Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Т. ІV. Рік 1920

Подождите немного. Документ загружается.

341

словника української землі (Д. Багалій, О. Грушевський); Комісія

для складання біографічного словника української землі (Д. Бага-

лій, В. Модзалевський); Комісія для складання археологічної кар-

ти України (С. Тимошенко); Археографічна комісія (Т. Сушицький),

що видавала пам’ятки мови, письменства та історії; Комісія для ви-

дання пам’яток новітнього письменства (С. Єфремов); Єврейська

історично-археографічна комісія (Д. Багалій, А. Кримський, І. Та-

лант); Комісія з видавання творів класиків української літератури.

Вони залучили до діяльності десятки вчених, які проводили цю ко-

пітку роботу винят ково на науково-патріотичних засадах. З 1920 р.

працювали Фольклорно-етно графічна комісія (В. Клінгер, А. Лобо-

да) і Кабінет мистецтв (Ф. Шміт, Г. Павлуцький).

При Фізично-математичному відділі діяли установи майбутніх

Ботанічного (В. Липський) та Акліматизаційного (М. Кащенко) са-

дів; Інсти тут технічної механіки (С. Тимошенко); лабораторія фі-

зичної хімії як части на майбутнього Фізичного інституту. Працю-

вав Комітет для вивчення фауни (С. Кушакевич, М. Кащенко); Біо-

логічна секція (М. Кащенко); Комітет для вивчення нижчих рослин

(О. Фомін).

Відразу почала працювати Комісія з вивчення природних ба-

гатств України у складі С. Тимошенка, В. Шапошникова, П. Тут-

ковського, В. Кістяківського, М. Кащенка, Б. Лисіна, О. Фоміна,

М. Малюшицького, Г. Висоцького, А. Ярошевича, В. Лучицького,

Б. Личкова, В. Устьянцева, Є. Оппокова, В. Плотникова, Д. Белін-

га, М. Шарлеманя, Б. Клопотова та ін. Влітку 1919 р. організовано

її секції: теплову, будівельних матеріалів (С. П. Тимошенко); під-

земних багатств, гідрологічну (В. Лучицький); хіміко-технологічну

(В. Кістяківський); прикладної фізи ки (Г. Де-Метц); сільськогоспо-

дарську (С. Богданов).

Активна праця характеризувала й діяльність Соціально-еко-

номічного відділу, де в 1919 р. замість М. Туган-Бара нов ського,

який помер, було обрано Ф. Тарановського. У складі Відділу працю-

вали три постійні комісії: для виучування звичаєвого права (О. Ле-

вицький), західноруського і українського права (Ф. Тарановський);

для виучування соціального питання (Б. Кістяківський), Демогра-

фічний інститут (М. Птуха, Г. Кривченко, Р. Орженцький), Інститут

для виучування економічної кон’юнктури та народного господар-

ства (М. Туган-Барановський, К. Воблий, В. Тимошенко)

Вочевидь, не всі дослідники мотивували свою діяльність слу-

жінням радянській владі, однак самовіддано працювали на благо

науки, власного народу, нації, позитивно реагували на ту увагу, яку

виявляла до них нова влада. До того ж, у останній їх приваблюва-

ла революційна романтика, демократична спрямованість вибудову-

ваного ладу.

Національна академія наук України. 1918–2008.. – С. 29–30.

342

Перехід від війни до миру стимулював розвиток літератури,

мистецтва, ознаменувався приходом у цю сферу значної когорти та-

лановитих молодих митців (П. Тичина, В. Сосюра, В. Чумак, В. Бла-

китний), прозаїків (С. Васильченко, А. Головко, М. Ірчан). У тво-

рення нової літератури включилися вже відомі митці М. Семенко,

О. Слісаренко, М. Зеров, П. Филипович.

Поступово входить у звичне русло театральне життя, де з кра-

щого боку виявляють себе визнані майстри сцени – П. Саксаган-

ський, М. Заньковецька, І. Мар’яненко, їх молодші колеги – О. Кур-

бас, Г. Юра, А. Бучма та ін. Починається процес заснування низки

театрів, формування труп.

Набирає поступового розвитку музичне і хорове мистецтво,

причетними до якого стали Л. Собінов, М. Леонтович, В. Глієр,

Л. Ревуцький, М. Вериківський, Г. Верьовка, П. Козицький, П. Ля-

тошинський.

