Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Т. ІV. Рік 1920

Подождите немного. Документ загружается.

331

тійних селянських конференцій, відкрито 20 народних будинків, 70

клубів. У Чернігівській губернії до грудня було проведено 424 мі-

тинги, організовано 414 хат-читалень і 116 бібліотек

Підтримка робітничим класом трудового селянства в бороть-

бі з куркульством, передача біднякам певної частини заготовлено-

го хліба, допомога в організації партійних осередків, комнезамів,

практична допомога в ремонті і виготовленні сільськогосподарської

техніки сприяли зміцненню і дальшому розвитку змички між робіт-

ничим класом і селянством. В цих взаємовідносинах знаходив кон-

кретний вияв характер зв’язків робітників і селян у період воєнного

комунізму: захист робітничою державою трудящого селянства від

спроб реставрації старого ладу – з одного боку, і допомога селян-

ства робітничому класу продовольством – з другого.

Роль біднішого й середнього селянства не обмежувалась лише

участю в боротьбі з голодом. Через свої органи – комнезами вони на-

давали дієву допомогу в ліквідації бандитизму, повстанської стихії.

В умовах рішучого розшарування села, активізації дій щодо всебіч-

ного обмеження прерогатив куркульства, останнє робило головну

ставку на воєнні акції проти радянської влади невеликих озброєних

загонів. Такі ставали власне головною й останньою надією курку-

лів. Звісно, бідніші верстви села відчували це не лише інтуїтивно, а

й переконувалися на власному досвіді. Тож незаможні селяни масо-

во вливалися до військ внутрішньої служби, створювали в селах за-

гони самооборони, допомагали червоноармійським частинам у ви-

ловлюванні і знищенні бандитів.

Величезну роботу провели комнезами в справі мобілізації сил на

боротьбу проти останньої спроби білогвардійців на чолі з П. Вран-

гелем, підтриманої Антантою, знищити радянську владу.

Комітети незаможних селян приймали рішення про поповне-

ння зі своїх рядів лав Червоної армії, з добровольців-незаможників

формувалися загони, батальйони, полки. Лише в одній Харківській

губернії з 1 жовтня до 21 грудня 1920 р. комнезами направили до

Червоної Армії 1480 чоловік, передали їй 1407 коней, 957 сідел,

698 гвинтівок, 332 шашки, 24 револьвери. «Інакше кажучи, – го-

вориться в інформації Харківського губвійськкомату, – комнезамо-

ві Харківської губернії в найтяжчий для країни момент дали мож-

ливість губвійськкомату сформувати і послати проти Врангеля три

кавалерійських добровольчих полки, наполовину обмундированих

і на хороших конях»

Формування добровольчих загонів і полків проводилося комне-

замами в усіх губерніях України. Одночасно комітети незаможних

селян організовували добровільну передачу Червоній армії коней,

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 468.

Комітети незаможних селян Харківщини (1920–1933). Зб. док. і ма-

тер. – Харків, 1961. – С. 292.

332

збирали для неї продовольство, теплий одяг і білизну, подавали до-

помогу хворим і пораненим червоноармійцям та їх родинам.

Періодика друкувала одну за одною резолюції, які приймали-

ся зборами незаможних селян різних місць. Так, селяни с. Тернів-

ки Херсонського повіту Одеської губернії у жовтні 1920 р. ухвали-

ли: «…Віддати усі свої сили для зміцнення Червоної Армії, здійсни-

ти державну розкладку, яка так необхідна Червоній армії і робітни-

ків міста, оголосити нещадну боротьбу проти куркуля і його друзів,

дезертира і бандита. На перший заклик сядемо на куркульських ко-

ней і рушимо в останній, рішучий бій»

Подібні резолюції ухвалювались зборами незаможних селян ба-

гатьох населених пунктів

. Такі збори селян Трикратської волос-

ті Вознесенського повіту тієї ж Одеської губернії ухвалили: «Всі-

ма силами, всіма засобами надамо потрібну допомогу Червоній Ар-

мії не лише потрібними речами, але й докладемо всіх своїх сил для

того, щоб виловити всіх дезертирів, а також дамо Червоній Армії

нових червоних героїв-добровольців.

