Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

180

заміни кормів). Причинами хвороби можуть бути механічні подразнен-

ня слизової оболонки піском, землею, сторонніми тілами, кишковими

каменями, фітобезоарами, гельмінтами.

Вторинний гострий катаральний ентерит

виникає при гастриті, пе-

ритоніті та інфекційних або інвазійних хворобах (чума, паратиф, колі-

бактеріоз, дизентерія, кокцидіоз, піроплазмоз).

Первинний хронічний катаральний ентерит

розвивається з гострого

ентериту, а також тоді, коли причини діють слабко протягом тривалого

часу.

Вторинний хронічний катаральний ентерит

виникає при порушен-

нях обміну речовин, при хронічних хворобах серцево-судинної системи,

передшлунків, печінки, нирок.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Недоброякісний корм, по-

трапивши в кишки, порушує їх функції і викликає запальні процеси.

Внаслідок функціонального розладу кишок і запальної ексудації у про-

світ кишки виділяється велика кількість білка, послаблюється актив-

ність ферментів, розвивається дисбактеріоз, посилюється утворення

слизу, змінюються фізико-хімічні властивості хімусу. Створюються

сприятливі умови для інтенсивного розвитку мікрофлори, яка посилює

процеси бродіння і гниття. Послаблення процесів усмоктування, пору-

шення процесів ексудації і транссудації рідини в просвіт кишки є при-

чинами проносу.

При розтині слизова оболонка кишок на окремих ділянках запале-

на, набрякла, мутна, розпушена, поверхня її вкрита тягучим прозорим

слизом, місцями спостерігаються цяткові крововиливи, ерозії.

Симптоми.

Гострий катаральний ентерит супроводиться різноманіт-

ними симптомами. Залежно від інтенсивності процесів гниття або бро-

діння реакція калових мас може бути кисла або лужна. Ці процеси зумо-

влюють також клінічні форми ентериту — «кислий» або «лужний» катар

кишок. При запаленні тонких кишок у калових масах знаходять багато

кормових залишків, калові маси перемішані із слизом, а при запаленні

товстих кишок калові маси вкриті слизом і часто мають сліди крові.

Хворі тварини пригнічені. Вони часто приймають позу для випоро-

жнення, натужуються. У таких тварин живіт втягнутий, черевні стінки

напружені, іноді болючі. Перистальтика посилена й нерідко чутна на

відстані.

У коней часто бувають кольки, які є причиною сильного неспокою

хворої тварини.

Корови стогнуть, мукають, часто б’ють тазовими кінцівками по жи-

воті. Температура тіла нормальна або трохи підвищена.

Перебіг і прогноз.

Гострий ентерит триває один-два тижні. Хроніч-

ний ентерит часто ускладнюється гастритом, гепатитом, а інколи закін-

чується летально. Прогноз — обережний.

Діагноз

ставлять за симптомами та за даними досліджень калових

мас.

Терапія.

Тварин утримують на голодній дієті (одну-дві доби), після

чого призначають дієтичну годівлю. Якщо ентерит перебігає з перева-

181

жанням бродильних процесів, призначають корми з великим вмістом

білків, а якщо з переважанням гнильних процесів, дають корми з вели-

ким вмістом вуглеводів. Кількість води при напуванні не обмежують.

Для очищення кишок призначають проносні препарати: при «кис-

лому» катарі кишок вводять усередину натрію або магнію сульфат: ве-

ликій рогатій худобі по 400 – 800 г, вівцям і козам 40 – 100, коням

200 – 500, свиням по 25 – 50 г у великій кількості води; при «лужному»

катарі дають рослинну олію, ртуті монохлорид усередину в дозі: коням

2,5 – 5 г, свиням 0,5 – 1,5 г.

Після проносних дають препарати, які запобігають розвитку кишко-

вої інфекції: бензонафтол усередину коням по 5 – 10 г, великій рогатій

худобі 5 – 15, дрібній рогатій худобі 2 – 5, свиням 1 – 3 г, фенілсаліци-

лат усередину в дозах: коням і великій рогатій худобі 15 – 25 г, дрібній

рогатій худобі 2 – 10, свиням 2 – 5 г по два-три рази на добу; іхтіол, пер-

манганат калію.

