Сургай Г.І., Слюсаренко А.Г., Гусєв В.І. Новітня історія України 1900-2000

Подождите немного. Документ загружается.

«Правда» (1867—1880), Літературного товариства їм Шевченка тощо

Моральна і матеріальна підтримка наддніпрянщв, їх особистий вплив,

участь у галицьких виданнях сприяли зростанню національного руху

в краї і виходові його за межі вузького провінціалізму на всеук-

раїнські обшири

ГЛЩв Про піднесення українського руху наприкінці XIX — на по-

Т чатку XX ст. свідчило активне відстоювання українцями

вимог забезпечення державності та посилення їхнього впливу

на державне життя.

Тривале перебування західноукраїнських земель у складі іншої

держави не могло не позначитися на державницькій ідеї українців

Деякі діячі українського руху і українських політичних партій по-

в'язували державність західних українських земель з автономією

в рамках Австро-Угорщини Саме тому федералістсько-автономістські

ідеї пустили своє коріння в західноукраїнській громадськості Вимога

окремішності галицьких українців в Галичині вперше була сформо-

вана на рівні громадсько-політичної організації Народною радою,

утвореною народовцями (Ю. Романчук, О. Огоновський, О. Сте-

фанович, С. Качала, Й. Заячкгвський, М. Сгчинський та ш) у жовтні

1885 р

Перебудову Австро-Угорщини на федеративних засадах з утворен-

ням з українських земель окремої провінції передбачали Українська

радикальна партія — жовтень 1890 р (С. Данилович, Є. Левицький,

М. Павлик, І. Фрактсо, Р. Яросевич), а також Національно-демокра-

тична партія — грудень 1899 р (Ю. Романчук, Є. Левицький, М. Гру-

шевський та ш) І хоч їхні національні частини програм були значно

ширшими, орієнтувалися в перспективі на самостійну Українську дер-

жаву, все-таки завданням часу ці парти вважали забезпечення націо-

нально-територіальної автономії для українців Австро-Угорщини

Питання території та влади були ключовими домінантами украін-

сько-польського суперництва в Галичині Зусилля поляків, їхньої

сеймової більшості спрямовувалися на збереження єдності провінції

та польського характеру управління Українські політики не вважа-

ли галицьку автономію тривкою формою, що потребує стратегічної

програми співжиття двох народів Об'єднання в рамках провінції розці-

нювалося ними як історична несправедливість, яку потрібно виправи-

ти Забезпеченню національно-територіальної автономії для українців

Австро-Угорщини українські політики значною мірою підпорядкову-

вали свою діяльність як у сеймі, парламенті, так і серед мас, скли-

каючи народні зібрання і пропагуючи на них свої вимоги

XX ст почалося для галицьких українців посиленням боротьби за

відокремлення Східної української Галичини від Західної — поль-

ської — і створення з неї окремого краю Зокрема, у 1900 р в Галичині

та на Буковині відбулися численні віча під гаслом поділу Галичини

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

111

на українську і польську частини, об'єднання української частини з

Буковиною з метою створення суцільного українського краю.

Національно-територіальну автономію для українців Українська

радикальна і Національно-демократична партії відстоювали до са-

мого початку Першої світової війни. У передвоєнній Галичині (1913 р.)

відбулися з'їзди цих партій, які засвідчили їхню вірність ідеї авто-

номії, а також прагнення об'єднати Галичину з Буковиною.

Частина прихильників поділу Галичини на польську і українську

інколи, враховуючи значне загострення польсько-українських відно-

син, відмовлялась від цієї вимоги, йшла на компроміс з поляками,

сподіваючись, що останні підуть шляхом забезпечення рівноправності

обох народів. За відмову від домагання поділу Галичини на польську

й українську вони бажали заборони полонізації, застосування україн-

ської мови в Східній Галичині.