Усі спроби поміщиків [і] капіталістів порушити наше вільне

життя отримають дружний відпір незаможного селянства»

Цікаву інформацію про активну участь жінок-селянок Кре-

менчуцької та Полтавської губерній у допомозі фронту та черво-

ноармійським сім’ям вмістив друкований орган інструкторсько-

агітаційного потягу голови ВУЦВК Г. Петровського «Робітник і се-

лянин».

У дописі, зокрема, йшлося: «Численні виступи селянок на пові-

тових та губернських кон ференціях у Полтаві, Кобеляках, Мирго-

роді, Кременчузі доводять свідоме ставлення селянок до револю-

ційної боротьби. Особливу увагу селянки проявили до питання про

допомогу фронтові, яку вони вважали своїм обов’язком.

У Кременчуку на повітовій конференції делегатка з Омельчан-

ської волості вказувала на те, що селяни в першу чергу по винні до-

помогти Червоній Армії, для чого треба лише потрусити куркуля.

У Полтаві, після закінчення повітової конференції, одна з се-

лянок поїхала до себе у волость, влаштувала збір полотна і через

два дні привезла на губернську конференцію 854 арш. полотна для

червоної Армії.

На з’їздах незаможних селян Полтавщини і Кременчуччини в

доповідях з місць селяни вказують, що незаможні селянки скрізь

беруть участь у зборі речей для червоної Армії, в ремонті шкіл і

першими виступають ініціаторами надання допомоги сім’ям чер-

воноармійців. І все це селянки роблять в той час, коли село кишить

Незаможний селянин (Миколаїв). – 1920. – 17 жовтня. – № 31.

Див., напр.: Українська РСР в період громадянської війни. – Т. 3.

– С. 395–396.

Гражданская война на Украине. – Т. 3. – С. 693.

333

бандитами і дезертирами, які всіляко зривають роботу незаможних

селянок.

А тому черговим завданням жінвідділів, які проводять роботу

через селянок, є залучення до боротьби з бандитизмом і дезертир-

ством, що розкладає село.

Робота ще тільки розпочалась, але енергія, з якою селянки

взялись за неї, говорить про те, що найближчим часом жіноче село

стане міцною опорою Радянської влади»

Отже, здійснюючи владу бідняків на селі, комнезами уже в пе-

ріод громадянської війни і воєнного комунізму стали опорними

пунктами радянської влади.

Завдяки їх діяльності уже тоді було завдано серйозного удару по

позиціях куркульства, розгорнуто перерозподіл експропрійованих

у куркулів земель і проведення в життя радянської земельної полі-

тики, досягнуто певних успіхів у збиранні хліба по продрозклад-

ці. Комнезами організовували боротьбу проти бандитизму, подава-

ли всебічну допомогу Червоній армії, проводили велику роботу по

зміцненню органів радянської влади на селі, по посиленню союзу

робітничого класу з середнім селянством.

Однак, звичайно, організаційно-політичні зрушення в україн-

ському селі впродовж 1920 р. зовсім не були самодостатньою цін-

ністю. Планувалося поступове піднесення сільськогосподарської

галузі, яка, після кількох врожайних років, на кінець війни почала

викликати дедалі тривожні настрої.

У 1920 р. посівні площі в Україні скоротилися, порівняно з

1913 р., на 15%, а посіви пшениці, жита, ячменю й вівса – більше

як на 30%. Урожайність головних зернових культур зменшилася на

16,6%, ніж вона була в середньому у передвоєнне п’ятиріччя. При

цьому врожайність пшениці впала на 38,6%, жита – на 27,5%. Па-

дали врожаї технічних культур. Все це, зрештою, призвело до того,

що валовий збір зернових культур скоротився, відповідно до 1913 р.,

на 38,5%

Воєнне лихоліття не могло не накласти свого негативного від-

битку на кількісні й, особливо, якісні параметри продуктивного

тваринництва України. Просто катастрофічно зменшилася кіль-

кість коней.