В творчий процес активно втягуються художники, скульптори,

архітектори, з’являються кінематографісти, які одне з головних сво-

їх завдань вбачають у тому, щоб зафіксувати в своїй творчості, пе-

редати нащадкам дух буремної революційної епохи.

Увага, виявлена радянською владою до найрізноманітніших га-

лузей суспільного життя, з одного боку, внесла відчутні імпульси в

їх розвиток, з іншого – зумовила зростаючу масову прихильність до

нового ладу, що демонстрував свою дієвість, прогресивні устрем-

ління.

Останнє особливо цінувалося творчими, схильними до критич-

ного мислення людьми, творчою елітою, яка відіграє авангардну

роль у житті кожного суспільства, істотно впливає на моральний

клімат, настрої.

У підсумку, як видно, на кінець 1920 р. основні верстви нації –

селяни, робітники, інтелігенція в своїй переважній більшості вия-

вилися на боці радянської влади, соціалістичної революції.

***

Ядром політичної системи УСРР була Комуністична партія

(більшовиків) України, яка брала на себе відповідальність за стан

справ у республіці, визначала основні напрямки розвитку нації, іні-

ціювала і здійснювала політику соціалістичних перетворень, узго-

джувала її з програмними засадами, стратегічною метою.

Керівництво всією партійною роботою здійснював призначений

Політбюро ЦК РКП(б) ще в квітні тимчасовий ЦК КП(б)У і трива-

лий час в умовах воєнних обставин не вдавалося виправити це за-

галом анормальне становище. Потрібно було зібрати черговий пар-

тійний форум і розв’язати на законних (статутних) підставах орга-

нізаційне питання. З цією роллю впоралася V Всеукраїнська кон-

343

ференція КП(б)У. До її роботи виявляв підвищену увагу партійний

центр у Москві.

Загалом то Кремль завжди пильно цікавився станом справ в

Україні – другій після РСФРР за величиною радянській республі-

ці і КП(б)У – найкрупнішій республіканській партійній організації.

Однак Україна 1920 р. – чи не найнапруженіший у воєнному відно-

шенні регіон, де навіть на кінець року ще дуже свіжими були гли-

бокі воєнні рани. Не давали спокою й вогники повстанського спро-

тиву. До ЦК РКП(б), РНК час від часу надходила тривожна інфор-

мація з Півдня, яка насторожувала їх керівників. Так, наприклад,

заступник надзвичайного уповноваженого по постачанню Черво-

ної армії М. Ейсмонт після повернення з України проінформував

про підготовку до чергової конференції КП(б)У. При цьому підкрес-

лив, що переважає «самостійний» напрямок, одне з гасел – госпо-

дарська і воєнна самостійність. В.Ленін висловив свою думку щодо

конференції КП(б)У: «послати 1–2 членів ЦК». Оргбюро ЦК РКП(б)

розглянуло 26 жовтня 1920 р. це питання і ухвалило направити

на конференцію двох з когорти найвпливовіших членів Політбю-

ро – Л. Троцького і Л. Каменєва

. Останній згодом був замінений

Г. Зінов’євим.

Конференція проходила 17–22 листопада 1920 р. у Харкові.

378 делегатів з ухвальним і 129 з дорадчим голосом представля-

ли 75119 членів і кандидатів у члени партії, включаючи й комуніс-

тів Південного фронту (вони нараховували до половини загального

складу)

. Було затверджено порядок денний: доповідь ЦК; політичні

та організаційні питання; чергові внутрішні завдання партії; госпо-

дарське будівництво; земельне та продовольче питання; робота на

селі та боротьба з бандитизмом; робота серед молоді; організаційні

питання; з’їзд рад; вибори

Конференцію вступним словом відкрив Г. Петровський, відзна-

чивши особливості поточного моменту, величезні за слуги Червоної

армії у розгромі антисоціалістичних сил.

Від Виконкому Комінтерну та ЦК РКП(б) делегатів вітав

Г. Зінов’єв. Він наголосив на надзвичайно тяжких умовах роботи

комуністів України, яким довелося вирішувати три основних пи-

тання: воєнне, національне та соціаль но-господарське. Перше – в

основному вирішене завдяки підтримці українських робітників і

селянської бідноти. Вда лося також визначити напрями розв’язання

національного питання, ослабити його гостроту, завоювати довіру

до пролетарської партії з боку населення. Найскладнішою залиша-

лася проблема господарського будівництва. А для цього по трібна

Владимир Ильич Ленин. Биографическая хроника 1870–1924. – Т. 9.

