Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Вухо 381

присінка (fenestra vestibuli) (овальний),

прикрите основою стремінця, вікно завит-

ки (fenestra cochleae) (круглий), затягну-

те вторинною барабанною перетинкою

(membrana tympanica secundaria).

За нормальних умов тиск повітря в бара-

банній порожнині такий самий, як і в нав-

колишньому середовищі. Це забезпечує-

ться сполученням її з носовою частиною

глотки за допомогою слухової (євстахіє-

вої) труби. Барабанний отвір слухової тру-

би (ostium tympanicum tubae auditivae)

міститься в передньомедіальному відділі

барабанної порожнини.

У барабанній порожнині міститься лан-

цюг із трьох слухових кісточок (ossicula

auditus), молоточка, коваделка, стремінця

(мал. 280), з'єднаних послідовно за допо-

могою простих суглобів і зв'язок. Моло-

точок (malleus) своєю ручкою міцно при-

кріплюється до внутрішньої поверхні ба-

рабанної перетинки, а кулястою головкою

сполучається із западиною коваделка (in-

cus). Коротким відростком коваделка за

допомогою зв'язки прикріплюється до

покрівлі барабанної порожнини та довгою

ніжкою, яка відіграє роль плеча важеля,

сполучається з стремінцем (stapes). Ос-

нова стремінця прикриває вікно присінка,

між краями якого та основою стремінця

лежить непроникний сполучнотканинний

прошарок.

Слухові кісточки мають спеціальні м'я-

зи, до яких належать: м'яз — натягувач

барабанної перетинки, який іннервуєть-

ся нижньощелепним нервом; стремінцс-

вий м'яз, до якого йдуть гілки від лице-

вого нерва. Значення цих м'язів полягає

переважно в регулюванні функції звуко-

провідності. Так, під час одночасного їх

скорочення зменшується амплітуда коли-

вання всього звукопровідного апарата

середнього вуха, що дещо пом'якшує про-

ведення дуже різких звуків.

Зсередини барабанна порожнина вкри-

та слизовою оболонкою, яка міцно зрос-

лася з окістям і ззаду безпосередньо про-

довжується в слизову оболонку соскопо-

дібної печери (antrum mastoideum) (див.

мал. 279), тобто найбільшої повітронос-

ної порожнини соскоподібного відростка,

Мал. 279. Розтин піраміди скроневої кістки через

м'язово-трубнин канал і барабанну порожнину:

/ — prominentia canalis scmieircularis lateralis; 2 —

prominentia canalis facialis; 3 — fenestra vestibuli; 4 —

canalis musculotubarius; 5 — зонд n canalis caroticus; б —

Promontorium; 7 — зонд n canalis facialis; S — cellulae

mastoideae.

12 U

Мал. 280. Слухові кісточки (ossicula auditus):

1 — malleus; 2 — caput mallei; 3 — collum mallei; </ —

manubrium mallei; 5, 7 — crus anterius et crus posterius

(stapedis); б — basis stapedis; S — articulatio incudostapedia-

lis; 9 — cms longum (incudis); 10 — incus; // — crus breve

(incudis); 12 — articulatio incudomallcaris.

а також у слизову оболонку його комі-

рок. Спереду слизова оболонка барабан-

ної порожнини переходить у слизову обо-

лонку слухової труби.

Слухова труба (tuba auditiva) (див.

мал. 278), 3,5—4 см завдовжки, є похідним

першого глоткового заглиблення, з'єднує

середнє вухо з порожниною носової час-

тини глотки, куди труба відкривається

382 ОРГАНИ ЧУТТЯ

глотковим отвором (ostium pharyngeum

tubae auditivae). Вона складається з кіст-

кової частини, що займає половину м'язо-

во-трубного каналу скроневої кістки, і хря-

щової, розташованої в межах носової час-

тини глотки. Слизова оболонка слухової

трубн вкрита війчастим епітелієм і утво-

рює поздовжні складки.

Із стінкою слухової труби зв'язані м'я-

зи м'якого піднебіння, і скорочення цих

м'язів під час ковтання забезпечує про-

ходження повітря до барабанної порож-

нини.

ВНУТРІШНЄ ВУХО

Внутрішнє вухо (amis interna) — це

присінково-завитковпй орган (огдапит

vestibulococldeare). Складається з кістко-

вого та перетинчастого лабіринтів.

Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus)

(мал. 281) розташований у товщі кам'я-

нистої частини скроневої кістки всереди-

ну від барабанної порожнини. Він скла-

дається із порожннсттіх присінка, трьох

кісткових півколових каналів і завитки,

з'єднаних між собою.

Присінок (vestibulum) (див. мал. 281)

має еліпсоподібну форму, займає централь-

ну частину лабіринту. Присередня стінка

порожнини присінка вертикальним гребе-

нем присінка ділиться на три закутки: еліп-

Мал. 281. Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus):

і — cochlea; 2 — vestibulum; і — fenestra cochleae; 4 -

fenestra vestibuli; 5. У — ampulae osscae; в — canalis

semicircularis posterior; 7 — canalis semicircularis lateralis;

<S' — canalis semicircularis anterior.

тичний (recessus ellipticus), куди відкри-

ваються п'ять внутрішніх отворів півко-

лових каналів; кулястий (recessus scheri-

cus), розташований перед попереднім, і за-

витковий (recessus cochlearis), який міс-

титься знизу, в проміжку між двома пер-

шими. Два останніх заглиблення безпосе-

редньо сполучаються з каналами завитки.

Закутки мають решітчасті плями (таси-

lae cribrosae), через які проходять пери-

феричні відростки присінкового нерва. На

зовнішній стінці присінка міститься вікно

присінка та вікно завитки.

Півколові канали (canales semicircu-

lares) (див. мал. 281) — передній, задній

і бічний — розташовані позаду та назовні

від присінка у взаємно перпендикулярних

площинах: передній — у стріловій, зад-

ній — у лобовій, бічний — у горизон-

тальній. Кожен канал має дугу й дві ніжки,

одна з яких біля впадіння в присінок роз-

ширюється у вигляді ампули (ampíala

ossea). Кістковими ніжками півколові ка-

нали відкриваються в присінок, причому

всі ампули мають самостійні отвори, а су-

сідні ніжки (не мають ампул) переднього

та заднього півколових каналів незадовго

до впадіння об'єднуються в одну загаль-

ну кісткову ніжку. В результаті три кана-

ли мають п'ять отворів, що відкриваються

у присінок.

Завитку (cochlea) (див. мал. 281), яка

утворює передньонижній відділ лабірин-

ту, найбільш розвинутої форми мають

тільки ссавці, зокрема людина. Це спіраль-

ний канал завитки (canalis spiralis cochleae),

що поступово звужується до верхівки і за-

кручений на два з половиною оберти нав-

коло кісткового веретена (modiolus coch-

leae) (мал. 282). Останній розташований

горизонтально так, що верхівкою спрямо-

ваний назовні, а основа, утворена дном

внутрішнього слухового ходу, — всереди-

ну. Основа веретена має велику кількість

дрібних отворів, які ведуть до спірально-

го каналу веретена (canalis spiralis то-

dioli), де проходять волокна завиткового

нерва. На зовнішній поверхні веретена

всередині каналу міститься тонка кістко-

ва спіральна пластинка (lam. spiralis

ossea) (див. мал. 282), що робить також

Вухо 383

Мал. 282. Завитка

(cochlea):

а — веретено

(.modiolus):

— modiolus;

- lam. spiralis

ossca;

і - місце з'єднання краї» закрутки завитки з веретеном:

—

завитка

(covlih'ii)

з розкритою стінкою однієї із закруток: /. 2 - позначення ті самі, liió іі на рис.

а:

—

scala

vcstibuli; •/ scaia tympani.

два з половиною оберти і не доходить

повністю до протилежної стінки каналу

завитки.

Перетинчастий лабіринт ЦаЬущпЬІхщ

тстЬгапассиь) (мал. 283) є найважливі-

шим функціональним відділом внутріш-

нього вуха. Він розташований всередині

кісткового лабіринту іі складається з кіль-

кох сполучнотканинних проток, що май-

же цілком повторюють форму кісткового

лабіринт)'. Перетинчастий лабіринт при-

сішка з півколовими протоками належить

до периферичних органів статокінетпчного

аналізатора (регулювання рівноваги, ви-

значення положення тіла в просторі, коор-

динація рухів), а в перетинчастих відділах

завитки закладені рецепторні апарати слу-

хового аналізатора. Між стійками обох

лабіринтів міститься щілиноподібний

простір, заповнений рідиною - перилім-

фою. Всередині перетинчастий лабіринт

наповнений ендолімфо ю.

