Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

150

ку, ціаноз видимих слизистих оболонок і шкіри, тахікардію, нерідко

серцеві (застійні) набряки. На ділянці гіпостазу перкусією виявляють

на початку захворювання тимпанічний відтінок ясного легеневого зву-

ку, а згодом — притуплений або тупий звук. Аускультація цієї ділянки

показує строкате дихання, крепітацію і вологі хрипи.

Перебіг і прогноз.

Хвороба характеризується гострим і тяжким пере-

бігом. При летальному кінці хвороба триває не більше тижня. Прогноз

— обережний, а без своєчасного лікування — часто несприятливий.

Діагноз.

Діагностуючи гіпостатичну пневмонію, слід враховувати не

тільки найхарактерніші симптоми її, а й гостроту й тяжкість перебігу та

дані анамнезу, тобто відомості про перенесені хвороби з явищами ви-

раженої серцево-судинної недостатності, про тривалість лежання тва-

рини.

Терапія

хворих тварин полягає у лікуванні основного захворювання

та усуненні серцево-судинної недостатності. При добрій вгодованості й

задовільному загальному стані ефективне кровопускання (2 – 3 л у ве-

ликих тварин). Призначають серцево-судинні засоби, сульфаніламіди,

антибіотики, гіпертонічні розчини хлориду натрію і глюкози (внутріш-

ньовенно), фізіотерапевтичні процедури. Якщо тварина лежить, її –

через 4 – 6 год необхідно перевернути з одного боку на другий.

Профілактика.

Для профілактики захворювання слід своєчасно усу-

вати серцево-судинну недостатність і не допускати тривалого лежання

хворих тварин не одному боці.

Íåêðîòè÷íó ïíåâìîí³þ

за походженням поділяють на аспіраційну і

метастатичну. Перша виникає при аспірації рідини або при потрап-

лянні в дихальні шляхи сторонніх тіл або частинок корму. Це трапля-

ється внаслідок розладу ковтання при фарингіті, післяродовому парезі,

після наркозу. Аспіраційна пневмонія виникає також при невмілому

введенні через рот рідких лікарських речовин.

Аспіраційна пневмонія

(pneumonia aspiratoria) розвивається внаслі-

док потрапляння в дихальні шляхи разом з рідиною, частинками корму

або сторонніми тілами патогенної мікрофлори. При цьому уражаються

бронхи і легені.

Метастатична пневмонія

(pneumonia metastatica) розвивається як

ускладнення різних гнійно-некротичних процесів в організмі внаслідок

занесення в легені патогенної мікрофлори і продуктів запалення (час-

тіше з гнійно-некротичних вогнищ) гематогенним або лімфогенним

шляхом.

Симптоми.

Аспіраційна й метастатична пневмонії характеризуються

як запальними, так і некротичними процесами у бронхах і легенях з

розпадом легеневої тканини й утворенням каверн, часто ускладнюють-

ся сепсисом або гангреною легень.

При

аспіраційній пневмонії

помічають на початку захворювання рі-

зке збудження, а згодом пригнічення тварини, значне підвищення те-

мператури тіла, кашель, часте дихання, тахікардію. На початку захво-

рювання чути шуми клекоту в трахеї, вологі хрипи й шуми крепітації в

нижніх ділянках легень. Пізніше виявляється двостороннє носове виті-

151

кання. Над кавернами виявляються тимпанічні звуки або звуки битого

горщика, а також бронхіальне, або амфоричне дихання. На нижніх ді-

лянках легень часто звук тупий.

При

метастатичній пневмонії

поряд із симптомами основного захво-

рювання спостерігаються пригнічення, значне підвищення температу-

ри тіла, часте дихання, тахікардія, кашель, часто слизово-гнійне дво-

стороннє носове витікання.

Перкусія грудної клітки над ураженою ділянкою легень показує

притуплений або тупий звук. Аускультуючи ці ділянки, виявляють

строкате везикулярне, або бронхіальне, дихання, хрипи.

