Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

130

Перебіг і прогноз.

Захворювання перебігає здебільшого хронічно й

часто ускладнюється альвеолярною емфіземою легень, пневмосклерозом,

нефросклерозом, цирозом печінки, хронічним катаром травного каналу.

Прогноз завжди обережний, а в тяжких випадках — несприятливий.

Діагноз

можна поставити за даними дослідження артеріальних су-

дин, за зміною АКТ з урахуванням продуктивності, роботоздатності й

загального стану тварин.

Терапія.

Коней переводять на легку роботу, забезпечують своєчас-

ний відпочинок. Організовують дієтичну годівлю, у раціоні об’ємисті

корми замінюють легкозасвоюваними. На початку захворювання при-

значають йодисті препарати, серцево-судинні засоби й застосовують

тканинну терапію. У тяжких випадках лікування малоефективне.

Профілактика

полягає в організації повноцінної годівлі й раціона-

льної експлуатації тварин, а також у своєчасному й повному лікуванні

від хвороб, які найчастіше супроводяться і ускладнюються артеріоскле-

розом.

Òðîìáîç ñóäèí

— це хвороба, при якій відбувається часткова або

повна закупорка артеріальних або венозних судин тромбами.

Етіологія.

Первинне захворювання виникає внаслідок механічних

травм і запалення судин. Вторинний тромбоз судин розвивається при

ендокардиті, особливо виразковому, артеріосклерозі в стадії атероскле-

розу. Сприяють захворюванню серцева недостатність, зниження тонусу

кровоносних судин, що призводить до сповільнення течії крові, а також

до підвищення зсідання її. У сільськогосподарських тварин вени вра-

жаються частіше, ніж артерії. Після невмілого проколювання яремної

вени і неправильного введення в неї деяких лікарських засобів може

виникати тромбофлебіт. Він виникає також внаслідок зміни ендотелію

судин при хворобах алергічного походження.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Тромби, що утворилися в

кровоносних судинах, в одних випадках повністю розсмоктуються, а в

інших лише розм’якшуються або ущільнюються (організуються), що

призводить до запалення стінок судин. Тромбоз великих вен часто є

причиною тяжких розладів функцій відповідних тканин і органів, які

супроводяться некрозом і розпадом тканин. Тромбоз таких судин, як

черевна аорта, клубові артерії, призводить до загибелі тварин.

Під час патолого-анатомічних досліджень у великих судинах знахо-

дять білі тромби, які складаються з тромбоцитів, лейкоцитів, фібрину й

еритроцитів. Ці тромби міцно з’єднуються з стінками судин і характе-

ризуються своєрідною шаруватістю. У дрібних судинах знаходять тром-

би з фібрину, еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів.

Симптоми.

Клінічне проявлення тромбозу судин визначається лока-

лізацією тромбів і калібром уражених судин. Наприклад, тромбоз коро-

нарних судин призводить до інфаркту міокарда, який супроводжується

відповідним синдромом, тромбоз ниркової артерії є причиною ниркової

кольки, наявності білка і крові в сечі, а також підвищення АКТ. Тром-

боз легеневої артерії призводить до різкого порушення гемодинаміки і

закінчується загибеллю тварини.

131

При тромбозі судин нерідко відмічають лейкоцитоз (частіше нейт-

рофільний), підвищення температури тіла і ШОЕ.

Тромбоз вен супроводиться болючою реакцією тварини. У випадках

тромбозу великих вен кінцівок тварини не можуть вставати. При цьому

кінцівка стає холодною і втрачає чутливість. У хворих тварин спостері-

гають загальну пітливість, судороги, задишку, тахікардію.

При тромбозі передньої порожнистої вени переповнюються вени в

ділянці голови, шиї і грудних кінцівок, нерідко розвивається грудна

водянка. При тромбозі задньої порожнистої вени виникає венозний за-

стій каудальної ділянки тіла з можливим розвитком черевної водянки.

Тромбоз ворітної вени зумовлює застійні явища в травному каналі і ча-

сто викликає черевну водянку.

Тромбоз дрібних судин у більшості випадків перебігає без помітних

симптомів.

