Свиридов О.І. Анатомія людини

Подождите немного. Документ загружается.

Периферична нервова система • Автономна частина 371

слинних залоз. Симпатичні післявузлові

волокна до цих залоз підходять у складі

зовнішнього сонного нерва через plexus

a. facialis (з верхнього шийного симпа-

тичного вузла). Чутливі волокна до за-

лоз ідуть від нижньощелепного нерва

(див. кол. вкл., мал. XIV).

Блукаючий нерв (п. vagus)

(див. кол. вкл., мал. XV) крім рухових

(довільних) і чутливих волокон містить

парасимпатичні передвузлові та післявуз-

лові волокна. Передвузлові волокна, що

починаються в задньому ядрі блукаючого

нерва, перериваються в клітинах стовбу-

ра блукаючого нерва або безпосередньо в

іитрамуральних автономних вузлах внут-

рішніх органів (вісцеральних). Ділянка

поширення післявузлових волокон блу-

каючого нерва досить широка: залози сли-

зової оболонки горла, щитоподібна залоза,

легені, серце, трахея, бронхи, стравохід,

шлунок, тонка й товста кишки (до сигмо-

подібної ободової), печінка, нирки, під-

шлункова залоза.

Центр тазової частини пара-

симпатичної нервової системи закладений

у 2 —4-м)" крижових сегментах сірої ре-

човини спинного мозку (мал. 272). Перед-

вузлові волокна від центра в складі пе-

редніх корінців і передніх гілок крижо-

вих нервів (S2 —S4) ВИХОДЯТЬ через

fort:

sacralia pelvina. Відділившись, вони йдуть

у вигляді тазових нутряних нервів (пп.

splanchnici pclvini) до нижнього підчерев-

ного сплетення, а від нього до кінцевих

парасимпатичних вузлів органів малого

таза (vesica urinaria, uterus, rectum та

ін.).

Тазові нутряні нерви посилюють пери-

стальтику кишок, розслаблюють внут-

рішній м'яз — стискач відхідника і т. ін.

АВТОНОМНІ СПЛЕТЕННЯ

До найважливіших автономних спле-

тень (plexus autonomicus), або нутряних

(plexus visceralis) належать: грудне аор-

тальне, черевне аортальне, черевне, верхнє

брпжове та нижнє підчеревне. В утворенні

їх, як правило, беруть участь як симпатичні,

так і парасимпатичні волокна.

Грудне аортальне сплетення (plexus

aorticus thoracicus) розташоване'за ходом

грудної частини аорти та її нутряних гілок

і об'єднує такі сплетення: серцеве (plexus

cardiacus), яке міститься навколо висхід-

ної частини аорти, дуги аорти, легеневого

стовбура та біля місця входження в ліве

передсердя легеневих вен; стравохідне

(plexus esophagialis) — у товщі адвенти-

ційної оболонки стравоходу; легеневе

(plexus pulmonalis) — обгортає бронхи її

судини коренів легень і разом з ними про-

никає в легені. Грудне аортальне сплетен-

ня разом з аортою спускається до черев-

ної порожнини, де переходить у черевне

аортальне сплетення.

Черевне аортальне сплетення (plexus

aorticus abdominalis) сформоване за хо-

дом черевної частини аорти і її нутряних

гілок. Найбільшим сплетенням, утвореним

від черевного аортального, є черевне спле-

тення (plexus celiacus) біля основи че-

ревного стовбура, яке охоплює великі пра-

вий і лівий черевні вузли (gangl. celiacus

dexter/ sinister).

У формуванні черевного сплетення крім

черевного аортального беруть участь гілки

великого, малого та поперекових нутряних

нервів, задцього блукаючого стовбура, діа-

фрагмальнпх нервів. Донизу та вперед че-

ревне сплетення безпосередньо переходить

у верхнє брпжове; розходячись по гілках

черевного стовбура, утворює печінкове,

шлункове, селезінкове сплетення, віддає

гілки до діафрагми, підшлункової залози,

дванадцятипалої кишки її нирок.

Верхнє брижове сплетення (plexus

mesentericus superior) розташоване за хо-

дом верхньої брижової артерії й біля місця

відходження її від аорти має один або два

верхніх брижових вузли. Це сплетення,

поширюючись судинними гілками, формує

кишкове сплетення (plexus entericus), а ви-

ходячи за межі кореня брижі, бере участь

в утворенні міжбрижового та нижнього

брижового сплетень (plexus mesentericus

inferior). За рахунок нижнього брижового

виникає верхнє прямокишкове сплетен-

ня (plexus rectalis superior).

Печінкове сплетення (plexus hepaticus)

є безпосереднім продовженням черевно-

14*

372 НЕРВОВА СИСТЕМА

го; розташоване за ходом утворів, які про-

никли у ворота й виходять з воріт печін-

ки. Від нього йдуть гілки до діафрагми, де

біля початку нижньої правої діафрагмаль-

ної артерії міститься невеликий вузол

(рідше два). Печінкове сплетення має

зв'язок з підшлунковозалозовим сплетен-

ням (plexus pancreaticus) і верхнім бри-

жовим (plexus mesentericus superior).

