Сургай Г.І., Слюсаренко А.Г., Гусєв В.І. Новітня історія України 1900-2000

Подождите немного. Документ загружается.

Так, Галичина отримала автономію з власним сеймом у 1861 р, коли

в Австрії було проголошено нову конституцію У кінці грудня 1867 р

її було доповнено рядом основних законів про права громадян, про

імперське представництво, про судові установи, про уряд і вико-

навчу владу та їх компетенцію, які разом з Лютневою конституцією

1861 р склали в сукупності «грудневу» австрійську конституцію, що

діяла до 1918 р Проте територія Галичини включала польську і

українську частини Якщо Східну Галичину заселяли переважно

українці, то Західна Галичина була польською

Австро-Угорський компроміс 1867 р

за яким у пряму підлеглість

угорців переходило близько половини імперії, включаючи Закар-

паття, спонукав поляків домагатися повного контролю над Галичиною

Відень формально відмовився задовольнити ці вимоги, однак пого-

дився на неофіційний компроміс за підтримку, яку поляки надава-

тимуть Габсбургам, він обіцяв не втручатися в політику поляків у

Галичині «Фактично Галичина мала перетворитися на польську «дер-

жаву в державі»» Інакше кажучи, українців Галичини віддали на

милість полякам Тому і плани, що їх виношували для Галичини

польські патріоти, природно, диктували їм негативне ставлення до

національних прагнень українців Ще більшими противниками ук-

раїнців були «подоляни» — архіконсервативні польські землевласники

зі Східної Галичини, які виступали проти українців не лише з полі-

тичних, а й із соціально-економічних міркувань для них підтверди-

ти права українців було все одно, що піти назустріч вимогам селян

Таке поєднання давньої економічної і національної ворожнечі між

польською шляхтою і українським селянством призводило до кон-

фронтації між українцями та поляками в Галичині та надавало їй

особливої гостроти

Польська шляхта знищувала не тільки культурні, економічні, а й

політичні права українського народу Хоча формально в Галичині

було проголошено рівність обох народностей, проте фактично крайо-

ва влада була віддана в руки місцевої польської шляхти В сеймі

через куріальну систему виборів польським послам забезпечувалась

величезна перевага

Провінційні сейми формувалися чотирма куріями виборців — вели-

кими землевласниками, торговими палатами, міщанами і сільськими

громадами Якщо для обрання депутата від кури землевласників до-

статньо було 52 виборців, то депутат від сільської громади обирався

8 тис 764 голосами Для українців, що були переважно селянами,

це було дуже невигідним їхня частка у виборах до галицького сейму

обмежувалась, як правило, 15 відсотками Крім того, пропольська

з-ада в Галичині порушувала виборчу процедуру, допускаючи грубі

"овживання з виборами на користь поляків, маніпулювала вибора-

ми і фальсифікувала їх результати, намагаючись всіляко обмежити

х.лькість депутатів-украшцш Це пояснювалося тим, що позиція ук-

УЖРЛШСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

101

рашського сеймового представництва визначалася ідеєю створення

«автономії народного життя», альтернативи «польській галицькій

автономії» і суперечила польським прагненням Галицький сейм був

головною ареною формування украшсько-польських відносин Трак-

туючи український чинник як перешкоду в реалізації власних націо-

нальних устремлінь, поляки розглядали сейм як продовження

польської державотворчої традиції, що мав створити грунт для віднов-

лення Польської держави Сейм, на їхню думку, мав забезпечити

розбудову польського (політичного, економічного, культурного) жит-

тя,

шституалізацію суспільства, створення ієрархи влади Тому і під

час виборів вони докладали немало зусиль для збереження існуючої

моделі австро-польсько-украшських відносин, за якою українське

питання обмежувалося статусом «крайового», а галицький сейм визна-

вався найвищим форумом для його розгляду

