Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Кістки (система скелета) 61

краю цієї дуги проходить навскіс борозна

(канал) хребтової артерії. З боків від

великого хребтового отвору розташована

бічна маса атланта (massa lateralis atlantis),

на верхній поверхні якої є парна довгаста

увігнута верхня суглобова поверхня (faciès

articulons superior) для зчленування з

черепом, а на нижній поверхні — також

парна сплощена овальна нижня суглобо-

ва поверхня (faciès articulons inferior)

для з'єднання з осьовим хребцем. Назовні

від латеральних мас атланта розташовані

поперечні відростки (правий і лівий) із

".гаданими вище отворами.

Осьовий хребець (axis) (мал. 38) має

на верхній поверхні тіла вертикальний

відросток, зуб осьового хребця (dens axis),

який є своєрідною поздовжньою віссю для

обертання черепа разом з атлантом. На

передній поверхні зуба є невелика сугло-

бова поверхня ДЛЯ з'єднання з ямкою зуба

передньої дуги атланта. Назовні і трохи

назад від зуба видно парні овальної фор-

ми, дещо випуклі суглобові поверхні для

з'єднання з нижніми суглобовими площад-

ками атланта. Поперечні відростки, як

правило, розвинуті слабко і на їхніх вер-

хівках немає характерних для більшості

шийних хребців переднього і заднього

горбків. Форма нижніх суглобових від-

ростків дуже схожа з формою одноймен-

них відростків шинних хребців, розташо-

ваних нижче.

Грудні хребці (vertebrae thoracicae,

ТІ—ТХІІ) (мал. 39), хребці тієї частини

тулуба, де у ссавців, зокрема в людини, збе-

реглися ребра, найменше відрізняються від

початкової форми хребців нижчих хребет-

них. У людини, як правило, є 12 (рідше

13) грудних хребців. Від решти хребців

вони відрізняються наявністю на бічних

поверхнях тіла верхньої і нижньої ребро-

вої ямки (fovea costalis superior et inferior)

для з'єднання з ребрами. ТХ має лише

верхні суглобові ямки. На тілі ТХІ —ТХІІ

є тільки одна (права/ліва) ямка.

Маса грудних хребців донизу збіль-

шується. Поперечний розтин тіла верхніх

хребців має овальну форму, середніх —

трикутну із закругленими кутами, ниж-

ніх — знову овальну. Якщо простежити

Мал. 38. Осьовий хребець (СІІ, axis) (вид зліва):

/ — dens axis; 2 — faciès articularis superior; j — for.

transversarium; 4 — arcus vertebrae; 5 — processus spinosus;

6 — processus articularis inferior; 7 — processus transversus;

<S' — corpus vertebrae; 9 — facies articularis anterior.

8 9 10 1

Мал. 39. Грудний хребець (vertebra thoracica)

(вид справа):

/ — corpus vertebrae; 2 — fovea costalis inferior; 3 — incisura

vertebra lis inferior; 4 — processus articularis inferior; 5 —

processus spinosus; G — processus transversus; 7 — fovea

costalis processus transversis; 8 — processus articularis

superior; 9 — incisura vertebral is superior; 10 — fovea costalis

superior.

грудні хребці зверху вниз, то поперечні

відростки їх усе більше відхиляються до-

заду, що зумовлено більшим натягом при-

кріплених до них м'язів. На передній по-

верхні кожного поперечного відростка

ТІ — ТХ є реброва ямка поперечного відро-

стка (fovea costalis processus transversï)

для сполучення з горбком відповідного

ребра. Остисті відростки від ТІ до TVIII

подовжуються і все більше нахиляються

62 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Мал. 40. Поперековий хребець (vertebra lumbalis)

(вид зверху):

/ — processus spinosus; 2 — processus articularis inferior;

З — processus articularis superior; 4 — for. vertèbre; 5 — cor-

pus vertebrae; 6 — processus costalis.

донизу, накладаючись один на одного як

черепиця, а ТІХ —ТХІІ, навпаки, поступо-

во наближаються до горизонтального по-

ложення.

Суглобові відростки грудних хребців

розташовані у фронтальній площині, за

винятком ТХІІ, нижні суглобові відрост-

ки якого спрямовані ближче до сагіталь-

ної площини, що робить їх схожими на

поперекові.

Поперекові хребці (vertebrae lumbales,

LI —LV) (мал. 40), у кількості п'яти, не

мають отворів у поперечних відростках і

реберних ямок на бокових поверхнях тіл.

