Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Т. ІV. Рік 1920

Подождите немного. Документ загружается.

311

ного господарства, робота почалася з організації апарату правління

і перебудови всієї системи вуглевидобутку. Значної уваги було на-

дано налагодженню постачання в Донбас продуктів харчування, що

дало можливість відчутно підняти продуктивність праці шахтарів.

ЦПКП сконцентрував під своїм керівництвом усі напрямки ро-

боти в Донбасі під лозунгом «диктатури вугілля». «Ми розрахову-

ємо, – говорив голова правління, – йти в подальшому по шляху ін-

тенсифікації праці, збільшення напруженості роботи, – цей шлях

важкий, вимагає більшого нажиму, більшої всесторонньої діяль-

ності по організації робочої сили»

З ініціативи Г. Пятакова не тільки на поверхневих роботах – як

це було раніше – але спочатку невеликими, а згодом дедалі більши-

ми, групами, з поступовим освоєнням складних шахтарських про-

фесій використовувались бійці Донецької трудової армії. Це сприя-

ло вирішенню дуже складної проблеми кадрів.

Гірнича галузь була мілітаризована: робітники, інженерно-

технічний склад, службовці прирівнювалися до військовослужбов-

ців і переводилися на особливий режим роботи. Вводилася загаль-

на чоловіча повинність у віці від 18 до 45 р., а фахівців – до 65 р. До-

нецький губком КП(б)У провів мобілізацію комуністів для роботи

на шахтах, передусім для підземних операцій.

Діяльність усієї системи ЦПКП – від правління до бригади –

була вибудована на принципах суворої, по суті військової дисциплі-

ни, яку Георгій Пятаков переносив з армії. Голова правління в по-

всякденній роботі виявляв вимогливість, яка іноді межувала із жор-

стокістю. Заради справедливості слід підкреслити, що так само су-

воро він питав з себе, і сам являв приклад самовідданої, на грані

людських можливостей, праці.

Сотні наказів по ЦПКП, що їх підписав голова правління,

створюють враження, що для цього керівника, котрий прийшов у

кам’яновугільну промисловість з фронту, пріоритетними справами

були: створення гірничих управлінь на місцях у масштабах велико-

го промислового регіону, організація гірничо-технічних і електро-

експлуатаційних відділів, керівництво роботою рудоремонтних

майстерень, оцінка потужності вугільних пластів, контроль за ста-

ном парового і котельного господарства, веденням маркшейдер-

ських робіт...

Крім власних ресурсів для відродження Донбасу використову-

валися можливості всієї УСРР, та й РСФСР. Було налагоджено опе-

ративне, безперебійне постачання працюючих продовольством,

мануфактурою, одягом, взуттям, грошовими засобами. Робітники

Донбасу одержували фронтовий пайок, як у армії. В регіон відря-

джалися ті кадри, які партія й уряд вважали за кращі

РДАЕ. – Ф. 8082. – Оп. 1. – Спр. 87. – Арк. 3.

Очерки развития народного хозяйства Украинской ССР. – С. 179–181.

312

І вже наприкінці 1920 р. видобуток вугілля став зростати: якщо

в квітні на одного робітника він складав 2,1 т, то в грудні досяг 3,9 т.

Це був, звісно, лише початок, але такий, який надихав і давав по-

штовх у розвитку й інших галузей.

Слід зазначити, що діяльність Г. Пятакова в Донбасі характери-

зувалася також відсутністю гнучкості у спілкуванні з людьми, не-

вмінням уникати дрібних сутичок: військові, «натискні» методи ро-

боти викликали невдоволення керівних господарських кадрів і ро-

бітників.

Під його керівництвом правління кам’яновугільної промисло-

вості відверто подавляло ініціативу місцевих партійних і профспіл-

кових органів, губернської економічної наради. С. Орджонікідзе

у одному з листів писав: «ЦПКП і його керівна група, проводячи

«диктатуру вугілля», виносячи на своїх плечах важку і відповідаль-

ну роботу щодо відбудови крупної кам’яновугільної промисловос-

ті, природно, зайняли економічно домінуюче становище в губернії і

прагнули до цього ж в галузі партійній»

Потрібну країні «диктатуру вугілля» Г. Пятаков проводив не-

тактовно, нетворчо, грубо, не рахуючись з інтересами інших га-

лузей.