Шлункове сплетення (plexus gastri-

cus) — розташоване за ходом шлункових

судин. Розгалужується у ділянці малої

кривини шлунка; має зв'язок з печінко-

вим, підшлунковозалозовим і верхнім бри-

жовим сплетеннями.

Селезінкове сплетення (plexus Henaus)

є безпосереднім продовженням черевного,

розташоване за ходом селезінкових судин,

має зв'язок з шлунковим і підшлунково-

залозовим сплетеннями.

До дрібніших сплетень, утворених че-

ревним аортальним, належать такі нутряні

сплетення: надниркове (plexus suprare-

nalis), ниркове (plexus renalis), сечовід-

не (plexus uretericus), яєчкове (яєчнико-

ве) (plexus testiculars/ovaricus), підшлун-

ковозалозове (згадувалося вище). Дони-

зу черевне аортальне сплетення безпосе-

редньо переходить у верхнє підчеревне.

Верхнє підчеревне сплетення (plexus

hypogastrics superior) розташоване на пе-

редній поверхні хребтового стовпа (LIV —

V, SI) у проміжку між загальними клубо-

вими артеріями. На рівні другого крижо-

вого хребця сплетення ділиться на дві

гілки (п. hypogastrics dexter / sinister)

і переходить у парне праве та ліве нижнє

підчеревне сплетення (plexus hypogastri-

cs inferior, s. plexus pelvicus) на задньо-

бічних стінках малого таза. За рахунок

нижнього підчеревного сплетення форму-

ються такі нутряні сплетення: присередні

прямокишковг (plexus rectales medii),

нижні прямокишкові (plexus reciales

inferior), передміхурової залози (plexus

prostaticus), сім'явиносне (plexus defe-

rentiales), матково-піхвове (plexus utero-

vaginal) і печеристі нерви клітора (ста-

тевого члена) (пп. cavernosi clitoridis /

penis).

Центри, які об'єднують і регулюють

функції симпатичної і парасимпатичної

частин автономної нервової системи, роз-

ташовані в мозочку, ядрах гіпоталамуса

та в смугастому тілі (див. мал. 272).

Вищі центри, що координують діяль-

ність усієї нервової системи, містяться в

корі великого мозку.

• '

Розділ 7

ОРГАНИ ЧУТТЯ

(ORGANA SENSORIUM)

Органи чуття (organa sensorium) —

своєрідні утвори, складовими частинами

яких є спеціалізовані рецептори. Ці ре-

цептори сприймають на відстані (ди.с-

тантні рецептори) або під час без-

посереднього стикання (контактні

рецептор и) різні подразнення, що над-

ходять із навколишнього та внутрішньо-

го середовища, і трансформують їх у не-

рвові імпульси. Аферентними шляхами ці

імпульси надходять до ядер та кори ве-

ликого мозку.

Організм людини, як і будь-який інший

тваринний організм, через свої рецептори

отримує величезну й різноманітну інфор-

мацію. Відображення цієї інформації

в корі великого мозку у вигляді відчуттів

і реакції на них чи то у вигляді м'язових

скорочень, чи виділення залозистого сек-

рету або більш складних реакцій (сві-

домість, зміна поведінки тощо) і є сутніс-

тю пристосування організму до умов на-

вколишнього середовища та розуміння

зовнішнього об'єктивного світу.

Крім рецепторів, які належать до ор-

ганів чуття (екстероцептори),

у організмі є велика кількість рецепто-

рів, що сприймають подразнення від внут-

рішніх органів і тканин (інтеро-

цептори), імпульси від яких також

надходять до центральної нервової сис-

теми.

Другою основною складовою частиною

рефлекторної дуги будь-якого виду чут-

ливості

є аферентна ланка. І. П. Пав лов

надавав великого значення цій ланці в

об'єктивному пізнанні зовнішнього світу.

Вчений писав, що всю рефлекторну дугу

можна уявити як таку, що розпадається

на три головні частини: перша частина по-

•

чинається з усякого натурального кінця

доцентрового нерва й закінчується в моз-

ку сприймаючою клітиною. Цю частину

рефлекторної дуги він запропонував на-

зивати й уявляти як аналізатор, оскільки

завдання цієї частини полягає в тому, щоб

увесь світ впливів, які надходять ззовні

до організму і його подразнюють, розкла-

дати, і чим вище організована тварина, тим

розкладати детальніше й тонше.

Таким чином, запропоноване І. П. Пав-

ловим поняття

аналізатора

ширше, ніж

поняття органів чуття, оскільки воно охоп-

лює не лише рецепторне поле (перифе-

ричний кінець аналізатора), а й провідні

шляхи та мозкові центри, у тому числі кір-

кові (кірковий кінець аналізатора). Крім

того, до периферичних кінців аналізаторів

належать інтероцептори, зокрема про-

пріоцептори, які передають інфор-

мацію від м'язів і сухожилків (див. мал.