Перебіг і прогноз.

Тромбоз судин мозку, серця, легень, нирок перебі-

гає швидко і здебільшого призводить до загибелі тварин. Інколи захво-

рювання перебігає значно повільніше, причому тромби можуть розсмо-

ктуватися або організовуватися. В останньому випадку розвивається

обхідний кровообіг. Отже, прогноз при тромбозі судин залежить від ло-

калізації тромбу й розміру ураженої судини.

Діагноз

ставлять за характерними симптомами захворювання з ура-

хуванням даних анамнезу.

Терапія.

При незадавненому захворюванні призначають повний

спокій, внутрішньовенне введення фібринолізину, гепарину або гепа-

риноїдів (синантрину С тощо). Призначають також гепаринову мазь,

яку обережно втирають у шкіру на ділянці ураженої судини. Крім того,

показані засоби, які регулюють функції серцево-судинної системи.

При тромбофлебіті інфекційної природи застосовують специфічні

лікарські засоби і препарати, а також сульфаніламіди й антибіотики.

Профілактика

полягає в запобіганні механічних травм кровоносних

судин і хвороб, які найчастіше супроводяться тромбозом артерій і вен.

Контрольні запитання

1. Які загальні симптоми хвороб серцево-судинної системи?

2. Чим характеризуються серцеві (застійні) набряки і чим вони відрізня-

ються від набряків іншого походження?

3. Які основні причини й патогенез перикардиту?

4. Які симптоми перикардиту?

5. Які патолого-анатомічні зміни при перикардиті?

6. У чому полягає профілактика травматичного перикардиту великої рога-

тої худоби?

7. Які основні причини і патогенез міокардиту?

8. Які симптоми міокардиту?

9. У чому полягають терапія і профілактика міокардиту?

10. Які причини й патогенез ендокардиту?

11. Які симптоми ендокардиту?

12. У чому полягають терапія і профілактика ендокардиту?

13. Які є вади серця і в чому полягає діагностика їх?

14. Які патолого-анатомічні зміни відбуваються при вадах серця?

15. Які є хвороби кровоносних судин?

132

§ 2. Хвороби системи дихання

Система дихання забезпечує газообмін, регулює кислотно-лужну рів-

новагу в організмі, захищає його від шкідливої дії зовнішнього середо-

вища. Функції її найтісніше зв’язані з функціями серцево-судинної сис-

теми, крові, шкіри й нирок. Захворювання системи дихання у тварин

трапляються часто, особливо у молодняку. За частотою випадків серед

внутрішніх незаразних хвороб у сільськогосподарських тварин вони

займають друге місце. Всі хвороби системи дихання умовно поділяють

на три групи: 1) хвороби верхніх (передніх) дихальних шляхів; 2) хворо-

би плеври; 3) хвороби бронхів і легень.

У сільськогосподарських тварин часто виявляють кровотечу з носа,

риніт, ларингіт, трахеїт, плеврит, бронхіт, емфізему легень, пневмонію

і гангрену легень.

Загальні симптоми. Основними загальними симптомами хвороб сис-

теми дихання є кашель, задишка, ціаноз і порушення ритму дихання.

Кашель

супроводжує всі хвороби системи дихання, причому його ха-

рактер, частота й інші особливості дають змогу не тільки уточнювати

діагноз, а й диференціювати різноманітні хвороби системи. Наприклад,

при трахеїті, макробронхіті кашель голосний, безболісний, спочатку

сухий, а потім вологий. При мікробронхіті, пневмонії, альвеолярній

емфіземі він слабкий, часто болючий. Плеврит характеризується слаб-

ким, різко болючим сухим кашлем.

Задишка

— утруднення й подовження однієї або двох фаз дихан-

ня — може бути вдихальною, видихальною і змішаною. Наприклад,

при бронхіті частіше буває вдихальна задишка, при альвеолярній ем-

фіземі легень — видихальна, а при пневмонії — змішана.

Ціаноз

— синюшність видимих слизових оболонок і шкіри, настає

внаслідок недостатньої артеріалізації крові в легенях і перезбагачення

її відновленим гемоглобіном.