Якраз через систему польських виборчих зловживань чисельність

українського сеймового представництва не відповідала зрослій силі

та запитам українського руху Поляки, забезпечуючи собі більшість

у сеймі, використовували його для реалізації власної концепції роз-

витку краю, яка полягала у перетворенні Галичини на польський

П'ємонт

До 1873 р депутати віденського парламенту обиралися з числа

депутатів місцевих сеймів, що також забезпечувало у Відні перевагу

делегатів-неукрашців Після реформи 1875 р вибори у вищий зако-

нодавчий орган Австро-Угорщини почали здійснюватися також на

основі куріальної системи Курія великих землевласників мала 85

депутатів, міста — 119, торгові і промислові палати — 21, сільські

общини — 129 Не розширила представництва українців у віденсько-

му парламенті і реформа 1895 р, коли до чотирьох існуючих курій

було додано п'яту (об'єднувала всіх чоловіків старших 24 років, які

не відповідали цензам інших курій) Проте в цілому п'ятимільйонна

маса виборців цієї кури могла вибрати в рейхстаг всього 72 депутати,

тоді як курія землевласників, що мала всього 5 тис 431 виборця,

володіла 85 мандатами Звичайно, система курій жорстко обмежувала

вплив українських виборців і українське представництво у галиць-

кому сеймі та віденському парламенті

Однак вплив поляків на галицькі справи насправді був сильніший

від тих можливостей, які їм гарантувала більшість у сеймі Вони

відігравали провідну роль у державному житті Міністр у галицьких

справах при віденському уряді, як правило, аж до 1916 р був

польської національності У кожному міністерстві домінували поляки,

через руки яких проходили всі проекти законів для Галичини У 1914 р

у міністерствах Відня були Міністерство фінансів — 21 поляк та

один українець, Міністерство внутрішніх справ — 8 поляків і один

українець, Міністерство сільського господарства — 6 поляків, жодно-

го українця, Міністерство освіти — 12 поляків, жодного українця,

102 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

Міністерство справедливості — 24 поляки та 3 українці. Серед суддів

(5 рангів) поляки становили 686, а українці 215 чол. Усі намісники

Галичини були поляки (Голуховський, Бадені, Потоцький, Бобжин-

ський) і проводили політику, ворожу українцям. Вони здійснювали

курс,

який передбачав заходи, спрямовані на дискредитацію українців

у Відні, на гальмування їхнього національного і соціального руху будь-

якими способами і на всіх рівнях, на їхню прискорену полонізацію.

Отже, всі публічні установи — адміністрація, самоврядування,

суд — контролювали поляки. Вони розглядали Галичину як польський

П'ємонт, тобто плацдарм, з якого почнеться відродження польської

держави.

Перевагу польського чинника забезпечувала також система місце-

вої влади, громадського самоврядування. У Галичині зберігалась

адміністративна осібність панських маєтків і посилювався контроль

повітової (пропольської) влади над громадами.

Незважаючи на те, що в Галичині формально діяли австрійські

конституційні закони, вони забезпечували полякам певні привілеї, а

можливості національного розвитку українців максимально обмежу-

вали.

Занедбаною була й українська освіта. Поляки вибороли собі домі-

нуючі впливи на систему освіти в Галичині та швидко надали їй

національного характеру. У руках поляків майже цілком перебувала

шкільна справа. Політика польської адміністрації призводила до зане-

паду українських шкіл. У 1900 р. в Галичині було 2 тис. польських і

1519 українських шкіл. Навіть початкові школи, які раніше підпоряд-

ковувалися духовній владі, перейшли під керівництво Крайової шкіль-

ної ради, яка запроваджувала в школах польські тенденції. Такий

підхід відповідав польській концепції «цивілізаційної молодшості» ук-

раїнців, однак не міг задовольнити останніх. І хоч на рівні початкової

школи українцям вдавалося зберегти паритет, проте й тут просте-

жувалася стала тенденція до збільшення кількості польських класів.