Июнь 1920 – январь 1921. – М., 1978. – С. 409.

Комуністична партія України: з’їзди і конференції. – К., 1991. – С. 46.

Там само.

344

єдність партійних лав. На закінчення Г. Зінов’єв передав конферен-

ції побажання ЦК РКП(б): «Сперечайтеся з тих питань, які спірні,

але лінія партії і рішення повинні бути тверді як сталь». Були також

заслухані привітання від Червоної армії, комуністів Великобрита-

нії, Румунії, Гали чини, від Комуністичної спілки молоді України.

Політичний звіт ЦК КП(б)У зробив X. Раковський. Він підкрес-

лив, що головне завдання ЦК полягало у макси мальному сприян-

ні веденню війни. Адже на Україні фак тично діяли чотири фрон-

ти: польський, петлюрівський, врангелівський і бандитський. Саме

цьому були підпорядковані партійні мобілізації, партійні тижні та

інші заходи. Продо вольча робота велася під знаком допомоги фрон-

ту. Далі до повідач детально зупинився на питаннях міжнародно-

го становища радянської Росії та України, на політиці імперіаліс-

тичних держав. У заключній частині Х. Раковський говорив про

завдання відбудови промисловості, необхідність зміцнен ня завод-

ських партосередків, посилення зв’язків партії з масами. Однак до-

повідь не давала повного уявлення про політичну лінію ЦК КП(б)У

за період, що минув.

З організаційним звітом ЦК виступив С. Косіор, який охаракте-

ризував його роботу, зміни у складі, діяльність Політбюро та Орг-

бюро. У центрі уваги знаходилися питання встановлення зв’язків

з місцевими парторганізаціями, забез печення кадрами. За цей час

ЦК РКП(б) направив на Ук раїну 1099 працівників, які провели зна-

чну роботу на місцях. У ході партійних мобілізацій більшість кому-

ністів направля лася на фронт, а частина до партійних організацій.

Всього через обліково-розподільний відділ ЦК пройшли 8,5 тис.

осіб. Крім того, КП(б)У дала 10,5 тис. комуністів для продовольчої

справи. Зупинившись на забезпеченні партійних комітетів літера-

турою, С. Косіор сказав, що центральні газети, інша література над-

силалась до губкомів, а до пові тових організацій майже не доходи-

ли. Далі він дав оцінку роботи відділів ЦК, партійної школи, ста-

ну фінансового забезпечення. Доповідач самокритично визнав, що у

діяльності ЦК було чимало недоліків і прорахунків.

Навколо звітів ЦК КП(б)У розгорнулися гострі дебати. Пред-

ставники «робітничої опозиції», колишні «децисти» І. Перепечко,

І. Антонов, Я. Ліфшиць, Я. Дробніс та інші звинуватили ЦК у від-

сутності політичної лінії, допу щенні тактичних помилок, зокре-

ма у стосунках з дрібнобур жуазними партіями, Н. Махном, В. Ви-

нниченком. ЦК безпідставно критикувався за «селянський ухил»

на шкоду інтересам ро бітничого класу України. А один з делега-

тів В. Барчук навіть стверджував, що комнезами – «шкідливі орга-

нізації». І. Дашковський, як і на попередній конференції, обстою вав

точку зору про недоцільність існування КП(б)У, «штуч ність» її ЦК.

Не обійшлося й без особистих випадів та нама гань звести старі ра-

хунки.

345

Безперечно, було висловлено багато справедливих заува жень:

про відсутність належної плановості у роботі ЦК, часті зміни у

складі Оргбюро, серед керівних працівників губернського рівня,

зловживання призначенством, слабкі зв’язки з низовими партій-

ними організаціями (про це говорили Я. Гамарник, П. Любченко,

М. Гуревич та ін.). У виступі В. Блакитного містилася теза про слаб-

кий зв’язок КП(б)У з українським народом, про засилля в партійних

органах міщанських елементів, що прибули з РСФРР.