У чомусь характер діяльності Г. Пятакова виглядає як винятко-

вий, а в чомусь він віддзеркалює загальні тенденції в роботі тієї ге-

нерації нових керівників, які ще вчора були на фронті й у мирний

час, в народне господарство намагалися принести армійські прийо-

ми і звичаї.

Природно, що певний час подібні дії могли сприйматися як

ефективні, зважаючи на екстремальні умови. Та вони швидко ви-

являли і свої недоліки, з неминучістю мали бути замінені (чи, при-

наймні) органічно поєднані з економічними чинниками і важелями.

Вочевидь, в той момент зароджувалися й ті негативні тенден-

ції (з креном в бік суб’єктивного чинника і нехтування економіч-

ними закономірностями), які, зміцнившись, детермінують немалі

негаразди в господарському будівництві, зумовлять важкоздолан-

ні труднощі.

Схожа до вугільної картина щодо руйнації галузі й зусиль у

її відродженні спостерігалася і в металургійній промисловості.

З 22 великих металургійних підприємств, які існували в 1913 р., в

1920 діяло лише 9 – і то частково. Чавуну в Україні вироблялося у

1920 р. в 200 раз менше, ніж у 1913 р., сталі – відповідно в 58 разів,

а прокату – в 55 разів. Однак уже 5 вересня 1920 р. було задуто пер-

шу новозбудовану домну, а до кінця року працювало 20 доменних

печей

Очерки развития народного хазяйства Украинвкой ССР. – С. 179.

РДАСПІ. – Ф. 85. – Оп. 23. – Спр. 2. – Арк. 1.

Очерки развития народного хазяйства Украинвкой ССР. – С. 182.

313

З надзвичайно тяжкого стану почали піднімати залізорудну,

металообробну, машинобудівну промисловість, залізничний тран-

спорт, який до кінця 1920 р. одержав перші десятки побудованих па-

ровозів і сотні вагонів. Важливе значення мало повернення в галузь

кваліфікованих кадрів залізничників

Перші позитивні зрушення почали виявлятися і на морському та

річному флоті, поступово стабілізувалася ситуація в харчовій і лег-

кій промисловості.

Все то були лише «перші ластівки» перехідного періоду від ві-

йни до миру. Належало незрівнянно більше зробити в наступному.

Хоча в Україні уже в той час був порівняно високо розвинутий

промисловий сектор, в ньому була зайнята меншість населення. Не-

зрівнянно більше жителів належали до виробників сільськогоспо-

дарської продукції. І якщо середовище робітничого класу характе-

ризувалося більшою або меншою одноманітністю (мова звісно про

соціальний, а не національний вимір), то структура села залишала-

ся дуже непростою. Розв’язання суто економічних проблем тут було

напряму пов’язано із загальним політичним курсом держави, гли-

бинними соціальними зрушеннями, які витікали з логіки соціаліс-

тичної революції.

Громадянська війна, з одного боку, привела до поглиблення роз-

шарування села, з іншого – посилила роль їх заможніших верств,

іменованих куркульством. Економічна влада останніх над одно-

сельцями в процесі суперечливої боротьби (іншої ж бо й бути не

могло) почала доповнюватися військово-політичними впливами.

Природні розбіжності заможного власника з прагненнями радян-

ської влади з неминучістю породжували проблему, розв’язати яку в

рамках порозумінь було важко, можливо – й неможливо. В міру ж

поширення й посилення соціалістичного ладу актуалізувалося за-

вдання істотного обмеження впливів куркульства, а то й повного

підпорядкування заможніших верств села владі рад.

Вихід було знайдено у курсі, спрямованому на свідоме розша-

рування села, протиставлення його полярних елементів, мобіліза-

цію бідноти на вивищення в суспільному житті шляхом боротьби з

куркульством. Уособленням цього непростого явища стали коміте-

ти незаможних селян.

