Сургай Г.І., Слюсаренко А.Г., Гусєв В.І. Новітня історія України 1900-2000

Подождите немного. Документ загружается.

на всестанових підставах Восени 1904 р по всій країні хвилею про-

котилася банкетна кампанія лібералів, приурочена до 40-річчя су-

дової реформи У всіх губернських центрах і провінційних містах

України земці та ліберальна інтелігенція влаштовували ювілейні банке-

ти,

збори, вечори, на яких ухвалювалися петиції з конституційними

вимогами Так, зокрема, в Києві в листопаді на такому зібранні висту-

пили провідники місцевого лібералізму — професори університету

В Желєзнов, Є Трубецькой, І Лучицький, літератори В Водовозов,

І Стешенко та ін Суть їх виступів зводилась до необхідності демок-

ратизації суспільного і політичного життя

Складовою частиною загальнодемократичного руху стали виступи

студентства, соціальний склад якого на початку XX ст дещо змінився

за рахунок вихідців із демократичних верств населення Студенти,

незадоволеш реакційним університетським статутом 1884 р, який

не давав права вільно та самостійно вести свої справи, на своїх

зібраннях і вічах висловлювали протести проти поліцейського режи-

му у вузах та інших навчальних закладах, вимагали автономії уні-

верситетів У вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси,

Катеринослава відбувалися демонстрації з вимогами академічних сво-

бод Частина студентів, особливо вихідців із селян та міщан, прагну-

ла поєднати студентський рух із загальнополітичною боротьбою проти

царського режиму, критикувала політику уряду

У січні 1901 р за спробу студентів Київського університету провести

страйк 183 учасники сходки відповідно до «Тимчасових правил» були

віддані у солдати У зв'язку з цим по всій країні прокотилася хвиля

студентських страйків, на що влада відповіла масовим звільненням

студентів, демонструючи сваволю і безчинство Проте студентський

рух не припинився, а вийшов за стіни навчальних закладів і почав

зливатися з політичними виступами та демонстраціями робітників У

листопаді — грудні 1901 р спільно виступили харківські студенти і

робітники У відповідь на це проти демонстрантів були кинуті коза-

ки,

кілька рот піхоти та полк драгунів Прагнучи заспокоїти студент-

ство,

царський уряд 22 грудня 1901 р видав нові «Тимчасові прави-

ла» Вони давали змогу студентам створювати під наглядом керів-

ників навчальних закладів гуртки, каси, бібліотеки, скликати збори

Однак така «регламентація» уже не задовольняла студентські маси,

які все рішучіше заявляли про свій протест

Всеросійський з'їзд студентів, що відбувся у Ризі в січні 1902 р,

закликав студентську молодь до спільної з пролетаріатом боротьби

проти царизму Після цього в усіх вузах країни відбулися виступи

протесту проти запровадження урядом нових «Тимчасових правил»