Тіло всіх поперекових хребців завжди

масивне. Поперечний розтин їх — оваль-

ної або бобоподібної форми. Остисті від-

ростки мають вигляд товстих сагітально

розташованих пластин, спрямованих по-

товщеними верхівками назад. Поперечні

відростки у більшості випадків розташо-

вані у лобовій площині або трохи відхи-

лені назад. Ці відростки утворилися внас-

лідок злиття рудиментів ребер з власне

поперечними відростками. Суглобові від-

ростки поперекових хребців розвинуті

добре, а їхні суглобові поверхні, на відміну

від відповідних площадок інших хребців,

розташовуються у стріловій площині. На

верхніх суглобових відростках вони ви-

пуклі, на нижніх — увігнуті.

Крижові хребці (vertebrae sacra!es,

SI —SV) повністю зростаються між собою,

утворюючи крижову кістку (os sacrum).

Це відбувається між 17 і 25 роками жит-

тя. Людина, на відміну від більшості інших

ссавців разом з нижчими приматами, має

найбільшу кількість крижових хребців

(звичайно 5, рідше 6), що можна пояснити

пристосуванням до підвищеного наванта-

ження на таз і нижні кінцівки внаслідок

прямоходіння.

Крижова кістка (os sacrum) (мал. 41)

людини має форму чотиригранної пірамі-

ди, основа (basis ossis sacrí) якої з'єднується

з нижнім поперековим хребцем, а верхівка

(арех ossis sacri) — з куприком.

Передній край SI з нижнім краєм LV

утворює мис (promontorium). Тазова по-

верхня крижової кістки (мал. 41, а) увіг-

нута, гладенька. Справа і зліва є по чоти-

ри передніх крижових отвори (foramina

sacralia anteriora), кожна пара яких

з'єднана поперечними лініями (сліди зро-

щення хребців). Через ці отвори в порож-

нин)' малого таза проходять передні гілки

крижових нервів і кровоносні судини.

Задня поверхня крижової кістки (мал. 41,

б) випукла, шорстка. На ній видно: сере-

динний крижовий гребінь — слід злиття

остистих відростків, правий і лівий бічні

крижові гребені — слід злиття попереч-

них відростків; правий і лівий присередні

гребені — слід зрощення суглобових

відростків та праві і ліві задні крижові

отвори (foramina sacralia posteriora). Че-

рез ці отвори проходять задні гілки кри-

жових нервів. Передні та задні крижові

отвори за допомогою міжхребцевих от-

ворів з'єднуються з крижовим каналом

(canalis sacralis) — продовженням хреб-

тового каналу. Бічні частини крижової

кістки (partes laterales) значно потовщені,

їхня поверхня горбиста. Вони утворили-

ся внаслідок зрощення поперечних від-

ростків і рудиментів відповідних ребер.

Зовні на кожній бічній частині крижової

кістки є шорстка вушкоподібна поверхня

Кістки (система скелета) 63

(fades auricularis), яка з'єднується з од-

нойменною поверхнею клубової кістки.

Дещо позаду розташована горбистість кри-

жової кістки (tuberositas ossis sacri) —

місце фіксації коротких зв'язок, що зміц-

нюють крижову кістку.

На задній поверхні верхівки крижової

кістки видно трикутної форми крижовий

розтвір, який веде до крижового каналу.

Назовні від входу до каналу розташовані

верхні суглобові відростки SL Верхівка

крижової кістки відповідає нижній по-

верхні тіла SV, має невелику овальної

форми суглобову поверхню для з'єднан-

ня з куприком. Дуга SV звичайно не замк-

нута, внаслідок чого крижовий розтвір

відкритий дещо назад. З боків цього роз-

твору розташовані крижові роги, що є

рудиментами суглобових відростків.

Внизу хребет закінчується рудиментом

його каудального відділу куприковою

кісткою (os coccygis), або куприком, що

має 4 — 5 куприкових хребців (Col — CoV),

які в дорослої людини зростаються. Ця

кістка має вигляд маленької зігнутої піра-

міди, основа якої обернена догори, а вер-

хівка донизу (мал. 42).

У зв'язку з ембріональними коливан-

нями редукції каудального відділу хреб-

тового стовпа кількість хребців і харак-

тер їх з'єднання може змінюватись (див.

с. 67).