Ще 9 травня 1920 р. було опубліковано закон ВУЦВК та Раднар-

кому про комітети незаможних селян

У документі передусім визначалося, що комітети незаможних

селян створюються «для оборони інтересів бідняків і середняків

села» і викладалися їх завдання: «а) якнайшвидше запровадження в

життя закону про наділення землею й реманентом безземельних і ма-

Очерки развития народного хазяйства Украинвкой ССР. – С. 182–184.

Комітети незаможних селян України (1920–1933): Зб. док. і матеріа-

лів. – К., 1968. – С. 7–9.

314

лоземельних селян; б) запровадження закону про хлібну розклад-

ку й забезпечення сільської бідноти передбаченою в законі части-

ною заготівлі; в) допомога радянській владі в боротьбі за її зміцнен-

ня на селі (боротьба з бандитизмом, з неписьменністю, з куркуль-

ським засиллям)»

Вступати до комнезамів мали право: селяни безземельні та ма-

лоземельні, які на підставі земельного закону одержували землю в

першу чергу; селяни, що мали не більше 3 дес. землі і звільняли-

ся від продовольчої розверстки; селяни, які не мали свого продо-

вольства й насіння для сівби й одержували його з продовольчого

й насінного фонду держави, і селяни, які не могли прохарчувати-

ся з свого господарства і мусили йти в найми. Спеціально було ого-

ворено, що «в члени комітету незаможних селян не допускається:

а) всіх, хто згідно з радянською конституцією, позбавлені вибор-

чих прав (колишні поміщики й вартові, куркулі, спекулянти, крама-

рі, власники фабрик і заводів та різних промислових підприємств,

контрреволюціонери і всі, що визискують людську працю)»

Сільський комітет для ведення поточної роботи мав обирати

президію з трьох чоловік: голову, секретаря та скарбника. Сільські

комнезами об’єднувалися волосними КНС, які складалися з обра-

них сільськими комітетами делегатів з розрахунку один делегат на

25 членів. Волосний комнезам очолювала президія з п’яти чоловік,

яка, як і президія сільського КНС, обиралася на три місяці.

У права й обов’язки комнезамів входило широке коло питань:

допомога органам радянської влади у проведенні в життя законів

соціалістичної держави і в боротьбі проти бандитизму та контрре-

волюційних змов, облік куркулів, відбирання в них лишків землі й

реманенту, а також перерозподіл землі на користь безземельних і

малоземельних селян, допомога продовольчим органам у правиль-

ному розподілі і стягненні продрозкладки, організація допомоги ро-

динам червоноармійців, культурно-освітня робота, участь у роботі

місцевих органів влади, контроль над всією діяльністю Рад, волви-

конкомів та їх відділів

Керівництво організацією та діяльністю комнезамів здійсню-

вав Наркомат внутрішніх справ УСРР та відділи управління ви-

конкомів губернських і повітових рад. Всі органи радянської вла-

ди зобов’язані були подавати комнезамам всебічну допомогу і під-

тримку.

6 червня 1920 р. була поширена докладна інструкція Народно-

го комісаріату внутрішніх справ УСРР з роз’ясненням усіх деталей

щодо формування класових органів в селах і повітах

Комітети незаможних селян України (1920–1933)... – С. 7.

Там само. – С. 7–8.

Там само. – С. 8–9.

Там само. – С. 14–16.