То ж було ясно, що від невідкладного вибору шляхів розвитку

села, чуйної, ефективної, прагматичної політики та якомога доціль-

них форм організації багато в чому залежало майбутнє не лише на-

ймасовішого, наймасштабнішого виробничого сектору, а й доля

республіки, її народу, навіть ширше – радянської влади в цілому.

Природно, розв’язати ці проблеми, до яких українське суспільство

Робітник і селянин. – 1920. – 15 листопада. – № 15; Комітети незамож-

них селян України... – С. 94.

Очерки развития народного хазяйства Украинской ССР. – С. 186.

334

наблизилося впритул, мав уже наступний рік, а ще точніше – вже

прийдешня весна.

***

В міру поширення територією України влади рад, налагоджен-

ня функціонування економічних галузей, «руки доходили» й до ін-

ших не менш життєво важливих справ. Хоча і в обмежених обсягах,

та все ж уже до кінця 1920 р. було вжито заходів щодо поліпшення

матеріально-побутових умов трудящих елементів.

Особливої турботи вимагав робітничий клас, економічне стано-

вище якого через громадянську війну, упадок продуктивних сил,

занепад виробництва, виявилося найбільш підірваним. Одним із

перших завдань поставало відновлення чисельності пролетарів, яка

почала скорочуватися ще з 1914 р.

Уже в 1920 р. в результаті розпочатої демобілізації частина висо-

кокваліфікованих робітників в першу чергу була спрямована до під-

приємств вугільної, оборонної промисловості, залізничного тран-

спорту. Для поповнення кадрами цих галузей проводились числен-

ні мобілізації. Допомогу кваліфікованими спеціалістами Україні

надавала радянська Росія. В 1920 р. на Донбас, наприклад, було від-

ряджено 17543 чоловіка, з них лише на шахти – близько 14 тис., у ме-

ханічні цехи – 1004. Всього ж кількість робітників у Донецькому ба-

сейні протягом 1920 р. збільшилася на 45 тис. чоловік. На 11 тис. чо-

ловік поповнились ряди робітників на підприємствах металооброб-

ної та металургійної промисловості республіки

Поповнюючи провідні підприємства і залізничний транспорт

робітниками, радянська влада робила все можливе для поліпшен-

ня їх постачання продуктами харчування. На фабриках і заводах за-

проваджувалася натуральна оплата праці, для робітників встанов-

лювались пайки, відкривались їдальні.

Вживалось оперативних заходів щодо безпритульних дітей

(звісно, цей контингент істотно збільшився на момент завершення

громадянської війни), їх захисту від голоду, холоду, смерті. Впро-

довж короткого часу в республіці було відкрито 550 дитячих бу-

динків на 45 тис. дітей

. Робились перші кроки до організації «ден-

них дитячих будинків» і «відкритих дитячих будинків», в які мож-

на було віддавати дітей для нагляду й виховання, коли їх батьки

були зайняті на виробництві

Справжнім лихом для людей, змучених недоїданням та інши-

ми нестатками, були епідемії. Особливо жахливим був висипний

тиф, від якого в роки громадянської війни загинуло людей більше,

ніж від куль і снарядів. У 1920 р. в Україні було зареєстровано по-

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 470.

Там само. – С. 471.

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917–1927. – С. 144.

335

над 570 тис. захворювань на висипний тиф, 326 тис. – на повторний

тиф, близько 24 тис. – на віспу, 11 тис. – на холеру

На боротьбу з епідеміями йшло першочергове виділення коштів

(як це не важко було робити в умовах тотальної розрухи), перетво-

рюючи з перших днів свого існування медичну допомогу на без-

коштовну, загальнодоступну. У важкому 1920 р. загальна кількість

медичних закладів в Україні зросла на 40% порівняно з 1913 р., а ме-

режа міських лікарень – удвічі

. Захворювання різко пішли на спад.

При місцевих органах влади повсюдно створювалися органи со-

ціального забезпечення трудящих, які розпочинали роботу щодо

допомоги особам, що втратили працездатність, старикам, вдовам,

сиротам, сім’ям червоноармійців, що не мали годувальників, потер-

піли від ворогів.