Уже в лютому — березні студентські виступи переросли у всеросій-

ський страйк, в якому брало участь близько ЗО тис чол Студентські

демонстрації підтримували робітники, і запровадження «Тимчасових

правил» було зірване У серпні 1902 р уряд прийняв чергові «Тимча-

СУСПШЬНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НА МЕЖІ Ш—ХХ ст

сові правила», які передбачали запровадження у вищих навчальних

закладах інституту кураторів, професорських дисциплінарних судів

Серпневі «Тимчасові правила» в черговий раз сколихнули студентську

молодь, до якої почали приєднуватися вихованці старших класів

гімназій, реальних училищ і технічних шкіл У Харкові, Києві, Ка-

теринославі та інших містах України виникли підпільні учнівські

організації, які сприяли пожвавленню самодіяльності серед учнів-

ства Третій всеросійський студентський з'їзд, який відбувся в Одесі

наприкінці листопада 1903 р, констатував, що рух студентської мо-

лоді, виникнувши на академічному грунті, почав переростати у полі-

тичний Підтвердженням цього були не тільки політичні вимоги сту-

дентів, а й створені ними політичні організації і гуртки

Рух українського студентства на початку XX ст розвивався також

у Західній Україні Віча та зібрання студентської молоді Галичини й

Буковини спрямовувалися на задоволення як академічних, національ-

но-культурних, так і політичних вимог, пов'язаних насамперед із

наданням українським землям статусу нацюнально-територіальної

автономії

Перша російська революція, що розпочалася подіями «Кривавої

неділі» 9 січня 1905 р., супроводжувалася активними діями робітни-

ків,

селян, усіх демократичних верств суспільства. Звістка про крива-

ву розправу над учасниками мирної демонстрації в Петербурзі швидко

облетіла всю кращу, викликавши гнів та глибоке обурення робітни-

ків й усіх трудящих Уже 12 січня почався страйк на Південно-росій-

ському машинобудівному заводі в Києві, який підтримали робітники

заводу Гретера і Криванека та інших підприємств міста Страйкарі

відстоювали економічні інтереси, проте висували і вимоги загально-

політичного характеру Протягом січня страйкували робітники Катери-

нослава, Кам'янського, Горлшки, Юзшки, Єнакієвого, Маріуполя,

Житомира, Бердичева та інших промислових міст і регіонів України

У січні 1905 р в шести губерніях України страйкувало 41 підприєм-

ство,

а загальна чисельність страйкарів перевищила 11 тис чол

До березня 1905 р страйковий рух продовжував невпинно нароста-

ти,

втягуючи в революційну боротьбу дедалі більше робітників У

деяких районах Донбасу та в Миколаєві адміністрація кинула на при-

душення виступів поліцію і війська, що призвело до кривавих сути-

чок між страйкуючими і солдатами Протягом перших трьох місяців

революції в Україні страйками було охоплено понад 320 заводів,

фабрик та майстерень, а чисельність страйкарів, за далеко непов-

ними даними, досягала 170 тис чол У зазначений період страйки

мали переважно економічний характер їх учасники добивалися вста-

новлення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати,

забезпечення оплати у зв'язку з хворобою, відкриття шкіл для дітей

тощо Могутній натиск робітників примусив капіталістів у багатьох

випадках піти на деякі поступки

72 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Весною і влітку 1905 р. відбувалося швидке наростання масової

боротьби пролетаріату. У багатьох містах, зокрема Одесі, Києві,

Луганську, Мелітополі, Харкові, Катеринославі, пройшли

Першотрав-

неві масовки та робітничі збори, страйки і демонстрації Налякане

революційним піднесенням царське самодержавство опублікувало

підготовлений міністром Булагшим закон про скликання дорадчої

Державної думи За п допомогою царизм мав намір послабити рево-

люційний натиск Проте в жовтні 1905 р розпочався всеросійський

жовтневий політичний страйк, який охопив понад 2 млн чол На Ук-

раїні в ньому взяло участь 120 тис чол У Катеринославі, Харкові,

Одесі відбулися криваві сутички і барикадні бої між страйкарями

і царськими військами

Всеросійський політичний страйк показав могутність робітників

Він паралізував сили уряду і примусив царя видати 17 жовтня мані-

фест про «громадянські свободи» і скликання законодавчої Думи із

залученням до виборів усіх верств населення У дні жовтневого страй-

ку почали формуватися ради робітничих депутатів У жовтні—грудні

1905 р вони виникли у найбільших промислових центрах України —

Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому, Маріуполі,

Юзівці і Кременчуку

З літа 1905 р і особливо активно після всеросійського жовтневого

страйку серед робітників розгорнувся рух за організацію професій-

них спілок У листопаді 1905 р в Україні налічувалося не менше як

80 професійних спілок, вони діяли в усіх великих містах Основну

увагу профспілки приділяли боротьбі за поліпшення економічного

становища робітників, проте разом з тим сприяли залученню трудя-

щих до політичної боротьби

Під впливом виступів робітничого класу посилились селянські за-

ворушення Тільки в першій половині 1905 р селянський рух охопив

43 з 94 повітів України, всього у регіоні відбулося 1857 селянських

виступів Влітку 1905 р почали створюватися місцеві організації Все-

російської селянської спілки В Україні в листопаді-грудні 1905 р, за

неповними даними, було 7 губернських, 12 повітових, 120 сільських

і волосних організацій спілки, які об'єднували десятки тисяч селян

Селянська спілка була дійсно народною, масовою організацією і сприя-

ла розвитку політичної активності селянства

Після жовтневого політичного страйку селянський рух посилився

Восени 1905 р в Україні він охопив 64 повіти з 94 Протягом жовт-

ня—грудня 1905 р відбулося 1800 виступів українських селян, яки-

ми

було охоплено 2100 сіл із населенням понад 2 млн чол Всього

протягом 1905 р в Україні відбулося близько 4 тис селянських висту-

пів,

що охопили 6884 села з населенням понад 5 млн чол У Чер-

нігівській, Полтавській і деяких інших губерніях відбулися справжні

селянські повстання Найбільшим із них був виступ селян у с Великі

Сорочинці на Полтавщині

СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НА МЕЖІ Ш—ХХ ст

Революційні настрої у 1905 р. перекинулися і на армію. Збройна

опора царизму захиталася, почалися виступи серед солдатів і мат-

росів.