Делегати конференції різко критикували Г. Зінов’єва, який у

своєму виступі пропагував великодержавну «теорію боротьби двох

культур»

Делегати Д. Мануїльський, М. Попов, О. Шумський розкрили

головні напрями діяльності ЦК, вказали на об’єктивні труднощі,

спростували ряд безпідставних звину вачень в його бік. Зокрема,

Д. Мануїльський нагадав ленінську оцінку розвитку взаємин з пар-

тією боротьбистів, як перемогу. А постійна увага роботі на селі до-

зволила домог тися в Україні підтримки селянством радянської вла-

ди, розпочати вирішення продовольчого питання, поповнення лав

Червоної армії. Г. Зінов’єв від імені ЦК РКП(б) в ціло му позитивно

оцінив діяльність ЦК КП(б)У.

З цього питання було внесено три проекти резолюцій: Я. Гамар-

ника – від імені частини делегатів, І. Антонова – від групи «робіт-

ничої опозиції» та Д. Лебедя від делегатів Харківської, Катеринос-

лавської та Олександрівської парторганізацій. Перші два проекти

негативно оцінюва ли роботу ЦК за звітний період, третій – пози-

тивно. При го лосуванні за них подано відповідно 104, 23 і 189 голо-

сів, тоб то переважна більшість присутніх делегатів висловилася в

підтримку діяльності ЦК. Однак наступного дня Г. Зіно в’єв запро-

понував не обмежуватися формальною більшістю, а провести голо-

сування по пунктах резолюції, а потім і в ці лому. В кінцевому під-

сумку виявилося: за позитивну оцінку 215, проти – 13, утримали-

ся – 48 делегатів. Уперше в істо рії всеукраїнських партз’їздів та кон-

ференцій діяльність ЦК була оцінена схвально.

Доповідь «Про чергові завдання партії» зробив Г. Зі нов’єв. Ви-

ходячи з рішень IX Всеросійської партконференції, він проаналі-

зував розвиток негативних процесів у внутріпар тійному середови-

щі як наслідок переходу від нелегального стану до функцій прав-

лячої партії. В умовах громадянської війни РКП(б) по суті стала

частиною державної машини, уособленням диктатури пролетарі-

ату. Це вилилося у надмірний централізм, бюрократизм, комісар-

ство у гіршому розумінні цього слова. Саме на такому підґрунті в

партії з’явилися розходження у поглядах, сформувалася опозиція.

У тезах, запропонованих на доповідь Г. Зінов’єва, мі стилася широ-

ка програма заходів по оздоровленню внутрі партійного життя, роз-

Нариси історії Комуністичної партії України. – С. 304–305.

346

витку демократичних засад, піднесенню ролі партійних зборів, пе-

ререєстрацій як форми очищення партії. Особлива увага була звер-

нута на активізацію агітації та пропаганди, партійно-політичної ро-

боти у червоноармійських частинах. Були також викладені вимо-

ги до діяльності керівних партпрацівників, намічені заходи щодо

упереджен ня їх відриву від мас, зокрема необхідність прикріплен-

ня до низових партосередків, заборонялися всілякі привілеї тощо.

Намічалося створення спеціальних контрольних комісій.

З цього питання три групи делегатів виставили своїх співдопо-

відачів і проекти резолюцій у формі тез. Від «робіт ничої опозиції»

виступив І. Перепечко. Аналіз, проведе ний Г. Зінов’євим, він визнав

«не марксистським», а запропо новані заходи «паліативними і недо-

статніми». У підготовле них групою тезах були характерні для «ро-

бітничої опозиції» твердження про «перенесення центру ваги гос-

подарської ро боти у профспілки», «про перетворення партії у тех-

нічний, підсобний апарат державної влади» тощо. Однак під впли-

вом рішень IX конференції РКП(б), об’єктивних умов діяльності

парторганізацій погляди представників «робітничої опозиції» на

Україні помітно еволюціонували в бік загальнопартійних оцінок.

Ще одну співдоповідь зробив В. Блакитний, який ви знав пра-

вильними основні положення доповіді Г. Зінов’єва, а мету свого ви-

ступу вбачав у внесенні до неї «українського корективу», тобто вра-

хування специфічних, зокрема, національних особливостей робо-

ти партії в Україні. Поряд з цілком зрозумілими тезами про необ-

хідність єдності партії, її ке рівної ролі, товариської спайки, зв’язку

з пролетарськими масами, В. Блакитний пропонував помилкові й

нереалістичні установки на «якнайшвидше стирання національних

відмінностей між ос новними соціальними групами пролетаріату»,

асиміляцію пролетарських елементів з РКП, які працюють в Украї-

ні, «з основним кадром КПУ» тощо.