Скостеніння хребців починається

на восьмому тижні ембріогенезу і відбу-

вається зверху донизу. У кожному хребці

є три енхондральні первинні точки ско-

стеніння — одна в тілі і дві в дузі (за

Мал. 42. Куприкова кістка (ох соссудіз) (вид

спереду і ззаду):

/ — сопша соссу^са — рудименти верхніх суглобових від-

ростків; 2 — рудименти поперечних відростків.

Мал. 41. Крижова кістка (os sacrum):

— вид спереду; / — basis ossis sacri; 2 — processus articularis superior; i — ala ossis sacri; 4 — lin, transversae; 5 — apex

ossis sacri; (> — forr. sacralia anteriora;

— вид .маду: / - canalis sacralis; 2 - processus articularis superior; ') — facics auricularis; 4, 5. S - cristae sacrales

(mediana, medialis, lateralis); в — hiatus sacralis; 7 — apex ossis sacri; 9 — forr. sacralia posteriora

64 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

винятком атланта — шість точок, осьово-

го хребця — чотири точки і куприкових

хребців — одна точка). Подальше скос-

теніння поширюється на поперечні, сугло-

бові та остисті відростки. Пізніше вини-

кають точки скостеніння в рудиментарних

реберних відростках. Зрощення всіх

кісткових частин хребців відбувається

протягом третього — шостого року життя

дитини.

Крім описаних первинних точок у кож-

ному хребці (за винятком куприкових)

протягом 13 — 18 років з'являється ще по

п'ять вторинних точок скостеніння в хря-

щових кінцях остистого та поперечних

відростків і у верхньому та нижньому (та-

кож хрящових) епіфізах тіла кожного

хребця. Зрощення первинних і вторинних

точок скостеніння, а також тіл крижових

хребців звичайно свідчить про закінчен-

ня скостеніння хребтового стовпа (у 20 —

22 роки). Цей процес іде в каудокрані-

альному напрямку і значно залежить від

фізичного навантаження.

СКЕЛЕТ ГРУДНОЇ КЛІТКИ

Скелет грудної клітки (skeleton thora-

cis) є кісткового основою грудного відділу

тулуба/де містяться життєво важливі орга-

ни (серце, легені). Грудна клітка утворе-

на ззаду грудними хребцями, з боків —

ребрами, спереду — грудниною.

Ребра

Людина має 12 пар ребер (costae)

(мал. 43, 44). У далеких зоопредків лю-

дини, як і в багатьох сучасних ссавців, ре-

бер значно більше. Кожне ребро — це

зігнута вузька і трохи скручена по дов-

жині пластинка. Складається з двох не-

рівних частин — більшої задньої кістко-

вої частини та меншої передньої (ребро-

вого хряща) і має два кінці — хребтовий,

яким з'єднується з хребтом, і грудиинний.

Сім верхніх ребер, названих справжніми

ребрами (costae verae, I —VII), фіксують-

ся груднинними кінцями до груднини.

З решти ребер, які називаються несиравж-

Мал. 43. Ребро (costa):

І — caput costae; 2 — faciès articularis capitis costae; З —

collum costae; 4 — хребтовий кінець; 5 — sulcus costae;

в — corpus costae; 7 — передній кінець, який з'єднується з

cartílago costa I is.

Мал. 44. Перше (справа) i друге (зл1ва) ребра

(costa I et costa II):

/ — caput costae; 2 - collum costae; 3 — tuberculum costae;

4 — corpus costae; 5 — sulcus arteriae subclaviae; 6 —

tuberculum m. sealeni antcrioris.

Кістки (система скелета) 65

німи (costae spuriae, VIII —XII), VIII, IX і

X ребра своїми хрящами послідовно при-

єднуються одне до одного, утворюючи реб-

рову дугу (arcus costalis), XI і XII ребра

закінчуються вільно В

ТОВЩІ

м'язів перед-

ньобічної стінки живота — коливні ребра

(costae fluctuantes) (див. мал. 46).

На кістковій частині ребра розрізняють

головку, шийку й тіло. На головці ребра

(caput costae) є суглобова поверхня (faciès

articulons capitis costae) для з'єднання з

хребтом. Суглобові поверхні головок II —

X ребер гребенями розділені на дві час-

тини: кожна головка цих ребер з'єднує-

ться з двома суміжними хребцями.