Місцеві ради розпочали перерозподіл житла, зокрема, до зали-

шених або експропрійованих квартир багатіїв переселялися ті, хто

гостро потребував поліпшення житлових умов, кращі особняки пе-

релаштовувалися під дитячі заклади, лікарні, культурно-освітні

осередки. Спеціальні комісії здійснювали конфіскацію одягу, білиз-

ни у багатіїв і постачали їх до госпіталів, лікарень, дитячих будин-

ків. Соціальна спрямованість політики радянської влади знаходила

дедалі зростаючу підтримку.

Паралельно розгорталася все масштабніша й активніша

політико-виховна та культурно-освітня робота. Осередками по-

літичної освіти, ідейного виховання, поширення культури става-

ли клуби, народні бібліотеки, хати-читальні, агітпункти, сельбу-

ди. В 1920 р. в Україні вже працювало 1300 клубів, понад 550 хат-

читалень, понад 3100 бібліотек

. Кращі пропагандистські й мис-

тецькі сили залучалися до лекційної й концертної роботи, яка здій-

снювалася для населення безкоштовно.

Невпинно зростали тиражі періодики, яка видавалася не лише в

столиці й губернських центрах, а й на місцях. Все більшою ставала

частка видань українською мовою. До них додавалися газети, жур-

нали, листівки, брошури, що надходили з РСФРР. Всього впродовж

1920 р. в республіці було поширено понад 18,5 млн. примірників пе-

ріодичних і неперіодичних видань. 3 млн. з них надійшли з радян-

ської Росії (10% всієї її друкованої продукції)

Трудящі ставали не лише активними читачами, а й кореспон-

дентами партійно-радянської преси.

Великого значення надавалося друкуванню й розповсюджен-

ню книжкової продукції. Поряд з творами політичного змісту (се-

ред них високою була питома вага праць класиків марксизму, керів-

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 470.

Там само.

Там само. – С. 541.

Там само. – С. 542.

336

ників РКП(б) й КП(б)У), масово видавалися книги класиків росій-

ської та української літератури, молодого покоління авторів рево-

люційної доби. Дедалі доступнішою ставала творчість О. Пушкіна,

М. Лермонтова, М. Гоголя, Л. Толстого, Т. Шевченка, І. Франка, Лесі

Українки, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, А. Тесленка, М. Ко-

цюбинського, П. Тичини, М. Рильського, В. Чумака, В. Блакитно-

го, А.Головка. Масово виходили праці зарубіжних авторів – Г. Гей-

не, Й-В.Гете, А. Франса, Жюля Верна та ін. Загалом у 1919–1920 рр.

в УСРР побачило світ 2274 назв книг і брошур сумарним накладом

20 млн. примірників, з них 1122 назви тиражем 10,5 млн. примірни-

ків – українською мовою

. Це набагато перевищувало всі дореволю-

ційні показники.

Однак наявні можливості не могли задовольнити масового по-

питу на друковане слово. Слід було враховувати й невисоку осві-

ченість, писемність населення. Тому великого розмаху набула усна

пропаганда і агітація: повсюдно проводилися мітинги, конференції,

лекції, безкоштовні спектаклі. Досить вміло, зокрема, було викорис-

тано заходи зі вшанування пам’яті Т. Шевченка. Раднарком УСРР

визнав день пам’яті «святом робітників і селянської бідноти Украї-

ни», виділив значні кошти на влаштування урочистостей у всіх гу-

берніях, підпорядковуючи святкування ідеологічному зміцненню

радянської влади

Збереглося чимало постанов, указів, розпоряджень народного

комісаріату освіти (його очолював колишній боротьбист Т. Гринь-

ко) про постановку виховної справи в республіці, організацію відпо-

відних заходів. Прикладом комплексного, цілеспрямованого підхо-

ду може бути наказ НКО УСРР «Про використання театру, музики,

живопису і кіно як засобу пропаганди» від 1 липня 1920 р.

Довідка: ГРиНьКо Григорій Федорович (1890–1938, Москва) – ра-

дянський політичний діяч.

Походив із родини службовця.