У школі (від нижчої до університету в Галичині) польська мова

дістала повні права. У 1879 р. її було оголошено урядовою мовою

у Львівському університеті. У цьому закладі українці навчалися в

основному на факультетах теології та права і становили близько ЗО

відсотків загальної чисельності його студентів, яких налічувалося

1700 чол. У 1911 р. з майже 80 викладачів професорів-українців було

лише 8. В університеті та гімназіях особливо помітними були дис-

пропорції між українським та польським представництвом. Поляки

робили все можливе, щоб стримати зростання української освіченої

тліти. Так, у 1897 р. з 14 тис. учнів середніх шкіл у провінції 80

5-дсотків становили поляки і тільки 16 відсотків — українці (у 1854 р.

~^ того, як поляки встановили контроль над системою освіти, це

іп'.ввідношення було приблизно однаковим). Якщо поляки мали ЗО

-_кназій, то українці — лише 2.

•ТРУСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

103

А Отже, наприкінці XIX — на початку XX ст. поляки перева-

ЧР

жали в усіх сферах суспільного життя. Українці змушені

С# були вести гостру, вперту боротьбу за кожну установу, кож-

" ну посаду, кожне призначення і, по суті, за кожне українське

слово.

Проте як на соціально-економічному, так і на культурному рівні

поляки були значно сильнішими, ніж українці 3 особливою рішучістю

вони намагалися полонізувати українство, стверджуючи, що україн-

ців як окремої нації не існує, а вони — начебто лише підгрупа по-

ляків Поляки використовували державні інституції для захисту своїх

національних інтересів І такий стан змушував галицьких українців

вести постійну і вперту боротьбу за рівність у культурній, економічній

і політичній сферах, а також у державному житті

Схожим з галицьким українством було становище українців у

Буковині. Якщо Галичина під австрійською владою включала ук-

раїнські і польські землі, то Буковина мала украшсько-румунський

характер північна українська (Чернівецький округ), полуднева ру-

мунська (Сучавський округ) Буковина завдяки домаганням румунів

була виділена в окрему провінцію Австрії з автономним управлінням

у 1861 р Керував нею президент краю з допомогою крайового сейму

і крайового відділу — виконавчого органу, який призначав місцевих

урядовців На Буковині в 1861 р близько 300 тис українців (40 відсотків

загальної кількості населення) проживали в а північній частині, а

решту населення становили румуни (34 відсотки), євреї (13 відсотків),

німці (8 відсотків) та інші меншості

Виділення Буковини як окремого краю сприяло українському

національному відродженню, посиленню боротьби українців

проти румунів за національну відокремленість.

Однак автономні інституції перебували в руках румунів та німців,

а українці тривалий час не могли добитися визнання української

мови за урядову Румуни в Буковині прагнули прилучення до Руму-

ни,

що стала незалежною державою в результаті об'єднання румун-

ських воєводств Молдови і Волощини в 1878 р після російсько-ту-

рецької війни Тому буковинським українцям доводилося переборю-

вати культурні й державницькі впливи румунів, вони вимагали поді-

лу Буковини на національні території — українську і румунську і

об'єднання української частини з Галичиною

Найбільш занедбаною серед усіх українських земель Австро-Угор-

щини на початку XX ст була Закарпатська Україна Отримавши

в 1867 р від Австрії право на самоврядування, угорці мстилися ук-

раїнцям за погроми, вчинені російським військом 1849 р, а угорський

уряд здійснював антиукраїнську політику, включаючи мадяризацію

Занепадали українські парафіяльні школи, закривались українські

газети Якщо у 1881 р у Закарпатті було 353 школи з українською

104 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

мовою викладання, то в 1883 р їх залишилось тільки 282, а у 1914 р

не було жодної української школи

Кінець XIX — початок XX ст збігається з третім, політичним,

етапом національного відродження в Західній Україні Він якраз і

характеризувався тим, що до провінційних сеймів Австрії, заведе-

них із 1861 р , вибирались українські депутати Українці були

представлені у віденському парламенті При таких політичних струк-

турах в умовах демократичного парламентаризму, який дозволяла

Австрія, формувалися політичні об'єднання, які висували «україн-

ське питання» Спочатку це були громадсько-політичні організації

(«Народна рада», 1885 р), а потім виникли і діяли політичні парти

(Українська радикальна партія, 1890 р, Національно-демократична

партія, 1899 р, Українська соціал-демократична партія, 1899 р, та

ш) Якраз протягом політичного етапу відбувалася політизація захід-

них українців, що знайшло свій прояв і в ставленні до проблем

державності

Отже, піднесення українського національного руху в Авст-

ро-Угорщині зумовлювалося рядом чинників, насамперед

конституційним устроєм Австрії, що надавали українцям

значну свободу слова та асоціацій.

