Сургай Г.І., Слюсаренко А.Г., Гусєв В.І. Новітня історія України 1900-2000

Подождите немного. Документ загружается.

верситету з питання про відміну заходів, що обмежують сво-

боду друку на малоросійській говірці різних книг».

Зміст цього документа зводився до таких основних висновків

Обмежувальні заходи 1863 та 1876 рр щодо українських друкованих

видань та літературного руху, запроваджені з метою припинення

«сепаратистських замислів» Малороси та «збереження державної

єдності», виявились неспроможними їх невдача пояснюється тим,

що було порушено елементарне правило політичної мудрості, згідно

з яким не слід змішувати питання про мову із політичними погляда-

ми «Обмежувальні заходи» по відношенню до малоросійської мови

та літератури є «несправедливими з етичної та історичної точки зору,

не відповідають державній користі» і мають бути скасовані

5 квітня 1905 р спеціальна комісія вченої ради Харківського універ-

ситету, створена у зв'язку із запитом Комітету міністрів, також за-

твердила «Записку з питань про цензуру книг на малоруській

мові».

До складу комісії входили професори М. Сумцов (голова),

Д.

Багалгй, Т. Буткевич, О. Бєлоусов, А. Зайкевич, Н. Максименко,

Д.

Овсянико-Куликовський, О. Раєвський, С. Соловйов, М. Хазан-

ський та М. Чубинський. Автори цієї записки аргументували свої

міркування про необхідність вільного розвитку й застосування укра-

їнської мови не тільки з історичного, філологічного погляду, а й з

погляду економічної доцільності, важливої умови розвитку держави

Ґрунтовні, аргументовані відповіді прогресивних учених Ака-

демії наук, Київського та Харківського університетів на за-

пит уряду свідчили про їх відверту опозицію до реакційного

курсу національної політики російського царизму в Україні.