243). Такий аналізатор називається ру-

ховим. Для

ЖИТТЯ

ДІЯЛЬНОСТІ

людини

особливо велике значення мають відділи

рухового аналізатора, які передають сиг-

нали від м'язів гортані (особливо голосо-

вих зв'язок) і язика, а також від м'язів

верхньої кінцівки. У першому випадку

функції рухового аналізатора, поєдную-

чись з функцією слуховою, забезпечують

можливість виразної мови, у другому —

функції рухового аналізатора разом

з функціями зорового й тактильного є ос-

новою для маніпулювання різними пред-

метами.

У людини є п'ять органів чуття: зору,

присінково-завитковий, нюху, смаку, за-

гальний покрив (сприймання тактильної,

температурної, больової чутливості то-

що).

374 ОРГАНИ ЧУТТЯ

ОРГАН ЗОРУ (ОКО)

Орган зору* (organum visus), або око

(oculus), який охоплює специфічні рецеп-

торні утвори, що сприймають світло й ко-

лір, належить до найважливіших органів

чуття у світі тварин.

Серед ссавців особливо велику роль зір

набув у приматів, які для добування їжі

користуються кінцівками, у зв'язку з чим

розглядають предмет на близькій відстані.

Внаслідок добору в цьому напрямі з'я-

вився бінокулярний зір, який допомагає

чіткіше визначити об'ємність, а також роз-

винулась здатність сприймати та відчува-

ти велику гаму кольорів, що особливо при-

таманне оку людини.

Око складається з очного яблука, зоро-

вого нерва та додаткових структур.

ОЧНЕ ЯБЛУКО

В очному яблуці (bulbus oculi) (мал.

273, 275) розрізняють передній і задній

полюси. Передній полюс (polus anterior)

розташований у центрі передньої випук-

лості очного яблука, задній (polus poste-

rior) — у центрі задньої випуклості очно-

го яблука назовні від зорового нерва.

Лінія, що з'єднує обидва полюси ока, є

найбільшим його розміром (майже 24 мм)

і називається зовнішньою віссю очного

яблука (axis bulbi externus). Внутрішня

вісь очного яблука (axis bulbi internus) є

частиною попередньої, простягається мілс

задньою поверхнею рогівки та сітківкою і

становить близько 21,3 мм. Цю вісь пере-

тинає зорова вісь (axis opticus) — від

предмета, який розглядається, до місця

найкращого бачення сітківки. Найбільший

поперечний розмір очного яблука, або еква-

тор (equator), становить приблизно 23,6 мм.

Лінії, що проходять через обидва полюси

перпендикулярно до екватора, називають-

ся меридіанами (meridiani).

Очне яблуко складається з оболонок і

ядра.

•ПОНЯТТЯ органа зору слід відрізняти від по-

няття зорового аналізатора, який охоплює також

провідні шляхи та центри зорового аналізато-

ра. — Прим. ред.

Оболонки очного яблука. Розріз-

няють три оболонки: зовнішню волокнис-

ту, середню судинну та внутрішню сітчас-

ту. Волокнисту оболонку (tun. fibrosa

bulbi) поділяють на білкову оболонку ока

(склеру) та рогівку.

Білкова оболонка ока (sclera) (див.

мал. 273), яка становить 5/6 поверхні оч-

ного яблука, складається з щільних непро-

зорих білого кольору колагенових пучків

з домішкою еластичних волокон. Зовні в

передньому відділі білкова оболонка вкри-

та кон'юнктивою, а зсередини вся її пло-

ща вистелена ендотелієм. У задньому

відділі білкова оболонка пронизана чис-

ленними волокнами зорового нерва.

Рогівка (cornea) має вигляд прозорої

круглої випуклої вперед пластинки до

1,2 мм завтовшки, яка є безпосереднім про-

довлсенням білкової оболонки. Вона скла-

дається з безсудинної сполучної тканини

та рогових тілець, що становлять власну

речовину рогівки (substantis proprio), до

якої прилягають передня та задня погра-

ничпі пластинки. Передня й задня по-

верхні рогівки вкриті епітелієм. На пери-

ферії рогівка межує з кільцем кон'юнкти-

ви (anulus conjunctivae) (див. мал. 273),

під яким у товщі білкової оболонки роз-

ташована венозна пазуха білкової оболон-

ки (sinus venosus sclerae).

Судинна оболонка (túnica vasculosa bid-

bi) (мал. 274) є густим судинним сплетен-

ням, пронизаним пухкою сполучною тка-

ниною з багатьма пігментними клітинами.

Ця оболонка складається з власної судин-

ної оболонки, війкового тіла та райдужки.

