Сургай Г.І., Слюсаренко А.Г., Гусєв В.І. Новітня історія України 1900-2000

Подождите немного. Документ загружается.

ідею національного соціалізму УНП віддавала першість досягненню

українством державної незалежності як найважливішої передумови

здійснення соціалістичних перетворень Те, що частина партій пов'я-

зувала вирішення національного питання з досягненням самостійної

національної соціалістичної держави, свідчить, наскільки глибоко

вкоренився соціалістичний ідеал у свідомості українських патріотів

Деякі українські парти, віддаючи загалом пріоритет чи то авто-

номії, чи то ідеї самостійництва, припускали можливість поєднання

цих двох вимог Так, УРП, проголошуючи метою боротьби національ-

но-територіальну автономію, прагнула розглянути також інший шлях

України у випадку несприятливого розвитку подій Зокрема, у разі

надання Україні обмеженої автономії або при намаганнях центру урі-

зати певну автономію краю ставилося завдання відокремитися від Роси

У свою чергу, УНП розглядала національно-територіальну автономію

як своєрідний етап на шляху до повної політичної незалежності

Партійні вимоги і завдання з національного питання відбивали ті

розвої національної ідеологи, які охопили українське суспільство на

початку століття Специфіка національних вимог українських партій

Наддніпрянщини на початку XX ст саме й полягала в значній розга-

луженості, яка охоплювала соціал-демократичний, ліберально-демо-

кратичний і національно-радикальний політичні напрями Проте всі

українські парти розв'язання національного питання в Роси пов'язува-

ли з вирішенням глобальних політичних проблем, таких як ліквідація

самодержавства, встановлення парламентського ладу, проголошен-

ня широких демократичних свобод тощо Щоправда, національно-

радикальні парти, зокрема УНП, ставили на перше місце Україну,

український народ, його національні інтереси, а потім брали до ува-

ги загальноросійський комплекс і людство загалом У програмах помір-

кованих ліберально-демократичних утворень ієрархія вартостей була

така загальнолюдські принципи, загальноросійські проблеми, Україна

Соціал-демократичні парти на перше місце ставили здійснення

соціальних перетворень, а потім розв'язання національного питання

їх насамперед цікавило, як поєднати соціальний прогрес і національне

визволення

Усі українські партії пропагували і обстоювали свої націо-

нальні вимоги. Однак вирішальний вплив на їх практичну

діяльність мали політичні умови, які значною мірою визна-

чали засоби, методи і форми роботи, її масштаби.