Зміст відповідей зводився до одностайної вимоги скасування дра-

конівських указів царської бюрократи 1863 і 1876 рр По суті, це

була своєрідна форма політичної боротьби прогресивних учених про-

ти перекручення наукової істини охоронителями імперської ідеологи

та політики царського уряду

Вимогу українізації школи активно ставили вчительські органі-

зації У листопаді 1905 р. у Полтаві відбувся з'їзд учителів, на якому

була ухвалена платформа з питання про організацію в Україні на-

ціональної школи. Платформа утверджувала як головні завдання

боротьбу за викладання українською мовою в народній школі для

українського населення, вивчення в ній російської мови як особли-

вого предмета, підготовку та видання підручників рідною мовою,

відкриття тимчасових учительських курсів з української мови, літе-

ратури та історії України, введення цих предметів в учительських

семінаріях та інститутах, поповнення шкільних бібліотек українською

літературою і підручниками, відкриття українських кафедр у Київ-

ському, Харківському та Новоросійському (Одеському) університе-

тах, видання українського часопису для дітей

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

Українські педагоги брали активну участь у роботі Загальноросій-

ської спілки вчителів та діячів освіти, створеної у червні 1905 р Ця

організація відстоювала введення загальної безплатної й обов'язкової

освіти, свободу викладання рідною мовою населення в усіх типах

шкіл На п другому з'їзді (грудень 1905 р) було затверджено тези

«Національне питання в школі», підготовлені спеціальною комісією

з представників одинадцяти народів, серед яких було троє українців

У травні 1906 р була утворена Українська учительська спілка. її

представники подали докладну записку з історії та сучасного стану

народної освіти в Україні на нараду національних учительських спілок

4—5 червня 1906 р Остання засудила русифікаторську політику уряду

в галузі народної освіти

На III з'їзді Загальноросійської спілки вчителів (7—10 червня

1906 р) делегати від України ще раз привернули увагу до національ-

них проблем українського народу і проголосили заяву про українську

автономію

Вчителі, студенти вчительських семінарій постійно зверталися

до уряду з заявами, в яких порушували питання про запровадження

українського шкільництва і рідної мови Царський уряд був змушений

піти на деякі поступки щодо обмежень національних прав українського

народу У 1906 р з'явився циркуляр міністра освіти, який давав змо-

гу учителям вживати на уроках «малоросійську мову для пояснення

того,

чого учні не розуміють» Українці вимагали запровадження

рідної мови в середніх школах і вузах Ще восени 1905 р питання

про створення українознавчих кафедр на своїх вічах порушили сту-

денти-украшці Петербурзького та Новоросійського університетів

У 1906 р до них приєдналися студенти Київського та Харківського

університетів Вимагаючи задоволення національних прав, вони висту-

пали не лише за українізацію освіти, а й за перебудову Російської

імперії у федеративну демократичну республіку з широкими правами

окремих націй

Студентські виступи знайшли відгук в усіх прошарках українсько-

го населення Вітання студентам, які вимагали відкриття україн-

ських кафедр, надходили з с Гуляй-Поле Катеринославської губернії,

з містечка Волковинці на Поділлі, з Березані Переяславського по-

віту на Полтавщині, від гуртка молоді селян с Макошине на Чернігів-

щині, із с Писарівки Вінницького повіту Подільської губернії тощо

Це об'єднувало передову громадськість України у справі національ-

ного відродження Під натиском української громадськості хоча і на

короткий час, проте царизм змушений був піти на заснування дея-

ких університетських українських кафедр їх існування відіграло

велику освітню роль, сприяло пробудженню національної свідомості

серед широких верств українського громадянства, допомогло україн-

ському студентству об'єднатися і організуватися на загальноук-

раїнській справі

82 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Перебуваючи під впливом українських політичних сил, з початком

революції 1905 р національні вимоги почала висувати і частина робіт-

ничого класу Зокрема, у Харкові робітники паровозобудівного заводу

вимагали цілковитої рівноправності всіх громадян незалежно від націо-

нальності та віросповідання Робітники Горлівського машинобудівного

заводу рішуче засуджували дискримінацію представників «неруської»