Власна судинна оболонка (choroidea)

вистеляє зсередини білкову оболонку, пух-

ко зростаючись з нею, трохи не доходячи

до її переднього краю.

Війкове тіло (corpus ciliare) розташо-

ване на межі білкової оболонки й рогівки

і є ніби стовщеною частиною власної су-

динної оболонки. У ньому розрізняють

війкове коло і війковий вінець.

Війкове коло (orbiculus cilia-

ris) — це розташований по колу сплоще-

ний валик заднього відділу війкового тіла.

Орган зору 375

Мал. 273. Очне яблуко (bulbus oculi) (гори-

зонтальний розтин):

/ — axis opticus visus; 2 — axis bulb! cxtcrnus: J —

cornea: 4 — lens: 5 — camera anterior bulbi: 6 — camera

posterior bulbi: 7 — zonula ciliaris; Ä — corpus ciliare;

9, — corpus vitrcuin; HI — fovea centralis maculae; ft -

discus n. optici; 12 — a. ct v. centralis retinae; 13 — n.

opticus; 14— pars optica retinae; 15— sclera; 16— .

choroidca; 17 — equator; IS — in. ciliaris.

Зсередини війкове коло перехо-

дить у війковий вінець (corona

ciliaris), який складається з раді-

ально спрямованих численних

(у людини до 70) війкових від-

ростків (processus ciliares) і війко-

вих складок (plicea ciliares). Ці ут-

вори відіграють роль в обміні водя-

нистої вологи ока.

В і й к о в и й м'яз (т. ciliaris), за-

кладений у товщі війкового тіла, скла-

дається з шарів міоцнтів, розташованих у

меридіональному та циркулярному на-

прямках. Функція цього м'яза полягає в

пристосуванні кривини кришталика для

бачення зблизька (м'яз натягує choroidca,

внаслідок чого розслабляється капсула

кришталика і збільшується його випук-

лість) і вдалечінь (м'яз повертається у

початкове положення, капсула криштали-

ка натягується, випуклість його зменшує-

ться). У віці 45 — 50 років ця функція

(акомодація) поступово втрачається.

Райдужка (iris) є продовженням війко-

вого тіла і має вигляд тонкої пластинки, яку

видно через рогівку, розташовану у лобовій

площині. В центрі райдужкн є отвір — зіни-

ця (pupilla). У райдужці розрізняють пе-

редню поверхню, обернену до рогівки, і зад-

ню, спрямовану до кришталика; війковий

край, яким райдужка прикріплена до війко-

вого тіла, і зіничний край, який обмежує зіни-

цю. Всередині райдужкн містяться гладкі

м'язи: м'яз — звужувач зіниці (т. sphincter

pupillae) (коловий) і м'яз — розширювач

зіниці (т. dilatator pupillae) (радіальний).

Якщо в око потрапляє великий пучок світла,

зіниця звужується, а в темряві — розши-

рюється. Колір райдужкн залежить від

кількості пігменту в ній.

Внутрішня (чуттєва) оболонка, або

сітківка (retina), має складну будову, але

Мал. 274. Судинна оболонка очного яблука (tun.

vasculosa bulbi) (внутрішня поверхня):

/ — orbiculus ciliaris; 2 — corona ciliaris: 3 — sciera; 4 -

processus ciliares; і — retina; 6 — leus.

неозброєним оком у зоровій частині сіт-

ківки можна розрізнити два шари: пігмент-

ний (stratum pigmentosum), який міцно

зрісся з судинною оболонкою, і нервовий

шар (stratum nervosum), обернений у бік

376 ОРГАНИ ЧУТТЯ

склистого тіла. Мікроскопічне вивчення

нервового шару сітківки дає змогу визна-

чити в ній три ряди невронів, які містять

фоторецептори (паличкоподібні та колбоч-

коподібні зорові клітини), а також ганг-

ліозні та біполярні неврони.

На внутрішній поверхні сітківки неоз-

броєним оком можна побачити невеликий

(близько 1,5 мм в діаметрі) диск зорово-

го нерва (discus п. optici), що має заглиб-

лення в центрі. Він є місцем, де збирають-

ся аксони вузлових клітин сітківки і, про-

никаючи крізь судинну та білкову оболон-

ки, утворюють зоровий нерв. Ділянка дис-

ка не має світлочутливих елементів (сліпа

частина сітківки). Трохи назовні від дис-

ка зорового нерва видно округлу (близь-

ко 1 мм) жовту пляму (macula lutea) —

місце найгострішого зору.

Світлозаломлювальні середови-

ща очного яблука. Ядром очного яб-

лука є світлозаломлювальні середовища:

кришталик, склисте тіло та склиста воло-

га передньої й задньої камер ока.