До прийняття царизмом жовтневого маніфесту 1905 р парти дія-

ли нелегально За цих умов одним з важливих засобів впливу на маси

і пропаганди програмно-національних засад була нелегальна партій-

на преса, яка включала газети, журнали, брошури, листівки, звернен-

ня тощо Для всіх українських партій характерним було використання

преси як одного з найважливіших засобів впливу на національну

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

свідомість українців Партійні видання охоплювали весь спектр ук-

раїнських політичних організацій, показуючи їхню ідейно-політичну

і національну спрямованість Щоправда, масштаби видавничої діяль-

ності партій були неоднаковими і зумовлювалися, з одного боку,

репресивними заходами царських властей, а з другого — наявністю

коштів, чисельністю організацій тощо Окремі парти, зокрема УСП,

УНП, спромоглися на підготовку і видання небагатьох своїх газет,

брошур, листівок Активну видавничу діяльність здійснювали РУП,

УДРП, деякі інші парти Однак навіть у часи свого найбільшого підне-

сення (1905—1907 рр) українська партійна преса не користувалася

поблажливістю владних структур

Поряд з пресою використовувалися й інші можливості Представ-

ники партій брали участь у селянських страйках і заворушеннях,

робітничих виступах, студентських нелегальних зібраннях, конспі-

ративних нарадах і зустрічах УНП застосовувала навіть експресивні

форми — терористичні акти та ш з метою привернення уваги громад-

ськості до українського питання У 1904 р п діячі зробили спробу

підірвати пам'ятник О Пушкіну в Харкові Вибух пролунав у той

час,

коли в місті перебував міністр народної освіти — основної русифі-

каторської інституції Роси, він став реакцією на проведення цариз-

мом антиукраїнської політики Експресивна акція, здійснена члена-

ми «Оборони України», відбулася у рік ювілею Переяславської ради

Ця дата відзначалася в Російській імперії як свято УНП вирішила

ознаменувати п кампанією протесту проти національного гноблення

Готувалася ще низка подібних акцій, зокрема висадження у повітря

царських пам'ятників у Києві та Одесі, але здійснити їх не вдалося

Відповідний стартовий простір для партій був відкритий під час

революції 1905—1907 рр, коли царизм видав маніфест про демокра-

тичні свободи Легалізована українська партійна опозиція почала діяти

відкрито Випробувані раніше нелегальні форми роботи були тран-

сформовані відповідно до легальних умов, доповнені і розширені нови-

ми,

пов'язаними з утворенням українських громадських і культур-

но-освітніх організацій, з виборами до Державних дум і використан-

ням українського парламентського клубу, з участю в загальноро-

сійських політичних та інших акціях тощо

Помітним успіхом українських партій у справі обстоювання

національних прав став їх вихід на парламентський рівень. Проте

в цьому історичному явищі проявилася низка особливостей

По-перше, з усіх українських партій, які існували на той час,

тільки УДРП взяла участь у виборах до І Думи Блокуючись з кадета-

ми,

вона висувала як одну з умов співробітництва визнання автономії

України

По-друге, у виборах до II Думи крім українських лібералів брали

участь соціал-демократи Вони також використовували виборчу кам-

панію для пропаганди своїх програмних національних вимог

92 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

По-третє, утворення української фракції в І і II Думах та п

діяльність, яка в сфері національних домагань грунтувалась на про-

грамних засадах УДРП, сприяли поглибленню національного руху і

засвідчили серйозність намірів українства

По-четверте, попри неоднозначну оцінку наслідків думської

діяльності українства, в тому числі у сфері розробки та реалізації

національних законопроектів, то був суттєвий поступ, який посіяв

зерно впевненості в можливості налагодження власного парламент-

ського життя Зрозуміло, що лише співробітництво українських

партій могло привести до координації стратеги і тактики національ-

но-визвольного руху Втім, у діяльності партій проявлявся світогляд-

ний та організаційний егоцентризм, небажання поступитися своїми

вузькопартійними інтересами заради спільних національних

Г"^ А Розколи, ідеологічна і політична нетерпимість, відсутність

конструктивної співпраці негативно впливали на результа-

ти діяльності українських партій Наддніпрянщини.

§1

Слід зазначити, що російські та інші неукраїнські парти в Украї-

ні по-різному ставилися до українського руху Схиляючись на бік

децентралізації, соціалісти-революцюнери якщо і не підтримували

прагнення українців, то дивились на них із розумінням Польські

соціалісти та Бунд, яких об'єднували з українцями прагнення завою-

вати собі певні національні права, часто з готовністю співпрацювали

з окремими українськими угрупованнями Марксистам і передусім

більшовикам у тих небагатьох випадках, коли порушувалося україн-

ське питання, лише частково вдавалося приховати свою ворожість

до українських «сепаратистських» тенденцій

Діяли в Україні і місцеві філії таких російських консервативно-

монархічних організацій, як Союз істинно руских людей (1905), Мо-

нархічна партія (1905), Союз руского народа (1905), Союз Михаїла

Архангела (1907) та ін Вони стояли на монархічних позиціях, виявляли

повну відданість цареві та ненависть до національно-визвольного

і революційного руху

Л В умовах післяреволюційної реакції більша частина україн-

ських політичних партій Наддніпрянщини згорнула свою

^,^г роботу і була змушена піти в підпілля. Антиукраїнська полі-

тика уряду значно посилилась.