На задній поверхні шийки ребра (collum

costae) II i XI ребер видно поздовжній

гребінь (гребінь шийки ребра) — місце при-

кріплення зв'язки, що йде від поперечного

відростка сусіднього хребця. На тілі 1-Х

ребер є горбок ребра (tubcrculum costae),

яким ребро з'єднується з поперечним відро-

стком хребця. За горбком ребро згинається,

утворюючи кут ребра (angulus costae).

Тіло ребра (corpus costae) має два краї

(верхній тупий і нижній гострий) і дві

поверхні (зовнішню і внутрішню). Біля

нижнього краю на внутрішній поверхні

II — XII ребер є борозна (sulcus costae),

уздовж якої пролягають міжреброві су-

дини й нерви. Довжина і кривина окре-

мих ребер різні. Найкоротші і найбільш

зігнуті І і II ребра (див. мал. 44).

На верхній поверхні І ребра є горбок

переднього драбинчастого м'яза, до якого

прикріплюється цей м'яз. З обох боків горб-

ка навскоси проходять дві борозни: задня

глибша — борозна підключичної артерії

(sulcus a. subclaviae) і менш чітка перед-

ня — борозна підключичної вени (sulcus

v. subclaviae).

Іноді, як явище атавізму, трапляється

більше ребер. З віком збільшується на-

хил ребер.

Скостеніння ребер відбувається в

такому порядку. На восьмому тижні ем-

бріогенезу з'являється точка скостеніння

в тілі; у головці та горбку ребра точки

скостеніння виникають у 10 — 12 років. До

20 — 22 років, як правило, настає синостоз

усіх частин ребра.

Груднина

Груднина (sternum) (мал. 45), на

відміну від інших кісток грудної клітки,

належить до пізніх філогенетичних ут-

ворів, що розвинулися внаслідок злиття

вентральних кінців ребер. Появу цієї

кістки у більшості хребетних пов'язують

з розвитком кінцівок. Це підтверджуєть-

ся тим, що у змій, які повторно втратили

кінцівки, як відомо, груднини немає.

У людини груднина має форму дещо

випуклої наперед подовженої пластин-

ки. У ній розрізняють ручку груднини

(manubrium sterni), тіло груднини (corpus

sterni) і мечоподібний відросток (processus

xiphoideus). Зверху на ручці є яремна

вирізка (incisura jugularis), а з боків від

неї — ключичні (incisurae claviculares).

Нижній край ручки з'єднується з тілом

груднини під кутом (angulus sterni), від-

критим дозаду. На передній поверхні тіла

груднини добре помітні три поперечні лі-

нії — слід зрощення її сегментів. На

бічних краях ручки й тіла груднини вид-

Мал. 45. Груднина (sternum) (вид спереду):

/ — incijsura jugularis; 2 — incisura clavicuiaris; З, 6. 7,

S — incisurae costalcs; 4 — manubrium sterni; 5 — angulus

stcrni; 9 — processus xiphoidcus; 10 — corpus sterni.

3 Свиридов

66 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

по реброві вирізки для з'єднання з хря-

щами верхніх семи ребер. Друге ребро

завжди сполучається з грудниною на рівні

її кута, що може бути орієнтиром під час

підрахування ребер. До нижнього краю

тіла груднини приєднується мечоподібний

відросток, який може мати різну довжину

і форму. Він є рудиментом одного або

кількох сегментів каудального відділу

груднини. У рідкісних випадках мечопо-

дібний відросток разом з нижньою части-

ною тіла груднини може бути розщепле-

ним.

Груднина — губчаста кістка, вкрита тон-

кою пластинкою компактної речовини.

Завдяки великій кількості кровоносних

судин у груднині її використовують для

переливання крові. Крім того, з груднини

беруть донорський червоний кістковий

мозок для пересадження хворим на про-

меневу хворобу та ін.

Точки скостенінняв груднині ви-

никають зверху донизу в такому поряд-

ку: у ручці на 4-му, у перших трьох сег-

ментах на 7 —9-му місяцях ембріогенезу,

в 4-му сегменті — на 1-му й мечоподібно-

му відростку найчастіше на 7-му році

життя. Сегменти тіла груднини зростають-

ся до 16 років, мечоподібний відросток з

тілом — після ЗО років. Так само пізно

виникає синостоз мі не тілом і ручкою груд-

нини.

Форма грудної клітки

Грудна клітка у людини помітно сплю-

щена спереду назад, що зумовлено дор-

зальним переміщенням лопаток у зв'язку

з вертикальним положенням тіла і зміною

функцій верхніх кінцівок. Форму груд-

ної клітки людини можна порівняти з дещо

сплющеним сагітально зрізаним конусом,

основа якого спрямована донизу, а звуже-

на частина — догори (мал. 46, а, б).