Прнсінковий лабіринт (ІаЬугіпІІшз ь<с-

лтіби/ятО складається з двох частин: сліп

пшчної маточки (иігісиїиз), куди відкри-

ваються П'ЯТЬ перетинчастих півколових

протоків, і сферичною мішечки кассиїт),

ЯКИЙ через з'єднувальний хід сполучається

з завитковою протокою. Маточка і мішс

чок з'єднуються тонкою маточково мі-

шечковою протокою, яка, в свою чергу, пе-

реходить в тонку ендолімфатичну про-

току. Остання з'єднується з ендолімфа-

тичпим мішком (saccus cndolymphaticus),

розташованим на задній поверхні кам'я-

нистої частини скроневої кістки.

На внутрішній поверхні мішечка і ма-

точки прпсінкового лабіринту помітні

своєрідні плями (maculae) білястого ко-

льору, які містять чутливі волоскові нен-

Мал. 283.

Внутрішні-

вухо

(amis

interna)

(чор-

ним позначено перетинчастий лабіринт):

/ - utriculus: 2 - sacculus; '} aqucductus vcstibuli: 4 -

saccus endolymphaticus; J ductus eochlcaris; ß — amputa

membranácea anterior; 7 — ampula membranácea lateralis;

A' — ampula membranácea posterior; 9 ductus scmicircularis

anterior: HI ductus sumioiruJaris posterior: // ductus

scmicircularis lateralis; 12 - crus membranaecúm commune;

I'S - ductus utriculosaccularis: 14 ductus reunions;-1.5''—•

canalis scmicircularis anterior; lf> canalis scmicircularis

lateralis; 17 — canalis scmicircularis posterior; /<S' —

vest i bul um; 19 - scala vcstibuli: 20 scala tympani; 21 -

aquacdUctus'cochleae; 22 — membrana tympani secundaria:

21 — stapes; 24 — ductus endolymphaticus.

384 ОРГАНИ ЧУТТЯ

Мал. 284. Спіральний орган (organum spirale)

(поперечний розтин через канал завитки):

/ — кісткова стінка завитки; 2 — scala vcstibuli; З —

mociiolus; 4 — lam. spiralis ossca; 5 — відростки нервових

клітин спірального вузла, що іідуть до спірального органа;

6' — gangl. spirale; 7 — scala tynipani; <S' — lam. basilaris;

9 — organum spirale (залягає но всій довжині завиткової

протоки); 10 — ductus cochlearis.

роепітеліальні клітини. Функції цих клі-

тин полягають у сприйнятті й трансфор-

мації подразнень, спричинених переміщен-

ням особливих кристалічних тіл — С1Ш-

тичного піску (statoconium), закладених

у драглистій мембрані, яка вкриває плями,

у нервовий імпульс. Переміщення статич-

ного піску, в свою чергу, є результатом руху

ендолімфи внаслідок зміни положення тіла

та його окремих частин (особливо голови).

Півколові протоки — передня, задня

та бічна (ductus semicirculares anterior,

posterior et lateralis) (див. мал. 283) —

та їхні ампули точно повторюють форму

переднього, заднього й бічного півколових

каналів з ампулами. За допомогою ампул

і спільних перетинчастих ніжок півколові

протоки сполучаються з порожниною ма-

точки присінкового лабіринту. На внут-

рішній поверхні кожної перетинчастої

ампули міститься ампульний гребінь (cris-

ta ampullaris), поверхня якого вкрита ней-

роепітелієм, здатним перетворювати под-

разнення в нервовий імпульс й передава-

ти його до центральної нервової системи.

Подразником є рух ендолімфи, зумовле-

ний переміщенням тіла в просторі.

У функціональному відношенні основ-

ною частиною завиткового лабіринту є

спірально закручена ендолімфатичпа про-

тока (ductus cochlearis) (мал. 284), яка

займає центральнозовнішнє положення в

спіральному каналі завитки. Вище завит-

кової протоки розташовані сходи присінка

(scala vestibuli), а нижню половину спіраль-

ного каналу завитки займають барабанні

сходи (scala tympani), з'єднані з вікном

завитки та з перилімфатичним простором.

Сходи мають форму спіральних канальців,

сполучених між собою біля верхівки ве-

ретена. Формування завиткової протоки,

сходів відбулося внаслідок доповнення

кісткової спіральної пластинки основною

мембраною, що призвело до утворення

основної пластинки (lam. basilaris), яка

повністю поділила спіральний канал завит-

ки на дві частини. У верхній частині ка-

налу з'явилася інша перетинчаста плас-

тинка — присінкова стінка завиткової

протоки (paries vestibularis), яка відділяє

канал від сходів присінка (див. мал. 284).