Один за одним розпускалися українські клуби Адміністрація почала

закривати або відмовляти в реєстрації просвітянським товариствам

При цьому відверто заявлялось, що засоби, якими «Просвіти» впли-

вають на народ, є небезпечними для самодержавної влади, оскільки

вони пробуджують національну і політичну свідомість українського

народу Уже в 1907 р було закрито чотири філії Катеринославської

«Просвіти», розпущено товариство в Кам'янці-Подільському,

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

діяльність якого вдалося все-таки відновити в наступному 1908 р

У цьому році губернська влада відмовила реєстрації «Просвіти» в Пол-

таві Рішення підтримав Сенат на тій підставі, що мета товариства —

допомогти культурно-освітньому розвитку української людності —

приховує в собі сепаратистські домагання й може призвести до небез-

печних наслідків Тим самим Сенат накреслив місцевим адміністрато-

рам провідну політичну лінію в українській справі, і вони скористалися

з цього рішення В 1909 р була закрита одеська «Просвіта», а в

наступному 1910 р київська, в якій було зібрано цвіт наддніпрянської

інтелігенції — Б. Гргнченко, С. Єфремов, Ф. Матушевський, Є. Чи-

каленко, О. Лотоцький, М. Левицький, Д. Дорошенко, М. Лисенко,

В.

Леонтович, Л. Старицька-Черняхгвська, В. Дурдукгвський,

С.