У 1890 р. в галицькому сеймі була проголошена угода, яка отримала

назву «нової ери» і мала почати нову добу польсько-українських відно-

син у Галичині. У результаті згоди, досягнутої між народовцями під

проводом Ю. Романчука й О. Барвінського, з одного боку, та гене-

рал-губернатором К. Бадені, який представляв галицький уряд, — з

іншого, українцям робилися поступки переважно в царині освіти

і культури. Народовцям була обіцяна підтримка польською шляхтою

їхніх кандидатів на виборах до австрійського парламенту. Народовці,

у свою чергу, заявляли про вірність галичан Австро-Угорській дер-

жаві, зобов'язувалися не виступати проти поляків, тобто зберігати

політичний статус-кво. По суті це означало відмову українців від

вимоги поділу Галичини на українську і польську, від ідеї автономії.

«Нова ера» дала певні результати для українців. Вона позначила-

ся в українському житті утворенням Коломийської гімназії (1892 р.),

відкриттям кафедри української історії у Львівському університеті

(1894 р.), деякими іншими покращеннями в адміністрації та шкільній

справі. «Нову еру» підтримав також український митрополит кардинал

Сильвестр Сембратович, який поступово усунув москвофільських

представників з Митрополичої Консисторії. І це було добрим наслідком

українсько-польської угоди 1890 р. Однак інші домагання українців

(зрівняння українців з поляками перед державними законами, визнан-

ня і поширення їхньої мови в адміністрації, судах, дбання про поліп-

шення долі українських міщан і селян тощо) не були задоволені адмі-

ністрацією. Тому «нова ера» мало що змінила в українсько-польських

відносинах. Незначні поступки поляків не могли задовольнити україн-

ський табір. Навіть у найкращий час «нової ери», коли відбулися

вибори до парламенту (1891 р.), українці втратили половину своїх

мандатів, які мали в 1873 р. (шляхта мала 57 депутатів, а народов-

ці — всього 7). «Нова ера» не здобула популярності серед українського

суспільства, вона викликала завзяту опозицію з боку радикальних

і москвофільських кіл і була зірвана. Група Ю. Романчука перейшла

112 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

до опозиції (1894) Обидві сторони (польська і українська) відновили

політичну боротьбу Подальші намагання, зокрема у 1908 р, досягти

порозуміння не мали успіху

На боці уряду після зірвання «нової ери» залишилися С Сембрато-

вич і поміркована група народовців під проводом А Вахнянина і О Бар-

вшського, яка почала здійснювати «новий курс» під гаслом «краще

щось, як нічого» і здобула за свою підтримку від уряду дрібні концесії

Наприкінці XIX ст серед західних українців все більшого впливу

набував самостійницький напрям, який передбачав як стратегічну

кінцеву мету створення самостійної Української держави Звичайно,

що вимоги національної незалежності в той час не були несподіваними

для західних українців, адже їх ще раніше оголосили інші народи

Габсбурзької імперії

Необхідною передумовою висунення ідеї незалежної соборної Укра-

їнської держави було визнання спільності західних і наддніпрянських

українців, яка і становила єдиний український народ У 1888 р на

загальних зборах «Народної ради» О Огоновський наголошував «Ми,

русини галицькі, є частиною великого двадцяти міллюнового на-

роду (малоруського), самостійного серед громади народів слов'янсь-

ких, окремого як від народу польського, так і від російського»

У грудні 1892 р в «народній програмі», прийнятій на зборах

«Народної ради», визнавалася єдність усього українського народу

незалежно від існуючих державних кордонів Програма вказувала на

галицьких українців як на частину «русько-украшського народу, що,

утворивши самостійність державну, боровся віками за свої права

державно-політичні і ніколи не зрікався і не зрікається прав самостій-

ного народу, без огляду на час і спосіб здійснення своїх прав націо-

нальних» Шлях досягнення цього ідеалу, як зазначав К Левицький,

«довести наш руський нарід до самосвідомості політичної, щоб цілий

нарід руський був у силі берегти і добувати повні свободи»