Найбільшим з них було повстання матросів на броненосці «По-

темкин» 14—25 червня 1905 р. І хоча воно зазнало поразки, все-таки

відіграло велику роль у розгортанні антисамодержавного руху в армії

та на флоті. Восени 1905 р. виступи солдатів і матросів відбулися

в Севастополі, Києві, Харкові, Миколаєві, Катеринославі.

Кульмінаційним моментом революції став грудень 1905 р., коли у

ряді міст відбулися збройні повстання. В Україні основними районами

збройної боротьби проти царизму були Катеринославська губернія,

Донбас, Київ, Одеса, Миколаїв, Харків. У ході збройних виступів

робітників влада часто переходила до рук Рад робітничих депутатів.

Однак у грудні 1905 р. царизм придушив повстання і відбив натиск

народу.

Після поразки грудневих збройних повстань почався другий період

революції — період її спаду, який продовжувався до червня 1907 р.

На цьому етапі робітники ще два рази піднімалися для нового натис-

ку на самодержавство: навесні 1906 р. і в перші місяці 1907 р. Проте

порівняно з 1905 р. страйковий рух був уже слабшим. Якщо в 1905 р.

в Україні страйкувало близько 500 тис, то в 1906 р. — трохи більше

як 90 тис, а в 1907 р. — близько 55 тис. робітників. Страйки 1906—

1907 рр. мали переважно оборонний, а не наступальний характер.

Послані царським урядом для придушення виступів робітників ка-

ральні експедиції чинили жорстокі розправи. 3 19 серпня 1906 р. по-

чали діяти військово-польові суди. За їх вироками до квітня 1907 р.

було страчено 683 чол. Царизм дедалі ширше використовував реп-

ресії, розстріли, заслання.

У роки відступу революції не припинялися і селянські виступи. За

перше півріччя 1906 р. селянський рух в Україні охопив 75 пові-

тів з 94. Проте за кількістю учасників і гостротою боротьби він був

слабшим порівняно з попереднім роком. Усього в Україні відбулося

2835 селянських виступів — майже в 1,4 раза менше, ніж у 1905 р.

Здебільшого вони мали стихійний характер і зазнали поразки від

царизму, який перейшов у наступ. 1907 р. відбулося лише 510

селянських виступів, або в 4 рази менше, ніж у перший рік рево-

люції.

Під впливом революційного руху робітників і селян продовжували-

ся заворушення в армії і на флоті. Найширшими в Росії були виступи

матросів у Кронштадті та Свеаборгу в липні 1906 р. В Україні відбулися

повстання солдатів 7-го саперного батальйону в Києві, ряд солдат-

ських мітингів у Одесі і Харкові, демонстрація новобранців у Мико-

лаєві, повстання солдатів у Полтаві та Херсоні. Проте всі ці розріз-

нені виступи були жорстоко придушені. Революція 1905—1907 рр.

закінчилася поразкою, але завдала серйозного удару царському са-

модержавству.