Русов, Модест Левицький та ш Закриваючи культурно-освітні

товариства, царизм прагнув прищепити українцям Наддніпрянщини

відчуття власної неповноцінності, невіри у власні сили, виховати

слухняного «молодшого брата», який ні на крок не може відійти від

старшого На початку 1910 р П Столишн видав урядовий наказ, за

яким не дозволялося утворення українських і єврейських товариств

незалежно від поставленої ними мети У документі підкреслювало-

ся,

що об'єднання на основі національних інтересів призводить до

посилення національної відокремленості та може викликати неба-

жані для Російської імперії наслідки У наступному році Міністерство

внутрішніх справ ще раз висловило негативне ставлення до україн-

ського руху У його звіті Сенатові зазначалося, що метою державної

політики є не допустити національного відокремлення українців

Царизм, як і раніше, забороняв видання українських газет і журна-

лів,

при кожній нагоді конфісковував українські книги, перешкоджав

будь-якому прояву самобутності українського народу

Українське питання майже повністю ігнорувалося в III і IV Думах

До складу III Думи ввійшла значна кількість землевласників і росій-

ських шовіністів, для яких українські національні вимоги були чу-

жими Октябристи взагалі заперечували існування українського пи-

тання і навіть не включали українців в «список національностей» (по-

ляки, литовці, німці, естонці, татари, латиші, вірмени, грузини та

ш),

яким було передбачено в майбутньому надати право навчання

рідною мовою в початковій школі Прогресисти мали дещо помірко-

ванішу позицію Вони виступали за розвиток в Україні земських закла-

дів,

за рідну мову в початковій школі

У НІ Думі вже не було української фракції. В абсолютній своїй

більшості українські депутати сиділи на правих думських лавах 3 пев-

ним українським забарвленням тут були К Волков, В Солуха, О Тре-

губ Єдиним свідомим українцем був професор І Лучицький У III

Думі була зроблена лише спроба вирішити питання про українську

школу і українську мову в місцевих судах У березні 1908 р 36 депута-

тів різних фракцій внесли на розгляд законопроект про запровадження

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

української мови в початкових школах Його чотири статті передбача-

ли введення з 1908—1909 рр навчання в початковій школі українською

мовою в регіонах етнічного розселення українців, обов'язкове ви-

вчення російської мови як загальнодержавної, запровадження підруч-

ників та посібників, пристосованих до понять, умов життя і побуту

місцевого населення і скасування всіх постанов, які не відповідали

цим змінам

Проте поданий законопроект не був розглянутий, його передали

до комісії з народної освіти для висновку про доцільність прийнят-

тя,

де він був, врешті-решт, похований Рішуче були відбиті ворога-

ми українства і спроби депутатів Булата 11 Лучицького добитися на

думському рівні рішення про допущення української мови в судо-

чинстві Дебати з приводу законопроектів про народну школу і місце-

вий суд — це єдині за п'ять років існування III Думи випадки, коли

українське питання привертало увагу цієї вищої конституційно-де-

мократичної представницької установи Російської імперії

За всі п'ять років існування III Державної думи на п розгляд навіть

не виносилися факти тієї сваволі, яка мала місце щодо українсько-

го руху в Російській імперії Протягом цієї думської п'ятирічки був

повністю скасований закон про товариства і спілки, наслідком чого

стало закриття різних українських товариств, які не мали ніякого

політичного спрямування Якраз із мовчазної згоди III Думи почало-

ся поступове, але планомірне й цілеспрямоване знищення того, що

було досягнуто українцями в роки першої російської революції

Дискусіями обмежилося обговорення законопроекту про україн-

ську мову і в IV Державній думі, сформованій у 1912 р. З України

до IV Думи було обрано 97 депутатів,, із них 59 монархістів, 21

октябрист, 14 кадетів і прогресистів, 1 трудовик Отже, перемогла

правооктябристська більшість На жаль, українські парти, які висту-

пали на виборах у блоці з кадетами, не змогли провести в Думу

жодного депутата, та й самі кадети дістали набагато менше місць у

Думі, ніж розраховували Важливість українського питання визна-

вали лідер кадетів П Мілюков, лідер трудовиків В Дзюбинський

Російські ліберали, домагаючись конституційної монархи, вважали

за необхідне піти на деякі поступки Україні, оскільки, на їх погляд,

такий крок міг би сприяти зміцненню Російської держави 3 цією

метою серед трудовиків і кадетів було зібрано 37 підписів під законо-

проектом про дозвіл уживання української мови в початкових школах

у місцевостях з переважаючим українським населенням Однак робило-

ся це нещиро й непослідовно Наприклад, один із відомих кадетських

лідерів Ф Родічев заявляв, що українська школа взагалі не потрібна,

однак п варто дозволити, щоб українці самі переконалися у п не-

потрібності і навіть шкідливості такого кроку

Активно виступали проти національних прагнень українців депу-

гати-чорносотенці редактор сумнозвісної газети «Киевлянин» проф

ГХРАШСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

Д Піхно, голова Київського клубу російських націоналістів В Савенко

Останній у своїх промовах неодноразово заявляв, що українство

«загрожує небезпекою великій Російській державі»

Своєрідною була позиція депутатів Думи від України, представни-

ків поміщицько-клерикального табору Один із них — вікарний єпископ

Волинський Никон — у своєму законопроекті домагався дозволу викла-

дання українською мовою лише на тій підставі, що українці — брати

великоросів, отже, обмеження їх у мові й культурі означає прирів-

няння до справжніх «інородців» Помилковість такої позиції правого

депутата була цілком очевидною, оскільки неможливо було захистити

від національного гноблення українців, не захищаючи від будь-якого

гноблення всіх без винятку народів

Глибоке обурення української громадськості викликала україно-

фобська позиція деяких українських депутатш-поміщиків Так, ка-

теринославський землевласник, голова IV Державної думи М Род-

зинко у своїй промові заявив, що викладання українською мовою

в школах неможливе, оскільки такої мови взагалі не існує У відпо-

відь на це 1790 селян Катеринославського, Новомосковського і Пав-

лоградського повітів Катеринославської губернії звернулися із лис-

том до свого депутата Г Петровського, в якому просили його від-

стоювати з думської трибуни їхні вимоги щодо автономії України,

викладання рідною мовою в школах, вільного розвитку української

культури

Виголошена у зв'язку з цим Г Петровським з думської трибуни

20 травня 1913 р промова «Про національне питання» привернула

до себе увагу прогресивної громадськості країни

Проте й IV Дума не прийняла ніяких рішень з українського пи-

тання.

