Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Т. ІV. Рік 1920

Подождите немного. Документ загружается.

321

господарські можливості трудового господарства і кількість їдоків

у ньому»

Делегати закликали усі комнезами взяти найактивнішу участь у

культурно-освітній роботі: всемірно підтримувати волосні відділи

народної освіти і рішуче не допускати захоплення їх куркулями, за-

воювати під свій вплив хати-читальні, народні будинки, бібліотеки,

просвіти, подавати допомогу школам і дитячим притулкам, спри-

яти поширенню сільськогосподарських та технічних знань тощо

У резолюції про боротьбу з бандитизмом І Всеукраїнський з’їзд

КНС від імені всіх незаможників України заявив, що «боротьба з

бандитами – наша справа, справа незаможних селян. Перемога над

бандитами хай буде нашою перемогою, перемогою незаможних се-

лян». Форум закликав селян вливатися до військ внутрішньої служ-

би, організовувати оборону своїх кіл, виловлювати і знищувати

бандитів

За пропозицією ЦК КП(б)У, ВУЦВК і Раднаркому УРСР для по-

дання допомоги органам Радянської влади і захисту інтересів бід-

ноти в центральних установах, зокрема для контролю за постачан-

ням селян сільськогосподарськими знаряддями, І Всеукраїнський

з’їзд КНС обрав Центральну комісію незаможних селян (ЦІКНС)

у складі 24 членів і 24 кандидатів

. Очолив ЦКНС Г. Петровський

І Всеукраїнський з’їзд комнезамів підвів підсумки періодові їх

організаційного становлення й, визначивши завдання, сприяв акти-

візації їх діяльності.

З перших кроків роботи КНС на селі рішуче загострилася класо-

ва боротьба. Куркульство, природно, не збиралося легко, без спро-

тиву, а то й без бою, здавати позицій. Воно добре уловлювало й за-

гальну тенденцію: консолідація середняцько-бідняцьких мас, що

дедалі вороже налаштовувалася до заможних верств села, вела до

неухильного обмеження позицій останніх, поступової їх ізоляції з

перспективою втрати власності, повної воєнно-політичної поразки.

Тому куркулі «в штики» зустріли організацію й розгортання робо-

ти комнезамів, намагаючись зірвати здійснення земельної і продо-

вольчої політики радянської влади терористичними актами, вбив-

ствами активістів, продармійців, з якими пліч-о-пліч розвивалася

діяльність КНС.

Наприклад, у с. Комісарівці Верхньодніпровського повіту на

Катеринославщині куркулі, у яких конфіскували 3000 пудів хліба,

вбили шість активістів. У селах Текуче Уманського повіту і Раківці

Гадяцького повіту на Полтавщині ними було вбито голів комнеза-

Комітети незаможних селян України... – С. 78.

Там само. – С. 80–81.

Там само. – С. 81–82.

Там само. – С. 82–83.

Див.: Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 465.

322

мів. А в селі Райтинці Кролевецького повіту на Чернігівщині курку-

лями разом з головою місцевого КНС було вбито двох його дітей

В Павлоградському, Верхньодніпровському і Криворізькому пові-

тах Катеринославської губернії з травня по вересень 1920 р. курку-

лі і бандити вбили близько 100 продармійців

Великих куркульських загонів у 1920 р. стало менше, ніж у по-

передньому році, але дрібних, розсіяних було ще чимало. Вони гра-

бували селян, вбивали активістів, спалювали радянські установи,

тероризували, залякували мирних жителів.

З низки місць надходила інформація про те, що куркулям на

певний час вдавалося досягти бажаного ефекту. Так з Кременчуць-

кого повіту Полтавщини повідомляли, що «у зв’язку з розвитком

бандитизму, в багатьох місцевостях селяни відмовлялись від орга-

нізації комнезаможів». У Миргородському повіті організація КНС

затримувалася «через бандитизм». Як говорилося в документі, на-

дісланому з Кролевецького повіту Чернігівщини, «куркулі агітують

проти комнезаможів і навіть активно діють проти їх»