Застосовують антибіотики й сульфаніламідні препарати (див. тера-

пію при гастриті).

При тривалому, стійкому проносі призначають в’яжучі засоби і засо-

би, які сповільнюють перистальтику, — дубову кору у вигляді відвару

(1 : 10) усередину: коням і великій рогатій худобі по 25 – 50 г, вівцям і

свиням 5 – 10 по три рази на добу; танін, танальбін усередину у дозах:

коням і великій рогатій худобі по 10 – 20 г, вівцям 2 – 5, свиням 1 – 2 г

по два-три рази на добу; всередину в слизовому відварі вісмуту нітрат

основний у дозах: коням 5 – 15 г, великій рогатій худобі 10 – 25, вівцям

3 – 8, свиням 2 – 5 г. На практиці ефективно призначають при комплек-

сному лікуванні апралан (порошок) всередину з водою або молоком

свиням 10 мг на 1 кг маси протягом 7 днів, телятам 20 – 40 мг на 1 кг

маси (для профілактики 10 мг на 1 кг маси) протягом 5 днів, птиці

40 – 80 мг на 1 кг маси протягом 5 днів; байтрил 5 %-й телятам підшкір-

но та свиням внутрішньом’язово по 1 мл на 20 кг маси протягом 5 днів;

енроксил 10 %-й великій рогатій худобі підшкірно, свиням внутріш-

ньом’язово по 2,5 мл на 100 кг маси один раз на добу протягом 3 днів;

егоцин П. Д. великій рогатій худобі, козам, вівцям, свиням внутріш-

ньом’язово 1 мл на 10 кг маси; ветрим коням, великій рогатій худобі,

козам, вівцям 1 мл на 14 кг маси один раз на день протягом 5 днів,

свиням 1,5 на 14 кг маси один раз на день протягом 5 днів, собакам 2

мл на 10 кг маси один раз на день протягом 7 днів; кламоксил коням,

великій рогатій худобі, козам, вівцям, собакам підшкірно та внутріш-

ньом’язово 1 мл на 10 кг маси одноразово; гентаміцин 4 %-й внутріш-

ньом’язово великій рогатій худобі 0,5 – 1,25 мл на 10 кг маси кожні

8 – 12 год протягом 3 днів, коням 0,50 – 1,0 мл на 10 кг маси кожні 8 год

протягом 3 днів, свиням 0,50 – 1,0 мл на тварину кожні 8 –12 год протя-

гом 3 днів, собакам і котам 1,25 мл на 10 кг маси кожні 12 год протягом

4 днів.

Профілактика

включає повноцінну годівлю, правильне утримання і

помірну експлуатацію тварин. Треба стежити за поступовим переве-

денням на годівлю іншими кормами, не допускати згодовування недоб-

182

роякісних кормів у раціонах. Молодняку в раціон вводять АБК, ПАБК,

вітамінні препарати, мікроелементи.

Ãàñòðîåíòåðèò

(gastroenteritis) характеризується одночасним запа-

ленням шлунка й кишок.

Етіологія.

Гастроентерит виникає при годівлі тварин недоброякіс-

ними, зіпсованими кормами (запліснявілими соломою, сіном, макухою,

зернозлаками), напуванні їх недоброякісною водою.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Зіпсовані корми, подразнюю-

чи слизові оболонки шлунка й кишок, рефлекторно порушують секретор-

ну й моторну функції їх. При запаленні у просвіт шлунка й кишок над-

ходить багатий на білок ексудат, що зумовлює сприятливе середовище

для розвитку мікрофлори. Внаслідок мікробного розкладання кишкового

вмісту утворюються отруйні речовини (індол, фенол, крезол тощо). Під

впливом кишкових токсинів порушується діяльність печінки, нервової та

серцево-судинної систем, настає токсикоз і зневоднення організму, згу-

щення крові, депресія, сопорозний або коматозний стан.