Зростанню національної організованості українців у Східній Гали-

чині наприкінці XIX — на початку XX ст сприяло й те, що ця

частина населення зазнавала прямого впливу таких суспільно висо-

кодисцишинованих народів, як німці та чехи Ще безпосередніше

впливали на українців самі поляки, які стали на шлях політики «орга-

нічної праці», спрямованої на зміцнення їхньої спільності шляхом

мобілізації та розвитку економічних та культурних ресурсів Якщо

західні українці хотіли змагатися з поляками, вони з усією очевид-

ністю повинні були б застосувати аналогічний підхід

На межі 80—90-х років XIX ст в українському русі завершувала-

ся переорієнтація світогляду з середньовічних станово-реліпйно-динас-

тичних уявлень на розуміння пріоритету національних цінностей, нації

та національної держави Разом з тим відбувалася уніфікація полі-

тичної структури з тогочасними європейськими стандартами

Греко-католицьке духовенство на чолі з митрополитом А Шеп-

тицьким остаточно стає на національний грунт та включається як

впливова сила в національний рух Еволюція греко-католицької церкви

до національної програми та як наслідок розпад п союзу з русофіла-

ми,

які попри видиме збереження позицій вичерпали свої можли-

вості, також відіграли важливу роль у розвитку українського руху

Нарешті, наприкінці XIX ст зросла значимість і світської україн-

ської інтелігенції та політичних сил Серед українців сформувався

новий тип національних провідників, до яких здебільшого входили

педагоги, юристи — люди, всім серцем віддані справі народу Украін-

ТХРАШСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

105

ська інтелігенція стала рушієм посилення національно-визвольного

руху в західноукраїнських землях

Однак на українському національному русі негативно позначалася

відсутність єдності Як відомо, в другій половині XIX ст серед авст-

рійських українців визначилося три напрями перший — москво-

фільський, другий — «австрійський ультралоялізм», третій — само-

стійницький І все життя австрійських українців проходило під знаком

цього роз'єднання на різні національні та суспільні орієнтації Звичай-

но,

в таких умовах не було можливим єдине сприйняття українським

середовищем своїх завдань

Прихильники москвофільства наголошували на подібності та то-

тожності українців і росіян, доводили, що австрійські українці

(галичани, буковинці та закарпатці), як і всі українці, є складовою

частиною триєдиного «русского» народу, двома іншими гілками яко-

го є великороси й білоруси

Москвофіли, хоч і заявляли про свою відданість Австро-Угор-

щині, явно тяжіли до Роси У свій час в москвофільському таборі

опинилося майже все старше покоління зневіреної й розчарованої

в Австрії галицької інтелігенції, навіть ті, хто змолоду проповідував

ідеали самостійності українського народу Зокрема, Яків Головацький,

один з членів «Руської трійці», емігрував до Роси і звідти поширював

«москвофільську гангрену зневіри й національно-політичного дефе-

тизму»