Перебіг і прогноз.

Аспіраційна пневмонія

перебігає швидко і тяжко.

Перебіг

метастатичної пневмонії

також тяжкий, але повільніший. Про-

гноз при цих пневмоніях часто несприятливий.

Діагноз

некротичної пневмонії ставлять за характерними симпто-

мами з урахуванням анамнезу, даних аналізу крові та рентгенологіч-

них досліджень.

Терапія.

Під час терапії хворих на некротичну пневмонію (як аспі-

раційну, так і метастатичну) призначають найбільш сильнодіючі про-

тимікробні засоби з вираженими бактеріостатичними і бактеріоцидни-

ми властивостями. Показані антибіотики, сульфаніламіди, похідні ніт-

рофурану, етакридину лактату та інші лікарські засоби. Причому най-

кращий терапевтичний ефект дає внутрішньотрахеальне введення їх.

Призначають також аутогемотерапію, серцево-судинні й відхаркуваль-

ні засоби. Хворим тваринам створюють хороші умови годівлі та утри-

мання.

Профілактика

некротичної пневмонії полягає у відведенні або своє-

часному лікуванні різних захворювань глотки й розладів ковтання, а

також гнійно-некротичних процесів в організмі тварин. Слід додержу-

ватися правил введення рідких лікарських речовин через рот. Не мож-

на вводити лікарські речовини через рот при післяродовому парезі у

великої рогатої худоби, відразу після наркозу та при інших розладах

ковтання у тварин.

Ãàíãðåíà ëåãåíü

(gangraena pulmonum) — це найтяжча хвороба ле-

гень, яка характеризується гнійно-гнильним розпадом легеневої тка-

нини.

Етіологія.

Захворювання частіше виникає як ускладнення аспіра-

ційної або метастатичної пневмонії. Вона відрізняється від абсцесу ле-

гень відсутністю демаркаційної лінії.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Ослаблення резистентності

організму спричинює розмноження гнійно-гнильної мікрофлори у пнев-

монічних вогнищах. Під впливом пневмококів, стрептококів, стафілоко-

ків та іншої мікрофлори пневмонічні вогнища розплавляються, утворю-

ються каверни, заповнені буро-червоною рідиною і газами. Надалі гній-

но-гнильні процеси в легенях прогресують, призводячи до сепсису.

Симптоми.

Захворювання перебігає швидко й тяжко. Спочатку про-

являються симптоми тієї пневмонії, на фоні якої розвивалася гангрена

152

легень. Потім настає різке погіршення загального стану, посилення

задишки, виявляються гнильний запах видихуваного повітря і двосто-

роннє носове витікання буро-сірого кольору з гнильним запахом, який

відчувається навіть на відстані від тварини.

Перкусія грудної клітки над кавернами в легенях дає тимпанічний

звук, або звук битого горщика. В інших ділянках легень звуки притуп-

лені або тупі.

Прогноз

при гангрені легень здебільшого несприятливий.

Винятком є ті випадки захворювання, коли настає абсцедирування

гнійно-некротичних вогнищ з наступною організацією або петрифіка-

цією їх.

Терапія.

Застосовують протимікробні засоби з найбільш виражени-

ми бактеріостатичною і бактерицидною діями. Причому терапевтичний

ефект дає тільки внутрішньотрахеальне введення лікарських засобів.

Призначають також серцево-судинні засоби.

Профілактика

зводиться до запобігання або своєчасного лікування

тварини від некротичної пневмонії.

Контрольні запитання

1. Чим характеризуються загальні симптоми хвороб системи дихання?

2. Чому виникає кашель і яке його діагностичне значення?

3. Які ознаки вдихальної задишки?

4. Які ознаки видихальної задишки?

5. Які є основні причини хвороб верхніх (передніх) дихальних шляхів?