На внутрішній поверхні основної плас-

тинки на всій довжині завиткової протоки

розташований рецепторний пристрій слу-

хового аналізатора — спіральний орган

(organum spirale).

Подразнення нейроепітеліальних клітин

спірального органа відбувається таким

чином. Звукові хвилі через зовнішній слу-

ховий хід досягають барабанної перетин-

ки, спричинюючи її вібрацію. За допомо-

гою ланцюга слухових кісточок вібрація

перетинки через вікно присінка передає-

ться в рідке середовище лабіринту, де,

пройшовши через сходи присінка, а потім

через барабанні сходи, ніби повертається

до барабанної порожнини, приводячи в рух

вторинну барабанну перетинку. Вібраційні

коливання рідкого середовища лабіринту

завитки і вторинної барабанної перетин-

ки відображаються відповідною вібрацією

стінок завиткової протоки, зокрема її ос-

новної пластинки, в якій є утвори з рецеп-

торами слухового аналізатора.

Для слухового сприйняття людини до-

ступні не всі види звукових хвиль, які

можуть виникати в навколишньому сере-

довищі. Зокрема, людське вухо зовсім не

сприймає ультразвуку, тобто акустичних

коливань частотою понад 20 ООО Гц, а та-

кож інфразвуку з частотами, нижчими за

20 Гц. Разом з тим відомо, що всі ці зву-

кові хвилі в природних умовах сприйма-

ють багато тварин: деякі безхребетні, ка-

жани, гризуни, хижаки.

ШЛЯХИ ПРИСШКОВО-ЗАВИТКОБОГО

ОРГАНА

ШЛЯХИ

статокінетичного

аналізатора.

Тіла перших невронів статокінетичного

аналізатора лежать в присінковому вузлі

(мал. 285, а), розташованому на дні внут-

рішнього слухового ходу. Периферичні

відростки цих невронів починаються від

волоскових клітин півколовнх проток,

мішечків присінка, а центральні йдуть у

складі присінкового нерва до присеред-

нього, бічного, верхнього та нижнього при-

сінкових ядер, розташованих на дні бічного

закутка IV шлуночка. Звідси тягнуться

Вухо 385

шляхи: висхідні — в складі нижніх ніжок

мозочка переважно до ядра намету; чис-

ленні волокна в складі присереднього по-

здовжнього пучка прямують разом з во-

локнами ядер додаткового, відвідного, бло-

кового та окорухового нервів до рухових

клітин передніх рогів верхніх шийних

сегментів (це забезпечує синхронне повер-

тання голови й очного яблука у відповід-

ний бік); низхідні — у складі присінко-

во-спинномозкового шляху до рухових

ядер передніх рогів спинного мозку.

Від ядер мозочка нервові імпульси

йдуть до ядер екстрапірамідної системи

(мозочково-червоноядерний шлях, мозоч-

ково-таламічний шлях та ін.). Імпульси,

які виникають у початковій частині ста-

токінетичного аналізатора, рефлекторно

можуть впливати на тонус, окремих м'язів

і навіть без участі свідомості спричинити

їх скорочення. Так, ритмічні звуки полег-

Мал. 285. Вузли, ядра і шляхи присінково-завиткового аналізатора і його зв'язки:

а — [фйсшкова частина (pars vestibularis): 1 — периферичні відростки присінкового вузла; 2 — нрисінковий вузол; З -

внутрішній слуховий хід; 4 — нрисінковий нерв; 5, 6, 7. 8 - присередие. верхнє, бічне і нижнє ирисінкові ядра; 9 -

присіиково-снипномозковий шлях; 10 — присередній поздовжній пучок; 11 — нижня ніжка мозочка; 12 — ядро шатра;

13 — мозочково-червоноядерний і мозочково-таламічний шляхи; 14 — ядро окорухового нерва; 15 — ядро блокового

нерва; 16 — ядро відвідного нерва; 17 — ядро додаткового нерва;

6 — завитковий нерв: / — периферичні відростки чутливих клітин спірального вузла; 2 — спіральний вузол; 3 —

центральні відростки клітин спірального вузла; 4 - внутрішній слуховий хід; 5 — переднє завиткове ядро; 6 — заднє

завиткове ядро; 7 - ядро трапецієподібного тіла; <S' - трапецієподібне тіло; 9 - мозкові смужки четвертого шлуночка;

10 — присереднє колінчасте тіло; // — ядра нижніх горбків; 12 — кірковий кінець слухового аналізатора (верхня

скронева звивина); 13 — иокрівельио-спнппомозковиіі шлях; 14 — покрив моста; 15 — основна частина моста; 16 —

бічна петля; 17 — задня ніжка внутрішньої капсули.