Від імені донецької делегації зі співдоповіддю виступив Т. Ха-

речко. Він заявив, що група, яку представляє, в ос новному згодна

з положеннями доповіді Г. Зінов’єва, але рі шення IX Всеросійської

партконференції з питань розвитку внутріпартійної демократії вва-

жає неприйнятними щодо парторганізацій України. У внесених те-

зах підкреслювалося, що об’єктивна обстановка в республіці і ста-

новище в КП(б)У «владно диктують у організаційній політиці лі-

нію жорстоко го демократичного централізму з суворою майже вій-

ськовою дисципліною». Після тривалого обговорення цього питан-

ня співдоповідачі зняли свої тези і висловилися за підтримку проек-

ту, внесеного па доповідь Г. Зінов’єва, який і був прийня тий за резо-

люцію конференції.

В умовах закінчення громадянської війни стрижневим у діяль-

ності КП(б)У ставало господарське будівництво. У до повіді голо-

ви Укрпромбюро В. Чубаря був зроблений ана ліз тогочасного дуже

347

тяжкого стану головних галузей промисловості. Знекровленим був

робітничий клас, погано постав лене продовольче постачання, ка-

дрове забезпечення промис лових центрів і перш за все Донбасу. За-

вдання партійних ор ганізацій щодо розгортання господарського бу-

дівництва були визначені у запропонованих В. Чубарем тезах. Обго-

ворення но сило гострий, проте в основному діловий і конструктив-

ний характер. X. Раковський розкрив внесок Української тру дової

армії у відбудову промисловості, висловив пропозиції щодо подаль-

шого використання у цих цілях військ, які вивільняються з фронту.

М. Іванов зупинився на підвищенні ролі профспілок у відбудовний

період, залученні через них до господарської роботи широких мас

трудящих. Було у його виступі й помилкове положення про підпо-

рядкування раднаргоспів профспілкам.

У обговоренні вказаного питання взяв участь і Л. Троцький,

який у той час очолював надзвичайну комі сію Ради Праці і Оборо-

ни РСФРР по наданню допомоги Дон басу. Він закликав кинути на

вугільний фронт «кращих бойових адміністраторів, організаторів»,

добитися того, щоб профспілка гірників «охопила б весь виробни-

чий апарат, наглядала б за ним, контролювала б його». Однак остан-

ня теза Троцького, яка згодом увійшла до його платформи у диску-

сії про профспілки, ніким, крім М. Іванова, підтримана не була і до

резолюції конференції не включалась.

Делегати майже одностайно ухвалили постанову «Про господар-

ське будівництво», у якій визначалися завдання пар тійних організа-

цій України по відбудові промисловості. Зокрема, наголошувалося

на доцільності зміцнення органів керівництва народним господар-

ством, шляхом вливання до них комуністів, залучення до управлін-

ня представників ши роких трудящих мас, визначення форм учас-

ті профспілок. Визнано було необхідним перетворити Раду Україн-

ської тру дової армії в Економічну раду республіки. У резолюції та-

кож були викладені завдання партійних комітетів та осередків по

посиленню політичної роботи, пропаганди, агітаційного забезпе-

чення виборних компаній. Практичною від повіддю учасників кон-

ференції на невідкладні завдання відбудови народного господар-

ства стала мобілізація 58 делегатів для роботи в Донбасі.

Далі делегати обговорили два надзвичайно важливих і взає мо-

пов’язаних питання – земельне і продовольче. Нар ком землеробства

УСРР Д. Мануїльський докладно про аналізував тогочасний стан

сільського господарства, показав його низхідні тенденції – змен-

шення посівних площ, недобір зерна, занепад технічних культур,

нестача тяглової худоби, реманенту, тощо. Була підкреслена роль

комнеза мів у класовому розшаруванні села, послабленні позицій

кур кульства, проведенні продовольчої політики.