315

10 червня ВУЦВК звернувся зі спеціальною заявою до робітни-

ків, у якій говорилося: «Ви, робітники міст України, повинні утво-

рити якнайскоріше летючі загони робітників-пропагандистів і агі-

таторів. Ви мусите повести затуркану, загнану бідноту проти кур-

кулів села, об’єднати на грунті загальної вимоги – переділу всіх

куркульських земель, куркульського реманенту, робочої худоби. Ви

повинні скупчити навколо себе всіх обійдених незаможних, яким

припали при наділі панських земель гірші й найбільш віддалені

участки та яким немає чим їх оброблювати. Ви повинні роз’яснити

незаможному селянству, що закон не тільки звільняє від розкладки

«трьохдесятинників», але, навпаки, пропонує продовольчим орга-

нам залишати від 10 до 25% всього заготовленого хліба в сільських

коморах з метою задоволення потреб селянської бідноти. Ви, проле-

тарі України, повинні не тільки вимагати в незаможного селянина

допомоги у виконанні продовольчої розкладки, але й уміти заціка-

вити бідноту організацією комітетів незаможного селянства. Ви му-

сите вміти показати ту економічну вигоду, яку дає для бідноти ор-

ганізація комітетів незаможних селян. Ви повинні показати, що не-

заможне селянство буде тим шаром українського села, за яким Ра-

дянська влада має піклуватись так само, як у місті вона турбуєть-

ся за робітників. Незаможне селянство мусить бути в першу чергу

задоволено речами першої потреби, яких ми постачити на село мо-

жемо дуже небагато, воно мусить бути в першу чергу наділено зем-

лею, реманентом, відібраним від поміщика та куркуля»

Самими найрізноманітнішими способами радянська влада праг-

нула перетворити сільську бідноту на свою надійну опору і в сенсі

зміцнення влади і, не меншою мірою, в розрахунку на розв’язання

питання про хліб, яке набувало цілком певного політичного сенсу.

Про це заявлялося з повною відвертістю: «Незаможні повинні бути

очима й вухами Радянської влади на місцях. Вони повинні допомог-

ти зібрати для армії і для робітників хліб та допомогти роззброєн-

ню куркулів і бандитів»

Звернення ВУЦВК до робітників завершалося закликами: «Те-

пер од вас вимагається нове напруження сил, щоб зміцнити наш

тил, щоб організованим шляхом вкупі з найбіднішим селянством

врятувати себе й своїх дітей від голоду.

Центральний Виконавчий Комітет Рад України кличе вас на но-

вий бойовий пост – у село. В історію української революції ви по-

винні вписати ще одну славну сторінку по встановленню братнього

союзу між пролетаріатом міста й біднотою села.

Ви, робітники, виконаєте з честю покладене на вас нове завдан-

ня. Пролетарії, несіть під червоним стягом Жовтневу революцію на

село.

Комітети незаможних селян України (1920–1933)... – С. 15.

Там само. – С. 15–16.

316

Хай живе революція в селі!

Хай живе союз робітників і незаможників селян!»

Для підготовки кадрів для села були влаштовані спеціальні цен-

тральні, губернські і повітові курси. За короткий час з міст на село

було відряджено 10576 чоловік, з них 1323 комуністи. Крім цього,

6356 чоловік було мобілізовано в Полтавській, Одеській і Катери-

нославській губерніях

Партійні і радянські організації, посланці робітничого класу

розгорнули серед трудящого селянства широку агітаційну, про-

пагандистську й організаторську роботу. В порядку підготовки до

створення комітетів незаможних селян в багатьох селах були про-

ведені збори селян, наради сільського активу і, за неповними дани-

ми, 620 спеціальних селянських конференцій

У багатьох збірниках документів і матеріалів містяться числен-

ні резолюції селянських зборів, з’їздів, конференцій (поширеними

тоді були безпартійні селянські конференції), в яких висловлювала-

ся достатньо масштабна підтримка радянській владі, Червоній ар-

мії, готовність КНС рішуче боротися з ворогами трудового наро-

ду, до яких, крім зовнішніх інтервентів, завжди зараховували кур-

кулів, бандитів, вимоги звільнення від них селянських організацій,

запевнення у тому, що поставки хліба по продрозкладці будуть ви-

конані тощо

Як приклад можна навести резолюцію, ухвалена Київським по-

вітовим з’їздом КНС 29–30 серпня. В постановляючій частині го-

ворилося: «1. Всіма засобами допомагати Радянській владі в прове-

денні мобілізації в Червону Армію на Київщині і вести безпощад-

ну боротьбу з дезертирами, видаючи їх як зрадників робітничо-

селянської влади.

2) Для остаточного закріплення здобутків російсько-української

Червоної Армії і всього того, що після тяжкої боротьби з всесвіт-

ньою контрреволюцією здобули ми за часи революції, необхідно

твердо закріпити тил, для чого ми всіма засобами будемо боротися

проти різних бандитських виступів, отаманів і отаманчиків і буде-

мо допомагати нашій владі знищувати ці банди, котрі перешкоджа-

ють налагоджувати працю соціалістичного будівництва.