Вперше став відстоювати єднання всіх українців у незалежній

державі молодий радикал Ю Бачинський, який у 1895 р видав знаме-

ниту книгу «Україна іггеаіепіа» (Україна уярмлена) В ній він дійшов

висновку, що державна самостійність України є необхідною політич-

ною передумовою п економічного та культурного розвою, можли-

вості п існування Ідеї Ю Бачинського справили надихаючий вплив

на всіх національно свідомих українців У 1895 р під впливом так

званих молодших радикалів (Ю Бачинський, В Будзиновський,

М Ганкевич, О Колесса, Є Левицький, В Охріменко та ш) свою про-

граму «націоналізувала» Українська радикальна партія Висунута

раніше партією вимога перебудови в найближчу перспективу Авст-

ро-Угорщини на федеративних засадах (зокрема, «утворення окремої

руської політичної території з руських частей Галичини і Буковини з

якнайширшою автономією») доповнювалася положенням про держав-

ну самостійність України Однак політична самостійність українського

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

113

народу розглядалася Українською радикальною партією як стратегічна

мета Цю ідею партія відстоювала послідовно У 1910 р п друкований

орган «Громадський голос» заявляв «Не Відень, не Петербург, а

сама Україна, окрема й незалежна» Там же зазначалося «Ми хоче-

мо,

щоб український народ здобув собі якнайскоріше самостійність,

або мав свою власну державу»

Виразно самостійницьку позицію зайняла і утворена у вересні

1899 р прихильниками соціалізму С Вітиком, М Ганкевичем, Ю Ба-

чинський, Р Яросевичем Українська соціал-демократична партія

(УСДП) У передовій статті партійного органу «Воля» визначалася

мета боротьби «Щоб цілий народ український виборов собі націо-

нальну волю та самостійність політичну, наша ціль — вільна держава

українського люду, українська республіка»

Своєю довготривалою метою визначила незалежність України і

утворена в грудні 1899 р Національно-демократична партія (І Франко,

Є Левицький, Т Окуневський, В Будзиновський, М Грушевський

та ш) Політична програма парти була цілком самостійницькою і со-

борницькою, основна п думка — право українського народу на свій

вільний розвиток Програма передбачала завоювання украінсько-русь-

ким народом культурної, економічної і політичної самостійності та

злиття з часом в одноцільний національний організм Метою НДП, як

підкреслювалося у п відозві 5 січня 1900 р, «повинна бути незалеж-

на Русь-Украша, в якій би всі частини нашої нації з'єдналися в одну

новочасну культурну державу » Водночас Національно-демократична

партія вважала своїм найближчим завданням утворення з українських

частин Галичини та Буковини окремої провінції з власною адмініст-

рацією та національним сеймом

Відносно підросійської України партія зайняла таку позицію «Бу-

демо піддержувати, скріпляти і розвивати почуття національної

єдності з російськими українцями та змагати до витворення разом з

ними культурної одноцільності, будемо серед російських українців

піддержувати такі змагання, які ведуть до перетворення Російської

держави з абсолютної і централістичної в державу конституційно

федералістичну, оперту на автономії народностей»

Не забули націонал-демократи і тієї гілки українського народу,

яка жила на Закарпатті і через це була ізольована від українського

політичного життя Стосовно саме цих угорських русинів Національно-

демократична партія заявила, що буде боротися, аби викликати між

ними національний рух, подібний до того, який існує в Галичині та

на Буковині, «щоб зігріти їх до уживання і плекання рідної мови, до

боротьби проти винародовлення та до культурної, економічної і полі-

тичної діяльності » Отже, програма націонал-демократів свідчила,

що п автори були людьми широкого світогляду, які не тільки вив-

чали питання, що стосувалися винятково галицької землі, а й були

здатні бачити цілісність української проблематики

114 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Поєднання в програмах політичних партій Західної України вимог

самостійності України із завданням забезпечення для українців Авст-

ро-Угорщини національно-територіальної автономії свідчило про те,

що українські провідники розуміли ставити питання про створення

самостійної Української держави в той час на порядок денний перед-

часно «Життьова дійсність, — підкреслював Д Дорошенко, — була в

ті часи дуже далека від такого ідеалу, і в щоденному житті треба

було боротися за речі часом дуже дрібні й елементарні »