Однак значно обширніша інформація про підтримку селянами

створення комнезамів і заходів, які ними здійснювалися

Ці тенденції дедалі посилювалися в міру підриву сили куркуль-

ства, ліквідації повстанських загонів. Селяни допомагали в обез-

зброєнні бандитів. Так, 30 вересня повідомлялося про те, що в

Одеській губернії «за час походу на куркуля викачано із сіл 10000

нових гвинтівок, 700 револьверів, 700 «обрізів», а у Вознесенькому

повіті на той же час «викачано у куркулів 3000 справних гвинтівок,

4500 «обрізів» і 100 наганів»

Про зростання авторитету КНС серед біднішого й дедалі серед

середнього селянства доповідали багато промовців на І Всеукраїн-

ському з’їзді комнезамів

А відтак «кількість» невмолимо порушувала баланс настроїв,

почала все більше «переходити у якість»: через організацію коміте-

тів незаможних селян підносився політичний вплив найпригнобле-

ніших і найбідніших верств українського села (а це переважаюча

маса) і, відповідно, знесилювалися куркульські верстви.

Ситуація на селі доволі швидко змінювалася й стабілізувалася:

КНС здійснювали фактичне керівництво життям села паралельно

з радами, якісний склад яких вони контролювали, впливаючи на

Комітети незаможних селян України... – С. 45, 50.

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 406.

Комітети незаможних селян України... – С. 45, 46, 49.

Там само. – С. 40, 42–54.

Коммунист. – 1920. – 3 октября. – № 221.

Вісті першого Всеукраїнського з’їзду комітетів незаможних селян. –

Харків, 1920. – Ч. 2. – С. 2–6; Ч. 3. – С. 1–2 та ін.; Комітети незаможних се-

лян України... – С. 83–86.

323

їх політичні і адміністративні функції. Вони були також органами

безпосереднього зв’язку між міським робітником і трудящими села,

органами зміцнення їх класового союзу.

Паростки нового, соціалістичного в сільському секторі нездо-

ланно росли, тому що вони відповідали життєвим інтересам його

трудящих елементів.

***

Природно, найгострішим, найнагальнішим питанням, на яко-

му концентрувалися зусилля комнезамівців, було продовольче. Від

його розв’язання залежала перемога над найлютішим для того часу

ворогом – голодом.

Щоб нагодувати трудящих, численну Червону армію (міжна-

родна обстановка не давала переконливих підстав для масової де-

мобілізації), радянський уряд України, за прикладом радянської Ро-

сії, запровадив політику «воєнного комунізму» в усіх галузях жит-

тя, в тому числі і у продовольчому питанні. Була введена продроз-

кладка і заборонена вільна торгівля. У проведенні в життя цього

курсу, забезпеченні робітничого класу і Червоної армії хлібом поряд

з комнезамами велику роль відіграли робітничі продовольчі загони.

Комітети незаможних селян проводили подвірний облік хліба і

продуктів, визначали кількість хліба, який необхідно було залиши-

ти селянинові, виявляли лишки на основі класового принципу, роз-

поділяли продрозкладку, брали безпосередню участь у вилученні

хлібних лишків у куркулів і здачі їх державі, вели рішучу боротьбу

проти спекуляції і мішечництва, задовольняли бідноту тією части-

ною зібраного за продрозкладкою хліба, яка для цього, відповідно

до закону, залишалася в селі. Про активну діяльність комнезамів у

продовольчому питанні свідчать численні документи. «Комнезамо-

жі беруть участь у вилученні хлібних лишків у куркулів і в достав-

ці їх на зсипні пункти», – повідомлялося восени 1920 р. у зведен-

ні на ім’я НКВС УРСР із Зіньківського повіту, Полтавської губер-

нії. «Комітети успішно допомагають продзагонам викачувати хліб

у куркулів», – зазначалося там же з Ніжинського повіту на Чернігів-

щині. Вишкинівським КНС Лебединського повіту Харківської гу-

бернії було роздано сім’ям червоноармійців і місцевій бідноті по-

над 300 пудів хліба, у Богданівській волості Павлоградського пові-

ту на Катеринославщині «всі товари, одержувані з міста, розподіля-

ються серед біднішого населення через комнезаможі. Комітети взя-

ли під контроль млини і кузні. Розверстка виконується на класовій

основі»

Розгортаючи наступ на куркулів, комнезами відбирали у них

землі понад трудову норму, реманент, худобу, перерозподіляли ві-

дібрану землю, інвентар і худобу між бідняками і маломіцними се-

Комітети незаможних селян України. – С. 41, 45, 48, 50 та ін.