74 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

У Галичині та на Буковині в 1905—1907 рр відбувалося значне

зростання вічового руху, який спрямовувався насамперед на демо-

кратизацію виборчої системи

Після поразки буржуазно-демократичної революції в Росії, у тому

числі й в Україні, настав період столипінської реакції. Він виявився

суворим випробуванням для робітничого класу, селянства, прогресив-

ної інтелігенції У більшості регіонів країни тривалий час діяв воєнний

або надзвичайний стан чи стан посиленої охорони Тисячі робітників

і селян були страчені без суду та слідства, десятки тисяч заслані на

каторжні роботи Було заборонено діяльність усіх опозиційних партій

Царизм громив робітничі організації — профспілки, кооперативи тощо

Якщо на початку 1907 р в Києві налічувалося 13 профспілок, то

у 1909 р — тільки 7 За період з 1907 по 1910 р в Україні було

відмовлено в реєстрації 604 професійним спілкам У Катеринославі

з 80 професійних спілок міста на 1910 р залишилося лише 4 Внаслі-

док переслідувань з боку царської адміністрації та поліції діяльність

професійних спілок в Україні була практично зведена нанівець

Розгул реакції призвів до спаду робітничого руху, хоча відбувалися

окремі політичні та економічні виступи і страйки робітників Так,

зокрема, у листопаді 1907 р застрайкували 2 тис робітників Харків-

ського паровозобудівного заводу У 1907—1910 рр страйки відбува-

лися переважно з нагоди роковин «кривавої неділі» та 1 Травня В ціло-

му в означений час в Україні відбулося 504 страйки, в яких взяли

участь близько 80 тис чол Проте страйки не були значними та ма-

совими і мали переважно оборонний характер Робітники боролися в

основному проти погіршення умов праці, відстоювали свої соціальні

завоювання

Пожвавлення робітничого страйкового руху розпочалося лише з

осені 1910 р. Він набував все більшої сили і потужності Справжнім

каталізатором революційного піднесення стали події на Ленських

золотих копальнях 4 квітня 1912 р Ленський розстріл робітників викли-

кав глибоке обурення пролетаріату, всієї прогресивної громадськості

Прокотилася хвиля масових страйків, демонстрацій і мітингів, учас-

ники яких заявляли про свою солідарність із шахтарями Ленських

копалень Всього в Україні 1912 р відбулося 349 страйків, які здебіль-

шого мали політичний характер Кількість їх учасників становила

130 тис чол У 1913 р в Україні страйкувало 76 тис чол Боротьба

робітників за свої соціально-економічні і політичні права набувала

наступального характеру За шість місяців 1914 р на підприємствах

України страйкувало 60 тис чол, з них 75 відсотків брали участь

у політичних страйках

Після придушення революції і до початку Першої світової війни

антицарські та антипоміщицькі настрої продовжувало демонструва-

ти селянство Щоправда, в 1907—1914 рр тривали лише розрізнені

виступи окремих груп селян Замість розгрому поміщицьких маєтків,

СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ НА МЕЖІ Ш—ХХ ст

що було характерним в революційні часи, селяни тепер здійснювали

підпали господарств. Певне пожвавлення селянського руху розпоча-

лося в 1910 р. Тоді в Україні відбулося 318 селянських заворушень,

ав 1911 р. — 112. Продовжували нелегально діяти й створювалися

нові організації Селянської спілки, відбувалися страйки сільськогос-

подарських робітників. Селянський рух мав не лише економічний, а

й політичний характер. У 1907—1914 рр. в Україні відбулося 1973

селянські виступи, у тому числі 966 масових та 1007 індивідуальних.

Однак вони були стихійними, неорганізованими і розпорошеними.

Селянський рух спрямовувався проти пережитків кріпосництва, на-

самперед великого поміщицького землеволодіння.

Антисамодержавні, революційні настрої зберігалися і серед частини

солдатів і матросів, які розуміли, що не варто захищати інтереси

поміщиків, оскільки на селі голодують мільйони селян, а в місті тисячі

робітників. В окремих військових підрозділах та частинах робилися

спроби відкритих збройних виступів. Так, улітку 1912 р. матроси

лінійного корабля «Іоанн Златоуст» готували збройне повстання, що

стало відомо поліції та офіційній владі. У зв'язку з цим 17 матросів

були засуджені до смертної кари.

Продовжувала відстоювати необхідність демократизації життя

суспільства студентська молодь. У 1908—1910 рр. страйки і демонстра-

ції студентів пройшли в Харкові, Києві, Одесі. У 1912 р. у вищих

навчальних закладах Києва відбулися сходки та мітинги студентів,

на яких висловлювався протест проти кривавої розправи, здійсненої

самодержавством над робітниками Ленських копалень. Національно

свідома демократична студентська молодь протестувала проти забо-

рони святкування 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка,

вимагала задоволення національно-культурних потреб.

Великодержавна політика царського самодержавства

зумовила піднесення українського національного руху в Роси. На

початку XX ст. він остаточно перейшов у свою політичну стадію і ха-

рактеризувався активною боротьбою українців за свої як культурні,

так і політичні права. З виникненням українських партій розв'язання

національного питання в Росії пов'язується з вирішенням глобальних

політичних проблем: ліквідація самодержавства, встановлення парла-

ментського ладу, проголошення широких демократичних свобод тощо.