При розтині окремі ділянки слизової оболонки шлунка й кишок на-

бряклі, різко гіперемовані, забарвлені у вишневий або темно-червоний

колір з крововиливами різноманітних форм і розмірів.

Симптоми.

У тварин помічають пригнічення, зникнення апетиту і

жуйки, спрагу. Шерстний покрив тьмяний, знижений тургор шкіри,

живіт втягнутий. Знижується продуктивність і роботоздатність. Тем-

пература тіла підвищується до 40 – 41 ºС, пульс і частота дихання час-

тішають. Часто виникають помірної сили кольки. Тварини стогнуть,

непокояться, оглядаються на живіт, б’ють по ньому тазовими кінцівка-

ми, обмахуються хвостом. Перистальтика кишок різко посилена. Помі-

чається часта дефекація. Калові маси рідкі з неприємним запахом,

в’язкі за консистенцією, з великим вмістом слизу й неперетравленого

корму.

Перебіг і прогноз.

Гострий і тяжкий перебіг гастроентериту нерідко

призводить до загибелі тварини. Часто хвороба затягується на один-два

тижні. Інколи захворювання ускладнюється гепатитом, нефрозонефри-

том, міокардитом і перебігає у дуже тяжкій формі. Нерідко гострий гас-

троентерит переходить у хронічний. Хронічний гастроентерит може за-

тягтися на кілька тижнів або місяців. Прогноз — обережний.

Діагноз

ставлять за найхарактернішими симптомами, даними коп-

рологічних досліджень, з урахуванням анамнезу.

Терапія.

Тваринам призначають голодну й напівголодну дієту на

один-два дні. Після голодної дієти встановлюють щадний режим годів-

лі. Якщо виникає гастроентерит з переважанням бродильних процесів,

раціон збагачують білковими кормами, а якщо з переважанням гниль-

них процесів — вуглеводами. Травоїдним згодовують високоякісне сіно,

моркву, свіжу траву, високоякісний кукурудзяний силос, осолоджений

зерновий корм, буряки, сінне борошно. Призначають мінеральну підго-

дівлю. Свиням дають варені вівсяні та ячмінні каші, дріжджований

корм, кормовий вітамін В

, ПАБК, АБК, собакам — м’ясний фарш, бу-

льйон, вівсянку, молоко, вітаміни В

, В

. Кількість води не обмежують.

183

Для запобігання розвитку кишкової інфекції застосовують сульфа-

ніламіди, антибіотики, похідні нітрофурану (див. терапію при гастриті).

Призначають штучний або натуральний шлунковий сік коней, гір-

коти, штучну карловарську сіль (при підвищеній кислотності шлунка).

Про проносі застосовують в’яжучі засоби.

На практиці ефективно зарекомендували себе в комплексному ліку-

ванні байо-н-окс (премікс) всередину з кормом молодняку свиней 0,5 – 1 кг

на 1 т корму; атаветрин великій рогатій худобі, свиням 1 мл на 15 кг

маси внутрішньом’язово одноразово; байтрил (таблетки) по 15, 20,

150 мг всередину собакам і котам по 5 мг на 1 кг маси; байтрил 5 %-й

телятам підшкірно та свиням внутрішньом’язово по 1 мл на 20 кг маси

протягом 5 днів; енроксил 10 %-й великій рогатій худобі підшкірно,

свиням внутрішньом’язово по 2,5 мл на 100 кг маси один раз на добу

протягом 3 днів; егоцин П. Д. великій рогатій худобі, козам, вівцям,

свиням внутрішньом’язово 1 мл на 10 кг маси; ветрим коням, великій

рогатій худобі, козам, вівцям 1 мл на 14 кг маси один раз на день про-

тягом 5 днів, свиням 1,5 мл на 14 кг маси один раз на день протягом 5

днів, собакам 2 мл на 10 кг маси один раз на день протягом 7 днів; ген-

таміцин 4 %-й внутрішньом’язово великій рогатій худобі 0,5 – 1,25 мл

на 10 кг маси кожні 8 – 12 год протягом 3 днів, коням 0,50 – 1,0 мл на

10 кг маси кожні 8 год протягом 3 днів, свиням 0,50 – 1,0 мл на тварину

кожні 8 –12 год протягом 3 днів, собакам і котам 1,25 мл на 10 кг маси

кожні 12 год протягом 4 днів; катозал внутрішньовенно, внутрі-

шньом’язово, підшкірно коням та великій рогатій худобі 10 – 25 мл,

свиням 2,5 – 10 мл, хутровим звірям 0,5 – 2,5 мл, собакам 0,5 – 5 мл;