національності Київські робітники затаврували царську політику

нацьковування однієї нації на іншу й вимагали повної автономії

На захист своїх національних прав під час революції 1905—1907 рр

виступили також селяни України Щоправда, рівень національної

свідомості селянства, як і інших верств українського народу, не був

високим На нього тиснув насамперед тягар соціальних проблем І хоча

широкі маси селянства розмовляли українською мовою, проте укази

про заборону українського друкованого слова і панування російської

мови у школах та державних установах мали свої наслідки У хліборо-

бів склалася хибна думка, що російська мова — мова пана, а україн-

ська — холопа Лише частина свідомих селян розуміла національні

потреби українства Завдяки їм селяни підтримували вимоги ліквідації

заборони українського друкованого слова, виступали за україніза-

цію освіти Так, у постанові селянського сходу с Мис Доброї Надії

Катеринославського повіту висувалася вимога загального обов'язко-

вого навчання за рахунок держави з викладанням рідною мовою

Селяни с Романкове цього повіту заявляли про необхідність введення

загального обов'язкового навчання для дітей шкільного віку, вільного

доступу для тих, хто бажає вчитися, в усі середні та вищі навчальні

заклади, викладання рідною мовою

Селяни с Мачухи Полтавського повіту домагалися права послуго-

вуватися рідною мовою в школі, церкві, суді та інших установах

Свідченням того, що у селян пробуджувалася свідомість борця за

волю України, є їх участь у присудному русі. Він охопив значну

кількість селдн Викладені у присудах на селянських зібраннях і схо-

дах вимоги виражали не тільки економічні, а й національні потреби

Так, у листопаді 1905 р ус Суботові Чигиринського повіту Київської

губернії збори селян прийняли присуд, в якому був пункт про запро-

вадження в школах української мови Подібні присуди приймалися

у с Круглик Лубенського повіту Полтавської губернії, у Єлизаветин-

ській волості Полтавського повіту, в с Могилш Новомосковського

повіту Катеринославської губернії тощо Подібних прикладів можна

навести чимало Переважна більшість присудів приймалася під впли-

вом агітації інтелігенції — вчителів, лікарів, агрономів, студентів

Однак селяни не були пасивними спостерігачами і брали найактивні-

шу участь в обговоренні і формулюванні національних вимог

Селяни деяких сіл і повітів України під час сходок ухвалювали

резолюції, де йшлося про надання автономії України Вимога авто-

номії України була поставлена у присуді селян містечка Снітин Лу-

УКРАІНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

бенського повіту, на сходці у с Кобинці, Карлівка на Полтавщині

Подібні вимоги підтримали селяни 14 сіл і хуторів Нікольської во-

лості Полтавського повіту, с Попівки Карловської волості Константи-

ноградського повіту У резолюції наради селян і землевласників Пол-

тавського повіту, скликаної Полтавською повітовою земською упра-

вою,

також був пункт про автономію України У Подільській губернії

на селянських сходах приймалися звернення до депутатів Держав-

ної думи з вимогами добиватися волі, землі, автономії України

Нові можливості для боротьби українців за свої національні

права з'явилися після прийняття царським урядом 17 жовт-

ня 1905 р. під тиском масових революційних дій маніфесту,

в якому було обіцяно запровадити політичні свободи, у тому

числі свободу слова.

Оголошення маніфесту Україна зустріла з ентузіазмом і великими

надіями на поліпшення політичної ситуації, а українська інтеліген-

ція використала наявність демократичних свобод для організації ви-

дання національної преси її вихід започаткував лубенський часопис

«Хлібороб», який видавав Микола Шемет Перший номер газети ви-

йшов наприкінці 1905 р Вона друкувала постанови сільських сходів

про землю, освіту, автономію України тощо Четвертий номер газе-

ти вийшов із закликом «Селяни усієї України, єднайтеся

», проте

був конфіскований 3 п'ятого числа «Хлібороба» місцева адміністрація

заборонила його вихід

У грудні 1905 р в Києві почала виходити щоденна газета «Гро-

мадська думка», розрахована на широке коло читачів У її виданні

провідну роль відігравали лідери УДРП С Єфремов, В Леонтович

і Є Чикаленко В оголошенні про вихід газети, підготовленому Є Єфре-

мовим і Б Грінченком, зазначалося, що «Громадське слово обороня-

тиме право українського народу на своє національно-політичне життя

і через це вимагатиме автономії України, щоб народ український

сам порядкував своїми справами і мав свою крайову народну раду,

а іншим народам на українській землі щоб забезпечені були також

їхні національні права» Проголошувалося, що газета буде боротися

за справедливий суспільний і економічний лад і вимагатиме широкої

і безплатної освіти рідною мовою для всього народу Така заява насто-

рожила царську владу, що спричинило різні ускладнення у виданні

газети

«Громадська думка» користувалася великою популярністю, що

значною мірою обумовлювалося публікацією в ній творів Б. Грінченка,

М. Кропивницького, В. Самгйленка, А. Тесленка, А. Кримського,

В.

Доманицького та ін Уряд відразу зарахував газету не тільки до

опозиційних, а й до ворожих йому органів, оскільки в ній порушували-

ся і соціально-політичні, і національне питання Проти «Громадської

думки» виступили місцеві російські реакційні елементи Після заборо-

ві

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

ни цього друкованого органу почала виходити «Рада», активну участь

у виданні якої взяли Б Гршченко, Є Чикаленко, М Павловський

«Рада», за словами Д Дорошенка, «була головним органом громадської

думки в Україні від заснування в 1906 до 1914 року»