Кришталик (lens) (див. мал. 273) має

форму двовипуклої прозорої лінзи, розта-

шованої за райдужкою та зіницею. Задня

поверхня кришталика більш випукла, ніж

передня. Край, де сходяться поверхні, нази-

вається екватором. Розрізняють вісь

кришталика (завдовжки в середньому 3,7,

під час акомодації — до 4,4 мм), яка з'єднує

полюси обох поверхонь (їхні крайні точ-

ки), і екваторіальний діаметр, що становить

9 мм. Кришталик ніби підвішений до війко-

вого тіла ниткоподібними зв'язками, які

фіксують його, трохи відступивши (одні

вперед, інші назад) від краю. При цьому

між рядами зв'язок по колу утворюється

простір, який заповнений водянистою во-

логою і добре сполучається з камерами ока.

Тіло кришталика складається з особли-

вої прозорої безбарвної волокнистої речо-

вини, вкритої прозорою сполучнотканинною

капсулою (capsula lentis), яка фіксується

до війкового тіла за допомогою пояскових

волокон (fibrae zonulares). Завдяки своїй

еластичності й функції війкового, м'яза, що

розслаблює й натягує капсулу, кришталик

змінює свою форму залежно від відстані

до предмета, який розглядається.

Склисте тіло (corpus vitreum) (див.

мал. 273) — драглиста прозора безбарв-

на маса — склиста строма з незначним

вмістом блукаючих клітин кулястої фор-

ми, яка заповнює більшу частину порож-

нини очного яблука. Зовні склисте тіло

вкрите тонкою склистою перетинкою

(membrana vitrea).

Передня камера (camera anterior) об-

межена спереду задньою поверхнею

рогівки, ззаду — передньою поверхнею

райдужки. Задня камера (camera poste-

rior) спереду відмежована задньою по-

верхнею райдужки, а ззаду — передньою

поверхнею кришталика. Обидві камери за-

повнені водянистою вологою (humor

aquosus) і сполучаються між собою через

зіницю.

ДОДАТКОВІ СТРУКТУРИ

Додаткові структури ока (structurae

oculi accessoriae) — це захисні пристосу-

вання та м'язи ока.

До захисних пристосувань належать

брови, повіки з віями, кон'юнктива і сльо-

зовий апарат.

Повіки (верхні й нижні) (мал. 275) —

це парні шкірно-кон'юнктивні складки, які

закривають очне яблуко спереду. Перед-

ня поверхня повіки вкрита тонкою шкірою,

що легко збирається в складки, під якою

залягає м'яз повіки і яка на периферії

переходить у шкіру лоба та лиця. Задня

поверхня повіки вистелена кон'юнктивою.

Повіка має передній кант (limbus anterior

palpebrae) і задній (limbus posteroir pal-

pebrae) на якому розташовані вії (cilia).

Канти переходять у кон'юнктиву. Між

верхньою й нижньою повіками утворює-

ться щілина

ПОВІК

З присереднім і бічним

кутами ока. Біля присереднього кута щіли-

ни передній край кожної повіки має неве-

лике підвищення — сльозовий сосочок

(papilla lacrimalis), на верхівці якого

дрібним отвором відкривається сльозовий

канадець (canaliculus lacrimalis).

У товщі повік закладені хрящі (tarsus

superior et tarsus inferior), які міцно зрос-

лися з кон'юнктивою і значною мірою

впливають на форму повік. Присередньою

Орган зору 377

і бічною зв'язками повік ці хрящі при-

кріплені до краю очної ямки. Всередині

хрящів міститься близько 40 залоз хрящів

(дії. tarsales), протоки яких відкривають-

ся поблизу вільних задніх країв обох

повік.

Кон'юнктива (tun. conjunctiva) (див.

мал. 275) вкриває задню поверхню повік

і передню поверхню очного яблука, за ви-

нятком рогівки, біля краю якої утворює-

ться кільце кон'юнктиви, де епітелій ко-

н'юнктиви переходить у епітелій рогівки.

Розрізняють кон'юнктиву повіки й ко-

н'юнктиву очного яблука. На місці пере-

ходу частин кон'юнктиви одна в одну ут-

ворюється верхнє і нижнє склепіння ко-

н'юнктиви (fornices conjunctivae superior

et inferior). На межі склепінь і кон'юнк-

тиви, яка вкриває хрящі повік, є перехідні

складки, завдяки яким очне яблуко не

втрачає своєї рухомості. У цих складках

найчастіше затримуються сторонні пред-

мети, що потрапляють в око. Кон'юнкти-

ва утворює щілиноподібний кон'юпктив-

ний мішок (saccus conjunctivus), що спере-

ду відкривається очною щілиною. У ді-

лянці присереднього кута ока за рахунок

кон'юнктиви формується сльозовий сосо-

чок, а також розташована назовні від ньо-

го півмісяцева складка, що є рудиментом

третьої повіки (мигальної перетинки).

Сльозовий апарат (apparatus lacrima-

lis) кожного ока складається із сльозової

залози та сльозовивідних шляхів.

Сльозова залоза (gl. lacrimalis) (мал.