вітамін АD

Е (розчин для ін’єкцій) внутрішньом’язово або підшкірно ко-

ням та великій рогатій худобі 10 – 20 мл на одну голову, свиням 5 – 8 мл

на одну голову, собакам та котам 2 – 4 мл на одну голову.

Для ослаблення больових відчуттів прикладають грілки, застосову-

ють тепле обкутування, всередину дають настойку беладони або під-

шкірно вводять анальгін.

Профілактика.

Треба суворо дотримуватися технології підготовки

кормів до згодовування, не допускати згодовування недоброякісних кор-

мів, забезпечувати тварин якісною питною водою.

Хвороби шлунка й кишок з явищами кольок. Кольки (від латинсько-

го слова colica — біль) — це складний симптомокомплекс (синдром), зу-

мовлений дією болю при хворобах шлунка й кишок.

Больові подразники рефлекторно порушують моторно-секреторну та

інші функції шлунка й кишок, що призводить до спазму сфінктерів

(спастичні болі), до застою вмісту, посилення бродильно-гнильних про-

цесів, утворення газів, подразнення інтерорецепторів (дистенсійні болі),

больових відчуттів у брижі (брижові болі) внаслідок натягування її і

здавлювання при зміщенні кишкових петель, до подразнень рецепторів

очеревини (перитонеальні болі).

Виявлення больових відчуттів у тварин зумовлено різноманітними

факторами. Так,

спастичні болі

виникають при посиленій перистальти-

ці травного каналу, при судорожному скороченні шлунка, кишок. Ко-

184

льки при клонічних судорогах мають характер приступів з паузами рі-

зної тривалості та різної сили. Тонічні судороги м’язів кишок тривають

годинами, навіть днями, тому й кольки перебігають в’яло, без різких

рухів тіла тварини, з великими проміжками між приступами. Частіше

їх спостерігають при копростазі, обтурації.

Дистенсійні болі

виникають від роздування шлунка й кишок газа-

ми. Приступи кольок при дистенсійних болях перебігають спочатку з

короткими паузами, а потім при більшому розтягненні стінок шлунка й

кишок вони стають постійними.

Перитонеальні болі

виникають при перитоніті. Клінічно болі прояв-

ляються зміною поводження тварини: вона стає обережною в рухах, бі-

льше стоїть, лягає з великою обережністю. Коли тварина стоїть, вона

підводить кінцівки під живіт, горбить спину, відкидає голову і шию на-

зад, стогне.

Болі від натягування брижі

інтенсивні і мають постійний характер.

Тварини уникають різких рухів, підводять кінцівки під живіт, лягають

на бік, трохи піднімають по черзі тазові кінцівки. Ці болі виникають

частіше при кольках, які супроводяться зміщенням кишок. При спаз-

мах кровоносних судин болі настають з перервами різної тривалості.

При тромбоемболії болі мають постійний характер внаслідок розвитку

метеоризму й перитоніту.

Хвороби травного каналу з явищами кольок найчастіше трапляють-

ся у коней, рідше — у великої рогатої худоби, свиней та інших тварин.

Розрізняють кольки

істинні

, які виникають при хворобах травного

каналу, і

симптоматичні

— при хворобах печінки, нирок, матки тощо.

Ãîñòðå ðîçøèðåííÿ øëóíêà

(dilatatio ventriculi acuta) — це хвороба,

зумовлена спазмом пілоруса, інколи й кардіального сфінктера, супро-

водиться збільшенням об’єму шлунка з наступним порушенням його

моторно-секреторної функції.

Етіологія.