Антиукраїнська політика уряду знаходила активну підтримку в

певних верствах російського суспільства Відомий ліберал П Струве

в 1908 р написав ряд статей, в яких обстоював необхідність підтри-

мувати ідею «Великой России» і гостро критикував український рух

за відсутність патріотизму Деякі російські газети в Україні, наприклад

«Новое время» та «Киевлянин», постійно застерігали читачів від «не-

безпеки українства» У 1908 р в Києві було засновано «Клуб русских

националистов», що ставив перед собою мету «вести суспільну й

культурну війну проти українського руху на захист основ Російської

держави на Україні»

У 1911 р П Струве розпочав дискусію про українське питання

Він уперто стверджував, що окремої української культури немає

і її створюють штучно Російські консервативно-націоналістичні газе-

ти та журнали, в тому числі в Україні, рясніли брутальними заява-

ми на українство і українську мову Похід Струве проти українства

примусив його однопартійців (кадетів) в 1912 р відмежуватися від

нього Занепокоєний станом української мови і школи М Грушевський

96 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

пише ряд статей (1910, 1911 рр) на захист української школи і дру-

кує їх у газеті «Село», а в 1912 р видає окремою збіркою «Про україн-

ську мову і українську школу» Вона була арештована цензурою і ви-

пущена лише за постановою Київської судової палати Дискусії в пресі

з українського мовного питання сколихнули широкі верстви насе-

лення в Україні До гострих питань полеміки прислухалося багато

українців Вона допомагала їм з'ясувати власне становище, визна-

чити свою позицію щодо української мови

Перед Першою світовою війною російський націоналізм набув шо-

віністичного забарвлення, дедалі частіше багато росіян дивились на

діячів українського руху як на прибічників «зрадницького сепара-

тизму» або як на «мазепинців»

Домагання українців підтримувала лише незначна частина прогре-

сивно налаштованої російської інтелігенції Так, у 1911 р на Всеросій-

ському з'їзді працівників земств у Москві представники Харківського

і Полтавського земств рішуче виступили за впровадження в початко-

вих школах української мови Земства в Україні взагалі підтримува-

ли розвиток української культури В академічних колах український

рух захищали такі відомі російські вчені-філологи, як О Шахматов,

Ф Корш, І Бодуен де Куртене та ш Однак провідною була тенден-

ція загальної ворожості російського суспільства та царського уряду

до українського руху

Особливо ганебною була заборона в 1911 р проведення заходів у

зв'язку з 50-річчям смерті Тараса Шевченка Уряд не дозволив навіть

панахиди по великому поетові Саме тоді було конфісковано повні

зидання «Кобзаря» Така сама історія повторилася 1914 р , коли укра-

їнці готувалися до 100-літнього ювілею Тараса Шевченка

Незважаючи на посилену репресивну політику царизму і ша-

лений тиск реакційних сил, національно-визвольний рух

в Україні продовжувався і в роки, що передували Першій

світовій війні.

У цей час діяли деякі «Просвіти» та Українське наукове товариство

з Києві Національному відродженню сприяла і збережена українська

дреса Газета «Киевская мьісль» у своєму огляді «Українське життя»

з д 6 січня 1911 р зазначала, зокрема, роль «Літературно-наукового

з:сника» в об'єднанні кращих літературних сил України, Галичини

а Буковини, значення виходу першого українського педагогічного

-•урналу «Світло», писала про піднесення Києва як центру нацю-

-ально-культурного життя

Поширенню ідеї українського відродження багато в чому

сприяла наукова, літературна та громадська діяльність М. Гру-

шевського, В. Винниченка, М. Коцюбинського та інших відо-

мих письменників, учених, громадських діячів.

ПСРАШСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

*•

1—2*1

У цей час свої погляди на ідейні та організаційні засади українсько-

го національно-визвольного руху активно відстоював літературний

критик, публіцист соціал-демократичного напряму Дмитро Донцов.