386 ОРГАНИ ЧУТТЯ

шують ходьбу, а музична мелодія допома-

гає танцювати. Цю обставину враховують

під час вироблення певного умовноре-

флекторного комплексу рухів.

Шляхи слухового аналізатора (див.

мал. 285, б) починаються в нейроепітелі-

альних утворах спірального вузла завит-

ки (gangl. spirale cochleae), звідки відхо-

дять периферичні відростки тіл невронів,

які утворюють вузол біля основи кістко-

вої спіральної пластинки на всю її дов-

жину. Центральні відростки клітин спі-

рального вузла у складі завиткового корін-

ця нрисінково-завпткового нерва йдуть до

його переднього та заднього ядер, а також

до ядер трапецієподібного тіла обох боків.

Центральні відростки клітин цих ядер

у межах моста й ніжок великого мозку роз-

ташовані назовні від волокон присеред-

ньої петлі, що дало підстави назвати цю

частину слухового шляху бічною петлею.

Волокна бічної петлі закінчуються в

клітинах ядра прнсереднього колінчасто-

го тіла (велика специфічна части-

н а) і в ядрах нижніх горбків середнього

мозку (рефлекторна частина).

Від клітин прнсереднього колінчастого тіла

слухові волокна через дорсальний відділ

задньої ніжки внутрішньої капсули про-

ходять до кіркового кінця слухового аналі-

затора, тобто до верхньої скроневої звиви-

ни. Волокна рефлекторної частини несуть

імпульс через клітини ядер нижніх горбків

у низхідному напрямку через екстрапіра-

мідниіі покрівельно-спннномозковий шлях

до рухових клітин передніх рогів сірої ре-

човини спинного мозку. Таким чином, слу-

хове подразнення рефлекторно може спри-

чинити руховий ефект.

Ембріогенез

присінково-завиткового органа

На третьому тижні ембріогенезу З'ЯВЛЯЄТЬСЯ

двостороннє парне стовщення зародкового лис-

тка на рівні заднього мозкового пухирця. Стов-

щення ектодерми перетворюється спочатку в ям-

ку, потім на пухирець, який відшнуровується від

зовнішніх покривів і наближається до мозкової

трубки. З цього пухирця починаються усі відділи

перетинчастого лабіринту. Потім у відділи лабі-

ринту вростають периферичні елементи присінко-

во-завиткового нерва. Кісткові частини органа

розвиваються з навколишньої мезенхіми. Бара-

банна порожнина, слухова труба є похідними пер-

шого глоткового заглиблення. З мезенхіми І і II

глоткових дуг утворюються слухові кісточки та

м'язи барабанної порожнини.

Кровопостачання вуха відбу-

вається з кількох джерел. Зовнішнє, се-

реднє та невелика частина внутрішнього

вуха постачаються кров'ю з гілок зовніш-

ньої сонної артерії. Значна частина внут-

рішнього вуха отримує артеріальну кров

з основної артерії. Венозна кров відтікає

по зовнішній і внутрішній яремних венах

в кам'янисті пазухи.

Іннервація: гілки шийного і сон-

ного сплетень блукаючого, трійчастого, язи-

коглоткового й лицевого нервів.

ОРГАН НЮХУ

Орган нюху (огдапит olfactus) є пери-

феричною частиною нюхового аналізато-

ра і має вигляд специфічних рецепторів,

закладених у нюховій зоні слизової обо-

лонки порожнини носа (верхній хід і зад-

ньоверхній відділ перегородки носа).

Шляхи органа нюху (мал. 286). Тіла

перших невронів нюхового аналізатора

закладені в нюховій частині слизової обо-

лонки носа. Центральні відростки їх про-

низують решітчасту пластинку й закінчу-

ються в bulbus olfactorius, де містяться

тіла других невронів, центральні відрост-

ки яких тягнуться в складі нюхового шля-

ху і переходять у нюховий трикутник.

Тут, у клітинах трикутника і в розташо-

ваній поблизу корі передньої продірявле-

ної речовини нюхового мозку, закінчується

частина волокон, більша ж частина їх від-

разу ділиться на три нюхові смуги (striae

olfactorіае): бічну, проміжну (досить не-

чітку) і присередню.