Причинами первинного гострого розширення шлунка є

різні порушення годівлі й приймання корму (швидка зміна раціонів,

велика кількість зернофуражу, згодовування забрудненого або зіпсова-

ного корму), порушення утримання та експлуатації тварин.

Вторинне гостре розширення шлунка розвивається як ускладнення

механічної непрохідності й метеоризму кишок.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Незвичайні подразники ді-

ють на нервовий апарат шлунка, подразнюючи слизову оболонку і роз-

тягуючи стінки, а також посилюючи скорочення шлунка до спазмів і

викликаючи біль. Ці больові імпульси формують вогнища збудження в

корі головного мозку, збуджується симпатична нервова система, настає

стійкий спазм пілоруса.

Оскільки коні не можуть блювати, їхній шлунок перетворюється в

закриту камеру, виникають антиперистальтичні рухи його, гальмується

перистальтика кишок. Шлунок розтягується кормовими масами і газа-

ми, натискує на діафрагму, порушує дихання і серцеву діяльність.

При розтині шлунок збільшений від переповнення газами. Вміст

шлунка має рідку або напіврідку консистенцію кислої реакції, інколи з

185

домішками крові. Трапляються прижиттєві і посмертні розриви шлунка

й діафрагми.

Симптоми.

Хвороба розвивається швидко під час годівлі або через

кілька годин після неї. Спочатку помічається періодичний неспокій

тварин, потім кольки посилюються й не припиняються (виникають дис-

тенсійні болі) (рис. 27). Тварина потіє, змінює пози. У тяжких випадках

стає у позу сидячого собаки. Загальний стан швидко погіршується, тем-

пература тіла, пульс і частота дихання підвищуються, виникає ціаноз і

гіперемія видимих слизових оболонок. Інколи спостерігають відригу-

вання, блювання. Кишкові шуми слабкі, чуються зрідка або й зовсім не

виявляються. Дефекація порушена, кал рідкий. Настає зневоднення

організму, тому при дослідженні крові виявляють підвищення кількості

еритроцитів, лейкоцитів і вмісту гемоглобіну. Знижується лужний ре-

зерв крові, помічається нейтрофілія і еозинопенія. ШОЕ — сповільнена.

Прижиттєвий розрив діафрагми у тварин призводить до різко вира-

женої змішаної задишки, серцевої недостатності, ціанозу слизових обо-

лонок. Розрив шлунка супроводжується раптовим заспокоєнням, а по-

тім розвивається колапс: очі западають, на тілі виступає холодний піт,

кінцівки, вуха і ніс холодніють.

Перебіг і прогноз.

Захворювання перебігає гостро. При своєчасному

лікуванні і легких випадках тварина швидко видужує, а якщо хвороба

ускладнюється розривом діафрагми або шлунка, тварина гине.

Діагноз

ставлять за результатами клінічного дослідження (особливо

за даними зондування) з урахуванням анамнезу. При первинному гос-

трому розширенні шлунка з нього через зонд видаляються гази і рідкий

вміст з кислим запахом.

Терапія.

Тваринам призначають знеболюючі лікарські засоби: внут-

рішньовенно — 10 %-й розчин анальгіну по 30 – 50 мл, 25 %-й розчин

Рис. 27. Істинна колька у коня. Дистенсійний біль

186

алкоголю — по 200 – 300 мл (коням), 10 %-й розчин хлоралгідрату по

0,1 г на 1 кг маси тіла тварини. Всередину коням дають магнію сульфат

по 10 – 20 г у вигляді 5 – 10 %-го водного розчину, підшкірно вводять

аміназин по 1 – 2 мг на 1 кг маси тіла тварини; внутрішньом’язово —

50 %-й розчин анальгіну великим тваринам (по 6 – 10 мл). Показані

також глибокі теплі клізми, тепле вкутування. Після цього зондують

шлунок. За допомогою зонда виводять гази й рідкий вміст та промива-

ють шлунок теплою водою, 1 – 2 %-м розчином іхтіолу або натрію гідро-

карбонату. Якщо промити шлунок не вдається (після обгодовування

зерном або гранульованим кормом), усередину дають 6 – 12 мл молоч-

ної кислоти або 5 мл оцтової кислоти на 500 мл води. Внутрішньовенно

вводять 200 – 300 мл 10 %-го розчину натрію хлориду з 2 – 2,5 г кофеї-

ну-бензоату натрію і 50 – 100 г глюкози. Призначають протибродильні

й дезінфікуючі засоби, застосовують симптоматичну терапію.