В роки Першої російської революції долучився до соціалістичного

руху. Навчався в Московському університеті, виключений в 1913

році за участь у студентських заворушеннях і відданий у солдати.

В роки Першої світової війни – в лавах діючої армії.

Член УПСР. З 1919 р. – боротьбист, війшов до Всеукраїнського Рев-

кому, провадив переговори з Комінтерном про визнання УПСР-

боротьбистів за його єдину українську секцію.

В 1920 р. – член КП(б)У, незабаром член ЦК КП(б)У. В 1920–

1923 рр. – народний комісар освіти УСРР, один з організаторів

Історія Української РСР. – Т. 5.– С. 542.

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917–1927. Зб. документів і

матеріалів. – К., 1979. – С. 134.

Там само. – С. 147–148.

337

реформи школи в Україні з перетворенням університетів на інсти-

тути народної освіти і створенням системи соціального виховання

та професійної освіти з вузькою спеціалізацією (професійних шкіл,

технікумів та інститутів).

В 1923–1925 рр. – голова планової комісії (Держплану) й заступник

голови РНК УРСР; в 1926 –1929 рр. – заступник голови Держплану

СРСР, в 1929 р. – заступник наркома земельних справ, в 1930–

1937 рр. – нарком фінансів СРСР, член Президії Центрального Вико-

навчого Комітету СРСР. В 1937 р. заарештований і 1938 р. розстріля-

ний за процесом «право-троцькістського блоку» в Москві.

Для залучення до самодіяльної творчості робітників, селян,

червоноармійців (звісно, цілком певного ідеологічного спрямуван-

ня) використовували гуртки, студії, будинки культури, селянські

клуби тощо

. Свідченням серйозної уваги, якої надавалося Кому-

ністичною партією організації широкопланової просвітницько-

виховної роботи було винесення в порядок денний V конференції

КП(б)У питання «Про агітацію і пропаганду», ухвалення відповід-

ної резолюції. Центральному Комітету доручалося «в найкорот-

ший строк розробити детальний план агітпропагандистської робо-

ти, створити працездатний центральний апарат, який би спрямову-

вав і об’єднував роботу всіх органів у цій галузі (Наросвіта, політ-

відділи, окружні і губернські військкоми, політ секції Наркомпро-

ду, Центродрук, Укроста, агітпункти і т. п.)

Буквально за три тижні після ухвалення цієї резолюції було

прийнято Декрет РНК УСРР «Про створення головного політико-

освітнього комітету УСРР». Згідно документа, створюваний Голов-

політпросвіт мав організаційно об’єднати всю політико-просвітню

роботу Наркомоса, ПУРа, ВУЦВК. Південполітшляху, Південбюро

ВЦРПС і ЦК КСМУ.

Всі інші організації, які вели аналогічну роботу, підпорядкову-

валися Головполітпросвіту, контролювалися ним. Під началом Нар-

компросу централізувалася і спрямовувалася вся політична, освітня

і художня пропаганда. Забезпечувалося відповідне фінансове забез-

печення

. З перших же кроків своєї діяльності за мирних обставин

радянська влада прагнула до реалізації програмної мети – підви-

щення освітнього рівня найширших мас. Першочерговими захода-

ми тут була ліквідація неписьменності. У липні 1920 р. було створе-

но Комісію по ліквідації неписьменності на чолі з головою ВУЦВК

Г. Пет ровським, а на місцях – губернські, повітові та волосні комі-

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917–1927... – С. 149, 151,

165 та ін.

Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з’їздів, конфе-

ренцій і пленумів ЦК. – Т. 1. – К., 1976. – С. 92–93.

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917–1927.. – С. 170–172.

338

сії. Досить оперативно були розроблені плани організації навчання

неписьменних.