Крім Києва, українські газети видавалися в Харкові, Одесі, Ка-

теринославі, Полтаві та інших містах України, а також у Петербурзі

та Москві На початок 1906 р їх налічувалося 18 Число видавництв

досягло 17, з яких 13 знаходились у Києві Отже, українська перифе-

рія була значно слабше втягнута в процес розповсюдження національ-

ної преси за рахунок місцевих видань Друковане українське слово

надходило сюди в основному з Києва Крім газет в Україні друкува-

лися й журнали, наприклад видавався місячник «Нова громада». У

1907 р перейшов на українську мову найстаріший на той час в Україні

журнал «Киевская старина» Він почав видаватися під назвою «Украї-

на», однак проіснував недовго — лише до кінця року Велике зна-

чення для розвитку української преси мало рішення перенести 1907 р

із Львова до Києва «Літературно-науковий вістник». Зробив це

М Грушевський, редактор журналу, з двох міркувань по-перше,

він вважав, що журнал такого гатунку має виходити в столиці Украї-

ни,

по-друге, так реалізувалася ідея створення своєрідного духовного

містка між двома частинами України — російською і австрійською

Преса була не тільки важливою складовою національного руху в

Україні, а й виступала політичним чинником його прискорення,

сприяла зростанню національної свідомості українців Тому в міру

спаду, відступу революції царизм, знову набираючи сили, під різними

приводами закривав одне за одним україномовні періодичні видання

Царська адміністрація штрафувала видавців, забороняла вихід газет

за будь-яку «неблагонадійну» статтю, не звертаючи увагу на громад-

ські і політичні права, які забезпечував маніфест 17 жовтня 1905 р,

і продовжуючи боротись проти виявів всього українського Існування

значної частини українських періодичних видань б/ло короткочасним,

і тільки деякі з них, як-ог газета «Громадська думка» (пізніше «Рада»),

продовжували виходити, хоча внаслідок постійних репресивних за-

ходів уряду, штрафів на видавців, заборони на передплату (духовна

влада забороняла передплату духовенству, шкільна влада — вчите-

лям) наклади цих видань значно зменшилися Якщо спочатку «Гро-

мадська думка» виходила кількістю 10 тис примірників, то утиски

уряду обмежили видання п спадкоємиці «Ради» до 2 тис примірників

Те саме відбулося з одним із найпопуляршших сільських видань

газетою «Село», що мала досить широку тематику Вона подавала

статті і новини про життя в Україні та Роси, за кордоном, робила

екскурси у всесвітню та вітчизняну історію, вдавалася до популяр-

ного огляду економічного та освітнього руху на селі «Село» читало

до 25 тис чол Однак адміністративні обмеження змусили видавців

змінити у березні 1912 р назву газети на «Засів». Проте внаслідок

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

безперервного тиску з боку адміністрації вона припинила своє існуван-

ня Закриття царизмом україномовних газет було спробою призупи-

нити зростання національної свідомості українців

У Наддніпрянській Україні і після революційних подій продовжував

функціонувати ряд новостворених представництв, які друкували

художню і науково-популярну літературу українською мовою У 1907 р

в Наддніпрянщині було дев'ять, а у 1908 р вісім українських видань

Зменшення їх кількості зумовлювалося наступом монархічної реакції

Щоправда, в наступні роки відбулося поступове зростання кількості

українських газет і журналів У 1914 р їх виходило 17

Отже, важливим досягненням українців стало те, що навіть

після революції 1905—1907 рр. вони могли видавати твори,

журнали і газети українською мовою.

