібний відросток скроневої кістки, стремінце

середнього вуха.

ХРЕБТОВИЙ СТОВП

Хребтовий стовп (соїитіга vertebralis)

(мал. 35) в еволюції хордових замінив

первісний осьовий сполучнотканинний ске-

лет (хорду). В організмі людини, як і в

інших ссавців, хребтовий стовп захищає

спинний мозок і разом з тим має значну

рухомість, що дуже важливо для статики

і динаміки тіла.

Формування основних морфологічних

особливостей хребтового стовпа людини

відбувалося переважно внаслідок присто-

сування до двоногості та прямоходіння.

Хребтовий стовп людини, як і інших

хребетних, має сегментарну будову. Ос-

новним елементом його є хребці (verte-

brae) (див. мал. 35), кількість яких у лю-

дини становить 32 — 34. Відомо, що на

ранніх етапах еволюції хребців налічува-

лось більше. Кожен хребець має схожі

риси і складається з однакових для всіх

хребців основних частин: тіла, дуги, остис-

Мал. 35. Хребтовий стовп (columna vertebralis):

I — vertebrae cervicales; 2 — vertebrae thoracicac; 3 —

vertebrae lumbalcs; 4 — os sacrum (vertebrae sacrales); 5 —

os coccygis (vertebrae coccygcae).

того відростка, парних поперечних і су-

глобових відростків.

Наймасивнішою частиною хребця є пе-

редня — тіло хребця (corpus vertebrae),

яке має губчасту структуру з тонким ком-

пактним покриттям. Позаду до тіла при-

єднується дуга хребця (arcus vertebrae),

яка обмежує разом з тілом хребцевий

отвір (foramen vertébrale). При накла-

денні кількох хребців один на один хреб-

цеві отвори утворюють хребтовий канал

(canalis vertebralis), у якому міститься

спинний мозок, його оболонки і корінці

спинномозкових нервів.

Від дуги хребця відходить назад по се-

рединній площині остистий відросток

(processus spinosus), латерально — парний

поперечний відросток (processus trans-

versus), а з боків — парний верхній і

нижній суглобовий відросток (processus

articularis superior et inferió?-). На кожній

60 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 36. Шийний хребець (vertebra cervicalis)

(вид знизу):

/ — processus spinosus; 2 — for. transversa.*.um; З —

processus transversus; 4 — corpus vertebrae; 5 — for.

vertébrale; 6 — tubcrculum anterius; 7 — tuberculum pos-

terius; cS' — processus articularis inferior.

дузі хребця біля місця прикріплення її до

тіла є нижня хребцева вирізка (incisura

vertebralis inferior) і менш помітна верх-

ня хребцева вирізка (incisura vertebralis

superior). При накладенні суміжних хреб-

ців один на один вирізки утворюють між-

хребцевий отвір (foramen intervertébrale).

Через ці отвори проходять спинномозкові

нерви. В них містяться також спинномоз-

кові вузли.

Остисті й поперечні відростки, а також

частково дуги хребців є місцем фіксації

м'язів і зв'язок. Суглобові відростки бе-

руть участь в утворенні міжхребцевих

(дуговідросткових) суглобів.

За топографічним принципом хребці

поділяють на шийні, грудні, поперекові,

крижові та куприкові (див. мал. 35).

Шийних хребців (vertebrae cervicales)

(мал. 36) сім (CI — CVII). Вони відрізня-

ються від інших хребців переважно наяв-

ністю отвору в поперечних відростках

(foramen transversarium), через який про-

ходить хребтова артерія, що йде в пороло

нину черепа. Крім того, кінці поперечних

відростків СІП —CVII хребців закінчують-

ся двома горбками — переднім (tuber-

culum anterius), що є рудиментом ребра, і

заднім (tuberculum posterius). Передній

горбок CVI звичайно найбільш розвину-

тий і називається сонним (tuberculum

caroticum). До цього горбка прилягає

Мал. 37. Атлант (СІ, atlas) (вид зверху):

/ — tuberculum posterius; 2 — sulcus arteriae vertebralis;

З — for. transversarium; 4 — massa lateralis atlantis; 5 —

fovea dentis; fi — arcus anterior atlantis; 7 — tuberculum

anterius; <S' — proecssus transversus; 9 — facics articularis

superior; 10 — arcus posterior atlantis.

спільна сонна артерія. Кровотечу з уш-

кодженої артерії можна зупинити, притис-

нувши її до сонного горбка.

Тіло шийних хребців порівняно неве-

лике, овальної форми, з трохи увігнутими

верхньою і нижньою міжхребцевими по-

верхнями. Суглобові відростки більшості

шийних хребців мають плоскі площадки,

які нахилені косо приблизно під кутом 45°.

Остисті відростки СН — CVI невеликі й

розщеплені на кінцях. Остистий відрос-

ток CVII найкраще розвинений, помітно

виступає назад і його верхівку можна доб-

ре виявити пальпаторио. Тому цей хребець

дістав назву виступного (vertebra pro-

minens). Перший (атлант) і другий (осьо-

вий) шийні хребці, що безпосередньо

з'єднані з черепом, дещо іншої форми.

Найхарактернішою особливістю атлан-

та (atlas) (мал. 37) є те, що він не має

більшої частини тіла, яке в процесі ево-

люції пішло на утворення зуба осьового

хребця. Атлант має дві дуги — коротку

передню (arcus anterior atlantis) і довшу

задню (arcus posterior atlantis). На пе-

редній поверхні передньої дуги є не дуже

помітний передній горбок, а на задній по-

верхні — ямка зуба, суглобова ямка для

з'єднання з зубом осьового хребця. На

дорзальній поверхні задньої дуги атланта

розташований задній горбок (рудимент

остистого відростка), а вздовж верхнього