6. Які симптоми риніту?

7. Які симптоми ларингіту?

8. У чому полягають принципи терапії при хворобах верхніх дихальни

шляхів?

9. Яке діагностичне значення носової кровотечі?

10. У чому полягають причини й патогенез плевриту?

11. Які симптоми фібринозного плевриту?

12. Які симптоми ексудативного плевриту?

13. У чому полягають терапія і профілактика плевриту?

14. Які причини й патогенез бронхіту?

15. Які симптоми бронхіту?

16. У чому полягають терапія і профілактика бронхіту?

17. Що собою являє альвеолярна емфізема легень, її діагностика і профілак-

тика?

18. Що таке інтерстиціальна емфізема легень і в чому полягає терапія її?

19. Яка етіологія і який патогенез фібринозної (крупозної) пневмонії?

20. Які є стадії розвитку фібринозної пневмонії і патолого-анатомічні змін

при цьому?

21. У чому полягають терапія і профілактика фібринозної пневмонії?

22. Які причини й патогенез катаральної бронхопневмонії?

23. У чому полягають терапія і профілактика катаральної бронхопнев-

монії?

153

3. Хвороби системи травлення

Хвороби системи травлення у тварин трапляються набагато частіше,

ніж інші внутрішні незаразні хвороби. Виникають вони при порушенні

якості й режиму годівлі, при несприятливих умовах утримання й екс-

плуатації тварин, при інфекційних та інвазійних хворобах, отруєнні,

хворобах інших органів і систем.

Економічні збитки від хвороб системи травлення дуже великі і скла-

даються з падежу тварин, втрати маси тіла, зниження продуктивності,

вимушеного забою.

Загальні симптоми. До загальних симптомів хвороб системи трав-

лення належать зниження або втрата апетиту, зниження вгодованості

(схуднення), зміна перистальтики травного каналу, кольки й розлад

дефекації.

Хвороби ротової порожнини, глотки й стравоходу. Серед різноманіт-

них хвороб ротової порожнини, глотки і стравоходу найчастіше трапля-

ються стоматит, виразка язика, фарингіт, закупорка стравоходу.

Ñòîìàòèò

(stomatitis) — це запалення слизової оболонки ротової по-

рожнини. За властивостями ексудату й характером змін слизової обо-

лонки розрізняють катаральний, серозний, везикулярний, пустульоз-

ний, афтозний, дифтеритичний, виразковий, гнійний, гангренозний,

некротичний і флегмонозний стоматити. Стоматит може бути дифузний

з ураженням слизової оболонки щік, язика, ясен і вогнищевим з ура-

женням або ясен (гінгівіт), або язика (глосит), або твердого піднебіння

(палатит). За перебігом стоматит може бути гострий і хронічний, а за

походженням — первинний і вторинний. Первинний стоматит розвива-

ється внаслідок безпосереднього подразнення слизової оболонки, а вто-

ринний виникає як ускладнення інших хвороб.

Етіологія.

Причинами

первинного стоматиту

можуть бути механічні,

термічні, біологічні й хімічні фактори. Особливо часто стоматит викли-

кають дуже грубі, сухі, колючі корми, сіно низької якості, суха со-

лом’яна січка, отруйні речовини, які містяться в рослинах, гарячі й

промерзлі корми, а також загострені внаслідок неправильного стиран-

ня краї корінних зубів, у поросят — ікла, у коней — вудила.

Вторинний стоматит

виникає при інфекційних і паразитарних хворо-

бах. Крім того, вторинний стоматит розвивається при фарингіті, катарі

верхніх дихальних шляхів, хронічних хворобах передшлунків, гастриті й

гепатиті, кровоплямистій хворобі та інших незаразних хворобах.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

При катаральному стоматиті

на поверхні слизової оболонки ротової порожнини утворюється безліч

маленьких вузликів, заповнених прозорою рідиною.