Грудна клітка має верхній та нижній

отвори. Верхній отвір грудної клітки

(apertura thoracis superior) обмежений

тілом ТІ, першими ребрами і яремною ви-

різкою груднини. Нижній отвір грудної

клітки (apertura thoracis inferior) відме-

жований тілом ТХП, XII і XI ребрами,

краями парних хрящових ребрових дуг,

що похило піднімаються вгору, і спереду

мечоподібним відростком. Між правою і

лівою ребровими дугами утворюється

підгруднинний кут (angulus infrasternalis),

розмір якого варіює залежно від статі, віку

та конституції людини.

Розміри й форма грудної клітки у лю-

дини досить різноманітні, що визначаєть-

ся віковими і статевими особливостями,

індивідуальною мінливістю, умовами роз-

витку й росту індивіда. Велике значення

мають також хронічні захворювання, кон-

такт з професійними шкідливостями тощо.

Для визначення параметрів грудної

клітки у людини використовують спів-

відношення таких розмірів (за М. Г. При-

весом): 1) передньозаднього — від точки

прикріплення VII ребра до груднини і до

остистого відростка хребця, розташовано-

го по горизонталі на тому самому рівні;

2) поперечного — з'єднує сьомі (праве і

ліве) ребра в точках, які найбільше ви-

ступають; 3) висоти — вимірюється по вер-

тикалі, від краю яремної вирізки грудни-

ни до горизонтальної лінії, що проходить

через нижні точки десятих ребер.

Індекс ширини визначають за форму-

лою

4 х 100,

де а — поперечний, б — передньозадній

розміри грудної клітки. Коливання індек-

су в межах 110—180 вважають нормаль-

ними. Якщо індекс менший за 130, грудна

клітка вузька, понад 140 — широка.

Розрізняють три основні форми грудної

клітки: 1) конічну, або іиспіраторну (ніби

фіксовану на висоті вдиху), у людей з доб-

ре розвинутою мускулатурою, міцних, здо-

рових; 2) плоску, або експіраторну (ніби в

стані видиху), коли передня грудна стінка

подовжена, сплющена і стоїть майже верти-

кально, підгруднинний кут гостріш, передньо-

задній розмір зменшений; характерна для

людей з слабко розвиненою мускулатурою

верхніх кінцівок і грудної клітки, при збіль-

шенні або зменшенні грудного кіфозу;

3) циліндричну, що займає середнє поло-

ження між двома, описаними вище.

Кістки (система скелета) 67

Мал. 46. Грудна клітка (thorax) — вид спереду (а) і ззаду (б):

/ — apertura thoracis superior; 2 — manubrium sterni; 3, 13 — spatia intercostalea; 4 — cartílago costalis; 5 — processus

xiphokleus; ft' - apertura thoracis inferior; 7 - angulus infrastcrnalis; <S' - costae spuriac (VIII — XII); 9 - costac verae

(I —VII); 10 — corpus sterni; // — angulus sterni; 12 — anguli costarum.

Аномалі ї: зрощення сусідніх хреб-

ців, збільшення кількості куприкових

хребців (атавізм), розщеплення дуг хреб-

ців (spina bifida), збільшення кількості

ребер. Особливо часто трапляється люм-

балізація — відділення першого крижо-

вого хребця і зрощення його з попереко-

вими або сакралізація — цілковите або

часткове зрощення LV з SL

Особи з люмбалізацією чи сакраліза-

цією схильні до захворювань на радикуліт

та ісхіальгію, що часто виникають внаслі-

док тривалого положення стоячи, переохо-

лоджень і травм.

ЕМБРІОГЕНЕЗ

КІСТОК ГРУДНОЇ КЛІТКИ

Кістки грудної клітки у своєму розвитку про-

ходять три стадії: сполучнотканинну, хрящову

та кісткову.

У зародка людини завдовжки 7 — 8 мм у ме-

жах кожного сегмента мезодерми клітини пра-

вого та лівого склеротомів мігрують у речовину

нотохорди (спинної струни). Тут ці клітини зо-

середжуються посегментно, і кожен сегмент є

тілом провізорного сполучнотканинного хребця

з*

з двома парами виростів (нейральних і ребро-

вих). Відповідності в рівні розташування тіл

хребців і склеротомів немає.