324

редняками. Уже на момент І Всеукраїнського з’їзду КНС комітета-

ми незаможних селян було відібрано у куркулів і передано бідня-

кам 348622 дес. землі

. В ряді ж місць, де опір куркульства був осо-

бливо запеклим, КНС проводили розкуркулювання, відбирали у

куркулів всю землю і все майно і виганяли їх, як ворогів трудово-

го селянства, з сіл.

З вересня 1920 р. почала запроваджуватися система колектив-

ної відповідальності за здачу надлишків хліба. Все село поділялося

на п’яти- чи десятихатки на чолі з уповноваженим із місцевих жите-

лів. Він розподіляв мануфактуру між дворами, стежив, щоб всі над-

лишки були здані. Ті, котрі не виконували поставлених перед ними

завдань, притягалися до відповідальності

. Такий поділ селянських

дворів на групи сприяв покращенню обліку хліба, вилученню над-

лишків, врахуванням запасів кожної сім’ї.

У цей період зі вже випробуваними формами та методами про-

довольчої роботи з’являються нові. Головною опорою у виявленні

резервів хліба став не продзагін, а продовольча агентура. Врахо-

вуючи минулі помилки, допущені в попередньому році, було взя-

то курс на спілку з середняком і захист інтересів бідняків. Продроз-

кладка тривала, але головним методом дедалі ставав тиск на куркуля.

Ще у травні Наркомпрод України розіслав усім продкомітетам

телеграму, в якій вказувалося, що в разі невиконання селом плану

продрозкладки необхідні: натиск на куркулів із застосуванням вій-

ськової сили; політичний вплив на решту населення; швидкий роз-

поділ 10 або 25% зібраного в ході розкладки між незаможниками

При невиконанні розкладки бідняцтву залишалася така кількість

продуктів, яка передбачалася нормою.

Це стимулювало збільшення тиску на куркулів, який зрештою

набував характеру репресій. Недостатня, з точки зору партійних і

радянських органів, рішучість у боротьбі проти заможних верств,

невисока активність у здійсненні продрозкладки часом сприйма-

лись як нерозуміння потреб моменту, як вияв аполітичності тощо.

Так, наприклад, Донецький губком КП(б)У в циркулярній телегра-

мі за підписом секретаря В. Молотова вимагав від повітових і волос-

них осередків «…виконувати пропозиції продорганів як бойові на-

кази… розкладку треба буде проводити з усією рішучістю, не спи-

няючись перед застосуванням якнайсуворіших заходів і репресій

аж до взяття заручників, конфіскації майна тих, хто відмовився да-

вати розкладку»

. В телеграмі наголошувалося на обов’язковому до-

Комітети незаможних селян України... – С. ХІІІ; Обзор организации

комитетов незаможных селян (с начала организации до 1 декабря). – С. 35.

ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 368. – Арк. 28.

ЦДАВО України. – Ф. 340. – Оп. 1. – Спр. 2809. – Арк. 28.

Цит. за: Борисов В. І. Продовольча політика на Україні (1917–1920). –

Луганськ, 1991. – С. 104.

325

веденні продрозкладки до всіх без винятку селянських дворів, не-

зважаючи на рівень їхнього достатку. Телеграма стала підставою

для наказу по Олександро-Невському волвиконкому: «Для перевір-

ки наявності хліба у кожного домогосподаря обрати місцевих селян

у кожному селі до складу комісії по два чоловіки від кожного квар-

талу.