Порушення ритму дихання

може спостерігатися раніше, ніж задиш-

ка і ціаноз, і характеризується збільшенням частоти дихання та інши-

ми тяжкими аритміями дихання, наприклад, дихання кусмаулівське,

біотівське чейн-стоксівське.

Хвороби верхніх (передніх) дихальних шляхів.

Êðîâîòå÷à ç íîñà

(phinorrhagia) може бути при захворюваннях носової порожнини, при-

даткових порожнин лицевої частини черепа, а також при захворюван-

нях легень.

Етіологія.

Носова кровотеча виникає при травмах носа і голови, по-

рушенні цілості слизової оболонки носової порожнини і придаткових

порожнин лицевої частини черепа, при ураженнях легень. Вона є важ-

ливим симптомом таких хвороб, як сонячний і тепловий удари, сибірка,

кровоплямиста хвороба коней, лейкоз, туберкульоз та інші захворюван-

ня легень, які супроводяться розривом кровоносних судин.

Симптоми.

Витіканні крові з носа буває невеликим (краплями) або

значним (цівкою), з однією або з двох ніздрів, короткочасним або три-

валим. Кров частіше має червоний або темно-червоний колір. Легенева

133

кровотеча характерна тим, що кров завжди витікає з обох ніздрів, при-

чому кров має яскраво-червоний колір і завжди пінява.

При рясних кровотечах пульс і дихання стають частішими, видимі

слизові оболонки бліднуть, м’язи окремих груп починають тремтіти.

Перебіг і прогноз.

Носова кровотеча частіше перебігає гостро, рідше

— хронічно. При незначних короткочасних носових кровотечах прогноз

сприятливий, а при рясних і тривалих — обережний або несприятли-

вий.

Діагноз

ставлять за результатами клінічного дослідження з ураху-

ванням анамнестичних даних. Слід завжди мати на увазі сибірку, при

якій кровотеча буває не тільки з носа, а й з інших природних отворів

організму.

Терапія.

Показані спокій і холод на ділянку носа або лоба. При цьо-

му голову тварини піднімають. Застосовують також уведення в носову

порожнину тампонів, змочених водним розчином адреналіну (1 : 1000),

2 – 3 %-ні розчини таніну, півторахлористого заліза, залізного купоросу.

В тяжких випадках, особливо при легеневих кровотечах, уводять внут-

рішньовенно 5 %-й розчин кальцію хлориду, 4 %-й розчин желатину або

ж роблять переливання крові.

Профілактика.

Тварин слід оберігати від механічних травм голови,

тривалої дії прямих сонячних променів і загального перегрівання орга-

нізму.

При застосуванні носостравохідних і носошлункових зондів коням та

іншим тваринам слід додержувати правил підготовки, введення і особ-

ливо витягування зонда. Треба своєчасно виявляти і лікувати ті хворо-

би, у тому числі й інфекційні, які найчастіше супроводяться носовими

кровотечами.

Ðèí³ò

(rhinitis) — запалення слизової оболонки носової порожни-

ни — буває гострим і хронічним, первинним і вторинним, катаральним,

фібринозним, фолікулярним.

Етіологія.

Первинний риніт виникає при дії на слизову оболонку но-

сової порожнини механічних, термічних і хімічних подразників. Це бу-

ває при годівлі тварин сухими, а також гарячими кормами, при вди-

ханні повітря, насиченого аміаком або гарячою парою, під час перегонів

тварин у суху і жарку погоду по дорогах, вкритих пилюкою. Риніт може

виникнути також під впливом простудних факторів.

Вторинний риніт розвивається як симптом й ускладнення інших ін-

фекційних, паразитарних і незаразних хвороб (сап, мит, атрофічний

риніт, злоякісна катаральна гарячка, ринотрахеїт, ринестроз, чума

м’ясоїдних, гайморит, фронтит тощо).

Патогенез.

Різноманітні етіологічні фактори викликають запалення

слизової оболонки носової порожнини, яке супроводиться набряком цієї

оболонки і накопиченням ексудату в носових ходах. Це призводить до

утрудненого дихання і розвитку дихальної недостатності. Всмоктування

токсинів і продуктів запалення у кров і лімфу може викликати інтокси-

кацію організму.