Таким чином, у ранньому ембріогенезі люди-

ни закладається 38 — 39 сполучнотканинних

хребців (починаючи з 1-го шинного сегмента),

які незабаром у такій послідовності хондрофі-

куються. Хрящова модель тіла хребця відобра-

жає його остаточну форму. Протягом цієї стадії

у кожному новому сегменті внаслідок розвитку

згаданих вище виростів виникають нейральна та

реброві хрящові дуги (мал. 47). З нейральної

Мал. 47. Розвиток вентральних і дорсальних дуг

хребтового стовпа та їх похідних:

а — хрящова модель тіла хребця з початковими стадіями роз-

витку дорсальних і вентральних дуг: / — тіло провізорного

хребця; 2 — нейральиі відростки; 3 — реброві відростки;

6 — дорсальні і вентральні хрящові дуги хребця, які цілком

сформувалися: / — тіло хребця; 2 — псі'іральїіа, або дорсаль-

на, дуга; 3 — реброва, або вентральна, дуга.

68 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

дуги розвивається остаточна дуга хребця, сугло-

бові, поперечні й остисті відростки. Реброва дуга

дає початок розвитку ребер і груднини.

У ранньому ембріогенезі людини зачатків

хребців і ребер більше, ніж їх нараховується в

дефінітивному стані. Протягом наступного часу

каудальні закладки цих кісток мають зворотний

розвиток. Хребці й ребра нижнього відділу тулу-

ба зникають; ребра шийних і поперекових сег-

ментів зберігаються у вигляді рудиментів; не-

справжні ребра і нижні сегменти груднини за-

лишаються недорозвиненими.

СКЕЛЕТ КІНЦІВОК

Диференціація кінцівок посідає одне з

провідних місць в еволюції вищих хре-

бетних, вона дала змогу спочатку репти-

ліям, а потім птахам і ссавцям пристосу-

ватись до різноманітних умов середови-

ща. У людини, як і в переважної більшості

наземних хребетних, є дві пари кінцівок:

грудні й тазові, які внаслідок вертикаль-

ного положення тіла людини дістали на-

зву верхніх і нижніх.

Як грудні, так і тазові кінцівки всіх

наземних хребетних мають однаковий

плай будови: вони складаються з кісток

грудного пояса, або пояса кінцівки, і кісток

вільної частини кінцівки. У скелеті вільної

кінцівки є три основні ланки ІМуїоройіит,

геидоросііит, аиіоросііит), які дають змогу

простежити гомологію (спільне походжен-

ня) кісток верхньої і нижньої кінцівок.

Грудна кінцівка Тазова кінцівка

Плечова Зіуіоросііит Стегнова

кістка кістка

Кістки Іеидоросііит Кістки

передпліччя

Кістки кисті Аиіоросііит

гомілки

Кістки

стопи

Будова кінцівок хребетних завжди має

чітко пристосувальний характер. Особливості

будови кінцівок людини визначаються пря-

моходінням і пристосуванням до праці.

Кістки верхньої кінцівки

Скелет верхньої кінцівки складається

з кісток грудного пояса, або пояса верх-

ньої кінцівки і кісток вільної частини верх-

ньої кінцівки.

Грудний пояс

(пояс верхньої кінцівки)

Грудний пояс (cingulum pectorale) або

пояс верхньої кінцівки (cingulum membri

superioris), у людини, як і в інших ссавців,

неповний і не охоплює цілком тулуба, як

у нижчих хребетних. Ця ланка у людини

складається з двох кісток: лопатки і клю-

чиці.

Лопатка (scapula) (мал. 48) — парна

плоска кістка, розташована в людини на

задній поверхні тулуба на рівні II — VII

ребер. Таке положення лопатки пов'яза-

не* із сплощеною (у передньозадньому

напрямку) формою грудної клітки люди-

ни. На лопатці розрізняють три краї: при-

середній (найтовщий), бічний і верхній

(найтонший) з дзьобоподібним відростком

(processus coracoideus) і вирізкою лопат-

ки (incisura scapulae),а також три кути:

нижній закруглений і витягнутий донизу,

верхній гострий і бічний (потовщений), що

переходить у шийку лопатки (collum

scapulae), а потім у суглобову западину

(cavitas glenoidalis) — місце сполучення

з плечовою кісткою. Біля верхнього і ниж-

нього кінців западини є над- і підсуглобо-

вии горбки (tuberculiim supra- et in frag le-

noidalc), де починаються довгі головки

дво- і триголового м'язів плеча.