На ці комісії та комітет незаможних селян покладається вся від-

повідальність за виконання продрозкладки, а за невиконання – при-

тягатимуться до суду ревтрибуналу. За несвоєчасне й неповне ви-

конання розкладки будуть взяті заручники й до них будуть засто-

совані суворі заходи та покарання»

. Як приклад, поширення поді-

бних методів стягнення продрозкладки на Україні Донецький губ-

ком партії повідомив факти з досвіду Вовчанського повіту Харків-

ської губернії, підтверджуючи, що там було заарештовано 92 кур-

кулів, із них звільнено тільки 66, котрі погодилися віддати хліб дер-

жаві

В Одеській губернії набула великого поширення практика ство-

рення «п’ятірок» і «трійок», які керували кампаніями тиску на кур-

куля. До складу «трійки» входили перші керівники партійної ор-

ганізації, продкомітету, військовий комісар. «Трійки» створювали-

ся на різних рівнях – губернському, повітовому, волосному. В серп-

ні 1920 р. в губернії розпочався похід на куркуля, до участі в яко-

му залучалися робітники, селянська біднота. Перед цим були звіль-

нені від продрозкладки селяни, чиї наділи не перевищували 3 деся-

тин

. Оскільки до цього уряд звільняв від розкладки господарства з

площею в 5 десятин землі, то нововведення створювало можливість

відносити до категорії куркулів також і середняків, і навіть части-

ну бідняків.

В Одеському повіті застосовувалися реквізиції, було взято 300

заручників, при цьому загинули продзагонівці. Але до 31 серпня

план розкладки був виконаний більшістю, а до 15 вересня – всіма

волостями. У звіті про ці кампанії було пояснення: «Коли застосу-

вали систему репресій, то збирали по 200 тис. пудів за день, а без

репресій цю ж кількість хліба за 25 днів»

. В Арнаутській волості

в наказі «трійки» зазначалося: «Розкладка має бути виконана до 5

вересня 1929 р. Якщо протягом 3-х днів від дня одержання наказу

продрозкладка виконуватиметься слабко, то заарештовані від кож-

ного села по 2 куркулі будуть розстріляні й знову заарештований

вже кожний десятий за рахунком куркуль від кожного села». Курку-

лів, котрі не обмолотили зібраний хліб, арештовували

Борисов В. І. Назв. праця. – С. 104.

Там само.

Там само. – С. 105.

Там само.

326

Кампанії натиску на куркуля були повторені у жовтні-листопаді

1920 р. В листопаді з Ананіївського повіту повідомили про деякі змі-

ни в практиці продовольчої розкладки: «Працюємо не на вилучення

надлишків, а на виконання розкладки, що правильно. В цілому ряді

волостей розкладка виконана сповна, а в Ісаївській – на 75% вище за

повну розкладку як спосіб впливу щодо проведення посівної кампа-

нії. Інтенсивність виконання по 50 тис. пудів за день… Спостеріга-

ється цікаве явище, коли населення, виконавши розкладку, не тіль-

ки не озлоблюється, а й, навпаки, відчуває свою пов’язаність із Ра-

дянською владою, вдоволеність і навіть ніби-то пишається перед ін-

шими виконанням свого обов’язку»

Проте «круті заходи» не завжди приводили до бажаного резуль-

тату – через посилення спротиву не вдавалося заготувати розрахун-

кову кількість продовольства, в чому переконувалися ті ж партійні

й радянські органи. Так, у процесі обговорення продовольчого пи-

тання Одеською конференцією КП(б)У 4 листопада 1920 р., зокрема,

відзначалося: «У Вознесенському повіті розстріляли 200 чоловік, а

результати не кращі, ніж в інших повітах у ході продрозкладки».

Або: «Як тільки в Ананіївському повіті була утворена «трійка», по-

чалися бандитизм і повстання». У ряді виступів реально оцінюва-

лося становище на селі. В одному з них зазначалося, що «проведен-

ня продовольчої розкладки болюче вдарило по сільському госпо-

дарству на місцях». В іншому вказувалося, що «руйнувати, стирати

на порох куркуля ми можемо, але зберегти сільське господарство не

думаємо»

. Каральні акції в 1920 р. набули чималих масштабів. Не

обмежуючись військовими придушеннями повстанських елементів,

з виправною метою створювалися органи примусових робіт. В літе-

ратурі наводяться дані про обладнання 18 концентраційних табо-

рів, розрахованих на 20 тис. осіб, через які в 1920 р. пройшло 25–30

тис. осіб

. Можна припустити, що ними були, передовсім ті, хто був

причетний до спротиву владі, повстанства тощо.