Слизові залози розтягуються внаслідок переповнення секретом і ви-

ступають на поверхні слизової оболонки у вигляді вузликів. Ці вузлики

розпадаються на дрібні поверхневі виразки, які легко гояться.

При специфічному вторинному стоматиті розвиваються характерні

зміни — везикули, афти, вогнища некрозу, виразки. Під впливом реф-

лекторного подразнення посилюється слиновиділення, знижується

154

вміст у слині лізоциму, що призводить до посилення розмноження в

ротовій порожнині сапрофітної, або умовно-патогенної мікрофлори.

Ураження слизової оболонки ротової порожнини призводить до

утрудненого приймання корму або навіть до відмови від нього, а також

до зниження вгодованості, продуктивності й роботоздатності тварин.

Симптоми.

На початку хвороби розвиваються гіперемія і набряк

слизової оболонки ротової порожнини. Вона стає дуже чутливою до по-

дразнення. У тварини порушуються приймання корму і жування. Різко

виражений набряк твердого піднебіння. Потовщені валики твердого

піднебіння, особливо ззаду верхніх різців, звисають у ротову порожни-

ну. Інколи спостерігаються незначний набряк язика, а також опухання

губ і щік.

У міру розвитку запалення слизова оболонка стає більш вологою,

слина збивається в піну або у вигляді тонких ниток витікає з рота.

Відлущений епітелій на спинці язика утворює сіро-білий наліт. Вна-

слідок мікробного розкладання слизу, слини, кормових частинок і від-

лущеного епітелію з рота відчувається неприємний солодкуватий запах.

При виразковому й гангренозному стоматитах запах перетворюється

на гнильний. Слід мати на увазі, що у коней гнильний запах з рота бу-

ває при странгуляціях кишок, закупорках їх каменями і конкрементами.

При первинному стоматиті температура тіла і загальний стан хво-

рих тварин помітно не змінюються, а при вторинному нерідко спостері-

гаються гарячка та інші специфічні симптоми основної хвороби. Під-

щелепні лімфатичні вузли збільшені, болючі.

Перебіг і прогноз.

Гострий первинний катаральний стоматит після

усунення причин виліковується протягом 6 – 10 днів. Вторинний стома-

тит, який розвивається як наслідок основного захворювання, триває

15 – 20 днів. Виліковність його залежить від стану організму, зумовле-

ного характером і тяжкістю основної хвороби. Стоматит з множинними

некрозами слизової оболонки і тканин, що лежать глибше (ящур, нек-

робактеріоз тощо), характеризується більш затяжним характером.

Ускладнені форми стоматиту у молодняку можуть призводити до за-

гибелі.

Хронічний стоматит перебігає порівняно довго. При цьому проліфе-

ративні зміни слизової оболонки ротової порожнини інколи стають не-

оборотні.

Виразковий стоматит може мати такі ускладнення, як глосит, абсце-

си, флегмона глотки, сепсис.

Прогноз при своєчасному лікуванні тварин, хворих на первинний

стоматит, частіше сприятливий. При вторинному стоматиті прогноз за-

лежить від основної хвороби.

Діагноз

ставлять на підставі результатів клінічного дослідження

тварини з урахуванням анамнезу. За змінами слизових оболонок рота і

язика визначають форму стоматиту.

Терапія.

Хворим тваринам дають м’які або рідкі неподразливі кор-

ми (бовтанку з висівок, каші, супи, сінне борошно, свіжу траву, м’яке

сіно, силосну пасту). Тварин забезпечують свіжою водою.

155

У легких випадках захворювання ротову порожнину промивають

2 %-м водним розчином натрію хлориду, 3 %-м водним розчином натрію

гідрокарбонату з бурою і натрію хлоридом в однакових частинах.