Профілактика.

Треба додержувати режимів годівлі, утримання та

експлуатації тварин. Не допускати обгодовування і переохолодження

тварин, забезпечувати поступове переведення тварин на годівлю інши-

ми кормами, стежити за якістю кормів.

Ãîñòðèé ìåòåîðèçì êèøîê

(meteorismus intestinorum). Хвороба ха-

рактеризується метеоризмом кишок внаслідок надмірного утворення і

накопичення у них газів. Частіше ця хвороба буває у коней, рідше — у

свиней і собак. Розрізняють первинний і вторинний метеоризм.

Етіологія.

Гострий первинний метеоризм кишок

виникає при згодо-

вуванні великої кількості соковитих кормів (конюшина, люцерна, куку-

рудза, жито, листя капусти, гичка буряків), які можуть легко зброджу-

ватися, при випасанні на росяних соковитих травах або після дощу.

Особливо небезпечними є зіпсовані корми (злежані, гнилі, запліснявілі,

затхлі), згодовування яких викликає тяжкий метеоризм кишок. Сприя-

ють метеоризму годівля тварин відразу після тяжкої роботи, напування

відразу після годівлі, нерегулярна годівля, неправильна експлуатація,

отруєння тварин отруйними рослинами.

Вторинний гострий метеоризм кишок

спостерігається при розлитому

перитоніті, при запаленні кишок. Місцевий метеоризм виникає внаслі-

док непрохідності якої-небудь петлі кишки.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Провідним фактором у роз-

витку метеоризму кишок є бурхливе бродіння кормових мас у кишках з

утворенням великої кількості газів (водню, вуглекислого газу, азоту,

метану, сірководню).

В міру розтягування кишок газами перистальтика поступово знижу-

ється, а потім припиняється, настає парез їх. Різке роздування кишок є

причиною зміщення кишкових петель, натягування брижі (брижові

болі), підвищення внутрішньочеревного тиску, зміщення діафрагми,

здавлювання кровоносних судин, інших органів. Порушуються функції

легень, серця та інших органів.

При розтині живіт роздутий, черевна стінка розтягнута, напружена.

Під час розрізування черевної стінки з черевної порожнини витиску-

ються переповнені газом кишки. Виражена застійна гіперемія внутрі-

187

шніх органів, виявляються ознаки асфіксії, кров не зсідається. Трапля-

ється прижиттєвий і посмертний розрив кишок.

Симптоми.

У тварин одразу після годівлі виникають кольки. Вони

на початку захворювання мають характер окремих періодичних при-

ступів, а згодом стають постійними і поступово посилюються з розвит-

ком хвороби. Тварина сильно непокоїться, часто падає на землю, пере-

качується через спину, знову встає, стає на зап’ястя, стає у позу сидячо-

го собаки, потіє. Температура тіла підвищується. Живіт швидко збіль-

шується, здухвини й анус випинаються.

Перистальтика кишок на початку захворювання посилена, гучна, а

згодом слабшає, стає ослабленою, рідкою, дзвінкою (звук краплі) і зо-

всім зникає. Дефекація і виведення газів відбуваються рідко і зовсім

припиняються. Слизові оболонки гіперемовані, ціанотичні. Спостеріга-

ються змішана задишка, ціаноз, стукаючий серцевий поштовх. Неспо-

кій досягає найвищого ступеня.

Перебіг і прогноз.

Хвороба розвивається дуже швидко й закінчується

протягом доби. При своєчасному й раціональному лікування прогноз

може бути сприятливий. Загибель тварини настає від розриву кишок і

діафрагми, асфіксії, перитоніту.

Діагноз

ставлять за характерними симптомами, даними ректально-

го дослідження та анамнезу.

Терапія.