Зрозуміло, що партійні програмні вимоги з питань державності

не були позбавлені певного романтизму Проте вони загалом адек-

ватно відбивали стан тогочасного етапу національно-визвольних зма-

гань передової української інтелігенції Проголошення високого ідеа-

лу самостійної держави було тим світочем, який широко розсував

межі політичного обрію 3 того часу політична самостійність України

стала головним гаслом національного руху в Галичині й на Буковині

Спільна політична платформа була передумовою тісної співпраці про-

відних українських партій Якщо в 90-х роках XIX ст ідея української

національної держави знаходила своє місце у вимогах окремих лідерів

і партійних програмах, то на початку XX ст вона більш глибоко

проникла в українство 14 липня 1900 р у Львові відбулося студент-

ське віче, яке заявило, що найважливішою справою для українців є

«справа державної самостійності українського народу'» Льонгин Це-

гельський, тодішній студент, виступив на вічі з програмною промо-

вою,

в якій заявив «Залишається одне — створити свій власний

державний організм, свою власну незалежну самостійну Українську

національну державу в етнографічних границях по всій території,

заселеній українським народом Тільки в такій державі, тільки в

самостійній Україні зможе відповідно зажити наша нація» Л Це-

гельський закликав до єднання галицьких і російських українців з

метою здобуття державної самостійності «Через кордон подають собі

руки українці з обох боків Збруча Понад багнети, що стережуть

границю, підноситься велика ідея, злучаючи всі щирі серця України»

Тема української незалежності стала предметом дискусії на сто-

рінках галицької і буковинської преси В ній взяв участь, підготував-

ши серію статей, І Франко, який своїм незаперечним авторитетом

підтримував постулат незалежності І Франко вважав, що хоч ідеал

самостійності України за тодішніх умов міг здаватися поза межами

можливого, все-таки національно-патріотичним силам належало

«вживати всіх сил і засобів, щоб наблизитися до нього»

Наприкінці XIX — на початку XX ст західноукраїнський рух під

проводом своїх партій, насамперед під впливом УНДП, яка поступово

радикалізувалась, при співпраці з нею УРП і УСДП набуває опозицій-

ного щодо влади характеру, орієнтується на власні сили, організа-

цію народних мас Національно свідомі народні маси поступово стають

реальною основою руху Свідченням проникнення ідеї соборної са-

УКРАІНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

115

мостійної України в значно ширші верстви українського суспільства

став другий студентський

з'їзд,

який відбувся у Львові 2—4 липня

1913 р У ньому взяв участь майбутній ідеолог інтегрального націона-

лізму Дмитро Донцов Реферат його доповіді пізніше вийшов окре-

мою брошурою під назвою «Сучасне політичне положення нації і

наше завдання» Михайло Сосновський, автор політичної біографи

Д Донцова, називає цю промову черговим кроком уперед на шляху

розвитку української політичної думки

Д Донцов обгрунтував ідею політичного сепаратизму щодо Роса

«Не буду розважувати тут , — підкреслював він, — автономізму

і сепаратизму, бо уважаю це за річ другорядну Тим самим полишаю

на боці і питання «самостійності України» Бо актуальним є не гасло

самостійносте — мріяли ж колись наші українці про самостійну Ук-

раїну в злущ з Росією' Актуальним, більш реальним, більш конкрет-

ним і скоріше здійсненним є гасло відірвання від Роси, зірвання

всякої злуки з нею — політичний сепаратизм» Передбачаючи немину-

чість конфлікту між Росією, з одного боку, і Німеччиною та Авст-

рією — з другого, Д Донцов радив українцям стати на бік Австрії з

метою реалізації програм сепаратизму На його думку, «всяка по-

разка Роси, всяке відірвання хоч кавалка української території Ав-

стрією приведе до консолідації, до скріплення українського елементу

в Австрії і в Роси і наблизить час остаточного визволення нашого

краю»

Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст в середовищі захід-

них українців виявилося різне розуміння проблем державності, її

перспектив і шляхів досягнення Значна частина українських провід-

ників і політичних сил свої державницькі устремління спрямовували

в русло федеративної перебудови Австро-Угорщини із забезпеченням

національно-територіальної автономії українським землям Це перед-

бачало поділ Галичини на українську і польську частини, об'єднан-

ня першої з Буковиною в одну національну провінцію зі своїм сеймом

і адміністрацією Якраз у цьому напрямі українство зосереджувало

значні зусилля, використовуючи конституційні можливості і різні

політичні засоби, борючись за розширення своїх політичних прав

Однак цей намір державотворення не був тоді єдиним Найбільш

радикальна частина українців ставила питання про створення в май-

бутньому незалежної Української держави, до складу якої входили

б усі українські землі як ті, що входили до складу Роси, так і ті,

що входили до складу Австро-Угорщини

Висунення ідеалу власної Української соборної держави, при-

вернення до цього ідеалу національних сил було головним

досягненням західних українців наприкінці XIX — на по-

чатку XX ст. і свідчило про формування новітньої держав-

ницької ідеології, яка започаткувала добу підготовки україн-

ських сил до боротьби за незалежність.

116 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Ця ідеологія надавала пріоритетного значення власній державі

для національного визволення і розвитку, обґрунтовувала права ук-

раїнського народу на п створення, визнавала необхідність активної

діяльності українців у цьому напрямі

Одним із центральних політичних питань для західних українців

наприкінці XIX — на початку XX ст була виборча реформа Справа

в тому, що система курій, як уже зазначалося, жорстко обмежувала

вплив українських виборців Тому у віденському парламенті і місце-

вих сеймах фактично господарювали австрійські, німецькі, польські,

румунські, угорські чиновники Галицький провінційний уряд незграб-

ним маніпулюванням результатами виборів зажив собі скандальної

слави Ці маніпуляції здійснювалися у різні способи фальсифікува-

лися списки виборців, лише за кілька годин до виборів змінювали

місце та час їх проведення, викрадали скриньки з бюлетенями (що

не було складно, оскільки серед українців не було людей, які б

лічили голоси), щоб перешкодити передвиборчій агітації, українських

кандидатів кидали до в'язниці за дрібними звинуваченнями Порушен-

ня виборчої процедури сягнули апогею під час кривавих виборів 1895

і 1897 рр — у період губернаторства Бадені, якого називали «заліз-

ним губернатором»

Протестуючи проти зловживань у ході виборчої кампанії 1895 р,

українці скликали у Львові 15 листопада цього року віче за участю

600 представників, які утворили і направили до цісаря українську

делегацію у складі 150 селян, 25 міщан, 24 священиків та 22 представ-

ників світської інтелігенції І хоч цісар належно не відреагував на

звернення українців про виборчі зловживання, здійснений ними акт

засвідчив про прагнення західного українства добитися справедливос-

ті системи виборів Підтвердженням цього стало і всенародне віче у

Львові, скликане 4 листопада після кривавих виборів 1897 р Крім

того,

радикали організували проти «збройних» виборів віча протесту

у Відні, виступили з цього приводу у європейській пресі, створили

рішучу опозицію в парламенті Все це стало доказом значної полі-

тичної зрілості українців і привело до того, що прем'єр-міністр К Ба-

дені змушений був піти у відставку (1897 р)