У тяжких випадках при катаральному стоматиті слизову оболонку

ротової порожнини зрошують три-чотири рази на день 0,1 – 0,2 %-м

розчином калію перманганату, 0,2 %-м розчином етакридину лактату,

3 %-м розчином борної кислоти, розчином фурациліну 1 : 5000.

При дифтеритичному й виразковому стоматиті ротову порожнину

промивають розчинами протимікробних речовин і змазують розчинами

йоду з гліцерином (1 : 4), танін-гліцерином, 0,2 %-м розчином срібла

нітрату, 0,1 %-м розчином флавакридину гідрохлориду, 1 – 2 %-м роз-

чином міді сульфату.

Для лікування вторинного стоматиту застосовують одночасно методи

специфічної терапії основних хвороб.

Профілактика.

Стежити за станом зубів у тварин. Не допускати зго-

довування грубих, колючих, вражених плісенню, промерзлих або гаря-

чих кормів. Контролювати якість кормів і підготовку їх до згодовуван-

ня. Своєчасно проводити лікувально-профілактичні заходи щодо захво-

рювань, які часто супроводяться стоматитом.

Âèðàçêà ÿçèêà

частіше спостерігається у корів.

Етіологія.

При поїданні тваринами твердих гострих частинок рослин

(остюків, полови, колосків пшениці, жита, ковили, мишію зеленого, ро-

слинних колосків) під час витягування і втягування язика постійно

травмується його слизова оболонка. Внаслідок такого травмування ви-

никає виразка, яка найчастіше буває спереду подушки язика, тобто на

ділянці переходу подушки язика в його верхівку.

Вважають, що виникненню виразки язика у тварин сприяє знижен-

ня резистентності тканин на фоні А-гіповітамінозу й мінеральної недо-

статності.

Патогенез і пато-

лого-анатомічні зміни.

Тверді гострі частинки

рослин травмують сли-

зову оболонку язика,

внаслідок чого виникає

виразка. Виразка, що

утворила-

ся, інфікується одноча-

сно або пізніше пато-

генними мікроорганіз-

мами. Це посилює про-

цес і сприяє поширен-

ню виразки вглиб,

утворенню і форму-

ванню навколо неї за-

пального валика.

Рис. 24. Виразка язика у корови

(за С. М. Чевським)

156

Симптоми.

Апетит знижений. Тварини в’яло й неохоче приймають і

пережовують корм. При огляді ротової порожнини на язиці знаходять

різноманітної форми й розмірів виразки (рис. 24).

Перебіг і прогноз.

Перебіг хронічний. Прогноз — обережний.

Діагноз

ставлять на основі огляду ротової порожнини з урахуванням

анамнезу. При цьому слід мати на увазі гостре запалення язика, яке

виникає внаслідок глибокого проникнення хімічних і механічних по-

шкоджень (сторонні предмети, які проникли у м’язи язика тощо).

Терапія.

Виразку треба очистити від сторонніх предметів. Потім два

рази на день змазувати йодгліцерином (1 : 4), лініментом синтоміцину

або стрептоциду.

Тварин забезпечують свіжою водою, дієтичною годівлею. Ротову по-

рожнину рекомендується промивати розчином протимікробних засобів.

Профілактика.

Треба стежити за підготовкою кормів і не допускати

згодовування їх з твердими й гострими частинами рослин. Такі корми

треба запарювати. Тварин забезпечувати повноцінною годівлею.

Ôàðèíã³ò

(pharyngitis) — це запалення слизової оболонки глотки,

м’якого піднебіння, мигдалин, лімфатичних фолікулів глотки, а також

підслизової оболонки м’ язів і заглоткових лімфатичних вузлів. Запа-

лення мигдаликів, м’якого піднебіння і глоткового кільця прийнято

називати

ангіною

(angina).

За характером порушень розрізняють катаральний, крупозний, диф-

теритичний, виразковий і флегмонозний фарингіти.

Етіологія.