134

Симптоми.

Гострий катаральний риніт

характеризується нормаль-

ною або трохи підвищеною температурою тіла, нормальним або трохи

зниженим апетитом, частим пирханням, витіканням з обох ніздрів

рідини спочатку водянистої, а потім густішої консистенції. Слизова

оболонка носової порожнини гіперемічна, набрякла.

Хронічний ката-

ральний риніт

має затяжну тривалість перебігу, характеризується

зниженням продуктивності, роботоздатності, нерідко атрофією слизо-

вої оболонки носа, наявністю на ній ерозій, виразок і сполучнотка-

нинних рубців.

Фібринозний

(крупозний) і

фолікулярний риніти

супроводяться приг-

ніченням, зниженням або втратою апетиту, зниженням продуктивності,

роботоздатності, підвищенням температури тіла, вираженою задишкою,

збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів. Часто спостерігаються

зміни не тільки слизової оболонки носа, а й шкіри навколо ніздрів.

Перебіг і прогноз.

Гострий катаральний риніт триває в середньому

протягом 5 – 10 днів, а хронічний — кілька тижнів і довше. Фібриноз-

ний і фолікулярний риніти при своєчасному лікуванні тривають два-

три тижні. Слід мати на увазі, що риніт, особливо хронічний, нерідко

ускладнюється кон’юнктивітом, ларингітом, трахеїтом, фарингітом.

При своєчасному лікуванні риніту прогноз часто буває сприятливий.

Діагноз

ставлять за характерними симптомами з урахуванням да-

них анамнезу. Риніт необхідно відрізняти від інфекційних і паразитар-

них хвороб — сапу, миту, злоякісної катаральної гарячки, ринотрахеїту,

ринестрозу тощо.

Терапія.

Усувають причини захворювання, зрошують слизову оболо-

нку носової порожнини 0,25 %-м розчином новокаїну, 3 %-м розчином

борної кислоти, 5 %-м розчином натрію гідрокарбонату, вдувають у но-

сову порожнину порошки сульфаніламідів. У великих господарствах

застосовують групову терапію, вводячи перелічені та інші лікарські за-

соби у вигляді аерозолів.

При фібринозному й фолікулярному ринітах крім місцевого ліку-

вання застосовують терапію сульфаніламідами й антибіотиками.

Профілактика.

Необхідно запобігати впливу на слизову оболонку рі-

зних подразнюючих факторів, оберігати тварин від застуди, своєчасно

лікувати тварин від захворювань, які супроводяться ураженням слизо-

вої оболонки носової порожнини.

Ëàðèíã³ò

(laryngitis) — запалення слизової оболонки гортані — мо-

же бути гострий і хронічний, первинний і вторинний, катаральний і

фібринозний (крупозний).

Етіологія.

Причинами первинного ларингіту є простудні фактори,

напування тварин, особливо молодняку, дуже холодною водою, годівля

запиленими, а також гарячими кормами, вдихання подразнюючих га-

зів і запиленого повітря. Сприяє захворюванню гіповітаміноз А. Вто-

ринний ларингіт розвивається як симптом або ускладнення інших хво-

роб, частіше інфекційних (мит, злоякісна катаральна гарячка тощо).

Патогенез.

Викликане етіологічними факторами запалення супро-

водиться набряком слизової оболонки гортані, накопиченням ексудату

135

в ній, що зумовлює звуження просвіту гортані й утруднює дихання.

Продукти запалення, всмоктуючись у кров, викликають інтоксикацію

організму, яка разом з дихальною недостатністю відбивається на загаль-

ному стані тварини та функціях відповідних систем і органів.

Симптоми.

При

катаральному ларингіті

загальний стан на початку

захворювання мало змінюється, температура тіла нормальна або трохи

підвищена, потім спостерігається вдихальна задишка, болючий кашель

(спочатку сухий, уривчастий, голосний, потім вологий, більш слабкий,

глухий), при втягненні в патологічний процес голосових зв’язок голос

стає хрипкий, ділянка гортані болюча, з обох ніздрів витікає рідина.