Українська інтелігенція прагнула донести національні вимоги і до

російського читача Справжньою українською трибуною в Роси став

російськомовний часопис «Украинская жизнь», який почав виходити

в Москві у 1912 р У ньому друкувалися такі відомі українські діячі,

науковці і літератори, як М Грушевський, С Єфремов, О Лотоць-

кий, В Липинський, Д Донцов, С Петлюра та ін, а також представ-

ники прогресивної російської інтелігенції, які прихильно ставились

до українських прагнень, — академіки Ф Корш, О Шахматов та ш

Активну участь у змаганнях за українську справу, мову і шкільни-

цтво — від народної школи до університетських кафедр — взяли

українські клуби, які з'явилися під час революції в багатьох містах

України, а також самодіяльні культурно-освітні організації «Про-

світи», що створювалися на зразок однойменних організацій у Гали-

чині «Просвіти» символізували собою прагнення українців до націо-

нального відродження їхні перші організації виникли ще наприкінці

1905 р у Катеринославі та Одесі, саме тоді фактично оформилася й

кам'янець-подільська «Просвіта», а в 1906 р вона з'явилася і в Києві

До середини 1907 р по великих містах Наддніпрянщини налічувало-

ся 35 просвітницьких організацій та їхніх філій Були свої «Просвіти»

й у емігрантів на Далекому Сході (владивостоцька), інших теренах

Російської імперії, де проживали українці (мінська, бакинська орга-

нізації)

Як правило, «Просвітами» керували демократичні та ліберальні

діячі з середовища національно-свідомої української інтелігенції

Активну участь у роботі цих організацій брали найвидатніші діячі

української культури, літератури, мистецтва, науки у Києві —

Б.

Гргнченко, Л. Косач (Леся Українка), М. Лисенко; у Черні-

гові— М. Коцюбинський; у Полтаві — П. Рудченко (Панас Мир-

ний);

у Катеринославі — Д. Яворницький; в Одесі — М. Комаров;

у Миколаєві — М. Аркас та ш «Просвіти» влаштовували бібліотеки й

86 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

читальні для населення, налагоджували випуск українською мовою

науково-популярної літератури, організовували українознавчі лекції

(здебільшого на теми з історії та культури України), виставки та

концерти самодіяльних акторів «Просвіти» проголосили, а деякі з

них навіть записали у своїх статутах розвивати національну само-

свідомість народних мас Водночас «Просвіти» не обмежувалися вузько-

національними питаннями, вони встановлювали ділові зв'язки з куль-

турними діячами інших народів Російської імперії, а також з україн-

цями на західноукраїнських землях під владою Австро-Угорської

імперії

Царизм навіть у розпал революції всіляко обмежував діяльність

«Просвіт», їх поширення Уряд побоювався проголошуваних ними

ідей, що могли похитнути устої імперії Ось як писав про умови

роботи чернігівської «Просвіти» М Коцюбинський « Отож, уявіть собі,

попросту не дають жити «Просвіті» Хочемо скликати збори — забо-

ронено, хочемо зробити театральну виставу — забороняють Навіть

концерт Лисенка на користь «Просвіти» заборонили Кажуть, існуйте

на папері, а жити не дамо»

ПОЛІТИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО

НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ

НАДДНІПРЯНЩИНИ І ПОСИЛЕННЯ

АНТИУКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

ц 2 РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ

У роки першої російської революції посилилась полі-

тизація українського національного руху, що знайшло свій прояв у

прагненні українців Наддніпрянщини використати для задоволення

своїх національних, культурних і політичних інтересів Державну думу

На жаль, участь у виборах до І Думи брали тільки ліберали, які

задовольнились гарантіями конституційного правління Радикали бой-

котували вибори, стверджуючи, що соціалістична революція ще не

закінчилася Внаслідок цього такі найсильншп українські парти, як

«Спілка» та УСДРП, своїх кандидатів не висунули Від УДРП вияви-

лися обраними лише кілька чоловік Разом з тим значна кількість

українських лібералів пройшла до Думи за кадетськими списками Із

497 членів І Думи (діяла з 27 квітня по 8 липня 1906 р) депутація

України включала 62 українців, 22 росіян, п'ятьох поляків, чотирьох

євреїв і одного німця Для обстоювання своїх інтересів українці ство-

рили 1 травня 1906 р думську організацію, або парламентський клуб,

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

до якого увійшли 44 депутати. Створення Української парламентської

громади (УПГ) стало важливим політичним успіхом. В. Дорошенко

оцінював її як «проголошення існування нації».