Фактів репресивних дій щодо куркульства можна знайти чима-

ло. Вони незаперечні, залучаються з вірогідних джерел. Однак при

цьому не можна не звернути уваги на очевидну тенденцію, яку як-

найрельєфніше втілив в розділах низки колективних праць плідний

дослідник революційної доби, зокрема повстанського селянського

руху, В. Верстюк

. Найширше й, відповідно, з найбільшою мірою

Борисов В. І. Назв. праця. – С. 106.

Там само.

Історія українського селянства. Нариси в 2-х т. – Т. 1. – К., 2006.

– С. 592.

Див., напр.: Утвердження радянської державності // Солдатенко В. Ф.,

Верстюк В. Ф. Революції в Україні: політико-державні моделі та реалії

(1917–1920). – С. 415–433; «Пролетарська диктатура в Україні в 1920 році //

Україна: політична історія ХХ – початок ХХІ століття. – С. 420–423.

327

авторської аргументованості його точка зору представлена у фунда-

ментальному двотомнику «Історія українського селянства»

Видається, що історик демонструє не надто переконливу логі-

ку. Полишаючи тут осторонь специфіку оформлення оцінок, коли

терміни «пролетарська диктатура», «куркуль», селяни «свої» та

«чужі» та ін. беруться в лапки, звертає на себе увагу «нестиковка»

понять по ходу дослідження. В. Верстюк то наполягає на тому, що в

1920 р. «заможне селянство залишалося єдиним виробником товар-

ної сільськогосподарської продукції»

(іншими словами – порівня-

но невеликий відсоток тих, хто до революції уже володів чималими

земельними угіддями, з допомогою економічних важелів зміг при-

множити їх під час та після поділу поміщицьких маєтностей і забез-

печував свої статки за рахунок експлуатації найманої праці, тобто

бідних односельців – В. С.), то раз за разом ставить під сумнів соці-

альне (почасти навіть майнове) розшарування на селі, вважає штуч-

ним поділ селян на бідняків, середняків, куркулів, називає далеки-

ми від реальності й досконалості застосування до останньої катего-

рії критеріїв, якими користувалися В. Ленін, більшовики

. Сумар-

ний же результат подібних розлогих міркувань і умоглядних вибу-

дов – спроба довести, що селянський клас був по суті єдиним; ан-

тагоністичні настрої, збурення в нього привносили (провокували)

комуністи, їх загалом антиселянська політика (в першу чергу – в

аграрному й продовольчому питаннях) викликала майже суцільний

селянський спротив проти радянської влади і являла «антикомуніс-

тичний селянський повстанський рух», який аж на початок 1921 р.

був «головною формою громадянської війни»

Підсумовує своє бачення проблеми автор наступним (поле-

мічним) чином: «Спроби більшовицьких лідерів (Х. Раковського,

Я. Яковлева, Г. Петровського, С. Косіора та ін.) пояснити у публіч-

них виступах, що повстанство зразка 1920 р. – це продукт розколу

села на два табори, вже не були такими голослівними, як аналогіч-

ні заяви, зроблені у 1919 р., але й вони грішили проти об’єктивності.

Повстанський рух красномовно доводив, що селянство загалом

(підкреслено мною – В. С.) активно протидіє «диктатурі пролетарі-

ату» і «воєнному комунізмові»»

Гадається, що сучасний історик, вдаючись до його ж терміноло-

гії, також «грішить проти об’єктивності», коли використовує в своїх

дослідженнях винятково документи, які пов’язані з негативами то-

гочасної радянської політики, зокрема в аграрному й продовольчо-

Комуністичний режим проти селянства України // Історія українського

селянства. Нариси в 2-х т. – Т. 1. – К., 2006. – С. 575–597.

Історія українського селянства. – Т. 1. – С. 590.

Там само. – С. 581.

Там само. – С. 579–580, 594, 596 та ін.

Там само. – С. 594.

328

му питаннях. Такі документи, безперечно, відбивають реалії 1920 р.

Однак кількісно вони значно поступаються перед тими, в яких за-

фіксована підтримка курсу більшовицької партії, радянської влади.