276) розташована в однойменній ямці

верхньозовнішнього кута очної ямки, не-

велика (2,5 х 1,2 см). Вивідні проточки її

(5—12) відкриваються в ділянці верхньо-

го склепіння

КОН'ЮНКТИВНОГО

мішка. Сльо-

зова залоза виділяє прозору безбарвну

сльозову рідину, яка запобігає висиханню

ока.

З кон'юнктивного мішка сльозова ріди-

на, обмивши око, скупчується (частина її

випаровується) біля присереднього кута

очної щілини поблизу сльозового сосочка,

де утворюється так зване сльозове озеро.

Звідси через крапкові отвори (верхній і

нижній) сльозова рідина надходить у два

сльозових канальці, які вливаються в сльо-

Мал. 275. Повіки (palpebrae) і кон'юнктива (tun.

conjunctiva):

1,6 — plica semilunaris conjunctivae; 2 — lacus lacrimalis;

3 — angulus oculi mcclialis: 4 — carúncula lacrimalis; 5 —

punctum lacrímale; 7 — tun. conjunctiva palpebrarum; 8 —

palpcbra inferior; 9 — fornix conjunctivae inferior; 10 —

tun. conjunctiva bulbi; // — angulus oculi lateralis; 12 -

palpcbra superior.

Мал. 276. Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis):

1 — gl. lacrimalis; 2 — tarsus superior; 'S — punctum la-

crímale; 4 — canaliculi lacrimales; 5 — saccus lacrimalis; 6 —

cluetus nasolacrimalis.

зовий мішок (saccus lacrimalis), що лежить

у відповідному заглибленні присередньої

стінки очної ямки. Нижній кінець сльозо-

вого мішка безпосередньо переходить у

носо-сльозову протоку (duetus nasola-

crimalis), яка відкривається в нижній но-

совий хід.

378 ОРГАНИ ЧУТТЯ

Зовнішні м'язи очного яблука (mm.

externi bulbi oculi) (див. мал. 263) роз-

виваються з трьох головних міотомів.

Розрізняють очноямковий м'яз, чотири

прямих (верхній, нижній, бічний і присе-

редній), два косих (верхній і нижній) м'язи

та м'яз — підіймач верхньої повіки. Усі

ці м'язи, за винятком нижнього косого,

починаються біля очноямкового краю зо-

рового каналу від спільного сухожнлко-

вого кільця (anulus tcndineus communis)

навколо зорового нерва. Кожен прямий

м'яз проходить вперед уздовж відповід-

ного боку очного яблука й закінчується

коротким сухожилком у білковій оболонці

перед екватором.

Бічний і присередній прямі м'язи (mm.

recti lateralis et medialis) обертають очне

яблуко навколо вертикальної осі, верхній

і нижній прямі м'язи (mm. recti superior

et inferior) — навколо лобової.

Верхній косий м'яз (т. obliquus supe-

rior) своїм переднім тонким сухожилком

перекинутий через блок блокової ості, йде

вбік і назад, прикріплюється до верхньо-

бічної поверхні очного яблука, позаду його

екватора.

Нижній косий м'яз (т. obliquus inferior)

починається на очноямковій поверхні вер-

хньої щелепи поблизу ямки сльозового

мішка іі прикріплюється до зовнішньої

поверхні очного яблука дорсально від його

екватора. Обидва косих м'язи обертають

очне яблуко переважно навколо стрілової

осі: верхній рухає зіницю донизу вбік,

нижній - догори вбік.

М'яз підіймач верхньої повіки (т.

levator palpebrae superioris) прямує впе-

ред і прикріплюється до верхнього краю

хряща верхньої повіки. Про функцію м'я-

за свідчить його назва. Усі рухи правого

ТІ. лівого очних яблук завжди синхронні,

оскільки їх координує центральна нерво-

ва система.

Верхній, присередній і нижній прямі,

нижній косий м'яз і м'яз підіймач верх-

ньої повіки і и н е р в у є окоруховип нерв,

бічний прямий відвідний нерв, а верхній

косий м'яз блоковий.

Порожнина очної ямки набагато більша

за очне яблуко, особливо ззаду. її запов-

нює пухка волокниста сполучна тканина,

яка відокремлена від очного яблука міц-

ним сполучнотканинним листком.

Кровопостачання. Очне яблу-

ко та всі його допоміжні органи (м'язи,

кон'юнктива, сльозовий апарат) отриму-

ють артеріальну кров з очної артерії, гілки

внутрішньої сонної артерії. Основні арте-

рії: центральна артерія сітківки (прохо-

дить у товщі зорового нерва), війкові (пе-

редні, короткі й довгі задні), сполучної обо-

лонки (передні та задні), повік (присеред-

ня й бічна), сльозова. Венозна кров від-

тікає верхньою та нижньою очними вена-

ми, які впадають у печеристу пазуху і ана-

стомозу ють з венами лиця.