Характерною при цьому є поза тварини з витягнутою вперед шиєю.

Фібринозний (крупозний) ларингіт

відрізняється від катарального

наявністю в гортані фібринозного ексудату, вираженим пригніченням,

значним підвищенням температури тіла, відсутністю апетиту, більш

вираженою задишкою.

Перебіг і прогноз.

Гострий ларингіт

триває один-два тижні, а хроні-

чний — більше. Прогноз при своєчасному лікуванні частіше сприят-

ливий.

Фібринозний ларингіт

при несвоєчасному лікуванні може викли-

кати припинення дихання (асфіксію) і призвести до загибелі тварини.

Діагноз

можна поставити за найхарактернішими симптомами з ура-

хуванням даних анамнезу. Хворобу треба відрізняти від риніту, фарин-

гіту, трахеїту.

Терапія.

Необхідно усунути причини хвороби. Призначають проти-

мікробні, відхаркувальні лікарські засоби, інгаляцію водяною парою з

питною содою, опромінювання ділянки гортані лампами солюкс, інфра-

руж. У ряді випадків показана діатермія, УВЧ. При загрозі асфіксії ро-

блять трахеотомію.

З відхаркувальних засобів частіше призначають натрію гідрокарбо-

нат усередину (великій рогатій худобі 25 – 100 г, коням 20 – 75, дрібній

рогатій худобі 5 – 15, свиням 2 – 6, собакам 0,5 – 2 г), амонію хлорид

(великій рогатій худобі 10 – 15 г, коням 8 – 15, дрібній рогатій худобі 2 – 5,

свиням 1 – 2, собакам 0,2 – 1 г), термопсис (дрібній рогатій худобі і сви-

ням 0,1 – 0,2 г, собакам 0,05 – 0,1 г). На практиці застосовують: атавет-

рин великій рогатій худобі, свиням 1 мл на 15 кг маси внутрішньо-

м’язово одноразово; байтрил (таблетки) по 15, 20, 150 мг всередину со-

бакам і котам по 5 мг на 1 кг маси; байтрил 5 %-й телятам підшкірно та

свиням внутрішньом’язово по 1 мл на 20 кг маси протягом 5 днів; енро-

ксил 10 %-й великій рогатій худобі підшкірно, свиням внутрішньом’язо-

во по 2,5 мл на 100 кг маси один раз на добу протягом 3 днів; егоцин

П. Д. великій рогатій худобі, козам, вівцям, свиням внутрішньом’язово

1 мл на 10 кг маси; ветрим коням, великій рогатій худобі, козам, вівцям

1 мл на 14 кг маси один раз на день протягом 5 днів, свиням 1,5 мл на

14 кг маси один раз на день протягом 5 днів, собакам 2 мл на 10 кг один

раз на день протягом 7 днів; гентаміцин 4 %-й внутрішньом’язово

великій рогатій худобі 0,5 – 1,25 мл на 10 кг маси кожні

8 – 12 год протягом 3 днів, коням 0,50 – 1,0 мл на 10 кг маси кожні 8 год

протягом 3 днів, свиням 0,50 – 1,0 мл на тварину кожні 8 –12 год протя-

136

гом 3 днів, собакам і котам 1,25 мл на 10 кг маси кожні 12 год протягом

4 днів.

У великих господарствах застосовують групову терапію, добавляючи

лікарські засоби в корми або вводячи їх в організм у вигляді аерозолів.

Профілактика.

Оберігають тварин від дії на них простудних факто-

рів, забезпечують гігієну годівлі та утримання тварин, своєчасно вжи-

вають заходів проти гіповітамінозу А і проти тих хвороб, які найчастіше

ускладнюються ларингітом.

Òðàõå¿ò

(tracheitis) — запалення слизової оболонки трахеї — буває го-

стрий і хронічний, первинний і вторинний, катаральний і фібринозний.

Етіологія.

Хвороба частіше розвивається одночасно з ларингітом і

має аналогічні причини.

Патогенез.