Українці домагалися справедливішої системи представництва

в місцевих сеймах та віденському парламенті, що повинно було роз-

ширити їх можливості в покращенні своєї долі Вони виступали за

розширення конституційних свобод, введення загального, рівного,

прямого і таємного виборчого права

Серед поляків існувало кілька різних підходів до виборчої систе-

ми Консерватори (навіть попри теоретичне визнання неминучості

демократизації) відстоювали її недоторканність, що гарантувало їм

владу Ліберал-демократи прагнули поступового розширення права

голосування, особливо наполягаючи на врахуванні інтересів міст

Людовці (вони будували свою політику на основі визнання нацюналь-

УКРАІНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

117

ного характеру українського питання та рівноправності) та соціалісти

були прихильниками виборчої реформи на засадах 4-складового ви-

борчого права Консерватори та ліберал-демократи розглядали

виборче право крізь призму польських національних інтересів Ліві

течи були союзниками українців, проте із загостренням національ-

ного конфлікту тяжіли до національного табору

На думку значної частини українських провідників, насамперед

тих, що пов'язували українську державність з автономією україн-

ських земель у складі Австро-Угорщини і стояли на федералістсько-

автономістських засадах, виборча реформа і забезпечення справед-

ливішої для українців системи представництва в галицькому сеймі

та віденському парламенті були питаннями найбільшої ваги

Українська радикальна партія ще у 1890 р вперше серед галиць-

ких українців висунула гасло загального та рівного виборчого пра-

ва і розгорнула агітацію за його здійснення Рух за реформу виборчої

системи був конкретним проявом боротьби українців за розширення

своїх політичних прав і участі в процесах державотворення

У 1891 р під проводом Є Олесницького в м Стрий розпочалася

кампанія за виборчу реформу Щоправда, у 90-х роках XIX ст рух

за демократизацію виборчого права, який для українців був складовою

частиною виборювання національної рівноправності, ще не набув

масового розмаху Однак власне тоді закладалися його основні мо-

менти, що виявилися на початку XX ст, коли боротьба за реформу

виборчої системи стала головною ознакою політичного життя захід-

них українців, насамперед галичан Особливої інтенсивності цей рух

набув у 1905—1906 рр У Львові, Станіславі, Перемишлі, Тернополі,

Чернівцях, Бродах, Коломиї, Стрию, Бориславі, Самборі та інших

містах відбувалися багатотисячні зібрання, віча, на яких ухвалюва-

лися рішення про необхідність переходу до більш справедливої сис-

теми виборів Протягом січня 1906 р у Галичині відбулося близько

300 мітингів і зібрань, у яких взяли участь 500 тис чол

У листопаді 1905 р українці створили так званий Народний комітет

у справі виборчої реформи, який очолили Ю Романчук та К Левицький

У січні 1906 р цісар Франц Йосиф змушений був прийняти українську

делегацію, від імені якої говорив митрополит Андрій Шептицький На

підтримку домагань делегації 2 лютого у Львові було скликане народ-

не віче за участю 50 тис чол, що свідчило про високий рівень націо-

нально-політичної свідомості галицьких українців

У М Л Боротьба західних українців за більш справедливу систему

<^А.

виборів увінчалася успіхом. У січні 1907 р. австрійський уряд

^С# проголосив нове положення про вибори до федерального

" парламенту, що значно пожвавило політичне життя українців.