Велику допомогу українцям в І Думі надавав М. Грушевський, який

поселився на той час у Петербурзі. Він організував видання місячника

«Украинский вестник», у численних статтях висвітлював актуальні

питання українського життя, співпрацював при складанні законопроек-

тів,

намагався вивести українське громадянство з гуртківства та про-

вінціалізму і вказати йому широкі політичні завдання. Керований М. Гру-

шевським «Украинский вестник» ставив за мету «прояснити україн-

ське національне питання з історичного, побутового, соціального і еко-

номічного боку, вказати місце і значення України між інших тери-

торій нової демократичної Росії». Провідною ідеєю цього видання була

вимога якнайширшої децентралізації держави і перехід до самовря-

дування на національному терені. Окремо підкреслювалася необхідність

визнання усіх прав для української мови. Українська громада І Думи

розробила законопроект про національні права і окреліо про автпо-

номію України та рідну мову. У них українське питання не відділя-

лося від загального про перебудову держави на принципах рівноправ-

ності народностей та областей і національно-територіальної автономії.

Отже, українці в І Думі добивалися насамперед автономії

ЧР

для своєї країни. Не поділяючи народностей на «розвинені»

О та «нерозвинені», українські депутати визнавали першо-

* черговим завданням парламенту Росії забезпечити розв'язання

національного питання, виходячи з сучасного стану справ, із

реальних потреб населення. —-

Не менш популярною була вимога українізації освіти, особливо

на початковому рівні. На жаль, законопроекти про національні права

та автономію не було розглянуто. І не тільки тому, що українські

вимоги не хотів визнавати уряд, а Думу було розпущено, а й через

негативне ставлення союзників-кадетів. Кадети висловлювали співчут-

тя ідеї самоврядування в Україні, проте вважали вимоги негайно

надати їй автономію несвоєчасними. Народні маси, на їх думку, ще

мало до цього здатні у політичному відношенні: треба здійснити ряд

перехідних заходів, щоб розвинути їх свідомість, і тільки тоді втілюва-

ти ідею автономії України в життя. Відомий діяч конституційно-демо-

кратичної партії, голова Петербурзького комітету професор М. Ка-

раєв в інтерв'ю газеті «Громадська думка» в квітні 1906 р. підкреслю-

вав,

що виступає принципово за автономію кожної країни, якщо

народ цієї країни відчуває потребу в самоврядуванні. Однак теоретич-

но питання державності України дуже мало розроблене. Тому було

б бажано, щоб українські політичні діячі не тільки докладно розро-

били це питання, а й познайомили з своєю програмою представників

різних російських політичних партій.

88 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Незважаючи на те, що І Дума була розпущена через 72 дні після п