3) Для того, щоб не було надалі різних бандитських виступів,

необхідно обеззброїти головним чином в першу чергу всіх курку-

лів, бандитів, і взагалі всі села, котрі мають зброю, повинні її зда-

ти волосним військовим комісарам, позаяк ця зброя піде в Черво-

Комітети незаможних селян України (1920–1933)... – С. 16.

Отчет ЦК КП(б)У к V Всеукраинской партийной конференции: При-

ложение к журналу «Коммунист». – 1920. – № 5. – С. 3.

Обзор организации комитетов незаможных селян (с начала организа-

ции до 1 декабря). – Харьков, 1920. – С. 6.

Див.: Комітети незаможних селян України. – С. 24–39, 56–100.

317

ну Армію, в якій Червона Армія ощущає великий недостаток і з

допомогою якої буде захищати нас від різних контрреволюційних

нападків»

З приводу організації комнезамів той же з’їзд постановив:

«1) Визнати, що комнезами єсть єдина організація, котра може за-

хистить для бідного селянства і робітництва здобутки революції і

стать проводирем для утворення на Україні справжньої Радянської

влади працюючих мас.

2) Роз’їхавшись по селах, всіма засобами пояснять населенню

велике значення комнезамів і покласти всі сили на те, щоб ця орга-

нізація утворилась якнайскоріше і в належному порядку приступи-

ла до праці на користь всього незаможного селянства»

Досить чіткими й категоричними були рішення Київського по-

вітового з’їзду КНС з поточного моменту. Делегати наступним чи-

ном заявили про свою позицію: «1) …Остаточне закріплення здо-

бутків революції може бути проведено тільки тоді, коли незамож-

не селянство, створивши свої класові організації на селі – комнеза-

ми, поведе рішучу і остаточну боротьбу з сільськими куркулями і

бандитами.

2) Покінчивши з куркулями і створивши міцну спілку з робітни-

ками міста, незаможне селянство може вийти на широкий шлях со-

ціалістичного будівництва.

3) Ставлячи ці завдання для революції на селі, незаможне се-

лянство не повинно забувати завдань світової революції – остаточ-

ної перемоги праці над капіталом і всю увагу повинно звернути в

сучасний момент на фронти, перш за все на боротьбу з недобитка-

ми своєї рідної контрреволюції, як барон Врангель і різні бандити,

під чиїм би проводом вони не йшли і за яким би ім’ям не ховались,

чи агентів Петлюри чи інших агентів буржуїв.

4) Незаможне селянство повинно звернути увагу на успішне

проведення мобілізації в повіті»

Звісно, саме створення КНС повсюдно «підігрівало» суспільну

атмосферу. З одного боку, наростав спротив куркульства. З іншо-

го – продукувалися радикальні, почасти навіть агресивні настрої

біднішої частини селянства. Цьому, зокрема, сприяла публікація в

пресі численних документів, що виходили від комнезамів з різних

регіонів. Прикладом (а подібних документів в періодиці того часу

справді була велика сила) є звернення Київської губернської наради

КНС від 12 жовтня, в якому, зокрема йшлося:

«Біднота селянська

Потрібний є хліб для Червоної Армії, що б’ється з панами на

кривавому фронті. Потрібний є хліб для робітників, що б’ються з

Комітети незаможних селян України (1920–1933)... – С. 33.

Там само. – С. 34.

Там само. – С. 36.

318

господарською руїною на фронті безкровному. Потрібний є хліб для

нас, для бідноти сільської, що не має чим прохарчуватися, що не

має чим обсіятися.

Чи віддасть куркуль свій хліб на розкладку, чи буде з чого утво-

рити волосний фонд у сільських магазинах для бідноти сільської,

доки вона не згуртується тісно, не прийде до куркуля цілим коміте-

том і не скаже грізно: «Мусиш дати, бо нас є сила».

Гуртуймося мерщій у свої комітети незаможних селян, коли хо-

чемо справедливої розкладки, коли хочемо мати свій волосний за-

пас.