У На лопатці розрізняють дві поверхні:

дорзальну задню (fades posterior) і реб-

рову, або передню (faciès costalis s.

anterior). На задній поверхні майже по-

перечно розташована трикутна ость лопат-

ки (spina scapulae), вільний стовщений

край якої закінчується масивним надпле-

човим відростком (acromion). На ньому є

ключична суглобова поверхня для сполу-

чення з ключицею. Ость лопатки ділить

задню поверхню лопатки на дві ямки: над-

остьову (fossa supraspinata) і підостьову

(fossa infraspinata), де починаються одно-

йменні м'язи.

Реброва, або передня, поверхня лопат-

ки (ввігнута) називається підлопатковою

ямкою (fossa subscapulars), де розташо-

вується (і починається) однойменний м'яз.

Скостеніння. Лопатка костеніє нг

основі хряща з трьох основних точок, як:

Кістки (система скелета) 69

К)

Мал. 48. Лопатка (scapula) (вид ззаду):

/ — angulus superior; 2 — fossa supraspinata; 3 — spina

scapulae; 4 — margo superior; 5 — processus coracoideus;

6 — acromion; 7 — angulus lateralis; <S' — fossa infraspinata;

9 — margo lateralis; 10 — angulus inferior; // — margo

medial is

Мал. 49. Ключиця (clavicula) (вид зверху):

/ — facics articularis sternalis; 2 — extremitas stcrnalis; 3 -

extermitas acromialis.

з'являються в її тілі наприкінці другого

місяця ембріогенезу (ость лопатки розви-

вається також звідси), у дзьобоподібному

відростку — на першому році життя і в

надплечовому відростку — у 15 —18 років.

Дзьобоподібний і надплечовий відростки

зростаються з тілом лопатки до 18 — 21 ро-

ку. У ділянці нижнього кута лопатки до-

даткові точки скостеніння З'ЯВЛЯЮТЬСЯ на

16-му році життя і з'єднуються з основ-

ними на 20 —21-му році, коли закінчується

скостеніння лопатки.

Ключиця (clavicula*) (мал. 49) —

трубчаста кістка, дещо зігнута у вигляді літе-

ри S, розташована між надплечовим відрост-

ком лопатки і ручкою груднини. Вона має

два кінці: округлий потовщений груднии-

ний (extremitas sternalis) з груднинною су-

глобовою поверхнею для зчленування з

грудниною і сплощений надплечовий (ex-

tremitas acromialis) з невеликою надплечо-

вою суглобовою поверхнею для з'єднання з

надплечовим відростком лопатки.

Ключиця має дві поверхні — верхню

гладку і нижню шорстку та два зігнутих

краї — передній і задній. Походження клю-

чиці подвійне: груднинний кінець її виникає

з коракоїда і розвивається з хряща, а се-

редній відділ є дериватом покривних кісток.

Скостеніння. Перша точка скосте-

ніння в ключиці людини виникає на шос-

тому тижні ембріогенезу. У 16—18 років

з'являються ознаки скостеніння в груднин-

ному її кінці. Скостеніння ключиці закін-

чується до 20 — 25 років життя.

Основні морфологічні особливості ске-

лета поясу верхньої кінцівки, зумовлені

функцією верхніх кінцівок, виявились

значним розширенням лопатки і розташу-

ванням її у фронтальній площині. При

цьому суглобова западина й надплечовий

відросток спрямовані не вентрально, що

характерно для скелетів сучасних люди-

ноподібних мавп, а назовні. Усе це поряд

з добре розвинутою ключицею й надпле-

човим відростком лопатки створило ши-

року опору (фіксацію) для м'язів, які від-

водять і обертають плечову кістку, та од-

ночасно забезпечило великий діапазон

рухів вільної верхньої кінцівки.

Вільна частина верхньої кінцівки

Вільна частина верхньої кінцівки (pars

libera membri superioris) складається з

плечової кістки, двох кісток передпліччя і

кісток кисті.

*У багатьох ссавців, пристосованих до швид-

кого пересування (копитні), ключиця повністю

редукується.