Український національний рух у Роси розвивався па основі двох

концептуальних підходів до вирішення перспектив державності Украї-

ни:

автономії України в складі демократизованої Роси та створення

самостійної української державності, хоча в той час автономно-фе-

дералістична ідея набула поширення серед українства.

Можливість національного розвитку українців Австро-Угорщини,

незважаючи на її конституційний устрій, також була обмежена. Тому

західні українці наприкінці XIX — на початку XX ст. вели рішучу

боротьбу за використання української мови в державних та урядо-

вих інституціях, за поширення українського шкільництва, активно

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

відстоювали вимогу забезпечення української державності і поси-

лення свого впливу на державне життя

Хоча серед українців як Роси, так і Австро-Угорщини було різне

розуміння проблем державності, п перспектив і шляхів досягнення,

український національний рух наприкінці XIX •— на початку XX ст,

попри певні недоліки і внутрішні суперечності, став однією з найпоміт-

ніших ланок у довгому ланцюгу драматичних змагань українського

народу за своє національне визначення Він став одним із яскравих

доказів помітного поступу відродження України

БОРОТЬБА УКРАЇНЦІВ

У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ

ЗА ВІЛЬНИЙ РОЗВИТОК РІДНОЇ

МОВИ, ЛІТЕРАТУРИ, КУЛЬТУРИ

На початку XX ст в умовах наростання загального

революційного піднесення в Наддніпрянській Україні посилюється

також національний рух, спрямований проти шовіністичної вели-

кодержавної політики царського уряду, за забезпечення національ-

ної рівності

* Найважливішою ознакою національного відродження стало

у поєднання культурних і політичних засад українського на-

О ціонального руху, який остаточно перейшов у свою політич-

" ну стадію.

Свідченням цього стало насамперед формування провідних ук-

раїнських партій, які на програмному рівні завершили визначення

своїх національних домагань, пропагували та відстоювали партійні

завдання в галузі національно-державного будівництва, проводи-

ли з цією метою все ширшу мобілізацію мас 3 іншого боку, про

політизацію українського національного руху в Роси свідчили спро-

би українців винести національне питання на рівень Державної Думи,

на скликання якої царизм згодився в роки першої російської рево-

люції

Відкрита русифікаторська політика уже на початку XX ст призве-

ла до загострення культурно-національної проблеми Українська гро-

мадськість все більше засуджувала національний гніт, відстоювала

право на вільний розвиток рідної мови, культури й літератури

Однією із значних українських національно-культурних подій стало

відкриття пам'ятника класикові нової української літератури

78 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

І.

Котляревському в Полтаві влітку 1903 р. Широкі верстві* населення

взяли активну участь у збиранні коштів на спорудження пам'ятника

Тільки від селян Полтавщини надійшло 3800 пожертвувань Відкриття

пам'ятника обернулося широкою всеукраїнською національною мані-

фестацією, оскільки до Полтави з'їхалось багато гостей з усіх кінців

України, різних місць Роси, а також прибули делегати з Галичини

та Буковини Серед останніх були Юліан Романчук — голова україн-

ського парламентського представництва і вще-голова віденського

парламенту, Кирило Студинський — професор Львівського універ-

ситету, Василь Стефаник — письменник, Євген Левицький — ре-

дактор найбільшого галицького часопису «Діло», Мирон Кордуба —

історик, Лев Лопатинський та Микола Губчак — театральні діячі,

Лесь Кульчицький — редактор провінційного часопису, Теофіл Груш-

кевич — лікар, Василь Сімович — делегат впливового студентського

товариства «Січ» у Відні

Виступаючи на урочистому засіданні Полтавської міської думи,

М Коцюбинський наголосив, що відкриття пам'ятника є визначною

подією, «святом українського слова» Однак піднесена атмосфера,

сповнена почуття національної солідарності, тривала не довго Виголо-

сити привітання українською мовою було дозволено лише представ-

никам Галичини та Буковини, тобто гостям з іншої країни

Заборона властей виступати українською мовою в міській думі

була з обуренням зустрінута її учасниками Так, Микола Міхновський

підійшов до президії і заявив, що привіз привітання від Харківської

адвокатури українською мовою, а оскільки це забороняється, він

передає тільки обкладинку привітання Те саме зробив Михайло

Коцюбинський, а за ним усі інші делегати Українці демонстративно

покинули зал, і засідання довелося спішно закрити Так українська

інтелігенція своєю масовістю і злагодою публічно засвідчила у присут-

ності представників влади свою відданість українській справі

У грудні 1903 р. в Києві урочисто відзначалося 35-річчя музичної

діяльності композитора Миколи Лисенка. Серед привітань, що наді-

йшли на ім'я Миколи Віталійовича, було й тепле поздоровлення від

робітників міста У 1904 р. відбулося вшанування письменника

І.