Зокрема, його твори, видані в 1913 р, «Сучасне політичне положен-

ня нації г наші завдання», «Модерне москвофільство» були пройняті

глибокою тривогою за історичну долю українського народу Автор

виступав за відродження українства, незалежність національної ідеї

від «модерного москвофільства» як панівної доктрини провідних росій-

ських кіл, відновлення духовного зв'язку України із Заходом, відстою-

вав лозунг політичної незалежності України, її права на самовизна-

чення Українські домагання проголошувалися і в журналі «Дзвін»,

який видавався у Києві в 1913—1914 рр У ньому було надруковано

чимало статей українських соціал-демократів, спрямованих проти

шовіністичної політики російського уряду

- *

і, і 1 —

— 1 ПАО

/Г* .. ..

1 VI ГЇП1ІИІМП ІПНІ І-Т і—•

1 ІУІ ІІІГІІ^ м ^» ^ П І ГШПИІ Т/Л •

ПИІ^ІІН^ ікуі ІН І НІ І

українських поступовців (ТУП), яке об'єднувало помірковані ук-

раїнські сили Залишаючись до Першої світової війни центральною

організацією українців Наддніпрянщини, ТУП вимагало українізації

початкової школи, введення в середніх школах української мови,

літератури та історії, допущення української мови в усіх громадських

установах, суді і церкві В цілому в національному питанні Товарист-

во поступовців стояло на позиціях ліберальної концепції української

державності і вимагало національно-територіальної автономії України

На з'їзді ТУП (1911 р) була розроблена відповідна передвиборна

платформа до IV Думи Покладаючи головну надію на організацію

українських сил, ТУП разом з тим підтримувало контакти з кадета-

ми і трудовиками, які виступали в Думі з критикою політики цариз-

му щодо України Протягом 1912—1913 рр ТУП вдалося налагодити

близькі та дружні стосунки з представниками поступового російського

громадянства в особі лідерів парламентської групи, вчених, редак-

торів поступових видань Члени ТУП часто їздили до Москви, де

брали участь у роботі конференцій кадетів та трудовиків П М Мілю-

ков,

Н Некрасов і В Обншський (член Думи, журналіст з Москви)

приїздили до тупівців у Київ Звичайно, що такі стосунки ТУП з

російськими поступовими колами були потрібними і давали певний

позитивний результат Завдяки цьому співробітництву використову-

валися умови хоча й обмеженого, проте все-таки парламентаризму,

для того щоб нести в маси українського народу ідею культурно-

національної автономії

З допомогою російських кадетів ТУП вдалося кілька разів підняти

українське питання в Думі (у 1908, 1911, 1913 і 1914 рр) Дискусії,

які спалахували між чорносотенцями і ліберальною опозицією, набули

широкого розголосу серед української громадськості Отже, в умо-

вах самодержавної реакції Товариство поступовців робило крок упе-

ред до легального підняття українського питання на політичний

98 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

рівень У зверненні тупівщв до IV Думи зазначалося «Заявляємо

про свою солідарність з тими поважними депутатами, котрі, не бувши

українцями за походженням, але правильно оцінюючи становище

представників демократичних верств населення, підняли свій голос

проти нестерпних утисків, які відчуває українське слово і взагалі

всі прояви українського життя, внаслідок чого українська інтеліген-

ція й український народ позбавлені можливості користуватися своєю

мовою та іншими засобами національної культури Визнаємо негайну

потребу націоналізації освіти в інтересах культурного розвитку ук-

раїнського народу

Вважаємо автономію України, рівно як і інших областей і націй,

гарантією від втручань у сферу національного життя і запорукою

'Забезпеченням) вільного культурного і громадського розвою»