Основу для москвофільства в Галичині, на Буковині та в Закарпатті

давало переконання в силі Роси Багато українських діячів вважа-

ли,

що вистояти у нелегкому протистоянні з поляками, угорцями,

румунами можна, лише спираючись на Росію Аналізуючи причини

москвофільства в Закарпатті, М Драгоманов підкреслював, що причи-

на його — це прагнення власної держави і протест проти мадяриза-

ції українців Певну роль в поширенні русофільства відігравали та-

кож слов'янофільська пропаганда та наявність своєрідної психологи

серед українства Частина української духовної еліти страждала від

комплексу етнічної та соціальної неповноцінності Вона прагнула ви-

знання, проте, не знаходячи його серед поляків, угорців, румунів,

тягнулася до могутнього російського царя і російської культури Отже,

коріння денацюналізуючого українство москвофільського руху тре-

ба шукати насамперед у соціально-економічній і політичній ситуації,

яка для деяких західних українців здавалася безвихідною Саме тому

вони потягнулися до росіян, шукаючи з ними історичного і культур-

ного споріднення Проте, відмовляючи українцям у праві на націо-

нальну мову, москвофіли тим самим сприяли денаціоналізації авст-

ро-угорським урядом українського населення Галичини, Буковини,

Закарпаття

Москвофільство не мало поміж українців міцного і сталого фун-

даменту, а отже, й майбутнього У 1900 р молодше і агресивніше

106 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

покоління москвофілів, прагнучи затримати процес свого занепаду,

проголосило «новий курс», що закликав до цілковитого ототожнен-

ня з Росією Вони заснували Руську народну партію і отримували ще

більші, ніж раніше, дотації від царського уряду Галицькі москвофі-

ли мали контакти з російськими чорносотенними організаціями, зок-

рема такими, як «Союз русского народа», «Двуглавьій орел», а та-

кож з неослов'янами на чолі з В Бобринський

Москвофільство потрапило під вплив ідеї «всеслов'янства», що

передбачала «визволення» всіх слов'ян і об'єднання їх під берлом Роси

Це загрожувало існуванню українців, якщо їх приєднають до Роси

як складову частину «русского» народу Москвофіли брали участь у

виборах до сейму і парламенту Однак на початку XX ст москвофіль-

ство завмирало

Проросійська орієнтація москвофілів мала і деякий позитивний

вплив на розвиток українців Москвофільство відіграло певну роль

підсилювача, каталізатора в справі більш швидкого і чіткого визна-

чення інших українських політичних сил щодо національного питан-

ня і проблем державності

' Ш А Важливим напрямом домагань західних українців наприкінці

В* XIX — на початку XX ст. була боротьба за рівноправність

\^ Аг української мови в державних та урядових інституціях, а

^ також за поширення українського шкільництва.

Українські діячі поставили собі чітке практичне завдання — ство-

рити на базі «Просвіти» суцільну мережу економічно-просвітніх органі-

зацій та отримати для них допомогу з державного бюджету Внаслідок

активної діяльності у цьому напрямі «Просвіта» стала справжнім цент-

ром українського життя Присвятивши себе справі піднесення куль-

турного і освітнього рівня селянства, це товариство за допомогою

сільських учителів та парафіяльних священиків поступово поширило

по всій Східній Галичині мережу читалень і бібліотек Популярність

цих читалень зросла, коли з часом при них почали діяти хори, театраль-

ні трупи, гімнастичні товариства та кооперативи Це було великим

знеском у піднесення політичної та національної свідомості селянства

Завдяки самовідданій праці таких провідних діячів «Просвіти», як

А.

Вахнянин (голова «Просвіти» у 1868—1870 рр) і О. Огоновський

(голова «Просвіти» у 1877—1894 рр), до 1914 р товариство мало 77

регіональних відділень, 2 тис 944 сільські читальні, 2 тис 364 бібліотеки,

понад 36 тис членів у складі його львівської філії й близько 200 тис —

у сільських читальнях Свій вплив «Просвіта» поширила і на Буковину

До 1914 р Руське товариство (утворене у 1869 р), що орієнтувалося

на «Просвіту», залучило до свого складу близько 13 тис чол Особливо

енергійно велася боротьба за український університет у Львові Після

1848 р Відень планував зробити університет двомовним, однак, коли

Ж»