Однак у визначенні головних форм організації селянства, шля-

хів підвищення продуктивності сільського господарства доповідач

348

припускався авантюрних тверджень. «Треба пи тання про колекти-

візацію, – підкреслював Д. Мануїльський,– поставити не з точки

зору якихось теоретичних міркувань, а як чергове завдання нашої

партії». Слід відзна чити, що виступаючи у дебатах, В. Блакитний,

Г. Петровський, В. Аверін, О. Шумський підтримали ідею усуспіль-

нення землі, хоч і розходилися у формах ведення господарства – ко-

муни чи радгоспи.

Ці установки знайшли відбиття у резолюції «Земельне питан-

ня», де зазначалося, що «колективізація сільського господарства є

за даних умов єдиним засобом відтворити ве лике сільськогосподар-

ське виробництво, підвищити продук тивність землеробської пра-

ці...». Разом з тим, у резолюції міститься низка цілком вірних поло-

жень і заходів, спрямо ваних на розвиток сільського господарства,

зміцнення зе мельних органів на місцях.

Одним з найболючіших питань на цей час залишалося продо-

вольче. Нарком продовольства УСРР М. Владимиров доповів про

певні зрушення у справі заготівель. Зокрема, по чинаючи з верес-

ня вдалося зібрати 21 млн. пудів продоволь ства, дещо поліпшилося

постачання промислових центрів, Червоної армії. Було вказано й на

численні недоліки у ро боті органів наркомпроду.

Делегати відзначили невдоволення селян масовим вилу ченням

хліба, неузгодженістю дій між земельними і про довольчими орга-

нами, зловживаннями у розподілі продуктів, мізерними поставка-

ми промислових товарів на село.

Доповідач і учасники обговорення виходили з усталеної на той

час тези про необхідність збереження і безумовного виконання про-

довольчої розкладки, хоча вона вже була досить непопулярною се-

ред селянства, підривала продуктивні сили сільського господар-

ства. Конференція одностайно схвалила запропоновану ЦК резо-

люцію про продовольче питання, наголосивши, що розверстка як

основа продовольчої політики «виправдана життям і повинна діста-

ти дальший розвиток». Як відомо, соціальна практика спростувала

це твердження, а X з'їзд РКП(б) прийняв постанову про заміну роз-

кладки продовольчим податком.

З роботою на селі було тісно пов’язане ще одне питання поряд-

ку денного – про боротьбу з бандитизмом, який по суті складав ши-

рокий внутрішній фронт, серйозно стримував соціалістичні пере-

творення.

Доповідач Я. Яковлєв (Епштейн) відзначив, що здійснення зе-

мельної політики радянської влади, розшарування селянства, зміц-

нення комнезамів значно звузили соціальну базу бандитизму, зве-

ли його до двох видів – куркульсько-націоналістичного (Правобе-

режжя) та куркульсько-махновського (Катеринославщина). Ідейно-

живильною силою цього руху нерідко виступала українська сіль-

ська інтелігенція (учителі, кооператори, лікарі).

349

У доповіді та виступах делегатів були викладені конкретні про-

позиції щодо посилення боротьби з бандитизмом, які знайшли від-

биття у прийнятій резолюції (при 3-х, що утрималися). В ній, зокре-

ма, наголошувалося на залученні до активних дій незаможних се-

лян, на подальшій експропріації куркульства, зміцненні військ вну-

трішньої служби комуністами, врахуванні соціальної, національної

і політичної своєрідності різних районів України.

Були також визначені заходи по об’єднанню дій військ, які ве-

дуть боротьбу з бандитизмом, координуванню їх зусиль з місцеви-

ми органами, залученню частин, що вивільняються після ліквідації

Південного фронту.

На доповідь секретаря ЦК Комуністичної спілки молоді Укра-

їни Л. Шацкіна була прийнята резолюція «Робота серед молоді».

В ній підкреслювалася велика роль юнацтва у зміцненні бойової

готовності республіки, відродженні про мисловості, здійсненні зе-

мельної та продовольчої політики.

Серед першочергових завдань молодіжного руху вказувалося на

необхідність організаційно-політичного зміцнення КСМУ, поста-

новки політичної освіти, підготовки кадрів комсомоль ського акти-

ву. Йшлося також про налагодження взаємин між комсомольськими

і партійними організаціями, про небажаність дріб’язкового втру-

чання партосередків у справи спілки.