На жаль, кадети, визнаючи національно-культурну автономію,

України, що було яскраво продемонстровано ними на думських

засіданнях Так, виступаючи 19 лютого 1914 р з промовою в Державній

думі, П Мілюков заявив, що він зовсім не поділяє намірів авто-

номістів-федералістів і вважає здійснення їх політичної програми

справою шкідливою і небезпечною для Роси, а партія кадетів ніколи

не підтримає гасло федерації і автономії України Отже, обіцяна

оосійськими лібералами підтримка українських вимог не привела до

конкретних практичних здобутків Разом з тим позиція П Мілюкова

викликала незадоволення серед українства М Грушевський на ка-

детській партійній конференції в березні 1914 р пояснив, що «центр

ваги політичної програми українських груп в автономії» і українство

добивається лише принципового визнання автономії України без

включення його до найближчих програмних завдань кадетів М Гру-

шевський і В Винниченко твердо вимагали від кадетів відкритого

зизнання в Думі і пресі автономії України Однак кадети відверто

відхиляли вимоги українців

ТУП здійснювало помітну роботу в царині національно-куль-

турних інтересів українського народу Під його впливом перебувала

значна частина «Просвіт», Наукове товариство в Києві Його не-

офіційними виданнями були щоденна газета «Рада» і місячник «Укра-

ннская жизнь»

Отже, у роки, що передували Першій світовій війні, націо-

нально-визвольний рух українців у Російській імперії про-

довжувався всупереч репресивним заходам царизму. Боротьба

інтелігенції, службовців, учнівської молоді, інших верств

населення проти великодержавної політики російського уряду

свідчила про зростання національної свідомості і прагнення

українців здобути собі національно-культурні і політичні

права.

тжрлтський

НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ 99

УКРАЇНСЬКИЙ РУХ

ц 2 В АВСТРО-УГОРЩИНІ

Українці Австро-Угорщини жили за конституційної

монархи, що надавало їм набагато ширшу свободу слова та асоціа-

цій,

ніж це було можливим у Російській імперії Конституційний устрій

Австро-Угорської імперії створював сприятливі умови для поступу

українського національного руху Проголошення демократичних сво-

бод і національної рівноправності (навіть попри відсутності надійних

механізмів реалізації), наявність парламентаризму, з одного боку,

культивували національну гідність, давали законну підставу добива-

тися всіх прав, що належали народові, а з іншого — робили немож-

ливим повне витіснення українського чинника з крайової та дер-

жавної політики

У Відні В 1861 р було скликано центральний парламент, а кожна

провінція отримала свій власний сейм Проте українці, які проживали

в Австрії, не мали жодних адміністративних одиниць, які б відповідали

українській етнолшгвістичній території Відповідно до авс гро-угорської

угоди (1867) до складу імперії Габсбурпв входили дві незалежні одна

від одної держави — Австрія та Угорщина, об'єднані особою монарха

Адміністративний і конституційний устрій цих держав суттєво

відрізнявся Кожна країна мала окремий парламент Австрія — у Відні,

Угорщина — в Будапешті Однак до складу Австрії входило 17

провінцій, які користувалися автономією у внутрішніх справах і мали

власні законодавчі органи, а Угорщина, незважаючи на неоднорідність

свого етнічного складу, управлялась як єдина централізована держава

Галичина г Буковина були провінціями

Австрії,

а Закарпат-

ська Україна входила до складу Угорщини і була ізольована від

інших українських земель.

Ш Отже, в межах Австро-Угорщини західноукраїнські землі все-

таки залишалися адміністративно відокремленими, не існува-

Сї ло, за словами М. Грушевського, їхньої політичної окреміш-

" ності. Українці були розселені в різних адміністративних

одиницях Австро-Угорської імперії. Це не могло не породжува-

ти серед українського населення, незважаючи на конституцій-

ний лад Австро-Угорщини, різного розуміння проблем терито-

ріально-національного управління, шляхів його досягнення

і перспектив розвитку, прагнення до більш повного і глибо-

кого пізнання державності своїх земель та практичного її

опанування.

Виділення в Австрії таких провінцій, як Галичина і Буковина,

було здійснено без урахування їхнього історико-етнічного розвитку

100 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