Повсюдно відкривалися школи і курси підготовки для шкіл до-

рослих. Наркомат освіти забезпечив видання масовими накладами

підручників, передусім – букварів. У 1920 р. в містах і селах Украї-

ни вже діяло близько 7 тис. шкіл і гуртків лікнепу, в яких навчалося

понад 200 тис. неписьменних. Понад 50 тис. чоловік навчалися са-

мостійно. Наслідки виявилися просто вражаючими. Уже за перепи-

сом 1920 р. серед трудящих України 51,9% були письменними, тоді

як до революції цей показник рівнявся лише 27,9%

Першочергової уваги радянська влада надавала, звичайно, дитя-

чій освіті, розбудові початкової й середньої школи. Керівними доку-

ментами тут слугували схвалене ще 1919 р. РНК УСРР «Положен-

ня про єдину трудову школу Української Соціалістичної Радянської

Республіки» (на його основі 15 червня 1920 р. Наркомосом Украї-

ни було розроблено постанову «Про проведення в життя семиріч-

ної єдиної трудової школи»

) і прийнята 1 липня 1920 р. Нарком-

осом республіки «Декларація про соціальне виховання дітей». За-

кладалися підвалини «єдиної трудової школи». Вона передбачала

два ступені: перший – для дітей віком від 7 до 12 років (п’ятирічний

курс), другий – від 13 до 16 років (чотирирічний курс). Першому

ступеню передував дошкільний заклад для дітей віком від 5 до 7

років. Вводилося обов’язкове безплатне навчання всіх дітей до 16

років, спільне навчання хлопчиків і дівчат, викладання предметів

рідною мовою. Оволодіння основами наук передбачалося у зв’язку

з продуктивною працею – це йменувалося політехнічною школою.

Належне місце відводилося фізичному й естетичному вихованню.

Гарантувалася повага до особи дитини. Очевидними «забіганнями

вперед» були плани перетворення школи на самообслуговуючі за-

клади – комуни, засновані на «вільному вихованні» тощо.

Зі значним успіхом у жовтні-грудні 1920 р. було проведено (пое-

тапно у різних регіонах) «Тиждень захисту дітей». Чи не найсклад-

нішою проблемою налагодження шкільної справи був величезний

брак необхідних приміщень (наявні, практично без винятку, потре-

бували ремонту, часто капітального), забезпечення учбового проце-

су необхідним інвентарем, приладдям. Партійно-радянські органи

вишукували фінансові засоби, без зволікань направляли їх у сфе-

ру освіти.

У результаті навіть за порівняно найкоротший строк сталися іс-

тотні зміни: якщо в 1914/1915 навчальному році в Україні функціо-

нувало 19568 загальноосвітніх шкіл з 1 млн. 678 тис. учнів у них, то

на кінець 1920 р. в 21887 школах навчалося вже 2 млн. 250 тис. дітей.

Природно, змінився соціальний склад учнів.

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 544.

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917–1927. – С. 148–149.

339

Непросто формувався учительський корпус. Однак і тут спосте-

рігалися серйозні зрушення, зумовлені цілеспрямованими організа-

ційними зусиллями. Ще 24 травня 1920 р. була обнародувана поста-

нова НКО УСРР «Про мобілізацію професорів і вчителів». В ній го-

ворилося: «Всі професори та вчителі оголошуються в порядку тру-

дової повинності мобілізованими Наркомосвітою. Ніхто не має пра-

ва відмовлятися від обов’язків, що накладаються на них Наркомос-

вітою в межах творчої праці по проведенню реформи вищої шко-

ли, а також в межах інших завдань, які належать до народної освіти.

З виданням цього наказу ніякі другі установи, окрім військової, не

мають права без дозволу Наркомосвіти задержувати у себе на праці

учительський персонал Наркомосвіти»

Свою роль відіграли найвищі урядові постанови про матері-

альну підтримку учительства, зокрема про постачання працівни-

ків освіти продуктами

. Виявлялася інша турбота про піднесення

суспільного авторитету працівників освіти. В результаті на кінець

1920 р., порівняно з довоєнним часом число викладачів в школах

зросло майже на 30 тис.

Прискореними темпами повсюдно створювалися технікуми,

професійно-технічні, ремісничі, сільськогосподарські, соціально-

економічні школи.