ШЛЯХИ

ЗОРОВОГО АНАЛІЗАТОРА

Нервові шляхи сітківки ока складають-

ся з ланцюга трьох невронів.

Перший неврон — паличко- та колбоч-

коподібні зорові клітини, другий — біпо-

лярні неврони, третій — вузлові неврони,

центральні відростки яких збираються в

зоровому диску іі проходять у складі зоро-

вого нерва. Волокна присередньої части-

ни зорового нерва перехрещуються. Після

перехрестя у складі зорового шляху кож-

ної сторони нервові волокна продовжують-

ся від зовнішньої половини сітківки свого

ока та присередньої половини сітківки дру-

гого ока (див. кол. вкл., мал. XVI). Во-

локна зорового шляху закінчуються з кож-

ного боку в трьох підкіркових центрах

зору: бічному колінчастому тілі, подушці

таламуса і в сірому шарі верхнього горб-

ка покрівлі середнього мозку.

Центральні відростки клітин бічного

колінчастого тіла й подушки таламуса у

складі зорової променистості проходять

через задній ВІДДІЛ задньої ніжки внутріш-

ньої капсули до кіркового кінця зорового

аналізатора, розташованого в потиличній

частці.

Зіничні рефлекси. Аксони невронів

сірого шару (див. кол. вкл., мал. XVI)

верхніх горбків покрівлі середнього моз-

ку тягнуться до клітин додаткових (пара-

симпатичних) ядер окорухового нерва.

Вухо 379

Нейрити клітин цього ядра у вигляді пе-

редвузлових волокон у складі окорухово-

го нерва підходять до війкового вузла.

Післявузлові волокна йдуть у складі ко-

ротких війкових нервів й іннервують

війковий м'яз і m. sphincter pupillae. Так

здійснюється зіничний рефлекс за участю

парасимпатичних нервових елементів.

Післявузлові волокна від верхнього

шийного симпатичного вузла проходять у

складі сплетення очної артерії й проника-

ють в очне яблуко, де поряд з іншими еле-

ментами іннервують т. dilatator pupillae.

Крім того, до очного яблука відходять чут-

ливі довгі війкові нерви від носо-війково-

го нерва.

Ембріогенез органа зору

Очне яблуко в ранньому ембріогенезі (мал.

277) розвивається з трьох зачатків: нервового,

мезенхімного та ектодермального. Нервовий за-

чаток виникає на третьому тижні ембріогенезу

у вигляді вентробічного випинання переднього

мозкового пухирця, утворюючи зоровий пухирець,

і також має ектодермальне походження. Це ви-

пинання незабаром перетворюється в двостінний

келих. У трьохмісячного зародка стінки очного

бокала диференціюють в сітківку, причому зов-

нішня його стінка внаслідок міграції пігменту

перетворюється в пігментний шар. Зорова ме-

зенхіма, яка оточує очний келих, формує пухку

судинну оболонку разом з райдужкою і війко-

Мал. 277. Ембріогенез очного яблука:

а — зачаток очного яблука у місячного зародка; / — екто-

дерма; 2 — зорошііі пухирець; 3. 4 — двостінний зоровий

келих; 5 — мезенхіма; в — очне стебло;

6 — очне яблуко у двомісячного зародка: І — рогівка;

2 — кришталик; З — зачаток повік; 4 — зачаток сітківки;

5 — пігментний шар сітківки; 6" — мезенхіма

вим тілом, щільну білкову оболонку, а також влас-

ну прозору речовину рогівки. З ніжки, яка

з'єднує очний келих з головним мозком, розви-

вається зоровий нерв. Через цю ніжку всереди-

ну ока проникають кровоносні судини.

На четвертому тижні ембріогенезу назустріч

мозковому зачатку очного яблука з найближчої

ділянки ектодерми росте третій — ектодермаль-

ний зачаток у вигляді втягнення. Незабаром ек-

тодермальне втягнений, перетворившись в пухи-

рець, відокремлюється і вступає в ямку очного

келиха, де під час подальшого розвитку видозмі-

нюється у стовщений прозорий утвір, з якого роз-

вивається кришталик. Склисте тіло, білкова обо-

лонка, війкове тіло, рогівка, кровоносні судини

та інші сполучнотканинні елементи розвивають-

ся з мезенхіми.

ВУХО

У людини, як і в усіх хребетних, вухо

(auris) виконує функції слуху й рівноваги

тіла, що найкраще розвинулося у ссавців.

Вухо складається із зовнішнього, серед-

нього та внутрішнього вуха, де розташо-

ваний присіцково-завитковий орган.

ЗОВНІШНЄ ВУХО

Зовнішнє вухо (auris externa) (мал.

278) складається з вушної раковини і зов-

нішнього слухового ходу.

Вушна раковина (auricula)* людини —

парний утвір, в основі якого міститься своє-

*Є лише V ссавців.