Первинний фарингіт найчастіше виникає після за-

гального охолодження або ж після місцевої дії холоду на слизову оболо-

нку глотки. В ряді випадків фарингіт виникає одночасно з стоматитом

внаслідок подразнення слизової оболонки глотки грубими, зіпсовани-

ми, гарячими або промерзлими кормами, отруйними рослинами й хімі-

чними отрутами (пестицидами). При запаленні носової порожнини, го-

ртані патологічний процес може поширитися на глотку (ринофарингіт,

ларингофарингіт).

Вторинний фарингіт виникає при інфекційних хворобах — ящурі,

чумі, злоякісній катаральній гарячці, миті, інфлюенці, сибірці, віспі,

пастерельозі, стахіботріотоксикозі.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Під впливом етіологічних

факторів виникають інфільтрація слизової оболонки глотки, припух-

лість мигдаликів, а інколи набряки м’язів глотки. Внаслідок цього по-

рушується функція глотки, спостерігаються утруднені ковтання і регур-

гітація. Інколи ковтання унеможливлюється. Інфільтрація слизової

оболонки в ділянці надгортанника і входу в гортань утруднює дихання

і викликає інспіраторну задишку. У тварин знижуються вгодованість,

продуктивність, роботоздатність, спостерігається гарячка.

Симптоми. Катаральний фарингіт

супроводиться розладом ковтан-

ня. Тварина пригнічена, стоїть з витягнутою вперед головою і шиєю.

Апетит зберігається. Гарячка слабко виражена, і тільки в більш тяжких

випадках температура підвищується на 1 – 2º. Частішають пульс і ди-

хання. У ротовій порожнині багато слини, слизу, помічаються ковтальні

157

рухи і регургітація. При пальпації ділянка глотки болюча, підщелепні

лімфатичні вузли збільшені й болючі. Слизова оболонка ротової поро-

жнини гіперемійована, корінь язика вкритий сіруватим нальотом, з

рота відчувається неприємний солодкуватий запах. Дослідження крові

показують значний лейкоцитоз із зрушеннями ядра нейтрофілів вліво,

лімфоцито- і еозинопенію.

Крупозний фарингіт

перебігає з підвищенням температури на 2 – 3º.

У тварин розвивається гостра інспіраторна задишка з ознаками асфік-

сії. Слизові оболонки глотки й зіву сильно гіперемійовані з дифузними

набряками. Ковтання утруднене, тварини не приймають корму й води.

Флегмонозний фарингіт

перебігає дуже тяжко при високій темпера-

турі тіла й ускладнюється набряком гортані, метастатичною пневмоні-

єю, гнійним плевритом, медіастинітом, сепсисом.

Хронічний фарингіт

перебігає в’яло, без яскраво виражених симп-

томів.

Перебіг і прогноз.

При належному догляді і вчасному лікуванні ка-

таральний фарингіт закінчується видужанням через 7 – 8, рідше через

14 днів. Тяжче хвороба перебігає у поросят і нерідко є причиною їх за-

гибелі.

Флегмонозний, крупозний і дифтеритичний фарингіт перебігають

значно тяжче, ніж катаральний. Тварини видужують через 3 – 4 і біль-

ше тижнів, нерідко хвороба закінчується загибеллю тварини.

Діагноз

ставлять за характерними симптомами. При цьому слід ма-

ти на увазі, що симптоми фарингіту мало чим відрізняються від симп-

томів паралічу глотки, закупорки глотки, пухлини глотки, запалення,

спазмів, звуження і закупорки стравоходу.

Терапія.