Головне в лікуванні — швидко зняти приступи кольок і ви-

вести гази з кишок, відновити нормальну перистальтику їх. Для цього

великим тваринам уводять внутрішньовенно 10 %-й розчин магнію су-

льфату 100 – 200 мл, 10 %-й розчин хлоралгідрату 100 – 200 мл або

підшкірно 5 – 10 г анальгіну. Внутрішньом’язово вводять аміназин

1 – 2 мг на 1 кг маси тіла тварини (водний розчин). Проводять зонду-

вання, глибокі теплі клізми, масаж живота. З метою збудження пери-

стальтики кишок внутрішньовенно вводять 5 – 10 %-й водний розчин

натрію хлориду в дозах 200 – 500 мл великим тваринам. Корисно при-

значати глауберову сіль 300 – 500 г, іхтіол 10 – 30 г в 1 л води для ко-

ней. Здійснюють симптоматичну терапію. Тваринам призначають дієту,

спокій.

Профілактика.

Не допускати згодовування великої кількості кормів,

які зброджуються, не пасти тварин після дощу та на росяній траві. Кон-

тролювати режим годівлі тварин, якість кормів, умови утримання та

експлуатації тварин.

Åíòåðàëã³ÿ

(enteralgia) характеризується періодичним спазматич-

ним скороченням кишок, супроводиться болем і трапляється частіше у

коней та в жуйних тварин і свиней.

Етіологія.

Ентералгія виникає внаслідок охолодження організму

тварини (особливо розгарячених коней, стрижених овець), при утри-

манні тварин на холоді, на протягах, під холодним дощем. Хворобу мо-

жуть викликати зіпсовані, промерзлі, запліснявілі корми.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

За характером ентералгія —

це сенсорно-руховий невроз, який перебігає з розладом моторної функ-

ції кишок і приступами в зв’язку з порушенням функцій вегетативної

188

нервової системи і нервово-м’язового апарата кишок. Це проявляється у

вигляді дистонії кишок внаслідок підвищеної збудливості блукаючого

нерва.

Інколи ентералгія ускладнюється защемленням, заворотом, вузло-

утворенням та інвагінацією кишок.

При розтині змін не знаходять, якщо не було ускладнень або супут-

ніх хвороб.

Симптоми.

Захворювання починається приступами кольок. Вони

тривають 3 – 10 хв і змінюються тимчасовими періодами спокою. Тва-

рини б’ють кінцівками по підлозі, шкребуть ними, оглядаються на жи-

віт, намагаються лягти, інколи валяються, часто стають у позу для се-

човипускання або дефекації, потіють. Калові маси напіврідкі, з кислим

неприємним запахом, з неперетравленими частинками корму, слизом.

Пульс і частота дихання трохи частішають, температура тіла нормаль-

на. Характерним симптомом вважають різке посилення перистальтич-

них шумів з металічним відтінком.

Перебіг і прогноз.

Хвороба триває від півгодини до кількох годин і

перебігає у вигляді больових приступів. При відсутності ускладнень

прогноз сприятливий.

Діагноз

ставлять за характерними симптомами з урахуванням да-

них анамнезу. Слід виключити гостре розширення шлунка й загальний

метеоризм кишок.

Терапія.

Для усунення спазму кишок застосовують атропіну сульфат

підшкірно: коням по 0,02 – 0,08 г, великій рогатій худобі 0,01 – 0,06, дрі-

бній рогатій худобі і свиням 0,005 – 0,05 г. Після введення ліків кольки

через 5 – 15 хв припиняються.

Рекомендують усередину ефірно-валеріанову настойку: коням

10 – 30 г, великій рогатій худобі 15 – 40, дрібній рогатій худобі 3 – 10,

свиням 2 – 5 г; внутрішньовенно коням і великій рогатій худобі 3 – 6 г

анальгіну у вигляді 10 %-го розчину; новокаїн в 0,25 %-му розчині

коням і великій рогатій худобі по 2 г, дрібним жуйним тваринам і сви-

ням по 0,5 г. Інколи позитивних результатів досягають без застосуван-

ням лікарських засобів, а використовуючи тільки теплі вкутування че-

ревної стінки, теплі глибокі клізми, масаж живота та інші теплові про-

цедури.