рідно зігнута хрящова пластинка, вкрита

з обох боків тонкою шкірою. У вушній

раковині розрізняють: завиток (helix),

який обрамляє її зовнішній край; човен

(scapha), що має вигляд жолоба, розташо-

ваного перед завитком; протизавиток

(anthelix), який обмежує човен спереду;

козелок (tragus) — невеликий виступ, що

прикриває зовнішній слуховий отвір спе-

реду; вушну часточку (lobulus auriculae),

(мочку), тобто шкірну складку нижнього

відділу вушної раковини, в якій немає

хрящової основи.

Вушні м'язи людини рудиментарні, тому

вушні раковини рухаються дуже мало або

зовсім не рухаються.

380 ОРГАНИ ЧУТТЯ

Мал. 278. Зовнішнє вухо (auris externa), середнє

(auris media) і внутрішнє (auris interna):

І — mal leus; 2 — incus; S — stapes; 4 — canales semicirculares

ossci; 5 — vestíbulum; 6 — cochlca; 7 — cavitas tympani (auris

media); 8 — pars petrosa; 9 — membrana tympani; 10 — m.

tensor tympani; // — tuba auditiva; 12 — cartílago tubac

auditivac; 1} — ostium pharyngcum tubae auditívae; 14 —

processus stuloidcus; 15 — gl. parotidea; 16 — cartílago meatus

acustici; 17 — aurícula; 18 — meatus acusticus externus.

Зовнішній слуховий хід (meatus acus-

ticus externus) (див. мал. 278) є безпосе-

реднім продовженням найглибшої ділян-

ки увігнутої поверхні вушної раковини

і починається зовнішнім слуховим отво-

ром (porus acusticus externus). Зовнішній

слуховий хід має форму трубки близько

24 мм завдовжки, дещо зігнутої під кутом,

відкритим вперед і донизу. У ньому роз-

різняють кісткову (дві третини) і хрящо-

ву (одна третина) частини. Хрящ слухо-

вого ходу є жолобуватим продовженням

хряща вушної раковини. Кісткова части-

на зовнішнього слухового ходу утворена

барабанною та лускоподібною частинами

скроневої кістки. Біля його внутрішнього

краю є барабанна вирізка (incisura tympa-

піса). По всій своїй довжині зовнішній

слуховий хід вкритий шкірою, яка міцно

зрослася з розташованими під нею ткани-

нами і містить багато сальних залоз, час-

тина з них виробляє вушну сірку.

Барабанна перетинка (membrana tym-

рапіса) (див. мал. 278) цілком відділяє

зовнішній слуховий хід від барабанної

порожнини. Вона укріплена за допомогою

волокнисто-хрящового кільця В барабанній

борозні й розташована навскіс таким чи-

ном, що її зовнішня поверхня обернена

донизу вперед і назовні. Округлої форми

(діаметр 9 х 11 мм) барабанна перетинка

натягнута неоднаково: у верхньозовніш-

ньому квадранті вона розслаблена (роз-

слаблена частина), на решті площі, нав-

паки, вона напружена (натягнута части-

на). Обидві частини на задній поверхні

барабанної перетинки відділені одна від

одної за допомогою передньої і задньої

молоточкових складок. Зовнішня поверх-

ня барабанної перетинки увігнута на зра-

зок пологого конуса. Його центр, фіксо-

ваний до ручки молоточка, чітко видно в

падаючому світлі: він дістав назву пупка

барабанної перетинки (umbo membranae

tympanicae).

Барабанна перетинка складається з пух-

кої волокнистої сполучної тканини, пучки

якої ззовні мають радіальний (променис-

тий шар), а зсередини циркулярний (ко-

ловий шар) напрямок. Зовні вона вкрита

тонким епідермальним шаром, який є про-

довженням шкіри зовнішнього слухового

ходу, а зсередини її вистеляє слизова обо-

лонка барабанної порожнини.

СЕРЕДНЄ ВУХО

Середнє вухо (auris media) (див. мал.

278) є складною звукопровідною части-

ною органа слуху, закладеною в товщі

скроневої кістки на стику її кам'янистої,

лускоподібної та барабанної частин. До

складу середнього вуха належать барабан-

на порожнина, барабанна перетинка, слу-

хові кісточки і слухова труба.

Барабанна порожнина (cavitas tympa-

ni) (мал. 279, див. мал. 278) має непра-

вильну форму, об'ємом понад 1 см

. Має

шість стінок: покривну (paries tegmen-

talis), утворена покрівлею барабанної по-

рожнини; яремну (paries jugularis), що

відповідає яремній ямці; сонну (paries

caroticus), обмежену стінкою сонного кана-

лу; соскоподібну (paries mastoideus), яка

прилягає до комірок соскоподібного відрост-

ка; перетинчасту (paries membranaceus),

майже цілком відгороджену барабанною

перетинкою, і лабіринтну (paries labyrin-

thicus), що є зовнішньою поверхнею ла-

біринту внутрішнього вуха. Лабіринтна

стінка має два невеликих отвори: вікно