Тваринам призначають високоякісний силос або силосну

пасту, зелену свіжу трав’яну масу або запарене сіно, рідкі бовтанки з

висівок, борошна, кашу, супи, молоко, ячмінні й вівсяні відвари в тепло-

му вигляді. Якщо тварина не може ковтати, ректально вводять 5 %-й вод-

ний розчин глюкози з розрахунку 0,1 – 0,2 г на 1 кг маси тіла тварини,

воду 2 – 3 рази в день — коням і великій рогатій худобі по 10 – 12 л, сви-

ням по 2 – 4 л, поросятам по 0,2 – 1,0 л; розчини цукру, відвари; внут-

рішньовенно вливають 25 %-й водний розчин глюкози по 300 – 400 мл,

0,85 %-й водний розчин натрію хлориду по 0,5 – 1 л великим тваринам,

0,25 %-й розчин новокаїну по 1 мл на 1 кг маси тіла в поєднанні з анти-

біотиками.

Рекомендуються тепле обкутування або зігрівальні компреси, при-

парки, гірчичники, опромінювання лампою Мініна або солюкс, діатер-

мія, УВЧ. Корисні інгаляції лужних розчинів (5 %-й розчин натрію гід-

рокарбонату), дезінфікуючі засоби (іхтіол, дьоготь, скипидар, відвари

м’яти, евкаліпту).

Ефективні іригації порожнини глотки розчинами етакридину лак-

тату або калію перманганату (1 : 1000), фурациліну (1 : 5000), таніну

(0,2 : 100), уведення в глотку теплих мазей з іхтіолом, сульфаніламіда-

ми, нітрофуранами й антибіотиками. Слизову оболонку змазують йод-

гліцерином (1 : 4) або 3 %-м водним розчином бури.

158

Ефективні суміші бензилпеніциліну 20 тис. ОД, сульфазолу і стреп-

тоциду по 1 г; ефедрину гідрохлориду 0,015 г, таніну 1 г, тальку 10 г,

коларголу 1 г і молочного цукру 15 г, які наносять на слизову оболонку

глотки.

При високій температурі призначають внутрішньом’язово антибіоти-

ки: бензилпеніцилін великій рогатій худобі в дозі 5 – 10 тис. ОД, коням

3 – 5, свиням 10 – 20, вівцям 4 – 10 тис. ОД на 1 кг маси тіла, 1 – 4 рази

на день (залежно від добавки пролонгатора); біцилін-3 великій рогатій

худобі в дозі 10 – 15 тис. ОД, коням 10, свиням і вівцям 10 – 20 тис. ОД

на 1 кг маси тіла; повторна ін’єкція внутрішньом’язово через 3 – 7 діб.

Призначають внутрішньовенно і внутрішньом’язово етазол-натрій

великій рогатій худобі й коням 5 – 10 г, вівцям 1 г 2 рази на день, 3 – 4

дні підряд, у вигляді 10 – 20 %-х водних розчинів. При вторинному фа-

рингіті хворим тваринам слід призначати специфічне лікування.

Профілактика.

Забезпечення загальних зоогігієнічних заходів спри-

яє розвитку у тварин стійкості проти простудних та інфекційних хвороб.

Не рекомендується згодовувати тваринам промерзлі й гарячі корми.

Грубі корми перед згодовуванням треба запарювати. Обов’язково конт-

ролювати якість кормів.

Çàêóïîðêà ñòðàâîõîäó

(obstructio s. obturatio оesophagi) — це за-

криття його просвіту кормовими масами або стороннім предметами.

Закупорка частіше спостерігається у великої рогатої худоби, рідше — у

дрібних жуйних і дуже рідко — у коней, свиней, собак і котів. Закупор-

ка стравоходу буває повною і неповною, первинною і вторинною.

Етіологія.