У 1907 р в Австрії вперше були здійснені вибори на основі за-

гального і рівного виборчого права Це сприяло посиленню участі

118 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

українців у державному житті У віденському парламенті з'явилося

значне українське представництво, і польський контроль над україн-

ською більшістю можна було надалі утримувати хіба що засобами

насильства І хоч уряд Галичини продовжував фальсифікувати ре-

зультати виборів, число українських депутатів у віденському пар-

ламенті значно зросло Якщо у 1879 р українці мали трьох своїх

представників у Відні, то у 1907 р до австрійського парламенту

потрапили 27 депутатів-украшців від Галичини Крім того, п'ятеро

депутатів-украшців були від Буковини Українська депутатська репре-

зентація у Відні чисельністю 32 чол перетворилася на силу, з якою

мусив рахуватися федеральний уряд

У 1911 р національні сили зміцнили свої позиції Тоді галичани

направили в імперський парламент 29 послів 3 них лише по одному

місцю дісталося соціалістам і москвофілам У парламенті діяв україн-

ський клуб, який разом з буковинцями налічував ЗО послів І хоч

українці залишалися непропорційно представленими у Відні значною

мірою через крутійство на виборах галицьких губернаторів, однак

українська репрезентація через парламент добувала різні економічні

і культурні поступки і раз у раз висувала основну вимогу — націо-

нальної автономії

Після 1907 р, коли була демократизована виборча система до

віденського парламенту, збереглася куріальна система виборів до

місцевих сеймів Тому українці, особливо Галичини, продовжували

боротьбу за реформу сеймової виборчої системи, за введення за-

гального виборчого права до крайових сеймів Така вимога постійно

висувалася на багатотисячних народних вічах у Львові, Дрогобичі,

Стрию, Станіславі та інших містах до 1914 р 3 нею представники

від 25 міст і повітів Галичини направили у 1907 р свою делегацію до

Відня

У 1908 р на «новослов'янському» конгресі у Празі галицькі поляки

домовилися з росіянами про те, що польська адміністрація в Гали-

чині буде підтримувати галицьких москвофілів, щоб знищити україн-

ський національний табір Це польсько-московське порозуміння ста-

ло основою кривавих виборів до галицького сейму в 1908 р, коли

жандарми знущалися над українськими виборцями і навіть вбили

Марка Каганця з Бучаччини Через польську жорстокість і шахрайство

українці отримали тільки 12 місць, а москвофіли — 8

12 квітня 1908 р, протестуючи проти зловживань поляків під час

виборів, молодий український студент Мирослав Січинський убив

губернатора Галичини Анджея Потоцького Цей випадок свідчив, що

украінсько-польські відносини сягнули небезпечної межі Проте зрос-

таюча напруженість мала глибше коріння Серед поляків швидко

поширив свої впливи ультранацюналістичний рух на чолі з Польською

нацюнал-демократичною партією Р Дмовського Польські націонал-

демократи заснували мережу селянських організацій і здобули собі

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

119

велику популярність серед міського населення, інтелігенції та сту-

дентства Основною їхньою турботою стала зростаюча загроза пану-

ванню поляків у Східній Галичині з боку українців Головна мета

польських націоналістів у Галичині полягала у збереженні того, що

належало полякам у східній частині провінції Це означало, що ук-

раїнцям протистояли не тільки «подоляни», тобто східногалицька

польська шляхта, а й польський рух із широкою соціальною базою

Останній вперто здійснював свою лінію і відмовлявся йти на будь-які

поступки щодо українців

Маючи свої політичні організації, зокрема Національно-демокра-

тичну та інші парти, українці поводилися не менш войовничо Вони

енергійно продовжували організаційну діяльність, при кожній наго-

ді атакуючи поляків у парламенті та сеймі, часто проводячи масові

зібрання, щоб показати свою зростаючу міць Вимога загального ви-

борчого права висувалася українцями на мітингах та демонстраціях

1907—1910 рр У 1910 р у Львові, Дрогобичі, Стрию, Ясиничі, Підво-

лочному, Станіславі та інших містах організовувалися багатотисячні

народні віча Вони продовжувалися і в наступні роки

Обструкція, яку здійснювали українці у віденському парламенті

та галицькому сеймі, нарешті примусила поляків згодитися на виборчу

реформу до сейму, схвалену лише в лютому 1914 р Виборча реформа

забезпечувала українцям 62 місця (27,2 відсотка) в сеймі Проте до

кінця австрійського панування у краї так і не було реформовано

систему виборів до сеймів та місцевих органів самоврядування

Прагнучи дещо пом'якшити напруження, яке зумовлювалося спра-

ведливими національними домаганнями українців, австрійський уряд

у серпні 1912 р ухвалив рішення приймати українців на посади служ-

бовців урядових установ у повітах Галичини і Буковини

Буковинські українці вперше провели своїх послів до буковинсько-

го сейму у 80-х роках XIX ст, що поклало початок відродженню

Буковини Після виборів 1911 р буковинські українці мали в сеймі 17

із 53 депутатів До парламенту у Відні Буковина направляла п'ять

депутатів-украінців Вони, як правило, виступали разом з українськи-

ми представниками від Галичини

Посилення національного руху в Галичині мало великий вплив на

взаємини між східними та західними українцями Спостерігаючи життя

українців на заході, репресована царизмом українська інтелігенція

Російської імперії бачила, як те, про що вона могла лише мріяти,

ставало дійсністю в Галичині На початку XX ст східні українці мали

розгалужені контакти з західними побратимами Вони часто були

передплатниками й кореспондентами галицької та буковинської преси,

вчені та письменники обох регіонів співробітничали в галузі літера-

тури та науки У Галичині та на Буковині тривалий час перебували

представники політичної еміграції з Наддніпрянщини Львівський

журнал «Правда» першим опублікував реферат з програмними ви-

120 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