70 АПАРАТ РУХУ ТА ОПОРИ

Плече (humerus), або плечова кістка,

(мал. 50) є типовою довгою трубчастою

кісткою; ділиться на тіло плеча (corpus

humeri) і головку плеча (caput humeri),

яка з'єднується з суглобовою западиною

лопатки і обмежується знизу вузькою ко-

ловою борозною — анатомічною шийкою

(collum anatomicum). Збоку і спереду від

анатомічної шийки розташовані два горб-

ки: великий горбок (tuberculum та jus)

(збоку), що переходить знизу в гребінь

великого горбка, і малий горбок (tuber-

culum minus) (зсередини) з спрямованим

дистально гребенем малого горбка. Між

цими горбками і гребенями, до яких при-

кріплюються м'язи, є міжгорбкова бороз-

на (sulcus inter tuber cid aris), де розмі-

щується сухожилок довгої головки двого-

лового м'яза плеча. Відразу під горбками

плечова кістка дуже звужується; цю ділян-

ку називають хірургічною шийкою (collum

chirurgicum) (тут найчастіше відбуваєть-

ся перелом плечової кістки).

На межі верхньої і нижньої половин

кістки добре видно поздовжню дельтопо-

дібну горбистість (tuberositas dcltoi-

dea) — місце прикріплення однойменно-

го м'яза, а нижче й позаду лежить не зав-

жди добре помітна борозна променевого

нерва (sulcus nervi radialis), спрямована

навскіс згори донизу і зсередини назовні.

Дистальний епіфіз плечової кістки —

виросток плеча (condylus humeri), яким

ця кістка з'єднується з кістками передпліч-

чя, ділиться на два відділи: блок плеча

(trochlea humeri), спрямований досереди-

ни, і головочку плеча (capitulum humeri),

розташовану назовні. Кожен з цих відділів

має по надвиростку (бічний над головкою,

присередній над блоком) — epicondilus

lateralis et medialis. Позаду медіального

надвиростка проходить борозна ліктьово-

го нерва (sulcus nervi ulnaris). За вирост-

ком є глибока ліктьова ямка (fossa olec-

гапі), спереду видно дві менш глибокі

ямки: променеву (зовні) (fossa radialis) і

вінцеву (зсередини) (fossa coronoidea) для

з'єднання з кістками передпліччя.

Однією із специфічних особливостей

плечової кістки людини є скрученість її

діафіза на 150—160°. При цьому головка

плечової кістки обернена до середини. Це

зумовлено пристосуванням лопатки до

вертикального положення людини.

Скостеніння. Плечова кістка кос-

теніє на основі хряща. Точки скостеніння

з'являються в діафізі на 7 —8-му тижні

ембріогенезу, в головці — на першому році

життя, великому горбку — в 3 —4 роки,

медіальному надвиростку — у 6 —8 років,

блокові — в 9 — 10 років і в латеральному

надвиростку — на 12 —13-му році. Зро-

щення дистального епіфіза з тілом відбу-

вається в 18 — 20 років, проксимального —

на 20 —22-му році.

Скелет передпліччя складають дві довгі

трубчасті кістки — променева й ліктьова,

розташовані в положенні супінації пара-

лельно одна одній, причому перша займає

бічне положення, друга — присереднє.

Променева кістка (radius) (мал. 51)

має два кінці й тіло. Проксимальний

кінець кістки тонкий, з циліндричною го-

ловкою (caput radii), увігнутою зверху для

з'єднання з головкою виростка плечової

кістки. Зовні поверхня головки, названа

суглобовим обводом (circumfcrentia arti-

cularis), служить для сполучення з ліктьо-

вою кісткою. Головка відділена від тіла

кістки шийкою (collum radii). Нижче від

шийки на передиьопрпсередній поверхні

кістки є горбистість (tuberositas radii), до

якої прикріплюється сухожилок двоголо-

вого м'яза.

Тіло променевої кістки донизу посту-

пово стає товщим. Воно має три краї (пе-

редній, задній і міжкістковий, спрямова-

ний присередньо) і три поверхні (перед-

ню, задню й бічну).

Дистальний епіфіз променевої кістки

розширений і стовщений, його нижня по-

верхня є зап'ястковою суглобовою поверх-

нею для з'єднання з кістками зап'ястка.

На внутрішньому краї цієї поверхні міс-

титься ліктьова вирізка (incisura ulnaris),

а її зовнішній край закінчується шилопо-

дібним відростком (processus styloideus

radii), який добре пальпується під шкірою.

Перелом променевої кістки найчастіше

відбувається на межі середньої і нижньої

третин її тіла, тобто в тому місці, де тіло

кістки звужене.