Були намічені конкретні заходи щодо забезпечення молодіжних

ор ганізацій агітаторами і лекторами, пропагандистською літерату-

рою, надання фінансової допомоги. А також обумовлено, що всі ко-

муністи до 20 років ввіллються в осередки КСМУ. На вечірньому

засіданні 22 листопада без доповіді, після короткого обговорення

була схвалена запропонована С. Косіором резолюція «В організа-

ційному питанні».

Цей розгор нутий документ орієнтував КП(б)У на перерозпо-

діл партій них сил за умов мирного будівництва. В галузі агітації

та пропаганди головна увага зосереджувалася на боротьбі з гос-

подарською розрухою, політичному вихованні комуністів, створен-

ні партійних шкіл, гуртків політграмоти. Нові завдан ня висували-

ся й перед агітаційно-пропагандистським відді лом ЦК КП(б)У. Осо-

бливо виділялися питання зміцнення фабрично-заводських, рудни-

кових, червоноармійських партосередків, наголошувалося на необ-

хідності посилення зв’яз ків партійних комітетів з масами, практи-

кувалося прикріп лення відповідальних працівників до низових ор-

ганізацій КП(б)У.

Були визначені періодичність проведення всеук раїнських парт-

конференцій, чисельний склад ЦК КП(б)У, Політбюро та Оргбюро

ЦК, загальна конструкція губкомів партії. У резолюції з питань ор-

гроботи також визначалися принципи взаємовідносин цивільних і

військових парторганізацій, комітетів КП(б)У і політорганів Черво-

350

ної армії. Бу ло вжито заходів до пожвавлення діяльності профспі-

лок, зміцнення їх активними і дисциплінованими комуністами

V конференція обрала ЦК КП(б)У у кількості 17 членів і 3 кан-

дидатів у члени та Контрольну комісію з 6 чоловік.

До складу Політбюро і Оргбюро ЦК КП(б)У не потрапив жо-

ден з колишніх керівних партпрацівників, які раніше належали до

правих чи «лівих» у КП(б)У. Г. Пятаков став головою Центрального

правління кам’яновугільної промисловості, а С. Косіор та Я. Яков-

лєв взагалі після конференції відкликалися з України. Першим се-

кретарем був обраний В. Молотов

– нещодавно направлений ЦК

РКП(б) для роботи у Донбасі.

Г. Зінов’єв на засіданні Політбюро ЦК РКП(б) доповів про під-

сумки всеукраїнської партконференції. Сигнали про сепаратистські

настрої не підтвердилися. ЦК РКП(б) відзначив, що «партійні орга-

нізації по всій Україні дуже зміцнілі і позбулися тієї хаотичності і

недисциплінованості, які ЦК довелося відзначити на своєму першо-

му засіданні після ІХ з’їзду партії».

П’ятою всеукраїнською конференцією завершився початковий

період діяльності Комуністичної партії (більшовиків) України. Він

повністю припав на часи громадянської війни й іноземної воєнної

інтервенції. Це дуже істотно вплинуло на форми і методи діяльнос-

ті КП(б)У, привело, зокрема, до обмежень внутріпартійної демокра-

тії й утвердження централістських засад. Захист радянської влади

вимагав мілітаризації партійного життя, періодичних мобілізацій

комуністів до Червоної армії.

Надскладні завдання національно-державного будівництва до-

водилось розв’язувати в екстремальних умовах воєнно-політичної

боротьби з її каркаломним, часто непередбачуваним характером,

наслідками. Ці обставини породжували й тривалий час підживлю-

вали гостру внутріпартійну боротьбу, головні спалахи якої припа-

дають на перші з’їзди та конференції.

Своє ставлення до інших партій КП(б)У вибудовувала, виходя-

чи з тогочасних уявлень про роль правлячої РКП(б) у системі дик-

татури пролетаріату.

Ліві національні партії розглядалися як тимчасові союзники, ве-

лася лінія на їх саморозпуск і влиття до більшовицької партії. На-

явні тоді можливості міжпартійного співробітництва не були вико-

ристані сповна.

Громадянська війна стала суворим випробуванням для КП(б)У.

Тисячі її членів загинули, відстоюючи радянську владу. Це був час

організаційно-політичного зміцнення, складання структури, здо-

буття політичного досвіду партією, відповідальною за соціалістич-

Комуністична партія України: з’їзди і конференції. – С. 46–52; Нариси

історії Комуністичної партії України. – С. 304–305.

Там само.