Не-

чуя-Левицького з нагоди 35-річчя його літературної діяльності. Учас-

ники зборів надіслали телеграму міністрові внутрішніх справ із про-

ханням передати імператорові їхнє побажання щодо «дарування прав

і свобод українській літературі» В телеграмі на адресу голови Ко-

мітету міністрів вони просили запровадити в школах України викла-

дання рідною мовою Все це свідчило про зростаючу громадянську

свідомість українців, яка шукала відповідної нагоди, щоб заявити

про себе

У національному русі брали участь різні соціальні верстви, які

діяли відповідно до своїх громадянських позицій, але були об'єднані

спільною національною ідеєю Найактивніше у боротьбі проти нацю-

УКРМНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

нального гьіту виступали українська національно-свідома інтеліген-

ція,

шкільна та студентська молодь. Вони вимагали вільного розвит-

ку української мови, права користуватися нею у пресі, на сцені, в

державних установах, викладання рідною мовою в школах, створення

українських кафедр у Київському, Харківському, Новоросійському

(Одеському) університетах. Особливо посилились ці вимоги з початком

революції 1905 р., яка прискорила зростання українського націо-

нального руху і дала змогу українцям організаційно об'єднуватися.

Під натиском української громадськості, яка вимагала задоволен-

ня національних культурно-освітніх потреб, Комітет міністрів 31 січня

1905 р. подав науковим колам Росії запит про можливість відміни

урядових указів 1863 та 1876 рр. Роботу над підготовкою аргументо-

ваної відповіді уряду здійснювала створена у лютому спеціальна

комісія Академії наук під головуванням академіка Ф. Корша. Над

проектом записки для подання на розгляд загальним зборам Ака-

демії працював академік О. Шахматов. У квітні 1905 р. комісія у складі

академіків Ф. Корша (голова), О. Шахматова, Ф. Фортунатова,

О. Лаппо-Данилевського, С. Ольденбурга, В. Зеленського, А. Фа-

мінцина закінчила розробку записки «Про відміну обмежень

малоросійського друкованого слова». Записку було затверджено

загальними зборами Академії наук і направлено до Комітету міністрів.

У Російській імперії її було опубліковано тільки в 1910 р., а до того

вона залишалася відомою вузькому колу спеціалістів й уряду. До

записки було додано кілька повідомлень про стан української куль-

тури під владою царського самодержавства, що надійшли в комісію

від українських літераторів та^громадських діячів.

Автори записки доводили безглуздість й небезпечність для держав-

ного добробуту русифікаторської політики царизму в Україні: «Дер-

жава, що не вміє забезпечити ... одного з найелементарніших прав

громадянина — права говорити, друкувати рідною мовою, збуджує

в громадянинові не повагу до себе, не любов, а несвідомий страх за

існування. Цей страх народжує незадоволення та революційні прагнен-

ня».

Основна думка записки полягала у визначенні необхідності забез-

печення свободи й рівноправ'я української мови з російською та відміни

урядових указів 1863 та 1876 р., які заважали духовному, культур-

ному та моральному розвиткові українського народу. В умовах рево-

люції записка стала певним політичним актом ліберальної наукової

інтелігенції в суспільній боротьбі навколо національного питання.

У лютому 1905 р. робота із складання відповіді на запит Комітету

міністрів від 31 січня розпочалася і в Київському університеті. її було

доручено призначеній радою університету особливій комісії у складі

професорів М. Дагикевича (голова), О. Лободи, В. Перетца, М. Дов-

нар-Запольського, Г. Павлицького, Т. Флоринського, П. Армашевсько-

го і ректора П. Цитовича. Рада університету 11 березня схвалила

записку під назвою «Доповідь особливої комісії з членів ради уні-

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