влади прийшли поляки, вони швидко стали полонізувати цей заклад

9ШКШІСВКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

107

Поступово було обмежено вживання української мови, навіть для

викладачів, натомість стало постійною практикою підкреслювати

«польськість» університету

Українське студентство розпочало боротьбу за Львівський уні-

верситет з 1889 р. Протягом 90-х років українські студенти організува-

ли ряд заходів протесту Переконавшись у тому, що їхні протести

ігноруються, студенти висунули вимогу створити окремий український

університет Ця ідея захопила українське суспільство, навіть селян,

і на підтримку вимог студентів почали скликати багатолюдні мітинги

Водночас українські депутати в галицькому сеймі та віденському пар-

ламенті неодноразово виступали з пристрасним закликом до уряду

розв'язати це питання Проте поляки вперто проводили свою полі-

тику і в перше десятиліття XX ст ситуація у Львівському універси-

теті стала загрозливою

Оскільки поляки не хотіли поступитися українським домаганням,

Львівський університет став ареною відкритої і завзятої конфрон-

тації Провідну роль у цій боротьбі відігравали студенти 8 жовтня

1901 р відбулося академічне віче за участю близько 3 тис студентів,

на якому був також Михайло Грушевський Хоча студенти вимагали

створення цілком українського університету, вони готові були поки

що погодитися із запровадженням викладання української мови на

медичному, юридичному та філософському факультетах Проте прав-

лячі кола Галичини не виявляли ніякої реакції, і демонстрації ук-

раїнських студентів тривали До них почали приєднуватися політичні

та громадські діячі

19 листопада (2 грудня) 1901 р близько 600 українських студентів

залишили Львівський університет і з ними солідаризувався новий

митрополит А Шептицький, що надало цій акції особливого значення

А Шептицький наказав студентам-богословам виїхати за кордон і про-

тягом року утримував їх власним коштом на студіях У день виступу

студентів депутат Ю Романчук вніс до палати депутатів проект ре-

золюції щодо заснування українського університету

Завдяки рішучій позиції студентів питання українського універси-

тету вийшло на поверхню політичного життя За висловом Костя Ле-

вицького, університет «став майже альфою і омегою наших націо-

нальних змагань» Це питання залишилось актуальним в Австрійській

державі аж до Першої світової війни Боротьба за університет перетво-

рилася на міжнаціональну ворожнечу, яка часто завершувалася бійка-

ми,

а то і кровопролиттям У лекційних залах озброєні палицями україн-

ські та польські студенти вели між собою справжні бої У 1901 р

українські студенти стали масово кидати навчання в університеті У

1907 р проти університетських властей були організовані великі де-

монстрації У запеклій сутичці від кулі польського шовініста 1 липня

1910 р загинув борець за український університет у Львові Адам

Коцко Чергові заворушення студентів у 1911 р закінчилися масовими

108 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

арештами і засудженням 101 студента Тепер заснування українського

університету категорично зажадав митрополит А Шептицький Врешті-

решт Відень пообіцяв відкрити окремий український університет у

1915 р Але війна позбавила українців цієї можливості Проте у Львів-

ському університеті українці мали сім кафедр і чотири доцентури

Разом з львівськими студентами свої вимоги висували і студен-

ти-українці Чернівецького університету. І хоча в ньому українську

мову і літературу читав професор із Галичини Степан Смаль-

Стоцький, студенти вимагали від австрійського уряду створення

кафедри історії України, протестували проти німецької орієнтації

навчального процесу в цьому університеті

Боротьба західноукраїнського населення проти утисків

в галузі освіти була складовою частиною національного

руху.