Найпотужніша бічна нюхова смуга про-

ходить назад і назовні, закінчуючись у корі

звивини морського коника, причому окремі

волокна продовжуються до мигдалеподіб-

Орган смаку 387

Мал. 286. Шляхи нюхового аналізатора:

/ — нюхові перші; 2 — нюхова цибулина; З — нюховий

шлях; 4 — бічний пучок; 5 — проміжний пучок; в — нри-

ссредипі пучок; 7 — передня продірявлена речовина та

нервові волокна, які перериваються в пні; 8 — пластинка

прозорої перегородки і нервові волокна, які переривають-

ся в пін; 9 — нервові волокна нюхового нрисереднього

пучка, які проходять у складі склепіння; 10 — мозолисте

тіло; // — нервові волокна нюхового нрисереднього пуч-

ка, які проходять у складі ирисередпьої поздовжньої смуж-

ки; 12 — нервові волокна нюхового нрисереднього пучка,

що проходять у складі смужкової звнвнйн; 13 — звивина

морського коника; 14 — гачок.

ного тіла. Проміжна нюхова смуга частко-

во закінчується в корі передньої продіряв-

леної речовини свого боку, друга частина

цієї смуги проходить через передню спай-

ку і закінчується також у substantia per-

forata rostralis (anterior) протилежного

ОРГАН

Орган смаку (organum gustatorium s.

gustus) належить до контактних аналіза-

торів. Рецептори смакового відчуття міс-

тяться у смакових чашечках, або брунь-

ках (caliculi gustatorii s. gemmae), закла-

дених переважно в жолобуватих, листо-

подібних і частково в грибоподібних со-

сочках язика.

Тіла перших невронів чутливого смако-

вого шляху розташовані у вузлі колінця

лицевого нерва (проміжного нерва) і в

нижніх вузлах язикоглоткового й блука-

ючого нервів. Нейрити клітин цих вузлів

проходять через задню частину моста (ли-

боку. Присередня нюхова смуга також

ділиться на дві групи волокон. Одна гру-

па тягнеться до клітин пластинки прозо-

рої перегородки, звідки по fornix і торочці

морського коника (fimbria hippocampi)

досягає гачка звивини морського коника

(ulcus gyri hippocampi). Друга група во-

локон у складі присередньої поздовжньої

смуги огинає corpus callosum, переходить

послідовно в смужкову (gyrus fasciolaris)

і зубчасту (gyrus dentatus) звивини, за-

кінчуючись у клітинах кори гачка звиви-

ни гіпокампа.

Corpora mamillaris (с. 327) є підкірко-

вими центрами нюхового аналізатора.

У нервових клітинах ядра соскоподібно-

го тіла закінчуються нервові волокна

клітин нюхової цибулини, нюхового три-

кутника свого й протилелшого (через пе-

редню спайку) боків. Нейрити клітин ядра

соскоподібного тіла у складі fornix йдуть до

thalamus (соскоподібно-таламічний пучок)

і через fimbria hippocampi досягають кори

гачка звивини гіпокампа свого, а через спай-

ку склепіння — протилелшого боку. Крім

того, клітини соскоподібного Тіла (з обох

боків) виконують рефлекторну функцію

передавання імпульсу на клітини перед-

ніх ядер таламуса.

СМАКУ

цевий нерв) і довгастого мозку (язико-

глоткового і блукаючого нервів) до клітин

ядра одиночного шляху. Другі неврони, які

виходять з ядра, посилають свої аксони у

двох напрямках. По-перше, вони зв'язані з

руховим подвійним ядром довгастого моз-

ку, де й може відбуватися ковтальний ре-

флекс (язикоглотковий і блукаючий нерви).

По-друге, аксони цих невронів у більшій

своїй частині йдуть від довгастого мозку

та моста до клітин веитробічного ядра та-

ламуса. Аксони цих клітин тягнуться до

ядра кіркового аналізатора, який містить-

ся в приморськокопиковій звивша.

388 ОРГАНИ ЧУТТЯ

ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ

Загальним покривом (integumentum

commune) у людини, як і в інших хребет-

них, є шкіра (cutis). Вона складається з

двох основних шарів: поверхневого, який

називається епідермісом, і глибокого, або

власне шкіри (мал. 287). Епідерміс роз-

вивається з ектодерми, шкіра — з мезо-

дерми. Під шкірою міститься підшкірний

прошарок.