Профілактика.

Слід додержувати гігієни годівлі, утримання, вико-

ристання та експлуатації тварин. Після роботи їх треба оберігати від

холоду, протягів, вітру.

Õ³ìîñòàç

(chymostasis) — це застій вмісту в тонких кишках, що су-

проводиться приступами кольок.

Етіологія.

Хімостаз виникає у тварин при тривалій годівлі борошни-

стими кормами, дрібною солом’яною січкою, відходами з току, малопо-

живними кормами (полова, вівсяна або бавовняна лузга тощо). Захво-

рюванню сприяють мінеральна й вітамінна нестачі, відсутність моціо-

ну.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Етіологічні фактори пору-

шують травлення, перистальтику кишок і викликають застій їх. Вміст

189

при застої ущільнюється і висихає, розтягує стінку кишки, подразнює

слизову оболонку, викликає біль, запалення її, а потім змертвіння.

При хімостазі (особливо дванадцятипалої кишки) виникає вторинне

розширення шлунка. Це призводить до зневоднення організму, гіпо-

хлоремії, азотемії, зниження резервної лужності. Виникає згущення

крові, розлад функцій печінки, нервової, серцево-судинної та інших

систем.

Хімостаз, на відміну від копростазу, утворюється швидко і характе-

ризується раптовим розвитком симптомів хвороби майже відразу після

приймання корму.

Виявляють ділянки тонкої кишки, заповнені щільним хімусом. По-

верхня кишок гладенька, стінка кишки мало змінена.

Симптоми.

Найважливіше клінічне значення мають хімостаз два-

надцятипалої кишки і хімостаз клубової кишки.

Симптоми

хімостазу дванадцятипалої кишки

настають раптово.

Спостерігається різкий неспокій тварин, який наростає внаслідок вто-

ринного гострого розширення шлунка. Помічають різкі приступи ко-

льок, рухоме збудження, вимушені рухи, змішану задишку, тахікардію,

відригування, інколи блювання, послаблення перистальтики.

Симптоми

хімостазу клубової кишки

характеризуються повільним

наростанням. Коні не приймають корму, часто поглядають на праву

здухвину, пробують лягти і швидко встають, часто витягуються, обма-

хуються хвостом, стають у позу для сечовипускання, переступають тазо-

вими кінцівками, риють землю. Характерним при хімостазі клубової

кишки є вимушені положення тварини — витягування тіла, положення

спостерігача, положення маятника, який коливається. Жовкнуть скле-

ра й слизові оболонки. Перистальтика тонких кишок гучна, з дзвінкими

шумами, товстих кишок — різко ослаблюється і припиняється. Дефека-

ція затримується і повністю зникає.

Перебіг і прогноз.

Хімостаз дванадцятипалої кишки перебігає гостро

і тяжко. При хімостазі клубової кишки кольки проявляються також тя-

жко, захворювання характеризується більшою тривалістю. Прогноз —

обережний.

Діагноз

ставлять за найхарактернішими симптомами та за даними

ректального дослідження, зондування. Хворобу треба диференціювати

від первинного гострого розширення шлунка й копростазу.

Терапія.

При хімостазі спочатку внутрішньовенно вводять: коням

30 – 50 мл 10 %-го розчину анальгіну, або 50 – 100 мл 10 %-го розчину

хлоралгідрату, або 100 – 150 мл 10 %-го розчину магнію сульфату. Ефе-

ктивна паранефральна новокаїнова блокада (за І. Я. Тихоніним).

Після цього виводять вміст шлунка через носоглотковий зонд, про-

мивають шлунок розчином іхтіолу або натрію гідрокарбонату. При хі-

мостазі дванадцятипалої кишки зондування і промивання шлунка по-

вторюють.

Проводять масаж закупореного відрізка клубової кишки через пря-

му кишку. Для розм’якшення і полегшення просування вмісту призна-

чають усередину слизові відвари 2 – 5 л, рослинну олію, вазелінове мас-