Етіологічні фактори викликають запалення слизової

оболонки трахеї, що супроводиться набряком і накопиченням у трахеї

ексудату. Це утруднює дихання. Всмоктування продуктів запалення і

токсинів у кров і лімфу зумовлює інтоксикацію організму.

Симптоми.

При

катаральному трахеїті

загальний стан мало зміню-

ється, температура тіла нормальна або трохи підвищена, апетит збере-

жений, витікання з обох ніздрів, кашель (голосний, спочатку сухий,

потім вологий, може бути болючим), у трахеї чути сухі гучні або вологі

великобульбашкові хрипи.

При

фібринозному трахеїті

спостерігаються пригнічення, підвищен-

ня температури тіла, зниження апетиту, болісний кашель.

Перебіг і прогноз

залежить від утягнення в патологічний процес го-

ртані, а інколи й бронхів. Трахеїт частіше перебігає гостро. Прогноз при

своєчасному лікування сприятливий.

Діагноз

ставлять за характерними симптомами з урахуванням да-

них анамнезу. Захворювання слід диференціювати від ларингіту.

Терапія.

Усувають причини захворювання. Призначають проти-

мікробні, відхаркувальні засоби (див. лікування при ларингіті), інгаля-

цію пари з питною содою, діатермію, УВЧ. При масовому захворюванні

тварин лікарські засоби застосовують у вигляді аерозолів.

Профілактика.

Попереджують дію на тварин простудних факторів,

створюють гігієнічні умови годівлі та утримання, своєчасно лікують

тварин від хвороб, які найчастіше ускладнюються трахеїтом.

Хвороби плеври Серед хвороб плеври у сільськогосподарських тва-

рин частіше буває плеврит, крім того, трапляються гідроторакс (грудна

водянка), гемоторакс (крововилив у плевральну порожнину) і пневмо-

торакс (накопичення повітря в плевральній порожнині).

Ïëåâðèò

(pleuritis) — запалення плеври — може бути первинний і

вторинний, гострий і хронічний, вогнищевий і дифузний, фібринозний

(сухий) і ексудативний (випітний).

Етіологія.

Первинний плеврит виникає внаслідок дії на ослаблений

організм простудних факторів. У тварин частіше буває вторинний пле-

врит, який у більшості випадків розвивається як ускладнення інших

хвороб, особливо інфекційних. Плеврит розвивається також при мікозах

і мікотоксикозах.

137

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Умовно-патогенна мікро-

флора, яка розмножується внаслідок переохолодження і зниження ре-

зистентності організму, або ж збудник, який викликає первинне захво-

рювання, гематогенним або лімфогенним шляхом потрапляє на плевру,

подразнює її рецептори і викликає запалення. Спочатку виявляють

гіперемію, потім виникає ексудація і пролефірація. При накопиченні

ексудату від’ємний тиск у плевральній порожнині зменшується, що

призводить до зниження АКТ і підвищення ВКТ.

При

фібринозному (сухому) плевриті

на плеврі відкладається фіб-

рин, а при

ексудативному (випітному)

— у плевральній порожнині на-

копичується рідкий ексудат, який може бути серозний, серозно-фіб-

ринозний, геморагічний, гнійний і гнильний. У великих тварин нако-

пичується до 60 л, а у дрібних — до 10 л ексудату. Нерідко розвивається

злипливий (адгезивний) плеврит, який призводить до зрощення лист-

ків плеври. Ці зміни плеври і накопичення в плевральній порожнині

ексудату утруднюють функції легень, чим викликають дихальну недо-

статність у тварин.

Симптоми.

Помічають пригнічення, зниження апетиту, продуктив-

ності, роботоздатності, підвищення температури тіла, збільшення час-

тоти дихання, саме дихання наближається до черевного типу, при од-

нобічному, особливо ексудативному, плевриті виникає асиметрія грудної

клітки. Пальпація і перкусія грудної клітки супроводяться болісною

реакцією тварини. Найрізкіше вона проявляється при фібринозному

плевриті. Для ексудативного плевриту характерна горизонтальна лінія

притуплення. Під час рентгенологічного дослідження у цьому випадку

знаходять різке затінення в легенях з горизонтальною верхньою межею

(незалежно від положення тіла тварини). Коні не лягають. Інші твари-

ни уникають різких рухів. Кашель, коли тварина перебуває у стані спо-

кою, сухий, слабкий, короткий, рідкий, болючий, під час перкусії груд-

ної клітки посилюється і стає частішим. Тварина ніби намагається

стримати кашель.