Епідерміс, або надшкір'я (epidermis),

на ранніх стадіях філогенетичного розвит-

ку і в ранньому онтогенезі складається з

одного шару циліндричних клітин. У до-

рослої людини він багатошаровий, причо-

му клітини найглибшого основного шару

(stratum basale) зберігають циліндричну

форму, а решта клітин перетворюються на

плоскі. Клітини глибокого шару епідер-

місу містять пігмент меланін, від кількості

якого залежить колір шкіри і роль якого

Мал. 287. Будова шкіри:

/ — epiclcrmis; II — dermis (eorium), яка складається з

Stratum papilläre (бсзпоесредіїьо під епідермісом) і Stratum

reticularc; /// — tcla subcutanea: / — scapus pili: 2 -

капіляри та нервові закінчення сосочкового шару; ? — porus

sudoriferus; 4 — різноманітні шкірні рецептори; 5 — Stratum

corneum; 6' — Stratum basale; 7 — radix pili; S — gl. sebaceae;

9 — m. errector pili; 10, Ii — Bulbus pili; 12 — folliculus pi-

li; Ii. 14, 15 — судини і Нерви'; і в — gl. sudorifera.

полягає головним чином у захисті організ-

му від проникнення ультрафіолетового та

радіоактивного випромінювання. Поверх-

неві плоскі клітини рогового шару епідер-

місу (stratum corneum) весь час рогові-

ють і поступово злущуються, їх заміню-

ють молоді клітини.

Шкіра (dermis, соггит) у людини має

два шари: сосочковий і сітчастий.

Сосочковий шар (stratum papilläre) без-

посередньо прилягає до шару цилін-

дричних клітин епідермісу і складається

з численних валків, спрямованих у різні

боки (на поперечному розрізі сосочків),

рельєф яких у вигляді гребінців шкіри

(cristae cutis) дуже добре простежується

на шкірі долонь і підошов. У товщі цих

валків залягають нервові закінчення й ка-

пілярні мережі кровоносних судин.

Сітчастий шар (stratum reticulare)

складається з дуже щільної, але не офор-

мленої сполучної тканини, яка має доміш-

ки гладких м'язових волокон, зв'язаних з

цибулинами волосся (м'язи, що підніма-

ють волосся); до нього належать численні

потові та сальні залози, а також цибулини

волосся.

Підшкірний прошарок (tela subcutanea

s. hypodermis) — це мережа щільних спо-

лучнотканинних пучків, між якими міс-

титься підшкірна жирова клітковина (рап-

niculus adiposus). Вона є живильним ма-

теріалом і запобігає переохолодженню тіла.

У шкірі та епідермісі є велика кількість

нервових закінчень. Судинами прониза-

на вся шкіра, крім епідермісу. У людини

шкіра не має густого волосяного покри-

ву. Як вияв рекапітуляції шкіра зародка

людини суцільно вкрита ніжним пушком

(Іапидо), або первинним волосяним покри-

вом. На момент народження цей покрив

звичайно зникає і замінюється вторинним

волосяним покривом (волосся голови, брів,

повік).

Нарешті, на початку статевого дозріван-

ня з'являється третій волосяний покрив:

волосся пахвової ділянки, лобкового підви-

щення, ніздрів тощо, а в чоловіків — бо-

рода й вуса.

Загальний покрив 389

Кожна волосина (pilus) (див. мал. 287)

має форму прямолінійної або скрученої

нитки, в якої розрізняють стрижень (sea-

pus) і корінь (radix), закладені в товщі

шкіри. Корінь закінчується цибулиною

волосини (bulbus), в дно якої впинається

сполучнотканинний сосочок (papilla).

Цибулина волосини оточена фолікулом

волосини, який зсередини встелений епі-

телієм і в просвіт якого відкриваються

сальні залози. Волосина росте в межах

цибулини за рахунок зроговіння прилег-

лих епітеліальних клітин.

До придатків шкіри у людини належить

ніготь (unguis), який розвивається з епі-

дермісу й гомологічний кігтю та копиту

(ратиці). Нігті — це порівняно тонкі, ви-

пуклі зроговілі пластинки на тілі кінце-

вої фаланги кожного пальця кисті і стопи.

У такій пластинці розрізняють тіло (cor-

pus unguis), місячко (lunula), краї: вільний,

бічний і прикритий складкою шкіри. Увесь

ніготь залягає в епідермальному ложі (ma-

trix unguis), міцно зрощеному з горбистіс-

тю кінцевої фаланги.