Населення вимагало відкриття нових шкіл з викладанням україн-

ською мовою У 1905 р на адресу австрійських властей надходили

численні звернення і заяви від жителів сіл і міст Галичини, Букови-

ни,

Закарпаття з вимогами відкриття шкіл чи класів з українською

мовою навчання Виступаючи в Тернополі на одному з мітингів,

І Франко закликав присутніх боротися за те, щоб зробити школу і

науку доступними для всіх Вимога ліквідації певної дискримінації

української школи звучала і на зібраннях та конференціях, які відбу-

лися у 1906 р у ряді повітів Східної Галичини та Буковини (На-

двірнянський шкільний округ, Вашківський та Вижницький повіти,

м Копичинці та ін) Збори робітників, ремісників, селян з такими

вимогами відбувалися у 1906 р у Львові, Дрогобичі та інших містах і

селах Жителі м Стрия протягом двадцяти років домагалися відкрит-

тя у місті хоча б однієї української школи І тільки у 1913 р було,

зрешті-решт, відкрито один клас при школі в Ланах Численні звер-

нення жителів Винників так і не дали результатів, хоч вони писали

до намісника Галичини, і до самого цісаря

Проте поступово українське шкільництво досягло значних ре-

зультатів Напередодні Першої світової війни у Галичині налічувало-

ся 3 тис народних українських шкіл

Певних здобутків досягли українці і в галузі середньої освіти

Оскільки для відкриття гімназій потрібна була згода уряду, поляки

~а українці боролися за кожну школу на політичному рівні На засі-

данні сейму в березні 1892 р було прийнято ухвалу про утворення

г.мназп в Коломиї, а 25 травня того самого року — рішення про

висвітлення в шкільних підручниках фонетичного правопису

Українські депутати самовіддано відстоювали інтереси української

освіти у віденському парламенті та галицькому сеймі Коли у жовтні

1903 р галицький сейм через переважання в ньому поляків відмовився

підтримати пропозицію про створення української гімназії у Станісла-

•ТРАІНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

109

ві,

українці-депутати покинули засідання. їхній протест підтримали

жителі Львова. К. Левицький розцінив цей вчинок українських депута-

тів як поворотну подію в українському політичному житті і як початок

боротьби за національне існування під гаслом заперечення компромісів.

Всього з 1897 по 1914 р. українцям удалося примусити уряд відкри-

ти чотири гімназії, фінансованих державою. Перед війною українці

мали вже 6 державних гімназій і 15 приватних середніх шкіл. На

Буковині, де Відень проводив політику протиставлення українців

румунам, наприкінці XIX ст. була порівняно добре організована

система освіти. Перед війною на 300 тис. українського населення Буко-

вини припадало три українські гімназії, одна учительська семінарія,

а українська народна школа була в кожному селі. У селах діяло багато

читалень.

У Закарпатті, де угорські націоналісти всіляко придушували місце-

вий патріотизм, зникав один за іншим слов'янський часопис. У 1907 р.

була ліквідована остання школа з викладанням на місцевій (ук-

раїнській) говірці, а товариство Св. Василія, що дбало про розвиток

культури, саме ледве животіло. Лише невеличка група народовців,

таких як Юрій Жаткович та Августин Волошин, намагалася чинити

опір мадяризації.

Проте західні українці мали і деякі успіхи в сфері культури. Цент-

ром наукового життя стало Товариство ім. Шевченка, перетворене

в 1893 р. за ініціативою українців із Києва на Наукове. Розквіт това-

риства почався з приїзду до Львова професора М. Грушевського,

який у 1897 р. став його головою. Товариство ім. Шевченка було

загально визнане українською академією наук. Воно випустило у

світ до 1914 р. 300 томів наукових праць українською мовою з різних

галузей знань. Виданий у 1898 р. у Львові «Літературно-науковий

вістник» став всеукраїнським літературним органом, на сторінках

якого друкувалися найкращі літературні сили з усієї України.

Велике значення для розвитку українського руху мала громадська

і наукова діяльність у Львові Михайла Грушевського. Він почав вида-

вати свою фундаментальну «Історію України-Руси», поставивши за

мету дати історичне обгрунтування ідеї української державності.

Іншим свідченням розвитку українських культурних установ у

Галичині був швидкий розквіт преси. На 1913 р. західні українці вже

мали 80 періодичних видань, із них 66 у Галичині, а решта на Буко-

вині та Закарпатті.

Характерно, що представники українського національного руху

Наддніпрянщини, позбавлені можливості друкувати свої літературні

твори рідною мовою у себе вдома, багато друкувалися в Галичині.

Тут побачили світ твори кращих літературних сил Наддніпрянської

України: Марка Вовчка, В. Антоновича, О. Кониського та ін. Водно-

час наддніпрянці надавали фінансову допомогу галичанам у заснуванні

всеукраїнського органу — літературно-громадського журналу

110 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