скликання, а законопроекти з національного питання українського

парламентського клубу не були розглянуті, діяльність української

думської громади сприяла популяризації української ідеї серед наро-

ду Разом з тим вона ще раз показала, що покладати надії на допомо-

гу і щире співчуття до національно-політичних і культурних україн-

ських домагань з боку ліберальних і революційних російських партій

не можна Тільки активна праця в Думі, популяризація українських

видань, публікацій, систематичне ознайомлення українства із зав-

даннями українських національних змагань могли забезпечити успіх

Вибори до II Думи українські політичні парти не бойкотували

В ній, як і в першій, 4 березня 1907 р також була утворена Україн-

ська парламентська громада в кількості 47 депутатів На основі про-

грами УДРП вона виробила декларацію, яка передбачала включення

до чинного законодавства права України на національно-територіа-

льну автономію, рівноправність української мови в громадських і дер-

жавних установах, викладання української мови, літератури й історії

в середніх та вищих навчальних закладах тощо Оформивши свою

власну газету «Рідна справа — Вісті з Думи», українські депутати

розповідали на п сторінках про діяльність української думської

фракції, друкували свої промови, привертали увагу громадськості

до українського питання

Українською громадою II Думи були внесені поправки до законо-

проекту про народну освіту, які передбачали організацію курсів ук-

раїнської мови, літератури та історії для вчителів, запровадження

викладання української мови у вчительських семінаріях України,

організацію українознавчих кафедр у Київському, Харківському та

Одеському університетах

Загалом українська фракція II Думи підготувала ряд зако-

нопроектів, у яких йшлося про автономію, місцеве управлін-

ня,

освіту, мову та ін. /

Проте плани не були реалізовані, оскільки II Дума 3 червня 1907 р

також була розпущена Коротке існування Думи не дало змоги ук-

раїнцям досягти чогось реального в забезпеченні української справи

Заважала цьому і загальна політична ситуація в країні, яка мало

сприяла розв'язанню національного питання Однак утворення ук-

раїнських громад у І і II Думах та їх робота були спрямовані на

визволення українського народу з національної неволі І хоча жод-

ного закону, корисного для України, не було прийнято, украінці-

депутати, об'єднавшись у свою фракцію, через думську трибуну і

наявні можливості маніфестували національні потреби і претензії

українського народу, несли в маси гасла національної емансипації

Політизащя і зростання українського національного руху в Ро-

сійській імперії на початку XX ст були тісно пов'язані з утворенням

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

та діяльністю українських партій Гострота національного питання в

Роси потребувала від українських партій обгрунтування в програмних

документах національних вимог та майбутнього державного устрою

України Українські парти Наддніпрянщини зробили важливий внесок

у розробку національної ідеї, піднявши п із суто культурно-етно-

графічного рівня на рівень політичний Однак партіям не вдалося

виробити і обгрунтувати єдині національні вимоги За своїми підхода-

ми до вирішення національного питання вони поділялися на дві ос-

новні групи До однієї з них належали парти, що обстоювали як

програмну, основну вимогу ідею автономії України в складі демо-

кратизованої Роси, а до другої — парти, програмним завданням

яких було проголошення самостійної Української держави Більшість

українських політичних структур вбачала майбутню модель держав-

ності України в її нацюнально-територіальшй автономії у складі фе-

деративної демократичної Роси (РУП з 1903 р, УСДРП, УДП, УРП,

УДРП) Отже, на автономно-федералістичних засадах стояли як со-

щал-демократичні, так і ліберально-демократичні парти Як правило,

вони пропонували більш-менш докладний проект політичного устрою

України з її вищими і місцевими органами влади, управління га су-

дочинства

Проте серед партій, програми яких грунтувалися на засадах феде-

ралізму, були різні уявлення щодо методів, тактики і шляхів досяг-

нення Україною національно-територіальної автономії Вони прояв-

лялися як серед соціал-демократичних, так і ліберально-демокра-

тичних партій Так, програма УДП виходила з того, що Україна

отримає національно-територіальну автономію в межах загальноросій-

ської конституції, із санкції загальноросійських Установчих зборів

Тому прийняття федеральних законів не передбачало консенсусу

автономій УРП схилялася до необхідності проголошення самими ук-

раїнцями національно-територіальної автономії і делегування дея-

ких функцій загальноросійському парламенту Більше того, в разі

невиконання вимог українців Україна повинна була проголосити свою

самостійність

Переважна більшість партій федералістської орієнтації передба-

чала нацюнально-персональну автономію для інших народів, що

проживали на терені України

У таборі «самостійницьких» українських партій, який був нечис-

ленним і політично порівняно слабким (РУП до 1903 р, УСП і УНП),

найбільш повним обгрунтуванням своїх позицій відрізнялася УНП

Парти державницького спрямування чіткіше висували цілі визволь-

ної боротьби Однак з метою посилення свого впливу на більш широкі

кола українства вони змушені були враховувати соціально-економічні

та загальнополітичні проблеми Російської імперії Соціалістичне спря-

мування було яскраво вираженою рисою навіть таких націоналістич-

них організацій, як УСП і УНП Остання, як відомо, обгрунтувала

УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