Брати-незаможники! Кого обиратимуть у сільські волосні комі-

тети, хто крутитиме нами по своїй уподобі, доки не з’єднаємося в

свій комітет, що має право стежити за правильною працею в Радах?

Хто слухатиме нас, доки ми не згуртуємося, не матимемо однодуш-

ної сили?

Гуртуймося ж у комітети незаможних селян, коли хочемо, щоб

на селі була справжня Радянська влада, влада трудящих самої бід-

ноти.

Отже, в гурті наша сила, силою здобудемо правду й волю, здола-

ємо й панів і підпанків, приборкаємо лихих куркулів.

хто хоче миру, спокою, порядку, хто хоче перемоги над пан-

ством і глитаями, гуртуйтеся в комітети незаможних селян»

Так чи інакше, створення комнезамів набрало велетенського

розмаху. Згідно офіційних даних, станом на 10 вересня 1920 р. в рес-

публіці було створено 6510 КНС (є відомості по 8 губерніях; Поді-

лля й Волинь були окуповані поляками). 10 жовтня їх було вже 7681

(тут відомості наводяться по 11 губерніях). А на 10 листопада кіль-

кість організацій досягла 9599

Консолідація в тисячах комітетів представників сільської бід-

ноти стала безперечним досягненням Компартії України, радян-

ської влади, важливою передумовою, водночас – складовою істот-

ного збільшення їх прибічників, надійним знаряддям творення но-

вого ладу.

Важливу роль у справі організації КНС, виробленні напрямків

їх діяльності, визначенні конкретних завдань відповідно до місце-

вих умов, обміну досвідом роботи відіграли волосні, повітові й гу-

бернські з’їзди. Наприкінці літа-весни 1920 р. за неповними дани-

ми відбулося близько 3000 волосних і районних з’їздів КНС, близь-

ко 100 повітових, 3 губернські і 1 Всеукраїнський

. На цих з’їздах

обговорювалися найважливіші питання політики радянської влади

й діяльності КНС; боротьба з інтервентами, білогвардійцями, бан-

Більшовик (Київ). – 1920. – 13 жовтня. – № 192.

Комітети незаможних селян України... – С. 40–55; 100–105.

Обзор организации комитетов незаможных селян (с начала организа-

ции до 1 декабря). – С. 20.

319

дитизмом, зміцнення Червоної армії, продовольче, земельне питан-

ня та ін. Делегати з’їздів – представники незаможного селянства – у

своїх промовах і рішеннях висловлювали волю домогтися розгрому

всіх контрреволюційних сил і повсюдного зміцнення органів дикта-

тури пролетаріату. «Основним завданням робітників і селян, – гово-

рилося в резолюції Хорольського повітового з’їзду комнезамів Пол-

тавської губернії, що відбувся 20 вересня 1920 р., – є: відновлення

міцного червоного тилу, повна ліквідація польського і врангелів-

ського фронтів, відбудова зруйнованого народного господарства і

нещадна боротьба з усіма ворогами робітників і селян до остаточної

перемоги. Перший повітовий з’їзд комітетів незаможних селян по-

становив об’єднати всі пролетарські сили села і всю сільську бідно-

ту в комітети незаможних селян, які повинні стати опорою Радян-

ської влади на селі і бути додатковими захисниками трудящих мас.

Комітети незаможних селян повинні повести найзапеклішу бороть-

бу з куркулями села, визволити бідняка від впливу куркуля і при-

мусити куркуля підкоритися Радянській владі і перетягти на свій

бік трудових середняків на боротьбу проти куркулів… Нагодува-

ти Червону Армію, робітників міста і цим самим прискорити пере-

могу на польському і врангелівському трудовому фронтах є одним

з головних завдань селян і робітників; для виконання якого коміте-

ти незаможних селян повинні проявити найактивнішу роботу, ві-

дібрати хліб у куркулів і віддати його Червоній Армії, робітникам

міста і бідноті села. Всі на боротьбу з польською шляхтою і баро-

ном Врангелем!»