Хвороба найчастіше трапляється в кінці літа і восени — в

період збирання картоплі, буряків, моркви, капусти, кукурудзи. Рапто-

ве закриття просвіту цілком здорового стравоходу (первинна закупорка)

спричинюється шматками коренебульбоплодів, великими харчовими

грудками, сторонніми предметами. Вторинна закупорка спостерігається

при парезі, паралічі, звуженні, розширенні і спазмі стравоходу.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

У тому місці, де сталася за-

купорка, сторонній предмет подразнює нервові закінчення стінки стра-

воходу, викликаючи біль і спазматичні скорочення передньої (відносно

місця закупорки) частини стравоходу. Ці скорочення супроводяться бо-

лем і викликають неспокій тварин. Слід зазначити, що в шийній діля-

нці стравоходу спазми слабкі, а в грудній — сильні й тривалі. Біль ре-

флекторно спричинює розлад моторної і секреторної функцій перед-

шлунків, шлунка й кишок.

Повне закриття стравоходу у жуйних тварин призводить до тимпанії

рубця, підвищує внутрішньочеревний тиск на діафрагму, погіршує робо-

ту серця, газообмін в легенях. При тривалій закупорці стравоходу вини-

кають запалення, набряк і некроз слизової оболонки на місці закупорки.

Симптоми

хвороби виникають раптово. У тварин помічають занепо-

коєння, відмову від корму, часті рухи язиком, ковтальні рухи при витя-

гнутій вперед або опущеній голові. Відригування й жуйка відсутні.

У тварин спостерігаються жуйні рухи, з рота тече піняста слина, в очах

переляк (рис. 25). У міру розвитку тимпанії рубця тварина нервує, б’є

159

тазовими кінцівками. Спо-

стерігається задишка, груд-

ний тип дихання, ціаноз ви-

димих слизових оболонок.

Прискорюється пульс і збі-

льшується частота дихання

при нормальній температурі

тіла.

Перебіг і прогноз.

Перебіг

закупорки стравоходу зале-

жить від виду тварини та

розмірів і компактності сто-

роннього тіла. Інколи заку-

порка проходить без будь-

якої допомоги, коли спазма-

тичними скороченнями стра-

воходу стороннє тіло прошто-

вхується у шлунок або ви-

штовхується антиперистальтичними рухами і викидається через рот.

Трапляються випадки швидкої загибелі тварин внаслідок асфіксії,

яка настає при розвинутій тимпанії рубця.

Прогноз — обережний.

Діагноз

можна поставити за характерним симптомокомплексом з

урахуванням результатів зондування стравоходу і даних анамнезу.

Слід мати на увазі хвороби, які супроводяться закупоркою стравоходу

(параліч, звуження, розширення і спазм стравоходу).

Терапія.

Тварин треба лікувати негайно, щоб не допустити розвитку

тимпанії рубця і загибелі їх від асфіксії.

У великої рогатої худоби вважається раціональним проштовхування

коренебульбоплоду, що застряв у стравоході, в рубець за допомогою зо-

ндів Хохлова і Черкасова.

Ефективним є поєднання механічних прийомів з методами фарма-

котерапії. Спочатку в стравохід треба ввести 100 – 150 г рослинної олії,

вазелінового масла або слизового відвару, а спазматичне скорочення

стравоходу зняти підшкірною ін’єкцією. Для ін’єкції великим тваринам

вводять атропіну сульфат (0,02 – 0,06 г), платифілін (0,01 – 0,07 г) в

0,2 %-му розчині або внутрішньовенно 5 %-й розчин хлоралгідрату

(100 – 200 мл). Для великої рогатої худоби ефективним є введення в

стравохід 75 – 100 мл 5 %-го розчину новокаїну. Застосовують також

внутрішньовенне введення 0,25 %-го розчину новокаїну, виготовленого

на ізотонічному розчині натрію хлориду, в дозі 1 мл на 1 кг маси тіла

тварини або ромпуну 2 %-го великій рогатій худобі внутрішньом’язово

0,5 мл на 100 кг маси або 2,5 мл на 500 кг маси.

Якщо коренебульбоплід застряв у глотці великої рогатої худоби, його

можна вилучити рукою, застосувавши при цьому відповідні зівники,

особливо російський зівник для коней.

Рис. 25. Слинотеча і переляк в очах

при закупорці стравоходу