При

фібринозному плевриті

характерні шуми тертя плеври, які по-

силюються при натисканні фонендоскопом на грудну клітку. При

ексу-

дативному плевриті

вище горизонтальної лінії притуплення прослухо-

вується посилене везикулярне дихання, а нижче можуть прослуховува-

тися шуми бронхіального дихання або не вдається почути ніяких шу-

мів. При

гнильному плевриті

, або

пневмотораксі

, який ускладнений

ексудативним плевритом, чути плевральні шуми плескоту, які збіга-

ються з ритмом серця, скорочення якого викликають коливання рідини

й газів у плевральній порожнині. На відміну від перикардіальних шу-

мів плескоту (при травматичному перикардиті) плевральні шуми плес-

коту завжди прослуховуються біля горизонтальної лінії притуплення.

Серцевий поштовх і тони серця при ексудативному плевриті різко

послаблені. Поштовх дифузний. Такий плеврит супроводиться змен-

шенням діурезу і концентрацією сечі. При розсмоктуванні ексудату ви-

являють поліурію з відповідними змінами якості сечі.

138

Плеврит часто перебігає при нейтрофільному лейкоцитозі з регене-

ративним або дегенеративним зміщенням ядра.

Перебіг і прогноз.

Фібринозний плеврит у легких випадках захво-

рювання може перебігати швидко і майже непомітно. Гострий ексуда-

тивний плеврит перебігає в легких випадках протягом одного-двох тиж-

нів, а хронічний — протягом тижнів і місяців. При своєчасному ліку-

ванні прогноз фібринозного плевриту частіше сприятливий, ексудатив-

ного — обережний, а в тяжкий випадках (при ускладненнях) — не-

сприятливий.

Діагноз

ставлять за характерними симптомами: при фібринозному

(сухому) плевриті — за болючістю під час пальпації і перкусії грудної

клітки, шумами тертя плеври, а при ексудативному (випітному) плев-

риті — за горизонтальною лінією притуплення і характерним затінен-

ням у легенях з горизонтальною верхньою межею при рентгеноскопії

або рентгенографії грудної клітки.

Для уточнення діагнозу з метою диференціювання ексудативного

плевриту і грудної водянки (гідротораксу) роблять діагностичну пунк-

цію плевральної порожнини (плевроцентез). При цьому голку уводять

нижче горизонтальної лінії притуплення, частіше трохи нижче лінії

плечового суглоба, у більшості тварин зліва — в 7-му, а справа — в 6-му

міжребер’ях. При плевриті через голку витікає ексудат — мутна або

опалесціююча рідина, часто із згустками фібрину, червонувато-жовтого

кольору, багата на білок (понад 3 %), містить формені елементи крові, у

тому числі багато лейкоцитів. При грудній водянці через голку витікає

транссудат — водяниста, прозора або злегка опалесціююча рідина, ро-

жевого або жовтуватого кольору, містить мало білка (1 – 3 %), у ній ма-

ло лейкоцитів.

Випітний плеврит, який супроводиться шумами плеску, відрізняєть-

ся від випітного перикардиту горизонтальною лінією притуплення в

ділянці грудної клітки.

Велике значення в диференціальній діагностиці плевриту мають

рентгенологічні дослідження.

Слід також мати на увазі, що при плевриті, на відміну від інших за-

хворювань системи дихання, не спостерігається носове витікання.

Терапія.