Шкіра людини містить велику кількість

потових і сальних залоз, розташованих у

її сітчастому шарі. Потові залози (дії.

sudoriferae) належать до мезокринних

простих трубчастих залоз. Вони розташо-

вані майже по всій шкірі тіла людини. Ду-

же багато їх на підошві, долоні і в пахво-

вій ямці.

Сальні залози (дії. sebaceae), які є аль-

веолярними голокриновими залозами, Зви-

чайно розташовані у волосяному покриві,

відкриваючись своїми устями в мішечки

волосся. Вони містяться також на головці

статевого члена (клітора), на внутрішній

поверхні передньої шкірочки. Немає їх на

долоні та підошві. Жир, який виділяють

залози, змащує шкіру, запобігаючи зов-

нішнім впливам.

Функціональне значення шкіри

людини величезне. Вона має захисну та

видільну функції, відіграє велику роль у

терморегулюванні організму, що здійс-

нюється головним чином рефлекторним

нервовим впливом. Нарешті, шкіра є чи-

малим вмістилищем крові.

ГРУДЬ

Грудь (mamma) (мал. 288) складаєть-

ся з часток і часточок молочної залози, жи-

рового та волокнистого шарів, фасцій і

шкіри з підшкірним прошарком. У люди-

ни молочна залоза (ді. таттагіа) є пар-

ним органом, і в ранньому ембріогенезі

закладається в осіб обох статей.

Молочна залоза розташована симетрич-

но на передній стінці грудної клітки на

рівні III —IV ребер і безпосередньо при-

лягає до фасції великого грудного м'яза.

У осіб чоловічої статі молочна залоза (за

рідкісними винятками) рудиментарна.

Зовні у молодих жінок, які ще не на-

роджували, грудь має вигляд більшої чи

меншої кулі (іноді не зовсім правильного

конуса), у центрі якої міститься сосок

(papilla таттагіа), розташований звичай-

но по середньоключичній лінії. Сосок ото-

чує грудне кружальце (areola mammae)

Мал.

288.

Грудь (mamma)

молочна залоза

(gl.

таттагіа)

(стріловий розріз

по

середньоключич-

ній лінії):

/ — clavicula; 2 — m. subclavius; J — pulmo; 4 — ni.

pectoralis major; 5, 9 — lobi gl. mammariac; 6 — sinus lactiferi;

7 — ductuli lactiferi; S — papilla mammae.

390 ОРГАНИ ЧУТТЯ

у вигляді пігментованого обідка. Шкіра

грудного кружальця горбиста й зморшку-

вата, оскільки в її товщі містяться великі

сальні залози і гладкі м'язові елементи.

Більшу частину жіночої груді становить

жирова тканина, а основною функціональ-

ною частиною є молочна залоза. Залоза

має структуру трубчасто-альвеолярної апо-

кринової і складається з 16 — 21 частки

(ІоЬиІі ді. таттагіае), вивідні протоки

яких відкриваються на верхівці соска.

Молочна залоза у функціональному від-

ношенні пов'язана із життєдіяльністю жіно-

чих статевих органів, причому цей зв'язок

здійснюється гуморальним шляхом. Під час

вагітності залозиста тканина інтенсивно роз-

ростається і відразу після пологів (а іноді

незадовго до них) через молочні ходи по-

чинає виділятися молозиво.

Молочна залоза ссавців розвивається як

похідна потових залоз предків тварин.

В однопрохідних молочні залози мають

вигляд довгих трубчастих мішків, які

відкриваються в ділянці залозистого поля

біля сумок волосся. У живородних ссавців

молочні залози розташовані білатерально

в кількості, яка залежить від кількості ді-

тей, які народжуються за один раз.

В ембріогенезі людини молочна залоза

розвивається шляхом розмноження й за-

нурення ектодермальних клітин із наступ-

ним розростанням їх у вигляді залозистої

тканини.

Кровопостачання: гілки III —

VII задніх і передніх міжребрових і

внутрішніх грудних артерій та бічної груд-

ної артерії, венозна кров відтікає одно-

йменними венами.

Л і м ф о в і д т і к: із зовнішніх відділів

молочної залози в навкологрудні і далі в

пахвові лімфатичні вузли, із задніх від-

ділів — у надключичні, а з верхньоприсе-

редніх — у навкологруднинні лімфатичні

вузли.