18–22 жовтня 1920 р. у Харкові відбувся І Всеукраїнський з’їзд

комнезамів. На з’їзді були присутні 1082 делегати (очевидно, дані

уточнювалися, або протягом роботи з’їзду кількість делегатів зрос-

тала, оскільки під час відкриття форуму Г. Петровський назвав

цифру 967); у тому числі 144 робітники, 890 бідняків і 48 середня-

ків; 298 делегатів були комуністами

Великого значення проведенню з’їзду, визначенню позиції сіль-

ської бідноти надавали РКП(б), В. Ленін. Незадовго до форуму

(2 жовтня 1920 р.) більшовицький вождь звернувся зі спеціальним

листом «До незаможних селян України». Оскільки головним воро-

гом радянської влади тоді поставала армія П. Врангеля, весь пафос

ленінського звернення був спрямований на те, щоб закликати бід-

ніше селянство України надати всіляку допомогу Червоній армії в

розгромі решток білогвардійщини

Безпосередньо у переддень з’їзду 16 жовтня В. Ленін направив

РНК України і штабу Південного фронту телеграму, в якій накрес-

ЦДАВО України. – Ф. 257. – Оп. 1. – Спр. 7. – Арк. 23.

Обзор организации комитетов незаможных селян (с начала органи-

зации до 1 декабря). – С. 30; Комітети незаможних селян України. – С. 68.

Комітети незаможних селян України... – С. 18–19.

320

лив конкретний перелік дій КНС: «У відповідь на Вашу телегра-

му про незаможників сповіщаю мою думку. Якщо вони дійсно ре-

волюційні, то треба б вважати програмою «1) колективний обробі-

ток; 2) прокатні пункти; 3) відібрати землю у куркулів зверх трудо-

вої норми; 4) надлишки хліба зібрати повністю, винагороджуючи

незаможників хлібом; 5) сільгоспзнаряддя куркулів брати на про-

кат пункти; 6) всі ці заходи проводити тільки при умові успіху ко-

лективного обробітку і під реальним контролем». В.Ленін особли-

во попереджав: «Комуни поставити на останнє місце, бо найбільше

небезпечні штучні лжекомуни і виділення одиночок з маси. Крайня

обережність нововведень і потрібна перевірка реальності здійснен-

ня запроваджуваного»

І Всеукраїнський з’їзд КНС заслухав і обговорив доповіді з

місць, про внутрішню і зовнішню політику, про завдання комнеза-

мів, питання земельне, продовольче, про освіту, доповідь про Ризь-

кі мирні переговори з Польщею і ІІІ Інтернаціонал та доповідь про

допомогу хворим і пораненим червоноармійцям.

Селянські делегати схвалили продовольчу політику Радянської

влади, висловивши впевненість, що при допомозі комнезамів про-

довольча розкладка буде виконана, і закликали усіх незаможних се-

лян до рішучої боротьби проти куркульства, проти мішечництва і

спекуляції

В резолюції у земельному питанні зазначалося, що «основним

завданням всієї земельної політики радянської влади є створен-

ня умов більш безболісного переходу до усуспільнення праці в

землеробстві»

. Незаможним селянам земля мала відводитися в по-

рядку землевпорядження в першу чергу, в одному місці, комнезами

повинні були організувати її громадський обробіток

І Всеукраїнський з’їзд КНС висунув завдання: налагоджуючи

господарське життя «одночасно завдати останнього удару куркуле-

ві для встановлення дійсної диктатури незаможного на селі.

Куркульське господарство повинно бути ліквідовано так само,

як і поміщицьке. Земля в куркуля вся повинна бути відібрана, його

будинок використаний для громадських потреб, його мертвий ре-

манент переданий на прокатний пункт, його племінна худоба зве-

дена на злучні пункти, або передана біднішим селянам, а сам кур-

куль повинен бути вигнаний із села, як поміщик вигнаний із свого

маєтку.

…Комнезаможні повинні разом з земельними органами встано-

вити граничну норму трудового землекористування в районі і лиш-

ки проти неї передати безземельним і малоземельним, враховуючи

Ленін В. І. Повне зібр. тв.. – Т. 41. – С. 349.

Комітети незаможних селян України... – С. 73–77.

Там само. – С. 77.

Там само. – С. 78.