Організовують високоякісну годівлю та сприятливі умови

утримання тварин. Призначають гірчичники, банки, солюкс, інфраруж,

діатермію, антибіотики, сульфаніламіди. На практиці ефективними є:

атаветрин великій рогатій худобі, свиням 1 мл на 15 кг маси внутріш-

ньом’язово одноразово; байтрил (таблетки) собакам і котам по 15, 20,

150 мг всередину по 5 мг на 1 кг маси; байтрил 5 %-й телятам підшкір-

но та свиням внутрішньом’язово по 1 мл на 20 кг маси протягом 5 днів;

енроксил 10 %-й великій рогатій худобі підшкірно, свиням внутріш-

ньом’язово по 2,5 мл на 100 кг маси один раз на добу протягом 3 днів;

егоцин П. Д. великій рогатій худобі, козам, вівцям, свиням внутріш-

ньом’язово 1 мл на 10 кг маси; ветрим коням, великій рогатій худобі,

козам, вівцям 1 мл на 14 кг маси один раз на день протягом 5 днів,

свиням 1,5 мл на 14 кг маси один раз на день протягом 5 днів, собакам

139

2 мл на 10 кг один раз на день протягом 7 днів; гентаміцин 4 %-й внут-

рішньом’язово великій рогатій худобі 0,5 – 1,25 мл на 10 кг маси кожні

8 – 12 год протягом 3 днів, коням 0,50 – 1,0 мл на 10 кг маси кожні 8 год

протягом 3 днів, свиням 0,50 – 1,0 мл на тварину кожні 8 –12 год протя-

гом 3 днів, собакам і котам 1,25 мл на 10 кг маси кожні 12 год протягом

4 днів. При ексудативному плевриті, крім протимікробних засобів пока-

зані сечогінні, проносні, потогінні лікарські засоби. Слід пам’ятати, що

при тяжкому хронічному ексудативному плевриті, який супроводиться

серцево-судинною недостатністю, не можна застосовувати гірчичники

або банки, щоб не спричинити набряку легень. При тяжкій формі ексу-

дативного плевриту показаний плевроцентез з виведенням ексудату й

уведенням у плевральну порожнину протимікробних засобів.

При будь-якій формі плевриту треба регулювати функції серцево-

судинної та інших систем організму, застосовуючи відповідну симпто-

матичну терапію.

Профілактика.

Слід оберігати тварин від дії простудних факторів,

підвищувати природну резистентність їх і своєчасно лікувати від захво-

рювань, які часто ускладнюються плевритом. Треба стежити за якістю

кормів, звертаючи особливу увагу на наявність у них патогенних грибів

або їхніх токсинів.

Хвороби бронхів і легень. З цієї групи хвороб системи дихання у

сільськогосподарських тварин найчастіше бувають такі, як бронхіт,

альвеолярна емфізема легень, пневмонія, гангрена легень.

Áðîíõ³ò

(bronchitis) — запалення бронхів — буває первинний і вто-

ринний, гострий і хронічний, а також може проявлятися як мікроброн-

хіт і макробронхіт.

Етіологія.

Первинний бронхіт виникає внаслідок переохолодження

організму, дії на слизову оболонку бронхів аміаку, диму, пилу, квітко-

вого пилку. Вторинний бронхіт розвивається як ускладнення багатьох

інфекційних, інвазійних і незаразних хвороб. У молодняку сільськогос-

подарських тварин катаральний бронхіт часто виникає одночасно з ка-

таром верхніх (передніх) дихальних шляхів, на фоні гіповітамінозу А.

Причиною бронхіту можуть бути гельмінтоз, мікоз або мікотоксикоз. У

цих випадках бронхіт може розвиватися так, як алергічне захворюван-

ня.

Патогенез і патолого-анатомічні зміни.

Різноманітні етіологічні фа-

ктори викликають безпосередні або через кров подразнення рецепторів

слизової оболонки бронхів. Це призводить до розвитку запального про-

цесу, гіперемії, ексудації, альтерації і проліферації. Виникають кашель

і носове витікання. Може бути підвищена температура тіла, особливо

при мікробронхіті. Внаслідок запального набряку слизової оболонки

бронхів і звуження їх просвіту виникають сухі хрипи. Накопичення в

бронхах рідкого ексудату викликає вологі хрипи, а накопичення густого

ексудату — сухі хрипи.

Хронічний бронхіт

часто ускладнюється бронхоектазією, бронхосте-

нозом, альвеолярною емфіземою легень. При ураженні всієї товщини

бронхіальної стінки розвивається перибронхіт.