Це цілком природно, адже безземельного, малоземельного, серед-

нього селянства була абсолютна більшість і прагматичні розрахун-

ки В. Леніна, партійно-радянського керівництва на підтримку їх по-

літики саме цими категоріями трудящих виявились в цілому і зре-

штою виправданими.

То ж повністю ігнорувати справді величезні пласти таких доку-

ментів, широко відомих кожному історику (вони збереглися в архів-

них фондах, роздруковані в багатьох збірниках документів і матері-

алів, використовувались у численних дослідженнях попередників,

серед яких чимало достатньо серйозних академічних видань), як це

робить такий добре поінформований фахівець як В. Верстюк – зна-

чить продукувати однобокий, упереджений підхід. А відтак назва-

ти адекватними відтворювані у згаданих публікаціях процеси не

доводиться.

Повертаючись на останок до згаданих логічних «нестиковок»,

треба сказати, мабуть, і про те, що всіляко симпатизуючи передусім

заможному селянству, відверто вболіваючи за його долю, В. Вер-

стюк твердить, що «його (заможного селянства. – В. С.) ліквідація

(насправді для 1920 р. можна вести мову лише про початки цього

процесу, яким було завдано першого удару по міці куркульства,

тоді як повномасштабна політика, спрямована на ліквідацію кур-

кульства, як добре відомо, реалізовувалася на зламі 20-х – 30-х рр.

– В. С.) неминуче вела до продовольчої катастрофи – голоду, який в

Росії дався взнаки вже у 1920 р., а на Україні обернувся мільйонни-

ми людськими жертвами у 1921–22 р.

Якщо в наведеній тезі не брати до уваги наявних перебільшень,

а звернутися лише до сутнісного, стрижньового боку справи, оцін-

ки багатогранних суперечливих процесів, то навряд чи за такого

підходу можна відповісти на ключові питання: чи могла б радян-

ська влада перемогти (навіть маючи достатньо чисельну на той час

Червону армію, звісно, переважно селянську за складом), зміцни-

тися в республіці, де абсолютна більшість населення була селян-

ством, вороже налаштованим до нового ладу?; якщо соціальна ре-

волюція в числі іншого приводить до заміни одних керівних (па-

нівних) класів (верств, страт) на інші, то чиї інтереси, зокрема, на

селі, представляла в громадянській війні радянська влада?; політи-

ка яких політичних сил виявилася ближчою пориванням, прагнен-

ням біднішого селянства?; чи не переконав досвід 1917–1920 рр., що,

попри всі вади і прорахунки запроваджуваної диктатури пролета-

ріату з її політикою «воєнного комунізму» – то усе ж «менше зло»,

ніж будь-який експлуататорський режим, в тому числі й у варіан-

Історія українського селянства. – Т. 1. – С. 590.

329

ті залежності від глитая-куркуля?; чи погодилось би бідніше селян-

ство після чотирьох років революції залишатись безземельним (від-

повідно, щоб куркульська власність, влада заможних верств на селі

залишались недоторканими), і чи не проти збереження соціальної

нерівності, несправедливості воно, зрештою, бралося за зброю?; на-

скільки виправдано покладати всю відповідальність за таке складне

явище, як громадянська війна, її затяжний характер, лише на одну

сторону, одну політичну силу, до того ж в чисельному відношенні

не таку вже й могутню?; чи можна вважати винною в розпалюванні

терору (іманентної складової громадянської війни) одних, повністю

виводячи за критичне поле інших, хоча подібна позиція знаходить-

ся у волаючій суперечності з фактами?..

Низка питань подібного роду може за потреби бути продовже-

ною. Але пошук істинних відповідей навіть щодо наведеного лан-

цюжка приводить до неминучого висновку: однозначність, однобо-

кість, очевидна задана асиметричність у даному разі ніяк не можуть

гарантувати бажаного наукового результату, неодмінно хибувати-

муть на осоружну заданість, викликатимуть закономірні сумніви,

несприйняття, заперечення.

То ж доводиться вкотре апелювати до дотримання всебічності,

комплексності як неодмінних засад наукового пізнання.

Повертаючись до конкретно-історичного контексту, слід від-

значити, що відбираючи у куркулів землю й інвентар і здійснюю-

чи радянський земельний закон, комітети незаможних селян уже в

період «воєнного комунізму» намагалися сприяти впровадженню

колективного обробітку землі і утворенню колективних об’єднань.