Звичайно, це були лише перші успіхи, досягнуті в екстремаль-

них умовах, коли по суті ще не встигли перейти від війни до миру,

або такий процес тільки-но розпочинався. Було добре відомо, що

близько 1 млн. дітей лишалося поза школою, тяжке матеріальне ста-

новище, голод, епідемії змушували десятки тисяч дітей залишати

навчання. Отже, належало докласти ще чималих зусиль, щоб впро-

довж далеко не одного року розв’язати проблему корінним чином,

у цілому.

Без зволікань радянська влада стала і на шлях налагодження

функціонування вищої школи. Долаючи чималі труднощі й пере-

шкоди, наприкінці 1920 р. вдалося почати роботу 38 вузів, до яких

прийшло 57 тис. студентів. Ще понад 60 тис. навчалося в середніх

спеціальних навчальних закладах (665 профшкіл і 13 робітфаків).

Була виявлена турбота про розвиток науки, зокрема про ство-

рення сприятливих можливостей для функціонування наукових і

мистецьких осередків

. 31 серпня 1920 р. було опубліковано Декрет

Ради Народних комісарів УСРР «Про поліпшення становища вче-

них спеціалістів і заслужених працівників літератури і мистецтва».

Документом визначалося: «З метою збереження наукових сил і осо-

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917–1927... – С. 141.

Там само. – С. 145.

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 548.

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917–1927... – С. 151–152,

153, 158, 160–161, 165–166.

340

бливо цінних працівників мистецтва і літератури, необхідних для

соціалістичного будівництва, для розвитку народного господарства

і культури, а також для найбільш дійсного забезпечення потреб

робітничо-селянської оборони, Рада Народних Комісарів УСРР по-

становляє:

1. Надати посилене постачання ученим спеціалістам наукових

галузей, які є істотно важливими для розв’язання вказаних завдань,

а так само заслуженим працівникам літератури і мистецтва.

2. Звільнити перелічених у п. 1 осіб від різного роду повиннос-

тей (трудової і т. п.), що не мають прямого відношення до їх роботи

в галузі науки, літератури і мистецтва.

3. Створити для роботи пойменованих осіб життєві умови, які

забезпечують їх мінімальними, безумовно для такої роботи необ-

хідними вигодами…»

. Передбачалися й інші пільги.

Впорядковувалася архівна справа

, різними органами влади

ухвалювалися рішення і здійснювалися заходи щодо охорони ар-

хеологічних пам’яток

, історичних пам’ятників старовини і мисте-

цтва, створення музеїв

Особливого значення надавалося забезпеченню сприятливих

умов для розгортання повномасштабної діяльності Української

Академії Наук. Більшість академіків-засновників УАН 1918 р. не-

просто пережили спробу закриття Академії денікінцями, репре-

сії проти деяких її членів, інші негаразди нестабільності воєнно-

го часу, продовжували займатися науковою роботою, виявили ло-

яльність до радянської влади

. Активізували роботу усі три відді-

ли, якими керували видатні вчені: історико-філологічний (голо-

ва – Д. Багалій), фізико-математичний (голова – М. Кащенко) та

соціально-економічний (голова – Ф. Тарановський). Склад акаде-

міків поповнили такі славетні імена як В. Кістяківський, К. Лип-

ський, М. Андрусов, О. Ейхенвальд, О. Орлов, Ф. Тарановський,

С. Єфремов, М. Біляшівський, В. Перетц, М. Сумцов, К. Харлампо-

вич, Ф. Міщенко, Д. Граве, Г. Пфейффер, М. Птуха, Б. Срезневський,

Б. Кістяківський, М. Василенко

В Історично-філологічному відділі в 1919–1920 рр. працювало

декілька комісій: Комісія для складання словника живої української

мови; Комісія для складання історичного словника української мови

(Є. Тимченко); Правописно-термінологічна комісія (А. Кримський,

А. Ніковський); Комісія для складання історично-географічного

Культурне будівництво в Українській РСР. 1917–1927... – С. 157–158.

Там само. – С. 135.

Там само. – С. 138–139.

Там само. – С. 172–174 та ін.

Див.: Національна академія наук України. 1918–2008: до 90-річчя від

дня заснування. – К., 2008. – С. 28–29.

Там само. – С. 29.