Про це, зокрема, розповідали у своїх виступах делегати І Всеукраїн-

ського з’їзду КНС. «Колективний обробіток землі, – говорив делегат

з Сосницького повіту Чернігівської губернії, Турас, – у нас є, хоч і

в невеликій кількості. З організацією комнезаможів почали створю-

ватися різноманітні артілі, в деяких селах навіть по дві-три артілі»

Про такі ж факти говорили й делегати з інших місцевостей

Оскільки ще з початку 1920 р. в офіційних документах дирек-

тивних органів заборонялась агітація за створення комун

, ініці-

атива організації колективних господарств перейшла якщо не ви-

нятково, то переважно – до селянських низів. Із повсюдним засну-

ванням КНС ця тенденція посилилася. Практично розгорнуту про-

граму створення умов для безболісного переходу до усуспільненої

обробки землі намічено було І з’їздом комітетів незаможних селян

Комітети незаможних селян України. – С. 84.

Там само. – С. 85.

Див.: Сборник декретов, положений, инструкций, циркуляров по зе-

мельному вопросу на Украине с 1 января 1920 г. по 1 августа 1920 г. – Х.,

1920. – С. 91; Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни

(1919–1920 рр.). – К., 1957. – С. 463.

330

України

. Вона включала: відведення селянам земель в одному міс-

ці; ліквідацію причин, які утруднюють перехід до спільної оброб-

ки землі (черезсмужжя, далекоземелля і довгосмужжя); організація

громадського обробітку землі, «причому це усуспільнення не пови-

нно носити характеру примусовості, а вільної угоди між окремими

землекористувачами», першочергове забезпечення ремонтною ба-

зою, інвентарем, агрономічною, землемірно-технічною, ветеринар-

ною допомогою тощо громадян, що перейшли до спільного обро-

бітку землі.

Відхід від помилкових рішень, кроків попереднього періоду зде-

більшого з розумінням був сприйнятий трудовим селянством, яке

дедалі виявляло ініціативу щодо колективних господарств, виходя-

чи з власного досвіду

Подібна тенденція виявилася і щодо організації радгоспів.

В 1920 р. їх кількість порівняно з попереднім роком зменшилася

майже в 5 разів. А головна роль, яка їм відводилася, полягала в де-

монстрації переваг діяльності культурних, зразкових господарств:

поширення агрокультурного досвіду і надання безпосередньої до-

помоги індивідуальним селянським господарствам. Це відразу

вплинуло на настрої на селі: його жителі, передусім комнезамівці,

самі почали приймати рішення про доцільність створення радгоспів

Так поволі готувався грунт для розвитку колективістського

руху на селі. Початкові паростки цього процесу, що з’явилися в пер-

ші місяці переходу від війни до миру, давали підстави для оптиміс-

тичних висновків щодо його розвитку в наступному

Водночас недостатньо критична оцінка перших успіхів поро-

джувала й доволі поширені ілюзії, згідно з якими село можна лег-

ко втягнути в соціалізм, перебудувавши на воєнно-комуністичний

лад розподіл продуктів сільського господарства, увівши суспільне

користування землею, організувавши постачання хліборобів міні-

мумом необхідного.

Сільській бідності, зорганізованій в комнезами, продовольчу й

інші проблеми намагалися допомогти розв’язати й посланці на село

від пролетаріату, сформовані у продовольчі загони. В 1920 р. в їх

рядах налічувалося понад 10,5 тис. робітників, у тому числі 1300

комуністів. Усе більше уваги приділяли вони культурно-освітній,

організаційно-політичній, агітаційній роботі. Робітничі загони ба-

гато робили для організації шкіл, народних будинків, клубів, чи-

талень, бібліотек. До 10 липня 1920 р. у селах Харківської губернії

було проведено за участю продармійців 2445 мітингів, 16 безпар-

Комітети незаможних селян України... – С. 77–80.

Див.: Ксензенко Н. И. Революционные аграрные преобразования на

Украине (декабрь 1919 – март 1921 гг.). – Х., 1980. – С. 129–130.

Там же. – С. 130–131.

Там же. – С. 132–134.